Леся Смуток

Господарський розвиток міст Руського воєводства у XVI - XVIII ст. як складова частина історії економічного розвитку західноукраїнського регіону становить важливу наукову проблему, що постійно привертає увагу як вітчизняних, так і зарубіжних істориків. Її всебічне висвітлення допоможе історичній науці розв´язати низку важливих питань, зокрема, щодо ролі та значення міст у тогочасному суспільстві, рівня господарської та фінансової активності у вказаний період, форм організації ремесла, торгівлі, періодичності економічних піднесень та спадів, їхніх передумов та наслідків тощо. Очевидно, що розв´язанню цих питань повинно передувати ретельне дослідження господарської історії кожного окремо взятого міста. На даний період в науковому доробку українських і польських вчених чимало здобутків. Наприклад, господарський розвиток Львова вивчали в різний час О. Чоловський, Ф. Паппе, Л. Харевичова, Ф. Зубик, Я. Кісь¹, Кросна - Ф. Лесняк², Радимно та Стрия - А. Прохаска³, Дрогобича - Я.Ісаєвич⁴ тощо. Однак ряд міст ще чекають на свого дослідника. До них належить і Новий Самбір, розташований у передгір’ї Карпат, другий за розмірами господарський і адміністративний центр Перемишльської землі після самого Перемишля. Дана стаття є спробою проаналізувати господарсько-фінансове життя цього міста у вказаний період.

Складові фінансової сфери - прибутки та витрати - в економіці Нового Самбора постійно видозмінювалися як у кількісних показниках, так і у структурі формування надходжень та пріоритетності витрат.

Джерела поповнення скарбниці Нового Самбора були традиційними. Вони визначалися королівськими привілеями, скарбовими рескриптами та старостинськими розпорядженнями, магдебурзьким статусом самого міста.

Впродовж XV-XVIII ст. місто отримало чимало документів з королівської канцелярії, якими воно звільнялося від сплат до Королівського та Коронного скарбу певних податків та могло використати вивільнені кошти на власні потреби. Наприклад, ще у 1394 р. королівське подружжя Ядвіга та Владислав Ягайло на прохання Спитка з Мельштина звільнили місто від сплати подимного⁵. У 1439 р. міщани Нового Самбора звільнялися від підводного⁶. У 1639 р. місто отримало звільнення від обов’язку сплачувати "стаційне" або доставляти його продуктами⁷. З середини XVII ст. польська монархія починає практикувати звільнення міщан від сплати податків на певний термін. Подібні кроки були спричинені розоренням та знищенням міста солдатськими постоями, нападами ворогів, пожежами, епідеміями тощо. Так, Ян Казимир 9 лютого 1649 р. звільнив Новий Самбір від сплати всіляких податкових тягарів на 4 роки . У 1658 р. міщани отримали звільнення на 7 років від підводного⁹. У 1685 р. Ян III Собеський звільнив місто на невизначений термін від сплати податків до Коронного скарбу, тобто - чопового та шелязного - у зв’язку з пожежею та винищенням більшої частини міста¹⁰. У 1703 р. Новий Самбір черговий раз було звільнено від сплати податків на вісім років¹¹.

Частіше траплялися випадки звільнення міщан від фіскальних тягарів з умовою спрямувати гроші на міські потреби. В такий спосіб, наприклад, у 1504 р. король Олександр подарував міщанам "чопове" з одного кварталу на відбудову міста¹². Наступного року той самий монарх дарував міщанам вже піврічне "чопове", цього разу на відбудову якогось кляштору¹³. Наступник Олександра Сигізмунд І у 1558 р. дарував міщанам чинш від куріння горілки¹⁴ (у 1684 р. королівські комісари визначили розмір чиншу - 500 зл., вони призначалися на оборону та озброєння міста). А через рік король відмовився на користь міста від прибутків з пекарів, різників, міської лазні, "жидівського" чиншу і штрафів за криваві рани та чиншу від православного священика, який відтепер підлягав міській юрисдикції¹⁵. У 1566 р. Сигізмунд Август підтвердив цей привілей свого батька.

Польським монархам належало право визначати нові, до того неіснуючі, джерела надходжень до міської скарбниці.

Магдебурзький привілей 1419 р. передбачав закладення у місті крамниць для продажу вина, сукна і солі. Прибутки від них ішли на користь міста¹⁶. У 1524 р. Сигізмунд І запровадив збір мита у розмірі 4 денарів з возу, який прибував або залишав місто, зібрані кошти призначалися на утримання у належному стані доріг та мостів. У 1539 р. було впроваджено мито від худоби (3 шеляга від штуки) ¹⁷. У 1542 р. місто почало отримувати прибутки від "рурного" у розмірі 3 гроші від одноразового виварювання пива щокварталу від власника будинку¹⁸. У 1615 р. було впроваджено мито на угорське вино (шротарне) у розмірі 3 гроші від бочки¹⁹. За правління Августа II у 1699 р. місто отримало монопольне право на продаж паперу, тютюну і карт²⁰.

Треба зазначити, що попри чисельність такого роду фіскальних привілеїв, більшість з них у грошовому еквіваленті була незначною, тому суттєво не впливала на дохідну частину міської скарбниці. Згідно інвентаря Самбірського староства 1585 р., чинит з пекарів складав 9 злотих 18 грошей на рік, з різників - 4 злотих 8 грошей, шевців - 8 гривень, горілчаний чинш до 1558 р. становив 24 злотих на рік, "жидівський" чинш - 10 гривень. Мито з худоби для ремонту мостів і доріг складало у рік 100 злотих. Чинш з міської лазні, що сплачувався до самбірського замку, становив 10гривень. Чинш від православного священика - 1 злотий 1 гріш . В сумі податкові преференції від Королівського скарбу на користь міста складали 172 злотих 21 гріш. Якщо з них вилучити митний збір від худоби, то матимемо 72 злотих 21 гріш. Цифра доволі скромна, майже стільки становив чинш з передміщан горішнього передмістя - 71 злотий 12 грошей - до Королівського скарбу, а всього прибутки з міста на користь короля в той самий час сягали 1924 злотих 22 гроші²².

Джерела міських прибутків формувалися не тільки за рахунок податкових послаблень та перерозподілу прибутків з Королівського і Коронного скарбів на користь міської скарбниці. Важливу роль у економіці міста відігравали також надання дозволу польськими монархами на право користуватися природними ресурсами у королівських володіннях та безоплатна або за номінальну ціну передача місту нерухомого майна, яке до того перебувало у власності самбірського замку. Таким чином, у 1589 р. король подарував міщанам ділянку землі, відому ще як королівське дворище, дозволивши зводити на ній будівлі²³. У 1658 р. самбірське нижнє передмістя отримало королівський дозвіл на корчування лісу, що біля с. Бабини, між ріками Стрвяж та Дністер. Вивільнену землю передбачалося розподілити між новими поселенцями на передмісті. В даному випадку згода монарха була необхідною у зв’язку з тим, що ця територія належала у свій час новосамбірському війту. Після викупу війтівства Королівським скарбом вся земельна нерухомість, яка до нього належала, опинилася у власності короля та розпорядженні самбірського замку²⁴.

У 1589 р. новосамбірські міщани отримали право возити каміння та глину для будівельних робіт у місті²⁵. А у 1558, 1566, 1593 pp. Новий Самбір отримав королівські привілеї на право врубу до королівських лісів біля с. Сприні²⁶.

Важливою частиною міських прибутків були продаж, оренда або передача на умові сплати певного чиншу землі та іншої нерухомості, розташованої на території міста. Наприклад, лише за 1647 р. акти фіксують наступні угоди такого типу: продаж ґрунтів з городом біля Бісковецького вигону Грегору Григу сові та його дружині за 26 злотих, продаж ґрунту біля ставу, що належав домініканцям, навпроти будинку Якоба Яроша передміщанину Янові Речикові за ЗО зл., сусідню ділянку - Якобу Яблонському за 20 злотих. В кінці року магістрат розділив на ділянки місцевість "Покривнік" та продав їх: Матяшові Долганові за 15 зл., Петрові Ожді за 40 зл., Станіславові Чолганському за 40 зл., Андрейові Гірці за 20 зл. Нарешті, в тому ж році земельну нерухомість у Новому Самборі набули: Роман Дуда - ділянку "на свинному квіку" за 15 зл., Андрій Желізко - ділянку між "Пастушим" і "Шпитальним" за 10 зл., Федько Дуда - ділянку під забудову за 27 зл., Ян Галас - ґрунт на "Радецьких греблях" за 36 зл. На тому ж місці міщанам Пастирові, Григсгркові, Теснаровичові магістрат продав земельні ділянки по 30 зл.

У сумі за 1647 р. місто отримало від продажу нерухомості прибутки у розмірі 469 зл. Операції з міською нерухомістю здійснювалися й у інші роки, залишаючись доволі прибутковою статтею міських доходів. Особливо вони активізовувалися у період відбудови міста, зокрема у 1680 - на початку 1690-х років після військових та природних лихоліть, що їм передували, у 1720 - на початку 1730-х pp., тобто після Північної війни, та у 1740-1760-х роках після військових маневрів, викликаних боротьбою за польську корону після смерті Августа II.

Міський маєток включав у себе не тільки земельну нерухомість, а також об’єкти господарювання, які приносили прибуток. Серед таких насамперед треба згадати цегельню, бліх, ратушні приміщення, де розміщувалися крамниці, вага тощо.

Нарешті, міські прибутки - це прямі і непрямі податки, що впроваджувалися з ініціативи магістрату. Серед них основним податком був шос.

Акумуляція грошових надходжень до міської скарбниці могла здійснюватися безпосередньо урядовцями - лонгерами, наділеними відповідними повноваженнями, та їхніми агентами на місцях, або через посередників. В останньому випадку мова йде про оренду. До середини XVII ст. місто практикувало збір доходів власними силами, спираючись на власний адміністративно-фіскальний апарат. За необхідності допомогу міг надати самбірський замок.

У другій половині XVII - XVIII ст. оренда як форма організації надходження коштів до міської скарбниці починає домінувати. Вже на 1670-ті роки у оренду здавалися: цегельня; "штукове", тобто збір з усіх, хто приїжджав верхи або возом до міста й навпаки, виїжджав з нього; "торгове", тобто збір за право провадити торгівлю у місті у торгові дні та під час ярмарок; "ратушне" - збір за користування приміщеннями міської ратуші та ваги; "брутарка" або "мостове" - збір з перехожих через мости, "котельне" - збір з міщан, які мають котли та варять пиво і курять горілку. Орендні угоди укладалися відразу після міських виборів, тобто наприкінці червня, терміном дії на рік²⁸.

Розміри та структура міських видатків впродовж XVI-XVIII ст. постійно змінювалися. Витрати були найрізноманітніші, але в цілому їх можна об’єднати у дві групи: витрати на міські потреби та витрати на користь Коронного та Королівського скарбу. Перша група постійно згадується у королівських привілеях, якими визначалися джерела надходжень до міської скарбниці. Вони не деталізовані і, як правило, у тексті документу окреслені загальними фразами, наприклад, "на потреби міста", на "міські потреби", "на захист міста" ("па obwarowianie miasta", "па rzecz miasta", "па potrzebe mieyskie"). Все ж таки, окремі фрагментарні згадки дозволяють скласти уявлення про те, куди саме витрачалися кошти з міської скарбниці.

Насамперед, одним з постійних об’єктів, який поглинав чимало коштів, були міські оборонні укріплення. Зведення міського муру тривало не одне десятиліття. Попри твердження А. Кучери про завершення його будівництва у 1530-х роках, будівельні роботи, як випливає з інвентарів Самбірського староства 1568 і 1585 pp., тривали до кінця XVI ст. й до їхнього остаточного завершення було далеко. Поодиноким прямим свідченням про міські видатки на зведення оборонного муру навколо міста є відповідна згадка у інвентарі 1585 р. Ревізор зазначав, що король дарував чинш від пекарів, різників тощо (привілей від 20 квітня 1559 p.) "па murowanie kolo miasta"²⁹.

У ХѴІІ-ХѴІІІ ст. місто намагалося максимально зменшити витрати на підтримання у належному стані оборонних споруд. Для цього залучалися передміщани, які мали обов’язок відробляти шарварки, та цехи, кожен з яких мав відведену йому ділянку муру для нагляду та ремонту. Однак все одно не вдавалося уникнути витрат з міської скарбниці на фортифікаційні споруди. Наприклад, у 1660 р. міська влада ухвалила так звану "підводну квадрумплу" на "муніцію" міста. У наступному році міською ухвалою орендний збір - "ратушне" - повністю призначався на "fortyfikacie у poprawienie zepsowanych walow"³⁰.

Витрати на оборону міста не обмежувалися лише видатками на зведення та ремонт міських укріплень. Місто володіло своїм власним арсеналом зброї - так званий "цехгауз". Його описи другої половини XVII - початку XVIII ст. засвідчують наявність у розпорядженні міста чималої кількості вогнепальної та холодної зброї, захисних обладунків, пороху, куль тощо. Підтримка та поповнення "цехгаузу" поглинало також чималу суму .

Будівництво, ремонт та утримання у належному стані міських споруд та об’єктів загальноміського користування також було одним з напрямків витрат з міської скарбниці. В умовах частих пожеж, які з певною періодичністю винищували місто (документи фіксують великі пожежі у місті в 1584, 1637, 1673, 1696, 1700, 1702, 1715 pp.), включно з об’єктами міської власності, такі видатки ставали постійними, а їхні розміри були чималими.

Показовим прикладом є справа навколо відновлення міської ратуші. Її дерев’яна будівля згоріла під час загальноміської пожежі у 1637 р.³² На її місці зусиллями міщан розпочалося будівництво нової, яке тривало кількадесят років. Впродовж цього часу магістрат та громада неодноразово ухвалювали рішення з метою виділити кошти на продовження будівництва. Наприклад, у 1668 р. було ухвалено збір у розмірі "півшосу" на завершення основних робіт³³. Наступного року міська ухвала передбачала спрямувати кошти, зібрані у вигляді штрафів (так зване "бикове"), на добудову в’язниць у підвалах ратуші³⁴. У 1670 р. на продовження робіт навколо ратушної вежі місто виділило 2 шоси та надало право магістрату продати частину міської земельної нерухомості, а виручені кошти - орієнтовно 400 злотих - спрямувати на будівництво вежі³⁵.

На ратуші розміщувався годинник, який потребував постійного догляду. Тому місто утримувало деякий час відповідного майстра - "zegarmistrza". Після завершення будівництва здійснювалися періодично ремонтні роботи, спрямовані на відновлення окремих частин ратуші та їх перебудову. Як правило, у таких випадках кошти акумулювалися з оренди "ратушного". Наприклад, у 1680 р. зі 130 злотих, отриманих від чергового орендаря "ратушного", половину передбачалося витратити на "ратушний прибудинок". У наступному році, тобто у 1681, ще половина законтрактованої орендної суми мала відійти на будівництво цього "прибудинку"³⁶.

Ремонт та будівництво доріг та мостів, підпорядкованих міській громаді, як вже зазначалося, фінансувалися за рахунок спеціального збору - «мостового» або «брутарки». З середини XVII ст. він здавався у оренду на один рік. Розміри орендної плати, наприклад, на початку 1680-х pp., становили 140 злотих .

Постійним об’єктом міських витрат були поїздки до столиці або до місця тимчасового перебування королівського двору. Мета таких поїздок була різноманітною. Насамперед вони організовувалися для отримання чергового підтвердження міських прав та привілеїв, а також для отримання нових. Міщани сподівалися отримати від короля захист у боротьбі з самбірськими старостами, та протекцію і звільнення від солдатських постоїв і фіскальних тягарів. Такі поїздки відбувалися за участі кількох міських урядовців. Вони могли тривати декілька тижнів. Для спорядження делегації ухвалювався збір, який мав покрити дорожні видатки та профінансувати закупівлю подарунків для короля та осіб з його оточення, які могли б посприяти успішному вирішенню всіх прохань та скарг, внесених від імені громади Нового Самбора.

Спорядження делегацій було справою доволі коштовною. Наприклад, у 1661 р. на "варшавську дорогу", тобто депутацію з трьох чоловік: синдика, війта та лавника, які б мали внести скаргу на самбірського старосту Ст. Скаршевського, міська ухвала передбачала зібрати 5 шосів³⁸. На той час один шос складав від 80 до 150 злотих. Таким чином, лише одна поїздка потребувала кількасот злотих. У 1660 р. на "варшавську дорогу" було витрачено 10 шосів .

Час від часу королівський двір відвідував Новий Самбір. Такі візити спустошували міську скарбницю. Зокрема, міщани не могли ще на початку 1660-х років повернути борги місцевому пробощу у розмірі кількасот злотих, позичених напередодні прибуття Яна Казимира до Самбора на початку 1658 р.⁴⁰ У 1660 p., напередодні чергового приїзду Яна Казимира до міста, магістрат та громада ухвалили 6 шосів на привітання короля. Однак вдалося зібрати заледве 300 злотих. Цього було недостатньо для "honorarium" як короля так і коронного канцлера, референдаря, декретового писаря тощо. Тоді міська громада постановила позичити 800 злотих. Віддавати борги довелося кілька років⁴¹.

Окрім королівського двору та державних сановників, місто відвідували королівські комісари з метою ревізії Самбірської економії та проведення судочинства від імені Королівського скарбу, самбірські старости (адміністратори), які час від часу залишали самбірський замок і знову поверталися, різноманітні комісії, створені за рішенням сейму та Вишенського сеймику для вивчення та прийняття рішення з приводу окремих справ. Приїзд усіх цих осіб до Нового Самбора також супроводжувався врученням грошової суми, коштовного ремісничого виробу, однієї- двох бочок вина. В середньому одноразове привітання урядників такого рангу коштувало місту від кількадесят до кількасот злотих .

Провадження справ у судах різних інстанцій було предметом постійних витрат з міської казни. Утримання своїх представників одночасно у кількох судах - Перемишльському гродському, референдарському, надвірному (асесорському) тощо - вимагало чималих коштів. їхні послуги були дорогими, а користатися цими послугами доводилося постійно. Місто перманентно провадило судові процеси як у статусі позивача, так і у статусі позваного проти приватних осіб та публічних інституцій. Часто доводилося провадити декілька справ одночасно й тривали вони не один рік.

Наприклад, на початку 1660-х pp. магістрат одночасно судився з місцевою громадою самбірських русинів у справі допущення останніх до цехових прав та міських урядів, з якимись Грабовською, Євстафієм у справі позичених містом у них та не повернутих вчасно грошей, Бальцером стосовно певної нерухомості на міській території .

Лише з 1730-х pp. судові витрати вдалося суттєво зменшити за рахунок впровадження посади спеціальних представників Королівського скарбу - пленіпотентів - для кожної економії, покликаних відстоювати інтереси міських та сільських громад у судах вищої інстанції. їхнє утримання здійснювалося за рахунок коштів, виділених з доходів економи .

Всі згадані вище витрати міста були чималими, однак вони значно поступалися фіскальному тягару, який несло місто перед Коронним та Королівським скарбом. Відповідні виплати, які різко зросли з середини XVII ст., й поновлювалися з певною періодичністю до кінця існування давньої Речі Посполитої, фактично стали причиною кризи міських фінансів та однією з передумов економічного занепаду міста. Йдеться про сплату подимного, ланового, поголовного, чопового, акцизи, гіберни, донативи та військових контрибуцій.

До середини XVII ст. виплати до Коронного скарбу практикувалися вже тривалий час. Але при цьому враховувалася платоспроможність суб’єктів оподаткування. Якщо існували вагомі причини неплатоспроможності, окремі міщани, група міських жителів або в цілому місто могли отримати звільнення від податків. Наприклад, у поборовому реєстрі Перемишльської землі 1628 p., де йдеться про виплати від міщан Нового Самбора, вказано про звільнення від податків 44 міських та 27 передміських будинків, зруйнованих під час татарських нападів .

У часи лихоліть, тобто у 1650-1660-х pp., а також у перші два десятиліття XVIII ст. від практики звільнення від податків доводилося відмовлятися. Як правило, для міста визначалася загальна сума, яку воно повинно було сплатити. Яким чином податок буде розподілятися між самими жителями Нового Самбора, збирачів податків до Коронного та Королівського скарбів не цікавило. Як це виглядало в дійсності, демонструють міські та замкові акти 1660-х років та початку 1700-х років.

На літо 1660 р. місто отримало звістку про сплату "акцизного", яке було щойно впроваджене, сплатило частину так званої "донативи" на утримання королівських драгунів й гарячково шукало додаткових засобів для виплати решти "донативи", яка складала для Нового Самбора та Старої Солі 1000 злотих. При цьому Самбірський замок вимагав від міста сплати усієї суми, дозволивши натомість згодом вимагати від міщан Старої Солі повернення їхньої частки, призначеної на утримання королівських драгунів⁴⁶. Паралельно у серпні 1660 р. Вишенський сеймик вислав до міста "поборців чопового" Перемишльської землі, тобто збирачів податку від спиртних напоїв⁴⁷. В кінці серпня 1660 р. до міста прибули кількадесят королівських мисливців, яких міщани повинні були забезпечити харчами на три дні. Магістрат постановив зібрати для цього півшосу і відкупитися від них грошима⁴⁸. Восени 1660 р. на місто було накладено нові побори у розмірі 1100 злотих, з яких вдалося зібрати лише 800 злотих. Одночасно міщани мали сплатити "ланове"⁴⁹. У наступному році універсалом самбірського старости місто зобов’язувалося сплатити 600 злотих на утримання королівських гвардійців та 1000 злотих "донативи"⁵⁰. У 1662 р. місто сплачувало "поголовне" у розмірі півтора злотих від кожної особи, а також 108 злотих щотижня до Львова на утримання 36 кінних гвардійців⁵¹ наступному році "донатива" становила вже 3000 злотих . Окрім неї, місто сплатило до замку "ланове" з передмість у розмірі 50 злотих та інших податків на суму 349 злотих. У кінці 1660-х років міщани сплачували: "донативу" на коронацію Михайла Вишневецького у розмірі 5300 злотих, "гіберну" - 7000 злотих⁵³.

На початку 1700-х років Новий Самбір сплачував: у 1709-1710 pp. "на московський провіант" 200 злотих щороку ;

- у 1708 ^р. на вимогу Сандомирської конфедерації – 12750 злотих ;

- у 1708-1710 pp. до Самбірського замку 1880 злотих⁵⁶,

- у 1709 р. на вимогу "Cara moskiewskiego ... woysku moskiewskiemu" два півмірки житнього борошна, один півмірок вівса, три горнці горілки, два горнці солі від кожного будинку з доставкою до м. Ярослава ;

- у 1710 p. 40 "порцій" та 32 "рації" (близько 43 злотих) щоденно на утримання королівських кирасирів, розміщених на півроку у Самбірській економії⁵⁸.

Окрім згаданих сум, щороку до 1713 р. місто сплачувало "шведські гроші", "московські складки", "порції та аукції на саське військо" тощо.

Наслідком такого визиску була систематична індивідуальна заборгованість міщан і в цілому міста. Вона почала виникати у середині XVII ст. й у наступному столітті перетворилася на постійне явище господарського життя Нового Самбора.

Борги міщан, починаючи з 1730-х років, сягали більше 30-ти тисяч злотих. Зокрема комісари, делеговані Королівською Скарбовою Комісією до Самбірської економії у 1741 р. наводять цифру - 38 977 злотих боргу, у 1746 р. - 33603 злотих, у 1764 р. - 31 731 злотий⁵⁹. Ці борги не охоплювали передміщан, про яких мова йтиме нижче. Боргові суми були записані на міській нерухомості, як правило, на будинках. Як зазначається у рапорті комісарів 1741 p., боргами було обтяжено 51 будинок. Таким чином, у середньому на будинок припадало 765 зл. боргу⁶⁰.

Дані 1746 р. суттєво не відрізняються від попередніх. Королівські комісари Ян Генріх Борлах та Геннінг підрахували, що у місті в межах міського муру було 228 ділянок для будівництва будинків. З них забудованих - 104, незабудованих - 124⁶¹. Від 104 міських будинків треба відмінусувати 27, які належали церковним фундаціям та євреям, або які були зруйнованими. Таким чином, решта 77 власників міських будинків зобов’язані були сплатити згадані 33 тисяч злотих, та 5 660 злотих, записаних на нерухомості у передмісті, яка насправді належала міщанам. В середньому на 1746 р. на кожне міщанське господарство Нового Самбора припадало 506 злотих.

Ситуація не змінилася кардинально через двадцять років. Борги сягали 30-ти тисяч, хоча простежувалася тенденція до поступового зменшення їхнього розміру.

Основними кредитодавцями у місті були церковні фундації та корпорації. За даними комісарських актів 1741 p., на їхню частку припадало: 12220 зл. - римо-католицькі ордени, 2900 - міська церква, 150 зл. - парафіяльний костел, 250 зл. - шпиталь. Значно менше в борг давали шляхта (1 342 зл.) та євреї (5 685 зл.)⁶². Такі співвідношення збереглися й у 1746 p.: монастирі і церковні братства - 20085 зл., шляхта - 4334 зл., євреї - 9184 зл.⁶³ Нарешті, у 1764 р. ситуація виглядала наступним чином: шляхта - 450 зл., євреї - 13 тисяч, решта - монастирі, церкви та братства.

Очевидною була перевага церкви серед кредиторів міста. Пояснення цього феномену криється у своєрідній формі кредитування церковними інституціями, тобто легаціях. Церква не займалася кредитуванням, тобто не давала гроші під проценти. Натомість існувала практика, добре описана королівським комісаром Яном Борлахом: "коли хтось, чи то шляхтич, чи міщанин позиче на будинок або ділянку землі певну суму, щоб не доводилося повертати боргу, він дарує та запише його костелові у вигляді легації (in ріа legata). Хоча духовним заборонено набувати нерухомість, однак пожитки та прибутки від такого майна вони отримують на свою користь"⁶⁴. Отримуючи таким чином нерухомість, монастирі та інші церковні інституції, як правило, не використовували будинок за прямим призначенням, а руйнували його й включали звільнену ділянку до своїх маєтків.

Шляхта та євреї значно поступалися церкві масштабами кредитних операцій. Одним з факторів, які на це суттєво впливали, були відсотки, під які надавалися гроші. Приховане кредитування церкви передбачало найнижчий відсоток - 6-7%. Шляхта практикувала надання кредитів під 10 %. Натомість відсоткові ставки у євреїв сягали, як правило, 50 % (від 100 злотих по 1 злотому у тиждень) ⁶⁵. Та обставина, що, попри високі відсотки, євреї надали більше кредитів, аніж шляхта, пояснюється їхнім чисельним домінуванням у місті, а також тим, що господарська активність шляхти була спрямована на реалізацію своїх матеріальних потреб у селах, а не в містах Самбірської економії.

У передмістях ситуація не була кращою. Абсолютні розміри боргу новосамбірських передміщан вражають: у 1739 р. - 85549 зл., 1741 р. - 80545 зл., 1746 р. - 90543 зл., 1749 р. - 75 317 зл., 1760 р. - 92556 зл., 1764 р. - 84115 зл.⁶⁶ У боргах перебувала більшість передміщан. У 1739 р. з 316 господарств усіх новосамбірських передмість лише 17 не мали боргів. А на одного передміщанина припадало в середньому 286 зл. боргу. В окремих громадах, як, наприклад, горішній та долішній, середньостатистичний розмір боргу окремо взятого господарства сягав 400 зл. ⁶⁷ Із зростанням чисельності жителів передмість кількість боржників збільшувалася. У 1764 р. їх було вже 382 господарства⁶⁸. В цілому середньостатистичний показник боргу на одного передміщанина впродовж 1740-1760-х років не зменшувався й залишався на рівні 220-250 зл.

Серед кредиторів передмість Нового Самбора також присутні церква, шляхта та євреї. Співвідношення розміру наданих кредитів між цими основними кредиторами аналогічний до того, що існував у самому місті. Знову церква була на першому місці, а шляхта та євреї суттєво їй поступаються. Зокрема, в 1741 р. із загальної суми понад 80 тисяч зл. боргу 67 726 зл. припадало на церковні інституції⁶⁹. У 1746 р. цей розподіл, згідно даних комісарських актів, виглядав таким чином: 79 % усіх боргів - церковні, 11, 4% -шляхетські, 4,1% - єврейські, 5,5 % - інші .

Відсотки, що сплачувалися боржниками, були різними. Ця різниця, так само як і у випадку з міськими боргами, розкриває причину домінування церкви серед кредиторів новосамбірських передмість. Як зазначає інвентар Самбірської економії 1739 p.: "від сум запозичених різні стягуються відсотки. Від одних по 10 % річних, від інших, особливо від єврейських сум, по 1 шелягу від злотого на тиждень. Легації натомість беруться одні по 7 %, інші по 6 % від ста"⁷¹.

Таким чином, фінансове становище Нового Самбора визначалося структурою надходжень до міської скарбниці та витратами, співвідношення між якими зазнавало постійних змін. До середини XVII ст. вони були відносно виваженими. Однак згодом ситуація різко погіршилася. Непередбачувані видатки на користь Коронного скарбу фактично підірвали фінанси міста. Логічним наслідком цього стала хронічна тотальна заборгованість як усієї міської громади, так і окремих міщан та передміщан.

Примітки:

1. Czolowski A. Ksi^ga przychodow і roschodow miasta 1404-1414 // Pomniki dziejowe Lwowa z archiwum miasta. - Lwow, 1896. - T. 2. Czolowski A. Ksi^ga przychodow і roschodow miasta 1414-1426 // Pomniki dziejowe Lwowa z archiwum miasta. - Lwow, 1896. - T. 3. Pappe F. Historya miasta Lwowa w zarysie. - Lwow, 1894. Charewiczowa L. Lwowskie organizacje zawodowe za czasow Polski Przedrozbiorowej. - Lwow, 1929. Zubyk F. Gospodarka finansowa miasta Lwowa w latach 1624-1635. - Lwow, 1930. Кісь Я. Промисловість Львова у період феодалізму (XIII - XIX ст.). - Львів, 1968.

2. Lesniak F. Rzemieslnicy і kupcy w Krosnie (XVI - pierwsza polowa XVII wieku). - Krakow, 1999.

3. Prochaska A. Radymno. Miasteczko і klucz biskupow przemyskich // Przewodnik naukowy і literacki. - 1891. - Rocznik. XIX. Prochaska A. Historia miasta Stryja. -Lwow, 1926.

4. Ісаєвич Я. До характеристики ремесла і торгівлі в Дрогобичі в 30-60-х роках XVIII с. // 3 історії західноукраїнських земель. - К., 1960. - Вип. 4. - С. 30-39.

5. Akta Grodzkie і Ziemskie z czasow Rzeczypospolitej z Archiwum t.zw. Bemardynskiego we Lwowie, wydane staraniem Galicij skiego Wydzialu krajowego (далі - AGZ). - Lwow, 1876. - T.6. - S.6-9.

6. Budzynowski I. Kronika miasta Sambora, zebrana і wydana ku uczczeniu 500 letniej rocznicy zalozenia miasta Sambora. - Sambor, 1891. - S. 17. Dorflerowna A. Materialy doHistorji miasta Sambora 1390-1795. -Lwow, 19366. -Nr 11.

7. Ibidem. - Nr 228.

8. Budzynowski I. Kronika miasta Sambora. - S.29. Dorflerowna A. Materialy do Historji miasta Sambora 1390-1795. - Nr 236.

9. Diedzicki Ludwik. Sambor // Slownik Geograficzny Krolewstwa Polskiego. - Warszwa, 18.-T.X.-S. 231.

10. Dorflerowna A. Materialy do Histoiji miasta Sambora 1390-1795. - Nr 284.

11. Budzynowski I. Kronika miasta Sambora. - S.36. Dorflerowna A. Materialy do Historji miasta Sambora 1390-1795. - Nr 300.

12. Liber quitantiarum Alexandri regis 1502-1506. - Warszwa, 1897. - S.95

13. Ibidem. - S.202.

14. Budzynowski I. Kronika miasta Sambora. - S.20. Dorflerowna A. Materialy do Historji miasta Sambora 1390-1795. - Lwow, 1936. - Nr 85. Matricularum Regni Poloniae Summaria (далі-MRPS). - Varsovie, 1912. -T.IV, vol.3. -№2356.

15. MRPS. - T.V, vol.l. - Nr 2486; Площанскій В. Самборъ въ Галиціи по даннымъ изъ области исторіи, топографіи, статистики и этнографіи // Прикарпатская Русь. Месячное приложеніе къ "Слову"- ХХѴ-летняго изданія / редакторъ-издатель В.М. Площанскій. - Львовъ, 1885. - Ч. 1. - С. 20; Dorflerowna A. Materialy do Historji miasta Sambora 1390-1795. - Nr 88.

16. Budzynowski I. Kronika miasta Sambora. - S. 16. Dorflerowna A. Materialy do Historji miasta Sambora 1390-1795. - Lwow, 1936. - Nr 9.

17. MRPS. - P.IV, vol.3. - Nr 19859.

18. Budzynowski I. Kronika miasta Sambora. - S. 19. Dorflerowna A. Materialy do Historji miasta Sambora 1390-1795. - Lwow, 1936. - Nr 58. Площанскій В. Самборъ въ Галиціи по даннымъ изъ области исторіи, топографіи, статистики и этнографіи // Прикарпатская Русь. Месячное приложеніе къ "Слову"- XXV- летняго изданія / редакторъ-издатель В.М. Площанскій. - Львовъ, 1885. - Ч. 1. - С. 9. MRPS. - T.IV, vol.3. - Nr 7020.

19. Budzynowski I. Kronika miasta Sambora. - S.27. Dorflerowna A. Materialy do Historji miasta Sambora 1390-1795. - Nr 164. Площанскій В. Самборъ въ Галиціи по даннымъ изъ области исторіи, топографіи, статистики и этнографіи // Прикарпатская Русь. Месячное приложеніе кь "Слову" - XXV- летняго изданія / редакторъ-издатель В.М. Площанскій. - Львовъ, 1885. - Ч. 1.-С. 14.

20. Dorflerowna A. Materialy do Histoiji miasta Sambora 1390-1795. - Nr 295.

21. Смуток Л. Новий Самбір за інвентарем Самбірського староства 1585 р. // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Дрогобич, 2003. -Вип. 7. - С. 487-490.

22. Там само. - С.499.

23. Budzynowski I. Kronika miasta Sambora. - S.23. Dorflerowna A. Materialy do Historji miasta Sambora 1390-1795. - Nr 133.

24. Budzynowski I. Kronika miasta Sambora. - S.29. Dorflerowna A. Materialy do Historji miasta Sambora 1390-1795. - Nr 245.

25. Budzynowski I. Kronika miasta Sambora. - S.23. Dorflerowna A. Materialy do Historji miasta Sambora 1390-1795. - Nr 132.

26. Kuczera A. Samborszczyzna. - Sambor, 1935. - T. 1. - S. 227-228.

27. Центральний державний історичний архів країни у м. Львові (далі - ЦДІАУЛ). -Ф.43. - Оп.1. - Спр. 1114. -С. 31,47,63, 101, 152, 183.

28. ЦДІАУЛ. - Ф.43. - Оп.1. - Спр. 156. - С. 234, 351, 432.

29. Kuczera A. Samborszczyzna. - Sambor, 193. - Т. 1. - S. 192. Смуток Л.Новий Самбір за інвентарем Самбірського староства 1585 р. - Дрогобич, 2003. - Вип.-7.-С. 487.

30. ЦДІАУЛ.-Ф.43.-Оп.1.-Спр. 169. - С. 19, 77.

31. Dorflerowna A. Materialy do Historji miasta Sambora 1390-1795 - Nr 253.

32. Budzynowski I. Kronika miasta Sambora. - S.20.

33. ЦДІАУЛ. - Ф.43. - On. 1. - Cnp. 169. - C. 163.

34. Там само. - С. 178.

35. Там само. - С. 203.

36. Там само. - Спр. 157. - С. 48.

37. Там само. - С.50, 207-208, 338-339.

38. ЦДІАУЛ.-Ф.43.-Оп.1.-Спр. 169.-С. 134.

39. Там само. - С. 42.

40. Там само. - Спр. 152. - С. 324, 362.

41. Там само. - Спр. 169. - С. 78, 101, 129.

42. ⁴²ЦДІАУЛ.-Ф.43.-Оп.1.-Спр. 170.-С. 54, 58, 72.

43. Там само. - Спр. 169. - С. 23.

44. Staiiczak Ed. Kamera saska za czasow Augusta III. - Warszawa: PWN, 1973. - S. 127.

45. Rejestr poborowy ziemi Przemyskiej u 1628 roku / wyd. Zd. Budzynski і Kazimierz Przybos. - Rzeszow, 1997. - S.21.

46. ⁴⁶ЦДІАУЛ. -Ф.43.-Оп.1.-Спр. 169.-С. 3-5.

47. Там само. - С.4.

48. Там само. - С. 10.

49. Там само. - С. 35, 37.

50. Там само. - С. 93, 95.

51. Там само. - С. 111.

52. Там само. - С. 132.

53. Там само. - Спр. 156. - С. 251.

54. Наукова бібліотека Львівського національного університету ім. І. Франка. Відділ рідкісної книги, стародруків і рукописів (далі - НБ ЛНУ. ВРКСіР). - Спр. 548ЯІІ. - Арк. 520.

55. ЦДІАУЛ. - Ф. 43. - Оп.1. - Спр. 193. - С. 716.

56. НБ ЛНУ. ВРКРіС. - Спр. 548ЯІІ. Арк. 520-521зв.

57. ЦДІАУЛ. - Ф. 43. - Оп.1. - Спр. 193. - С. 651.

58. ЦДІАУЛ. - Ф. 43. - Оп.1. - Спр. 193. - С. 818.

59. Rybarski R. Kredyt і lichwa w ekonomii Samborskiej w XVIII w. - Lwow, 1936.-S.58.

60. Archiwum glowny aktow dawnych. - Archiwum Kameralne. - Sygn. 11-41. - S. 23.

61. Ibidem. - Sygn. 11-79. - S. 53.

62. Ibidem. - Sygn. 11-41. - S. 31.

63. Ibidem. - Sygn. 11-79. - S. 65.

64. Ibidem. - Sygn. 11-179. - S. 83.

65. Ibidem. - Sygn. 11-41. - S. 67.

66. Ibidem. - Sygn. 11-41. - S. 26, sygn. 11-79. - S. 84, Sygn. 11-179. - S. 68.

67. Ibidem. - Sygn. 11-38. - S. 31.

68. Ibidem. - Sygn. 11-179. - S. 89.

69. Ibidem. - Sygn. 11-41. - S. 68.

70. Ibidem. - Sygn. 11-79. - S. 85-86.

71. Ibidem. - Sygn. 11-38. - S. 23.