Тамара Слободинська
(Вінниця)

Метатеоретичні проблеми дослідження функціонально-семантичного поля й функціонально-граматичної категорії таксису виникають у процесі критичного аналізу наявних у лінгвістичній літературі підходів до вирішення теоретичних проблем названої категорії [2; 4; 5; 6; 7; 8]. Без метатеоретичної оцінки пропонованих інновацій, без методологічного аналізу критичних зауважень, уточнень і доповнень, що висуваються в процесі дискусії, наукова теорія втрачає необхідні для розвитку орієнтири. Відповідно, мета нашої статті полягає в усуненні ситуацій невизначеності й дезорієнтації, що періодично виникають у будь-якій царині наукового пізнання.

Певною мірою ситуація невизначеності має місце й у сфері сучасних функціонально-граматичних досліджень, об’єктом яких є таксис. «Достатньо очевидно, - зазначає В.С.Храковський, - що займатися тією чи іншою класифікацією таксисних форм і конструкцій на матеріалі різних різноструктурних мов можна, лише маючи чітке уявлення про те, які форми й конструкції, власне кажучи, мають право називатися таксисними. Інакше кажучи, ми повинні враховувати те чи інше визначення категорії таксису. Вибір конкретного визначення надзвичайно важливий як для теорії, так і - особливо - для практики, оскільки від того чи іншого вирішення цієї проблеми (підкреслення наше - Т.С.) залежить, які форми й конструкції будуть враховуватися при аналізі категорії таксису, а які не будуть враховуватися, хоча при виборі іншого конкретного вирішення склад аналізованих форм і конструкцій може бути іншим» [6, с. 109]. Тут необхідно додати: надзвичайно важливим є не тільки вибір визначення категорії таксису, але й обґрунтування цього вибору. Навряд чи В.С.Храковський хотів сказати, що вибір конкретного вирішення проблеми, яку тут маємо на увазі, може бути довільним і залежати тільки від надання переваг теоретиком - у такому випадку наукова дискусія про класифікацію таксисних форм втратила б усякий смисл. Методологічно й логічно коректна побудова дефініції можлива лише в контексті деякої наукової теорії. При цьому зв’язок дефініції з власними аксіомами й методологічними основами теорії є метатеоретичною проблемою, яка повинна вирішуватися в контексті вирішення теоретичної проблеми визначення поняття. Відповідно, вибір визначення категорії таксису, про який говорить В.С.Храковський, насправді є вибором наукової теорії, засобами якої таке визначення може бути побудоване. Йдеться не стільки про вибір із вже відомих теорій таксису, скільки про створення такої теорії, яка в методологічному й концептуальному аспектах відповідала б сучасному рівню розвитку наукового мовознавства.

У сучасній лінгвістиці робота теоретика не може починатися «з нуля», тому що у всіх розділах науки про мову вже є реалізовані теоретичні проекти, раціональні аспекти й методологічні недоліки яких обов’язково повинні враховуватися при побудові нових теоретичних проектів. І при оцінюванні вже відомих наукових результатів, і в процесі розробки нової концепції теоретику доводиться відповідати на два метатеоретичних питання: чи відповідає вибрана методологія предметові дослідження й чи відповідає постановка і спосіб вирішення теоретичної проблеми вибраній методології. Якщо на ці два питання метатеоретичний аналіз дасть стверджувальні відповіді, тоді теоретична проблема має не «те чи інше вирішення», як зазначає В.С.Храковський, а тільки те, яке отримає логічний статус доведеного твердження цієї теорії, тобто статус її теореми чи власної аксіоми. Універсальною темою теоретичних досліджень у лінгвістиці є мова як «система систем» (Р.Якобсон); відповідно, універсальною методологією теоретичного мовознавства є системний аналіз. Відзначимо, що вихід сучасної лінгвістики на аксіологічну проблематику, її тісні контакти з культурологією, психологією, мистецтвознавством, естетикою чи іншими гуманітарними, ціннісно-орієнтованими науками не знижує значимості системного підходу при побудові лінгвістичних теорій. Якщо рівень системності методології теоретичного дослідження відповідає онтологічним системним характеристикам досліджуваного об’єкта і якщо в процесі вирішення теоретичної проблеми не порушуються логічні правила й принципи системного аналізу, тоді є підстави очікувати, що рівень невизначеності проблемної ситуації в тій чи іншій сфері теоретичного мовознавства може бути знижений. Зокрема, якщо в процесі теоретичної експлікації поняття «таксис» враховані методологічні вимоги, про які сказано вище, то можуть бути встановлені повністю визначені об’єктивні критерії відбору й систематизації таксисних граматичних конструкцій у конкретній природній мові.

«У літературі, - зазначає В.С.Храковський, - начебто немає серйозних розходжень відносно того, що таксис (відносний час) являє собою категорію, яка реалізується (підкреслення наше - Т.С.) в біпредикативних (і ширше поліпредикативних) конструкціях, де граматичними засобами маркується часова локалізація (одночасність/неодночасність: передування, наступність) однієї ситуації (Р1) відносно другої ситуації (Р2), чия часова локалізація характеризується відносно часу мовлення, тобто незалежно від якоїсь ще ситуації (Рп). Якщо конкретні таксисні значення маркуються за допомогою тих чи інших спеціалізованих дієслівних форм, то в цьому й тільки в цьому випадку може йтися про таксис як про нешифтерну граматичну категорію дієслова» [7, с.29]. Це визначення (позначимо його «Д1») часто цитується в лінгвістичній літературі й сам автор використовує його у всіх своїх працях, присвячених аналізові таксисних граматичних конструкцій у російській, англійській і деяких інших мовах. В одній із таких праць він зазначає: «Вважаємо, що це визначення загалом відповідає тому підходові до опису таксису, який накреслений у працях Р.О.Якобсона, Ю.С.Маслова, О.В.Бондарка, І.А.Мельчука» [6, с.109]. У цьому випадку необхідно враховувати дві істотні для побудови теорії таксису обставини. По-перше, питання про те, чи відповідає теоретична дефініція тому чи іншому методологічному підходові, вимагає спеціального метатеоретичного аналізу. По-друге, праці перерахованих вище дослідників не характеризує спільність методології. Відмінність у методологічних позиціях виявляється вже в тому, що Р.О.Якобсон і О.В.Бондарко розрізняють семантичні категорії таксису й відносного часу, а І.А.Мельчук і В.С.Храковський не вважають за необхідне проводити таке розрізнення й використовують відповідні терміни як синоніми. Зокрема, І.А.Мельчук із цього приводу підкреслює: «Р.О.Якобсон запропонував дуже зручний термін для позначення категорії відносного часу - таксис» [4, с. 69]. Однак Р.О.Якобсон у праці [8] висловлює протилежний погляд і підкреслює несинонімічність цих термінів: «термін «відносний час» визначає лише один із різновидів категорії таксису» [8, с.101]. У галузі функціонально-граматичних досліджень таксисних відношень ця праця Р.О.Якобсона вважається основоположною саме тому, що в ній уперше було представлене обґрунтування статусу таксису як окремої, відмінної від усіх інших, семантичної категорії. У цій праці реалізується характерний для функціональної лінгвістики підхід «від змісту до форми» і в межах цього підходу подається суто семантичний, без будь-яких покликань на граматичні засоби вираження, опис таксисних смислових відношень: (Д2) «Таксис характеризує повідомлюваний факт стосовно до іншого повідомлюваного факту й безвідносно (підкреслення наше - Т.С.) до факту повідомлення» [8, с.101].

Коментуючи цю дескрипцію, Р.О.Якобсон кваліфікує таксис як нешифтерну семантичну категорію [8, с.102]. У явній невідповідності з Д2 В.С.Храковський у визначенні Д1 будує теоретичний об’єкт, який має експліцитно виражену шифтерну семантику. На цей факт у контексті Д1 з усією визначеністю вказує твердження, що часова локалізація одного з предикатів біпредикативної (в більш загальному випадку - поліпредикативної) семантичної конструкції характеризується відносно моменту мовлення, тобто, за термінологією Р.О.Якобсона, відносно факту повідомлення (.../Es); відповідно, така конструкція є шифтером [8, с.100]. Однак В.С.Храковський, коментуючи Д1, пропонує ще одне визначення, в якому заперечується дейктична (шифтерна) функція таксису: (Д1/) «Якщо конкретні таксисні значення маркуються за допомогою тих чи інших спеціалізованих дієслівних форм, то в цьому й тільки в цьому випадку може йтися про таксис як про нешифтерну (підкреслення наше - Т.С.) граматичну категорію дієслова» [7, с. 29]. Жоден теоретичний об’єкт не може володіти логічно суперечливими характеристиками, відповідно, дескрипції Д1, Д2 і Д1/ визначають різні теоретичні об’єкти, які, проте, позначаються одним і тим же терміном «таксис».

Наведених вище прикладів достатньо для того, щоб поставити під сумнів твердження В.С.Храковського про відсутність розбіжностей відносно визначення поняття «таксис». «При вивченні наявної літератури, яка присвячена таксисові, - зазначає

С.М.Полянський, - звертає на себе увагу той факт, що ціла низка аспектів, які стосуються форми, змісту, та й самого лінгвістичного статусу цієї категорії, дослідники трактують із вельми різноманітних позицій, які часом далеко розходяться» [5, с. 151]. Окрім цього, у багатьох випадках методологічні позиції дослідників виизначаються недостатньо чітко. У цьому розумінні неекспліцитним є, наприклад, опис таксису, який подає Ю.С.Маслов: (Д 3) «Значення одночасності, передування й наступності дій й інші часові відношення між діями, які виражаються дієслівними формами, деякі мовознавці (підкреслення наше - Т.С.) виділяють в окрему мовну категорію - таксис» [3, с. 89].

У такому випадку незрозуміло, чи включаються в цю категорію названі в Д3 семантичні одиниці (значення), якщо в деякій ідіоетнічній мові вони виражаються не дієслівними формами, а, наприклад, за допомогою синтасичних конструкцій чи спеціалізованих «елементів ладової лексики» (Л.В.Щерба). Отже, не зрозуміло, чи належить категорія таксису всім мовам, чи тільки тим, які мають відповідні дієслівні форми; і в зв’язку з цим, чи є елементи аналізованої категорії суто семантичними одиницями «плану змісту» або ж білатеральними мовними одиницями. Нарешті, зі змісту Д3 можна зробити висновок про те, що не всі лінгвісти вважають за необхідне виділення таксису як особливої мовної категорії.

«Таксис, - підкреслює О.В.Бондарко, - не може розглядатися без ускладнювальних семантичних елементів. «Чистий таксис», звільнений від усього того, що виходить за межі власне хронологічних співвідношень, був би абстракцією, далекою від мовної онтології» [2, с. 236]. Однак, якщо не в емпірично спостережуваній «мовній онтології», то, принаймні, в теорії функціональної граматики виділення таксису як відмінної від усіх інших категорій О.В.Бондарко вважає необхідним і пропонує свій варіант визначення цього поняття, узгодженого з дескрипцією Д2 Р.О.Якобсона: (Д4) «Семантичну категорію таксису ми трактуємо як часове відношення між діями (у широкому розумінні, включаючи будь-які (підкреслення наше - Т.С.) значення предикатів) у межах цілісного періоду часу, який охоплює значення всіх компонетів вираженого у висловленні поліпредикативного комплексу» [2, с. 234].

Як відзначає С.М.Полянський, у літературі, присвяченій таксисові, визначення Д4 цитується не менш часто, як Д2 чи Д1, проте дослідники, як правило, не звертають увагу на концептуальні й методологічні відмінності між цими визначеннями й розробляють власні концепції, в яких поняття «таксис» трактується інакше, ніж у працях Р.О.Якобсона й О.В.Бондарка [5]. Невизначеність у цій царині теоретичної лінгвістики зумовлена передусім тією обставиною, що у відповідній літературі термін «таксис» використовується для позначення не одного, а декількох теоретичних об’єктів, що мають різну категорійну природу. «Таксис, - підкреслює О.В.Бондарко, - може бути виражений різними (морфологічними, синтаксичними, морфолого-синтаксичними, лексичними) засобами, що утворюють функціонально-семантичне поле, яке перетинається з полями темпоральності й аспектуальності. Таксис існує в кожній мові, проте як особлива граматична категорія, яка відрізняється від виду і часу, - лише в тих мовах, де є відповідна спеціальна система граматичних форм» [3, с. 504]. У наведеній цитаті на слово «таксис» натрапляємо лише два рази, але в змісті цього фрагменту тексту використовується чотири різних поняття, в яких таксис теоретично репрезентований як, відповідно, структурно- граматична (СГК), функціонально-граматична (ФГК), семантична (СК) або ж функціонально-семантична (ФСК) категорія.

Під категорією розуміють структуровану множину об’єктів, які володіють деякою загальною (такою, що категоризує) ознакою [3, с. 115]. Якщо лінгвістичний об’єкт ідентифікується як категорія, то водночас у загальних рисах визначається й план дослідження даного об’єкта. Перший пункт плану - визначення лінгвістичного статусу досліджуваної категорії: експлікація категоризуючої ознаки й побудова множини елементарних субоб’єктів, які володіють такою ознакою. Другий пункт - аналіз внутрішньої структури категоріального об’єкта: виділення онтологічно відокремлених і/чи значимих для цілей дослідження підмножин вихідної множини й визначення відношень між підмножинами (субкатегоріями). Третій пункт - визначення місця досліджуваної категорії в ієрархічній системі всіх категорійних теоретичних об’єктів лінгвістики й передусім визначення взаємозв’язків цієї категорії з її найближчим «системним оточенням» (наприклад, з іншими компонентами деякої макрокатегорії). Послідовність названих пунктів може бути змінена (зокрема в тих випадках, коли досліджуються функціональні категорії мови), однак у будь-якому випадку теоретичне дослідження категорійного об’єкта являє собою процес розкриття його внутрішніх і зовнішніх системних характеристик. Відповідно, методологічні засоби й теоретичні засади такого дослідження з необхідністю повинні мати системний характер. Якщо ж лінгвістичний об’єкт у різних теоретичних ракурсах може бути представлений у вигляді різноманітних, але системно взаємопов’язаних категорій, тоді, як зазначає О.В.Бондарко, методологією дослідження повинен стати полісистемний, системно-інтегруючий аналіз. «Мета такого аналізу, який базується на функціональній основі, - підкреслює

О.В.Бондарко, - полягає передусім у комплексному вивченні взаємозв’язків систем, які не можуть зводитися до єдиної структурної основи, але об’єднуються за принципом загальності функцій» [1, с.19]. Якщо лінгвістичний об’єкт є компонентом граматичної функціональної підсистеми природної мови, тоді теоретичною основою дослідження повинна стати функціональна граматика, яка використовує системно-інтегруючу методологію й узагальнює методи традиційної структурної граматики. Як відзначають

С.М.Полянський, В.С.Храковський, Н.О.Козинцева й багато інших дослідників, варіант теорії функціональної граматики, поданий у працях О.В.Бондарка і його послідовників, є найбільш розробленим в концептуальному й методологічному аспектах і найбільш перспективним у плані подальшого розвитку. З огляду на це О.В.Бондарко зазначає: «Розробка теоретичних основ функціональної граматики має пошуковий характер. Пропоноване витлумачення принципів граматичного опису й системи вихідних понять являє собою концепцію, розраховану на уточнення й розвиток у ході наступних досліджень функціональної орієнтації» [2, с. 39]. Загальним вектором, який орієнтує методологію теоретичного дослідження в царині функціональної граматики, є напрямок від «семантики до форми», проте, підкреслює О.В.Бондарко, «підхід «від семантики» містить в собі також результати опису «від форми»» [2, с. 15]. Загалом функціональна граматика повинна бути побудована у такий спосіб, «при якому її структура визначається підходом «від семантики», а в описі мовних фактів (підкреслення наше - Т.С.) використовується чергування обох підходів» [2, с. 15].

Дослідження таксису як мультикатегорійного теоретичного об’єкта засобами теорій функціональної граматики передбачає, по-перше, визначення чотирьох його категорійних репрезентацій (семантико-граматична категорія, семантична категорія, функціонально-граматична категорія, функціонально-семантична категорія) і, по-друге, визначення системних відношень і взаємозв’язків між цими репрезентаціями. Теоретичний опис названих вище категорій накреслює перспективи подальших наукових розвідок.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бондарко А.В. Предисловие //Проблемы функциональной грамматики. Категории морфологии и синтаксиса в высказывании. - СПб.: Наука, 2000. - С.3-8.

2. Бондарко А.В. и др. Теория функциональной грамматики: Введение. Аспектуальность. Временная локализованность. Таксис. /АН СССР. Ин-т языкознания; Редкол.: А.В.Бондарко (отв. ред.) и др. - Л.: Наука. ЛО, 1987. - 348 с.

3. Лингвистический энциклопедический словарь /Гл. ред. В.Н.Ярцева. - М.: Сов. энциклопедия, 1990. - 685 с.

4. Мельчук И.А. Курс общей морфологии. Т.11. Wiener Slawistischer Almanach, Sonderband, 38/2. Москва; Вена, 1998.

5. Полянский С.М. Конструкции с предикатными актантами и таксис (или всегда ли таксис является таксисом?) // Квантитативная лингвистика и семантика: Сб. науч. тр. - Новосибирск: Изд-во НГПУ, 2001. - Вып.3. - С.151 - 162.

6. Храковский В.С. Таксисные конструкции (опыт классификации) // Теоретические проблемы функциональной грамматики. Материалы Всероссийской научной конференции (Санкт-Петербург, 26-28 сентября 2001) / Отв. ред. А.В.Бондарко. - СПб.: «Наука», 2001. - С. 109-112.

7. Храковский В.С. Таксис следования в современном русском языке //Проблемы функциональной грамматики. Полевые структуры / А.Э.Аханкина, А.В.Бондарко, М.Д.Воейкова и др.; А.В.Бондарко,

С.А.Шубик (отв. ред.); РАН. Институт лингвистических исследований. - СПб.: Наука, 2005. - С.29-85.

8. Якобсон Р.О. Шифтеры, глагольные категории и русский глагол // Принципы типологического анализа языков различного строя. - М., 1972. - С. 95-113.