А.Б.Ольхін

Сучасний світ висуває багато викликів, і один із них - це стабільність державних утворень. На нинішньому етапі розвитку, коли країни усього світу зіткнулися із величезною кількістю соціальних проблем, пов’язаних з глобальними змінами економіки, викликаних першими витками світової економічної кризи, виникла необхідність скорегувати і вирішити чимало важливих питань. Одним із них є побудова соціальної структури сучасної держави, надання їй стабільності, адже, як свідчать події у країнах Європи (Греції, Німеччині) і колишніх республіках СРСР (Киргизії), створення теоретичної бази вірно виваженої соціальної політики і практична її реалізація все ще чекають свого розв’язання. Актуальна ця проблема і для вітчизняної наукової школи.

Теоретичними дослідженнями, пов’язаними із соціальною політикою держави займався цілий ряд вчених. Це Р.М.Титмус [1], О.С.Клинський, І.П.Труфанов, І.З.Гедейко [2], П.П. Лопата [3], М.А.Волгін [4]. Ґенеза розуміння терміну «соціальна політика» у Радянському союзі досліджувалась у монографіях В.М.Нікольського і А.С.Бобровського [5]. Але спроб проаналізувати ґенезу терміну за весь час його існування і активного вживання ще не робилося.

Джерелами для даного пошуку слугували в першу чергу словники, що містять визначення термінів «соціальне», «соціальна політика держави», монографії і статті зазначених вище авторів, пов’язаних із даним питанням.

Метою даної статті була систематизація даних і пошук подальшого напряму дослідження питань соціальної політики.

Термін «соціальна політика» достатньо часто вживається і, здавалося б, присутній у сфері гуманітарного знання вже давно. Однак насправді він введений на межі ХІХ - ХХ ст., а у активному науковому обігу знаходився тільки починаючи з 70-х рр. ХХ ст., і за цей незначний проміжок часу встиг неодноразово змінити своє значення. Треба зауважити, що відмінності у розумінні і трактовці змісту терміна «соціальна політика» залежать не стільки від галузі знань, в якій він використовується (як правило це історія та суспільствознавчі дисципліни), скільки від ідеологічних засад, якими керується той чи інший науковець, існуючих політичних реалій, суспільного та державного замовлення. Перші теоретичні концепції соціальної політики були викладені в роботах створеного в м. Ейзенах (Німеччина) «Союзу соціальної політики», вони акцентували увагу на соціальних реформах як основному завданні держави. У розумінні М.Вебера та В.Зомбарта основною метою соціальної політики держави було покращення рівня життя населення, уникнення революційних потрясінь. Розвиток соціальної політики у країнах Заходу був пов’язаний з переходом від державної і суспільної благодійності по відношенню до нижчих станів населення до вироблення загальнодержавних локальних систем соціальної допомоги, оптимальний рівень розвитку якої дозволяє, з погляду багатьох західних науковців, реалізувати ідею «держави всезагального благоденства»

[6] . Варто помітити також, що пізніше В.Зомбарт відійшов від марксистських ідей і виступив з критикою матеріалістичного розуміння історії, класової боротьби та диктатури пролетаріату. Важливо також й те, що зараз зазначене вище розуміння соціальної політики критикується західними вченими як марксистських, так і ліберальних поглядів [7].

У радянській науковій традиції до 70-х рр. ХХ ст. проблеми, які пізніше стали входити до комплексного визначення соціальної політики спочатку визначали інакше. Їх, як правило, називали «діяльність органів влади та компартії щодо поліпшення добробуту» або «поліпшення соціально-побутових умов життя населення» [8]. При цьому термін «соціальне» використовували для визначення всього, що стосується життя людського суспільства а не природних явищ [9].

У більш вузькому, специфічному значенні як важливу складову економічної, політичної і духовної сфер термін «соціальне» використовував М.Н.Руткевич. Він підкреслював: «Соціальні відносини є аспектом, стороною, й при тому найважливішою усіх соціальних відносин» [10]. Практично значення терміну «соціальне» було вузьким, «соціальними» традиційно вважались питання матеріального забезпечення непрацездатних. Пізніше перелік «соціальних» проблем було дещо поширено. У монографіях стали зазначувати діяльність Радянської держави, спрямовану на «задоволення матеріальних інтересів робочого класу, міської і сільської бідноти на підвищення їх добробуту, охорону здоров’я, поліпшення побутового становища, житлових умов» [11].

Були й прибічники більш широкого розуміння змісту соціальної політики.

І.П.Труфанов, І.З.Гедейко, М.Ю.Шмельова включали до нього діяльність щодо покращення умов праці й побуту, подолання класових та соціальних відмінностей, перебудову на колективістських засадах форм людського співіснування, розвитку політичної та творчої активності трудящих, вдосконаленню усього комплексу способу життя людини [12].

В.Д.Попков вважав, що до соціальної політики відносяться наступні питання: забезпечення оптимізації умов праці, розвиток торгівлі і суспільного харчування, житлово-комунальне і побутове обслуговування, охорона здоров’я, розвиток фізичної культури і спорту, зміцнення сімей, створення більш сприятливих для дітей і жінок- матерів умов, соціальне забезпечення, регулювання міграцій населення, охорона оточуючої природи [13]. П.П.Лопата під проблемами соціальної політики розумів зростання матеріального добробуту й культури робочого класу, зміцнення соціалістичного способу життя й формування нового типу особистості, становлення соціальної однорідності суспільства і рівності його членів [14].

З наведених цитат бачимо, що зміст терміну «соціальна політика» в радянській науці постійно розширювався. В ідеологічному розрізі радянські науковці декларували, що «соціальну політику соціалістичної держави слід розглядати як послідовну політику, спрямовану на знищення експлуататорських класів, корінні зміни у становищі й ролі трудящих класів, подолання класових розбіжностей... Врешті решт це політика побудови безкласового, соціально однорідного суспільства» [15]. На відміну від сучасних визначень (а отже, і розуміння, а в кінцевому результаті - конкретної реалізації) соціальна політика наряду з теоретично-декларативними заявами мала чітко окреслений комплекс конкретних завдань, спрямованих на задоволення безпосередніх потреб населення країни. Сучасні дослідники виділяють дві основні риси радянської соціальної політики. З одного боку це її патерналізм, підтримка незахищених верств населення. З іншого це перерозподіл матеріальних благ між «доцільними» і «недоцільними» соціальними верствами, особливо такий підхід був помітним в роки колективізації і форсованої індустріалізації. Отже, як зазначено у монографії А.С. Бобровського і В.М. Нікольського при розгляді питань історії СРСР та Радянської України слід використовувати визначення, які б характеризували реальну, а не задекларовану політику з обов’ язковим урахуванням її наслідків для суспільства в цілому [16].

Якщо дослідники радянського періоду чітко декларували, що соціальна політика реалізується виключно КПРС і державою, то у сучасних науковців таких конкретних вказівок немає, що цілком зрозуміло. Адже з припиненням існування СРСР соціальні функції, сконцентровані раніше в одному центрі, стали виконуватися різними структурами або перестали виконуватися взагалі. Відбилось це і на новому розумінні та формулюванні соціальної політики, тепер це «одна із головних сфер політичної діяльності держави, політичних партій, суспільних організацій, що являють собою суб’єкти політики, мета якої - розвиток формуючих те чи інше суспільство класів, соціальних груп, соціальних прошарків (страт), національних або інших етнічних спільнот, мовних груп а також розвиток і соціалізацію людини» [17]. Зазнали змін також і характеристики сфер впливу соціальної політики - «соціальна політика спрямована на захист усіх елементів структури суспільства, а також окремих особистостей від деструктивних процесів, що мають місце в суспільстві на окремих етапах його розвитку. Соціальна політика передбачає в якості об’єктів своєї особливої уваги соціальне забезпечення системи охорони здоров’я, освіту, науку і культуру»[18]. При порівнянні запропонованого визначення варто звернути увагу на відсутність чітко сформульованої побутової, господарчої складової, яка завжди була присутня у радянських трактуваннях соціальної політики. Це пряме відображення реального соціального процесу, адже із зміною форми влади новоутворені держави, які виникли на місці СРСР дійсно склали з себе патерналістські, «батьківські» функції.

У ідеологічній сфері сучасна наука, відмовившись від радянського понятійного апарату ще не змогла остаточно виробити свій, самодостатній і самобутній. Це добре відчувається у частій «перестановці знаків», там, де радянські вчені писали «мінус», сучасні пишуть «плюс». Так, наприклад, теза: «Досвід невдалої спроби здійснювати ефективну соціальну політику в рамках централізованої економіки і тоталітарної ідеології засвідчує те, що на сьогодні у світі не існує серйозної альтернативи виробленій західними державами системі соціальної допомоги і забезпечення соціальної захищеності населення» [19] була спростована великою кількістю соціальних заворушень у країнах Європейського Союзу, спричинених світовою фінансовою кризою; проблемами у площині релігійних та міжрасових відносин в західноєвропейських країнах. Запропоновані приклади свідчать про те, що існуюча на Заході соціальна система не є ідеальною, як не була і радянська. Саме тому сучасному досліднику слід відходити від політичної ангажованості в бік об’єктивності і науковості.

Проблеми, пов’язані з «чорно-білимо» сприйняттям й трактуванням соціальної політики, притаманні як радянській науці, що поділяла всі соціальні явища на «соціалістичні» (вірні) та «буржуазні, капіталістичні» (тобто невірні) так і сучасній, яка часто поділяє все на «демократичне» (а отже правильне) і «тоталітарне» (неправильне). Щоправда, досліджуючи пошуки альтернативи радянській системі сучасні науковці винайшли чимало цікавих з точки зору подальшого розвитку термінів та їх уточнень. Починаючи від багатогалузевого формулювання соціальної політики як «системи конкретних заходів, спрямованих на життєзабезпечення населення. В залежності від того, від кого спрямовуються ці заходи, хто їх головний ініціатор (суб’ єкт), розрізняють відповідні види соціальної політики - державна, регіональна, корпоративна і т.д.» [20], і продовжуючи новими, не вживаними раніше підходами до термінів.

В сучасному розумінні соціальна політика це не стільки система дій і заходів, скільки система взаємозв’язків і взаємодій в області соціально-трудових відносин між соціальними групами, соціальними прошарками, в центрі яких їх головна і кінцева мета - людина, її добробут, соціальний захист і соціальний розвиток, життєзабезпечення і соціальна безпека населення в цілому. Тобто соціальна політика - багатовимірний процес і структурно складне явище. За одним-двома показниками і критеріями, хай і важливими (наприклад, рівень заробітної платні, безробіття) проблематично реально і повноцінно оцінювати її стан. Об’єкт і предмет соціальної політики співпадають з головними елементами, блоками і структурами, що входять до крупного комплексу - соціально-трудову сферу - систему взаємопов’ язаних компонентів і частин. Серед них галузі соціальної (бюджетної) сфери (освіта, медицина, культура, спорт, туризм, житлово-комунальний сектор і т.і.), ринок праці, зайнятість, безробіття; соціальне партнерство; соціальний захист; оплата і охорона праці; соціальне страхування, пенсійна система та ін. Проводячи соціальну політику важливо враховувати усе поле її обсягу, не захоплюючись одними секторами і не забуваючи інші. Не можна визнати сильною і вірною соціальну політику, в межах якої її суб’єкти звертають увагу лише на розвиток освіти, культури і т.п., і не приділяють її системам зайнятості, мотивації, пенсійного забезпечення і т.д. Не можна виключати при цьому систему пріоритетів соціальної політики, що відрізняються за своїм змістом в залежності від конкретних етапів і умов розвитку, регіональних та корпоративних аспектів і особливостей. Реальна, конкретна соціальна політика здійснюється віч на віч з конкретною людиною на районному, міському, корпоративному рівні. І тому у теоретичній сфері важливе вироблення максимально об’єктивної, зрозумілої, простої і чіткої системи описання, вивчення і планування соціальної політики, її понятійного апарату. При цьому треба зберегти необхідні елементи уже вживаних підходів та привнести нові, такі, які спростили б існуючі протиріччя і гарантували зближення теоретичного і практичного аспектів соціальної політики. Звичайно, питання, підняті у даному матеріалі потребують подальшого вивчення і уточнення, адже від цього залежать вироблення і реалізація вдалих моделей соціальної політики.

ПОСИЛАННЯ ТА ПРИМІТКИ:

1. R.M. Titmus. Social policy / R.M. Titmus - George Allen & Unwin (Publishers) Ltd., 1990. - 157 p.

2. Труфанов И.П. О социальной политике КПСС на современном этапе / Труфанов И.П., Гедейко И.З., Шмелева М.Ю. - В кн.: Партия и рабочий класс в социалистическом обществе. Межвузовский сборник. - Л., 1982. - С.22.

3. Лопата П.П. Сущность и основные особенности социальной политики КПСС в условиях социализма. / Лопата П.П. // В кн.: Проблемы научного коммунизма, вып. ХІІІ. - М., 1979. - С.5.

4. Волгин Н.А. Оплата труда: производство, социальная сфера, государственная служба (Анализ, проблемы, решения). / Н.А. Волгин - М.: Экзамен, 2004. - 224 с.

5. Бобровський А.С. Соціальна політика радянської держави та її реалізація в Донбасі у 1943 - середині 1960-х років: Монографія. / Бобровський А.С., Нікольський В.М. - Донецьк: Норд - Пресс. - 2008. - 244 c.

6. Політологічний енциклопедичний словник: Навч.посібник для студентів вищ. навч. закладів. - К.: Генеза, 1997. - С.331.

7. R.M.Titmus. Вказ.праця - С.25.

8. Голован А.В. Зростання матеріального добробуту і культурного рівня українського народу за роки Радянської влади / Голован А.В., Іваницький В.І. - К., 1958. - 32 с.

9. Социальная политика Советского государства: Укрепление ведущей роли рабочего класса в соц. стр-ве / Авт. коллектив: В.З. Дробизжев и др. - М.: Мысль, 1985. - С.4.

10. Руткевич М.Н. Диалектика и социология. / Руткевич М.Н. - М., 1980. - С.184 - 192.

11. Баева Л.К. Социальная политика Октябрьской революции. Октябрь 1917 - конец 1918 г. / Баева Л.К. - М., 1977. - С.4.

12. Труфанов И.П. Вказ.праця. - С.22.

13. Попков В.Д. Социальная политика Советского государства и право / Попков В.Д. - М., 1979. - С.67-121.

14. Лопата П.П. Вказ.праця - С.5.

15. Социальная политика Советского государства: Укрепление ведущей роли рабочего класса в соц. стр-ве / Авт. коллектив: В.З. Дробизжев и др. - М.: Мысль, 1985. - С.6.

16. Бобровський А.С. Вказ. праця - С.13.

17. Российская социологическая энциклопедия. Под общ. ред академика РАН Г.В.Осипова. - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА. - М., 1998. - С.672.

18. Там само - С.672.

19. Політологічний енциклопедичний словник: Навч.посібник для студентів вищ. навч. закладів. - К.: Генеза, 1997. - С.331.

20. Социальная политика. Энциклопедия / под. ред. д.э.н., проф. Н.А.Волгина, проф. Т.С.Сулимовой. - М.: Издательство «Альфа-Пресс». - 2006. - 416 с.