Володимир Каленич
(Вінниця)

У концептуальних вимірах сучасного синтаксису речення розглядають як основну багатоаспектну одиницю на теоретичних засадах його формальної і семантичної цілісності, комунікативного призначення й ін. Питання вивчення простих речень і їхнього структурування, хоч і мають уже певні традиції в українській і зарубіжній науці, все ж і на сьогодні залишаються актуальними.

Складна категорійна природа речення, розгалужена система його структурних компонентів, закономірності їхнього зв’язку та взаємодії, різнорівневе моделювання речення викликають неабиякий дослідницький інтерес. Різні аспекти реченнєвих одиниць привертали увагу Й.Ф. Андерша, Л.А. Булаховського, І.Р. Вихованця, К.Г. Городенської, A.П.Грищенка, Н.В. Гуйванюк, П.С. Дудика, А.П. Загнітка, Н.Л. Іваницької, М.У. Каранської, О.С. Мельничука, М.В. Мірченка, М.Я. Плющ, І.І. Слинька, М.І. Степаненка, В.Д. Шинкарука, К.Ф. Шульжука й інших. Вагомий внесок у розвиток концепцій речення зробили В.Г. Адмоні, Н.Д. Арутюнова, В.В. Бабайцева, B. А.Бєлошапкова, В.В. Богданов, В.В. Виноградов, Ф. Данеш, Г.О. Золотова, Т.П. Ломтєв, Г.Г. Почепцов, Н.Ю. Шведова, Ч. Філлмор, У. Чейф й інші.

Синтаксична теорія в українському мовознавстві вже має значні здобутки і напрацювання. У ракурсі нових підходів до аналізу реченнєвих конструкцій та їхніх компонентів інтерес дослідників привертають проблеми репрезентації семантичної структури речення формально-граматичними засобами, співвідношення семантичної й формально-граматичної структур речення, лінгвальної сутності та ієрархічної організації реченнєвих компонентів й ін. Така проблематика орієнтує на глибше проникнення в реченнєвотвірний механізм мови, що дозволяє адекватно відображати позамовну дійсність мовними засобами у взаємозв’язку змісту й форми [1; 6; 7; 10; 11].

З утвердженням в українській граматиці теорії валентності актуальними постали проблеми вивчення предиката і його реченнєвотвірного потенціалу, пов’язаного із валентними особливостями. І.Р. Вихованець потрактовує семантико-синтаксичну валентність предиката (ознакового слова) як «здатність його сполучатися з іншими, як правило, неознаковими словами, мати певне число відкритих позицій, які можуть або мають заповнюватися одиницями відповідної семантичної природи» [1, с.123]. За твердженням автора, один предикат і зумовлені його семантико-синтаксичною валентністю іменникові синтаксеми формують семантико-синтаксичну структуру елементарного простого речення. У сучасній українській мові семантично елементарне речення включає до свого складу шестивалентні, п’ятивалентні, чотиривалентні, тривалентні, двовалентні, одновалентні предикати [1, с.124].

Центральне місце в типології предикатів займають дієслівні предикати, семантику яких визначають одним із найважливіших факторів формування семантико-синтаксичної структури речення, зважаючи на широкий діапазон валентних характеристик дієслів. Дієслівні предикати реалізують значення дії, процесу, стану. Із семантичною диференціацією дієслівних предикатів пов’язаний їхній валентний потенціал, що обумовлює врахування не лише семантичних, а й семантико-синтаксичних особливостей дієслів у функції предикатів.

Специфічний тип у системі предикатів становлять предикати стану, які називають стан суб’єкта в певному часовому проміжку, оскільки стан являє собою змінну величину і є тимчасовим [1, с. 253; 10, с. 132; 11, с. 195]. Стан виникає без активної участі суб’єкта й орієнтований на його пасивність. Ядро предикатів стану формують слова категорії стану: боляче, важко, весело, легко, морозно, радісно, соромно, сумно, тепло, тяжко, холодно тощо [1, с. 253].

Дослідники дієслівної лексики виділяють у її складі дієслова, які позначають різні стани людини (сумувати, лютувати, веселитися, бідувати, хворіти, спати, радіти, щеміти, нудьгувати, бентежити, мріяти, кохати, ненавидіти, сердити тощо), фізичний стан предметів (блищати, бовваніти, маячити, зеленіти, синіти) і стан довкілля (світати, вечоріти, смеркати, дощити), локативний стан (лежати, висіти, сидіти, стояти) [2, с.248; 5, с.192; 7, с.133; 8, с.49; 9]. Основними ознаками дієслів стану є тимчасовість (умовний відрізок часу, протягом якого реалізується певний стан), статичність (нединамічна властивість), неконтрольованість, пасивна роль носія стану.

А.П. Загнітко підкреслює: «Дієслова стану характеризуються елементарною смисловою структурою і називають приписувані субстанціям ознаки, властивості, що не виходять за межі суб’єкта. Вони виражають стан, сферу якого становить один суб’єкт (тому їх кваліфікують як суб’єктні або як автосемантичні)» [5, с.192]. Центр дієслів стану, за твердженням науковця, становлять одновалентні, абсолютивні дієслова, периферію - двовалентні. Саме абсолютивні дієслівні лексеми здатні виступати у функції одновалентних предикатів стану [8, с.49].

Мета роботи - проаналізувати семантико-синтаксичні параметри речень із одновалентними дієслівними предикатами стану в сучасній українській мові.

Об’єктом дослідження є семантико-синтаксична структура речень, породжених одновалентними дієслівними предикатами. Предметом дослідження є установлення реченнєвотвірного потенціалу одновалентних дієслівних предикатів стану, їхня семантична диференціація.

Валентний потенціал одновалентних дієслівних предикатів (далі - ОДП) стану орієнтований лише на позицію суб’єкта, що є носієм стану. Такі предикати породжують двокомпонентну модель елементарних речень: Олена хворіє; Вони сумують; Максим нудьгує; Спина болить; Небо синіє; Бузок пахне. Реченнєву автосемантичність об’єктивує абсолютивність дієслів у функції одновалентних дієслівних предикатів. Такі конструктивні компоненти, будучи семантично насиченими, актуалізують своє значення, реалізуючи тільки суб’єктну валентність у контекстно вільних умовах. Семантико- синтаксичну структуру речень з ОДП стану можуть поширювати валентно непов’язані компоненти атрибутивного, адвербіального й модального типу, які не є зумовленими предикатом, а лише структурно розширюють й інформативно доповнюють зміст висловлювання: Вражений Івась аж занімів (В. Малик); Карналь страждав від спраги (П. Загрбельний); На городі під грушею тьмаво блищали вмиті гарбузи (Є. Гуцало); Вдома, здається, всі спали (А. Дімаров).

Семантичний спектр ОДП стану формують предикати, що виражають фізіологічний, психоемоційний, фізичний стан і запах.

1. ОДП фізіологічного стану характеризують життєдіяльний стан, фізичні особливості організмів та їхніх частин.

Фізіологічні властивості органів зору й слуху відображають ОДП бачити, дивитися, недобачати, осліпнути (посліпнути), пов’язані із зоровим сприйняттям, і чути, недочувати, оглухнути, пов’язані зі слуховим сприйняттям. У реченнєвій конструкції Володько поправляється, око починає дивитися і сливе не потрібно його зав’язувати (У. Самчук) предикат починає дивитися позначає «мати змогу бачити (сприймати зором)» і вказує на фізіологічну властивість ока. Заперечна частка не в поєднанні з дієсловом бачити у функції предиката реалізує значення «не мати здатності сприймати зором», наприклад: Не їсться, не п’ється, і серце не б’ється, І очі не бачать, не чуть голови (Т. Шевченко). ОДП осліпнути вказує на втрату зору: Кращий мисливець острова осліп (м. Трублаїні).

Дієслово чути в значенні «мати слух» функціонує як ОДІ 1, наприклад: Враз - повен невтомної жаги - Він [Бетховен] стрепенувсь, орел, ще не добитий. Він чув, він чув (М. Рильський); хоч в інших значеннях при предикатові обов’язковими є правобічні об’єктні позиції: чути - «сприймати за допомогою органів слуху які-небудь звуки»: Він знов бачив Марічку,... чув її голос, її співанки (М. Коцюбинський). Дієслово недочувати в ролі ОДП позначає «погано чути, бути глухуватим» або «погано чути сказане, не чути всього», наприклад: Ти інколи дуже недочуваєш (О. Донченко). ОДП оглухнути, крім основного значення «втратити здатність чути, стати глухим», може реалізувати значення «погано чути сказане»: Мартоха, здавалося, таки оглухла аж до судного дня (Є. Гуцало); Санько мовчав. - Чи ти оглух? (Б. Грінченко).

Дієслова бачити, дивитися, чути лише в значенні «мати здатність сприймати зором (або слухом)» функціонують як ОДП, тому кваліфікуємо їх ситуативно ОДП. В інших уживаннях вони прогнозують правобічну позицію, яку займають об’єкти, що сприймаються зором чи слухом: Вона бачила річку; Гість дивився на картину; Ми чуємо пісню.

ОДП фізіологічного стану відображають фізичні особливості організму або його частин, пов’язані з різними відчуттями: боліти, мліти, нити, остовпіти, отерпнути, терпнути, ціпеніти, щеміти тощо. Такі предикати сполучаються переважно з назвами частин тіла. ОДП боліти, нити, щеміти мають значення «давати відчуття фізичного болю»: Боліла щока (А. Дімаров); Праве плече нестерпно нило (І. Цюпа); Серце боляче защеміло (В. Підмогильний); Трохи щемлять руки (В. Малик).

Втрату чутливості, здатності рухатися характеризують ОДП мліти, терпнути (отерпнути), ціпеніти, наприклад: Ноги терпнуть і мліють од болю... (М. Рильський); Хуржиків язик затерп (В. Малик); І отерпли мої вуста (В. Симоненко). У сполученні з назвами осіб предикати отерпнути, обмирати, обімліти реалізують значення «втратити здатність рухатися, говорити, завмирати на якусь мить від чого-небудь несподіваного (переляку, здивування і т. ін.)»: Ляля отерпла (О. Гончар); Хлопці обімліли (І. Сенченко). ОДП непритомніти, зомлівати позначають «втрачати свідомість»: Ви непритомнієте вдруге (О. Чорногуз). Крім того, дієслово зомлівати (зомліти) в поєднанні з різними суб’єктами виражає інші значеннєві варіанти: 1) «втрачати свідомість; непритомніти»: Зомлів Марко (Т. Шевченко); 2) «нити, завмирати (про серце, душу)»: У Лавріна зомліло серце (І. Нечуй-Левицький); 3) «ставати нечутливим через порушення кровообігу, терпнути (про частини тіла)»: Рука зомліла (В. Канівець).

Фізіологічний стан, пов’язаний із порушенням нормальної життєдіяльності організму, характеризують ОДП недужати, нездужати, хворіти, наприклад: Нездужає Катерина, ледве-ледве дише (Т. Шевченко); Жінка занедужала (Панас Мирний); Останні роки мама часто хворіє (О. Іваненко). ОДП одужати (видужати) означає «стати здоровим, поправитися після хвороби»: А Гулак одужав (Р. Іваничук); Тітка видужала (Ю. Яновський). Дієслово одужувати містить ознаку «динамічності» і реалізує значення фізіологічного процесу (вказує на перехід з одного стану в інший): Маленька сестричка теж одужувала (М. Трублаїні), що засвідчує перехідні явища між типами ОДП.

Фізіологічний стан спокою організму людини і тварини - сон відображають ОДП спати - «перебувати у стані сну», дрімати, куняти - «перебувати в напівсонному стані, неміцно спати»: Дитина ще спала (Б. Грінченко); - Ти дрімав? (Г. Тютюнник); Толя похнюплено куняв, схиливши голову на кермо (Ю. Щербак); На калині і соловейко задріма (Т. Шевченко); Навіть пси спали (М. Коцюбинський).

ОДП прокидатися (прокинутися) позначає «переставати спати, дрімати; пробуджуватися від сну; будитися, просипатися»: Від цього гамору козак прокинувся (А. Чайковський); а також «виходити зі стану задуми, запаморочення, апатії тощо; приходити до пам’яті, до розуму»: Довго сидів Опанас біля домовини забитого сина... Лише другого дня прокинувся він від тяжкого заціпеніння... (О. Довженко).

Отже, ОДП фізіологічного стану позначають різні фізіологічні стани суб’єктів-осіб (рідше - тварин) і сполучаються з їх загальними і власними назвами або назвами частин організму.

2. ОДП психоемоційного стану відображають психічний стан, емоції, почуття, настрій людини, переживання, у яких виявляється її ставлення до того, що діється навколо.

Почуття радості, щастя, насолоди, успіху й ін. супроводжують позитивні емоції, які позначають ОДП блаженствувати, раювати - «відчувати насолоду, блаженство, щастя», радіти, веселитися, торжествувати, тріумфувати - «відчувати радість з приводу чого- небудь», «бути в радісному, веселому настрої», наприклад: Андрій радів. Раділа й Одарка, його жінка (І. Сенченко); Ніна раювала. В неї було все, чого тільки бажала (Г. Тютюнник); Дядя Варфоломій тріумфує (М. Хвильовий); Юрій торжествував (П. Загребельний).

Негативні емоції, зумовлені гнівом, роздратуванням, виражають ОДП біситися, біснуватися - «бути в стані великого збудження, роздратування», сердитися (розсердитися), гніватися (розгніватися) - «бути в стані гніву, роздратування», дратуватися - «зазнавати почуття незадоволення, досади, гніву, злості», лютувати, скаженіти - «бути в стані розлюченості, гніву, виявляти гнів»: Максим біснувався, а проте ще дужче закохувався (Панас Мирний); Підстароста розсердився (А. Чайковський); - А ти не розгніваєшся? (Г. Тютюнник); Він дратувався (Ю. Мушкетик); А Маланка лютувала (М. Коцюбинський).

ОДП бентежитися, тривожитися, хвилюватися, нервувати, непокоїтися характеризують внутрішній стан збудження, тривоги, занепокоєння, наприклад: Сестра Ганнуся збентежилась (В. Підмогильний); Мати затривожилася (М. Хвильовий); Костомаров хвилювався (Р. Іваничук); Дама нервує (О. Довженко).

ОДП отетеріти (оторопіти) позначають - «украй розгубитися, збентежитися від несподіванки, з переляку і т. ін., втративши здатність міркувати, рухатися», ніяковіти (зніяковіти) - «приходити в стан зніяковіння», наприклад: Івась отетерів (В. Малик); Офіцер сторопів (О. Довженко); Ликора зовсім зніяковіла (Є. Гуцало). Почуття суму, журби, туги, печалі передають ОДП горювати, журитися, печалитися, сумувати, тужити, скорбити, наприклад: І горює-квилить Ярославна На світанні рано як зигзиця (А. Малишко); Зажурилися брати (С. Васильченко); Сумує Карпо (М. Коцюбинський); Вона скорбить (Л. Костенко); Тужила зридано дружина (І. Драч).

ОДП можуть передавати збуджений стан тварин, який виявляється через поведінку: лютувати, скаженіти, шаленіти - «бути в стані великого збудження, роздратування, виявляти хижацтво, кровожерність, злість (про звіра, тварину)», непокоїтися - «бути збудженим, занепокоєним»: Пірат [пес] скаженіє (О. Довженко); Собача шаленіє (О. Гончар); Під ним непокоївся кінь (І. Ле), що зближує їх з ОДП дії (поведінки).

Зовнішні вияви внутрішнього стану характеризують ОДП усміхатися - «усмішкою виявляти певні почуття (переважно радість, задоволення і т.ін.)»; плакати - «лити сльози (з горя, від болю, зворушення і т.ін.)», похнюплюватися - «нахиляти, спускати голову, спрямовувати погляд додолу (переважно від сорому, поганого настрою, смутку)» тощо, наприклад: Люба радісно всміхалась (Є. Гуцало); Ви плачете? (В. Симоненко); Всеволод похнюпився (Б. Лепкий).

ОДП із семантикою психоемоційного стану сполучаються з назвами осіб, які перебувають у певному психічному стані, переживають відповідні емоції, почуття. Деякі ОДП можуть передавати стан тварин.

3. ОДП фізичного стану пов’язані з оптичними явищами й кольором, актуалізують загальне значення «бути видимим, виділятися певним чином», реалізуючи сталу ознаку. Дієслова блищати, вилискувати, сяяти, іскритися, лисніти, леліти й ін. в ролі ОДП відображають непроцесуальні світлові явища: блищати - «світитися яскравим світлом, сяяти; давати блиск, бути блискучим; виділятися блиском»; іскритися - «яскраво сяяти, виблискувати»; леліти - «виблискувати, блищати, відбиваючи світло, проміння; виділятися яскравим кольором»; сяяти - «яскраво світитися; бути яскраво освітленим, наповненим світлом; блищати, відбиваючи світло, промені», наприклад: Серед степу блищав Дніпро (О. Довженко); Вікно іскриться (В. Сосюра); Гострим металічним полум’ям леліли бані древньої Лаври (Ю. Щербак); бовваніти - «виднітися, показуватися здаля (про те, що стоїть, здіймається над чимось)»: Ось бовваніє завод (Панас Мирний); майоріти, маячити - «невиразно виднітися вдалині»: Вдалині майорів берег (О. Донченко); На рогатці маячіла верба (Б. Харчук); темніти - «виділятися темним кольором, виднітися (про що-небудь) темне»: Темніли верби (С. Васильченко).

Дієслова кольорової кваліфікації багріти, багряніти, біліти, блакитніти, жовтіти, зеленіти, золотіти, рожевіти, рудіти, синіти, сіріти, червоніти, чорніти у функції ОДП, що реалізують значення «виднітися, виділятися своїм кольором», передають ознаку кольору як постійну властивість предмета, яка не підлягає в межах ситуації змінам, наприклад: При світлі біліло тіло його ніг (А. Чайковський); Два якорі золотіли на чорнім сукні бушлата (М. Нагнибіда); На жердках попід стріхою жовтіли качани кукурудзи... (Є. Гуцало); Далекі поля рожевіли (М. Коцюбинський); Сіріють німо стіни (В. Симоненко); Сіріє каміння (О. Олесь); Чорніє силует (О. Довженко). Непроцесуальні ОДП кольорової семантики сполучаються з відповідними назвами носіїв кольорової ознаки в позиції суб’єкта, наприклад: біліти - «виділятися білим кольором; виднітися (про що-небудь біле)» - про тіло, зуби, сніг, папір, стіну, квіти (білі) тощо; чорніти - «виділятися чорним кольором, виднітися (про що-небудь чорне, темне)» - про сажу, силует, дерево, вугілля тощо; жовтіти - «виднітися жовтим кольором, жовтизною» - про качани кукурудзи, дині, листя (жовте), квіти (жовті), лимони тощо.

4. ОДП запаху пахнути, пахтіти, духмяніти, смердіти, тхнути становлять лексично обмежену групу ОДП стану й характеризують суб’єкти за ознакою виділення якого-небудь запаху. Запах є сталою властивістю об’єктів довкілля, тому дієслова в ролі ОДП кваліфікують як дієслова стану [4, с.57]. Семантично нейтральним є ОДП пахнути, який виражає загальне значення «видавати, виділяти який-небудь запах»: Пахне чебрець (А. Тесленко); Жито запахло (М. Коцюбинський). Предикати духмяніти, смердіти, тхнути відображають якість запаху: духмяніти - «виділяти сильний, приємний запах», смердіти - «мати, виділяти неприємний запах, погано пахнути», тхнути - «мати якийсь запах, різко пахнути чим-небудь, здебільшого неприємно»: В саду духмяніють нескошені трави (Л. Забашта).

Отже, ОДП стану характеризують відчуття, фізіологічні й психоемоційні особливості організмів (переважно осіб), зовнішні вияви фізичних сталих ознак предметів. Предикатам такої семантики властива статична рівновага, при якій ніщо не створюється й не змінюється, орієнтованість на суб’єкт як пасивного носія стану, замкнутість стану у сфері суб’єкта. У статті розглянуто лише речення з ОДП стану, що реалізують прямі значення дієслів. Переносні вживання деяких дієслів із семантикою стану в ролі ОДП можуть стати предметом окремої розвідки в ракурсі дослідження семантики ОДП стану та їхньої сполучуваності із суб’єктами.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис/ Вихованець І.Р. - К.: Либідь, 1993.- 368с.

2. Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика української мови / І. Вихованець, К. Г ороденська; за ред. І. Вихованця. - К.: Унів. вид-во «Пульсари», 2004. - 400 с.

3. Городенська К.Г. Реченнєвотвірний потенціал предикатів якості/ Катерина Городенська // Лінгвістичні студії. Випуск 7. - Донецьк: ДонНУ, 2001. - С.27-32.

4. Городенська М.П. Семантико-синтаксичне оточення дієслів із значенням запаху/ Мирослава Городенська // Мовознавство. - 1999. - № 2-3. - С.57-62.

5. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Морфологія/ Загнітко А.П. - Донецьк: ДонДУ, 2001. - 437 с.

6. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис/ Загнітко А.П. - Донецьк: ДонНУ, 2001. - 662 с.

7. Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові/ Іваницька Н.Л. - К.: Вища шк., 1986.-167с.

8. Іваницька Н.Л., Іваницька Н.Б. Типологія предикатів, виражених дієсловами абсолютивної семантики/ Ніна Іваницька, Наталя Іваницька // Функціонально-комунікативні аспекти граматики і тексту. - Донецьк: ДонНУ, 2004. - С.44-51.

9. Леута О.І. Виділення лексико-семантичної групи стану в складі дієслівної лексики сучасної української літературної мови/ О.І. Леута // Семантичні і формальні аспекти морфології і синтаксису української мови. - К.: КДПІ, 1988. - С. 18-23.

10. Мірченко М.В. Структура синтаксичних категорій/ Мірченко М.В. - Луцьк: Ред.-вид. відд. «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2001. - 340 с.

11. Шульжук К.Ф. Синтаксис української мови/ Шульжук К.Ф. - К.: Видавничий центр «Академія», 2004. - 408 с.