М.В.Сергєєва

Успіх функціонування будь-якої галузі господарства залежить від правильної організації праці, від рівня технічного прогресу, який у свою чергу забезпечують молоді творчі працівники, здатні вирішувати нестандартні виробничі завдання. З одного боку, можна стверджувати, що молоді спеціалісти не мають достатнього досвіду та практики роботи, але з іншого боку їх сміливий, неупереджений підхід до промислових завдань сприяє всебічному розвитку будь-якої галузі людської діяльності.

Проблеми кадрів вугільної галузі УРСР висвітлювались у працях О.В. Ліхолата,

І.М. Маковейчука, Ю.О. Курносова [1], З.Г. Ліхолобової [2], О. Даніліна [3]. Утім, питання, пов’язані з молодими спеціалістами, досі не цікавили дослідників.

Метою нашої статті є розгляд такої категорії працівників вугільної промисловості УРСР як молоді спеціалісти: основні джерела їх поповнення, численність, якісний склад, засоби адаптації до умов виробництва. Під ними ми розуміємо кваліфікованих інженерно-технічних працівників, які після закінчення навчання вперше направлялися на виробництво та повинні були відпрацювати у сфері народного господарства щонайменше 3 роки.

З другої половини 1960-х років, як і раніше, однією з основних передумов успішного піднесення всього народного господарства був розвиток її паливно- енергетичної бази. Особливості нового етапу полягали в тому, що керівництво країни надавало все більшої уваги видобутку газу та нафти. Проте, не втрачалося значення і вугілля [4].

Масштаби капітального будівництва шахтного фонду в УРСР до середини 1970-х років розширювались. Якщо у VTTT-ій п’ятирічці було введено 20,2 млн. т. нових потужностей, то у TX-ій - 31 млн. т. по шахтному фонду та 18,6 млн. т. по фабриках збагачення вугілля. У ІХ-ій п’ятирічці стали до ладу діючих механізовані шахти «Самарська»,«Південно-Донбаська», «Червоноармійська-Капітальна», «Молодогвар- дійська», «Петровка-Глибока», «Октябрська» та ін. У другій половині 1970-х років темпи поновлення шахтного фонду уповільнились. Хоча масштаби будівництва та реконструкції об’єктів на діючих шахтах залишалися ще значними. Щорічно у Донецькому басейні будувались 300 горизонтів та більше 50 горизонтів здавались в експлуатацію. У Х-й п’ ятирічці почали працювати, закладені ще 60-ї роки, великі шахти ім. Скочинського, ім. Героїв Космосу, ім. ЛКСМУ, «Ворошиловградська» №1, «Жданівка-Капітальна», ім. Стаханова, «Західно-Донбаська» [5].

Будівництво та введення до дії нових шахт висувало потребу в додаткових кадрах. Ці потреби збільшувались за рахунок плинності інженерно-технічних працівників.

Серйозною залишалась проблема змінюваності інженерних кадрів. Найбільший відсоток змінюваності спостерігався серед начальників ділянок. У другій половині 1960-х років щорічно з різних причин вибувало до 40% дипломованих спеціалістів. Для прикладу наведемо такі дані: у 1965 р. із загальної кількості начальників шахт було змінено 18%, головних інженерів - 24%, начальників ділянок - 32,2% [6]. Частково звільнення інженерів та техніків відбувалось з об’єктивних причин: заклик до лав Радянської Армії, навчання. Але багато звільнень було і за власним бажанням. При цьому головними мотивами було незадоволення розмірами зарплати, житлово- побутовими та культурними умовами, а також складні умови праці [7].

Це зумовило потребу в додаткових кадрах ІТП. Одним із методів збільшення кількості інженерів і техніків стала відповідна робота з молодими спеціалістами.

З середини 1960-х років у Донбасі розвивались необхідні, викликані до життя інтересами великого промислового регіону, форми освіти. Головний наголос у системі навчальних закладів робився на підготовку інженерно-технічних робітників. Цю функцію виконували: Донецький політехнічній інститут, Комунарський гірничо- металургійний інститут, Дніпропетровський гірничий інститут, Новочеркаський політехнічний інститут [8]. Навчання здійснювалося за 25 інженерними спеціальностями. Серед молодих спеціалістів вугільної галузі 60% становили випускники Донецького політехнічного інституту.

Хоча мережа навчальних закладів була досить розгалуженою, вона не повністю виконувала завдання, що були на неї покладені. Однією з причин низького освітнього рівня молодих спеціалістів було те, що поряд із чотирма стаціонарними вищими інженерно-технічними навчальними закладами діяло ще 3 вечірніх та 9 загальнотехнічних факультетів [9]. Багато з них не могли забезпечити необхідний рівень підготовки спеціалістів. В Єнакіївському загальнотехнічному факультеті ДНІ підготовка здійснювалася за 10 спеціальностями, хоча на кожну з них було у середньому 2,5 викладачів, а успішність у середньому складала лише 71,6% [10]. Ідея створення цих факультетів передбачала підготовку кадрів для місцевих підприємств на початку 1960-х років, коли проблема кадрів була найбільш вразливою ділянкою виробничого процесу. Загальнотехнічні факультети значно знижували конкурс у провідні навчальні заклади регіону, сприяли збільшенню студентів із низьким рівнем підготовки.

Спеціалістів із середньою технічною освітою здебільшого готували технікуми. Великими гірничими технікумами регіону були: Шахтинський імені академіка І.Н. Степанова, Торезький імені О.Ф. Засядька, Рутченковський імені Є.Ф. Абакумова, Горловський індустріальний технікум. Крім того, здійснювали навчання без відриву від виробництва 6 вечірніх гірничих технікумів (Макіївський, Неревальський, Краснодонський, Комсомольський, Снежнянський, Донецький), 14 вечірніх відділень при технікумах та 17 вечірніх філіалів [11]. Загалом на середину 1980-х років потреба у спеціалістах з вищою освітою так і не була подоланою, а потреба у спеціалістах з середньою освітою практично зникла.

Таким чином, завдяки системі вищих та середніх навчальних закладів, що сформувалась у регіоні поступово збільшувалась кількість молодих спеціалістів на підприємствах МВН УРСР:

Як бачимо, за майже 25 років загальна кількість молодих спеціалістів у вугільній галузі зросла у 2,1 рази. Характерним було те, що на кінець 1980-х років значно збільшилась кількість спеціалістів з середньою освітою. Потреба в цій категорії працівників була подолана ще у середині 1970-х років. У 1980 р. на 1 фахівця з вищою освітою було 3 спеціалісти з середньою освітою. Це є оптимальним співвідношенням для вугільної галузі [13]. Проте, потреба у спеціалістах з вищою технічною освітою навпаки ставала ще гострішою.

Дані таблиці свідчать, що упродовж зазначеного періоду не задовольнялися повною мірою всі відправлені заяви на фахівців, особливо це відчувалось у недостатній кількості працівників з вищою технічною освітою.

У другій половині 1960-х років найбільшим попитом у галузі користувались спеціалісти такого спрямування: з вищою освітою - це «маркшейдерська справа», «технологія та комплексна механізація підземних розробок родовищ корисних копалин», «гірничі машини», з середньою освітою це - «геологія та розвідка родовищ корисних копалин», «підземна розробка вугільних родовищ». Із заяв на молодих спеціалістів близько 80% припадало на гостродефіцитних фахівців гірничої спеціалізації. Протягом 1965 - 1985 рр. знизити попит на цих фахівців керівництву галузі так і не вдалося. Так, у 1966 р. із заяв на фахівців з вищою освітою 50% були відправлені на спеціалістів гірничого профілю, а на середину 1980-х років цей показник знизився лише до 48% [15].

Таким чином, незважаючи на поступове збільшення численності спеціалістів потреба в найбільш затребуваних фахівцях задовольнялася лише частково.

Актуальною залишалась проблема прибуття та закріплення молодих спеціалістів на своєму першому робочому місці.

Наведені дані свідчать, що з середини 1970-х років із вугільної галузі починається відтік нових фахівців. Кількість тих, що вибули, стала перевищувати кількість молодих спеціалістів, які направлялися на підприємства. На кінець 1980-х років щорічно біля третини нових фахівців залишали підприємства.

Часто фахівці після закінчення навчального закладу не бажали працювати за розподілом. Вони самовільно залишали підприємства чи шукали якусь причину для свого звільнення. Щороку збільшувалась кількість молодих спеціалістів, які вибували з системи підприємств МВП УРСР.

Управління кадрів та навчальних закладів відповідно до постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 30 серпня 1954 року проводило роботу з прийому розподілу та створення відповідних виробничих та житлово-побутових умов для нових спеціалістів. Найважливішою з причин їх плинності була незабезпеченість житловою площею. У середині 1960-х років 28,6% молодих фахівців не були забезпечені житлом. Поступово відбувалось покращення умов побуту працівників, збільшувався фонд житлової площі. Через 10 років цей показник становив вже 20%. Але, на жаль, протягом усього зазначеного періоду вирішити житлові проблеми так і не вдалося. На кінець 1980-х років 14% направлених на підприємства МВП УРСР працівників змушені були самостійно шукати собі місце проживання [17].

Головними методами повернення молодих спеціалістів на роботу були листи- звернення на ім’ я батьків, керівників підприємства та установ, де вони працювали. Відповідальність була покладена на керівників навчальних закладів та директорів об’єднань, які повинні були розшукувати тих, хто залишив виробництво. Найгірше ця робота була організована в системі Головного управління робочого постачання [18].

З метою підготовки випускників навчальних закладів до умов виробництва було створено інститут стажування, який на початку 1970-х років набув поширення. Згідно з директивними вказівками МВП СРСР у 1973 р. на підприємствах та установах МВП УРСР почали проводити стажування молодих спеціалістів з вищою освітою [19].

Відповідальність за хід стажування була покладена на перших керівників підприємств та організацій або їх заступників. За молодими спеціалістами, що проходили стажування, були закріплені висококваліфіковані інженерно-технічні робітники [20].

Керівники стажування для кожного стажера розробляли конкретні індивідуальні плани роботи з урахуванням рекомендацій МВН СРСР. Після проходження стажування були організовані комісії зі спеціалістів різних галузей для підбиття його підсумків. На засіданнях рад молодих спеціалістів особи, що пройшли стажування, захищали свої звіти про його проходження або індивідуальні плани. У галузі на той час було багато прикладів, коли молоді спеціалісти, які пройшли стажування, були висунуті на вищі посади та вдало працювали на дорученій ділянці роботи. Так, в об’єднані «Орджонікідзевугілля» на шахті «Ольховська» О.О. Рибак стажувався на посаді механіка ділянки, а після закінчення був висунутий на посаду головного енергетика шахти [21]. Таке стажування на підприємствах та в організаціях давало можливість молодому спеціалісту швидше набути необхідні практичні та організаторські навички з виконання своїх обов’язків, ознайомитися зі специфікою роботи, управлінням виробництвом.

Ці кроки робились також для подолання невідповідності здобутої освіти та реальним умовам виробництва. У 1985 р. була прийнята вказівка МВН УРСР «Про вдосконалення стажування молодих спеціалістів». За цим документом від керівників об’єднань, комбінатів, трестів вимагалась інформація про якість підготовки спеціалістів у вищих навчальних закладах для узагальнення та доведення до відома керівництва цих навчальних установ. Для професійного росту нових спеціалістів поширювалась практика нарад, зібрань та зустрічей молодих спеціалістів та керівних працівників [22].

Важливе значення в адаптації та професійному становленні прибулих ІТН відігравали ради молодих спеціалістів. Для активного включення нових спеціалістів до виробничої та громадської діяльності підприємства з середини 1960-х років стали створювати ради молодих спеціалістів. Вони сприяли технічному росту нових працівників, проводили виховну та масово-політичну роботу з ними, робили рекомендації, засуджували недбале ставлення до своїх службових обов’язків. Ради працювали під керівництвом головних інженерів підприємств. Крім того, вони сприяли залученню молоді до навчання та потім усіляко допомагали оволодіти обраною професією. У 1965 році у тресті «Кіроввугілля» навчалися в інститутах і технікумах 672 особи, які були залучені до навчання безпосередньо радами молодих спеціалістів цього підприємства [23].

На засіданнях рад частіше за все розглядалися питання стажування, хід виконання індивідуальних завдань, суспільних доручень, стан житлово-побутових умов молодих спеціалістів. Ради проводили зустрічі інженерів та техніків з ветеранами праці, організовували виїзди на інші підприємства для обміну досвідом роботи. Одним з головних завдань рад було залучення молоді до активної участі у раціоналізаторській роботі. Так, у 1975 році молоді спеціалісти С.І.Тищенко, В.М. Яцук, Л.О. Ізотов внесли 6 раціоналізаторських пропозицій з економічним ефектом 1 млн. рублів [24].

З метою здійснення методичного керівництва, координації діяльності рад у багатьох об’ єднаннях створювались комісії, що працювали під керівництвом головних інженерів виробничих об’єднань [25]. Найчастіше ради складалися з 3-х секторів: виробничого, культурно-масового та житлово-побутового. План роботи рад складався на рік та затверджувався головним інженером шахтоуправління і комітетом комсомолу. Загальні наради молодих спеціалістів проходили щоквартально, а засідання ради відбувалися щомісячно.

Отже, упродовж другої половини 1960-х - 1980 років до вугільної галузі державними установами направлялася значна кількість молодих спеціалістів. Хоча потреба у спеціалістах з середньою освітою була практично вдоволена, затребуваними залишались фахівці з вищою освітою. Протягом всього зазначеного періоду подолати нестачу спеціалістів гірничого профілю так і не вдалося. На нашу думку, керівництво галузі намагалося сприяти формуванню стабільних кадрів на підприємствах, але воно не завжди робило це успішно. Цікавим надбанням цього періоду стало створення рад молодих спеціалістів, що підтримували фахівців, які щойно вступили на трудовий шлях. Працюючи разом із комсомольськими об’ єднаннями та партійними органами вони виконували контрольно-спонукальну функцію, тобто активізували участь нового поповнення ІТП у виробничому та громадському житті колективу підприємства та намагалися впливати на сферу їх особистісних відносин.

ПОСИЛАННЯ ТА ПРИМІТКИ:

1. Развитие социально-классовой структуры населения Украинской ССР: традиции и современность: 1960-1980-е годы / А.В. Лихолат, И.М. Маковейчук, Ю.А. Курносов. - К., 1988. - 286 с.

2. Лихолобова З. Г. Кадры угольной промышленности // Нові сторінки історії Донбассу. - Кн.7. - Донецьк: ДонГУ, 1999. - С. 184 - 195.; Лихолобова З.Г. Проблемы технического развития угольной промышленности (середина 1960-х - 1985 гг.) // Нові сторінки історії Донбассу. - Кн.6. - Донецьк: ДонГУ, 1998. - С. 231 - 242.

3. Данилин А. Изменение численности и качественного состава работников угольной промышленности Донбасса (1957-1965 гг.) // Нові сторінки історії Донбассу. - Кн.7.

- Донецьк: ДонГУ, 1999. - С. 218 - 231.

4. Калініченко В.В., Рибалка І.К. Історія України. Частина III: 1917-2003 рр.: Підручник для історичних факультетів вищих навчальних закладів / В.В. Калініченко, І.К. Рибалка. - Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2004. - С. 410.

5. Вугільний Донбасс у другій половині ХХ століття / В.М. Василенко, О.М. Данілін,

З.Г. Лихолобова та ін.; під ред. З.Г. Лихолобової; Донец. нац. ун-т. - Донецьк: ДонНУ, 2001. - С. 116-117.

6. Донецький областний державний архів (далі ДОДА). Ф.Р. 2689.- оп.1. - спр. 921. - Арк. 13.

7. Вугільний Донбасс. - С. 144.

8. Стяжкина Е.В. Высшая школа в Донбассе (1960 - начало 90-х гг.) // Новые страницы в истории Донбасса. - Донецк, 1997. - Кн.5. С. 155 - 164.; История технического развития угольной промышленности Донбасса / А.Н. Щербань. - К., 1969. - Т.2. - С. 517-518.

9. Там само. - С. 520.

10. Стяжкина Е.В. Культурные процессы в Донбассе в 1960 - нач. 1990-х гг. Дис. на получ. науч. степ. канд. ист. наук (07.00.01) / Донец. нац. ун-т; науч. рук. Лихолобова З. Г.- Донецк, 1996. - С. 75.

11. История технического. - С. 522.

12. Таблицю складено автором на основі: ДОДА. - Ф.Р-2689. - Оп. 1. - Спр.921. - Арк. 38.; Спр.2146. - Арк. 37.; Спр.3925. - Арк. 52.; Спр.5721. - Арк. 46.; Спр.7528. - Арк. 25.; Спр.8293. - Арк. 21.

13. Население и трудовые ресурсы Донбасса / Н.Г. Чумаченко. - К.: «Наукова думка», 1977. - С. 136.

14. Таблицю складено автором на основі: ДОДА. - Ф.Р-2689. - Оп. 1. - Спр.921. - Арк. 40.; Спр.2146. - Арк. 39.; Спр.3925. - Арк. 53.; Спр.5721. - Арк. 47.; Спр.7528. - Арк. 26.; Спр.8293. - Арк. 22.

15. ДОДА. Ф.Р. 2689. - Оп.1.- Спр. 921. - Арк. 51; ДАДО. Ф.Р. 2689. - оп.1, Спр. 7528. - Арк. 34.

16. Таблицю складено автором на основі: ДОДА. - Ф.Р-2689. - Оп. 1. - Спр.921. - Арк. 40.; Спр.2146. - Арк. 39.; Спр.3925. - Арк. 53.; Спр.5721. - Арк. 47.; Спр.7528. - Арк. 26.; Спр.8293. - Арк. 22.

17. ДОДА. Ф.Р. 2689.- Оп.1.- Спр. 8293. - Арк. 23.

18. Там само. - Спр. 3925. - Арк. 57-59.

19. Там само. - Спр. 5721. - Арк. 50.

20. Там само. - Спр. 3925. - Арк. 60.

21. Там само. - Арк. 61-65.

22. Там само. - Спр.7528. - Арк. 27.

23. Там само. - Спр. 921. - Арк. 46.

24. Там само. - Спр. 3925. - Арк. 56.

25. Там само. - Спр. 6439. - Арк. 48.