Галина Ліщинська
(Івано-Франківськ)

Людина дає назви живим і неживим об’єктам реальної дійсності і регіональна ономастика є частиною цього загального процесу називання. Вивчення власних імен потребує залучення необхідної інформації з таких дисциплін, як лінгвістика, філософія, психологія, історія, соціологія, література, географія.

Сучасні прізвиська широко розповсюджені і функціонують в окремих територіальних, соціальних мікросистемах, тому є цілком обгрунтованим інтерес до їх вивчення, який існує в певних регіонах (див. праці П.Чучки, Г.Аркушина, Д.Бучка, Г.Бучко, І.Сухомлин, Р.Осташа, М.Лесюка, Г.Аркушина, Н.Фєдотової, О.Антонюк, М.Наливайко), але зібрані вони частково і недостатньо вивчені. Поки що іде акумуляція наукового матеріалу, і тому антропонімісти ще не дійшли до теоретичних узагальнень. Оскільки неофіційний антропонімікон функціонує в усному мовленні і характеризується закритістю у морально-етичному плані, тому є рідкістю і словники такого типу. Поповненням цієї царини можна вважати “Словник прізвиськ Нижньої Наддніпрянщини” В.Чабаненка та “Словник прізвиськ жителів межиріччя Стиру та Горині” Н.Шульської.

Проблема прізвиськ так чи інакше належить до найбільш складних і до цього часу ще не достатньо вивчених ономастичних питань. На наш погляд, досліджень потребують проблеми інтерпретації прізвиськ, визначення їх меж, встановлення диференціальних ознак, вияв їх ономастичних і комунікативних функцій. Прізвиська суттєво доповнюють нашу уяву про номінативну лексику української мови, але не занесені у словники, вони дають також можливість аналізувати власні імена українців у минулому і в сучасній побутовій антропонімії, заглянути в ментальність народу. Біологічна природа людини, її антропологічні особливості знаходять відображення в ономастиці, і в першу чергу в антороніміці [3, с.7].

Метою нашого дослідження є лексико-семантичний аналіз сучасних українських прізвиськ, які локалізовані на території Івано-Франківщини і мотивовані лексикою на позначення зовнішнього вигляду людини. Мета передбачає розв’язання таких завдань: зробити семантичний аналіз неофіційних антропонімів Івано-Франківщини, семантично класифікувати прізвиська, у яких відображено лексику на позначення зовнішнього вигляду людини.

Нами зафіксовано 260 прізвиськ ( 5,09 % від загальної кількості усього зібраного матеріалу, який становить близько 5 тис. сучасних українських прізвиськ) із 48 населених пунктів Івано-Франківщини, які містять різноманітну лексику на позначення зовнішнього вигляду людини.

Лексико-семантичний аналіз неофіційних антропонімів дозволяє виокремити певні семантичні підгрупи лексики на позначення зовнішнього вигляду людини.

Індивідуальною ознакою, що вирізняє людину серед інших людей, може бути загальне враження, яке справляє зовнішній вигляд. Зовнішність людини може характеризуватися як в загальному плані, так і окремо, в деталях, за якими-небудь індивідуальними рисами. В узагальненому вигляді зовнішня характеристика людини репрезентована полярними лексико-семантичними групами “гарна людина” - “негарна людина”.

До лексико-семантичної групи “гарна людина” увійшли такі оніми: Баба Хороша (Струп), Без ґанчу - гарна жінка. На селі кажуть: Без жодного ґанчу (Бч), Гарний (Барв), Гожак (> гожий) (Тш), Калина: Люди кажуть, що гарна, як калина (НВ), Краса (Радч), Красуня (Кол), Ляля (Барв, Кривор, Семак, Чр), Лялька Паперова - біла, дуже гарна на вроду жінка. Так назвав чоловік свою дружину, та ще й склав їй таку співанку: Лялька паперова, була би-с здорова. Аби-с нарік так ходила, як стара корова (Б-Б), Мальвіна (Бурш), Мальована (Чр), Роза (Бурш), Сокіл: Жінки казали, що файний, як сокіл (Чр), Сонечко (Б-Б), Файненька (Садж), Файнюцький (Лпц, Мш), Фіалка: Красива, тендітна, немов квітка фіалки (Слоб), Чіча (Бурш), Чічка (Слоб, Стеб).

До лексико-семантичної групи “негарна людина” увійшло лише кілька онімів Крокодил (Радч), Невзрачна (Радч), Щур (Барв). Це доводить, що більш помітним, тим, що кидається у вічі, для людей є красиве, а не бридке, потворне. Як зазначає В.Познанська, “очевидно, неприємне враження частіше виражалося не в загальних характеристиках, а в точній указівці на якесь відхилення від ідеалу, помічене в зовнішності людини” [2, с.161-162]. Цікавим є той факт, що онім Файна (Б-Б) містить протилежне гарному лексичне значення: Уже казала за себи, шо така файна, як Уляна Питра Писарового, а то нима на шо навіть дивитисі.

Характеристика людей за їх зростом виражається словами двох антонімічних лексико-семантичних груп “людина високого зросту” і “людина низького зросту”. Ці лексико-семантичні групи утворюють мікрополе “характеристика людини за зростом”.

Високий зріст завжди є однією з ознак, що входять до визначення ідеалу красивої людини. У лексико-семантичну групу “людина високого зросту” увійшли такі оніми, що вказують на високих на зріст людей і базуються на словах, що позначають високі, довгі реалії: Антена (Слоб), Баскет (Бурш), Береза (Ост), Бизрозмірний (Б-Б), Билень (Стриг), Бузьок (Рунг), Говерла (Кривор), Ґумовий (Б-Б), Дилда (Бурш), Довга (НВ), Довганюк (Ост), Довгий (Б-Б, Садж, Семак, Радч), Драбина (Б-Б, Піст), Жирафа (Кн), Конг (Згп), Макарон (Б-Б), Малиш (Слоб), Місь Великий (Чх), Орися Довга (Красн), Петрушка (Кривор), Платва (Б-Б), Растішка (Рунг), Тесівська Труба (Бурш), Тичка (Радч), Фотомодель (Слоб), Ціп (Барв), Швабра (Бурш), Шланг (Оберт), Шпала (Бурш). Більша частина слів, яка утворює цю лексико-семантичну групу вирізняється моносемною структурою, тобто містить одну сему, яка відображає якусь одну ознаку особи. Але ця ж лексико-семантична група містить також і додаткові семи.

Розглянемо поєднання денотативних компонентів у такій послідовності слів цієї лексико-семантичної групи:

“людина високого зросту і худа”: Бузьок (Садж), Довга (Радч), Кастамашка на Батарейках (Люч), Лось (Семак), Овес (Радч), Пінцет (Бурш), Свічка (Чр), Страус (Рунг), Сухолиткий (Лпц), Ходяча Вішалка (Рунг), Хробак (Бурш), Шкапа (Оберт, Слоб), Шлан (Згп);

“людина високого зросту, повна і незграбна”: Бобрик (Б-Б), Бреус (Лпц), Корпач (>корнач-стовп) (Лпц), Медвідь (Сокол), Стеблецька (Лпц), Шафа (Радч, Бурш);

“людина високого зросту і лінива”: Ковбаса (Слоб);

“людина високого зросту і кремезна”: Амбал (Крснц), Боцман (Кривор), Ведмедик (Радч), Велика (Росох), Данило Галицький (Павл), Дуб (Чр), Затуливітер (Бурш), Камаз (Бч), Кантужена Мавпа (Бурш), Кінг Конг (Радч); Кобила (Радч), Колхіда (Трост), Моцний (Кн), Термінатор (Бурш), Фірів (Тш), Шафа (Бурш).

До лексико-семантичної групи “людина низького зросту” увійшли такі оніми, як Відерчьи (Струп), Воробчик (Люч), Горошок (Чр), Гриб (Піст), Грибочок (Радч), Дарка Куца (Глнь), Дрібонька (Радч, Бурш), Жук (Радч), Зозулька (Розтч), Капітошка (Рунг), Карасик (Бурш), Карасик (Бурш), Карлик (Бурш, Слоб), Киця (Красн), Кнопка (Бурш, Павл), Комарик (Росох, Красн), Кугутик (Тш), Кузя (Семак), Курічка (Люч), Курочка (Слоб), Куца (Тш), Куций (Липц, Семак), Куцинька (Росох), Куциха (Ланч), Ліліпут (Б-Б), Маленька (Радч), Маленький Василь (Тек), Маленький Падишах (Бурш), Малий (Люч, Барв, Люч), Малий Захарюк (Б-Б), Малява (Красн), Малявка (Бурш), Мальок (Садж), Маціцький (Ворх), Мацьонька (Бурш), Менько (Радч), Метер (Рашк), Метер П’ятка (Бурш), Метр Двадцять (Кн), Метр П’їть (Радч), Митир (Б-Б), Мишка (Барв), Мультик (Ост), Никола Малий (Слоб), Підкиданка (Росох), Птичка (Радч), Сємушка (Красн), Снєпко - кажуть: “Малий, як сніп” (Радч), Тирлімбомбом (Оберт), Тушканчик (Кривор), Фасулька (Семак), Цюпанько (Радч), Цюпко (Радч), Чикушка (Радч), Штепсіль (Чр), Щиглик (Б-Б). Більша частина онімів є моносемними, але багато слів мають полісемну структуру, яка містить дві, а іноді й три семи:

“людина низького зросту і худа”: Спічка (Бурш), Таранька (Оберт), Тюлька (Рунг); “людина низького зросту і повна”: Будзьо (Стриг), Іван Кубан (Росох), Кабачок (Рунг), Колобок (Глнь, Рунг, Чх), Курдубан (Радч), Маленький Жулудочок (Рунг), Марія Квартирка (Глнь), Масний (Рунг), Матрьошка (Молод), Піцик (Бурш), Пончик (Рунг), Тумбочка (Бурш, Садж), Фасулька (Слбдк);

“людина низького зросту, повна, смаглява”: Інопланетянка (Піст), Тулька (Б-Б); “людина низького зросту і моторна”: Піця: Маленький зростом і верткий, як м ’яч. Гарно грає у футбол (Барв), Хрущик (Розтч);

“людина низького зросту, повна і швидка”: Воробець (Бч), Заяць (Слоб);

“людина низького зросту і працьовита”: Мурашка (Глнь).

Між онімами, які входять до аналізованих лексико-семантичних підгруп, може відбуватися повне або часткове уподібнення додаткових ознак, наприклад: “людина високого зросту і худа” - “людина низького зросту і худа”, “людина високого зросту, повна і незграбна” - “людина низького зросту, повна і прудка”.

Деякі підгрупи не пов’язані антонімічно або уподібненням додаткових ознак, наприклад: “людина високого зросту і кремезна” і “людина низького зросту і працьовита”.

Як в одній лексико-семантичній групі “людина високого зросту”, так і в іншій “людина низького зросту” ознаки, які вказують на особливості зовнішнього вигляду “худа”, “повна”, “міцна”, поєднуються зі складовими морально-етичного плану “працьовита” і моторикою “прудка”, “моторна”, “незграбна”. Але зазначимо, що низький зріст не асоціюється у людей з незграбністю, неповороткістю. На жаль, цього не можна сказати про людей, високих на зріст. Тому можемо зробити висновок, що усі додаткові складові в лексичному значенні слів, що входять до лексико-семантичної групи “людина високого зросту” і “людина низького зросту”, мають причинно-наслідкові зв’язки.

Характеризуючи людину за комплекцією, виділяємо дві протилежні лексико- семантичних групи “повна людина” і “худа людина”.

На Івано-Франківщині лексико-семантична група “повна людина” репрезентована такими лексемами: Автобус (Піст), Бомба (Бл, Кл, Хом), Борсук (Слбдк), Бочка (Трост, Бурш). Більшість слів, які утворюють цю лексико-семантичну групу, є моносемними: Бомб (Слоб), Бохня (Садж), Бочкін (Садж), Булочка (Радч, Бурш), Буфа (Оберт), Ведмедик (Рунг), Гладка (Слбдк), Груба (Росох), Грубий (Барв, Молод, Пррв), Грубий Місьо (Семак), Диня (Барв), Ділетій (<ділетка (бочка)) (Лпц), Жора (Радч), Кабан (Барв, Садж), Кабан (Радч), Кабанчик (НВ), Кабачок (Будз, Бурш, Дел, Мост, Семак), Кльоцок (Барв), Корова (Піст, Люч), Кубік (Радч), Лепеха (Садж), Мішки Гамі (Слоб), Муня (Бурш), Пампушок (Пррв), Партос (Парщ), Петя Ковбаса (Тш), Пєчька (Радч), Пігі (Оберт), Понка (Бурш), Пончик (Глнь, Слоб, Радч), Пух (Бурш), Сало (Бурш, Оберт), Ситунчик (Трост), Солонина (Слоб), Товстий (Барв), Толстий (Красн), Тушонка (Слоб), Шкварок (Радч).

Менше онімів поєднує у структурі лексичного значення різні за змістом складові. Одні з них називають додаткові ознаки зовнішнього вигляду повної людини, а інші вказують на її моторику:

“повна людина з круглим обличчям”: Боцман (Б-Б), Горошинка (Рунг);

“повна людина і низького зросту” - згадувалося раніше;

“повна людина і смаглява”: Батончик (Слбдк);

„повна людина і кремезна”: Бичок (Пррв);

“повна, неповоротка, незграбна людина”: Бобриха (Розт), Котлєта (Лпц), Медвідь (Сокол), Мішка (Барв), Слон (Барв), Тюля (<тюлень) (Радч), Черепаха (Кн).

Більше підгруп утворюються словами, що містять у структурі свого лексичного значення додаткові денотативні компоненти, які характеризують особливості зовнішнього вигляду: “повна” і “висока”, “низька”, “кремезна”, “круглолиця”, “смаглява”. Але загальна кількість онімів, що містять додаткові семи, у деяких підгрупах менша за кількість онімів, які мають додаткові компоненти, що вказують на особливості моторики повної людини, а саме на її незграбність. Протилежна сема “рухлива людина” в онімах лексико-семантичної групи “повна людина” не виявлена. Це є доказом того, що люди вважають, що незграбними є повні, товсті особи, а не худі.

У словах Бреус (Лпц), Корпач (< корнач - стовп) (Лпц), Медвідь (Сокол), Шафа (Радч, Бурш) додаткові компоненти, які характеризують особливості зовнішнього вигляду і моторики, поєднуються “повна, висока, здорова, незграбна”. Але можна вважати, що у більшості слів цієї лексико-семантичної групи сема “незграбність” є домінуючою, обов’язковою або факультативною.

У семантиці онімів лексико-семантичної групи “повна людина” не виявлено компонентів, які б характеризували особу в морально-етичному плані. Це, на наш погляд, свідчить про слабкий причинно-наслідковий зв’язок між повнотою людини і її негативними внутрішніми якостями. Тобто не обов’язково повна людина має бути лінивою. Повнота людини не є показником її нелюбові до праці.

Лексико-семантична група “повна людина” є антонімічною “худа людина”, яка містить такі оніми: Банан (Бурш), Батіг (Радч), Битономішалка (Семак), Глиста (Радч), Дошка Двадцять П’єтка (Радч), Дракон (Бурш), Комарик (Трост), Палка (Барв), Роман Шпилька (Чт), Сірник (Радч), Скелет (Садж, Молод), Ходзюла (Радч), Хребет (Бурш), Швайка (Пст), Шкілет (Глнь), Шприха (Радч). Оніми цієї лексико-семантичної групи у структурі свого лексичного значення мають денонативні компоненти, але їх є небагато: “худа людина з великими вухами”: Осел (Лпц).

В основу творення онімів, що вказують на людей худої комплекції, може бути покладена сема, яка вказує на “кволість, безсилля”: Дістрофік (Оберт), Дохлий (Бурш), Сухарик (Радч), Чахлик (Оберт), Шкапа (Слоб).

Зазначимо, що онімів, які входять до групи “повна людина” набагато більше у порівнянні з лексико-семантичною групою “худа людина” (46:16). Це може бути свідченням того, що повна людина викликає більше негативних емоцій, тому що повнота буває перешкодою до праці, може розвинути лінь, а з іншого боку вона може викликати і позитивні емоції, бо більш привабливою вважається людина пухка, аніж худа. Вважається, що повнота у розумних межах є ознакою здорової сильної людини.

Характеристика “незграбна людина” присутня у семантиці 7 слів лексико- семантичної групи “повна людина” і жодного разу не виявлена у лексико-семантичній групі “худа людина”. Отже, можемо стверджувати про те, що незграбністю, нерухливістю мовна свідомість діалектоносіїв наділяє повних людей і не пов’язує з худими.

Аналізовані вище лексико-семантичні групи характеризували людину за зовнішнім виглядом, який вважається відхиленням від норми. Тобто, надто високих, надто низьких, надто повних, надто худих. Але ще більшим відхиленням від норми можна вважати фізичні вади зовнішнього вигляду. Н.Арутюнова вважає, що фіксація відхилень і патологічних властивостей дуже ефективно служить цілям ідентифікації об’єктів, виділення їх з класу, подібних до них [1, с.11].

У лексико-семантичному мікрополі “характеристика людини за вадами її зовнішнього вигляду” виділяємо такі групи:

“горбата людина”: Мілька Горбата (Росох), Ньобик (НВ);

“людина з вадами рук”: Безручків (Люч), Криворучка (Барв), Трісунка (Красн); “людина з вадами ніг”: Без ноги (Росох), Бракована (Чт), Гафія Крива (Рунг), Калічка (Радч), Клавіш (Рунг), Косий (Бурш), Крива Качечка (Радч), Кривенька Качечка (Люч), Кривий (Радч), Кривонога (Лпц), Кульгач (Лпц), Храм (Семак), Шляп Нога (Бл).

Якщо у попередніх лексико-семантичних полях існував причинно-наслідковий зв’язок між групами. То у цьому випадку він слабкий. Але об’єднання груп “горбата людина”, “людина з вадами рук”, “людина з вадами ніг” у лексико-семантичному мікрополі “характеристика людини за вадами її зовнішнього вигляду” є не випадковим. Підставою для їх об’єднання є екстралінгвістичні чинники, а не екстралінгвістичні і мовні, як у попередніх випадках.

Можемо зробити висновки, що слова, які характеризують зовнішній вигляд людини, можуть вказувати як на загальний вигляд (гарна - негарна), так і на особливі деталі, індивідуальні риси зовнішності (висока - мала, повна - худа) або на вади.

У лексико-семантичному полі “характеристика людини за її зовнішнім виглядом” ми розглянули 260 онімів. Невелику кількість онімів складає мікрополе, що характеризує людину за вадами її зовнішнього вигляду, і те, яке дає узагальнену характеристику зовнішності людини. Група, яка характеризує людину за її зростом, налічує 85 онімів. Менше є слів, які називають людину за її комплекцією ( 58 онімів). Численними виявились лексико-семантичні групи “повна людина” (42 оніми) та “людина низького зросту” (56 онімів). Отже, повнота людини є джерелом поповнення прізвиськ, тому що ця ознака людської зовнішності може вплинути на її працездатність, якість праці. Деякі оніми з таким значенням поєднують у собі семи “повна і незграбна” людина. Це може свідчити про те, що людина погано виконуватиме свою роботу.

Щодо лексико-семантичного мікрополя “характеристика людини за її зростом”, то тут важко говорити про вплив зросту людини на якість її роботи. Можливо, він і має якесь соціальне значення, але не у такій мірі, як повнота. Якщо людина має пропорційну будову тіла, це вважається нормою і не викликає бажання наділяти її прізвиськами. І навпаки, незграбна, висока, низька, худа чи повна людина є стимулом для створення влучних прізвиськ.

ЛІТЕРАТУРА

1. Арутюнова Н. Д. Аномалия и язык (к проблеме языковой “картины мира”) / Арутюнова Н. Д // Вопросы языкознания. — 1987. — № 3. — С. 3—19.

2. Познанська В. Лексика на позначення фізичних і психічних рис людини як основа для творення українських прізвищ / Віра Познанська // Лінгвістичні студії. — Донецьк: ДонНУ, 2002. — Вип. 10. — С.161—168.

3. Суперанская А. В. Имя и эпоха (к постановке проблемы) // Историческая ономастика / А.В.Суперанская — М. : Наука, 1977. — С. 7—26.