О. С. Мармілова

Період Другої світової війни був часом масштабних рухів населення як в західному, так і в східному напрямках. Остарбайтери зазнали подвійного переміщення, адже спочатку були вивезені на примусові роботи до нацистської Німеччини, а потім репатрійовані до СРСР, пройшовши через процес перевірки на благонадійність органами НКВС - так званої «фільтрації». Певне ідеологічне забарвлення тематики (з одного боку жертви нацистських переслідувань, з іншого - люди, які хоч і примусово, але працювали на ворога), а також тривалий час обмежений доступ до джерел визначили складний і неоднозначний процес її наукового осмислення, який на сьогодні не завершено. Навіть більше, на даний момент історіографія теми остарбайтерів з України перебуває у стадії активного формування, наприклад, в останніх номерах фахового тематичного видання «Сторінки воєної історії України» їй присвячена найбільша кількість статей. Крім того, вивчення історії остарбайтерів має суспільний резонанс через не так давно завершений процес виплати компенсацій та дискурс «відшкодування історичної несправедливості примусовим робітникам Рейху».

Загальні риси наукового вивчення історії остарбайтерів з України розглянуто у вступних частинах монографій Т. Пастушенко [1] та С. Гальчака [2]. Однак спеціальних досліджень не має. Тож тема потребує подальшого дослідження.

Джерельною базою статті стали основні наукові праці, видані в період від середини 1940-х рр. до сьогодення, що розкривають тему остарбайтерів з України.

Метою даної статті є визначення загальних рис та особливостей процесу наукового вивчення історії остарбайтерів з України. Автором поставлені наступні завдання: виділити і охарактеризувати окремі історіографічні періоди, проаналізувати основні наукові праці (однак не всі, наявні на даний момент).

Вітчизняну історіографію проблеми хронологічно можна поділити на два етапи: радянський (1940 - 1980-ті рр.) та незалежної Української держави (1990-ті - сьогодення). Кожен період характеризується особливостями тематики, методології та джерельної бази.

У радянській історіографії тема остарбайтерів не була достатньо висвітлена. Адже історія примусової праці громадян СРСР у нацистській Німеччині не була тим сюжетом, що входив до концепції героїчного подвигу радянського народу. Крім того основний масив документів був недоступний для дослідників.

Розробку зазначеної теми радянською історіографією можна хронологічно поділити на два періоди. В основу розгляду матеріалу в середині обох періодів покладено принцип послідовності виходу праць через їх обмежену кількість. Перший припадає на воєнні і перші повоєнні роки і характеризується емпіричним викладом документального матеріалу. На цей час припадає найбільша кількість публікацій, присвячених примусовій праці громадян СРСР у нацистській Німеччині та їх репатріації. Переважно це - пропагандистські статті в газетах і журналах, невеликі публіцистичні брошури журналістів, письменників та істориків. Після Нюрнберзького трибуналу та завершення процесу репатріації тема українських примусових робітників зникає зі шпальт газет і праць науковців.

Другий період радянської історіографії (ІІ половина 1950-х - 1980-ті рр.) характеризується незначною увагою до теми депортації цивільного населення України до Німеччини. Здебільшого це питання висвітлювалося в контексті дослідження наслідків німецько-фашистського окупаційного режиму, злочинів німецьких загарбників на окупованих територіях СРСР.

Протягом цього періоду виходять друком переважно узагальнюючі роботи з історії Великої Вітчизняної і Другої світової війни, довідкові, енциклопедичні видання, які переважно були присвячені черговій річниці з дня Перемоги. Наприклад, «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу (1941-45)» [3]. Темі примусового вивезення цивільного населення до Німеччини як дешевої робочої сили приділено від декількох рядків до двох сторінок.

Значний фактичний матеріал про економічну політику окупантів, їх плани поневолення і знищення слов’янських народів, в тому числі й за допомогою рабської праці міститься у праці «Немецко-фашистский окупационый режим (1941-44 гг.)», яку складають доповіді радянських істориків на ІІІ-й Міжнародній конференції, присвяченій історії руху Опору, яка проходила у Карлових Варах в 1963 році [4]. Особливо заслуговує на увагу повідомлення І.М. Слинька “Угон населения Украины в фашистское рабство”, яке являється чи не першою в радянській історіографії науковою розвідкою з проблем депортації мирного населення з окупованих нацистами територій.

Продовження теми знаходимо у праці М.М. Загорулька, А.Ф. Юденкова “Крах плана “Ольденбург” [5]. Дослідники підкреслюють економічний ефект використання безкоштовної робочої сили для військової промисловості Рейху, діяльність радянських партизан та підпільників щодо зриву відправки молоді на німецьку каторгу.

З узагальнюючих праць наявна лише монографія М.В. Коваля, у якій автор концентрує увагу на боротьбі населення України з вивезенням робітників до Німеччини, опору останніх у неволі, аналізує заходи окупантів з мобілізації, умови перебування у нацистській неволі, наголошує на безправному становищі примусових робітників [6]. Дослідник ретельно вивчає трансформацію форм і методів трудової політики гітлерівців у тісній залежності від ситуації на фронті, доходить висновку що це був один з проявів геноциду проти українського, білоруського та російського народів. Дане дослідження має велике історіографічне значення, оскільки цілком присвячено українській проблематиці.

Отже, другий період радянської історіографії вирізнявся наступними особливостями: початок наукового осмислення проблеми, переважно у формі статей чи розділів у виданнях присвячених Другій світовій війні; розгляд її в руслі концепції класової боротьби; вузькість джерельної бази досліджень.

На початку 1990-х рр. розпочинається новий етап у вивченні історії остарбайтерів з України, відбувається своєрідне «відкриття» теми на принципах україноцентризму і повернення до людини. В основі історіографічного аналізу даного етапу лежить принцип проблемності.

Серед узагальнюючих праць з історії України ХХ століття найбільше уваги до даної проблеми приділено у праці М.В. Коваля «Україна в Другій світовій і Великій вітчизняній війнах (1939-1945рр.)» серії «Україна крізь віки» [7], адже тема остарбайтерів становила давній інтерес автора. В параграфі «Остарбайтери з України: раби Гітлера, ізгої Сталіна» неупереджено проаналізовано використання української робочої сили в економіці Третього Рейху. Дослідник показав подвійну трагедію мільйонів українців-остарбайтерів, які були безправних рабами в нацистській Німеччині та зазнали злочинного ставлення з боку сталінського режиму. Автор приділяє значну увагу обставинам репатріації. Загалом доробок М.В. Коваля має важливе історіографічне значення.

До загальних праць можна віднести доробок О.В. Потильчака [8]. Використання депортованої робочої сили у Німеччині розглядається ним як один з проявів окупаційної трудової політики.

Сприяла зростанню наукового інтересу до широкого кола аспектів української історії доби Великої вітчизняної, в тому числі й проблеми остарбайтерів, реалізація державної програми поіменного увічнення жертв війни. Її результатом стало видання «Книга пам’яті України» - унікального науково-документального, історико- меморіального і краєзнавчого дослідження про наших співвітчизників, які віддали своє життя в ім’я перемоги над фашизмом. Серія, окрім книг пам’яті, присвячених загиблим воїнам, включає книги скорботи, да яких занесено прізвища цивільних громадян, які загинули під час бойових дій, окупаційного режиму або на роботах в Німеччині. На Донеччині видано найбільше томів книги пам’ті - 22. Особливо заслуговує на увагу підсумковий том серії -“Безсмертя. Книга пам’яті України”, який має неупереджені оцінки і узагальнення вчених про внесок українців у перемогу над нацизмом та їх втрати. Одним з найсуттевіших досягнень программи є уточнення статистичних данних, зокрема визначено, що на роботи до Німеччини було вивезено 2,4 - 2,8 млн. чол, значна частина яких загинула. Цінним є наявність підрозділу «Гірка доля українських «остарбайтерів» за авторством М.В. Коваля [9].

Характерною рисою сучасної української історіографії є розроблення окремих аспектів проблематики остарбайтерів. Спеціальні дослідження можна згрупувати в кілька напрямків.

Джерелознавчий напрямок одним з перших почав активно пророблялися істориками молодої Української держави, що було викликано наявністю великого масиву неопрацьованих матеріалів із розсекречених архівних фондів. Науковий пошук ішов шляхом аналізу окремих видів та підвидів джерел.

Одним із перших вузькопрофільних джерелознавчих досліджень стала стаття М.П. Ковальського і В.В. Ченцова “Фільтраційні справи - невідомі джерела державних архівів”, в якій на основі матеріалів Державного архіву Дніпропетровської області аналізуються інформативні можливості фільтраційних справ, розробляються методи їх використання [10].

Методику та комплексний аналіз масових джерел (фільтраційні справи, листи українців-остарбайтерів з Німеччини в Україну, матеріали Харківського міського самоврядування, листи репатріантів переміщеним особам) з історії депортації цивільного населення Харківщини досліджено А.В. Меляковим [11]. Автором вивчені обставини виникнення джерел, з’ясовано ступінь їх достовірності та репрезентативності по відношеню до тих процесів, що в них відображено, визначено їх функціональне призначення.

Ще одним аспектом джерелознавчих студій є аналіз інформативної можливості листів остарбайтерів з неволі рідним і навпаки, розроблення його методики. Він зумовлений високою представленістю даного виду джерела в архівах і музеях України та його унікальністю як синхронного подіям «живого голосу історії». Даний аспект вивчався М. Чирковою [12] та Т.В. Пастушенко, яка крім того розглядає й історію налагодження і нормативну основу поштового за’язку. Дослідниця наголошує на важливості епістолярних джерел для вивчення соціального портрету та щоденного життя спільноти остарбайтерів [13].

До джерелознавчого напрямку необхідно віднести дослідження, присвячені усній історії, що переживає етап активного розвитку, являється одним з найбільш динамічних і новаторських в історіографії проблеми остарбайтерів з України. Він пов’язаний з обмеженістю архівної джерельної бази проблеми та неспроможністю традиційних позитивістських методик висвітлити щоденне життя та особистісні переживання пересічного остарбайтера. Уможливили цей напрямок проекти зі збору спогадів колишніх остарбайтерів, а також пошукова робота окремих дослідників. Розробці теоретичних та методологічних засад присвячені статі Г.Г. Грінченко [14].

Регіональний напрям зумовлений просторовими відмінностями процесу депортації та переважно локальною концентрацією джерел. Д.С. Гальчак у монографії “Східні робітники” з Поділля у Третьому Райху: депортація, нацистська каторга, опір поневолювачам” через призму доль подільських остарбайтерів автор аналізує загальні тенденції (етапи та методи “вербувальної” компанії, систему розподілу робітників, різновиди ухилення і саботажу), нормативну основу процесу. Автор доходить висновку, що масова депортація “східних робітників” на каторжну роботу у Німеччину була однією з форм геноциду “неповноцінних” слов’янських народів, бо вивезення молоді мало призвести до обезлюднення території, а самих остарбайтерів визначає як трагічний історичний феномен, адже подібного за масштабами явища історія ще не знала [15].

Монографія Т.В. Пастушенко «Остарбайтери з Київщини: вербування, примусова праця, репатріація (1942-1953 рр.)» [16]. Авторкою викладено основний історичний контекст побутування даної соціальної групи, виділено особливості нацистської окупаційної політики та функціонування радянської репатріаційної системи в Київській області, здійснено перевірку існуючих статистичних даних щодо завербованих і репатрійованих жителів Київщини, комплексно використовує архівні джерела та матеріали усної історії.

Отже, за роки незалежності проблема остарбайтерів з України набула актуальності, почала активно розроблятися науковцями. Характерне дослідження окремих питань проблематики, зокрема джерельної бази (вивчення листів, фільтраційних справ, зібрання усних свідчень і т.д.) та регіональних аспектів, пошук нових методологічних рішень, особливо активно застосовується усно історичний метод.

Таким чином, наукове вивчення проблеми остарбайтерів з України пройшло кілька етапів і на даний момент перебуває у стані активного розвитку. Можна сказати, що історіографія теми відображає процес шукань сучасних дослідників у таких сферах як усна історія, мікроісторія, пам’ять про війну.

Перспективи дослідження у більш розширеному вивченні окремих періодів та напрямків історіографії остарбайтерів з України.

ПОСИЛАННЯ ТА ПРИМІТКИ:

1. Пастушенко Т. Остарбайтери з Київщини: вербування, примусова праця, репатріація (1942 - 53 рр.). - К., 2009. - 282 с.

2. Гальчак С.Д. “Східні робітники” з Поділля у Третьому рейху: депортація, нацистська каторга, опір поневолювачам. - Вінниця, 2003. - 344 с.

3. Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941-1945рр.: В 3-х т. / Під ред.. Назаренко І. Д. - К.: Політвидав України, 1967-1969.

4. Немецко-фашистский оккупационный режим (1941 - 44 гг.). - М.: Политиздат, 1965. -388 с.

5. Загорулько М.М., Юденков А.Ф. Крах плана “Ольденбург” (о срыве планов фашистской Германии на оккупированной территории СССР). Изд. 2-е перераб. и доп. - М.: Экономика, 1974. - 383 с.

6. Коваль М.В. Борьба населения Украины против фашистского рабства. - К.: Наукова думка, 1979. - 134 с.

7. Коваль М.В. Україна у Другій світовій і Великій вітчизняній війнах (1939 - 45 рр.).- К.: Альтернативи, 1999. - 336 с.

8. Потильчак О. Тррудові ресурси радянських військовополонених та “остарбайтерів» з України у нацистській військовій економіці в роки Другої світової війни. - К.: ТОВ «Міжнародна фінансова агенція», 1998. - 49 с.

9. Безсмертя. Книга пам’яті України. 1941 - 1945. - К.: Пошуково-видавниче агенство “Книга пам’ яті України”, 2000. - 944 с.

10. Ковальский М.П., Ченцов В.В. “Фільтраційні справи” - невідомі джерела державних архівів // Архіви України. - 1993. - №1 - 3. - С. 35 - 44.

11. Меляков А. В. Масові джерела з історії депортації цивільного населення Харківщини до Німеччини в період 1941 - 43 рр. - автореф.дис... канд.іст. наук:07.0. 06. - Дніпропетровськ, 2003.

12. Чиркова М. Листи остарбайтерів як приклад документів особового походження// Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвідомчий збірник наукових праць. - Вип. 1: Архів і особа. - К., 1999. - С. 153 - 158.

13. Пастушенко Т.В. Листи як джерело вивчення проблеми українських остарбайтерів періоду Другої світової війни // Сторінки воєн. історії України: Зб.наук. ст. - К. - 2002.

14. Гринченко Г. Г. Особености реконструкции прошлого в устных свидетельствах бывших остарбайтеров // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей. - К.,2003. - Вип. 8. - С. 52 - 59.

15. Гальчак С.Д. “Східні робітники” з Поділля у Третьому рейху: депортація, нацистська каторга, опір поневолювачам. - Вінниця, 2003. - 344 с.

16. Пастушенко Т. Остарбайтери з Київщини: вербування, примусова праця, репатріація (1942 - 53 рр.). - К., 2009. - 282 с.