Олександр Сич

Розпочати цю рецензію хотілося б з декількох загальних міркувань.

По-перше, вже стало, мабуть, загальновизнаним, що існуюча система освіти, яка полягає в безпосередній передачі знань, стає все більш і більш недосконалою. А її недосконалість - що також стає очевидним - вже сьогодні перетворюється на чинник, що гальмує розвиток суспільства. У сучасних умовах, коли обсяг інформації (знань) розширюється небаченими до цього темпами, жоден, навіть найосвіченіший викладач не здатний зорієнтувати того, кого він вчить, на ті знання, які ще тільки народжуються, але вже завтра можуть бути потрібними в суспільстві. Тому в навчальному процесі все більшого значення набуває завдання вчити - учня чи студента - вчитися, тобто вчити його самостійно набувати й використовувати знання. Сьогодні, коли викладач може надати їм фоно- й навіть відеозапис своїх лекцій, коли молоді доступні різноманітні документальні, навчально-освітні, пізнавальні передачі на електронних носіях (відеокасети, DVD-диски тощо), традиційна форма занять поступово втрачає колишнє значення, і освітянам - подобається це комусь чи ні - доведеться до цього звикати й серйозно, можливо, навіть радикально переглядати звичні методики, прийоми, підходи до навчального процесу. Замість зубріння необхідна творчість, замість притаманного сучасній системі освіти метафізичного опанування знань (свого роду споживання знань) слід прищепляти учням навички самостійного діалектичного мислення.

По-друге, тривалий час історія, яку викладали (тай ще й досі викладають) в школах і вузах, була суто описовою історією, точніше історією подій, причому і в самому процесі викладання, і в підручниках увага зазвичай зосереджувалася переважно на політичних і економічних сюжетах, тоді як питання культури, релігії, побутової сфери, менталітету різних соціальних груп і верств населення, повсякденного життя людей та багато інших, що належать до царини, яку можна назвати історією людини, практично не висвітлювалися. Однак саме вивчення людини не тільки в рамках її політичної поведінки та економічної діяльності, але також у повсякденному житті, суб´єктивному світосприйманні, проявах соціальної психології дає змогу повніше й об´єктивніше відтворити життя людей минулого в усіх його аспектах і у такий спосіб краще зрозуміти глибинну © Сич О., 2007 сутність і рушійні сили історичних процесів. Як слушно зауважив колись М. Тартаковський: „В описовій історії епоха розкривається через події, тоді як більш адекватно вона відображається в людях”^[1].

Рецензент ще десять років тому закликав в одній із своїх публікацій більше уваги приділяти „духовно-психологічним аспектам розвитку суспільства, а також увести в історичні курси, так би мовити, „людський вимір”, що дасть уявлення про „історію зсередини” і дасть змогу поглянути на відомі історичні події очима простої людини”^[2].

Приємно констатувати, що подібний погляд поділяє все більше українських істориків, наочним свідченням чого може слугувати новаторський за формою й змістом навчальний посібник з історії України та всесвітньої історії для учнів 10 класу загальноосвітніх навчальних закладів, який має характерну назву „Історія епохи очима людини. Україна та Європа у 1900- 1939 роках”.

Даний посібник відрізняється (і багато в чому - у кращий бік) від традиційних посібників, підручників, хрестоматій з історії чи книг для читання. Сама концепція побудови посібника (підбір і характер фактичного матеріалу, форма його подачі, методичний апарат, дидактична мета тощо) є, безумовно, сучасною й прогресивною; вона апробована в багатьох зарубіжних виданнях з історії і, мабуть, головне - спрямована на справді самостійне, свідоме і, що видається нам вельми важливим, на зацікавлене вивчення та осмислення учнями змісту, особливостей, провідних тенденцій конкретного історичного періоду.

Автори посібника провели вражаючу роботу, подавши в посібнику добірку різноманітних джерельних матеріалів, які до цього були поза увагою на уроках історії (додамо, що, на жаль, такі матеріали ще рідко використовуються й вітчизняними професійними істориками в своїх дослідженнях). Посібник містить велику кількість текстових і візуальних джерел, серед яких статистичні матеріали, кругові та стовпчикові діаграми, таблиці, графіки, фотографії, уривки зі спогадів, художніх творів і віршів, політичні плакати, рекламні оголошення, поштові листівки, карикатури і навіть зразки народного фольклору, а також стислі характеристики різних видів джерел і пояснення, як з ними працювати. Так, автори звертають увагу учнів на фотографії, які виступають як самостійні, важливі самі по собі, джерела, чи застерігають щодо можливих вад статистичних матеріалів. Взагалі, наявність великого числа фотографій, спеціально зроблених карт і схем та інших візуальних документів активізуватиме зорову пам’ять учнів, яка, нам здається, ще недостатньо задіяна на уроках історії.

Позитивною рисою посібника є те, що автори, підбираючи матеріал, намагалися відобразити різні точки зору на ті або інші події, явища, процеси, що змушує учнів самостійно аналізувати наведені факти та оцінки, робити логічні й обгрунтовані висновки, щоби скласти власну думку з проблеми, що розглядається, і відповідно шукати переконливі аргументи на її користь тощо. Наприклад, учні мають можливість ознайомитися з поглядами українського, радянського, польського та американського дослідників, якими розпочинається § 19-й, щодо поділу українських земель між Польщею та Радянською Росією на початку 1920-х pp.

Цій же меті підпорядкований і ретельно продуманий методичний апарат, який дає змогу учневі самостійно опанувати алгоритм аналізу наочних і текстових документів, орієнтує його на співставлення, порівняння, узагальнення й взагалі розвиває навички критично-аналітичного мислення, що, безумовно, слід вважати неабияким достоїнством посібника.

Запитання, які супроводжують кожний параграф, також сформульовані в такий спосіб, щоби спонукати учнів порівнювати, співставляти різні факти й протилежні точки зору, аналізувати та давати оцінку висловам і наведеним фактам, висловлювати свою думку й відповідним чином аргументувати її. Деякі запитання мають форму цікавих, проблемних завдань, коли учневі пропонується, скажімо, уявити, що він - військовий кореспондент, який отримав завдання укласти коментарі до фотоматеріалів (с. 58) або написати листа від імені військового з фронту додому й від імені дружини солдата з дому на фронт (с. 62) чи підготувати 3-ххвилинні промови на уявному мітингу з проблем українського державотворення від імені - на вибір - М. Грушевського, М. Міхновського, П. Скоропадського (с. 72). Такий прийом не тільки вимагає від учнів мобілізації їх творчих здібностей (що само по собі дуже важливо з огляду на нагальні завдання сучасної системи освіти, про що йшлося на початку рецензії), але й пробуджує в них зацікавленість предметом, сприяє більш поглибленому його засвоєнню.

Обсяг рецензії не дозволяє докладно проаналізувати внутрішню структуру та зміст кожного з розділів, з яких складається посібник. Тому обмежимося лише стислими ремарками.

Перший розділ міг би бути кращим. З одного боку, зібраний в ньому матеріал не завжди сполучається з назвами параграфів, а з другого, чимало важливих явищ і процесів, які мали місце на межі XIX - XX ст., не знайшли в ньому свого відображення. На наш погляд, не зовсім вдалими для розуміння сутності процесу модернізації й певною мірою заважкими для учнів є уривки №№ 66 - 69 на с. 29-й.

Загалом вдало скомпонований розділ посібника, присвячений Першій світовій війні та повоєнній кризі, особливо § 8 „Світова війна: людський вимір”. Правда, документ № 29 (с. 55) видається не дуже вдалим через низьку інформативну цінність. Набагато більш яскраві й водночас насичені необхідним для даного параграфу матеріалом уривки з листів учасників і сучасників війни 1914 - 1918 pp. автори могли б знайти в книзі канадського дослідника Екштайнса^[3]. До речі, гарні фотографії до цього розділу можна було б запозичити з книжки відомого англійського історика Тейлора ¹. Втім, це вже з царини побажань.

Автори успішно впоралися й з такою проблемою, над розв’язкою якої важко працювали фахівці з історії впродовж останніх 15 років, а саме: як „вписати” історію України в загальний контекст всесвітньої історії. Цікаво побудований розділ „Українська революція”, де розглядаються такі важливі для глибокого розуміння теми питання, як суспільні прагнення українців у 1917 - 1919 pp., причини поразки української революції тощо. Не оминають автори і таких складних питань, як єврейські погроми на українських землях у роки революційних подій (чого раніше не можна було навіть уявити в навчальних курсах).

Розділ III не викликає особливих заперечень, хоча далеко не всі важливі процеси та явища, притаманні 20-м pp. XX ст. (наприклад, початок масового виробництва та становлення „суспільства споживання” в СІЛА), в ньому розглядаються.

Гарним вийшов розділ IV „Демократія і диктатура. Тридцяті: людський вимір”, насичений неординарними сюжетами, різноманітним фактологічним матеріалом і цікавими завданнями для учнів.

Що ж до зауважень, то їх порівняно небагато.

Багато тем, що містить посібник, є дійсно новими для наших підручників і посібників з історії, наприклад, сюжети про повсякденне життя людей, становище жінки, освіту, суспільну атмосферу та ін. Але чому відсутній розділ про розвиток культури, мистецтва в означений період, адже в той час у цій царині зароджуються явища й тенденції, які стануть визначальними для матеріальної та духовної культури XX ст. (скажімо, стиль функціоналізму, масова культура тощо).

Незрозуміло також, як автори примудрилися (чи зробили це свідомо?) фактично обійти увагою Жовтневу революцію в Росії - одну з найважливіших подій тієї епохи, яка власне й розглядається в посібнику. Якби не ставилися до цієї події та якби не оцінювали її сьогодні, об’єктивні, політично незаангажовані історики розуміють, що вона, започаткувавши невідомий раніше варіант суспільного устрою, значною - а, можливо, й вирішальною - мірою визначила зміст і основні тенденції розвитку світу в XX ст. Принагідно зазначу, що такий поважний і всесвітньо відомий британський історик, як Е. Хобсбаум у книзі, уривки з якої наводяться в посібнику, писав, що більшовицька революція 1917 р. для двадцятого століття стала такою ж головною подією, як французька революція 1789 року для дев’ятнадцятого^[4].

У назві шостого параграфу „Входження України у модерний світ” слово „модерний” (калька з англійської?) краще було б замінити на „сучасний” чи „новітній”, як це зробили автори деяких цікавих навчальних посібників^[5]. На с.7-й згадується „загальносвітова індустріалізація” на початку XX ст., але в цей період (кінець XIX - початок XX ст.) вона, будучи доконаним фактом у передових країнах Західної Європи та Північної Америки, ще не набула власне загальносвітового характеру.

На жаль, упорядникам посібника не вдалося уникнути низки менш принципових, але водночас прикрих похибок, що, ймовірно, пояснюється незвичністю та очевидною складністю його створення. Вкажемо на деякі з них.

Так, на с. 67-й наведений уривок із щоденника відомого радника американського президента Вільсона, полковника Хауза, який чомусь названий англійським полковником, а наведений уривок із його щоденника насправді був позначений 22 березня 1919 р. (коли власне й сталися події, внаслідок яких в Угорщині була проголошена Радянська республіка)^[6], а не 22 травня 1919 р, як подається в посібнику.

На с. 15-й у таблиці про зарплату, робочий час і вартість життя у країнах Європи та СІЛА на початку XX ст. наведені цифри, але незрозуміло, що вони означають, бо не вказані одиниці виміру (відсотки чи щось інше?). До речі, подібне зустрічається й в інших таблицях посібника (напр., на с. 37- й, де йдеться про врожай пшениці з 1 га, на с. 49-й, де наводяться показники воєнних видатків на душу населення провідних європейських країн тощо). Не відповідає дійсності сторінка з „Історії Франції”, яка вказана в якості джерела, на підставі якого складена таблиця на с. 49-й.

Незрозуміло, чому інформація з газети (№ 99, с. 40) про київські ресторани та ціни в них на початку XX ст. подається під назвою (рубрикою) „Погляд дослідника”. У посібнику зустрічаються окремі неякісні фотографії (напр., № 31 на с. 17), які утруднюють роботу з ними, а також такі, чия інформативність викликає сумнів (№ 35 на с. 18).

На сс.65 і 67-й не повністю наведений бібліографічний опис джерела для документів № 60 і № 66 (автор якого відомий німецький історик- марксист Вольфганг Руге, а не Руг, як у посібнику).

На схемі (с. 93), яка відкриває розділ III, присвячений періоду повоєнної стабілізації, невірно вказана дата приходу фашистів до влади в Італії. На думку рецензента, немає достатніх підстав (як і серйозних спеціальних досліджень з цього питання, якщо не рахувати тих, які писалися згідно пануючим політичним настановам у майже усіх трагічних подіях XX ст. вбачати геноцид українського народу) називати голод 1922 - 1923 pp. в Україні та Росії голодомором. Учень може розгубитися, коли побачить на схемі, що рішення Ради послів великих держав про приєднання Східної Галичини до Польщі позначено 1922 p., а через декілька сторінок у хронологічній довідці ця подія датована 15 березня 1923 р. (с. 96).

Висловлені зауваження суттєво не впливають на безумовно позитивне враження, яке складається після ознайомлення з рецензованим посібником. До того ж, їх можна порівняно легко усунути при перевиданні посібника, на яке він заслуговує. Важливіше інше. Обрану авторами посібниками парадигму вивчення важливих подій в Європі та Україні в 1900 - 1939 pp. слід усіляко вітати, бо вона допомагає учням зрозуміти, як прості люди сприймали відомі нам історичні події, усвідомити механізм людських вчинків, мотиви їхньої суспільної діяльності. Нам уявляється, що це має неабияке значення, сприяючи формуванню у тих, хто вивчає історію, всебічного, об’єктивного, свого роду „стереоскопічного” погляду на її події, процеси, явища. Впевнений, що при сумлінній праці з даним посібником, у молоді виникатиме особливе почуття причетності до життя людей минулої доби, більш адекватне розуміння їх здобутків і втрат, а, отже, і повага до історичного досвіду попередніх поколінь, що є, як відомо, ознакою цивілізованої людини.

Автори посібника разом з видавництвом „Генеза” зробили вагомий внесок у справу збагачення та вдосконалення історичної освіти в Україні. їх праця заслуговує безумовного схвалення та, хочеться сподіватися, буде належним чином оцінена вчителями та учнями.

^[1] Тартаковский М. Историософия. Мировая история как эксперимент и загадка. - М., 1993.-С. 273.

^[2] Сич О. І. Про викладання історії у вищій школі // Український історичний журнал. - № 5. - 1998. - с. 115-117; Сич О. І. Про деякі актуальні проблеми викладання історії // Питання нової та новітньої історії. Міжвідомчий науковий збірник. Випуск 44. - Київ, 1998.-е. 232.

^[3] Eksteins М. Rites of Spring: The Great War and the Birth of the Modern Age. - Toronto, 1990.

^[4] Flobsbawm E. Age of Extremes. The Short Twentieth Century. 1914-1991.-L., 1995,- P. 55.

^[5] Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV - XX століть: Навч. посіб. / За ред. Ю. А. Горбаня. - 2-ге вид., доп. і перероб. - К.: Вікар, 2003; Орлова Т. В. Історія сучасного світу: Навч. посіб. - К.: Знання, 2006.

^[6] Архив полковника Хауза. Избранное в двух томах. - М.: Астрель, 2004. - Том 2. - С. 634.