Валентина Тимкова
(Вінниця)

У сучасному глобалізованому постіндустріальному світі термінологічна лексика становить ту частину словника, розвиток якої відбувається найбільш інтенсивно. Оскільки терміни формуються на ґрунті загальнонародної мови, то їх не можна розглядати чи оцінювати ізольовано від розвитку українського суспільства та сучасної української літературної мови [2, с.5].

Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної й політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Пошуки власних мовних засобів для передачі нових понять зумовлювали появу авторських неологізмів, одні з яких витісняли запозичені терміни, а інші з часом зникали, не здобувши поширення. Систематизацію та стандартизацію терміносистем учені різних шкіл і регіонів оцінюють по-різному. Одні намагаються повністю відновити термінологію 20-х років ХХ ст., інші - надто захоплюються запозиченнями з європейських мов. В обох підходах є як позитивні, так і негативні моменти. Відомо, що штучна реставрація, нав’язування діалектних, застарілих термінів, власних уподобань призводять до самоізоляції не лише наукової мови, а й самої науки, з одного боку, а з іншого - надмірне захоплення іншомовними термінами може призвести до втрати національної мовної самобутності.

Предметом нашого дослідження є лексико-семантичний аналіз сучасної термінології банківської справи. Об’єктом послужив фактичний матеріал, представлений у Словнику банківських термінів А. Загороднього, О. Сліпушко, Г.Вознюка, Т. Смовженко.

Ставимо за мету - проаналізувати активний процес шляхів формування сучасної термінології банківської справи, що постійно перебуває у центрі уваги дослідників, виявити вплив запозичених з інших мов термінів на динаміку розвитку словникового складу, на стилістику сучасної української літературної мови. На думку одних, „...виникнення нових термінів відбувається за тими ж законами, що й виникнення нових слів загальнолітературної мови” [7, с.29], інші ж вважають, що „...терміни не виникають і не з’являються, а створюються ... термінотворчість у наш час - цілком свідома мовна діяльність” [8, с.57].

Термінотворчість на сучасному етапі - це свідомий керований мовний процес, який передбачає узгодження будь-яких термінів з основними законами мови, доцільність запозичень, уникнення синонімії, насиченості термінології численними мовними покручами тощо. Навколо питання відбору кращих термінів точаться постійні гострі дискусії. Останнім часом іде активне відновлення забутих діалектизмів, переосмислення старих слів, народних назв, що побутують у розмовній мові, які свого часу не прижилися в термінології й тепер не сприймаються, або ж введення в обіг штучно створених новотворів та невдалих кальок, що не відповідають вимогам, які ставляться до термінів. Прагнучи до максимальної українізації існуючої термінології, окремі мовознавці втрачають почуття мовної реальності і пропонують або ж давно забуті терміни зі словників 20-30-х років, або ж власні новотвори, які в реальному вжитку не зустрічаються. Так і з’явилися українські медичні „терміни”: заштрик (укол), штрикала (шприц), шумило, квасило, бродило (фермент), дрібноживець (мікроб), прутень (статевий член), капшук (мошонка), чужоїд (паразит), надшкурень (епідерміс) та ін., невдалі кальки з російської мови: замісник алкоголю замість замінник алкоголю, забій головного мозку замість забиття головного мозку та ін., які не збагачують українського термінологічного словника, а принижують роль національної наукової мови в житті суспільства і зменшують кількість бажаючих нею користуватися. Отже, працюючи над формуванням української наукової термінології, „...не можна доходити до пуризму, до заміни давно функціонуючих і усталених найменувань словами, витягнутими із забуття, які у свій час виконали свою функцію, а зараз викликають подив” [ 5, с.147]. У той же час не слід надмірно захоплюватися вживанням іншомовних термінів, а дотримуватись у цьому питанні золотої середини.

Процес творення і відбору кращих термінів триває. Упорядкування української наукової термінології будь-якої галузі - це надзвичайно кропітка і відповідальна робота. Вона повинна проводитись лише у співдружності лінгвістів-термінологів та спеціалістів практиків конкретної галузі і враховуючи особливості національного термінотворення, зміст терміна та специфіку його вживання в галузі.

Г оловним джерелом формування термінології була і залишається загальновживана лексика як основа української літературної мови. Однак слід зазначити, що специфікою становлення термінології банківської справи є широке використання іншомовних запозичень, одним із чинників якого виступають глибокі зміни в економіці України та вихід нашої держави на міжнародну арену.

Якими ж шляхами формується сучасна термінологія банківської справи? Одним із шляхів поповнення банківської терміносистеми є термінологізація загальновживаної лексики. Так, слово висновок, увійшовши до складу термінологічного словосполучення висновок аудиторський, втратило своє первісне, надто широке значення і набуло нового - вужчого, спеціального („документ, що містить результати аудиторської перевірки”). Подібних змін зазнали й лексеми друк, вільний, відплив та ін. у словосполученнях глибокий друк, відплив капіталу тощо. Важливе місце займає активізація тієї термінологічної лексики, яка була вже представлена у мові (каса, готівка, банк тощо).

Одним із найпродуктивніших способів поповнення сучасної термінології банківської справи є запозичення з інших мов, оскільки з переходом України до ринкової економіки з’явилися нові поняття, явища, предмети, а на позначення деяких із них ще не виробилися відповідні українські терміни. Разом з тим існує чимало тотожних за семантикою термінів іншомовного і власне українського походження, які функціонують паралельно. Це й призводить до синонімії в термінологічній системі, що становить одну з особливостей формування банківської термінології нинішнього періоду.

Для розуміння тих процесів, які відбуваються під час становлення термінології, першорядне значення має лексико-семантичний аналіз. Щоб глибше вивчити лексику фінансової сфери, передовсім вважаємо за необхідне виділити основні тематичні групи у Словнику банківських термінів [4], наприклад: 1) економічні поняття і категорії (авіста, брутто-прибуток, сеньйораж, вартість); 2) учасників (суб’єктів) банківської діяльності (акціонер, кредитор, президент, гарант, дилер); 3) назви процесів та операцій (відновлення кредиту, мобілізація коштів, індексація, оприбуткування); 4) фінансові інституції (біржа, аудиторська фірма, Міжнародний комітет зі стандартів обліку, філія банку); 5) види, методи, форми ведення банківської справи (викуп підприємства, аукціон валютний, документ проти акцепту, жиро); 6) способи і механізми здійснення банківських операцій (леверидж, арбітраж, переказ грошовий, рол ); 7) банківську документацію (вексель, індосамент, авіста, розписка боргова, акція); 8) засоби реалізації фінансових відношень (монета, валюта, бюджет, активи грошові, банкноти).

Використовуючи названі тематичні групи банківської термінології, простежимо розвиток найважливіших лексико-семантичних явищ та спробуємо виявити їх специфіку. Однією з основних ознак терміна, що пов’язана з його природою, вважається однозначність. Проте термінологічна система мови, так само як і лексична, є дуже сприйнятливою до дійсності. Реалії змінюються і зумовлюють зміни в мові (особливо в лексичній, а надто в термінологічній системах). Особливо це яскраво виявляється в значенні слів, переважна більшість яких у нашій мові є полісемічними. Розглянемо явище багатозначності на прикладі банківської термінології. Так, лексема бонус має такі значення: 1) „додаткова винагорода, премія”; 2) додаткова цінова знижка, яку надає продавець за умови угоди (контракту) чи постійним покупцям”; 3) „комісійна винагорода за надання послуги щодо купівлі-продажу товару”. Тут спостерігаємо своєрідне звуження, конкретизацію другого і третього значень порівняно з першим. У в такому слові, як ампліція, наявний протилежний процес - розширення значення: 1) „копія розписки про прийняття грошей”; 2) „копія певного акта”.

Деякі терміни мають значення, що вже досить віддалені одне від одного, хоча вони ще не стали омонімічними, наприклад: лаж - 1) „різниця між курсами валют або комісійний збір, що стягується за обмін паперових грошей на монети або за обмін слабких валют на сильні”; 2) „зростання ринкового курсу валюти чи цінних паперів щодо їх номінальної вартості; 3) „підвищення ринкової ціни золота у грошовому еквіваленті”;

4) „те саме, що й ажіо”. Якщо перше і третє значення слова лаж можна розглядати як близькі, що є виявом полісемії, то друге значення настільки віддаляється від розглянутих, що дає підставу швидше говорити про омонімічні відношення. Цікаво, що четверте значення терміна лаж вступає в синонімічні зв’язки із лексемою ажіо. Пор. значення слова ажіо: 1) ’’відхилення курсу валюти, акцій, векселів від їх номінальної вартості або паритету в бік перевищення”; 2) „комісійний збір, сплачуваний за обмін нерівноцінних валют або за обмін банкноти на металеві монети”; 3) „різниця в сумах валютного виторгу чи платежів, що виникає при зміні співвідношення між курсами валют оплати і національної валюти з моменту платежу”.

Поняття, виражене словом ажіо, у свою чергу передає складні лексико-семантичні зв’язки перехідного типу між багатозначністю та омонімією. Так, між першим і третім значенням встановлюються полісемічні відношення, а друге стосовно першого і третього виступає омонімом. Подібне поєднання полісемічних й омонімічних зв’язків можемо спостерігати в термінах чек, купон та ін.

Слід звернути увагу на явище паронімії, що в мовознавстві трактується як різновид омонімії (пароніми - це слова, різні за значенням, але близькі за звучанням). На нашу думку, є підстави бачити в паронімії перехідне явище між полісемією та омонімією, оскільки пароніми виникають від одного кореня, ядро значення якого зберігається і в похідних словах, у той же час ці пари лексем набувають „протилежності” (своєрідної антонімії) у семантиці. Наприклад: ліквідант „кредитор, який пред’являє права чи вимоги до підприємства-боржника у разі його ліквідації” - ліквідат „юридична особа-боржник, до якої пред’явлено фінансові вимоги у разі її ліквідації”; гонорант „особа, котра гарантує оплату векселя, зробивши на ньому поручницький напис” - гонорат „векселедавець, за оплату векселя якого поручився гонорант”. Ми вважаємо, що паронімія в підсистемі банківських термінів ґрунтується на особливостях відношень у фінансовій сфері, коли учасники певної операції вступають у стосунки „суб’єкт - об’єкт”.

Аналіз засвідчує наявність синонімії, яка загалом розглядається як „чуже” явище в термінології, оскільки кожне поняття повинне мати лише одну - точну назву. Термінологічні синонімічні ряди поповнюються за рахунок запозичень. Наприклад: рамбурсувати - „повертати, віддавати борг”; пролонгація - „продовження терміну чинності угоди”; апреціація - „підвищення валютного курсу” та ін. Названі лексеми тотожні за значенням і вживаються на позначення того самого поняття.

Теоретики сучасного вчення про терміни наголошують на зловживанні термінологією в сучасних наукових текстах, що виявляється в перенасиченні викладу малозрозумілими й зайвими термінами та неправдивим залученням термінів з інших наук [6, с.53].

Проаналізувавши фактичний матеріал, представлений у Словнику банківських термінів А.Загороднього, О.Сліпушко, Г.Вознюка, Т.Смовженко, можна зробити деякі попередні висновки. Стосовно термінології банківської справи зазначимо, що вона в цілому переживає ті самі основні процеси, що й уся термінолексика. Однак у виявленні таких лексико-семантичних явищ, як багатозначність, омонімія, синонімія, спостерігаємо певні особливості (різноманітне переплетення полісемічних, омонімічних, синонімічних зв’язків). У синонімії переважає такий її різновид, як бінарний ряд, що представлений своєю і „чужою” лексемами. Своєрідністю паронімії є творення парних різнозначеннєвих понять від слів одного кореня.

Слід зазначити, що активізація так званих „небажаних” явищ у банківській термінології (полісемія, омонімія, синонімія) зумовлена різкими змінами в реаліях нашого сьогодення та відповідно інтенсивністю становлення термінологічної системи сучасної української літературної мови. З уваги до сучасного особливо активного формування термінологічної системи нашої мови існує нагальна потреба поглибленого вивчення всіх її підсистем.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бацевич Ф. Термінологія комунікативної лінгвістики: аспекти дискурсивного підходу / Ф.Бацевич // Вісник Нац. ун-ту: «Львівська політехніка». - 2002. - № 453. - С.30-34.

2. Даниленко В.П. Русская терминология. Опыт лингвистического описания / В.П. Даниленко. - М.: Наука, 1977. - 246 с.

3. Д’яков А.С. Основи термінотворення: семантичні та соціальні аспекти / Д’яков А.С., Кияк Т.Г., Куделько З.Б. - К.: Видавничий дім «КМ Academia», 2000. - 216 с.

4. Загородній А.Г. Словник банківських термінів. Банківська справа: Термінологічний словник. / [Загородній А.Г., Сліпушко О.М., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. ] - К.: Аконіт, 2000. - 605 с.

5. Козирський В., Шендеровський В. Словник фізичної лексики українсько-англійсько-німецько- російський / Козирський В., Шендеровський В. - К.: Рада, 1996. - 934 с.

6. Селігей П.О. Сучасне термінотворення: симптоми та синдроми // Мовознавство. - 2007. - № 3. - С. 48-60.

7. Сороколетов Ф.П. История военной лексики в русском языке XI-XVII вв. / Ф.П. Сороколетов. - Л.: Наука. Ленинградск. отд-ние, 1970. - 361 с.

8. Толикина Е.И. Некоторые лингвистические проблемы изучения термина. Лингвистические проблемы научно-технической терминологии / Е.И. Толикина. - М.: Наука, 1970. - 326 с.