Сыч А. И.

Ця книга, написана великим колективом авторів під егідою Центру трансільванських досліджень Румунського культурного інституту, спершу була видана в Румунії в 2004 p., а в 2005 р. перекладена та опублікована в Росії.

Вивчення історії Румунії в СРСР має давню традицію та певні здобутки. Зокрема праці класика румунської історіографії О. Ксенопола перекладені російською мовою ще на початку XX століття¹. З огляду на те, що загальна історія Румунії, написана румунськими істориками, російською мовою останнього разу видавалась ще в 1950 році², чому сприяли об’єктивні та суб’єктивні причини, а також зважаючи на той факт, що Румунія розташована в тому просторі Південно-Східної Європи, де здавна взаємодіяли різні цивілізації та культури, і до того ж є нашим сусідом, історію якого ми знаємо здебільшого у викладі радянських дослідників³, нова праця викликає неабиякий інтерес.

Самі автори у передмові до російського читача визначають своє завдання скромно: «Книгу не можна назвати ні “революційною”, ні такою, що “розвінчує міфи”. Її мета - відтворення історії у відповідності з критеріями істини настільки, наскільки дано її осягнути людині» (с. 9).

Авторами рецензованої книги є висококваліфіковані дослідники, університетські викладачі та співробітники наукових установ. Координаторами (водночас і авторами) стали член-кореспондент Румунської Академії наук, професор Іоан-Аурел Поп і керівник Центру трансільванських досліджень Румунського культурного інституту Іоан Болован.

Книга складається з десяти розділів та охоплює період від часів Дакії та Стародавнього Риму і до падіння комуністичного режиму. В розділах першому «Доримська Дакія» та у другому «Північнодунайські землі провінції Дакія в період зародження румунської мови (II - VIII ст.)» викладена історія Румунії, починаючи з часів проживання тут племен даків і гетів, які чинили запеклий опір римським імператорам, а потім підкорились, на думку авторів, не стільки військовій силі Риму, скільки потужному впливу його цивілізації та культури. У цих розділах показаний складний синтез римських і місцевих давньобалканських елементів, внаслідок якого сформувалась пізніше як румунська нація, так і румунська культура.

У розділах «Румунське суспільство в ранньому середньовіччі (IX - XIV ст.)» та «Від “християнської республіки” до “відновлення Дакії” (XIV - XVI ст.)» йдеться про перебування стародавніх історичних областей Румунії - Валахії та Молдови у складі Візантії, а в п’ятому «Молдова, Валахія і Трансільванія в XVII ст.» розглядається їхня історія в період гегемонії Османської порти, яка проявлялась у вигляді опікування над цими територіями (збір данини, узгодження зовнішньої політики та торгівлі тощо). І тільки внаслідок серії російсько-турецьких воєн XIX століття так звані Дунайські князівства (Молдова, Валахія, Трансільванія) здобули статус повноцінних незалежних держав і завершили процес створення єдиної держави. У VIII розділі простежена участь Румунії у Балканських війнах, у результаті яких відбулося деяке розширення її території.

Рецензована книга викликає інтерес з точки зору висвітлення так званої концепції «національної історії». Найбільш докладно дана концепція викладена в розділі VIII «Румуни в період становлення національних держав (1859-1918)» та розділі IX «Румунія в 1919 - 1947 pp.».

Восьмий розділ присвячений процесу «великого об’єднання», яке показано крізь призму так званого «історичного права». Автор розділу Георге Якоб вважає, що саме на територіях Трансільванії (міжкарпатська територія, а також Банат, Кришана і Марамуреш), Буковини та Бессарабії відбувалось формування румунського народу та протягом ряду століть існували середньовічні румунські держави (с. 499). На думку авторів, які апелюють до історичного права щодо Буковини, процес об’єднання останньої з Румунією відбувався нелегко, адже національний склад Буковини (що об’єктивно висвітлено в рецензованій книзі) був не на користь румунів. Так, приміром, перед початком Першої світової війни чисельність населення цієї провінції становила 800 тис. чоловік, серед яких румуни складали близько 300 тис. (с. 503). Процес об’єднання ускладнювався і тією обставиною, що була відсутня єдність серед румунської політичної еліти: більшість її представників виступала за об’єднання Буковини з Румунією, а інша - невелика частина на чолі з А. Ончулом - пропонували домовитись з українськими лідерами з метою поділу даної території між Румунією та Україною. Щодо міжнародного визнання, то автори книги вказують на мирні договори 1919-1920 pp. (Сен-Жерменського з Австрією, в якому визнавалось «об’єднання Буковини з Румунією», та Тріанонського з Угорщиною від 4 червня 1920 p., за яким Трансільванія приєднувалася до Румунії ), котрі «мали велике значення для румунів, оскільки великі держави визнали ці об’єднання» (с. 508).

Слід виділити у восьмому розділі підрозділ «Місце об’єднаної Румунії в новій Європі». Незважаючи на заяви авторів щодо неупередженості тлумачення історичних фактів, тут має місце відхід від такої позиції. Автори книги вважають, що Румунія стала жертвою територіальних зазіхань з боку Німеччини, СРСР, Італії, Угорщини та Болгарії влітку 1940 p., а події після червня 1940 р. необхідно розглядати в загальному контексті Другої світової війни. На їх думку, «не можна судити про Румунію, з огляду лише на її участь у війні на боці Німеччини, оминаючи увагою її послідовну політику за збереження миру протягом міжвоєнного періоду, а також участь після 23 серпня 1944 р. в антигітлерівській коаліції» (с. 509-510). Однак дана теза виглядає досить сумнівною з огляду на певні історичні факти. Зокрема, Румунія після встановлення в ній королівської диктатури в лютому 1938 року не протестувала проти ліквідації незалежності Австрії та не виступила на захист своєї союзниці по Малій Антанті - Чехословаччини, що призвело до зміни співвідношення сил у Європі та наближення Другої світової війни. Після ліквідації незалежності Чехословаччини Румунія підписала з Німеччиною договір про економічну співпрацю (березень 1939 p.), за яким німецький капітал отримав широкі можливості для використання багатств країни. Остаточно ж у фарватері гітлерівської політики Румунія опинилася, вступивши у Другу світову війну на боці Німеччини.

Отож, лише розгром під Сталінградом, де разом із 6-ю армією Паулюса брали участь у воєнних діях і румунські дивізії, та перемоги Червоної Армії в 1943-1944 роках (зокрема, успішне завершення Яссо-Кишинівської операції в серпні 1944 p.), змусили королівський двір і певні політичні сили відмежуватись від Антонеску, ліквідувати військово-фашистську диктатуру і дистанціюватися від керівництва Третього рейху. Саме це й зумовило укладання перемир’я з радянським командуванням і вступ Румунії у війну у складі антигітлерівської коаліції.

У дев’ятому розділі автори, розглядаючи становище національних меншин у Румунії в міжвоєнний період, оминають гостре питання про асиміляційну політику Румунії на приєднаних територіях із її акцентом на румунізацію, наприклад, етнічних українців та представників інших національностей. Натомість вони зосереджуються лише на тому, що «деякі представники цих національностей неприязно сприйняли запровадження румунської адміністрації в приєднаних провінціях..., а національні меншини Трансільванії особливо недовірливо та з підозрою сприйняли розвиток румунської культури» (с. 575).

Автори рецензованої книги прагнули торкнутись усіх найбільш гострих

і спірних питань історії Румунії, які є предметом дискусій не тільки в їхній країні, але й за її межами. Видається цілком закономірним для книги, написаної румунськими авторами, що вона висвітлює та оцінює історичні події крізь призму тих підходів, що притаманні новітній румунській історіографії (а це, зрозуміло, не завжди збігається з оцінками та інтерпретаціями наших істориків). Втім, попри певні суперечливі моменти, дана книга є інформаційно насиченою, по-своєму цікавою та корисною, а отже, безумовно, сприятиме поглибленню уявлень зацікавленого читача про одну з країн Дунайського регіону.

Примітки:

1. Ксенопол А.Д. Понятие «ценности» в истории: Пер. с рум. - Киев, 1912; Його ж. Румыния: История нашего времени. / Под ред.. М.М. Ковалевского и К.А. Тимирязева. -Т.З.-Вып.ІЗ.-Спб., 1913.

2. История Румынии. Популярный очерк / Под ред. М. Роллера / Сокр. пер. з рум. - М., 1950.

3.Див., напр.: История Румынии. 1848-1917. - М.: Наука, 1971; История Румынии. 1918- 1970. - М.: Наука, 1971; Краткая история Румынии. С древнейших времен и до наших дней / В.Н. Виноградов, JI.E. Семенова и др. М: Наука, 1987; Очерки политической истории Румынии (1859-1944). - Кишинев, 1985.