В. С.Бондаренко

Розбудова сучасної української держави та її соціально-економічний розвиток вимагає стабільної ефективної роботи промисловості. Накопичений інженерно- технічними кадрами і робітниками значний досвід промислового розвитку України в умовах радянської індустріалізації, його знання, витяг уроків з позитивних і негативних проявів мають великий науковий і прикладний характер.

Історіографія досліджень в умовах системної кризи і перебудови в СРСР включає значну кількість монографій, колективних і авторських, а також статей, дисертаційних робіт, присвячених дослідженню розвитку промислового виробництва, включаючи і проблеми управління промисловістю в період радянської індустріалізації. Однак сучасні дослідники ще боязко беруться за проблеми індустріального розвитку в міжвоєнний період.

Мета даної статті, виходячи із сучасного етапу історіографічної науки, зробити історіографічний зріз публікацій істориків, економістів, що досліджували період радянської індустріалізації, особливо проблем розвитку і управління промисловістю.

Пожвавлення в розробці питань організації управління промисловістю, як складового компоненту економічної політики в умовах системної кризи і перебудови в СРСР, пояснюється, на наш погляд, інтересом дослідників до заявлених економічних реформ. Вийшов з друку ряд великих монографічних робіт, за результатами проведених досліджень захищені докторські дисертації. До речі, якщо за десятиліття після ХХ з´їзду КПРС із 70-ти захищених дисертацій не було ні однієї, що торкалася проблеми управління промисловістю, то за наступних 20 років проведено понад 40 фундаментальних досліджень розвитку країни в роки непу й індустріалізації[1]. Серед них дисертації Ю.В.Бабка, П.А.Горбаня, В.М.Горшкова, І.І.Коломийченка, М.А.Коновалова, Г.Я. Пономаренка на матеріалах парторганізацій України, а також у плані цивільної історії - Т.І.Дерев´янкіна, В.М. Довгопола, С.В.Кульчицького, О.Є.Кучера, З.Г.Лихолобової, А.Й.Епштейна. Результати їхніх наукових розробок, як і інших авторів вивчення соціально-економічного життя країни в 20-30-і роки минулого століття, лягли в основу опублікованих монографій, іншої літератури.

В першу чергу в роботах зазначених авторів розкрита трудова активність робітничого класу, залучення його до управління виробництвом. В дослідженнях

С.В.Кульчицького[2] проаналізовані форми участі робітників у створенні фондів індустріалізації, пошуку внутрішніх ресурсів промислового розвитку. У загальноісторичному аспекті проблеми індустріальних перетворень, створення єдиного народногосподарського комплексу при здійсненні національної політики докладно вивчені в працях М.М.Гудзенка, В.О.Замлинського, І.Ф.Кураса, Л.О.Нагорної, О.В.Лихолата, В.Ф.Панібудьласки тощо.

Глибиною розкриття суті ленінських ідей розвитку промисловості і становлення радянської системи управління народним господарством вирізняються монографії патріархів історичних аспектів цих проблем Е.Б.Генкиної, Є.Г.Гімпельсона, О.Д.Козочкіної, а також колективні праці, присвячені загальному і конкретному питанням розробки і здійснення непу[3].

Вагомий внесок у висвітлення розвитку і управління промисловістю в умовах непу, здійсненні індустріалізації внесли автори «Нарисів історії Комуністичної партії України», нарисів історії обласних партійних організацій. До них примикають колективні монографії, підготовлені під керівництвом І.І.Коломийченка, М.М.Матвійчука. Приростивши досягнення історико-партійної науки, автори колективних і індивідуальних монографій не ставили задачу досліджувати роль Компартії України в організації управління промисловістю. Тільки в монографії Ю.А.Горбаня один з розділів спеціально присвячений цій мало вивченій проблемі. В умовах соціалістичної індустріалізації він простежив питання формування господарського механізму, переходу до галузевого принципу управління промисловістю, установлення єдиноначальності на виробництві, впровадження технормування, розвитку госпрозрахунку. Проблему кадрів у промисловості доповнило дослідження М.А.Коновалова[4].

Дослідженню історичного аспекту проблеми сприяли фундаментальні праці економістів. Серед них - «История социалистической єкономики СССР» (редколл. И.А.Гладков і др.), «Історія народного господарства Української РСР» (гол. ред. І.І Лукінов), де проаналізовані організація та управління промисловістю, його форми і методи в умовах непу і проведенні індустріалізації країни. Однак не всі автори і не завжди чітко проводили розмежування етапів нової економічної політики, особливості госпрозрахунку на початку і наприкінці непу. Фактично зберігалася сталінська оцінка ролі і місця стаханівського руху[5].

Зазначене дозволяє стверджувати, що для літератури періоду системної кризи і перебудови в СРСР характерні стереотипи, згідно яким неп продовжувався до середини 30-х років, на практиці нібито здійснювалися «ленінський план соціалістичного будівництва», «ленінський план індустріалізації країни», згладжувалися труднощі і протиріччя розвитку економіки, ідеалізувався відхід сталінського керівництва партії і держави з кінця 20-х років від економічних до командно-бюрократичних принципів господарювання. Через обмеженість документальної бази їхні автори майже не приділяли увагу альтернативам соціально-економічних процесів, наявності серйозних труднощів централізованої планової економіки. Із усього цього робився висновок про глибинні корені саме сталінської (хоча на словах її часто називали ленінською) моделі соціалізму, що тиражувалася в Східній Європі, Південно-Східній Азії і на Кубі.

З початком перебудови, гласності і демократизації радянського суспільства, створилися можливості для вивільнення діалектичного методу від пут догматизму і схоластики, що дозволило по-новому підійти до загальної оцінки досвіду здійснення соціально-економічних перетворень. Прорив зробив М.С.Горбачов [6]. Він дав нову оцінку шляху розвитку народного господарства наприкінці 20-х - 30-і років, який відрізнявся рядом протиріч, складностей і драматизмом розвитку радянського суспільства. Спочатку, ставилася задача виправлення окремих деформацій суспільного і господарського організму, а пізніше акцент був перенесений на необхідність радикальної перебудови всієї соціально-економічної системи. Це відкривало можливість по-новому підійти до з´ясування суті ленінських ідей непу, концепції соціалістичних перетворень і управління промисловістю. Визнавалася сміливість аналізу економічної політики і господарської діяльності, проблеми управління промисловістю досліджуваного періоду, зробленого ще в першій половині 80-х років Б.П.Орловим і О.В.Костаревою[7]. Пізніше в умовах гласності О.Р.Лацісом, В.С.Лельчуком, Г.А.Бордюговим і В.А.Козловим, В.П.Даниловим, Г.Х. Поповим в збірниках статей «Историки спорят: тринадцять бесед» (под общ. ред. В.С.Лельчука), «Другого не дано: Перестройка: Гласность, демократия, социализм» (под общ. ред. Ю.Н.Афанасьева), «Про минуле заради майбутнього» (ред. кол.: І.Ф.Курас і ін.), «Маршрутами історії» (ред. кол.: Ф.М.Рудич, І.Ф.Курас і ін.) проаналізовані протиріччя в економіці, викликані як об´єктивно (недостатнім рівнем її розвитку), так і суб´єктивно (волюнтаристськими діями Й.В.Сталіна і його найближчого оточення).

Так було підготовлено ґрунт для можливостей розібратися в неоднозначних проблемах організації та управління економікою України на різних етапах її історії.

В.К.Якунін у спеціальному параграфі дисертації по здійсненню соціалістичного будівництва в 20-30-і роки акцент зробив лише на реалізації політики непу. У монографії М.М. Олійника частково позначено роль Рад у розвитку промисловості [8].

Дослідженню «білих плям» історії України, відновленню правди про господарських керівників республіки в 20-3 0-і роки присвятили публікації:

В.Є.Мельниченко, М.І.Панчук, Л.П.Нагорна, С.С.Діброва, Р.Я.Пиріг, Л.П.Полєвой, М.М.Сапун тощо. Цього, щоправда, не знаходимо у найбільш близьких до досліджуваної проблеми монографіях М.М.Дятлової, А.А.Рєзника, Л.М.Красних, що вийшли в другій половині 80-х років[9]. В них розкривається боротьба за удосконалення організаційної структури управління промисловістю і впровадження нових методів господарювання, зміцнення кадрів промисловості й єдиноначальності на виробництві, залучення робітників до управління виробництвом. Написані на багатій джерельній базі й аналізі досвіду парторганізацій промислових центрів РРФСР, зазначені роботи страждають догматичним підходом, не завжди враховують можливості відбудовного періоду. У деяких колективних виданнях також зі старих позицій трактувався історичний досвід господарської діяльності в перехідний період і давалася політична характеристика М.І.Бухаріну і його групі [10]. І тільки наприкінці 1980-х років виходять публікації новаторського характеру. Серед них монографія

О.М.Бута, яка вийшла у новому видавництві «Либідь» Київського університету[11]. На основі глибокого прочитання архівних документів і опублікованої літератури розглянуті альтернативи розвитку економіки, з’ясовані причини утвердження і дана характеристика командно-адміністративної системи управління промисловістю, пропоновані пропозиції щодо використання деяких форм і методів, спрямованих на вдосконалення господарського механізму в нових умовах. На жаль, вихід монографії припав на межу перелому історіографії і дослідники механічно до нового етапу історіографії відносять літературу, яка вийшла після 1991 р.

Зазначене дає підстави зробити висновок, що актуальні питання організації управління промисловістю в період відбудови і реконструкції народного господарства, їх наукове осмислення передбачає всебічне з´ясування, по-перше, пошуку стратегії соціально-економічного розвитку країни в першій половині 20-х років. Не одержали належного дослідження масштабність і труднощі денаціоналізації промисловості при переході країни до непу, взаємин трестів, промислової кооперації і приватних підприємців в умовах багатоукладності економіки. Заслуговують на ґрунтовне дослідження наростання і подолання труднощів і протиріч господарювання в умовах непу і причини відмовлення від нього, реальні альтернативи курсу на індустріалізацію по-сталінські.

По-друге, бракує поки спеціальних праць про дійсні результати реалізації курсу «сталінізації» економіки, відходу від економічних до командно-бюрократичних методів управління, не визначена ще ціна, сплачена за це українським народом. Взяти уроки з минулого є надзвичайно актуальним з погляду завдань по сучасному створенню господарського механізму ринкової економіки.

ПОСИЛАННЯ ТА ПРИМІТКИ:

1. Бут А.Н. Организация управления промышленностью Украины в 1921-1941 гг. Автореф. дисс. ... д-ра ист. наук.-К., 1991.-С.14.

2. Кульчицький С. В. Участь робітників України у створенні фонду соціалістичної індустріалізації.-К.: Наукова думка, 1975; Его же. Внутренние ресурсы социалистической индустриализации СССР (1926-1937 гг.).-К.: Наукова думка, 1979.

3. Генкина Э.Б. Государственная деятельность В.И.Ленина. 1921-1924 гг.-М.: Наука, 1969; Гимпельсон Е.Г. Великий Октябрь и становление советской системы управления народным хозяйством (ноябрь 1917-1920 гг.).-М.: Наука, 1977; Козочкина Е.Д. Из истории организации управления промышленностью (1918-1921 гг.).-М.: Изд-во Моск. ун-та, 1964; Ее же. Ленинский принцип демократического централизма в управлении производством в действии.- М.: Изд-во Моск. ун-та, 1972; Поляков Ю.А., Дмитренко В.П., Щербань Н.В. Новая экономическая политика. Разработка и осуществление.-М.: Политиздат, 1982; Экономическая политика Советского государства в переходный период от капитализма к социализму.-М.: Наука, 1986.

4. Горбань Ю. А. Ленинским курсом социалистической индустриализации: Из опыта Компартии Украины по руководству развитием промышленности.-К.: Изд-во при Киев. ун-те, 1984.-С. 85-114. Див.: Коновалов М.А. Вирішальна сила соціалістичної реконструкції. Діяльність КП України по підготовці та вихованню індустріально- технічних кадрів. 1928-1937.-К.: Вища школа, 1973.

5. Див.: Богомазов Г.Г. Формирование основ социалистического хозяйственного механизма в СССР в 20-30-е годы.-Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1983.-С.11.

6. Горбачев М.С. Перестройка и новое мышление для нашей страны и для всего мира.- М.: Политиздат, 1987; Його ж. Социалистическая идея и революционная перестройка // Правда, 1989, 25 ноября.

7. Орлов Б.П., Костарева О.В. Первая пятилетка: некоторые проектировки и фактические результаты // Известия СО АН СССР.- 1983.-№1.-С.42-47; Их же. Первая пятилетка: основные межотраслевые пропорции // Там же.-1984.-№12.-С.55-

59.

8. Олейник Н.Н. Деятельность Коммунистической партии по укреплению Советов (1921-1025).-Харьков: Изд-во Харьков. ун-та, 1989; Якунин В.К. Становление и развитие историко-партийной науки на Украине. Октябрь 1917 - вторая половина 30-х годов. Автореферат ... доктора ист. наук.- К., 1989.-С.27.

9. Красных Л.М. Партийное руководство совершенствованием управления промышленностью в период строительства социализма. 1926-1937 гг.: на материалах РСФСР.- Красноярск: Изд-во Красноярск. ун-та, 1986; Резник А.А. Коммунистическая партия- организатор совершенствования управления промышленностью в восстановительный период. 1921-1925 гг. - Ленинград: Изд-во Ленинград. ун-та, 1986; Дятлова М.М. КПСС, рабочий класс и управление производством (методология и историография проблемы).- Ленинград: Изд-во Ленинград. ун-та, 1987.

10. Творческое развитие ленинского учения о построении социализма.-Харьков: Изд-во Харьков. ун-та, 1987; Во главе строительства нового общества. Исторический опыт деятельности КПСС в переходный период / Отв. ред. В.М.Иванов: Мысль, 1988.

11. Бут О.М. Проблеми управління промисловістю: історичний досвід і уроки.-К.: Либідь, 1990.