Петро Дудик
(Вінниця)

Після іменників прикметники репрезентують собою найчисленнішу групу повнозначних слів у кожній із флективних мов, тобто мов, у яких щонайбільше переважають слова із флексіями (лат. flexio - згинання, відхилення), закінченнями. Це зміні слова, лексичне значення яких знаходить свій повний і однозначний вияв в усій сукупності усталених морфологічних форм повнозначного слова.

Немає потреби вести скільки-небудь розгалужену розмову про своєрідну сутність прикметників. Усе ж, мабуть, варто вдатись до окремих, найбільш авторитетних оцінних міркувань, які стосуються прикметників, зокрема В.В. Виноградов вважає: «Прикметники

- це. слова, які означають ознаку предмета (якісну, відносну або вказівно-означальну) і які слугують означаючими для іменників і зазвичай узгоджуються з ними в роді, числі і відмінку. Семантичною основою прикметника слугує поняття якості» [1, с.157]. Прикметник репрезентує собою «комплекс форм, які всі разом утворюють особливу парадигму іменного відмінювання, котра відрізняється від парадигми відмінювань іменників,. більшість прикметників у російській мові виражає якість або ознаку не безпосередньо, а опосередковано, через відношення до предмета і дії (наприклад: виробничий, організаторський, ідейний, непримиренний...)» [1, с.158]. «Семантично прикметники дуже неоднорідні, їхні класифікації різноманітні і спираються як на значення самих прикметників [зелений, червоний і т. ін. - П. Д.], так і на властивості денотатів ([лат. denotatum - позначення] - позначуваний предмет), яких стосуються ознаки.» [6, с.397]; пор.: дерев’яний - від дерево. Або: «Прикметник. означає непроцесуальну ознаку (якість, властивість, відношення між предметом і явищами) і виражає її в синтаксично залежних словозмінних категоріях роду, числа й відмінка. Номінативна функція прикметників реалізується через поєднання їх з іменниками - назвами предметів, яким властиві відповідні ознаки (властивості): висок-ий будинок, висок-им будинком...» [11, с. 549].

Після визначальних міркувань про частиномовну своєрідність прикметників створилися, на наш погляд, підстави для розгляду такої синтаксичної проблеми, таких синтаксичних явищ, як відокремлені прикметники - одиничні, кількаслівні і прикметникові звороти. В усіх енциклопедичних працях поняття-терміни відокремлення, відокремлені члени речення коментуються однозначно чи майже однозначно. Відмінності в тлумаченні цих явищ тільки синонімічні. Це «інтонаційно виділений другорядний член речення (поширений або непоширений), який відноситься (за змістом і граматично або тільки за змістом) одночасно до двох членів речення, причому формальний зв’язок може бути як односпрямованим, так і двоспрямованим» [8, с.167]. В 11-томному «Словнику української мови» тільки поіменовується, але не коментується слово-термін відокремлення; натомість витлумачуються похідні однокореневі утворення: відокремити, відокремитися, відокремленість, відокремлено, відокремлювати, відокремлювання, відокремитися, відокремлюватися. Лексема відокремлювати витлумачується так: «роз’єднуючи, розділяючи, брати частину від цілого»; «розділяючи, розмежовувати щось від чогось» [10, с.614].

Прості речення з відокремленим членом (членами) речення становлять окремий різновид простих ускладнених речень. Немає складних ускладнених речень; ускладненими бувають лише предикативні частини складних речень («прості» речення, з яких утворилось складне речення; не використовується й такий термін, як ускладнені складні речення).

Відокремлення в синтаксисі - це смислове та інтонаційне виділення другорядних членів речення для надання їм порівняно з іншими другорядними членами граматичної і смислової ваги [2, с.188]. Відокремлення - це розумово-мовленнєвий процес своєрідного виділення чогось важливого з-поміж того, що є в реченні, виділення інтонаційне, ритміко- мелодійне, паузуальне (однією чи двома паузами) одного чи кількох членів речення в простому реченні, його напівпредикативної частини, значно рідше - кількох таких частин. Найчастіше відокремлюються «компоненти з означувальною в широкому розумінні слова функцією - означення, прикладки, обставини» [6, с.340].

Лінгвістичне вивчення відокремленості - цього особливого мовного й мовленнєвого явища з погляду структурно-синтаксичного, семантичного, інтонаційного, стилістичного - вже досить давньоісторичне. Більш-менш системно воно розпочалось у русистиці з двадцятих років ХІХ століття. Його започаткував М. Греч у своїй «Практической русской грамматике» (СПб., 1827), продовжили О.Х. Востоков, Й. Давидов, Ф.І. Буслаєв, О.О. Потебня, В.О. Богородицький, О.М.Пєшковський, О.О. Шахматов та ін. Зрештою, у ХХ столітті в русистиці та в україністиці майже не було жодного із синтаксистів, який би зовсім обійшов своєю увагою проблему відокремленості членів речення.

Надалі увага в цій статті стосуватиметься відокремлення означень, які виражено прикметниками. У цій сфері досить виразно вичленовуються такі три різновиди відокремлення означень у прикметниковій формі, а саме: відокремлення узгоджених означень, виражених одним чи кількома прикметниками; відокремлення означень у формі прикметникових зворотів; одночасне відокремлення в реченні узгоджених і неузгоджених означень.

Прикметниками морфологічно виражаються одиничні, дво- і кількаслівні другорядні члени речення - відокремлені, синтаксично непоширені означення і прикметникові звороти (прикметник разом зі словом) (словами) інших частин мови, тобто синтаксично поширені відокремлені означення (аналогічним чином утворюються одиничні дієприкметники й дієприкметникові звороти із синтаксичною функцією відокремленого означення - непоширеного чи поширеного, а також одиничні відокремлені дієприслівники і дієприслівникові звороти у функції відповідно відокремленого непоширеної або ж, у другому випадку, поширеної відокремленої обставини. А. Відокремлення окремого чи окремих прикметникових означень. Умови відокремлення прикметників загалом такі:

1. Обов’язково відокремлюється одиничне, дво- чи кількаслівне прикметникове означення, яким характеризується особовий займенник - як у постпозиції до нього (після займенника), так і в препозиції (перед займенником): А він, самотний, уночі ще довго в вогнище дивився (А. Малишко); Самітна [тополя], стоїш в чужій височині (М. Рильський); Сильна, вправна, вона працювала завзято і самовіддано (В. Собко); Він стоїть на мурі, юний і прекрасний, і кладе цеглини, зводить дім новий (В. Сосюра). Особовий займенник я, ти, він чи інший може не називатися в реченні з прикметником- означенням: Малий, суджу біля вікна і всього боюсь (Є. Гуцало); Любили один одного, щасливі, просвітлені й сумні (М. Стельмах).

Відокремлення узгоджених означень-прикметників при особових займенниках (пояснювальних словах) зумовлюється неконкретністю, тільки загальною вказівністю семантики особових займенників. Наприклад, у реченні А він іде, високий, посивілий на схід, на захід, поле оглядає (А. Малишко) займенник він набув певної конкретності, індивідуалізації, бо позначає не будь-якого, а тільки когось одноособово, його значення уточнилось, актуалізувалося, тобто відокремилось.

2. Два чи більше узгоджених прикметникових означень відокремлюються, позначаються комою в позиції після пояснюваного слова (іменника), якщо перед ним наявне узгоджене з іменником означення: Соснові шишки, великі й порожні котилися під ноги або дивилися з трави десятками очей (М. Коцюбинський); Пахло медом і здавалося, що це шумить весняний молодий дощик, запашний і веселий (С. Васильченко); Всі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну (О. Довженко).

Прикметникові означення в позиції після пояснюваного іменника (субстантивованого слова), перед яким немає означення, можуть і не відокремлюватись, отже, й не виділятись комою, що, певна річ, впливає на інтонування, а з ним - і на семантичну вагомість означень: Леліє даль волога і блакитна (М. Бажан); пор.: Леліє даль, волога і блакитна; або: Леліє даль волога, і блакитна; Леліє даль волога. І блакитна: в двох останніх реченнях сполучення слів і блакитна; І блакитна вимовляються приєднувальною інтонацією, яка в окремому реченні є підвищеною і своєрідною в своїй тональності, що значною мірою й перетворює таке поєднання слів в окреме неповне приєднувальне, або парцельоване, речення.

3. Відокремлюється прикметникове означення, яке відмежоване від пояснюваного (означуваного) слова іншим чи іншими словами (здебільшого дієсловом-присудком); таке відокремлене означення з однаковою частотністю може вживатися після і перед пояснюваним словом: Олеся йде сама дорогою, легка, витончена, пручка (О. Довженко); але: Щасливий той, хто вільну й горду посіяв пісню у серця (Т. Масенко): обидва означення вільну й горду невідокремлені - переважно через загальну поетичну ритміку всього речення, інверсію (перестановку) слів у ньому; вживання коми (ком) можливе, хоча й необов’язкове, факультативне (наявність чи відсутність ком неодмінно пов’язане зі зміною в інтонуванні відокремленої чи невідокремленої частини речення; інша річ: ...хто нашу-пісню, вільну й горду, посіяв у серце: відокремлення і його позначення комами обов’язкове, бо при пояснювальному слові пісні наявне означення нашу.

У тільки що викладеній мовленнєвій ситуації інколи допускається й тире: Тихі, ніжні зорі спадали з неба - білі, непрозорі - і клалися в намети (Л. Українка): такою пунктуацією створюється особлива тональність речення, логічно-емоційний центр якої припадає на відокремлене означення, яке при цьому максимально активізується; порівняймо дещо видозмінену ритміку цієї ж фрази з іншою пунктуацією: Тихі, ніжні гори спадали з неба, білі, непрозорі, і клалися в намети. Ще помітніших логічно-емоційних та інтонаційних відтінків це речення зазнає за певної зміни порядку слів у ньому; пор. хоча б такий варіант розглядуваного речення: Тихі, ніжні зорі, білі, непрозорі, спадали з неба і клалися в намети. Варто звернути увагу й на таке синтаксично пунктуаційне явище: Був вечір, свіжий, запашний, після довгої задушливої спеки (З. Тулуб): відсутність першої коми сигналізує про інше інтонування предикативної частини речення (до третьої коми), перетворює відокремлені означення в іменні частини складеного присудка, пор.: Був вечір світлий, запашний...

Прикметникове відокремлене узгоджене означення може розгалужуватися:

а) порівнянням: Ця корисна творча праця, потрібна, як хліб, як вода; б) прикметникове відокремлене означення може розгалужуватися модально-видільною часткою, відносно- вказівним займенником ще, ще й, вже, вже й, і передусім, ось, і перш за все, он до тієї, хай навіть і тощо: Там матір добрую мою, Ще молодую, у могилу Нужда та праця положила (Т. Шевченко); Ну, та він... тільки до хати, он до тієї крайньої, а там навпростець (А. Головко); Бори стоять, такі соснові (Л. Костенко); В глибині за деревами височів стрункий кладовищенський собор, весь такий сяючо-білий (О. Гончар);

в) відокремленням узгоджених означень з уточнюючою функцією: А в третьому [клунку], найменшому, - одежа (М. Стельмах).

4. У деяких випадках пунктуаційне виділення чи не виділення узгоджених означень у вимірах їхньої відокремленості й невідокремленості комами чи тире немає бажаної усталеності - особливо за певних мовленнєвих ситуацій: а) коли означення, яке стосується присудка, може не відокремлюватися й відокремлюватися: Хата стояла на горі чиста, біла, весела (І. Нечуй-Левицький); пор.: Хата стояла на горі, чиста, біла, весела (відокремлення цілком умотивоване); б) коли прикметник виступає синтаксично залежною складовою, а саме - іменною частиною складеного присудка: Ідуть полонені босі - горить сніг! (А. Малишко): босі - тільки іменна частина складеного присудка, але: Ідуть полонені, босі, горить сніг (одиничне відокремлене означення); Ідуть босі полонені, горить сніг (невідокремлене означення); в) коли відокремленням чи невідокремленням може змінюватися зміст висловлюваного в реченні: Мій брат належав до громадян слухняних і працьовитих (З преси): відокремлення відсутнє; пор.: Мій брат належав до громадян, слухняних і працьовитих: відокремлення наявне, але з деякою обмежувальною функцією - через певну загальність семантики слова громадян; г) коли означення після пояснювального слова сприймається як засіб художньої інверсії, певної мовленнєвої образності, логічного виділення: Ідуть літа, врожаєм співають, думи наші щирі (А. Малишко); ґ) відокремленням узгодженого прикметника може змінюватися, навіть дещо увиразнюватися зміст висловлюваного: Дивлюсь у далину твою і бачу в ній світ новий (А. Головко): відокремлення немає, але: ... і бачу в ній світ, новий - відокремлення наявне, хоча і з деякою семантичною невизначеністю.

Б. Відокремлення прикметникових зворотів. Прикметникові звороти (сполучення слів із синтаксично провідним прикметником у центрі) часто набувають статусу відокремлених поширених означень. У центрі відокремлених прикметникових зворотів перебуває якісний (якісні) прикметник; позначувана ним ознака може мати неоднаковий ступінь вияву (у вимірах звичайного ступеня, вищого чи найвищого).

Прикметниковий зворот становить один, синтаксично й семантично поширений член речення - відокремлене означення, яким атрибутивно (означально) характеризується препозитивне (попереднє) пояснюване слово: Будемо якнайуважніше ставитись до всіх законів, корисних нашій державі (З преси): корисних - прикметник, від якого синтаксично залежить слово державі, а від нього - слово нашій; усі три слова становлять один член речення, назва якого - поширене відокремлене означення; прикметниковий зворот у цьому реченні допускає внутрішнє членування тільки на рівні словосполучення (а не на рівні членів речення): корисних ^ державі (підрядне словосполучення, підрядний зв’язок керування), нашій ^ державі (підрядне словосполучення, підрядний зв’язок узгодження); інші приклади прикметникових зворотів - поширених відокремлених означень: Над головами плавали рожеві хмарки, схожі на медуз (П. Панч); Враз темніє, і, цвяшків подібні, прорізуються зорі, мовчазні в останнім небі (Л. Первомайський).

Відокремлене поширене означення, виражене прикметниковим зворотом, подекуди може виділятися й не виділятися комою (комами), що, певна річ, залежить від інтонування всього речення, від позиції в ньому прикметникового звороту: Світ, до захмеління прекрасний, розступався на всі чотири боки від них (О. Гончар) - відокремлене прикметникове означення, виділення його комою бажане, доцільне, але необов’язкове: Світ до захмеління прекрасний розступався на всі чотири боки від них. Прикметниковий зворот (поширене відокремлене означення) завжди можна перетворити в синонімічну за змістом конструкцію, однак категоріально іншу з погляду синтаксичного - на підрядне означальне речення, пор.: Звідтіль потяг вітрець, свіжий і мокріший від степового (І. Нечуй-Левицький) і Звідтіль потяг вітрець, який був свіжий і мокріший од степового.

Нерідко трапляються конструкції типу «відокремлений прикметник означення + порівняльний зворот», особливо ті з них, якими вказується на характер, волю, темперамент, зовнішні властивості людини, на її позитивне чи негативне ставлення до когось чи до чогось: Стояла тополя уся в серпанку, струнка і терпляча, як наречена, що йде до шлюбу (М. Коцюбинський); пор.: Стояла уся в серпанку тополя, яка була стрункою і терплячою, як наречена, що йде до шлюбу - в цьому реченні стилістично доцільною виявилась деяка зміна порядку слів.

В. Узгоджені й неузгоджені відокремлені означення. Якщо центр узгоджених відокремлених означень представлений прикметником, то центром неузгоджених відокремлених означень виступає іменник або ж субстантивоване слово. Обидва різновиди відокремлених означень нерідко формуються в структурі окремого речення: Юрій Яновський - високий, ставний, з вольовим обличчям і розумними очима, то морщить лоба, то ледь помітно усміхається (П. Панч): усі чотири означення - відокремлені, з них перше й друге - однослівні узгоджені, а третє й четверте - неузгоджені, становлять нерозкладне сполучення слів, виражають одне поняття, відповідають на питання який? [тобто Він, Юрій Яновський]; алогічно було б бачити в словосполученні з вольовим обличчям два члени речення: додаток - з обличчям і узгоджене означення - вольовий; це один член речення, тільки один виразник певної риси особи. Або: Румун, худющий, смаглий, з горбатим, полупленим носом, дивився на Маковейчука (О. Гончар): було б недоречно розглядати сполучення слів з носом як додаток [з чим?]; це неузгоджене відокремлене означення - сукупно з прикметниками горбатим, полупленим.

Неузгоджені відокремлені означення досить часто вживаються в складі однієї сурядної групи з узгодженими означеннями: Маленька, кругленька, з терновими мрійними очима,.. вона зразу прихиляла до себе серце всякої людини (С. Васильченко): третє означення - відокремлене неузгоджене, бо становить окрему й відносно самостійну єдність.

Отже, всі три різновиди відокремлених означень - одиничні, прикметникові звороти, неузгодженні - становлять досить поширене явище в різних стилях мови (обмеженим є використання їх у розмовно-побутовому стилі), належать до тих засобів мови, якими осягається деяка економність мовлення; ними створюється помітна гнучкість синтаксичної структури мовлення, її синонімічність, зростає кількість паралельних форм висловлювання, особливо в його писемній формі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Виноградов В.В. Русский язык (Грамматическое учение о слове)/ Виноградов В.В. - М.: Высшая школа, 1986. - 640 с.

2. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення/

І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, В.М. Русанівський. - К.: Наук. думка, 1983. - 220 с.

3. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис/ Вихованець І.Р. - К.: Либідь, 1993. - 368 с.

4. Дудик П.С. Просте ускладнене речення/ Дудик П.С. - Вінниця, 2002. - 336 с.

5. Загнітко А.П. Український синтаксис (науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс)/ Загнітко А.П. - Ч. 2. - К.: ІЗМН, 1996. - 202 с.

6. Лингвистический энциклопедический словарь/ [гл. ред. В.Н.Ярцева] - М.: Сов. энциклопедия, 1990. - 684 с.

7. Прияткина А.Ф. Русский язык: Синтаксис осложненного предложения/ Прияткина А.Ф. - М.: Высшая школа, 1990. - 260 с.

8. Русский язык. Энциклопедия. - М.: Советская энциклопедия, 1979. - 432 с.

9. Слинько І. І., Гуйванюк Н.В., Кобилянська М.Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання/ І.І.Слинько, Н.В.Гуйванюк, М.Ф.Кобилянська. - К., Вища школа, 1994. - 680 с.

10. Словник української мови: В 11-ти т. - К.: Наук. думка, 1970. - Т. 1. - 800 с.

11. Українська мова. Енциклопедія. - Вид. третє - К.: Вид-во «Українська енциклопедія» імені М.П.Бажана, 2007. - 654 с.

12. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови: Підручник/ Шульжук К.Ф. - К.: Вид. центр «Академія», 2004. - 408 с.