Вовк С.О.

Аналізується зміст поняття “біженець» за міжнародно-правовими нормами.

За весь час існування історії людства, гніт, голод та стихійні лиха змушували людей втікати з місць свого проживання. У наслідок цього завжди було багато людей, котрі потребували притулку. В минулому країни та народи давали притулок тим, хто його потребував.

Закони про притулок для біженців поважали стародавні ацтеки, ассирійці, греки, євреї, мусульмани та інші. У Біблії описується як поневолені ізраїльтяни втікали з Єгипту. Грецький філософ Платон написав: "Люди та боги повинні виявляти більшу любов іноземцеві, віддаленому од своїх співвітчизників та родини. Тому потрібно вжити усіх застережень, щоб іноземцям не чинили лиха". Мало не два тисячоліття пізніше у XV сторіччі маври та євреї через інквізицію змушені були залишити Іспанію [1].

У середньовіччя в Європі практично повсюдно признавалося право притулку у церквах. У XVII сторіччі пуритани, шукаючи релігійною свободи, знайшли собі притулок у місці, що тепер називається Сполученими Штатами Америки. У XVIII сторіччі у Франції через французьку революцію знать була змушена полишити свої домівки [2].

Після Першої світової війни відбулося масове переміщення людей з малої Азії, Російської імперії та Балканів. У 1930-х роках, багато-хто виїхав з Китаю через вторгнення японської армії і з Іспанії через перемогу фашистів. Під час Другої світової війни за деякими підрахунками близько 7 млн. євреїв та інших меншин через загрозу нацистів змушені були полишити свої батьківщини [1].

Визначення поняття «біженець» відрізнялося в різний час і при різних обставинах, але збільшена міжнародна заклопотаність їх тяжким положенням привела до вироблення загального поняття. За визначенням, закріпленим в Конвенція ООН про статус біженців (1951) (далі Конвенція 1951р.): біженець - це особа, яка "в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознакою раси, віросповідання, громадянства, приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань знаходиться поза країною своєї цивільної приналежності і не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом унаслідок таких побоювань; або, не маючи певного громадянства і знаходячись поза країною свого колишнього звичайного місце проживання..., не може або не бажає повернутися в неї унаслідок таких побоювань..."

Ключовим у визначенні поняття "біженець" є фраза "цілком обґрунтовані побоювання переслідувань". Саме термін "переслідування" відображає суть проблеми біженців і є логічною основою, на якій будується вказане поняття.

Наступною складовою частиною аналізованого визначення є поняття "цілком обґрунтовані побоювання", об´єднуюче суб´єктивний елемент, — побоювання — з об´єктивним чинником їх обґрунтованості, визначуваним по незалежних від індивіда обставинах. Керівництво Управління Верховного Комісара по справам біженців (далі УВКБ) ООН і фахівці в області права біженців розкривають психологічну природу побоювань і їх індивідуальний характер [3, 13], підкреслюючи необхідність окремого розгляду кожного прохання про надання міжнародного захисту. Істотне значення має і такий елемент, як обґрунтованість суб´єктивних побоювань, підтвердженням якої є тривожна обстановка з правами людини в країні походження, свідчить про загрозу переслідувань. Додатковим аргументом на користь виділення поняття "цілком обґрунтовані побоювання" в окрему ознаку визначення біженця є та обставина, що саме вірогідність переслідувань, а не пережите порушення прав людини дозволяє ототожнювати конкретний індивідуальний випадок з міжнародно-правовою категорією "біженець". Принциповість цієї відмінності очевидна. Мета міжнародно-правового захисту — забезпечення дотримання прав людини, а не тільки реакція на допущені в конкретній ситуації порушення. Визначення поняття "біженець" направлене на захист особи, що обґрунтовано побоюється переслідувань, а не тільки що перенесла таке ставлення. Основний акцент робиться саме на аналізі перспективи індивідуальної ситуації в країні походження, а не на минулому заявника. При цьому факт колишнього переслідування може свідчити про обґрунтованість побоювань.

Термін "переслідування" у визначенні поняття "біженець" пов´язаний з п´ятьма підставами — раса, віросповідання, громадянство, приналежність до певної соціальної групи або політичні переконання. Один або декілька з цих ознак повинні бути причиною тих порушень прав людини, рятуючись від яких особа виїжджає з країни і стає біженцем. Розглянемо коротко кожну з даних підстав.

Поняття "раса" в даному контексті повинне трактуватися широко і включати будь-яку етнічну або мовну групу [3, 19]. У обґрунтування цієї позиції можна застосувати і систематичний підхід до міжнародно-правових документів в області прав людини, проаналізувавши, зокрема, формулювання в ст. 1 Конвенції про заборону всіх форм расовій дискримінації: "расова дискримінація означає будь-яку відмінність, виключення, обмеження або перевагу, засновану на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного або етнічного походження..." [4, 73].

Аналогічний підхід застосовується і до поняття "громадянство". УВКБ ООН рекомендує широко тлумачити дану підставу переслідувань, розуміючи під ним і громадянство, і національність (етнічну приналежність) [3, 19].

При аналізі змісту терміну "віросповідання" дослідники включають в це поняття свободу думки, свободу совісті і право на відправлення релігійних обрядів [5, 94].

Розширене тлумачення в міжнародному праві поняття "біженець" має і таку підставу переслідувань, як політичні переконання. Г. Гудвін-гілл пише: "У Конвенції 1951 р. вираз "політичні переконання" слід розуміти широко — як будь-яка думка з будь-якого питання, яка може зачіпати діяльність держави, характер правління, політику. Проте положення міжнародних документів накладають на це право (як і на будь-яке інше) законні обмеження (з метою захисту має рацію і інтересів інших осіб, суспільних і державних інтересів), які мають загальне визнання. Політичні переконання можуть бути виражені або не виражені, виправдано або помилково приписуватися особі, що клопоче про статус біженця. Якщо вони були виражені і якщо заявник або інші особи, що знаходилися в схожій ситуації, постраждали від репресивних мерів або їм загрожували такими заходами, то можна говорити про цілком обґрунтовані побоювання" [6, 67]. Політичні переконання розглядаються в нерозривному зв´язку з іншими елементами поняття "біженець". Переконання повинні бути настільки нетерпимими для влади, що їх наявність приводить до переслідувань, вони повинні бути відомі особі, що чинить переслідування, або соціальний статус і твердість позиції носія переконань дозволяють обґрунтовано припустити розкриття таких поглядів і витікаючи з цього наслідку.

Однією з найбільш спірних підстав у визначенні є такий елемент, як приналежність до певної соціальної групи. Позиції УВКБ ООН і більшості дослідників дозволяють визначити основні характеристики соціальної групи по сенсу Конвенції 1951 р., а саме наявність об´єднуючої незмінної ознаки (ознак), необхідної для самоідентифікації членів групи, а також ідентифікація соціальної групи особою, що чинить переслідування [6, 65]. При цьому експерти відзначають, що цією об´єднуючою ознакою не може бути само переслідування членів групи [7].

Останнім елементом поняття є відсутність національного захисту, що виражається в неможливості її отримання (очевидною у разі переслідування з боку властей) або в небажанні особи користуватися захистом унаслідок обґрунтованих побоювань піддатися переслідуванням. Вичерпний аналіз цієї ознаки міститься в Керівництві УВКБ ООН по процедурах і критеріях визначення статусу ббіженця [8, 24]. Слід зазначити, що УВКБ ООН і більшість держав визнають, що особами, що чинять переслідування, можуть бути як влада країни походження, так і недержавні структури (за відсутності належного захисту), тоді як окремі держави вважають, що переслідування може виходити тільки від офіційних органів. Перший підхід більшою мірою відповідає сенсу Конвенції 1951 р., оскільки сам текст ст. 1 не містить яких-небудь обмежень, пов´язаних з обличчям, що чинить переслідування. В той же час вочевидь, що переслідування з боку недержавного агента повинне бути підставою для надання статусу біженця, якщо "влада відноситься до цього терпимо або якщо влада відмовляється або не здатна забезпечити ефективну защиту" [8, 18].

Поняття "біженець" в міжнародно-правовому сенсі пов´язане з міграцією населення, що переміщається з однієї держави в інше. Тому, біженці - це особи, що вимушено покинули територію держави свого громадянства або постійного місця проживання. Біженців можна умовно розділити на дві категорії: 1) осіб, що вимушено покинули територію своєї держави через переслідування; 2) осіб, що покинули свою державу унаслідок інших причин( тобто їх ніхто не переслідував і вони покинули батьківщину добровільно, хоча до цього їх підштовхнули обставини такі як: зовнішня агресія, окупація, іноземне панування або події, що серйозно змінили публічний порядок в державі або на певній частині його території; явища природного характеру (землетрус, повінь, засуха і тому подібне), що підірвали матеріальні основи існування населення [9, 118].

Таким чином, аналіз змісту поняття “біженець» у міжнародно-правових нормах дозволяє повністю скласти уявлення про його обсяг. Деякі елементи цього терміну мають різну трактову у доктрині, у практиці країн та в позиціях УВКБ ООН - органу, який забезпечує захист біженцям, але не зважаючи на це, міжнародна стурбованість про стан таких категорій людей, призвела до вироблення єдиного поняття, яким зараз користуються практично всі країни світу.

Література

1. Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії (http://uk.wikipedia.org/wiki).

2. Материал из Википедии — свободной энциклопедии (http: //ru.wikipedia. org/wiki)

3. Руководство по процедурам и критериям определения статуса беженца. - М.: МГУ, 2000. 564с.

5. Сборник международных договоров: Конвенция о статусе беженцев // Права человека. - М.: Наука., 2002 - Т. I - ч. 2. - С.741.

6. P. Kourula. Broadening the Edges. Refugee Definition and International Protection Revisited. The Hague, Martinus Nijhoff Publishers.P.91.;P.94.

7. Гудвин-Гилл Г. С. Статус беженца в международном праве. М.: ЮНИТИ, 1997.- С. 65 - 67.

8. 7.Summary Conclusions - Membership of a Particular Social Group. San Remo Expert Roundtable. 6—8 September 2001. Organised by the United Nations High Commissioner for Refugees and the International Institute of Humanitarian Law // http://www.unhcr.ch/cgi- bin/texis/vtx/home/pendoc.

9. Руководство по процедурам и критериям определения статуса беженца. - М.: МГУ, 2000. 564с.

10. Триунов О.И. Международное гуманитарное право: учебник для вузов. - Москва, 1999. - 436с.