Леся Коваленко

Виникнення в 1989-1990 pp. питання про об’єднання Німеччини поставило на порядок денний не лише розв’язання проблеми відновлення єдиної державності між роз’єднаними німецькими територіями, але й важливу проблему забезпечення миру та безпеки в європейському регіоні, тісно пов’язану з визначенням об’єднаною Німецькою державою свого військово- політичного статусу. З огляду на те, що процес об’єднання НДР та ФРН мав відбуватися за активної участі країн-переможниць в Другій світовій війні (в форматі переговорів „2+4”), аналіз позицій США, Великобританії, Франції та СРСР видається актуальним при розгляді зовнішньополітичних аспектів об’єднання Німеччини.

Незважаючи на певну зацікавленість представників української історіографії проблемами об’єднання Німеччини (згадати хоча б дослідження ГрабарчукаГ. О.¹, Кудряченка А. І.², Мартинова А.Ю. ³, Харченка І. І. ⁴ та ін.), питання міжнародного врегулювання німецького об’єднання досі залишається поза увагою істориків на теренах України. У дисертаційних дослідженнях Бессонової М.М. ⁵, Гончар Ю. Б. ^б, Турчака Н. І. ⁷ в контексті вивчення східноєвропейської політики США зроблені кроки до вивчення політики останньої щодо Німеччини. Певним внеском в розробку політико-дипломатичних аспектів об’єднання Німеччини є дисертаційний проект Лакшшка Д.М. , який, окрім узагальнюючого аналізу політики США щодо вирішення німецької проблеми після Другої світової війни, дослідив американське сприйняття об’єднаної Німеччини в системі європейської безпеки. Але формування курсу Сполучених Штатів протягом 1989-1990 pp. щодо військово-політичного статусу ФРН потребує подальшого вивчення.

В даній статті автор робить спробу на основі матеріалів слухань Конгресу США з’ясувати існуючі погляди американських політиків щодо можливого членства об’єднаної Німеччини в НАТО чи нейтрального статусу країни, майбутнього стану військових частин США та Радянського Союзу на теренах оновленої ФРН.

Як відомо, неабияку роль у процесі розробки та прийняття зовнішньополітичних рішень в США відіграють комітети обох палат Конгресу, в першу чергу комітети з іноземних справ. Протоколи слухань підкомітету зі справ Європи та Близького Сходу Комітету закордонних справ Палати представників „Події в Європі” (від 3 жовтня 1989 p., 22 березня 1990 p., 24 липня 1990 р. та 9 жовтня 1990 р.) надають можливість познайомитися з точкою зору конгресменів щодо широкого кола питань стосовно німецького об’єднання. Серед них можемо відмітити і обговорення позицій різних європейських країн щодо об’єднання Німеччини, майбутнього статусу американських військових підрозділів в єдиній німецькій державі, переговорів за формулою „2+4”, питання участі об’єднаної Німеччини в НАТО та розвитку американо- німецьких відносин крізь призму німецького державотворення.

Так, 3 жовтня 1989 р. на засіданні підкомітету зазначалось, що майбутнє об’єднання Німеччини має відбуватися лише в умовах миру „з метою посилити стабільність в Центральній Європі”⁹. Подібний варіант розвитку подій бачився можливим лише при продовженні „американської присутності в Європі”, яку, на думку помічника державного секретаря Раймонда Сайца, одноголосно підтримували всі європейські уряди¹⁰.

Необхідність всебічного аналізу змін у Східній та Центральній Європі зумовили залучення експертів різного профілю до обговорення в підкомітеті зі справ Європи та Близького Сходу Комітету закордонних справ Палати представників Конгресу США та надання зустрічам характеру „круглих столів”. В матеріалах однієї з таких зустрічей, а саме „Обговорення за круглим столом сучасного розвитку Східної Німеччини” від 21 листопада 1989 p., професор з Прінстонського університету Джеймс МакАдамс вказував, що за умов трансформаційних процесів на німецьких територіях багато представників із Західної та Східної Європи „розглядають Німеччину як проблему нового виду”¹¹, що вимагає „залучення німців до співпраці з іншими європейцями”, в тому числі в рамках НАТО¹².

Подібну позицію про необхідність членства об’єднаної Німеччини в НАТО зустрічаємо і в подальших слуханнях . В матеріалах Комісії з безпеки та співробітництва в Європі „Виконання Гельсінських угод. Німецьке об’єднання і НБСЄ процес” можемо ознайомитися з точкою зору помічника держсекретаря з європейських і канадських відносин Джеймса Доббінса, на думку якого „членство Німеччини в НАТО є стабілізуючим чинником у Європі”¹⁴. Виступаючи на цьому засіданні категорично проти нейтралітету об’єднаної Німеччини, професор політології Джорджтаунського університету Анжела Стент та професор історії Гарварду Ричард Пайпс вважали, що нейтральна Німеччина не лише створить можливість для серйозної дестабілізації в Європі¹⁵, але й буде означати „смерть НАТО і американський відхід з Європи”, що значно збільшить важелі впливу Радянського Союзу в Європі¹⁶.

Наскільки поширеними були подібні погляди щодо військово- політичного статусу Німеччини серед політичної еліти США можемо побачити, звернувшись до протоколів декількох засідань Комітету з питань збройних сил Сенату „Оцінка загрози. Стратегія та вимоги до операцій” (грудень 1989 р. - березень 1990 p.). Сенатор Джон Варнер 12 грудня 1989 р. висловив тезу, що „Німеччина має бути головним компонентом і гравцем НАТО. Не можна дозволити, щоб нація приєдналася, а потім зникла як цінний партнер в забезпеченні стратегічного балансу в Європі”¹⁷. Ряд фахівців, запрошених на засідання даного комітету, серед яких були і високопоставлені військові, послідовно підтримували курс на німецьке членство в НАТО.

Пропозиція прем’єр-міністра НДР Ганса Модрова про повний нейтралітет сприймалася як така, що могла призвести „до кризи, подібної тій, що виникла напередодні Другої світової війни”¹⁸ (позиція генерала Джона Вессея) і вимагала б „шукати якийсь режим безпеки, в якому б Сполучені Штати могли відігравати роль в Європі”¹⁹ (Гарольд Браун, голова школи провідних міжнародних досліджень Інституту зовнішньої політики Джона Хопкінса).

Але погляди щодо неприйнятності можливого нейтрального статусу об’єднаної Німеччини не були одностайними. Наприклад, представник Республіканської партії Уільям Деннемеєр стверджував, що „єдиною формулою в Європі, яка сама по собі є гарантією політичного і економічного успіху країни і її сусідів є нейтралітет... Німці самостійно мають вирішити чи бажають вони жити в нейтральній державі, яка б разом з Австрією, Швейцарією, Швецією і Фінляндією могли бути санітарним кордоном між двома • /~і • ??20 існуючими військовими союзами в Європі

Маючи принципову позицію щодо військово-політичного статусу об’єднаної Німеччини, політики повинні були також визначитися щодо військового статусу територій НДР і військ, розташованих у ній. Справа в тому, що на початку 1990 р. в Німеччині були висунуті два варіанти вирішення даної проблеми. Один з них, близький позиції Геншера, яку міністр закордонних справ ФРН висловив 31 січня 1990 р. в Тутцінгу, передбачав непоширення військових структур НАТО на територію НДР при загальній приналежності об’єднаної Німеччини до НАТО. Другий же був запропонований міністром оборони ФРН Герхардом Штольтенбергом і полягав в тому, що при входженні до складу блоку колишня НДР отримувала б особливий статус щодо розміщення військ союзників. Який же з варіантів був більш прийнятним для американської сторони?

Матеріали відкритих засідань підкомітету зі справ Європи та Близького Сходу Комітету закордонних справ Палати представників „Події в Європі” за участю помічника державного секретаря Р. Сайца та письмові відповіді представників Державного департаменту на запити членів підкомітету окреслюють зовнішньополітичні установки відомства іноземних справ США щодо ФРН та НДР в 1989-1990 роках та наштовхують нас на відповідь.

Вказуючи на наявність плану про входження об’єднаної Німеччини до НАТО, Р. Сайц на засіданні підкомітету 22 березня 1990 р. зазначав, що „сили НАТО не будуть знаходитись на колишніх німецьких територіях”. На території Берліну залишалися б „зменшені американські, англійські та французькі загони, протягом певного перехідного періоду на території НДР розташовувались би 380 тис. радянських військ та існуючі поліцейські підрозділи, прикордонники та екс-НДР-івські війська в процесі демобілізації”²¹. У відповідях Державного департаменту про статус НДР зустрінемо наступне: „Ми не віримо, що створення постійної демілітаризованої зони на території колишньої НДР сприятиме довготривалій стабільності. На нашу думку, вся об’єднана Німеччина буде підлягати статтям 5 та 6 Північно-Атлантичного договору” .

Дані висловлювання вказують нам на курс з підтримки „плану Геншера” про нерозповсюдження на „деякий час” союзницьких військ на східнонімецькі землі, який був визнаний більш доцільним за умов переговорного процесу з Москвою і необхідністю надати останній певних поступок заради досягнення об’єднання Німеччини. Наслідком підтримки цього плану було і підписання США 12 вересня 1990 р. „Договору про остаточне врегулювання відносно Німеччини”, в якому і знайшло вираження дане положення.

Після розгляду в Комітеті з міжнародних відносин Сенату Конгресу США даний договір став предметом обговорення в Комітеті з питань збройних сил Сенату. Матеріали слухання „Значення Договору про остаточне німецьке врегулювання для стратегії НАТО і американської військової присутності в Європі” від 4 жовтня 1990 р. надають змогу ознайомитися з тими болючими питаннями, які виникали перед конгресменами в результаті об’єднання Німеччини.

Серед питань, що обговорювались на пропозицію сенатора Джона Варнера, було таке: наскільки зменшення згідно з п. 2 ст. З Договору (про „зменшення збройних сил об’єднаної Німеччини протягом 3-4 років до кількості 370 тис. чол.”²³) могли вплинути на позиції НАТО. На думку Стефена Хідлі, помічника секретаря оборони, та віце-директора із стратегічного планування та політики в Об’єднаному комітеті начальників штабів генерала Джона Севела Німеччина в даних умовах „продовжуватиме мати найбільшу сухопутну армію в центральному регіоні і відповідатиме необхідному рівню для оборони об’єднаної Німеччини і для істотного внеску в безпеку НАТО”²⁴.

Одним з важливих питань для сенаторів було й те, наскільки даний договір торкався розгортання американської ядерної зброї на німецькій території. Виходячи з тексту „Договору про остаточне врегулювання відносно Німеччини”, генерал Дж. Севел нагадав Комітету про заборону мати на території Східної Німеччини американську ядерну зброю, вказавши, що „можливість розгорнути американську ядерну зброю на території колишньої НДР буде залежати від рішення німецького уряду, який візьме до уваги загальні інтереси безпеки”²⁵.

Визнаючи, що виведення радянських військ з території НДР (передбачене ст. 4 Договору) „збільшить європейську безпеку”, що було „багаторічною метою Сполучених Штатів, ФРН та союзників по НАТО”²⁶, конгресмени, проте, висловлювали занепокоєння щодо можливої передачі надсекретної зброї до рук радянських військових. Заспокоюючи конгресменів неможливістю передачі Радянському Союзу озброєння колишньої НДР, Державний департамент у відповідь на питання підкомітету зі справ Європи та Близького Сходу Комітету закордонних справ Палати представників вказував на пропозицію німецького уряду передати деяке озброєння для спільних американо-німецьких операцій²⁷.

Як бачимо, стрімкий процес об’єднання Німеччини 1989-1990 pp. сприяв активному обговоренню питань майбутнього військово- політичного статусу ФРН в Конгресі США. З матеріалів засідань комітетів з іноземних справ обох палат Конгресу, Комітету з питань збройних сил Сенату, Комісії з безпеки та співробітництва в Європі можемо окреслити основні позиції щодо цієї проблеми не лише конгресменів, але й представників Державного департаменту, фахівців у галузі історії, політики, міжнародних відносин, військових тощо.

Майбутнє об’єднаної Німеччини протягом 1989-1990 pp. вбачалось американськими політиками переважно в рамках блоку НАТО, збройні сили якого протягом „деякого” часу не могли розташовуватись на східнонімецьких територіях. Подібний курс сприяв переговорному процесу в форматі „2+4” із СРСР та мав за мету в подальшому закріпити позиції США в європейському регіоні.

Примітки:

1. Грабарчук Г.О., Кудряченко А.І. Відносини ФРН-НДР: від визнання до єднання. -К., 1994.

2. Кудряченко А.И. Германское воссоединение 1945-1990. - К., 1991; Кудряченко А.І. Європейська політика Федеративної республіки Німеччина (1970-1991 pp.). - К, 1996.

3. Мартинова А. Ю. Об´єднана Німеччина: від "Боннської" до "Берлінської" республіки (1990- 2005 pp.). — К., 2006.

4. Харченко 1.1. Об’єднання Німеччини: передумови та етапи процесу (1989-1990рр.): Дис. канд. істор. наук. - Запоріжжя, 2001.

5. Бессонова М.М. Зміни у східноєвропейській політиці СІЛА (1989-перша половина 1990 pp.): Автореф. дис. канд. істор. наук. - Запоріжжя, 2000.

6. Гончар Ю.Б. Еволюція політики США щодо інтеграційних процесів у Західній Європі (кін. 80-х = 90-ті роки): Автореф. дис. канд. політ, наук. -К., 1997.

7. Турчак Н.І. Зовнішня політика адміністрації Дж.Буша: концептуальний та прикладний аспекти: Автореф. дис. канд. політ, наук. -К., 1998.

8. Лакішик Д.М. Німеччина в європейській політиці США кінця 80-х - 90- ті роки XX ст.: Автореф. дис. к.і.н. - К., 2002.

9. Developments in Europe, October 1989. 101 US Congress. House of Representatives. Committee on Foreign Affairs. Subcommittee on Europe and the Middle East. Hearing. October 3, 1989. - Wash.: US Government printing office, 1990. - P. 13.

10. Ibid.-P. 43.

11. Roundtable Discussion on Recent Development in East Germany. 101 US Congress. House of Representatives. Committee on Foreign Affairs. Subcommittee on Europe and the Middle East. November 21, 1989. - Wash.: US Government printing office, 1990. - P. 23.

12. Ibid.-P. 17.

13. Roundtable Discussion on the future of Post-war Institutions in Europe. 101 US Congress. House of Representatives. Committee on Foreign Affairs. Subcommittee on Europe and the Middle East. March 6, 1990. - Wash.: US Government printing office, 1990. - P. 6.

14. Implementation of the Helsinki accords. German unification and the CSCE process. 101 US Congress. Commission on Security and Cooperation in Europe. Hearing. April 3, 1990. - Wash.: US Government printing office, 1990. - P. 17.

15. Ibid. - P. 68.

16. Ibid.-P. 81.

17. Threat Assessment; Military Strategy and operational requirements. 101 US Congress. Senate. Committee on armed services. Hearing. December 12, 1989; January 23, 24, 25, 26, 30; Februaiy2, 6, 7, 8, 21, 22; March 7, 1990. - Wash.: US Government printing office, 1990. -P. 21.

18. Ibid. - P. 346.

19. Ibid. - P. 407.

20. William E. Dannemeyer. Two Germanys good, one Germany better 101 US Congress. House of Representatives. March 05, 1990 // http://1hornas.loc.gov/beta/bfflViewjsp?&k2docke}^/pnd/k2^/rongressioml_ieroid^/xrn]/l0l/E05MR0/E05M R0-

21. 100.xml@cong_recond&numHits=l&cunDoc=l&cunEntPage=l&101⁰/o3Cin⁰/o3Econgress%29&congres

22. s=101

23. Developments in Europe, March 1990. 101 US Congress. House of Representatives. Committee on Foreign Affairs. Subcommittee on Europe and the Middle East. Hearing. March 22, 1990. - Wash.: US Government printing office, 1990. -P.38.

24. Ibid. - P.76-77.

25. Из Договора об окончательном урегулировании в отношении Германии (12 сентября 1990г.) // История Германии: Учебное пособие для студентов вузов. Т. 3: Документы и материалы/ Отв. ред. С.А. Васютин. -Кемерово: Кузбассвузиздат, 2005. - С.500.

26. Implications of Treaty on Final German Settlement for NATO Strategy and US Military Presence in Europe. - 101 US Congress. Senate. Committee on armed services. Hearing. October 4, 1990. - Wash.: US Government printing office, 1991. -P. 43.

27. Ibid. - P.42.

28. Developments in Europe, October 1990. 101 US Congress. House of Representatives. Committee on Foreign Affairs. Subcommittee on Europe and the Middle East. Hearing. October 9, 1990. - Wash.: US Government printing office, 1991. - P. 63.

29. Ibid. - P. 64