М.В. Доросевич

Об’єктивне встановлення фактів щодо причин і наслідків історичного процесу є важливою функцією історичної науки. Звільнення професійної сфери науки в Україні від ідеологічної заангажованості вимагає переосмислення історичної інформації та узагальнення досвіду минулого, які сформувались у радянські часи переважно на ґрунті марксистсько-ленінської методології.

Ліквідація кріпацтва є однією з важливих проблем історії Росії другої половини ХІХ ст. Радянськими істориками чимало зроблено для розуміння природи, механізму та історичних наслідків перетворень у рамках реформи 1861 року.

Одним із перших авторів, який здійснив ґрунтовний аналіз розвитку товарного землеробства в умовах капіталізму, - В.І. Ленін, російський публіцист, політичний діяч, лідер російських більшовиків. У його творах представлена ціла система поглядів на взаємозв’язок історичних умов, форм і методів сільського господарювання цієї доби. Він багато зусиль доклав для доказу існування капіталізму в Росії у зв’язку з розвитком ринкових відносин та утворенням національного ринку. В. Ленін науково обґрунтував положення про нерозривний зв’ язок економічного аналізу та суспільних явищ, вважав, що дані з розподілу земельної власності чітко показують сутність аграрного питання в дореволюційній Росії.

Сформульовані в творах В.І. Леніна положення щодо пореформеного розвитку села Російської імперії започаткували радянську традицію вивчення аграрних проблем дореволюційної доби, істотно вплинули на дослідження радянських істориків, зокрема М. Лещенка, П. Зайончковського, І. Гуржія, О. Лугової та багатьох інших. За спрямованістю досліджень вони не виходили за офіційні рамки теоретичних положень, сформульованих В. Леніним. Радянські історики нерідко брали окремі ленінські положення, обґрунтовані суто конкретними обставинами, та переносили їх на нові умови, на зовсім інший історичний час. Така «технологія» нерідко призводила до перекручування дійсних поглядів В. Леніна.

Протягом останніх років поширилось нігілістичне ставлення до поглядів В.І. Леніна. Сучасному поколінню науковців усе виразніше видно певні відступи від економічної історії і ідеологічні шори в розробці ленінських концепцій. Вивчення сильних і слабких сторін поглядів В. Леніна складає підґрунтя для розуміння оціночних суджень науковців щодо наслідків реформи 1861 року для сільського господарства.

Мета даного дослідження полягає в аналізі поглядів В. Леніна на еволюцію сільського господарства пореформеної Росії, виходячи з потреб сучасної науки.

Джерельне підґрунтя статі склали праці В.І. Леніна сільськогосподарської проблематики. Серед них «Розвиток капіталізму в Росії», «Аграрне питання в Росії в кінці ХІХ ст.», «Капіталістичний лад сучасного землеробства», «П’ятдесятиліття падіння кріпосного права», «З приводу ювілею», «Аграрна програма соціал-демократії в першій російській революції 1905-1907 рр.» та інші

.

В оцінці селянської реформи 1861 р. В. Ленін порушив низку важливих проблем.

Передусім, треба відзначити, що характеризуючи систему аграрних відносин пореформеної доби, В.І. Ленін розглядав її винятково через призму класових антагонізмів. При цьому він ігнорував або надавав другорядного значення об’єктивному висвітленню тих проблем, з якими зіткнулась Російська імперія на момент прийняття реформи.

Суть питання полягає у тому, що Російська держава не була готова до будь-яких радикальних змін, особливо в сільськогосподарській галузі. Росія опинилась єдиною серед головних промислово розвинених країн, яка, почавши модернізацію, не мала потужного аграрного сектору за наявності необхідних природних умов. Історики зазначають, що в усіх провідних країнах, починаючи з Британії і закінчуючи Японією, рішуче зростання продуктивності сільського господарства передувало прискоренню промислового зросту. Однак у царській Росії уряд, не заохочуючи зростання виробництва продуктів харчування й текстильної сировини, що знекровлювало аграрний сектор, стояв на позиції розширення експорту сільськогосподарської продукції з метою накопичення капіталу, необхідного для розвитку важкої промисловості [1].

Аграрна реформи, на думку лібералів-реформаторів, передусім мала стати своєрідним ключем до модернізації Російської імперії на шляху розвитку капіталізму, але перетворення, що почалися, визначалися глибинними протиріччями, зумовленими непослідовністю самого задуму: до феодально-самодержавного ладу намагалися штучно долучити сторонні йому капіталістичні засади. Буржуазний (капіталістичний) спосіб виробництва передбачав «вільну працю» селян, що означала працю найманого робітника або дрібного самостійного виробника в умовах товарного виробництва. І буржуазний характер реформи 1861 р., писав В. Ленін, «виступав наверх тим сильніше, чим менше урізувались селянські землі, чим повніше відділялись вони від поміщицьких, чим нижчий був розмір данини кріпосникам, чим вільніше від впливу і від тиску кріпосників улаштовувались селяни тієї чи іншої місцевості» [2]. Розвиток капіталізму в Росії після 1861 р. пішов з такою швидкістю, що за кілька десятиріч відбувалися перетворення, які зайняли в деяких країнах Європи цілі століття.

Характеризуючи реформу 1861 р., В. Ленін писав, що вона «залишила селянина убогим, забитим, темним, підлеглим поміщикам-кріпосникам і в суді, і в управлінні, і в школі, і в земстві». Звільнення селян в більшості випадків означало створення не вільного самостійного землероба в капіталістичному виробництві, а кабального орендаря тієї ж панської землі. Від селянської землі відрізали в чорноземних губерніях понад ¹/₅ частину, а в деяких губерніях - до ¹/₃ і навіть до ²/₅ селянської землі. Обсяг викупних платежів щодо власних земель вдвоє і втроє перевищував дійсну ціну на землю [3]. Але водночас В. Ленін трактував викуп як такий, що ще більше підкреслює буржуазний характер реформи, бо надавав поштовх розвитку грошовому господарству, збільшенню залежності селянина від ринку.

Для розуміння поглядів В. Леніна на перетворення в аграрному секторі особливе значення має його фундаментальна праця «Розвиток капіталізму в Росії», написана у 1896-1899 рр., - перше спеціальне наукове дослідження передреволюційної економіки Росії, результати якого заклали теоретичне підґрунтя для подальших досліджень в аграрній галузі.

"Розвиток капіталізму в Росії" - сплав фактів економічної історії, економічної теорії і політичної економії. Монографія починається з викладу основних теоретичних положень з питання внутрішнього ринку для капіталізму, які у той час перебували в центрі теоретичних суперечок. Питання ринку В. Ленін розглянув у площині історії розвитку товарного виробництва, організації праці і капіталізму на селі. Він зосередився на таких головних процесах, як зростання товарного обміну, диференціація селянства, перетворення поміщицьких господарств на підприємницькі тощо. Вся система доказів побудована на дослідженні історико-економічних явищ та процесів у різних районах протягом тривалого часу. Ленін узагальнив власні висновки, підкреслюючи однорідність процесів та їх нерозривний зв’язок з розвитком економіки держави [4].

В. Ленін констатує діалектичну єдність зростання продуктивності праці (безпосередньо пов’ язаної зі спеціалізацією районів, галузей виробництва) та підвищення добробуту, взаємозв’язок попиту та пропозиції товарів. Стан російського ринку, на його погляд, визначається загальним економічним розвитком усіх галузей виробництва, що одержують, у свою чергу, простір для свого розвитку лише в умовах вільного ринку. В придбанні землеробством підприємницького характеру, Ленін бачив його прогрес, а землеробський капіталізм розглядав як велику прогресивну силу [5].

У суспільно-економічних відносинах у російському селі після реформи 1861 р. В. Ленін визначає наявність усіх суперечностей, властивих товарному господарству і капіталізмові: конкуренцію, боротьбу за господарську самостійність, перебивання землі (купованої і орендованої), зосередження виробництва в руках меншості, виштовхування більшості в ряди пролетаріату, експлуатацію її з боку меншості торговим капіталом і найманням батраків. Усе розмаїття аграрних відносин у Росії В.І. Ленін зводить до переплетення кріпосницьких і буржуазних способів експлуатації.

У праці здійснений глибокий аналіз суспільно-економічного ладу поміщицького господарства і охарактеризована його еволюція в пореформену епоху. Економічна організація поміщицького господарства у пореформену добу зводиться ним до двох основних систем у найрізноманітніших сполученнях, - відробіткової і капіталістичної. Поєднання таких різнорідних і протилежних систем господарства, на думку В. Леніна, веде до цілого ряду конфліктів та суперечностей, що властиві для будь-якої перехідної епохи. Висока врожайність оброблюваних на капіталістичних засадах поміщицьких земель у порівнянні з селянськими, зазначає Ленін, пов’язана з переходом від відробіткової системи до вільнонайманої. Розорення селянства, втрата ним реманенту, пролетаризація землероба змушують поміщиків переходити до роботи своїм реманентом. Це сприяє зростанню кількості сільськогосподарських машин, які підвищують продуктивність праці, призводять поширенню суто капіталістичних виробничих відносин. [6].

Відробіткова система у дослідженні В. Леніна постає основною причиною сільськогосподарської відсталості Росії, застою всього сільського господарства. Він вказує на те, що технічний прогрес капіталістичного землеробства у порівнянні з відробітковим та дрібним селянським здійснюється в усіх напрямках, але цей прогрес був надзвичайно повільним для тогочасної Росії. І як загальний висновок: кінець ХІХ ст. в Росії характеризувався найгострішими суперечностями між потребами всього суспільного розвитку та залишками кріпацтва у вигляді поміщицьких дворянських латифундій і відробіткової системи господарства.

Селянське господарство складає центральний пункт дослідження аграрного питання в Росії у творах В.І. Леніна. Він переконливо довів, що залишки кріпосництва (відробітки і панщина на користь поміщика за різні «відрізки» землі, кругова порука, високі податки, відсутність свободи розпоряджатися селянською землею, свободи пересування і переселення селянства, нерівноправність громадян і т. д.) важким тягарем лягли на плечі селянства [7]. Реформа 1861 р., вказував В. Ленін, призвела до розшарування селянства. Він послідовно простежив взаємозв’язок між процесом розкладу селянства та створенням внутрішнього ринку, який з´являється з розвитком товарного господарства. Процес розпаду дрібних землеробських господарств в умовах товарно-грошових відносин зумовив докорінне руйнування патріархального селянства та створення нових типів сільського населення - сільська буржуазія (клас товаровиробників у землеробстві) та сільський пролетаріат (клас

сільськогосподарських найманих робітників) [8]. Зростаючий капіталізм, в свою чергу, поглиблює суспільний поділ праці й розкладає безпосередніх виробників на капіталістів і робітників.

Значну увагу В. Ленін приділив вивченню розвитку землеволодіння в Росії. Значний акцент був зроблений ним на зіставленні дрібного землеволодіння, що добивалося землі, і кріпосницьких латифундій, які монополізували величезну кількість землі. На кінець ХІХ ст. кріпосницька земельна власність дворянства і далі обіймала величезну більшість усієї приватної земельної власності, але простежувалася тенденція до створення буржуазної приватної власності на землю. Зростало приватне землеволодіння, що діставалося просто за гроші. Земля все більше і більше втягувалася в торговий обіг [9].

Виділяючи всі володіння площею понад 500 дес., В. Ленін вказує на той факт, що 28 тис. власників володіють 62 млн. дес., тобто в середньому по 2 227 дес. на кожного. Це переважно дворянські латифундії. Отже, в Росії на кінець ХІХ ст. величезна кількість земель - і притому кращих по якості земель - була зосереджена, як і раніше, в руках привілейованого дворянського стану, в руках учорашніх кріпосників-поміщиків [10]. Щодо розподілу надільної землі в Європейській Росії, то більше половини надільних дворів - 6,2 млн. з 12,3 - мали до 8 дес. на двір, що недостатньо для утримування сім’ї (потрібно не менше 15 дес.), а 10 млн. селянських дворів перебували нижче цього рівня, маючи 72,9 млн. дес. землі [11].

Селянська боротьба за землю посідає важливе місце у дослідженнях В. Леніна з аграрної історії пореформеної Росії. Стрижнем цієї боротьби були кріпосницькі латифундії, як найвизначніше втілення і найміцніша опора залишків кріпосництва в Росії. Суть її полягала саме в тому, що на одному полюсі російського землеволодіння було 10 / млн. дворів (близько 50 млн. населення) з 75 млн. дес. землі, а на другому полюсі - 30 тис. сімей (близько 1,5 тис. населення) з 70 млн. дес. землі [12]. Чи були така точка зору Леніна історично виваженою, підкріпленою реаліями часу?

Аналізуючи дані щодо розподілу приватної земельної власності, В.Ленін намагався довести, що суть аграрного питання в Росії полягала саме в знищенні великого поміщицького кріпосницького землеволодіння, в переході його на тих чи інших началах до селян. Але бажання відстоювати інтереси російського аграрія за будь- яких умов наділенням його землею наштовхується на ленінську критику меншовицької програми муніципалізації землі. Реформістські ідеї «муніципального соціалізму» у В. Леніна викликали негативну реакцію, перш за все, за намагання притупити класову боротьбу та зберегти панування буржуазії. «Муніципалізація, - писав Ленін, - є реакційний лозунг, що ідеалізує середньовічну осібність областей, притупляє в селянстві усвідомлення необхідності централізованої аграрної революції» [13].

Водночас намагання Леніна вирішити аграрне питання революційним шляхом диктувалося не тільки його прихильністю до марксизму. Насамперед воно зумовлювалося відсутністю на державному рівні конкретних кроків щодо здійснення кардинальної земельної політики, яка б відповідала реаліям часу. Ні оренда землі, ні купівля її через Селянський банк, ні політика переселення до Сибіру, ні ліквідація викупних платежів у 1907 р. вже не могли покращити положення селянства, яке було пограбоване так званою реформою. І хоча уряд вимушений був вступити на шлях проведення ринкових реформ в російській економіці після 1905 р., його політика лавірування між реакційним дворянством та ліберальною буржуазією у вирішенні земельного питання призвела до незавершеності столипінської аграрної реформи.

На той час у державі налічувалося близько 12,8 млн. селянських дворів, із яких 2,8 млн. вже з 1861 р. знаходилися в подвірному землеволодінні. За 1907-1914 рр. із общинного землекористування вийшло майже 2,5 млн. домогосподарств. За декілька років в країні створилося приблизно 400 тис. хутірських господарств. Паралельно відбувався активний процес економічного витіснення поміщиків із сільськогосподарського виробництва. До 1917 р. Селянський банк володів власним земельним фондом у 6, 7 млн. дес., із якого майже 5 млн. дес. складали землі, куплені у поміщиків. Останні продали приблизно 11 млн. дес. землі, тим самим скоротивши своє землеволодіння без революцій та експропріацій [14]. При підтримці Держбанку почалося стрімке зростання спочатку кредитних, а потім і виробничих, споживчих кооперативів, що значно покращило становище селянства. Проте в цілому в країні не була вирішена проблема голоду та аграрного перенаселення. Сільське господарство залишалося в основі своїй екстенсивним. Сільськогосподарські машини, мінеральні удобрювання використовувались, в основному, лише у великих спеціалізованих господарствах.

Таким чином, головна причина незавершеності перевороту в аграрній політиці полягала не в наділенні селянства землею в розумінні права власності. Оскільки для проведення аграрних перетворень в країні не було відповідної законодавчої, матеріальної та фінансової бази, то їх стали прискорювати за рахунок посилення адміністративних заходів. Отже, положення В. Леніна про остаточне знищення поміщицького землеволодіння, як єдиний варіант вирішення аграрного питання, більше відповідало політичним завданням більшовицької партії.

Діалектична єдність суперечливих наслідків капіталістичної еволюції Росії - один з головних висновків Леніна. Його дослідження щодо розвитку сільського господарства в умовах капіталізму завершується показом історичної місії капіталізму, наслідки розвитку якого дуже різноманітні: з одного боку, він відіграє "прогресивну історичну роль", докорінно перетворює усе економічне життя населення, втягує у світовий товарний оберт усі (навіть відсталі) райони, відокремлює остаточно промисловість від землеробства, перетворюючи останнє на галузь промислової діяльності, концентрує виробництво, сприяючи його технологічному прогресу, удосконалює виробничі процеси та підвищує продуктивності праці, створює нові індустріальні центри, породжуючи інтенсивну рухомість населення, збільшує добробут робітників, покращує їх побут, спосіб життя, становище у цілому тощо; а з другого - він призводить до загострення протиріч у суспільстві, яке ще повністю не звільнилось від численних залишків старого, але вже встало на шлях зародження нових антагонізмів. [15].

Аналіз творів В. Леніна початку ХХ ст. показує їх тенденційність, всебічне підкреслювання в них класових протиріч, класової боротьби. Дослідження «Розвиток капіталізму в Росії», в якому автор розглядає економічні питання з наукової точки зору, стало ідеологічним підґрунтям для праць В. І. Леніна цього періоду, які мали відверто практичне спрямування.

Узагальнюючи матеріали розвитку капіталізму на селі в різних країнах і досвід селянського руху, Ленін дійшов висновку про два типи еволюції капіталізму в сільському господарстві ("прусському" і "американському"), які проявилися виразно в "економічній історії Росії". На його думку, в першому випадку основним змістом еволюції є переростання кріпосництва в кабалу і в капіталістичну експлуатацію на землях феодалів - поміщиків - юнкерів. У другому випадку основний фон - переростання патріархального селянина в буржуазного фермера. За словами Леніна, «боротьба селянських і поміщицьких інтересів, яка проходить червоною ниттю через всю пореформену історію Росії і становить економічну основу революції, є боротьба за той чи інший тип буржуазної аграрної еволюції» [16].

Історичний процес В. Ленін розглядав як закономірне і неухильне наближення до реалізації соціалістичного ідеалу. Проблеми, що постали в економічній структурі Росії на початку ХХ ст., Ленін розглядав через співвідношення реформи до революції 1905 р. Виходячи з цього він надає важливого науково-історичного значення зв´язку суспільно- історичних напрямів, прагнень та тенденцій 1861 р. і тих завдань, що виникли в аграрному секторі на початку ХХ ст. в Росії. «Реформа 1861 року, - писав В. Ленін, - лишилася тільки реформою через крайню слабість, несвідомість, розпорошеність тих суспільних елементів, інтереси яких вимагали перетворення» [17]. Давши, на його думку, поштовх розвитку капіталізму, вона не змогла запобігти революційним подіям 1905 р.: «61-ий рік не зумів запобігти дев´ятсот п´ятому» [18].

На противагу «легальним марксистам» (П.Б. Струве, М.І. Туган-Барановський, С.М. Булгаков, М. Бунге та іншим), які виступали за поступовий, еволюційний розвиток суспільства, за «тотожність російського економічного розвитку з західноєвропейським», В.І. Ленін, відхиляючи шлях еволюційного розвитку суспільно- економічної ситуації, що склалася в сільськогосподарській галузі на початку ХХ ст., подолання аграрної кризи бачив саме у революції [19]. У нього основна суперечність капіталізму пролягає між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичним привласненням. Теоретично обґрунтовуючи націоналізацію землі, він довів, що вирішення аграрного питання із наданням селянству права приватної власності на землю є перешкодою вільному і швидкому розвитку капіталізму в Російській імперії. Свобода застосування капіталу до землі, свобода конкуренції в землеробстві значно більша за умови вільної оренди, ніж за приватної власності [20].

Взагалі представники так званого легального марксизму критично аналізували основоположні засади ортодоксального марксизму, доводили помилковість цілого ряду економічних ідей В. Леніна і, зокрема, схематизм у визначенні соціалізму та шляхів переходу до нього. Як писав М. Бердяєв: «В. Ленін здійснив революцію в ім’я Маркса, але не за Марксом» [21].

Зараз очевидно, що центральні висновки щодо імперіалізму у роботі Леніна під впливом обставин (війна, зростання революційного руху, загострення політичних пристрастей тощо) виявилися надмірно політизованими. В рамках ознак імперіалізму був абсолютизований процес монополізації, знехтувана можливість збереження конкуренції - рушійної сили розвитку, по суті виключений прогрес суспільства в умовах капіталізму. Те, що Ленін називав вищою і останньою стадією, виходячи головним чином із кількісних оцінок капіталізму, історично виявилося однією з нових стадій. Оцінити таке положення, перебуваючи на позиції пролетаріату, що опинився напередодні докорінних змін своєї структури та матеріального стану, було практично неможливим. Політичний настрій на швидкий захват влади, перебудову суспільства, підштовхував В. Леніна до політизації оцінок економічних процесів [22].

Таким чином, дослідження В.І. Леніна з розвитку сільського господарства пореформеної Росії мали чітко виражений кон’ юнктурний характер. Ленінська доктрина стосовно вивчення минулого була однобічно орієнтована на конкретні теоретичні і практичні питання завоювання політичної влади і здійснення соціалістичного перетворення суспільства. Тому її автор багато уваги приділяв розробці питань революційного характеру.

У творах В.І. Леніна соціально-класовий чинник значно перевищував за значимістю економічний. Історичні події служили досліднику лише прикладами, які відбиралися до заздалегідь розробленої схеми, висновки нерідко підганялися під відповідні більшовицькі політико-ідеологічні установки. До уваги бралися лише факти, які свідчили про надмірне багатство поміщиків, жорстоку експлуатацію селян. В даному випадку вивчення сільського господарства мало підпорядковане значення,

Вивчаючи капіталізм, В. Ленін завжди зберігав принциповий підхід до явищ громадського життя. По суті аналіз економіки підкорявся в його роботах головній, на його думку, ідеї і головній "рисі" громадського розвитку - класовим стосункам і класовій боротьбі. На початкових етапах науково-громадської діяльності такий підхід давав позитивні результати і дозволяв знайти головні орієнтири в суспільному русі. Проте у міру ускладнення економічної ситуації і громадських протиріч односторонній аналіз почав приносити суперечливі наслідки. Підкорення історико-економічної методології ідеологічним догмам надавало вже недостатньо повну або спотворену картину дійсності.

Історики неодноразово дискутували щодо поглядів В.І. Леніна на товарно-грошові відносини, на формування ринку в умовах розвитку капіталістичної системи господарства.

По мірі накопичення конкретного матеріалу і вдосконалення наукового аналізу розвивалася ленінська концепція капіталізму. У науковій спадщині В.І. Леніна можна виявити декілька аспектів аналізу капіталізму, коли він доходив нових висновків, що принципово відрізняються від панівних поглядів. Особливу цінність мають неопубліковані твори В. Леніна, написані ним наприкінці свого життя. Як зазначають дослідники, він почав переконуватися у тому, що рухомим фактором розвитку економіки продовжує залишатися не класова боротьба, а конкуренція виробників у тому самому ринку, формування якого він розглядав первісно під кутом розвитку виробничих відносин.

У радянській літературі була поширена теза, згідно з якою соціалістичне суспільство виникає як би з нічого, поза зв´язком з попередньою економічною історією. Багатократне підкреслення положення про те, що "соціалізм не може вирости стихійно в надрах капіталістичного суспільства, і тому перед соціалістичною революцією - окрім подолання і ліквідації капіталістичних громадських стосунків - постає незмірно більш високе завдання: створення нового, соціалістичного суспільства" було прямим наслідком спотворення ленінських поглядів на економічну історію. Погляд В. Леніна на капіталізм, передусім, як на політичну систему антагоністичних класів, а не як сукупність загальноісторичних законів розвитку суспільства, призвів до подальшої деградації народного господарства в умовах радянської соціалістичної системи [23].

В. Ленін вважав, що російський капіталізм підготував та визначив можливість соціалістичної революції, перед якою стояло завдання не ліквідувати капіталістичні суспільні відносини, а реорганізація економіки з використанням усіх досягнень капіталізму. Свідченням тісного зв’язку вищих форм капіталізму з соціалізмом є історія боротьби В. Леніна за найбільш глибоке та послідовне застосування державного капіталізму при радянській владі в умовах НЕПу. Між тим щодо питання наступності соціалізму від капіталізму В. Ленін ставився дуже категорично.

Таким чином, оцінки впливу реформи 1861 р. на розвиток капіталізму на різних етапах, зроблені В. Леніним, на шляху вивчення економічної історії, на жаль, неодноразово спотворювались, частково замовчувались, цитувались у протилежному сенсі, використовувались для надання авторитету положенням, далеким від дійсності. Звільнення поглядів В. Леніна від інтерпретації, з одного боку, від прикрашування й догматизування, з другого, вимагає нового прочитання й переосмислення його творів у світлі реалій розвитку нашої країни на початку ХХІ ст. Тим більше, що в архівосховищах залишається низка невиданих праць та документів В. Леніна, які ще очікують свого часу для ретельного вивчення їх науковцями.

ПОСИЛАННЯ ТА ПРИМІТКИ:

1. Абрамс Р.М. К вопросу об изучении истории индустриализации // Экономическая история: исследования, историография, полемика / Под ред. А. Розалиева. - М.: Наука, 1992. - С. 75.

2. Ленін В.І. «Селянська реформа» і пролетарсько-селянська революція / В.І. Ленін. Повне зібрання творів. У 55 томах. Т. 20 . - К.: Вид-во Політична література України, 1971. - С. 163.

3. Там само. - С. 163.

4. Абрамс Р.М. Вказ. праця. - С. 75.

5. Розалиев Ю.Н. Экономическая история и ленинская концепция капитализма // Экономическая история: исследования, историография, полемика / Под ред. А. Розалиева. - М.: Наука, 1992. - С. 7.

6. Ленін В.І. Землеволодіння в Європейській Росі / В.І. Ленін. Повне зібрання творів. У 55 томах. Т. 17. - К.: Вид-во Політична література України, 1971. - С. 72.

7. Ленін В.І. Розвиток капіталізму в Росії / В.І. Ленін. Повне зібрання творів. У 55 томах. Т. 3. - К.: Вид-во Політична література України, 1970. - С. 193.

8. Ленін В.І. П’ятдесятиріччя падіння кріпосного права / В.І. Ленін. Повне зібрання творів. У 55 томах. Т. 20. - К.: Вид-во Політична література України, 1971. - С. 135.

9. Ленін В.І. Аграрне питання в Росії на кінець ХІХ століття / В.І. Ленін. Повне зібрання творів. У 55 томах. Т. 17. - К.: Вид-во Політична література України, 1971. - С. 57.

10. Тарасюк Д.А. Поземельная собственность пореформенной России. - М.: Наука, 1980. - С. 88.

11. Ленін В.І. Розвиток капіталізму в Росії. - С. 160.

12. Ленін В.І. Аграрне питання в Росії на кінець ХІХ століття. - С. 64.

13. Ленін В.І. Аграрна програма соціал-демократії в першій російській революції 19051907 років / В.І. Ленін. Повне зібрання творів. У 55 томах. Т. 16. - К.: Вид-во Політична література України, 1971. - С. 294.

14. Тимошина Т.М. Экономическая история России: Учебное пособие. - М.: Юридический Дом «Юстицинформ», 1998. - С. 171.

15. Розалиев Ю.Н. Вказ. праця. - С. 9.

16. Ленін В.І. Аграрна програма соціал-демократії в першій російській революції 19051907 років. - С. 201.

17. .Ленін В.І. З приводу ювілею / В.І. Ленін. Повне зібрання творів. У 55 томах. Т. 20. - К.: Вид-во Політична література України, 1971. - С. 154.

18. Ленін В.І. П’ятдесятиріччя падіння кріпосного права / В.І. Ленін. Повне зібрання творів. У 55 томах. Т. 20. - К.: Вид-во Політична література України, 1971. - С. 135.

19. .Корнійчук Л.Я. Історія економічної думки України: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2004. - С. 329.

20. Ленін В.І. Аграрна програма соціал-демократії в першій російській революції 19051907 років. - С. 306.

21. Корнійчук Л.Я. Вказ. праця. - С. 386.

22. Воробьев Ю.Ф. Проблемы рынка в дискуссиях 20-х годов // Экономическая история: теория и практика / А.М. Румянцев, Ю.Ф. Воробьев, М.В. Спирина и др. - М.: Наука, 1992. - С. 7.

23. Там само. - С. 14.