Олександр Безаров

Вивчення історії єврейського питання в Російський імперії вже традиційно мабуть складає один з найважливіших моментів у дослідженнях проблем російської історії, історії євреїв та історії міжнаціональних взаємин на території Російської імперії.

Напевно не багато знайдеться сучасних досліджень з історії єврейського питання в Російський імперії, у яких їх автори не зверталися б до наукової спадщини Ю. І. Гессена. Наприклад, О. І. Солженіцин кілька розділів своєї відомої книги побудував на висновках і судженнях цього відомого історика¹. Незважаючи на те, що Ю. І. Гессен не розглядав єврейське питання в Російський імперії в якості самостійного предмета наукового дослідження (що було природно, адже він був його сучасником, а складна соціально-політична атмосфера, в якій він працював, просто не дозволяла йому це зробити), його наукові доробки з історії євреїв у Росії дозволили нам зробити припущення, що саме він своєю творчістю заклав підвалини для майбутніх досліджень з даної проблеми в якості окремого напрямку історичних розвідок.

Водночас, як нам видається, сучасна історична література з цього питання недостатньо приділяє уваги спеціальним дослідженням творчості цього видатного російсько-єврейського історика. Виключенням, мабуть, є Грунтовна монографія сина Ю. І. Гессена - Валерія Юльєвича Гессена, яку він присв’ятив дослідженню життєвого і творчого шляху свого батька². Проте, на жаль, у ній ми не знайшли всебічного аналізу концептуальних поглядів історика.

Тому ми спробуємо визначити й оцінити головні ідеї та підходи стосовно історії єврейського питання в Російський імперії, які представлені у творчості Ю. І. Гессена.

Юлій Ісидорович Гессен народився у 1871 р. в Одесі в купецький родині. Закінчив місцеве Комерційне училище, але підприємцем так і не став. Не вдалося йому з різних причин здобути й вищої освіти. Тому він тривалий час залишався поза межами академічної науки³.

Свій творчий шлях Юлій Ісидорович розпочав у російський столиці, до якої він переїхав наприкінці XIX ст., де влаштувався службовцем в один із місцевих банків. Ю. І. Гессен належав до нової генерації російського єврейства, а саме до тих, хто рішуче вставав на шлях боротьби за національні права, за реформування внутрішнього життя єврейської громади, за активну участь євреїв у загальноросійському політичному русі. На початку XX ст. він взяв участь у діяльності комісій по виборам єврейських депутатів до Державної думи Росії, був одним із засновників та секретарем Єврейського історико-етнографічного товариства, членом комітету Єврейського літературного товариства, а також членом редакційної колегії відомого історичного журналу «Еврейская старина»⁴.

Крім цього, Ю. І. Гессен став одним із засновників Товариства для наукових єврейських знань, головним завданням якого була організація підготовки та видання протягом 1906-1913 pp. 16-томної російськомовної «Єврейської енциклопедії»⁵. Зазначимо, що поява «Єврейської енциклопедії» являла собою історичну подію в науковому та культурному житті тогочасного єврейства. Матеріали енциклопедії є унікальними за своїм науковим змістом і становлять безцінне джерело стосовно вивчення історії не тільки світового і російського єврейства, але, передусім, історії Росії та України⁶.

Після 1917 р. Ю. І. Гессен працював у Головному архівному управлінні, активно співпрацював із журналом «Еврейская летопись», а в останні роки свого життя редагував «Вестник АН СССР». Напередодні своєї смерті у 1939 р. Ю. І. Гессен отримав ступень доктора історичних наук. Від особистого архіву вченого залишилися лише його листи, зокрема його листування із Семеном Марковичем Дубновим, якого Ю. І. Гессен високо цінував як талановитого історика та свого вчителя⁷.

Ю. І. Гессен був автором близько двохсот наукових публікацій з історії євреїв Росії⁸.

Важливою особливістю історичних досліджень Ю. І. Гессена, в яких вивчалися передусім політичні та правові аспекти історії євреїв, є глибоке знання не тільки общинного єврейського життя, але й головних напрямків урядової політики і тонкощів хитросплетеної єврейської проблеми на російському Грунті. Це було результатом його активної позиції як громадського діяча, знавця специфіки бюрократичної моделі управління Російською імперією. Він був єдиним єврейським істориком свого часу, котрому було дозволено працювати у відомчих архівах Санкт-Петербурга, зокрема в архіві Державної ради Російської імперії. Цікаво, що керуючий у справах архіву Держради С. Панчулідзев, антисеміт за переконаннями, особисто допомагав Ю. І. Гессену систематизувати архівні матеріали і навіть зібрав для нього документи з іншого урядового архіву. Своє рішення про допомогу Ю. І. Гессену С. Панчулідзев обгрунтував так: «Противники повинні мати рапіри однакової довжини»⁹.

Вивчення політичного, правового та економічного становища євреїв вимагало від ученого особливої підготовленості, вміння орієнтуватися у вкрай заплутаному «єврейському» законодавстві Російської імперії¹⁰. Саме таке - фахове, і, разом з тим, об’єктивне і неупереджене розуміння урядової політики в єврейському питанні Ю. І. Гессен продемонстрував у своїй монографії, присвяченій сторіччю російського законодавства про євреїв (1904)¹¹.

Аналізуючи правові та економічні чинники у боротьбі російського уряду з єврейським шинкарством впродовж ста років, автор виокремив й політичний зміст цього процесу. Зокрема, урядовці різко засуджували поширення пияцтва поміж селянства і розуміли, що не євреї-шинкарі винні у цьому соціальному злі, а економічні умови, які власне й створили таке зло.

Проте, як влучно зазначав учений, для уряду легше було «виправляти» євреїв, ніж ламати економічні обставини, у яких, передусім, були зацікавлені велика земельна аристократія та купецтво¹². Стосовно дослідження причин утворення «смуги осілості» для євреїв, Ю. І. Гессен головну увагу, знову ж таки, приділяв економічним інтересам російського купецтва, надаючи релігійним чинникам другорядної ролі. Оцінюючи такий унікальний, як для історії, російський феномен смуги осілості для євреїв, Ю. І. Гессен визначив три головних політичних причини, що призвели до появи цього явища. По- перше, євреїв звинуватили в усіх бідах з метою збереження соціального престижу існуючої влади. По-друге, з метою зміцнення і стабілізації існуючого режиму, ним постійно, незважаючи на очевидну помилковість його попередніх заходів, робилися спроби реформувати внутрішній устрій єврейської громади, але за однієї неодмінної передумови: всупереч єврейським інтересам і виключно в інтересах оточуючого євреїв середовища. І, по-третє, проводячи відповідну реформу, уряд свідомо ігнорував усі економічні наслідки для єврейського населення, які практично привели єврейське населення смуги осілості до межі фізичного виживання. «Тут, — зазначав Ю. І. Гессен, — перед лицем єврейського народу, нехтуються закон совісті, головний соціальний закон, і навіть найбільш потужний - економічний закон»¹³. Але, на думку вченого, в усіх правообмеженнях євреїв винна не тільки державна влада. «У цьому великому людському жертвоприношенні» приймали участь й різні суспільні групи, і нерідко, зазначав Ю. І. Гессен, ініціатива належала саме їм¹⁴.

Проблема скасування смуги осілості була предметом обговорення у Державній думі Російської імперії у 1906-1911 pp. Тому Ю. І. Гессен підготував спеціальне дослідження у вигляді записки до Держдуми Росії, в якій він проаналізував правове і соціальне становище російських євреїв за 130 років¹⁵. З приводу цієї публікації Ю. І. Гессен у своєму листі до графа І. І. Толстого більш детально виклав свої думки щодо суспільного антисемітизму. Зокрема він писав: «Сучасне російське законодавство, що обмежувало євреїв у правах, створювалося протягом ста років не лише однією волею уряду, але й зусиллями деяких кіл суспільства. Проте головна роль у цій справі все ж таки належить вищим урядовим сферам. Зазначені обставини полегшують у теперішній час захист єврейських прав. Суспільний антисемітизм не набув ще тих розмірів, яких він досягне, як це видається, якщо у політичне життя будуть втягнені більш широкі кола російського народу, якщо, зрозуміло, при цьому буде збережено протягом найближчих років дискримінаційне законодавство про євреїв. Тому головними упорядниками дискримінаційного законодавства є, по суті, одні лише правлячі сфери й окремі групи російської інтелігенції»¹⁶. До речі, граф Іван Іванович Толстой, (колишній віце президент Імператорської Художньої Академії, міністр народної освіти кабінету міністрів С. Ю. Вітте), який активно підтримував із Ю. І. Гессеном творчі стосунки¹⁷, помітив доволі цікаву особливість єврейського питання. «Утворилося зачароване коло, — писав він, — вихідна точка якого губиться у темряві доісторичних часів: одні (антисеміти) кажуть: «ми вас ненавидимо, тому що ви один одного підтримуєте проти нас», а другі (євреї) відповідають: «ми один одного маємо підтримувати, тому що ви нас ненавидите»¹⁸.

Політика уряду в єврейському питанні стосувалася різноманітних сфер життя російських євреїв. Не стала винятком і своєрідна система оподаткування єврейських громад, питаннями реформування якої намагалися займатися російські урядовці у різні періоди історії. Тому Ю. І. Гессен не випадково обрав предметом свого наступного дослідження вивчення проблем єврейського питання крізь призму трьохсотрічної історії становлення такого виду оподаткування, яким був «коробковий» збір з євреїв¹⁹. У своїй монографії він аргументовано довів, що навіть фіскальна політика стосовно єврейського населення мала свої особливості. Урядовці при формуванні загальної стратегії оподаткування євреїв керувалися передусім ідеологічними, ніж економічними мотивами; іноді політичний контекст єврейського питання був для уряду важливішим від інтересів державної казни²⁰.

До окремої групи творів, в яких Ю. І. Гессен розглядав деякі аспекти єврейського питання, можна віднести відповідні розділи «Єврейскої енциклопедії», а також наукові статті і нариси, які були написані у різні періоди діяльності вченого. Наприклад, у статті «Росія»²¹ стисло викладено зміст того, як і коли з’явилися на території Росії євреї, чому виникло єврейське питання та яким чином воно розв’язувалося російськими урядами у різні історичні періоди.

З іншої його публікації²² можна зробити висновок про те, що особливо у першій половині XIX ст. релігійний мотив був визначальним для російського уряду в його політиці щодо єврейського питання, вірогідно поступаючись місцем у другій половині цього століття економічним та соціальним чинникам.

У статті «Гетто в Росії»²³ Ю. І. Гессен спробував проаналізувати проблему правового статусу м. Києва у загальній системі правообмежень для єврейського населення смуги осілості, адже формально Київ належав до такої системи, але фактично, з часом, у місті утворилося своєрідне єврейське гетто, масштабність та умови існування якого цілком залежали не тільки від загальнополітичної ситуації в країні, але, передусім, від настроїв місцевих чиновників. Знову, як доводив Ю. І. Гессен, економічні чинники досить часто ставали на заваді політичної волі вищої бюрократії назавжди вилучити Київ з низки тих міст, в яких євреям заборонялося жити.

Заслуговує на увагу стаття «Тимчасові правила»²⁴, в який автор прагнув розкрити політичний характер, причини та механізми реалізації нових правообмежень щодо єврейського населення імперії у 1881-1882 pp., тобто у період його найбільшого загострення.

Цей переломний за суттю момент в історії не тільки російського, але, напевно, усього світового єврейства, вимагав на особливу увагу дослідників. І тому Ю. І. Гессен вирішив детальніше розглянути цю проблему у своїй окремій статті ²⁵.

Висвітлюючи політичний процес в урядових колах стосовно ухвалення нової антиєврейської програми, учений уважно проаналізував позицію ключової фігури в уряді - міністра внутрішніх справ М. П. Ігнатьєва. «Традиційна думка стверджує, — писав Ю. І. Гессен, — що закон 1882 р. («Тимчасові правила» про євреїв. - прим. О. Б.) був крайньою межею, до якої дійшов граф Ігнатьєв на шляху репресивної політики, що цей закон знаменує собою момент перемоги його влади. Насправді, «Тимчасові правила», автором яких був граф Ігнатьєв, були лише незначною частиною того, що прагнув здійснити міністр з метою обмеження євреїв у їхніх правах. Закон 1882 p., — зазначав Ю. І. Гессен, — це скромні трофеї, якими графу Ігнатьєву якось вдалося прикрасити не свою перемогу, а свою поразку в єврейському питанні»²⁶. Ю. І. Гессен абсолютно правий у тому, що той політичний поспіх, з яким міністерство внутрішніх справ намагалося врегулювати єврейське питання, на практиці лише загострив проблему. І тепер стовало зрозумілим, що цю проблему можна було б вирішити тільки шляхом посилення репресій та остаточним згортанням політики лібералізації законодавства. Саме це мав на увазі Ю. І. Гессен, коли стверджував, що у випадку, якщо б законопроект розглядався не у 1882 р, а дещо пізніше, М. П. Ігнатьєв міг би святкувати абсолютну перемогу, адже тоді б він не зіткнувся з урядовою опозицією, яка вимагала від міністра пом’якшення відверто репресивних норм «Тимчасових правил», і, до того ж, таких, що не узгоджувалися із чинним законодавством ²⁷. Тобто, якщо у 1882 р. єврейське питання ще могло бути вирішено у позитивному для євреїв значенні, то після ухвалення «Тимчасових правил» це було вже не можливим.

Певним підсумком творчої активності Ю. І. Гессена був вихід його двотомної праці — «Історія єврейського народу в Росії»²⁸.

Вона, по суті, започаткувала своєю появою нову традицію у вивченні історії єврейського питання: розгляд проблеми без емоцій та зайвих політичних нашарувань і спекуляцій. Використовуючи виключно архівний матеріал із урахуванням відповідного історичного контексту, Ю. І. Гессену вдалося, на наш погляд, об’єктивно оцінити глибину загострення єврейського питання в Російський імперії, передати ступінь історичної провини усіх учасників цього надскладного конфлікту.

Аналізуючи перші кроки російського уряду у справі розв’язання єврейського питання наприкінці XVIII ст. учений помітив одну з важливих особливостей, яка істотно вирізняла «ситуацію з євреями в Росії» від тієї, що складалася століттями у країнах Західної Європи, зокрема, у Польщі. Наприклад, розглядаючи політичні рішення уряду Катерини II, він зазначав, що дозвіл російського уряду приписуватися євреям Білорусії до купецького стану у 1780 р. (на прохання самих євреїв), вперше відкривав шлях для «громадянського спілкування» євреїв з оточуючим їх населенням. «Цим актом (Указ від 7 січня 1780 р. - прим. О. Б.), — писав Ю. І. Гессен, — було підірвано панування польської точки зору щодо євреїв, як елемент позадержавний, із вказаним моментом розпочався процес упровадження євреїв у російський державний організм»²⁹. Причинами такого історичного, як для євреїв, кроку російського уряду були, на думку вченого, бажання Катерини II посилити економічну роль міст, і, відповідно, «середнього роду людей», тобто торгівельно-промислового класу, в якому провідні позиції належали євреям. Приписуючись до купецько-міщанського стану, євреї ставали повноцінними російськими підданими, адже вони отримували виборче право у становому самоуправлінні³⁰ Отже, на думку Ю. І. Гессена, участь євреїв у міському самоуправлінні було важливою соціально- політичною подією у процесі розв’язання єврейського питання. Проте такі позитивні, як для євреїв, зміни тривали не довго, оскільки цим була не задоволена християнська, особливо католицька, громада, що незабаром обернеться для російського уряду стійкою політичною опозицією з боку лідерів християнських етногруп у його наступних кроках стосовно поглиблення лібералізації єврейського законодавства.

Таким чином, у концепції Ю. І. Гессена чітко простежується підхід, згідно з яким зіткнення інтересів двох великих етногруп - єврейської та неєврейської (християнської) - у їхній політичній боротьбі за соціально- економічне лідерство у західних губерніях імперії було однією з головних причин загострення єврейського питання в державі. Політика громадянської емансипації Катерини II лише підігрівала боротьбу цих інтересів.

Коли у 1782 р. євреїв було позбавлено права займатися Гуральництвом та жити у селах, багато хто з дослідників прагнув шукати пояснення цього урядового рішення у прихованих антисемітських настроях вищих урядовців. Однак, на думку Ю. І. Гессена, це було не зовсім так. Зазначений факт був результатом невідповідності між тими соціальними формами єврейського життя у Польщі та умовами російського суспільно-державного устрою. Російське купецтво та міщанство було зобов’язано жити у містах і не повинно було займатися Гуральництвом. Це стосувалося також і євреїв, адже тепер вони належали до промислово-торгівельного класу. Проте це урядове рішення, що однаково поширювалося на російський та єврейський середній клас, набувало щодо євреїв дещо іншого значення, адже поступово створювалося враження, що у разі, якщо зазначалося про виселення євреїв з сіл, то малися на увазі, передусім, не представники промислово- торгівельного класу, а окремі релігійні або національні групи³¹. Цю особливість Ю. І. Гессен доволі влучно висловив у тезі про те, що найкращою зброєю економічної боротьби проти євреїв завжди був релігійний заклик. Такий метод особливо був поширений у першій половині XIX ст., у прагненнях російської влади врегулювати єврейську проблему. Але, як вірно зазначав Ю. І. Гессен, ідеї релігійної упередженості у ставленні до євреїв були імпортовані до російського суспільства завдяки польським творам про «ритуальні» вбивства євреями християн. Саме у таких творах польські автори супроводжували свої опуси вимогами щодо вигнання євреїв з країни ³² У журналі «Восход» у 1904 р. Ю. І. Гессен опублікував спеціальну статтю³³, в якій доводив, що саме з Польщі разом з іншими забобонами прийшов до Росії міф про «релігійні злочини євреїв». Поява у 1871 р. скандально відомого антисемітського твору Я. Брафмана «Книга кагала» у польському перекладі лише посилювала впевненість Ю. І. Гессена у тому, що польський антисемітизм має глибоке політичне коріння. Особливо це виявилося під час революційних подій у Царстві Польському у 1861 p., коли «широкі маси єврейського населення не підтримали поляків у їхній боротьбі за національні права»³⁴. І це було закономірною реакцією євреїв, адже лідери польського національного руху не давали їм жодних гарантій стосовно збереження за євреями тих громадянських прав, яки вони мали від російської влади. «Польський пануючий клас, — зазначав Ю. І. Гессен, — не хотів надавати євреям не тільки політичні, але й громадянські права; він відмовлявся не тільки дати євреям права, але навіть і дати їм надію на майбутнє. Участь жменьки євреїв у демонстраціях навряд чи могло змінити таке ставлення, в основі якого були не лише вузькі економічні інтереси країни, але й пихате національне почуття»³⁵. «На моє глибоке переконання, — писав він у 1901 р. у своєму листі до С. М. Дубнова, — для польського єврейства було великим щастям знищення королівства і що поляки протягом тривалого часу шкодили євреям у Росії. Але про це приходиться дуже обережно писати, враховуючи сучасне складне становище поляків... »³⁶.

Оцінюючи позицію уряду наприкінці XVIII ст., Ю. І. Гессен також зазначав, що подвійний податок з євреїв та прагнення звільнити села від євреїв сприяло тому, що християни, які звикли ще за часів Польщі бачити євреїв у безправному становищі, почали докладати максимум зусиль, щоб позбавити їх суспільної ваги. Але і позиція уряду у цьому питанні незабаром змінилася. Рішення Катерини II стосовно надання євреям права на участь у міському самоуправлінні на рівних із християнами засадах мотивувалося принципами громадянської рівності, яких прагнула дотримуватися імператриця у своїй політиці, а також міркуваннями про державну користь, яку планувалося збільшити внаслідок прискореного розвитку торгівлі та промисловості у новоприєднаних землях. Це змусило її йти проти бажання християнських груп, які виступали проти можливості обрання євреїв на керівні посади міст. Проте ідея рівності не була визначальним політичним принципом Катерини II, а поняття про державний утилітаризм змінювалося залежно від обставин, іноді політичні амбіції імператриці брали гору над матеріальним зиском. Отже, під тиском протестів з боку польського співтовариства, з яким імперська влада вимушена була рахуватися, виходячи з політичних міркувань, права євреїв були значно звужені. Іноді така політична доцільність на місцях призводила до курйозів. Наприклад, адміністрація Подільської та Волинської губерній мотивувала своє рішення стосовно позбавлення євреїв виборчого права тим, що, мовляв, євреї не володіють ні російською, ні польською мовами, але, як виявилося, християни - посадові особи — були взагалі неписьменними...³⁷.

Значної уваги Ю. І. Гессен приділив соціально-політичним аспектам єврейського питання і більш пізнього періоду, що знайшло своє відображення в його оцінюванні Одеського погрому 1871 р. та погромів на півдні Росії 1881-1882 pp., реакції на ці події місцевої та вищої російської адміністрації тощо³⁸. Зокрема, він зазначав, що саме у 1870-х pp. з’явився новий мотив у звинуваченнях євреїв - це їхня політична та революційна активність³⁹.

Однак, не зважаючи на схвальні, в цілому, оцінки «Історії...», монографія Ю. І. Гессена викликала низку критичних зауважень з боку науковців. Її головним недоліком, на думку його сучасників, було те, що «автор дав нам історію не того, що робили євреї, а того, що робили з ними»⁴⁰. Захоплюючись розкриттям теми «держава та євреї», Ю. І. Гессен вочевидь залишив поза увагою особливості внутрішнього життя єврейської громади у зазначений період, її соціальний та культурний розвиток. Внаслідок такого недоліку, «уся єврейська історія подана Ю. І. Гессеном у відображенні російської думки»; це не єврейська історія, зазначав С. М. Дубнов у своїй критиці, а розділ з російської історії про євреїв⁴¹. «Необхідно констатувати однобічний підхід автора, — писали дослідники творчості Ю. І. Гессена вже після його смерті, — який приділяв головну увагу політико-правовій історії євреїв у Росії»⁴².

Але подібна критика лише підкреслювала той факт, що Ю. І. Гессеном була запропонована інша, відмінна від традиційної моделі С. М. Дубнова, схема історії євреїв та єврейського питання. У підході, який запропонував Ю.І. Гессен, єврейська історія розглядається не з позиції, так би мовити, окремого єврея, а передусім, з точки зору його неєврейського оточення, і, зокрема, державної влади. Можливо, що саме під таким кутом зору, Ю. І. Гессен прагнув розглядати історію єврейського питання у Російський імперії кінця XIX ст. у своїх дослідженнях («Антиєврейські погроми 80-х років, як явище російського суспільного життя», «Історія антисемітизму в Росії»), які так і не були опубліковані⁴³.

Таким чином, науковий внесок Ю. І. Гессена у розвиток історіографії єврейського питання залишається неперевершеним. Незважаючи на те, що визнаним класиком тут залишається С. М. Дубнов, на наш погляд, спроба перенести акценти з внутрішніх факторів в історії єврейського питання на зовнішні, належить саме Ю. І. Гессену. Йому вдалося розкрити особливості «російського» єврейського питання, визначити політичний контекст загострення проблеми, довести той факт, що не останню роль у цьому, вкрай заплутаному конфлікті, відігравала і єврейська буржуазія, соціальний статус якої у державі був дещо іншим від загальної маси єврейської бідноти, котра була замкнена у кайданах смуги осілості.

Особливе місце у концепції Ю. І. Гессена посідав російський уряд. Наприклад, Одеський погром в оцінках ученого актуалізував дві точки зору на подібні етносоціальні конфлікти. З одного боку, погром можна розглядати як результат боротьби промислових інтересів, «капіталу з капіталом», засіб нечемної конкуренції християн з євреями, а з другого - як «грубий протест мас» проти того, що єврейське питання все ще не врегульоване урядом у тому значенні, щоб паралізувати економічну монополію та експлуататорську діяльність євреїв. Спекулятивне розуміння погрому, як економічного «засобу» і соціального «протесту» утворювало тривале політичне балансування в російському уряді стосовно вибору відповідної тактики і стратегії у його спробах розв’язання єврейського питання, але так до кінця і не розв’язаного. Оцінюючи характер політичних рішень в єврейському питанні представниками вищої царської бюрократії, Ю. І. Гессен вважав, що різні епізоди та фрагменти у процесі загострення проблеми на перший погляд видавалися розрізненими та хаотичними. Але це не так. Внутрішньо пов’язані між собою єдністю ідейних мотивів та політичними цілями, разом з іншими симптоматичними фактами, вони неодмінно вказували на відновлення минулих поглядів на євреїв, як на особливу соціально-економічну одиницю, яка начебто не відігравала власної ролі у господарстві країни та не була пов’язана матеріальними нитками з іншим населенням, здатна жити поза загальнодержавним контекстом. Водночас, разом із методами соціального апартеїду та соціальної інженерії, що застосовувалися російськими урядами у його політиці стосовно євреїв, Ю. І. Гессен помітив ще одну важливу рису урядової політики. А саме, неодмінне бажання державної влади асимілювати євреїв у моральному значенні. Звідси поміркований лібералізм у політиці уряду стосовно врегулювання питання щодо можливостей отримання євреями вищої освіти, прагнення завершити економічно необгрунтовану кампанію «селянизації» євреїв тощо⁴⁴.

Репресивна політика російської влади щодо євреїв, на думку Ю. І. Гессена, складалася з трьох головних мотивів - економічного, морального і політичного. Причому політичний (звинувачення євреїв у посиленні їхньої участі у російському революційному русі) мотив ставав дедалі потужнішим і визначальним у загостренні єврейського питання наприкінці XIX ст. У запропонованій ученим концепції єврейського питання в Російський імперії ми можемо чітко бачити усіх історичних «гравців». Це російський уряд, як головний учасник процесу, неєврейські етногрупи, які складали оточення євреїв, російська громадськість і власне євреї. Саме між ними і розгорталася драма єврейського питання у Російській імперії.

Отже, якщо у концепції історії єврейського питання С. М. Дубнова переважають гуманітарні особливості проблеми (реакція єврейського співтовариства на загострення єврейського питання), то у Ю. І. Гессена ми знаходимо принципово нові: соціологічні і політологічні підходи щодо вивчення єврейського питання (реакція неєврейського оточення - соціальних і політичних інститутів - на загострення проблеми). У свою чергу, гармонійне поєднання усіх цих (внутрішніх та зовнішніх) чинників відкрило шлях до об’єктивного вивчення історії єврейського питання у Російський імперії.

Примітки:

1. Солженицын А. И. Двести лет вместе. Часть 1. - М.: Русский путь, 2001. - 512 с.

2. Гессен В. Ю. Историк Юлий Гессен и его близкие. - СПб.: Дмитрий Буланин, 2004. - 480 с.

3. Гессен В. Ю. Вказ. праця. - С. 29.

4. Гессен В. Ю. Вказ. праця. - С. 48-91.

5. Гессен В. Ю. Вказ. праця. - С. 92-95.

6. Еврейская энциклопедия. В 16-ти томах. - СПб.: Брокгауз и Эфрон, 1908-1913.

7. «Я смотрю на Вас как на своего учителя...» (Письма Ю. И. Гессена к С. М. Дубнову). Публикация В. Кельнера // Вестник Еврейского университета. История. Культура. Цивилизация. -2000. — № 4. - С. 291-311.

8. Гессен В. Ю. Вказ. праця. - С. 427-439.

9. Цит. за: Гессен В. Ю. Вказ. праця. - С. 76.

10. Вірогідно, що Ю. I. Гессену у цьому допомагав його двоюрідний брат - Йосип Володимирович Гессен. Редактор таких впливових у свій час газет, як «Право», «Речь» та «Руль» (в еміграції), активний політичний діяч, член кадетської фракції у Держдумі Росії Й. В. Гессен був видатним ученим-юристом, який продемонстрував своє блискуче знання усієї специфіки теорії і практики російської правової системи щодо євреїв. Саме Й. В. Гессену належать відомі слова про особливості «єврейського» законодавства Російської імперії: «Якщо з’являються нові правові обмеження, то вони обов’язково стосуватимуться і вреїв». Див.: Гессен И. В. Накануне XX ст. // Накануне пробуждения. Сборник статей по еврейскому вопросу. - СПб., 1904. - С. 5-99; Гессен И. В., Фридштейн В.З. Сборник законов о евреях с разъяснениями по определениям Правительствующего Сената и циркулярами министров. - СПб., 1904. - 228 с.

11. Гессен Ю. И. Евреи в России. Очерки общественной, правовой и экономической жизни русских евреев. - СПб., 1906. - 471 с.

12. Там само. - С. 3.

13. Там само. - С. 5.

14. Там само. - С. 7.

15. Гессен Ю. И. О жизни евреев в России. Записка в Государственную думу // Толстой И. И., Гессен Ю. И. Факты и мысли. Еврейский вопрос в России. - СПб.: Общественная польза, 1907, —С. 6-135.

16. Гессен В. Ю. Вказ. праця. - С. 90.

17. Гессен В. Ю. Вказ. праця. - С. 85-87.

18. Толстой И. И. Антисемитизм в России и другие статьи по еврейскому вопросу. - Петроград: Типография JI. Я. Гинзбурга, 1917. - С. 17.

19. Гессен Ю. И. К истории коробочного сбора в России. - СПб., 1911. - 73 с.

20. Там само. - С. 71.

21. Гессен Ю. И. Россия // Еврейская энциклопедия. В 16-ти томах. Т. 13. - СПб.: Брокгауз и Эфрон, 1908-1913.-С. 615-673.

22. Гессен Ю. И. На арене кровавого навета в России. Происхождение ритуальной литературы на русском языке // Еврейская летопись. Сб. 1. - Петроград-Москва, 1923. - С. 3-17.

23. Гессен Ю. И. Гетто в России // Еврейский мир. - 1910. 18 марта-1 апреля. - С. 57-62.

24. Гессен Ю. И. Временные правила // Еврейская энциклопедия. В 16-ти томах. Т. 5. - СПб.: Брокгауз и Эфрон, 1908-1913. - С. 814-819.

25. Гессен Ю. И. Граф Н. П. Игнатьев и «Временные правила» о евреях 3 мая 1882 года // Право. - 1908. — №30. - С. 5-8; — № 31. - С. 9-13.

26. Гессен Ю. И. Граф Н. П. Игнатьев и «Временные правила» о евреях 3 мая 1882 года // Право. - 1908. — №30. - С. 5.

27. Гессен Ю. И. Граф Н. П. Игнатьев и «Временные правила» о евреях 3 мая 1882 года // Право.-1908.—№31.-С. 13.

28. Гессен Ю. И. История еврейского народа в России. В 2-х томах (Репринтное изд.). - М.: Еврейский университет в Москве. - Иерусалим: Гешарим, 1993. Т. 1. -234 с.; Т. 2 -239 с.

29. Гессен Ю. И. История еврейского народа в России. В 2-х томах (Репринтное изд.). - М.: Еврейский университет в Москве. - Иерусалим: Гешарим, 1993. Т. 1. - С. 56-57.

30. Там само. - С. 59.

31. Там само. - С. 63.

32. Там само. - С. 97.

33. Гессен Ю. И. Из польских отголосков (По архивным данным) // Восход. — №14. - С. 36-40; №15.-С. 36-40.

34. Гессен Ю. И. История еврейского народа в России. В 2-х томах (Репринтное изд.). - М.: Еврейский университет в Москве. - Иерусалим: Гешарим, 1993. Т. 2.-С. 189.

35. Там само. - С. 191.

36. «Я смотрю на Вас как на своего учителя...» (Письма Ю. И. Гессена к С. М. Дубнову). Публикация В. Кельнера // Вестник Еврейского университета. История. Культура. Цивилизация. - 2000. — № 4. - С. 304.

37. Гессен Ю. И. История еврейского народа в России. В 2-х томах (Репринтное изд.). - М.: Еврейский университет в Москве. - Иерусалим: Гешарим, 1993. Т. 1. - С. 86-87.

38. Гессен Ю. И. История еврейского народа в России. В 2-х томах (Репринтное изд.). - М.: Еврейский университет в Москве. - Иерусалим: Гешарим, 1993. Т. 2.-С. 198-234.

39. Там само. - С. 212.

40. Гессен В. Ю. Вказ. праця. - С. 159.

41. Гессен В. Ю. Вказ. праця. - С. 160-163.

42. Трунк И. Историки русского еврейства // Книга о русском еврействе: от 1860-х годов до революции 1917 г. - Иерусалим: Гешарим, М.: Мосты культуры; Мн.: МЕТ, 2002. - С. 16- 39; С. 29.

43. Гессен В. Ю. Вказ. праця. - С. 179, 225.

44. Гессен Ю. И. История еврейского народа в России. В 2-х томах (Репринтное изд.). - М.: Еврейский университет в Москве. - Иерусалим: Гешарим, 1993. Т. 2. - С. 206-214.