М.С.Бережна

В наш час під впливом інформаційних технологій відбувається глибока трансформація військової справи. Однак, питання про те, в чому саме полягає ця трансформація достатньо тривалий час було спірним. На думку одних, впровадження інформаційних технологій у військову сферу може до невпізнанності змінити характер збройних конфліктів [1,2], а найбільш "сміливі" теоретики пророкували переміщення конфліктів цілком в інформаційну сферу (тобто війна в інформаційних мережах.) [3]. Інші дотримувалися більш зваженої позиції, вважаючи, що впровадження різних інформаційних пристроїв у військову практику дозволить якісно змінити бойові можливості традиційних систем зброї. Як відзначав ще в 1978 р. заступник міністра оборони США У. Перрі, "дуже скоро американські збройні сили будуть мати здатністю бачити на полі бою все, що їх цікавить, атакувати все, що вони бачать, і гарантовано знищувати все, що вони атакують [4].

Цей вислів виразно свідчить, що необхідність інтеграції розвідувальних і ударних систем в єдині комплекси чітко усвідомлювалася вже в той період, коли інформаційні системи не мали такого широкого розповсюдження. Саме ця обставина дозволяє засумніватися в тому, чи справді так важливий власне технічний аспект трансформації, що відбувається у військовій справі? Говорячи, наприклад, про високоточному зброю, не слід забувати, що в умілих руках такою зброєю є звичайна снайперська гвинтівка, так само як і артилерійська система, бомбардувальник, що несе некеровані бомби, і т.п.

Зміна поглядів на військове будівництво та роль військової сили в міжнародних відносинах, а також переоцінка пріоритетів подальшого розвитку збройних сил на основі досвіду військових конфліктів змусили американське експертне співтовариство змінити і точку зору на ведення інформаційної війни. Цей процес збігся за часом із зміною політичного керівництва в США. Військове будівництво в період правління демократів мало на меті адаптувати збройні сили країни до умов, що склалися після закінчення холодної війни. На той момент американське керівництво не мало сумніву в здатності Сполучених Штатів досягти абсолютного домінування у світі.

На офіційному рівні звучала теза про відсутність у США серед інших держав реального суперника, що володіє порівнянним військовим потенціалом і здатним вести ефективну збройну боротьбу. Наприклад, у Щорічних доповідях міністра оборони США президенту і конгресу в 2000 р. У. Коен заявляв, що «США не мають у даний час глобального суперника і, швидше за все, не матимуть такого суперника щонайменше до 2015 року» [5].

Виходячи з цього передбачалося, що для забезпечення панування Сполучені Штати будуть проводити операції, що представляють собою сучасний варіант американських інтервенцій XIX століття [6], що має на увазі:

- підвищення військової значимості територій, віддалених не більше ніж на 100 миль від узбережжя моря, де зосереджена велика частина світових людських, промислових, комерційних та інших ресурсів, що представляють інтерес для США;

- зниження ролі фактора чисельності особового складу сухопутних і повітряних сил, підвищення значимості резерву збройних сил;

- переорієнтація стратегічної авіації і ВМС, призначених раніше для ведення глобальної війни в повітрі, на морі, на їх використання для підтримки інтервенцій на узбережжях;

- розширення можливостей НД проводити інтервенції з метою захисту життя, власності, комерційних інститутів та інших цінностей, при яких різко підвищується роль високомобільних автономних легких сил, що діють в зоні конфлікту.

Спочатку під час обговорення проблем трансформації збройних сил передбачалося використовувати інформаційні технології (у самому широкому контексті) для досягнення переваги на полі бою. Підсумком їхнього впровадження у військову сферу та ускладнення бойових систем стала поява так званих "розумних" або інформаційних видів зброї.

Сьогодні основна роль інформаційних систем у військовій сфері полягає не стільки в підвищенні точності ураження цілі, скільки в тому, що з їх допомогою можна реорганізувати структуру збройних сил, зробити їх більш гнучкими та ефективними, підвищити швидкість реагування на полі бою, а також виробити нові тактичні прийоми.

Цікаво з цієї точки зору проаналізувати так звані "неоколоніальні" війни, до яких можна віднести збройні конфлікти останніх 10-15 років за участю провідних держав світу (у Іраку - в 1991 і 2003 рр.., В Югославії - 1999 р., в Афганістані - 2001-2002рр.. та ін.). [6]. Характерною рисою цих війн є військова перевага однієї сторони над іншою. Причому для більш сильного боку набагато важливіше примусити супротивника до прийому не вигідних для себе умов, придушивши його державні та економічні системоутворюючі елементи (свого роду державний тероризм), а зовсім не зломити його опір традиційними тактичними засобами.) [7]. Використання самонавідної зброї є ефективним перш за все проти мобільних цілей, тобто на тактичному рівні, а зброї з наведенням по контрольних точках - проти стаціонарних об´єктів, в першу чергу проти військової, промислової та соціальної інфраструктур супротивника.

Таким чином, в ближньостроковій перспективі пріоритетним напрямом розвитку військової техніки стає розробка систем зброї з наведенням по контрольних точках і перш за все з використанням системи GPS. Однак широке застосування такої зброї потребує якісного поліпшення систем управління, розвідки та зв´язку. А це означає, що необхідно створити нову військову інформаційну архітектуру, яка в самому загальному вигляді, включає в себе наступні вісім елементів [8]:

1. Збір інформації. Забезпечується мережею сенсорів космічного, повітряного, наземного і морського базування, що дозволяють збирати різнопланову інформацію про супротивника.

2. Доступ до зібраної інформації. Всі учасники бойових дій, підрозділи і командири різних рівнів повинні мати доступ до одержуваної інформації. При цьому розширюються права ухвалення рішення, і командири навіть низького рівня мають можливість отримувати всю інформацію, яку вони вважають необхідною, а не тільки ту обмежену інформацію, яку вважає за потрібне надати їм керівництво.

3. Представлення інформації користувачам. Користувачі повинні отримувати інформацію в найбільш наочною і зручній формі. Наприклад, не цифрові значення географічних координат, а безпосередню відмітку на електронній карті із зазначенням координат. Це передбачає попередню обробку та систематизацію одержаної інформації.

4. Інформаційна мережа. Доступ до інформації найчастіше визначається можливостями комунікаційних ліній: швидкістю передачі інформації, стійкістю зв´язку та перешкодозахищеністю ліній. Таким чином, створення і впровадження відповідних комунікаційних засобів є однією з найважливіших завдань побудови оборонної інформаційної архітектури.

5. Розподіл інформації та управління інформаційними потоками. Значні обсяги інформації та динаміка бойової обстановки пред´являють підвищені вимоги до систем оцінки, що надходить, роблять необхідною постійну фільтрацію дублюючих і застарілих даних.

6. Система безпеки. До завдань системи безпеки входить визначення користувача і його прав на доступ, редагування і видалення тієї чи іншої інформації, своєчасне виявлення фактів можливих інформаційних атак (злом системи, вірусні атаки і т.п.), швидке усунення джерел загрози і мінімізація можливих негативних наслідків атаки.

7. Сумісність з елементами системи. Сумісність елементів системи має два рівні: апаратний та програмний. Перший має на увазі можливість спільної роботи обладнання, другий - програмну сумісність і стандартизацію форматів представлення інформації.

8. Інтеграція елементів системи. Основна відмінність інтеграції від сумісності в даному випадку полягає в тому, що сумісність передбачає головним чином розробку єдиних стандартів устаткування, програмного забезпечення та передачі даних, а інтеграція - не надлишкову і функціональну повноту системи в цілому. Найбільш яскравим прикладом може служити розробка та впровадження на флоті і в авіації бойових інформаційно-керуючих систем (БІУС), виконують функції навігаційно- пілотажного комплексу та системи управління зброєю. Така інтеграція дозволяє оптимізувати процеси управління бойовими системами, а також уникнути дублювання окремих модулів.

Треба сказати, що принцип функціональної інтеграції є основоположним не тільки при проектуванні технічних систем, а й при проведенні організаційних перетворень збройних сил. Як відзначають експерти, необхідність таких перетворень продиктована зміною пріоритетів при створенні військової техніки та озброєнь. Якщо раніше головною метою військових розробок було підвищення бойових характеристик розрізнених платформ (так звана platform-based - "Платформо-орієнтована" модель), то сьогодні велику увагу приділяється розвитку засобів управління, розвідки та зв´язку (knowledge-based - "Інтелектуальна" модель) [8]. У першому випадку військова техніка оснащується власними не стандартизованими сенсорними системами, що обмежує можливість розподіляти і спільно використовувати одержану за їх допомогою інформацію. У другому випадку власні сенсорні системи, якими обладнана військова техніка, пересилають дані в централізовані системи зберігання та обробки інформації, відкриті для всіх ресурсів. Таким чином, мережа сенсорів, розміщених як на спеціалізованих носіях, так і безпосередньо на бойовій техніці, дозволяє отримати загальну картину району бойових дій і на її основі приймати рішення про використання тієї чи іншої зброї.

Розробка, випробування і розгортання елементів інформаційної архітектури (від систем управління, розвідки і зв´язку до високоточної зброї) у збройних силах, що здійснювалися протягом останніх 10-15 років, а також досвід збройних конфліктів того ж періоду демонструють необхідність і можливість інтеграції бойових і розвідувальних засобів, систем управління, а також поліпшення взаємодії між різними видами збройних сил. Цей досвід переконав військове керівництво США в необхідності такої інтеграції, в результаті чого і з´явилася теорія мережної організації (network-centric defense), або мережні війни (network-centric warfare). Хоча це відбулося порівняно недавно, дана теорія вже посилено впроваджується в практику, тим більше що інформаційне насичення збройних сил і "інтелектуалізація" бойових платформ створили для цього необхідні передумови.

Слід зазначити, що інформаційне оснащення стає ключовою проблемою для реалізації програм буквально у всіх областях військового будівництва: від розширення доступу до інформації кожного солдата на полі бою до архітектури системи управління в створюваній системі ПРО США.

Отже адаптація збройних сил до нових реалій при максимальному використанні напрацьованого науково-технічного потенціалу вимагає в першу чергу зміни доктринальних і оперативних концепцій, організаційної структури і системи військової підготовки, оскільки рівень технічних інновацій в принципі вже дозволяє реалізувати такі проекти. У цьому випадку складність технічних проблем та пошук шляхів фінансування робіт з їх вирішення відступають на другий план. На перший же - висувається завдання створення оптимальної структури збройних сил, до якої будуть органічно вписуватися майбутні технічні інновації.

ПОСИЛАННЯ ТА ПРИМІТКИ:

1. Szafranski R. Harnessing Battlefield Technology: Neocortical Warfare: The Acme of Skill, Military Review. - November 1994.

2. Szafranski, R. Parallel War and Hyperwar: Is Every Want a Weakness?, Chapter 5 in Air Chronicles compilation on Battlefield of the Future. - March 1996.

3. Hanp.Haeni R.E. Information Warfare. An Introduction. - The George Washington University. -Washington DC. - Jan. 1997.

4. Morrison P. Walker P.F. A New Strategy for Military Spending. // Scientific American. Vol.239. - No.4. - October 1978.

5. Cohen W. Annual Report to the President and the Congress. - DoD GPO, 2000. - p. 2.).

6. Spinney F. C. , Sayen J., Lt Col (USMCR), Vandergriff D.E., Major (USA) Spirit Blood and Treasure. -Presidio Press.-2001.

7. Супертерроризм: новый вызов нового века. - под ред.Федорова А.В. - М.: Права человека. - 2002. - С.52.

8. Libicki М.С. What Information Architecture for Defense // New Challenges, New Tools for Decissionmaking. - RAND Coфoration. - 2003.