О.В. Романько

Українська історична наука в останні роки прагне позбутися периферійного статусу в світовому науковому просторі, а отже, прагне до вивчення історичного процесу не ізольовано, а в контексті загальноєвропейського розвитку. А це вимагає співпраці науковців не лише на державному, але й на міжнародному рівнях.

Помітне місце серед наукових центрів України займає Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. На його базі досить часто проводяться тематичні науково-практичні регіональні, всеукраїнські та міжнародні конференції. Значний внесок у розвиток вітчизняної науки та міжнародної співпраці робить факультет історії, політології та міжнародних відносин, керівництво та кафедри якого, незважаючи на фактичну відсутність фінансування та підтримки з боку держави, активно шукають можливості для наукового спілкування та видання матеріалів круглих столів, методичних семінарів, конференцій тощо.

Важливою складовою наукових традицій факультету є вивчення такої глобальної події в історії людства як Перша світова війна, яка своїми наслідками спричинила кардинальні суспільні, політичні, економічні та культурні зміни в розвитку європейського суспільства та й світу в цілому. Попри те, що у листопаді 2008 року виповнилося 90 років від закінчення «Великої війни», її наслідки, досвід, значення ще й досі зберігають свою актуальність, а деякі історичні уроки, видається, і дотепер остаточно не засвоєнні. І хоча поля битв цієї війни давно позаростали травою і вже майже немає у живих її учасників, а слідами тих далеких подій написана безліч книг та статей наукового, публіцистичного та художнього характеру, проте інтерес до даного феномену ХХ ст. не вщухає і дотепер.

29-30 жовтня 2008 р. на факультеті історії, політології та міжнародних відносин була проведена міжнародна наукова конференція присвячена 90-річчю закінчення Першої світової війни «Перша світова війна та проблеми державотворення у Центральній та Східній Європі». Ініціатором та організатором даного наукового заходу виступила кафедра історії нового та новітнього часу на чолі із її завідувачем, знаним науковцем в Україні та за її кордонами, доктором історичних наук, професором О. Сичем, низка праць якого присвячена наслідкам Першої світової війни. У роботі даної конференції взяли участь науковці України, Росії, Австрії та Німеччини, що, мабуть, є симптоматичним, адже свого часу саме ці країни найбільше постраждали від війни та її наслідків.

Відкрилася конференція вступним словом голови оргкомітету, професора О.Сича, який обґрунтував актуальність вибраної теми конференції та ознайомив учасників з програмою її роботи. Привітав учасників також декан факультету історії, політології та міжнародних відносин, доктор історичних наук, професор О. Доб- ржанський, який вказав на важливе значення дослідження подій та наслідків Першої світової війни для розвитку вітчизняної історичної науки, а також відзначив, що кафедра історії нового та новітнього часу вже традиційно є центром вивчення історії війни 1914 - 1918 рр. в нашому університеті.

Пленарне засідання розпочалося з виступу гостя з м. Грац (Австрія), наукового співробітника Інституту з вивчення наслідків війн ім. Л. Больцмана, доктора В. Дорніка на тему «Політика Австро- Угорщини щодо України в роки Першої світової війни». Доповідач зауважив, що український вектор політики Австро-Угорщини не був чітко визначеним і позиція щодо України почала формуватися лише після підписання Брест-Литовського договору, але й тоді виголошені стратегічні цілі не були зрозумілими для всіх. В цілому ж, на думку дослідника, дуже багато протилежно спрямованих інтересів грало один проти одного, тому ні Австро-Угорщина, ні блок Центральних держав в цілому не зуміли скористатися із стратегічного та економічного потенціалу України.

Наступну доповідь виголосив провідний науковий співробітник Інституту економіки РАН (Росія), кандидат історичних наук С. Романенко. У доповіді «Перша світова війна та Росія очима південних слов´ян» на прикладі монархії Г абсбургів було розглянуто внутрішньополітичну боротьбу між імперськими та сепаратистськими тенденціями. Професор В. Фісанов постарався визначити вузлові та маловивчені аспекти у своєму виступі на тему «Велика війна очима сучасних дослідників: вплив її наслідків на події ХХ століття». Надзвичайно жваву дискусію викликала доповідь «Брестський мир: Росія та Україна» керівника Центру історії Росії, України та Білорусі Інституту загальної історії РАН, доктора історичних наук О. Шубіна, який аргументовано показав вкрай складну політичну ситуацію напередодні та після підписання Брестського миру та його вплив на подальший розвиток Росії та України.

Підсумовуючим пленарне засідання став виступ професора

О. Сича «Перша світова війна в цивілізаційному вимірі», у якому доповідач зауважив, що війна та її наслідки ініціювали процеси, які призвели в середині ХХ ст. до суттєвої, а в ряді аспектів і сутнісної трансформації західного суспільства. На думку доповідача, це дає підстави розглядати війну не лише як небачену до того в історії, дійсно світову війну, але й як феномен цивілізаційного значення.

Після невеликої перерви на каву подальша робота конференції зосередилась у двох секціях: «Перша світова війна та доля народів Центральної та Східної Європи» та «Українські землі в геополітичному контексті Першої світової війни». Виголошені там проблемні, змістовні та нерідко контроверсійні виступи викликали жвавий інтерес та дискусії. Особливу зацікавленість викликали доповіді українських дослідників професора С. Трояна (м. Рівне) «Австрійські концепції Міттельєвропи періоду Першої світової війни», доцента Є. Сахновського (м. Чернівці) «Феномен «маленької Бельгії» в громадській думці Великої Британії напередодні її вступу в Першу світову війну», доцента Я. Штанька (м. Івано-Франківськ) «Вплив німецької військової присутності в Україні на відносини Білого руху з режимом П. П. Скоропадського (квітень - вересень 1918 р.)» та ряд інших.

Загалом обговорення представлених на форум доповідей сприяло осмисленню проблеми існування індивіду та соціуму в умовах жорстокості тотальної війни. Отож, черговий раз було підтверджено гуманістичний висновок про те, що війна, під якими б гаслами вона не велася, залишає по собі безліч вбитих та морально й фізично скалічених осіб з числа військових та цивільних, для яких часто так і залишається риторичним питання, кому і навіщо потрібні такі жертви.

Характерно, що тематика низки доповідей, як вітчизняних, так і закордонних науковців стосувалися ролі та місця українського чинника під час Першої світової війни та в перші повоєнні роки. З огляду на те, що пошуки Україною свого місця та ролі в структурі сучасного світу тривають і досі, це свідчить не лише про наукове, але й суспільне значення належного осмислення винесеної на обговорення проблеми.

Крім того, участь науковців не лише з інших факультетів ЧНУ та ВНЗ України, але й з-за кордону, дозволили порівняти різні підходи до висвітлення та оцінки ключових проблем Першої світової війни та намітити можливі напрямки подальших наукових досліджень. Можна сподіватися, що дана конференція стане ще одним кроком на шляху до розвитку та зміцнення співпраці між ЧНУ та іншими вітчизняними та зарубіжними науковими центрами.

Вдалим зовнішнім фоном конференції стали експозиція книг та журналів, представлених відділом рідкісних та цінних книг наукової бібліотеки ЧНУ, а також фотовиставка «Буковина в роки Першої світової війни», яку люб’язно надав голова Народного дому В. Старик. Для іноземних учасників конференції була проведена змістовна екскурсія по нашому місту та університету. Впевнено можна сказати, що всі поверталися додому з позитивними враженнями, збагачені новими знайомствами та прагненням до подальшої творчої та плідної співпраці

Имя кандидата исторических наук Олега Валентиновича Романько хорошо известно не только профессионалам-крымоведам, но и широкому кругу читающей аудитории, краеведам, интересующимся перипетиями исторических судеб народов Крыма в годы Второй мировой войны. Авторитетный автор имеет уже несколько объемных книг - документальных исследований проблемы коллаборационизма в Крыму. Значительной новизной охвата территории отличается его новое исследование. В симферопольском издательстве «Антиква» вышла в свет новая книга О. В. Романько - «Легион под знаком Погони: Белорусские коллаборационистские формирования в силовых структурах нацистской Германии (1941 - 1945)» - об одной из сложных и запутанных проблем Второй мировой войны. Это - проблема коллаборационизма, или сотрудничества советских граждан с военно-политическими ведомствами нацистской Германии. Мне, как выходцу из Белоруссии, чьи детские годы прошли под аккомпанемент патриотических рассказов о белорусских партизанах и беспримерном подвиге советского народа, «который единодушно поднялся на борьбу с фашистским зверем», рассматриваемая в новой книге О.В. Романько тема особенно интересна.

Надо ли говорить об актуальности проблемы как таковой? Она несомненна, и не только с научной точки зрения. Многие общественно-политические «вызовы» современности, на которые вынуждено «отвечать» все наше постсоветское общество, уходят своими корнями именно в годы Второй мировой войны, и связаны как раз с проблемой коллаборационизма. Более того, подобные «вызовы» не просто связаны с ней, а являются прямым следствием тех неоднозначных и трагических событий, когда более миллиона советских граждан разных национальностей встали в ряды германской армии и сражались против своих соотечественников до самых последних залпов войны. Советская историография трактовала их выбор однозначно отрицательно, совершенно отвергая, не то что противоположные мнения, но и саму попытку приблизиться к объективному пониманию тех событий. Однако такой «черно-белый» подход привел к тому, что даже сейчас, после восемнадцати лет жизни в постсоветском обществе, еще порой встречаются стереотипы, которые были выработаны в эпоху господства коммунистической идеологии. Более того, само слово коллаборационизм до сих пор воспринимается не иначе, как со знаком «минус», хотя в тех условиях это была вполне осознанная позиция не только отдельных граждан, но и целых групп населения. И причин тому было множество.

Это уже восьмая монография О. В. Романько, посвященная проблемам коллаборационизма и немецкой оккупации. Автор предпринял попытку решить несколько исследовательских задач. А именно: проанализировать особенности военного коллаборационизма советских граждан в годы Второй мировой войны и выделить его характерные черты; определить военно-политические причины и условия, которые способствовали созданию в системе иностранных добровольческих формирований такой категории, как белорусские коллаборационистские формирования; выяснить роль белорусского национального движения в процессе создания и использования белорусских коллаборационистских формирований; рассмотреть межнациональные отношения на территории Белоруссии и их влияние на проблему коллаборационизма; проанализировать и сравнить особенности систем организации, подготовки и боевого применения белорусских коллаборационистских формирований; уточнить численность их личного состава. Знакомство с содержанием монографии убеждает, что О.В. Романько успешно справился с поставленными целями.

Несомненным достоинством работы является исчерпывающая историография и источниковая база исследования (что не часто встретишь в последнее время), анализ которых дан во введении. Автор привлек и критически переосмыслил все имеющиеся в открытой публикации работы, начиная с 50-х годов ХХ века, вплоть до последних изданий, увидевших свет в 2008 году. Помимо работ русских и белорусских историков, в книге Олега Романько также представлен широкий спектр штудий по данной проблеме, изданных на английском, немецком и польском языках. Впечатляет и корпус источников, привлеченных автором. Для раскрытия поставленных перед собой задач, им были использованы: опубликованные документы и материалы, обширная мемуарная литература, периодические издания, а также архивные фонды 10 украинских, белорусских, российских, немецких и американских архивов. Все это позволило автору логически и хронологически систематизировать материал, выделив в своем исследовании четыре главы.

В первой главе подробно проанализированы причины и условия создания белорусских коллаборационистских формирований в силовых структурах нацистской Германии. Убедительно показано, что, в отличие от западного, советский коллаборационизм был, по сути, продолжением событий Гражданской войны, а его предпосылками послужили особенности общественно-политического развития предвоенного СССР. Среди них, прежде всего, следует назвать массовые репрессии, насильственную коллективизацию, фактическую нерешенность национального вопроса, религиозные притеснения. Кроме названных внутренних предпосылок были внешние факторы: немецкие геополитические планы по поводу Советского Союза, деятельность антисоветской эмиграции и ее место в рамках этих планов. После вступления Советского Союза во Вторую мировую войну к ним прибавилось еще два существенных фактора: особенности немецкого оккупационного режима на той или иной территории СССР и катастрофическое для Красной армии положение на фронтах.

В следующей главе О.В. Романько рассматривает роль белорусского национального движения в процессе создания коллаборационистских формирований. Он приходит к выводу, что немцы не рассматривали белорусских националистов в качестве равноправных союзников. И коллаборационистские организации на территории Белоруссии, и антисоветская деятельность эмиграции были нужны немцам, прежде всего, как инструмент оккупации, национальной политики или пропаганды, при помощи которого они собирались влиять на основную массу белорусского населения (и небелорусского тоже) в тех или иных целях. Еще одной стороной существования белорусского национального движения было его незавидное положение «разменной монеты» в борьбе между различными властными структурами Третьего рейха. Наконец, немаловажна роль этих организаций, как политического противовеса так называемому Русскому освободительному движению генерала Власова, претендовавшего на лидерство во всем антисталинском протесте. Естественно, что в такой ситуации все надежды белорусских националистов на создание независимого государства и его атрибутов (парламент, правительство, армия и т.п.) оказались весьма призрачными и неосуществимыми. Еще менее удачной оказалась деятельность антинацистского крыла белорусского национального движения. Его претензии на роль «третьей силы» между нацизмом и коммунизмом оказались полностью несостоятельными. Ни мощного и разветвленного подполья, ни значительных и мобильных партизанских отрядов его лидерам создать не удалось.

В третьей и четвертой главах монографии представлена характеристика типов белорусских коллаборационистских формирований. На основе анализа немецкой нормативной документации О.В. Романько выделяет два основных типа: формирования в полицейских структурах нацистской Германии и формирования в ее вооруженных силах. К первому типу автор относит белорусскую полицию, части самообороны и, во многом уникальное в истории Второй мировой войны формирование - Белорусскую краевую оборону. Второй тип составляют разведывательно-диверсионные части специальных служб, вспомогательные формирования вермахта и боевые подразделения войск СС.

Особенности ситуации и перипетии политической борьбы в оккупированной Белоруссии, несомненно, наложили значительный отпечаток на все стороны деятельности коллаборационистских формирований. Вся их история до эвакуации в Германию (июнь-июль 1944 года) свидетельствует о том, что немцы организовывали эти части исключительно как охранные (даже, если формально они и не относились к полиции). В целом, с военной точки зрения, они проявили себя положительно. Не секрет, что с партизанским движением на территории Белоруссии боролись именно «восточные» формирования (белорусские и другие, которые в это время там находились), так как немецких частей было не так много, и, вообще, они были не лучшего качества. Наилучшим образом себя, конечно, проявили части, которые формировались из уже подготовленного и имевшего боевой опыт контингента, или которые имели достаточное время на подготовку (например, Белорусский батальон железнодорожной охраны и 13-й белорусский полицейский батальон при СД). Части же, которые создавались наспех и без должной подготовки, как правило, распадались при первом же серьезном боестолкновении или даже до него (как, например, большая часть батальонов Белорусской краевой обороны). О. В. Романько делает совершенно справедливый вывод, что история белорусских коллаборационистских формирований закончилась, фактически, в июле 1944 года.

В заключении монографии автор, проанализировав историю создания и использования белорусских коллаборационистских формирований, пришел к выводу, что за период с 1941 по 1945 год в германских вооруженных силах прошло службу около 50 тысяч добровольцев-белорусов. С одной стороны, это не так уж и много. Среди коллаборационистов из числа граждан СССР были национальные группы, которые дали гораздо большее количество добровольцев. Тем не менее, и это гораздо важнее, именно деятельность этих 50 тысяч привела к тому, что события оккупации на территории Белоруссии приняли форму гражданского противостояния.

Естественно, что такое разноплановое и во многом фундаментальное исследование не обошлось без отдельных недостатков. Назовем наиболее существенные из них. Во-первых, О.В. Романько проанализировал значительный объем ранее неопубликованных документальных источников. Однако в отношении источников польского происхождения он ограничился только сборниками опубликованных документов и мемуарной литературой. Тогда, как известно, что «польский фактор» (в лице подпольной Армии Крайовой, например) на оккупированной территории Белоруссии являлся очень существенным во всех отношениях. Сыграл он свою роль и в процессе создания белорусских коллаборационистских формирований. Думается, что эта сторона деятельности польского подполья нашла свое отражение в соответствующих документах.

Во-вторых, известно, что в годы немецкой оккупации южные районы Белоруссии входили в сферу интересов организаций украинского национально-освободительного движения. Автор упоминает одну из них - «Полесскую Сечь» атамана Т. Бульбы-Боровца, деятельность которой переплеталась с движением белорусских националистов в 1941 году. Хотя известно, что с 1942 по 1944 год на территории южной Белоруссии была еще одна значительная сила, которая играла существенную роль в местном движении Сопротивления. Это - Украинская повстанческая армия. О.В. Романько практически ничего не говорит о контактах белорусских националистов и бандеровцев. А они, без сомнения, были.

Названные замечания, или скорее пожелания ко второму изданию книги, не снижают значимости и научной ценности монографии О.В. Романько. Актуальность поднятых в ней вопросов, введенный в научный оборот документальный материал, выводы и обобщения позволяют надеяться, что его исследование не останется незамеченным и вызовет закономерный интерес, как у профессионалов, так и у всех тех, кто интересуется историей Второй мировой войны.