Євдокія Драч
(Вінниця)

Процеси демократизації й гуманізації суспільства зумовили зростання можливостей вибору шляхів життєдіяльності його членів, забезпечили сприятливі умови для творчості кожного. Потреба у формуванні соціально активної особистості зумовлює оновлення змісту навчально-виховного процесу, пошук нових, нестандартних форм педагогічної взаємодії. „Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті” спрямовує на зміну пріоритетів шкільної освіти. Одним із найважливіших завдань сучасної школи є створення сприятливого середовища для розвитку особистості учня, реалізації його творчого потенціалу.

В арсеналі методичних засобів чільне місце посідає гра як засіб розвитку творчої активності учнів. В ігровій діяльності діти привчаються до аналітико-синтетичної роботи над словом і реченням; активізується їхній лексичний запас, розвивається фонематичний слух, виробляється орфографічна зіркість, поглиблюється інтерес до рідної мови. Гра сприяє формуванню комунікативних умінь і навичок розвитку комунікативних здібностей, розвиваються практичні навички роботи в умовах колективу, набувається досвід управління, керівництва та організації колективу. Сама гра розвиває творчу фантазію, вчить логічно мислити, відстоювати свою позицію, дає можливість духовного і фізичного звільнення.

Ігри виховують почуття відповідальності за виконану роботу, сприяють розвитку кмітливості, винахідливості, швидкої орієнтації учнів, а найголовніше - викликають бажання пізнати тему, яка вивчається. Відомі освітяни минулого та сучасні науковці (О.В. Духнович, П.П. Бланський, К.Д. Ушинський, Б.Д. Грінченко, Г.Г. Ващенко,

А.С. Макаренко, І.М. Стешенко, С.Ф. Русова, О.В. Сухомлинська, Я.Ф. Чепіга, С.Т. Швацький, О.Я. Савченко, В.Ф. Паламарчук, Н.М. Бібік, Н.І. Непомняща та ін.) дають високу оцінку педагогічним функціям ігрової діяльності. Наукові дослідження свідчать, що гра тісно пов’язана з розвитком базових засад особистості - вона є такою формою творчості, яка реалізує сутнісні здібності й потреби людини.

„Дехто вважає, що гра - це тільки забава, і немає чого тут думати - все просто. А я впевнений у тому, що це одне з найскладніших педагогічних питань, від правильного розуміння якого залежить весь процес і виховання, і освіти” [4, с.18]. Гра - невід’ємний і важливий компонент людської сутності, це особлива форма діяльності. І.А. Сікорський стверджує: „Ігри - інтелектуальна діяльність. Навіть і тоді, коли, на перший погляд, йдеться про речі, які діють на почуття і передбачають їх, - насправді все обмежується одним тільки чистим мисленням. Мотивація, яка є рушієм ігор і забав дитини, має важливе виховне значення для її мислення. За своїми мотивами і смислом ігри представляють не тільки забаву або розвагу. Вони мають всі властивості вміння і весь сенс розумової праці. Ігри для дитини - це школа мислення. Творчість і фантазія, яка проявляється в іграх, не що інше, як необхідні умови розумового розвитку” [3, с.65-66].

Незважаючи на те, що гра входить до методичного арсеналу вчителя вже багато років, досі немає єдності у визначенні цього явища, що проявляється, зокрема, у наявності різних підходів до класифікації ігор. В. П. Бедерханова розрізняє дослідницьку, виробничу, атестаційну, навчальну гру [1]. Н.В.Кудикіна пропонує ігри творчі та ігри за правилами. Творчі поділяються на такі види: сюжетно-рольові, конструктивно-будівельні, ігри-драматизації та театралізації, ігри з елементами праці, ігри-фантазування. Ігри за правилами групують у такі різновиди: дидактичні, пізнавальні, рухливі, спортивні, хороводні, народні, інтелектуальні, комп’ютерні [2, с.111, 118]. Найбільш поширеними в практиці навчання є дидактичні ігри, вони спеціально розробляються для реалізації програмових завдань навчання. Саме дидактична гра забезпечує розв’язання триєдиного педзавдання: зацікавити дітей змістом навчання, сприяти засвоєнню певного програмового матеріалу й організувати навчання шляхом спеціально створеної гри.

Н. В. Кудикіна пропонує виділяти такі компоненти дидактичної гри [2, с.119]:

- ігрова мотивація (взяти участь у грі, отримати виграш);

- уявна мета (наприклад, мета в грі „Змагання рибалок” - спіймати якомога більше рибок, що в умовах реального уроку складається тільки в уяві дитини);

- уявний зміст (уявна ситуація, ролі, рольові дії), який найчастіше випливає з назви гри („Змагання рибалок”, „Школа Мальвіни”, „Подорож у країну рослин” і т.ін.);

- ролі;

- рольові дії;

- результат (досягнення уявної мети).

Групу навчальних компонентів дидактичної гри становлять:

- мотиваційний (правильно виконати пізнавальне завдання, яке є умовою перемоги, тобто мотивація дидактичних ігор подвійна - ігрова у поєднанні з навчальною);

- програмовий (дидактична мета, яка визначається завданнями навчального предмета);

- змістовий (пізнавальний, виховний, розвивальний аспекти);

- процесуальний (процесуальні дії з навчального предмета);

- контрольно-оцінний.

До групи організаційно-процесуальних (ігрових) компонентів належать:

- ігрова прелюдія (вступ);

- визначення ведучого;

- правила або умови досягнення уявної мети (наприклад, рибку можна спіймати, якщо правильно буде виконане мовне завдання, яке вона пропонує);

- послідовність ігрових дій;

- ігрові способи поділу гравців на команди;

- форми організації гравців (парні, групові, командні, фронтальні);

- підсумки гри.

Беручи до уваги характер пізнавальної й трудової діяльності В. Д. Якобсон виділяє такі чотири основні групи ігор: 1) ігри, спрямовані на засвоєння знань, умінь, навичок, передбачених програмою навчального предмета; 2) ігри, спрямовані на формування загальних способів пізнавальної діяльності, культури, навчальної праці, досвіду творчої діяльності; 3) ігри, спрямовані на формування досвіду науково-дослідної діяльності за профілем спеціальності; 4) професійні ігри [5, с.66].

Ігри проводяться на уроках української мови не заради розваги, а як вправи в цікавій формі - важливий засіб навчання і виховання дітей. Вони сприяють не тільки всебічному розвитку учня, а й підвищують інтерес до знань. Ігри дозволяють включати в активне оперування учнів програмовий матеріал, що тільки сприятиме його міцному й свідомому запам’ятовуванню.

Спонукаючи школярів до самостійності у засвоєнні та закріпленні навчального матеріалу, застосуванні на практиці набутих знань і вмінь, цікаві вправи та ігри з мови можуть бути з успіхом використані на всіх етапах уроку. Так, актуалізуючи знання школярів перед вивченням теми „Будова слова і орфографія”, можна запропонувати їм для розгляду карту „Країни знань”, на якій позначені всі розділи науки про мову. Клас треба об’єднати у 2 команди, кожна з яких вирушає у подорож картою. Побувавши в республіці Синтаксис, учні виправляють пунктуаційні помилки. У фонетичному царстві одна команда виписує із запропонованого тексту слова, в яких букв більше, ніж звуків, а друга - ті слова, де, навпаки, менше букв. У Королівстві Лексика п’ятикласники встановлюють слова, значення яких пояснюється. Кінцева мета команд - незнайоме Графство Будови Слова, що показується на карті спеціальними позначками. На кордоні їх зустрічає сам

Параграф Сороковий. Він дозволяє учням заглянути у свої володіння, коли ті відгадують загадки. Ігрові елементи можна застосувати навіть у домашньому завданні, пропонуючи учням написати твори-мініатюри на не зовсім звичну тему, наприклад, „Кімната Сміху”.

Такі ігри розвивають логічне мислення, увагу і спостереження, виховують почуття відповідальності і цим самим сприяють кращому засвоєнню програмового матеріалу. Однак ігрові елементи потрібно дуже вміло вплітати в загальну канву, іншими словами, так вписувати в композицію, щоб урок не видався строкатим і проходив на єдиному психологічному рівні.

Найчастіше ігрові елементи використовуються в кінці уроку або тоді, коли відчувається, що учні втомилися і для них необхідне психологічне розвантаження. Найефективнішими видами роботи тут є розв’язування кросвордів, ребусів, різних навчально-ігрових тестів, лінгвістичних загадок, проведення різноманітних мовних конкурсів та вікторин тощо.

Більш ефективною формою організації навчання є тематичні ігрові уроки. Основний фактор, який потрібно при цьому врахувати, це єдність змісту, навчальної теми з виховним завданням. Зазвичай, часто виникає суперечність між зазначеними факторами: змістом самої навчальної теми, навчальною метою та виховним завданням, яка розв’язується на користь дієвішого фактора - виховного, а отже, на шкоду самому навчанню. Тематичний ігровий урок проводиться в тісному зв’язку навчального й ігрового матеріалу, про що промовисто свідчать навіть теми деяких занять: „У країні Прикметник” (урок-лінгвістична вікторина), „У числівниковому магазині” (урок пояснення нового матеріалу - відмінювання кількісних та порядкових числівників), „Лінгвістичний КВК” (урок повторення вивченого зі стилістики), урок - „Брейн-ринг” з лексики тощо. Використання ігрових елементів на уроці мови та проведення ігрових тематичних уроків не є самоціллю. Така організація уроків дає свої позитивні наслідки, виховує в дітей інтерес до навчання; сприяє успішному засвоєнню навчального матеріалу; створює умови для поглибленого вивчення окремих розділів програми.

На уроках вивчення теми „Займенник” можна використати такі види вправ:

- розгадування загадок, у змісті яких є займенник, і визначення розряду цих займенників;

- розгадування кросвордів, де потрібно вписати у горизонтальні ряди слова- займенники, щоб у виділеному вертикальному ряду можна було прочитати „займенник”;

- диктант - „тиша” на написання займенників разом чи через дефіс, якщо той чи інший займенник пишеться разом - діти сидять тихо, коли ж через дефіс - плещуть у долоні;

- при вивченні питальних і відносних займенників - скласти речення, щоб дані займенники в одному випадку виступали питальними, а в другому - відносними;

- розподільні диктанти на написання займенників разом, окремо і через дефіс; диктанти-переклади з російської мови на українську і навпаки;

- вибіркові диктанти. Зачитується текст, учні виписують займенники, визначають розряд;

- дібрати та записати кілька речень, у яких підмети були б виражені неозначеними та заперечними займенниками;

- виписати з художньої літератури вірш чи невеличкий текст, у змісті яких були б займенники;

- написати невелику творчу роботу за поданим початком. У тексті використати займенники.

Отже, застосування на уроках ігрових елементів підвищує активність учнів, сприяє зростанню їхньої уваги, розвиває мовлення. Навчальна гра на уроці рідної мови - один з важливих стимуляторів інтересу до навчання, її можна успішно використовувати на будь- якому з етапів уроку. Вміння учителя не порушити композицію уроку введенням гри, а покращити його, оптимізувати, характеризує рівень його педагогічної майстерності. Використання ігрових елементів на уроках мови сприяє також розширенню кругозору учнів, дає можливість урізноманітнити форми роботи на уроці; розвиває мовлення учнів, їхню творчу фантазію та здібності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бедерханова В.П. Обучающие игры как средство подготовки студентов университета к воспитательной работе/ Бедерханова В.П. - Л.: ЛГУ, 1977. - 194 с.

2. Кудикіна Н.В. Ігрова діяльність молодших школярів у позаурочному навчально-виховному процесі/ Кудикіна Н.В. - К.: КМПІ ім. Б.Д. Грінченка, 2003. - 272 с.

3. Сикорский И.А. Статьи по вопросам воспитания// Сборник научно-литературных статей по вопросам общественной психологии, воспитания и нервно-психологической гигиены: Кн.2/ И.А. Сикорский. - К.: Юно-Русское книгоизд., 1999. - 336с.

4. Терский В.Н. Игра, творчество, жизнь/ В.Н. Терский, О.С. Кель. - М.: Просвещение, 1966. - 304 с. - (Организация досуга школьников).

5.Якобсон В.Д. К вопросу классификации учебных деловых игр:7-я школа-семинар [тез. докладов]. - Вильнюс: ИПКСНХ ЛССС, 1985. - С. 65 - 66.