І.О. Кузенко

Значний дефіцит житлового фонду, що в конкретно-історичних умовах склався в Донбасі до початку 1920-х рр. вкрай негативно впливав на економічне та соціокультурне становище міського населення регіону. В період НЕПу цю проблему намагалися вирішувати за допомогою різних засобів, серед яких була житлова кооперація. З’ясування характеристик даного напрямку становить певний науковий інтерес.

Серед праць-піонерів відзначимо колективну монографію Я.Местецького, Б.Сигала, Г.Георгієвського «Жилищное хозяйство Украины» [1]. В новітніх дослідженнях різних аспектів житлової проблеми 1920-х рр. репрезентовано нові підходи та неординарні висновки[2].

Джерельною основою вивчення даної теми стали документи Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Державного архіву Донецької області, Державного архіву Луганської області, а також матеріали журналу «Жилищная кооперация Украины».

Метою даної статті є розгляд створення, організаційних форм та діяльності товариств житлової кооперації в Донбасі в період нової економічної політики.

Окрему нішу в справі збереження, відбудови та створення нового житлового фонду в період НЕПу займала житлово-орендна та житлово-будівельна кооперація. В декреті від 19 серпня 1924 р. „Про житлову кооперацію” офіційно було закріплено три можливі види об´єднань у цій сфері: а) житлово-орендні кооперативні товариства (ЖОКТи), що створювалися з метою експлуатації муніципалізованих домоволодінь; б) робітничі житлово-будівельні кооперативні товариства (РЖБКТ), які займалися спорудженням нових та відбудовою зруйнованих осель; в) загальногромадянські житлово-будівельні кооперативні товариства (ЖБКТ), до яких входили групи кустарів, ремісників і дрібної буржуазії, особи вільних професій, кваліфіковані службовці [3]. Остання форма товариств не отримала поширення в Донбасі.

Найменших організаційних зусиль вимагала перша названа форма. Діяльність ЖОКТів була спрямована на використання наявних помешкань, їх ремонт та підтримку належного стану. За даними дослідниці О.Мовчан кооперативи в денаціоналізованих будинках почали засновуватися з 1922 р. в Києві, Одесі, Харкові, Катеринославі, Кременчуці, Зіновєвську [4]. Що стосується Донбасу, то в Маріуполі житлово-орендні кооперативи почали створюватися з серпня 1924 р., а на початку 1925 р. вже об´єдналися в спілку[5]. Вірогідно, хронологія цього процесу в Сталінській, Артемівській та Луганській округах більш-менш збігалася. Досить швидко товариства перебрали на себе турботу про націоналізований житловий фонд. У Маріуполі та Бердянську станом на лютий 1928 р. 85-90% націоналізованого жилого фонду було передано ЖОКТам [6].

Уявлення про кількість та структуру житлово-орендних кооперативів у містах Донбасу станом на 1925 р. допоможе скласти наступна таблиця[7].

Важливою характеристикою об´єднань того часу був соціальний склад. У липні 1926р. ЖОКТи Артемівської округи налічували 39% робітників, 56% службовців, 5% інших категорій населення [8]. Головним обов´язком учасників товариств було відновлення житлового фонду за рахунок власних матеріальних внесків (окрім квартплати член кооперації сплачував обов´язкову доплату). Зношеність та зруйнованість домоволодінь, які було віддано в оренду кооперативам Донбасу, вимагали значних витрат на ремонтні роботи. Так, в Сталінській окрузі в 1925 р. товариствами було зроблено ремонт на суму 4000 крб., а в 1926 р. - 70000 крб.[9]. В Маріупольській окрузі подібні витрати в 1927 р. сягнули 122854 крб., причому на приведення до ладу одного кв. саж. житлової площі знадобилося 10 крб.84 коп. [10].

Інша форма житлової кооперації - РЖБКТ -формувалася в Донбасі з 1925р., коли в чотирьох округах (Артемівській, Луганській, Маріупольській та Сталінській) налічувалося 14 будівельних товариств[11], а в жовтні наступного року - вже 47[12]. Більшість товариств виникала при великих підприємствах і об´єднувала робітників та службовців конкретної галузі виробництва. Соціальний склад будівельних кооперативів, на відміну від орендних, вирізнявся перевагою пролетарського елементу (64-77%).

Кількісний склад змінювався. На стадії організації до руху долучилося багато робітників з низькім рівнем заробітку. Коли постало питання про необхідність не тільки вступного внеску, але й накопичення 10% вартості будівництва ці пайовики змушені були піти. Так, в РЖБКТ «Донсодовець» після перереєстрації із 737 пайовиків залишилося 147, бо решта заробляла до 40 крб. на місяць[13]. Всього в Артемівській окрузі за час переходу на новий устав у 1926 р. кількість пайовиків зменшилася майже вдвічі [14].

Умови надання позики в 1926 р. Центральним Комунальним Банком (кредит під 3% на строк від 20 до 45 років при вартості квартири 3000 крб.) невільно впроваджували певну економічну дискримінацію. Аналіз розрахунків приводив до висновку про закритість РЖБКТ для робітника із середнім заробітком (30-60 крб.)[15]. Єдиною надією цієї категорії працівників могло були здешевлення вартості будівництва та пом´якшення кредитного тиску.

Щоб зрозуміти структуру надходжень для реалізації будівельних проектів кооперації доречно розглянути дані стосовно джерел фінансування на прикладі Сталінської округи у 1928 р. Перше місце за обсягом кредитування займали господарчі органи (42,4%), друге - виконкоми (28,9%), третє - Цекомбанк (13,8%), четверте місце посідали власне кооперативи, пайовики яких накопичили 10% вартості будівництва, і п´яте - місцеві кошти (4,9%) [16]. Домінування довгострокових кредитів з боку господарчих органів було характерним для Донбасу починаючи з 1927 р. В попередній період головним позичальником коштів виступав Центральний Комунальний Банк.

Товариствами велася напружена робота з перетягування симпатій населення від державного будівництва. Індивідуальні забудовники серйозними конкурентами не вважалися, бо нерідко більш низька вартість продукту досягалася за рахунок абсолютної примітивності споруд, хоча залучення потенційних «приватників» до лав кооперації було важливим напрямком діяльності. Щодо величезних обсягів житлового будівництва промисловими трестами, з ними змагалися шляхом здешевлення результатів робіт за наявності тотожних показників якості. Так, порівняння цін кам´яного будівництва названих категорій забудовників в м. Луганськ в 1927 р. свідчить на користь кооперації: вартість 1м³ будинку кооперативу «Іскра» складала 11 крб., в той час, коли 1м³ ідентичного будинку, зведеного П.М.Т., коштував 20 крб. [17].

Запорукою конкурентоспроможності кооперативних товариств було максимальне здешевлення робіт. Для цього широко застосовували місцеві будівельні матеріали: в Лимані - пісок, в Сталіно - камінь. Для фундаменту будинків робітничого селища в Сартані використали заводський шлак, який було дозволено безкоштовно взяти зі звалища[18]. В Сталіно привізний пісок частково замінювався місцевим «коксиком», що безоплатно відпускався Комбінатом «Південсталь», його вартість дорівнювала ціні доставки (1 крб. 53 коп. за 1м³ замість 6 крб. 70 коп. вартості піску) [19]. Крім того, більшість товариств Донбасу отримувала певний прибуток від підсобних підприємств, профілем яких був видобуток та виготовлення будівельних матеріалів (кам´яні та піщані кар´єри, цегляні заводи, виробництво черепиці та т. ін.). Експлуатація таких об´єктів дозволяла не тільки зменшувати вартість матеріалів, але й продавати надлишки продукції.

Що стосується власне роботи РЖБКТів Донбасу, найчастіше вони будували одноповерхові двоквартирні дома в селищах і триповерхові багатоквартирні дома в містах. Повний житловий «комплект» складався з квартири, дерев´яного сараю і кам´яного льоху, який було розташовано або під будинком, або на дворі. Рідше додавалася літня кухня - легка дерев´яна конструкція [20]. Багато суперечок викликало проектування об´єктів. Кожен кооператив намагався продемонструвати своє бачення архітектурної краси. Водночас, мав дотримуватися принцип жорсткої економії, тому в кінцевому результаті засуджувалося все, що відтягувало на себе кошти: влаштування високих парканів, просторих коридорів і т. ін. В документі під назвою «Обстеження житлового будівництва в м.Сталіно в 1928 р.» зазначалося: «Найбільша помилка полягає в принципі селищного індивідуалізованого будівництва в цілому. Побудова, двоквартирних будиночків з великим числом зовнішніх стін на відстані 25 м. один від одного значно збільшує вартість проведення води, освітлення, шляхів сполучення. Набагато вигідніше було б будувати двоповерхові комбінати, хоча б на вісім квартир у кожному .»[21].

Важливим елементом діяльності РЖБКТів був розподіл житла. У 8 з 12 обстежених у 1926 р. кооперативів Донбасу квартири надавалися в першу чергу тим членам, які перебували у найбільшій скруті, а зовсім не тим, хто зробив найбільш вагомі пайові внески[22]. Такий порядок виключав особисту зацікавленість в накопичені. Наступного року деякі товариства встановили право отримання квартири тільки після внесення 10% її вартості, але це відштовхнуло малозабезпечені категорії пайовиків. Зрештою, вдалося винайти більш прийнятну формулу: між членами кооперативів встановлювалися змагання з накопичення в межах більш-менш однорідних за заробітком груп.

Питома вага цієї форми будівництва була дуже скромною. В загальному обсязі житлового будівництва в Донбасі, яке здійснювалося протягом 1923-1926 рр., кооперативній формі належало 2909 м² житлової площі або 0,6% [23]. В подальший період результати діяльності товариств були суттєвішими: якщо за 1923-1926 рр. в Сталінській окрузі кооперативами було зведено 1447 м² житлової площі, то в 1927 р. - 8438 м², а в 1928 р. - 13399 м² [24]. Значно збільшувалася і питома вага кооперативного будівництва Сталінської округи в загальній сумі витрат на новобудови, яка в 1927 р.

становила 7,9 %, а в 1928 р. - вже 19,15% [25]. В Луганській окрузі кооперативне будівництво в 1926/1927 р. за кількістю жилплощі займало 10,6%, а за витратами на роботи - 12,7% [26]. Продемонстрована тенденція зростання активності будівельних товариств наприкінці 1920-х рр. була характерною для інших округ Донбасу.

Отже, діяльність житлово-орендних та робітничих житлово-будівельних кооперативів в Донбасі була спрямована на подолання гострої житлової кризи в регіоні. В масштабах державної політики кооперативна модель мала змістовні переваги: фінансова участь населення у витратах на будівництво дозволяла певною мірою заощадити кошти промислових підприємств та держави; дбайливе піклування квартирантів про стан оселі після входин було запорукою збереження якості житлового фонду. На жаль, все різноманіття методів та зусиль з боку центральної та місцевої влади, товариств кооперації, промислових трестів і населення, спрямованих на подолання житлової кризи, не змогли компенсувати швидких темпів та значних розмірів урбанізаційних процесів у Донбасі. Ця диспропорція була найбільшою в Україні й з кожним роком лише поглиблювалася.

Слід зазначити, що вивчення діяльності житлової кооперації не вичерпується запропонованою публікацією. Серед перспектив дослідження можна назвати порівняння основних характеристик житлово-орендних та робітничих житлово- будівельних товариств Донбасу в період НЕПу з параметрами роботи аналогічних об’єднань інших регіонів республіки.

ПОСИЛАННЯ ТА ПРИМІТКИ:

1. Местецкий Я. Жилищное хозяйство Украины/ Я.Местецкий, Б.Сигал, Г.Георгиевский.

- Х.: Гос. из-во Украины, 1929. - 168 с.

2. Меерович М.Г. Наказание жилищем: жилищная политика в СССР как средство управления людьми (1917-1937 годы)/ М.Г. Меерович. - М.:РОССПЭН; Фонд Первого Президента России Б.Н.Ельцина, 2008. -303 с. Мовчан О. Житлово-побутові умови та комунальне обслуговування робітників УСРР.1920-ті рр./ О.Мовчан// Проблеми Історіїї України: факти, судження, пошуки. - 2007. - №17. - С. 229-277; Черных А.И. Жилищный передел. Политика 20-х годов в сфере жилья/ А.И.Черных // Социологические исследования. -1995. - № 10. - С.71-78.

3. Черных А.И. Вказана праця. - С.74.

4. Мовчан О. Вказана праця. - С. 249.

5. Державний архів Донецької області (Держархів Донецької обл.), ф.11, оп.1, спр.89, арк.69.

6. Держархів Донецької обл., ф.11, оп.1, спр.176, арк.104.

7. Складено автором за матеріалами: Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України), ф.Р-337, оп.1, т.2, спр.4510, арк.76.

8. Бриш П. Развитие жилкооперации в Артемовском округе/ П.Бриш // Жилищная кооперация Украины. - 1927. - № 1. - С.35.

9. Юрага. Состояние жилищной кооперации Сталинского округа/ Юрага// Жилищная кооперация Украины. - 1926. - № 3. - С.41.

10. Держархів Донецької обл., ф.11, оп.1, спр.176, арк.105 зв.

11. Підраховано автором за матеріалами: ЦДАВО України, ф.Р-337, оп.1, т.2, спр.4510. - арк.78.

12. Підраховано автором за матеріалами: Зингер Б. Состояние жилстройкооперации на 1 октября 1926 года/ Б.Зингер // Жилищная кооперация Украины. - 1927. - № 2. - С.11.

13. Жук. По стройкоопам Донбасса / Жук// Жилищная кооперация Украины. - 1927. - № 13-14. - С.27.

14. Маллер. Некоторые моменты работы жилищно-строительной кооперации в Донбассе/ Маллер// Жилищная кооперация Украины. - 1927. — №11. - С.26.

15. ЦДАВО України, ф.Р-337, оп.1, т.2, спр.4510, арк.159.

16. Держархів Донецької обл., ф.Р.2, оп.1, спр.870, арк.6.

17. Жук. Вказана праця. - С.31.

18. Зайцев Я. Постройка рабочего поселка жилкопом «Новая Жизнь» в Сартане Мариупольского округа/ Я.Зайцев// Жилищная кооперация Украины. - 1927. - № 13 14. - С.39.

19. ЦДАВО України, ф.Р.5, оп.3, спр.1392, арк.48.

20. Торов. Жилищно-кооперативное строительство Донбасса / Торов// Жилищная кооперация Украины. - 1927. - №13-14. - С.29.

21. ЦДАВО України, ф.Р.5, оп.3, спр.1392, арк.47.

22. Власюк А. Вказана праця. - С.39.

23. Підраховано автором за матеріалами: Местецкий Я. Вказана праця. - С.107.

24. Держархів Донецької обл., ф.Р.2, оп.1, спр.870, арк.6.

25. Там само.

26. Держархів Луганської обл., ф.П.34, оп.1, спр.718, арк.13.