Юлія Драч
(Вінниця)

Реченню належить основне місце серед синтаксичних одиниць. Саме структурна й семантична варіативність речення слугує засобом конструювання, оформлення і вираження мислення людини, її свідомості, почування, емоцій. Мова стає засобом комунікації завдяки синтаксичним формам речення. У теоретичному плані речення постає як різноаспектна одиниця, яка піддається сегментуванню на члени речення (компоненти речення), синтаксеми тощо.

У сучасній лінгвістичній науці виняткової актуальності набула проблема сегментації речення. Одновимірний підхід до вивчення природи речення витіснили нові підходи розуміння і вивчення речення, що зумовило пошук різних критеріїв розмежування компонентів речення. Одним із таких одновимірних підходів до розуміння структури речення і її складових є формально-синтаксичний підхід (формально- синтаксичний критерій). У формально-синтаксичному плані структуру речення розглядають як сукупність його складових (формально-граматичних компонентів).

Мета нашого дослідження - з’ясувати місце обов’язкових прислівних компонентів у системі формально-синтаксичних компонентів речення, та їхні основні ознаки.

Об’ єкт дослідження - обов’язкові прислівні компоненти формально-синтаксичної структури речення. Матеріалом для дослідження стали 5000 речень, вибраних із різностильових джерел. Предмет дослідження - компоненти формально-синтаксичної структури речення.

Традиційний синтаксис сегментує синтаксичну модель речення на члени речення, які становлять взаємопов’язану систему понять, що об’єктивно відображають його структуру [7, с.70]. Незважаючи на деякі суперечності в традиційному вченні про члени речення, вагомим здобутком останнього слід вважати поділ компонентів на головні і другорядні (головні і неголовні). Цей поділ ґрунтується на неоднаковості в участі щодо побудови реченнєвої структури. Диференційною ознакою поділу на головні і другорядні члени речення є формальна ознака, яка стосується входження чи невходження відповідного члена речення до того мінімуму, який необхідний для функціонування речення як граматично оформленої предикативної одиниці, високий ступінь граматичної абстракції у виділених компонентах речення [2, с.71].

Учення про компоненти речення має складну й тривалу історію становлення. Спочатку речення досліджували в логічному аспекті. Прихильники логіко-граматичного напрямку (Ф.І. Буслаєв, М.І Греч, К.Ф.Беккер) трактували речення як судження, а його компоненти співвідносили з логічними категоріями судження (підмет - суб’єкт, присудок

- предикат). Логічну концепцію змінила комунікативно-психологічна, представники якої (Г. Пауль, О.О. Потебня) кожен компонент речення трактували як психологічний (психологічний підмет, психологічний присудок), а речення - поєднання у психіці мовця декількох уявлень. У ХХ ст. поширеними стають дистрибутивна, трансформаційна, прагматична моделі речення. Сучасний стан розвитку синтаксису як науки базується на формально-синтаксичній, комунікативній, прагматичній концепціях. Розвиток вищезазначених концепцій визначив напрямок дослідження речення: 1) речення як багаторівнева одиниця, 2) речення як синтаксичний ланцюжок зв’язків і відношень.

«Грамматика современного русского литературного языка» (1970 р.) пропонує змінити трактування поняття «другорядні члени», а сегментація речення повинна ґрунтуватись на вченні про словосполучення [4].

В.А. Бєлошапкова кваліфікує другорядні члени речення як неголовні компоненти речення, досліджуючи при цьому їхню участь у формуванні мінімальної структури речення. Компоненти речення, які входять до складу мінімальної структури речення, учені кваліфікували як конститутивні, поділяючи їх на: 1) предметні імена - актанти (ліві - суб’єктні, праві - об’єктні); 2) конститутивні визначники предиката (ліві, праві). Компоненти речення, які характеризують чи ситуативно визначають предикат, віднесено до неконститутивних [1, с. 134—143].

У нових синтаксичних теоріях речення розглядається як багатоаспектна синтаксична конструкція, компоненти якої формують складну ієрархічну систему рівнів: власне-синтаксичний, семантико-синтаксичний, семантичний, функціональний [2; с.3]. Сучасний науковий синтаксис основними аспектами вважає формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний, комунікативний [2; с.5]. Основними рівнями ієрархізованої структури є формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний і комунікативний рівні. Компоненти вищеперерахованих рівнів перебувають між собою в жорстко визначених зв’язках і відношеннях. У комунікативному аспекті сегментація на компоненти речення мотивується комунікативною метою. Семантико-синтаксичний аспект не диференціює компоненти на головні і неголовні, а відображає предмети і явища позамовного світу та їх стосунки.

В україністиці результати дослідження компонентів речення на основі формально- синтаксичного підходу представлені в працях І.Р. Вихованця, А.П.Грищенка, Н.В. Гуйванюк, А.П. Загнітка, Н.Л. Іваницької, М.Я. Плющ та ін. Результатом поглибленого вивчення структури простого речення є розмежування трьох груп формально-синтаксичних компонентів речення: головні компоненти формально- синтаксичної структури речення (підмет, присудок, головний компонент речення односкладної будови); неголовні компоненти прислівної і неприслівної залежності.

Головні компоненти формально-синтаксичної структури речення формують формально-синтаксичну основу речення, яка поширюється неголовними компонентами прислівної/ неприслівної залежності формально-синтаксичної структури речення.

Прислівні компоненти в реченні відтворюють підрядний зв’язок, який виникає між словами підрядного словосполучення. Отже, однією з ознак прислівного компонента є підрядний зв’язок із одним із головних компонентів або неголовним компонентом формально-синтаксичної структури речення.

Основними функціями неголовних компонентів формально-синтаксичної структури речення є поширення слова або поширення граматичної основи речення загалом. П.А.Лєкант на основі цих двох функцій серед неголовних компонентів формально-синтаксичної структури речення розмежовує прислівні й компоненти, що поширюють граматичну основу речення (приосновні) [9, с.123], які інші синтаксисти кваліфікують як детермінанти [13, с.149-163; 15, с.67-70; 2, с.100]. П.А. Лєкант наголошує, що прислівні компоненти формують у реченні словосполучення на основі підрядного зв’язку: узгодження, керування, прилягання: Відмінники дивилися на свого вчорашнього побратима співчутливо (Г. Тютюнник). Слова на побратима, свого, вчорашнього - прислівні компоненти формально-синтаксичної структури речення, оскільки вони підпорядковуються певному слову, утворюючи з ним словосполучення: дивилися (на кого?) - дивилися на побратима; побратима (чийого?) - свого; побратима (якого?) - вчорашнього. Прислівні компоненти речення, підпорядковуючись окремому слову, у реченні мають набагато тісніший, порівняно з неприслівними, характер синтаксичного зв’язку, зумовлюваний в основному лексичними потенціями граматично панівного слова [11, с. 153-156].

Неприслівні компоненти поширюють усю граматичну основу: Ніч тихо пройшла за нами в степ (Г. Косинка). Компонент тихо поширює граматичну основу в цілому, а не окреме слово (ніч пройшла (як?) - ніч пройшла тихо). Детермінантна позиція (неприслівна) неголовних компонентів речення характеризується слабким підрядним зв’язком з граматичною основою речення. Детермінанти постійно займають периферійну позицію у реченні [3, с.20].

Отже, розмежування компонентів прислівної/ неприслівної залежності здійснюється на основі зв’язків, у які вони вступають: прислівні/ неприслівні. Прислівний зв’язок виникає між словами, тобто тоді, коли повнозначне слово поширюється іншим повнозначним словом у певній формі [5, с.19].

Як окремий компонент розглядають дуплексиви, основною ознакою яких є подвійний синтаксичний зв’язок [6, с. 113].

Отже, систему компонентів формально-синтаксичної структури речення формують:

1) головні компоненти (підмет, присудок, головний компонент односкладного речення); 2) неголовні компоненти неприслівної залежності (детермінанти), які поширюють граматичний центр в цілому; 3) дуплексиви - компоненти які перебувають у подвійній залежності; 4) неголовні компоненти прислівної залежності.

Серед останніх розмежовують обов’язкові прислівні компоненти й факультативні прислівні компоненти формально-синтаксичної структури речення (І.Р.Вихованець,

А.П.Загнітко, К.Г.Городенська, Н.Л.Іваницька, Н.І.Кухар та ін.). Диференціація прислівних компонентів здійснюється на основі сили підрядного зв’язку між словами в підрядному словосполученні, який зберігається при транспонуванні словосполучення в речення [12, с.113; 8, с.82].

Введення до наукового обігу поняття «сильний/ слабкий підрядний зв’язок» сприяє розв’язанню низки питань, які стосуються сполучуваності слів у словосполученні й реченні, зокрема, дозволяє диференціювати обов’язковість/ факультативність прислівного компонента формально-синтаксичної структури речення.

Факультативний прислівний зв’язок властивий підрядним словосполученням, у яких головне слово належить переважно до класу слів абсолютивної семантики й поєднане із залежним слабким підрядним зв’язком [8, с.82]: говорити пошепки, сміятися щиро, мандрувати довго, завдання важке, літо тепле, учень охайний.

У реченнях, які містять підрядні словосполучення з головним словом абсолютивної семантики, головне слово відкриває позиції, що їх заміщують факультативні прислівні компоненти формально-синтаксичної структури речення: Сміються у траві суниць жарини (В. Малишко); Кіт Мартин мав довгий хвіст (Д.Павличко); Тепер Іван носив широкий черес і пишну кресаню (М. Коцюбинський); Анжеліка створює ексклюзивні дерева: дерева-веселки, дерева-писанки...(З газети).

Обов’язковий прислівний зв’язок характерний для підрядних словосполучень, у яких головне слово належить до класу слів релятивної семантики й поєднується із залежним сильним підрядним зв’язком [6, с.32]: вирішувати проблеми, пережити репресії, впливати на почуття, презентація книги, розвиток суспільства, вищий за однолітка, важчий за всіх, достойний нагороди.

У реченнях, які містять підрядні словосполучення з головним словом релятивної семантики, головне слово відкриває позиції, що їх заміщують обов’язкові компоненти прислівної залежності: Поезія - це завжди неповторність, якийсь безмежний дотик до душі (Л. Костенко); На світі той мудріший, хто найдужче любить життя (В.Симоненко); Молодиці пересудили і багатих, і бідних (І. Нечуй-Левицький); Хіба ви не одержали мого послання? (М. Коцюбинський); Два хитрих мудрого не переважать (Л.Глібов); Любов до народу - служіння народові (О. Довженко).

Розмежування обов’язковості/ факультативності поширення слова ґрунтується на сильному/ слабкому підрядному зв’язку, яким поєднані головне й підпорядковане слово. Сильний підрядний зв’язок - зв’язок, що виникає тоді, коли поширення слова іншими формами слів передбачається його лексико-граматичними властивостями [10, с.469].

Відсутність обов’язкових прислівних компонентів призводить до «змістових і структурних зрушень» у реченні [14, с.75]: Любить він такі ночі безвечірні (О. Гончар). Слова любить, він заміщують позиції головних компонентів, а слова такі, ночі, безвечірні - позиції неголовних прислівних компонентів. Вилучення прислівних компонентів такі, безвечірні не порушує ні змістової, ні структурної завершеності речення: Любить він ночі. Вилучення ж прислівного компонента ночі порушує і змістову, і структурну завершеність речення: Любить він (що?). Отже, факультативні компоненти прислівної залежності лише інформативно збагачують речення.

Залежно від морфологічної природи релятивних слів, які прогнозують обов’язкові прислівні компоненти, останні диференціюють на обов’язкові придієслівні компоненти формально-синтаксичної структури речення (Вона схилила головку на материне плече і перебирає в неї на шиї дукати (П. Куліш)); обов’язкові приіменникові компоненти формально-синтаксичної структури речення (Жваву дискусію викликало друге видання роману (З журн.)); обов’язкові приприкметникові компоненти формально-синтаксичної структури речення (Ти дурний, а вважаєш себе розумнішим за сім мудреців (П.Загребельний)); обов’язкові приприслівникові компоненти формально-синтаксичної структури речення (Десь уже в плавнях його шукайте, бо там йому найлюбше... (О. Гончар)).

Н.Л. Іваницька розрізняє обов’язкові прислівні компоненти формально-синтаксичної структури первинної і вторинної залежності [7, с.99]. Прислівні компоненти первинної залежності вступають у прислівний зв’язок з головними компонентами: А це - скорочення бюджетних асигнувань (З журналу). Прислівні компоненти формально-синтаксичної структури речення вторинної залежності вступають у прислівний зв’язок із обов’язковими прислівними компонентами первинної залежності. Обов’язковою умовою обов’язковості вторинних компонентів прислівної залежності є належність слова, яке вони поширюють, до класу слів релятивної семантики: Всі кинулися до віконечок, щоб побачити несподіваного послання війни (П.Загребельний).

Отже, обов’язкові прислівні компоненти формально-синтаксичної структури речення є компонентами внутрішньо-синтаксичної структури речення, що виокремлюються за власне-синтаксичною ознакою - певним типом синтаксичного зв’язку

- входить у систему формально-синтаксичної структури речення. Обов’язковий прислівний компонент формально-синтаксичної структури речення акумулює в собі такі ознаки: обов’язкова залежність від слова, поєднання зі словом на основі сильного підрядного зв’язку. Перспективи запропонованого дослідження обов’язкових прислівних компонентів вбачаємо в можливостях встановлення ієрархії обов’язкових компонентів у формально-синтаксичній структурі речення та їхніх семантико-синтаксичних типів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Белошапкова В.А. Современный русский язык: Синтаксис / Белошапкова В.А. - М.: Высш. шк., 1977. - 248 с.

2. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник / Вихованець І.Р. - К.: Либідь, 1993. - 368 с.

3. Вихованець І.Р. Формально-граматична структура речення / Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. // Семантико-синтаксична структура речення / Вихованець І.Р. - К.: Наук. думка, 1983. - С. 6 - 24.

4. Грамматика современного русского литературного языка / [отв. ред. Н.Ю.Шведова]. - М.: Наука, 1970. - 767 с.

5. Гуйванюк Н.В. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання: навч. пос./ Н.В. Гуйванюк, Г.Г. Слинько. - К.: Вища шк., 1994. - 670 с.

6. Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові/ Іваницька Н.Л. -К.:Вища школа,1986.-168с.

7. Іваницька Н.Л. Член речення як синтаксична категорія/ Н.Л. Іваницька // Наукові записки ВДПУ ім. М.Коцюбинського: Зб. наук. праць. Серія: Філологія. - 2000. - Вип.2. - С. 70 - 74.

8. Кухар Н.І. Факультативні прислівні компоненти у системі компонентів формально-граматичної структури речення/ Н.І. Кухар // Наукові записки ВДПУ ім. М.Коцюбинського: Зб. наук. праць. Серія: Філологія. - 2006. - Вип.8. - С. 80-84.

9. Лекант П.А. Синтаксис простого предложения в современном русском языке/ Лекант П.А. - М.: Высш. шк., 1986. - 176 с.

10. Лингвистический энциклопедический словарь/ [гл. ред. В.Н. Ярцева]. - М.: Сов. энциклопедия, 1990. - 685 с.

11. Мухин А.М. Лингвистический анализ: теоретические и методологические проблемы / Мухин А.М. - Л.: Наука, 1976.- 282 с.

12. Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. 7-е изд. / Пешковский А.М. - М.: Учпедгиз, 1956. - 511 с.

13. Русская грамматика. - М.: Наука, 1980. Т. 2. - 1980. - 709 с.

14. Чеснокова Л.Д. Конструкции с предикативным определением и стуктура предложения в современном русском литературном языке. Ч.1 / ЧесноковаЛ.Д. - Ростов-на-Дону: Рост. гос. Пед ин-т, 1972. - 136 с.

15. Шведова Н.Ю. К спорам о детерминантах: обстоятельственная и необстоятельственная детерминация простого предложения / Н.Ю. Шведова // Научные доклады высшей школы. Филологические науки. - 1973. - №5. - С.66 - 77.