О.Г. Ігнатюк
м. Івано-Франківськ

Аналізуються різні ознаки сучасного жіночого детективу на основі творів О. Мариніної, Д. Донцової, Т. Устінової.

Актуальність даної статті визначається тим фактом, що, незважаючи на численні дослідження детективного жанру вітчизняними та іноземними вченими, залишається відкритим питання визначення, стилю, проблематики та інших аспектів «жіночого детективу» в російській, українській та англійській літературі. Наше завдання - визначити місце жіночого детективу в сучасному літературному просторі, а також проаналізувати його особливості та специфіку.

При вивченні будь-якого жанру чи твору масової літератури проблеми виникають уже під час аналізу терміна «масова література». Визначення «масова» співіснує з багатьма синонімами, причому поява нової дефініції не скасовує вже закріпленої в тій чи іншій літературознавчій чи культурологічній традиції найменувань - «тривіальна», «популярна», «формульна», - а лиш

е ускладнює термінологічну плутанину. [5, с.102]. У будь-якому випадку, «масова література» розглядається як вторинна стосовно «серйозної» літератури. За визначенням американського літературознавця Джона Кавелті, формула - це «засіб узагальнення властивостей великих груп творів шляхом виділення комбінацій культурного матеріалу та архетипних моделей оповіді» [3, с.34].

Детектив як різновид «масової літератури» є правильно вгаданою потребою суспільства, яка відображена в різних формах. Ми повинні чітко визначити предмет нашого аналізу - детектив (а в його рамках «жіночий» детектив) і розглянути деякі особливості, притаманні саме для цього літературного жанру, хоча досить часто детектив відносять до паралітератури. Основною ознакою де-тективу, що вирізняє його серед інших прозаїчних жанрів, є обов’язкова присутність в ньому загадки. І саме ця ознака є вирішальною у визначенні того, чи є твір детективом при його «змішуванні» з іншими жанрами (поліцейський роман, пригодницький роман, трилер, любовний роман). Якщо загадки в творі немає, цей твір не можна вважати детективом.

Н. Н. Вольський виділяє такі характерні особливості детективного твору: 1) зануреність у звичний побут; 2) стереотипність поведінки персонажів; 3) наявність особливих правил побудування сюжету - неписані «закони детективного жанру»; 4) відсутність випадкових помилок [2, с.8]. Скоріше за все, жіночим детективом можна назвати любовний роман із кримінальним сюжетом, а любовним романом - детектив із любовним сюжетом. Жіночий роман ділиться на декілька категорій, основними з яких є побутові та любовні тексти. Суто кримінальні романи перетворюються на кримінально-побутові, утворюючи новий напрямок - жіночий детектив. Дуже часто при цьому автор не дотримується правил написання детективів, сформульованих на початку XX століття.

Часто жіночі детективи розглядають за такими ознаками: а) змішаність жанрів; б) серійність; в) визначені та чітко виписані типи жінок-нишпорок;

г) конкуренція із справжніми детективами у процесі розкриття злочину;

д) наявність образу «сильної жінки», яка самокритично ставиться до власних «слабких сторін» та у боротьбі із зовнішніми обставинами зміцнює свої сили та власну незалежність [6, с.409]. На перши

й план сьогодні виходять іронічні детективи. Позитивним моментом в іронічних детективах є використання подробиць реального життя.

Розглянемо їх на прикладі творів Д. Донцової. Вона створила декілька серій детективних романів, а саме: «Любитель приватного розшуку Даша Васильєва», «Євлампія Романова. Слідство веде дилетант», «Джентльмен розшуку Іван Подушкін», «Віола Тараканова. У світі злочинних пристрастей». Ці серії відповідають усім вищезгаданим ознакам жіночого детективу. Даша Васильєва, заможна жінка середнього віку, яка проживає в заміському маєтку в оточенні дорослих дітей, родичів та собак, має багато слабостей, іронічне ставлення до себе та життя, свідомо відмовляється від особистих взаємин.

Розслідування злочинів починається для неї, як правило, випадково, і, незважаючи на безліч помилок у ході слідства, вона завжди розгадує загадку. Як «справжній» слідчий виступає близький друг родини Дегтярьов. Євлампія Романова, жінка «бальзаківського» віку, самотня, із заплутаним минулим. Доглядаючи за великою родиною, встигає розкривати злочини та потрапляти у ко-мічні ситуації. «Офіційним» слідчим виступає майор Костін, який роз’яснює слідчі помилки Євлампії наприкінці твору. В процесі розгортання сюжету Євлампія починає працювати в приватному детективному агентстві, таким чином, перетворюючись на справжнього слідчого. Віола Тараканова, молода жінка з важкою долею, проживає з подругою, багато працює. Злочини розкриває, керуючись інтуїцією та щасливою низкою випадковостей. У процесі розвитку серії стає дружиною слідчого.

Романи Тетяни Устинової можна назвати як «сучасними жіночими детективами», так і «сучасними любовними романами», оскільки межі, що визначають жанрову приналежність, в Устинової практично відсутні. В кожному її тексті наявна тема самотньої жінки, яка заслуговує на звичайне жіноче щастя, але їй постійно доводиться боротися з обставинами. Іноді вони виходять з-під її контролю, можуть бути лячними чи незрозумілими, але незмінно приводять героїню до логічного позитивного результату. Зрештою сюжет розгортається відповідно до жорстких канонів чарівної казки: принц забирає героїню у свій казковий світ, де вона займає належне їй місце. Такий схематичний підхід до змістового наповнення романів аж ніяк не применшує достоїнств романів Т. Устинової, а лиш

е є ще однією констатацією факту, що на теперішньому етапі в сучасній літературі досить непросто дати чітке визначення жанру жіночої детективу.

В творах Олександри Мариніної злочин є фактом буденним. У серії про пригоди Анастасії Каменської злочинцем може виявитись будь-хто, представник будь-якої соціальної верстви. Розкриттям злочинів займається людина з кришталево чистою совістю та непохитними моральними принципами. Головна героїня характеризується високим інтелектом, аналітичним складом мислення та безпрецедентною відданістю роботі. Розкриття злочинів, точніше, розгадування загадки, є життєвою необхідністю для головної героїні. Її колеги, також професійні оперативні працівники, завжди йдуть на крок позаду. Героїня не впливає активним чином на обставини (як героїні творів Д. Донцової), не потрапляє в загадкові ситуації (Т. Устинова). Вирішення проблеми знаходиться у неї в голові. Каменська поєднує риси «сильної» жінки із слабостями (безпо-радність у побуті, погані звички), хоча вона досить самокритично ставиться до своїх недоліків, намагаючись подолати їх.

У жіночому романі основою для розвитку сюжету є кохання. Відповідно до загальноприйнятої думки, якщо любовна інтрига є невід’ємною частиною сюжету, то, як правило, вона є найслабкішою лінією його розгортання. За твердженням американського літературознавця Дороті Сейерс, «чим менше в детективі любові, тим більше він від цього виграє».

С. С. Ван Дайн узагалі вважає, що «в детективному романі не повинно бути любовної лінії» [1, с.38].

Але іронічний детектив повноцінно використовує любовну інтригу і дає новий напрямок розвитку детективної думки. Особливою ознакою привабливості будь-якого детективу взагалі і жіночого зокрема є зацікавленість читача героями. Читачеві повинні бути цікаві всі: злочинець, жертва, свідки та інші особи. Хоча на думку С. С. Ван Дайна, «тільки вбивство робить роман достатньо цікавим». В ході розслідування слідчий, як правило, викриває не лише вбивцю, й інших людей. Він може з’ясувати, що відносини героїв зовсім не такі, якими здавались на перши

й погляд.

У 1928 році вчений В. Я. Пропп у праці «Морфологія казки. Історичні корені чарівної казки» проаналізував казку і продемонстрував, що в ній завжди наявна одна структурна сюжетна схема, яка базується на постійних функціях персонажів. Під функцією він розуміє вчинок дійової особи, який визначається з погляду ступеня його значення для дії. Під цим мається на увазі, що однакові на перши

й погляд вчинки можуть мати різне значення. Функції визначаються як постійні сталі елементи казки, які утворюють її основні складові. В традиційній казці їх послідовність є статичною, хоча вони можуть трансформуватись. Описані ним функції казки є формулами і деякі з них входять в детективний роман.

Слід зауважити, що існують не лише «жіночі», й «чоловічі» детективи з притаманними лише їм характерними особливостями. Цікаво те, що жодні з них суто детективами не є. Класичний детектив завжди розглядається як гра, змагання героя (героїні) детектива і читача з метою розкриття злочину та розшифрування загадки, придуманої письменником. При цьому кожний читач завжди пишається тим, що йому вдалося зробити це раніше героя.

У «чоловічих» детективах герой знаходить злочинця, незважаючи на всілякі загадки чи перешкоди, в «жіночих» саме подолання перешкод до розгадування загадок призводить до викриття злочинця. В назвах жіночих детективів теж можна простежити деякі характерні особливості. В назвах іронічних детективів зазвичай містяться перероблені цитати чи прислів’я. Наприклад, деякі назви творів Д. Донцової: «Дантисти теж плачуть» (за назвою популярного телесеріалу «Багаті теж плачуть»), «Несекретні матеріали» (за назвою серіалу «Секретні матеріали»), «Політ над гніздом Індички» (за назвою культового фільму), «Синій мопс щастя» (синій птах щастя).

Назви ж серйозних (сентиментальних, любовних) детективів вирізняються вже за тематичною ознакою. В них, як правило, згадуються смерть, гріх, сон, гра, містичні та любовні поняття. Наведемо декілька прикладів. О. Мариніна: «Смерть заради смерті», «Я помер вчора», «Ілюзія гріха», «Реквієм», «Привід музики»; Т. Устинова: «Мій особистий ворог», «Будинок-фантом у посаг».

Іноді в назвах автори любовних детективів часто використовують правила створення назв іронічних детективів. Наприклад, у Т. Устинової: «Подруга особливого призначення», «Сьоме небо». До моделі детективного роману входять також такі елементи як розгадування загадки, пояснення загадки та логічне завершення всіх сюжетних ліній. Реалізація цих елементів приводить до вис-новку, що героїня не була, не є та не стане нишп

оркою- професіоналом. Декларація розгадки від особи головної героїні відбувається зазвичай пізніше, ніж висновки читача. Для інтелектуальної гри, притаманної класичному детективному роману, не вистачає основної умови, а саме наявності детектива-інтелектуала (винятком є романи О. Мариніної). В центрі уваги - спосіб дій та методи героїні.

Отже, можна зробити висновок, що поява героїнь детективних романів сприяє формуванню нового «гендерного» дискурсу в масовій літературі. Наприкінці нашого аналізу ми хочемо зауважити наступне: 1) жіночий детектив як різновид детективу є формульним типом літератури з усіма притаманними йому властивостями (наприклад, орієнтація на відрив від дійсності та розвагу); 2) зануреність у звичний побут, стереотипність поведінки персонажів, особливі правила побудови сюжету (всі ці ознаки можна об’єднати в одну, оскільки всі вони служать проявом «гіпердетермінованості» світу, що описується в детективі [2, с.8]); 3) наявність «дволінійної» побудови детективного сюжету (загадка та інші елементи сюжету). Можна зробити висновок, що особливою ознакою жіночих детективів є змішаність жанрів та існування великої кількості різновидів жіночих детективних романів (іронічний детектив, любовний детектив, детектив-шоу, авантюрний роман, психологічний детектив).

Бібліографічні посилання

1. Дайн В. Двадцать правил для написания детективных романов // Как сделать детектив М., 1990.

2. Вольский Н. Н. Легкое чтение. Работы по теории и истории детективного жанра. - Новосибирск, 2006.

3. Кавелти Дж. Изучение литературных формул // НЛО. - № 22. - 1996.

4. Менцель Б. Что такое «популярная литература?» Западные концепции «высокого» и «низкого» в советском и постсоветском контексте // НЛО. - 1999. - № 40.

5. Саморуков И. И. К проблеме разграничения «массовой» и «высокой» литературы. Знаки канона в российской массовой литературе // Вестник СамГу. - 2006. - № 1 (4).

6. Треппер Ф. Филипп Марлоу в шелковых чулках или женоненавистничество в русском детективе? Пер. с нем. А. Я. Ярина // НЛО. - 1999 - № 40.