Василь Менько

В статті проаналізовано науковий доробок польської історіографії по проблемі церковних братств в Україні. Показано основні досягнення і тенденції в аналізі теми, з’ясована степінь вивчення окремих аспектів проблеми і вияснено мало досліджувані питання.

Ключові слова: братства, церква, митрополія.

Початки православних церковних братств, їх роль у суспільному та релігійно-національному русі, їх ґенеза, здавна привертали увагу дослідників. Чи не найбільший внесок у дослідження проблеми зробили українські та російські історики - Ярослав Ісаєвич¹, та Б.Флоря². В історіографічному аспекті слід відзначити праці М.Капраля³, в яких автор простежує вивченість проблем, пов’язаних з ранньою історією братств, також праці Паславського⁴. На тему братств написані дисертації Ю.Шустової⁵ також С.Лукашової⁶, в 2006 році вийшла в світ її праця присвячена братствам київської митрополії⁷, в якій доробок польських науковців простежений фрагментарно. На жаль і в найновішій монографії Ю.Шустової⁸ у великому історіографічному огляді, доробок польських істориків навіть не згадується. З огляду на це, предмет даної статті набуває виразної актуальності.

Помітний внесок у вивченя братської проблематики внесли братськознавчі студії в польській історіографії, яка в минулому православними братствами спеціально не займалася. Ставимо за мету проаналізувати внесок польської історіографії у вивчення історії православних братств, охарактеризувати процес нагромадження історичних знань, основні риси, концепції, здобутки та недоліки досліджень, виявлення маловивчених та дискусійних питань, які потребують подальшого вивчення.

Автор першої монографічної праці про унію в польській науці⁹ Е. Ліковський розглядав діяльність братств, які він уважав міщанськими організаціями, в контексті рухів з реформування церкви. Проте їх інституційні засади були чужими східній церкві, оскільки встановили «неприродні» відносини з ієрархією, які мали найгірші наслідки. Позитивний вплив братств на релігійно- церковне відродження історик визнавав лише до моменту надання патріархами права ставропігії, коли вони зробили братства своїми «шпигунами». Відтак, братства лише збільшували «заколот» у церковній організації, породжуючи незгоди між світськими та єпископатом. На його думку, братське шкільництво також не сприяло відродженню, оскільки сіяло єресі. Хоч ставропігія братств мала певний вплив на унію Г.Балабана, автор все ж безпосереднього зв’язку між проблемами не бачить.

Міжвоєнний період в польській церковній історіографії був відзначений тим, що вона збагатилася працями польських істориків про церковні братства. Автор праці про унію та князя К.Острозького¹⁰ К.Левіцький, підкреслив роль братств в історії унії. На перше місце він ставив просвітницьку та благодійну діяльність братств, надруге - боротьбу противсевладдя єпископату за автономію, на третє - захист від католицької експансії. При цьому він вважав, що боротьба львівського братства за автономію перешкоджала боротьбі проти унії, внаслідок чого було завдано шкоди консолідації православних. З іншого боку, боротьба з унією негативно вплинула на освітню діяльність братств. Через те, що не було знайдено відповідної форми залежності братств від єпископату, склалися певні передумови унії. Причиною ж боротьби братств з єпископатом був недостатній культурний рівень останнього та брак ідей розвитку православ’я в його середовищі.

Автор праці про православну церкву Речі Посполитої, К. Ходиніцький, вважав, що мотив переходу до унії Гедеона Балабана випливає з наслідків надання ставропігії львівському братству: Єпископ хотів унезалежнитись від влади патріархів та урізати автономію братства¹¹.

Польська історіографія, як відомо, має значні успіхи в дослідженні римо-католицьких братств¹². Починаючи з 90-х рр. ХХ ст., польські науковці досліджують унійні братства¹³.

В.Колбук у невеликій публікації розглянув статутні засади унійних братств у західних єпархіях митрополії, користуючись матеріалами XVII-XIX ст.¹⁴ К.Кузьмак і М.Шегді належить велика енциклопедична стаття про церковні братства¹⁵, які визначаються ними як «віровизнавально-національні» об’єднання. Дослідники вважають, що безпосередньою причиною розквіту братств на зламі XVI-XVII ст. була потреба в релігійно-моральній реформі православної церкви, яка зазнавала загроз ззовні впливами католицького костьола, латинської культури і експансією Речі Посполитої на Схід, а також церковна унія.

В організаційно-структурному і соціальному плані, типово міщанським було лише львівське братство, більшість же братств набуло міжстанового характеру. В унійних братствах дослідники слушно виокремили тип капланських. Вони акцентують харитативні функції братств, їх адміністративно-господарчу діяльність, організацію і провадження культурно-освітніх інституцій, книговидавничу діяльність, суспільні і політичні функції. Водночас К.Кузьмак і М.Шегда недвозначно ставлять на перше місце релігійні функції братств, які «заполонили» православне життя, запанували над місцевою ієрархією, а також здійснювали засадничий вплив на церковні стосунки.

Ситуація в польській історіографії пожвавилася і в зв’яку з виходом праці історика А.Міроновича з Білостока, який опублікував узагальнюючу студію «Церковні братства Речі Посполитої», що вийшла друком 2003р. ¹⁶Якщо хронологія дослідження братств традиційно обмежується в історіографії XIX ст., то А.Міронович явно відійшов від цієї засади, довівши історію підляських братств (у пізньому середньовіччі вони діяли в Більську, Дрогичині та Клещелях) до 2002 р. (йдеться про відроджене тепер братство в Білостоці). Він досить своєрідно визначає братства: це, «релігійно-професійні» організації, з «релігійними і філантропійними» функціями. З’ясовуючи проблему генези братств¹⁷, історик виводить їх з віровизнавальних конфліктів в цехах та з тієї ситуації, в якій опинилася православна церква в католицькій державі в першій половині XVI ст. У другій половині цього століття формуються братства нового типу, з огляду на інші чинники: зростання релігійної та культурної свідомості руської людності, збільшення політичного значення міщанства в містах магдебурзького права. Додається також вплив латинської церкви та протестантської Реформації, підвищення релігійно- політичної активності православної еліти, спричиненої ростом національної і релігійної свідомості міського населення, а також загальним рівнем побожності. Надання патріархами ставропігії було пов’язане з їх «добрими» інтенціями направи церкви, проте воно спричинило загострення конфліктів, які, своєю чергою, послабили становище ієрархії. Зв’язок генези братського руху з унією дослідник простежує в аспекті того, що окремі владики спокусилися можливістю звільнитися від опіки ставропігійних братств, а також обіцянками сенатських «крісел». На жаль, механізм дії цього зв ’язку, добре відомого з давнішої літератури, дослідник не пояснює.

У монографічному дослідженні про православні осередки Підляшшя А.Міронович констатує, що конфлікт ієрархії з братствами є однією з причин унії. Він також не погоджується з католицькими та православними істориками ХІХ ст., які вважали, що нібито ставропігія була імпульсом до організаційного розкладу церкви. Навпаки, ставропігія «підносила ранг світського елемента, який, у підсумку, став більш привязаний до православ’я [тобто, до національної церкви], ніж єпископат»¹⁸.

Назагал, ще зовсім недавно, історія братств на регіональному рівні залишалася лише мрією. Винятком із цього правила були оглядова стаття С.Літака¹⁹ та розвідка Д.Вереди про унійні братства Берестейщини XVIII ст.²⁰

О таннім часом сміливо заявила себе Беата Лоренс із Жешува. Перед тим у декількох статтях вона реконструювала історію братств Перемишльської єпархії²¹. Досить цікавими є статистичні та фактологічні дані щодо заснування та діяльності братств²². Вона також опублікувала статут братства при церкві Св.Онуфрія у Ярославі 1749 р.²³. На жаль, даними про ставропігійні братства дослідниця не оперує, а її рефлексії про зв’язок братського руху з унією обмежується лише поберестейським періодом. Тепер зібраний матеріал дослідниця узагальнила в монографії²⁴.

Чи не вперше в історіографії Б.Лоренс широко залучила до дослідження братської проблематики протоколи церковних візитацій. Також добре вивчено комплекс рукописних братських книг, акти Перемишльського єпископського духовного суду, різноманітні церковні акти та привілеї. Порівнюючи церковні братства з костьольними (тобто, українські з польськими), Б.Лоренс зазначає, що перші відіграли більшу роль у релігійному та суспільному житті церкви та суспільства. Особливо це проявилося наприкіці XVI - XVII ст. Проте унійні тенденції призупинили згаданий процес. На терені Перемишльської єпархії мали місце й інші вагомі особливості: взаємопроникнення польських і руських впливів, католицького, православного і унійного віровизнань. Відзначаючи, що в історіографії ХІХ ст. братства трактувалися, як винятково релігійні інституції, авторка дещо відходить від традицій польської історіографії і досліджує, переважно, світські форми діяльності братств. Так, вже у вступі вона недвозначно наголошує, що її книга присвячена «організаціям, які зібрали світських людей різних станів, пов’язаних з православною і унійною церквою»²⁵.

У монографії Б.Лоренс спочатку окреслила організаційно- територіальну організацію Перемишльської єпархії, зупини- лась на початках братського руху в православній церкві в XVI ст., подала чітку систему періодизації проблеми. У наступний, унійний період, з’явилося 25 нових братств у містах і 19 в селах. Починаючи від Інокентія Винницького, єпископат прихильно ставився до братського руху, який зазнав змін на підставі ухвал Замойського синоду 1720 р. На останньому етапі братський рух розширився, в основному, за рахунок сільських парафій (їх число збільшилося на 97 одиниць); міських організацій з’явилося 28. На жаль, кількісне зростання братств не означало збільшення їх якості. 1783 р. нова австрійська адміністрація зліквідувала будь-які церковні братства. Однак це не призвило до абсолютної ліквідації руху. Деякі братства пережили йосифінські реформи і продовжували діяти в ХІХ ст. Навіть у 30-х рр. ХХ ст. продовжувало існувати кавалерське братство в Старому Самборі.

Б.Лоренс виклала також правові засади братської організації. При цьому вона коротко оглянула церковне і державне право, а також документи і привілеї, які становили нормативну базу діяльності братств. Найцікавішим і найважливішим сюжетом розділу є параграф «Статути», який закінчується підсумковою таблицею віднайдених текстів статутів братств, викладених в хронологічній послідовності. Всього, фіксується 36 таких документів, причому, найстарший з них походить з Судової Вишні і датується 1563 р., найпізніший - з Дрогобича, 1822 р. Серед них

з XVI ст. збереглося 5 статутів, з XVII - 9, 22 статути були надані братствам у XVIII - на початку ХІХ ст. На нашу думку, згадана частина дослідження має велику наукову новизну, причому дослідниця широко послуговується матеріалами статутів в усіх інших частинах роботи. Статути вивчено достатньо вичерпно.

Цікавим є дослідження науковця про посвяти братств, а також про братські уряди. У ході дослідження вдалося установити титули 122-х братств єпархії. Як правило, вони приймали посвяту тієї церкви, при якій були засновані; досить рідкими були подвійні титули, наприклад, у Лежайську (Вознесіння Господнього і Вознесіння Богородиці), а також титули, відмінні від посвяти церкви. Назагал, у регіоні домінували титули на честь святих (36% братств і 41% церков), найпопулярнішими були культи Св.Миколая, Івана Хрестителя та Михаїла Архангела, наступний розділ праці Б.Лоренс присвячений аналізові суспільного і кількісного складу братств, правил вступу, обов’язків і прав. Наприкінці XVI - у першій половині XVII ст. братську спільноту становили руські мешканці міст регіону (30% всього населення міст). З появою у другій половині XVII ст. сільських братств їх членами ставали селяни. З цього часу до братств вступали видатні міщани, а також навколишня шляхта і духовенство. За віком і статтю, братства поділялися на старші і молодші (межею було, як правило, одруження), а також сестринські. Джерельна інформація дозволяє автору говорити про переважання старших братств, до яких найчастіше вписувалися і чоловіки, і жінки. Б.Лоренс з’ясувала, що в XVII - XVIII ст. молодші братства діяли лише при 23 церквах єпархії. Сестринські братсва були, проте, великою рідкістю (вони фіксуються, наприклад, в Дрогобичі). Кількісний склад братств характеризується великим розмаїттям. Найчастіше вони нараховували від кільканадцяти до 70 осіб. У XVIII ст. вони стали більш масовими, особливо в містах (наприклад, у Комарні братство Св.Трійці налічувало 447 чоловіків, 226 жінок). Причому, в братствах часто об’єднувалися представники католицького і східного обрядів. Часто до братств вписувалися цілі родини.

Докладно в монографії розглянуті матеріальні засади діяльності братств: земельні надання, доходи і видатки. На жаль, джерельний матеріал, який дозволяє реально говорити про економічні стосунки братської організації, походить лише з другої половини XVII ст. Перед тим братства обіймали, як правило, парафіяльний маєток, а також розпоряджалися церковним скарбом (срібло, ікони, книги, одяг, посуд). Для з’ясування розміру бенефіцію Б.Лоренс скористалася даними поборових податків ст. (найчастіше церква мала півлану поля); у другій половині ст. простежується тенденція до збільшення наділів. Окремих (від парафій) бенефіцій братства взагалі не мали. Назагал, їх права на нерухомість окреслюються лише в привілеях для но- вофундованих церков. Нечітко про це говориться і в братських статутах. Б.Лоренс проілюструвала згадані та інші відтінки майнових стосунків численними прикладами, переважно з XVIII ст. Наприклад, фіксуються випадки купівлі та продажу грунтів. Добре вивчено питання про братський скарб, фінансові проблеми та доходи братств (наприклад, доходи проілюстровані вибраним джерельним матеріалом для кінця XVIII ст.)²⁶. У порівнянні з латинським костьолом, матеріальне забезпечення руських церков було набагато гіршим.

Релігійні функції братств Б.Лоренс виводить, переважно, з текстів статутів унійних братств, які збереглися з XVIII ст. Йдеться про турботу християнського спасіння, поширення вчення про Віру і Церкву, хвали Бога і християнської любові, виховання на прикладі морального життя і виконання релігійних обов’язків. Від- так, братства піклувалися про церкву та її облаштування, у разі необхідності будували нові церкви і дзвіниці. Виконання релігійних функцій дослідниця простежила і на прикладах забезпечення літургії необхідними речами: дзвонами, хрестами, свічниками, келихами та ін. Цікава і важлива сторінка цього виду діяльності - замовлення ікон і розбудова іконостасів, піклування про літургічні книги. У православний період братства контролювали діяльність духовенства, в тому числі і його виборність; в унійний період чимало братств користувалося правом їх презенти. Стосунки братств з священиками, які часто були небезхмарними, добре вивчені, проілюстровані численними прикладами з XVIII ст. Вимоги братств до духовенства знаходили відображення в статутах.

Окремо розглянуто освітньо-культурну діяльність братств. Б.Лоренс слушно підкреслює, що в братській програмі реформи церкви істотним елементом було піднесення рівня навчання духовного і світського. Відтак, широко засновувалися братські школи і друкарні. Дослідниця вважає, що спочатку, тобто в XVI ст., розвивалися саме братські школи, причому переважно в містах. Натомість у XVIII ст. з ініціативи церковної влади виникали парафіальні школи. Розглянувши процес розвитку шкільництва в цілій Київській митрополії, Б.Лоренс перейшла до специфіки регіону. Найстаршою тут вважається перемишльська школа при кафедрі Свївана Хрестителя, відома ще з XV ст., про яку піклувався наприкінці XVI ст. єпископ Михайло Копистенський. До відновлення школи мало відношення місцеве братство. Усього дослідниця виявила 38 таких шкіл, у хронологічних межах 1591

1780 рр. Сільських шкіл зафіксовано лише при 5 братствах: у Майдані Сєнявському, Старому Місті, Страшевичах, Вєжбянах і Воютичах (хронологічні межі - 1726 - 1777 рр.). Б.Лоренс зібрала також вичерпний джерельний матеріал про школи, процес навчання, шкільні бібліотеки, вчителів та учнів. Поширення освіти, в тому числі й братської, спричинило великою мірою піднесення загального інтелектуального рівня руської людності регіону. У православний період братське шкільництво служило інтересам захисту православ’я, з переходом до унії, школи регіону втратили давнє значення і навіть понизився рівень навчання.

У коротких висновках Б.Лоренс зупинилася на потенційних можливостях подальшого дослідження теми, з огляду на фрагментарність джерельної бази. Такою є, наприклад, картина розвитку мережі сільських братств. Вона вважає також, що варто продовжити дослідження проблеми співіснування латинських і церковних братств Перемишльської єпархії. У до- датках привертає увагу зведена таблиця церковних братств у містах єпархії з вказівками на першу писемну згадку, джерельну підставу і титул. Відтак, зібрано матеріал про 105 міських братств. З таблиці про сільські братства видно, що таких було в досліджуваний період 130.

Приглянемосяприскіпливішедотихмоментівмонографічного дослідження Б.Лоренс, які викликають дискусію. Перше, на що невимушено звертається увага українського читача - це типологічне визначення церковних братств, які названі однозначно: братства східного обряду, братства церкви східного обряду, православні і унійні братства та ін. Водночас щодо римо-католицьких братств вжито назву латинські братства. Видається, що дослідниці трохи не вистачило сміливості назвати церковні братства українськими, а костьольні - польськими. На наше переконання, саме документальна спадщина братств дозволяє чіткіше з’ясувати проблему етноконфесійної самобутності українсько-білоруської церкви в розглядувану добу.

Маємо також декілька зауважень щодо вивченості кириличних рукописних книг братств, які зберігаються у львівських архівосховищах, зокрема, дрогобицьких. Так, наприклад, в книзі братства при церкві Св.Юрія ми нарахували сім окремих реєстрів братчиків: три старших, два сестринських, два молодших; причому молодші поділені на хлопчиків і дівчаток. Якщо наслідувати методику підрахунку братств, якою користується Б.Лоренс, то при церкві Св.Юрія діяло не два братства (старше і молодше), як вона вважає, а чотири. На нашу думку, кількість братств при одній церкві варто вираховувати за кількістю статутів, адже відомо, що сестринські і молодші братства на мали ні своїх статутів, ні окремих привілеїв. Також важко уявити, що при котрійсь із церков могло діяти сестринське чи молодше братство, без старшого.

Ще одна ремарка напрошується при спостереженні датування найдавніших згадок братських шкіл. Так, наприклад, Б.Лоренс першу згадку про братську школу при церкві Св.Юрія в Дрогобичі датує 1713 р. Проте зрозуміло, що вона діяла і раніше: братський бакаляр згадується в протокольному записі братської книги цієї ж церкви під 1692 р. Аналогічні приклади напрошуються і при прочитанні найстаріших свідчень про братські бібліотеки, наведені в дослідженні. Гадаємо також, що авторські сюжети про опікування братствами розбудовою іконостасів також вимагають глибшого опрацювання.

Дослідниця багато уваги приділила унійним братствам, а також впливові унії на загальний процес розвитку братського руху. На нашу думку, матеріал зі згаданої проблеми, розки- даний по книзі, міг би бути об’єднаний в один розділ, від чого праця значно виграла б, оскільки значно підсилилася б проблема інституційного розвитку мирянських організацій.

Незважаючи на сказане, вважаємо, що монографія Б.Лоренс має велику наукову новизну і містить ряд значних переваг, які яскраво виділяють її у великому масиві літератури про братства. Зрештою, це перше велике спеціальне дослідження, цілком присвячене історії братського руху на терені однієї єпархії. Відповідно, воно може слугувати зразком для написання історій братств інших українських єпархій Київської митрополії. Переконані, що книга Б.Лоренс дуже прислужиться українській науці і вона знайде численних читачів в Україні.

А. Гіль опублікувавши в Любліні в 2005 році свою монографію²⁷, яка присвячена Холмській дієцезії за 1596 - 1810 рр. простежує те, що на кінець XVI століття на території Хомської єпархії, існувало щонайменше два церковні братства - в Любліні і Краснімставі.

Говорячи про братство в Любліні при церкві Преображення Господнього, дослідник наводить дані, що 28 серпня 1594 року на прохання Михайла Рогози король Сигізмунд III Ваза видав люблінському братству привілей., яким підтверджував всі набуті права братства.²⁸.

Попри певну оглядовість проблематики діяльності братств, дане дослідження є надзвичайно ґрунтовне і всебічно висвітлює історію Хомської єпархії.

Огляду джерел релігійних братств в кінці XVII і в XVIII століть, які знаходяться у Львівській Митрополичій Духовній Консисторії присвячена праця Магдалени Уйми²⁹. Яка в своєму дослідженні аналізує 201 фонд Львівського історичного архіву. Дослідниця зазначає, що братські статути були писані руською мовою, хоча винятком слугує непродатований статут написаний повністю польською мовою, затверджений Леоном Шептицьким.

Дане дослідження хибує безпосередньо тим, що не дана класифікація джерел які розглядаються, вартувало б звернути увагу на інвентарні грамоти, вивчити магістратські книги.

Заслуговує на увагу дослідження Лешека Цвікли³⁰, які видані в Любліні 2006 року. В цій праці один із розділів присвячений православним церковним братствам, як невеликій формі організації православного населення. Розділ поділяється на шість підрозділів. В першому розділі, який носить назву «Ґенеза церковних братств», автор говорить про суперечність визначення в літературі генези братств, роблячи далеко неповний огляд історіографії, автор перераховує теорії генези братств, доводить визначну роль світського елементу в братствах на території Речі Посполитої на відміну від братств Московської Русі, де церква перебувала в абсолютному підпорядкуванні цареві.

В другому невеликому підрозділі автором розглядаються правові підстави функціонування братств, в якому досить оглядово простежує устрій братств і відмінність ставропігійних братств від не ставропігійних.

Концентруючи увагу на функціях братств дослідник розглядає освітню її функцію. Говорячи, що імпульсом до закладання шкіл став розвиток реформації. Л.Цвікла наводить дані, що в 16-17ст. шкіл було відкрито понад двісті, а на переломі 17-18ст. школи були відкриті майже при кожній церкві. Звертає увагу автор і на харетативну діяльність братств. Досить обігово простежено діяльність шпиталів і притулків, які відкривались і фінансувались братствами. Роблячи підсумок розділу про православні церковні братства, автор робить висновок про те, що не дивлячись на широку освітню і харетативну діяльність братств, вони таки не зуміли підняти на належний рівень релігійну свідомість православного населення, але принаймі частина православного населення залишилась у православній вірі.

Підсумовуючи напрацювання польської історіографії, зазначимо, що на початкових етапах дослідження православних церковних братств, польські дослідники спеціальних великих досліджень не створили. Проблема досліджувалась крізь призму міжконфесійних конфліктів та розвитку і діяльності католицьких і унійних братств, відтак напрацювання дослідників є оглядовими і містять фактологічні помилки. Заслугою польських науковців є систематизація матеріалу про заснування, розвиток і діяльність православних церковних братств. Конфесійна заангажованість заважала польським історикам всебічно характеризувати історичні реалії, об’єктивно оцінити значення діяльності православних церковних братств.

Сьогоднішній стан польської науки, яка займається братською проблематикою демонструє великий потенціал, активно розробляються архівні джерела, розробились нові концептуальні підходи до вивчення проблеми.

Примітки:

Йдеться про два розділи, написані дослідником до колективної праці про ґенезу унії. Див: Дмитриев М.В, Флоря Б.Н, Яковенко С.Г. Брестская уния 1596г. и общественно-политическая борьба на Украине и в Белоруссии в конце XVI - начале XVII в. Часть I. Брестская уния 1596г. Исторические причины. - М., 1996. - С. 94-130.

Капраль М.орграфія Львівського Успенського братства // Україна в минулому. - Вип.1. - Київ-Львів, 1992. - С.54-71.

Паславський I. Суспільно-культурна діяльність Львівського братства кінця XVI - першої половини XVII ст. в оцінці української історіографії // Успенське братство і його роль в українському національно-культурному відродженні. Доповіді та повідомлення. - Львів, 1996. - С. 43-51.

Шустова Ю.Э. Документы Львовского Успенского Ставропигийского братства как исторический источник (1586-1788). Автореферат дисс. .канд. истор. наук. - М., 1998.

Лукашова С.С. Взаимоотношения клира и объединений мирян в восточных землях Речи Посполитой в конце XVI-го века. Автореферат дисс. .канд. истор. наук. - М., 2001.

Лукашова С.С. Миряне и церковь: религиозные братства киевской митрополии в конце XVI века. - М.: Институт славяноведения РАН, 2006. - 320 с.

Шустова Ю.Э. Документы Львовского Успенского Ставропиги- альног братства (1586-1788). Источниковедческое исследование. - Москва, Рукописные памятники древней Руси, 2009. - 648 с.

Likowski E. Unia brzeska (r.1596). - Poznan, 1896. - 450с.

Lewicki K. Ksi^z§ Konstanty Ostrogski a Unja Brzeska 1596 r. - Lwow, 1933. - 163 с.

Chodynicki K. Kosciol prawoslawny a Rzeczpospolita Polska. Zarys historyczny. 1370-1632. - Warszawa, 1934. - 387 с.

Наводимо декілька найновіших праць польських дослідників з теми. Див.: Flaga J. Rekrutacja do bractw religijnych w XVII i XVIII wieku na przykladzie archidiakonatu lubelskiego // Roczniki Humanistyczne. - Lublin, 1987. - T.35, № 2. - S.101-115; ten ze. Bractwa religijne w Rzeczypospolitej w XVII i XVIII wieku. - Lublin, 2004; Litak S. Bractwa // Litak S. Parafie w Rzeczypospolitej w XVI - XVIII wieku. - Lublin, 2004. - S.217-249.

Bardach J. Bractwa cerkiewne na ziemiach ruskich Rzeczypospolitej XVI-XVII w. // Kwartalnik Historyczny. - 1967. - T.74. - S.77-82; невеликий розділ Л.Бєньковського - Bienkowski L. Organizacja Kosciola wschodnie- go w Polsce // Kosciol w Polsce. - T.II. - Krakow, 1969. - S.834-835.

Kolbuk W. Ustawy i statuty unickich bractw cerkiewnych // Unia brzeska: geneza, dzieje i konsekwencje w kulturze narodow slowianskich. Praca zbiorowa pod. red.: Ryszarda Luznego, Franciszka Zielki i Andrzeja K^pinskiego. - Krakow, 1994. - S.329-336.

Kuzmak K., Szegda M. Cerkiewne bractwa // Encyklopedia katolicka.

T.III. - Lublin, 1995. - S.14-18.

Mironowicz A. Bractwa cerkiewne w Rzeczypospolitej. - Bialystok Offset-print, 2003. - 207с.

На цю тему автор має також окрему статтю. - Mironowicz A. Geneza bractw cerkiewnych // Bialoruskie Zeszyty Historyczne. - № 2. - Bialystok, 1996. - S.22-30.

Mironowicz A. Podlaskie osrodki i organizacje prawoslawne w XVI i wieku. - Bialystok, 1991. - S.39.

Litak S. Bractwa religijne w Polsce przedrozbiorowej XVII-XVIII wieku. Rozwoj i problematyka // Przegl^d Historyczny. - 1997. - T.88. - № 3-4. - S.501-512.

Wereda D. Dzialalnosc bractw cerkiewnych w unickiej diecezji brze- skiej w XVIII wieku // Religie. Edukacja. Kultura / Ksi^ga pami^tkowa dedu- kowana Profesorowi Stanislawowi Litakowi. - Lublin, 2002. - S. 579-590.

Див.: Lorens B. Unickie bractwo Swi^tego Onufrego w Jaroslawiu // Zeszyty naukowe Wyzszej Szkoly Pedagogicznej w Rzeszowie. - № 36. Seria spoleczno-pedagogiczna i historyczna. Historia 8. - Rzeszow, 1999.

S.63-71; її ж. Gospodarczo-spoleczne funkcje bractw religijnych na po- graniczu etnicznym polsko-ruskim (Rusi Czerwonej) w czasach nowozyt- nych // Granice i pogranicza. Historia codziennosci i doswiadczen. - T.I / Instytut Historii Uniwersytetu w Bialymstoku. - Bialystok, 1999. - S. 26-35; її ж. Siec bractw cerkiewhych w diecezji przemyskiej obrz^dku wschodniego w XVI-XVIII wieku // Zeszyty naukowe Wyzszej Szkoly Pedagogicznej w Rzeszowie. - № 40. Seria spoleczno-pedagogiczna i historyczna. Historia 9. - Rzeszow, 2001. - S.79-95; її ж. Konfraternie cerkiewne diecezji przemyskiej w XVII i XVIII wieku // Cywhizacja prowincji Rzeczypospolitej szlache- ckiej / Pod. red. A.Jankowskiego i A. Klondera. - Bydgoszcz, 2004. - S. 213227; її ж. Bractwa cerkiewne w miastach ziemi przemyskiej w XVI - XVIII wieku // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Вип.6. - Дрогобич, 2002.

С.197-208; її ж. Ksi^gozbiory bractw cerkiewnych w eparchii przemyskiej w XVIII wieku // Krakow - Lwow. Ksi^zki - czasopisma - biblioteki

i XX wieku / Pod red. H.Kos^tki. - T.VII. - Krakow, 2005. - S.57-64; Pelczar R., Lorens B. Cerkiewne szkoly brackie w eparchii przemyskiej w XVI-XVIII wieku // Rocznik Komisji Nauk Pedagogicznych. - T.LVII. - Krakow, 2004. - S.5-21.

Lorens B. Konfraternie cerkiewne diecezji przemyskiej w XVII i wieku. - S.213.

Lorens B. Unickie bractwo Swi^tego Onufrego w Jaroslawiu. - S.69-71.

Lorens B. Bractva cerkiewne w eparchii przemyskiey w XVII - wieku. - Rzeszow, Widawnictwo uniwersytetu Rzeszowskiego, - 336 с.

Lorens B. Вказ. праця. - С. 8.

Lorens B. Вказ. праця. - С. 201.

²⁷Gil A. Chelmska diecezja unicka 1596-1810. Dzieje i organizacja. - Lublin, 2005. - 244 с.

Gil A. Вказ. праця. - С. 45.

Ujma M. Bractwa religijne w koncu XVII I W XVIII wieku w swiet- le zrodel zgromadzonych w consysnorzu greckokatolickim metropolitalnym lwowskim // Religijnosc na polskich pograniczach w XVI - XVIIi wieku. - Zielona^ Gora, 2005. - S. 279 - 286.

Cwikla L. Polityka wladz panstwowych wobec Kosciola prawoslaw- nego i ludnosci prawoslawnej w Krolestwe Polskim, Wielkim Ksi^stwe Litewsrim oraz Rzeczypospolitej Obojga Narodow w latach 1344-1795. - Lublin, 2006. - 340 с.