Олександр Новосьолов

Історія Другої світової війни була і залишається однією з найактуальніших тем сучасної історичної науки. Особливої уваги заслуговує вивчення долі союзників гітлерівської Німеччини. У даному контексті історична доля Румунії як сателіта Рейху є найбільш показовою. Слід зауважити, що окремі аспекти участі Румунії у Другій світовій війні вивчалися такими дослідниками як Е. Манштейн¹, Б. Мюллер-Гіллебранд², К. Кіріцеску³, А. Дуту⁴, А. Русак⁵. Проте ряд питань даної проблематики потребує певної систематизації, уточнення та конкретизації.

Війна 1941-1944 pp. була для Румунії тотальною й вимагала повної концентрації і напруження усіх сил країни. Антонеску вважав, що чим вагомішим стане внесок Румунії у перемогу над СРСР, тим більшими будуть територіальні здобутки, які він отримає у винагороду від фюрера. А. Гітлер всіляко намагався підтримувати ці прагнення, використовуючи румунсько- угорські протиріччя навколо Трансільванії. Як зазначав німецький генерал Ф. Гальдер, Гітлер довго вагався між двома можливостями: чи йти разом з Угорщиною, чи надати Румунії гарантії проти неї. На зустрічі з Гітлером на початку 1941 р. Антонеску передав на розгляд фюрера меморандум, у якому йшлося про те, що Румунія згідна у разі необхідності приєднатися до воєнних дій на боці Німеччини, але, при цьому будучи сполученою з Німеччиною Дунаєм, румунська сторона бажає також мати з Рейхом кордон суходолом на півночі і північному заході. Кондукетор виразив сподівання, що у новій Європі Німеччина визнаватиме природну роль Румунії як регіонального гегемона⁶.

Деякі конкретні обіцянки про територіальні винагороди для Румунії Антонеску все ж одержав підчас зустрічі з Гітлером у Мюнхені 11 червня 1941 p., де обговорювалися питання, пов’язані з нападом на СРСР. Гітлер підкреслив, що Румунія не повинна залишатися осторонь війни, оскільки для повернення Бессарабії та Північної Буковини, які були відторгнуті від Румунії Радянським Союзом влітку 1940 p., у неї немає іншого шляху, окрім війни. Також фюрер дав зрозуміти, що за надану допомогу Румунія зможе анексувати та адмініструвати інші радянські території на схід від Дністра. Слід зауважити, що днем раніше румунський диктатор під час бесіди з румунським представником в Берліні Р. Боссу повідомив, що йому відомо про приготування до німецько-радянської війни. І. Антонеску заявив, що бажав би повернути втрачені в 1940 р. провінції та посунути якомога на Схід кордони Румунії

Присутність військ Румунії на фронтах Другої світової війни тривала 1421 день ( 22 червня 1941 р. - 12 травня 1945 р.)⁷. Цей відтинок часу був багатофазовим, що визначається, зокрема, конкретними функціями румунських військ у зонах військових операцій, характером стратегічних об’єктів, навколо яких велися бої, якістю і рівнем підготовки військ, мотивами та цілями, які переслідувалися румунським командуванням та урядом в цілому.

Румунське командування, як і інші союзники Німеччини, мало отримати конкретні бойові завдання безпосередньо перед самим початком війни. Використання румунських військ визначалося планом “Мюнхен”, який був розробленний німецьким командуванням у Румунії. В середині червня про цей план було повідомлено румунське керівництво⁸.

Ранком 22 червня 1941 р. король Румунії Міхай II та керівник держави Антонеску закликали румунів до “священної війни” за звільнення Бессарабії та Північної Буковини⁹. Сучасними румунськими дослідниками виділяється три основних хронологічних періода участі румунських військ у Другій світовій війні:

Перший - так звана “Східна кампанія”, яка тривала з 22 червня 1941 р. по 23 серпня 1944 р. і характеризувалася розгортанням бойових дій за участю румунсько-німецьких військ на території СРСР та українських земель зокрема¹⁰.

Цей значний за обсягом хронологічний пласт поділяється на ряд етапів:

1) “Кампанія 33-ох днів”, в результаті якої були анексовані Бессарабія та Північна Буковина (22 червня - 26 липня 1941 p.);

2) “Битва за Одесу” (14 серпня - 16 жовтня 1941 p.);

3) “Битва за Крим” (осінь 1941 р - 4 липня 1942 p.);

4) “Сталінградська епопея” (28 червня 1942 р. - 17 квітня 1943 p.);

5) “Битва за Бессарабію і Молдову” (перехід від наступальної стратегії

до оборонної (квітень 1944 р. - 23 серпня 1944 р.)).

Другий період, який тривав з 23 по ЗО серпня 1944 p., і позначився перенесенням військових акцій на територію Румунії.

Третій період - так звана “Західна кампанія” - тривав з 1 вересня 1944 р. по 12 травня 1945 р. Цей період характеризується переходом Румунії у табір антигітлерівської коаліції та участю її військ у розгромі гітлерівської Німеччини¹¹.

Чисельність збройних сил Румунії на червень 1941 р. становила 703 тис. Загальне військове керівництво здійснювала вища військова рада оборони. Безпосередньо збройними силами керувало військове міністерство¹².

Військові сили Румунії складали сухопутні війська, військово-повітряні сили та військово-морський флот, а також корпуси прикордонної охорони та жандармерії. До складу сухопутних військ входили три загальновійськові армії (21 піхотна дивізія та 14 бригад). Піхотна румунська дивізія за штатом 1941 р. складала одну артилерійську бригаду (два полки), батарею зенітних гармат, розвідувальний загін, а також підрозділи обслуговування. Усього дивізія нараховувала 17715 чоловік.

Для участі у війні проти СРСР румунське командування виділило усього 358100 військових, які складали дві польові армії: 3-тю та 4-ту (3-тя, 4-та та 11 -та німецька армії складали групу військ “Антонеску”), що нараховували 13 піхотних дивізій, 5 піхотних, 1 моторизовану та З кавалерійські бригади. В складі 11 німецької армії, яка номінально перебувала у підпорядкуванні Антонеску (фактичним командуючим 11 -ої німеької армії був генерал фон Шоберт), перебували три армійські корпуси з 6-ма німецькими дивізіями та 11-ма румунськими дивізіями та бригадами. Таким чином, на початковому етапі розгортання бойових дій Румунія нараховувала 20,5 дивізій¹³. Крім того, румунська армія нараховувала 60 танків, 423 літака, 3255 гармат та мінометів¹⁴. Воєнно-морські сили Румунії складалися з чорноморського флоту та дунайської флотилії. Чорноморський флот Румунії на початку німецько-радянсько війни 1941 - 1945 pp. мав 2 допоміжних крейсера, 4 ескадрених міноносця, 13 тральщиків. Дунайська флотилія включала 7 моніторів, 3 плавучих батареї, 20 річкових катерів та 4 допоміжних корабля¹⁵.

Наступ, що розпочався 1 липня з території Молдови, готувався спершу силами 7-ми німецьких дивізій та 22-ох румунських дивізій та бригад. Стан і якість румунських військ об’єктивно оцінив генерал-полковник Ф. Гальдер, який прибув до Молдови з метою інспекції румунських оборонних позицій на північному та на східному кордонах Молдови. Ф. Гальдер зробив невтішні висновки - румунські збройні сили не були готовими до бойових дій: відмобілізований контингент пройшов короткострокову підготовку, офіцерський корпус не мав достатнього досвіду і уяви про новітні методи війни, армія була озброєна застарілою технікою, не вистачало транспортних засобів, кидалася у вічі слабка дисципліна особового складу. В аналогічному стані перебували 3-тя та 4-та румунські армії, що входили до складу німецьких військ групи “Південь”¹⁶.

Про слабкі сторони румунської армії в своїх мемуарах зазначав німецький генерал Е. Манштейн. Зокрема він писав, що румунські 3-тя та 4- та армії суттєво відрізнялися за своїми якісними показниками від німецьких збройних сил. Румунський солдат, писав Е. Манштейн, був за походженням селянин, хоробрий, невибагливий, терплячий. Проте, низький рівень загальної освіти в дуже обмеженому об’ємі дозволяв підготувати з нього ініціативного одиничного бійця, не говорячи вже про молодшого командира. До того ж в румунських збройних силах не існувало однакового забезпечення солдатів та офіцерів, а наявність тілесних покарань не могла сприяти підвищенню боєздатності військ¹⁷.

Румунським військам за планом “Барбаросса” відводилася скромна роль: захист нафтових районів від нальотів радянської авіації, створення плацдармових укріплень на східному березі річки Прут, а по мірі просування німецьких військ на схід - організація переслідування та знищення відступаючих раднських частин у межиріччі Пруту та Дністра¹⁸.

29 червня 1941 р. Гітлер звернувся в листі до румунського командування з вимогою форсувати Прут й розпочати наступ на схід від Ботошан, спрямовуючи головний удар у північно-східному напрямку .

До 1 липня бойові операції в районі річки Прут носили локальний характер. 2 липня війська групи армій “Антонеску” перейшли в наступ. Основний удар здійснювався силами 11 -ої німецької армії та румунського кавалерійського корпусу на Могілев-Подільський. 1-ша румунська танкова дивізія “Romania Mare”, що перебувала у складі цієї армії, вже 8 липня вийшла на лінію річки Дністер, а 12 липня увійшли до міста Бельци.

Перед 3-ою румунською армією ставилося завдання захоплення Північної Буковини. Вже 5 липня її військам вдалося увійти до Чернівців, а до 9 липня повністю виконати поставлені перед нею завдання.

Війська 4-ої румунської армії, захопивши плацдарм на лівому березі річки Прут, вклинилися у Південну Бессарабію, що дало їм можливість просуватися у напрямку Кишинева, який був зайнятий 16 липня. Окремий 2- ий румунський армійський корпус форсував Дунай і вже 26 липня захопив Акерман.

Ще 17 липня 1941 р. штаб Командування німецько-румунським фронтом в Румунії повідомляв, що стратегічні вузли Бессарабії захоплені. Крім того повідомлялося, що бої за очистку важливого стратегічного плацдарму в районі Корнешть завершуються. Румунськими військами були захоплені міста Хотин, Сорока, Оргеєв, Кишинів.

Наступ румунської армії, розгорнутий на схід та північ від Прута, підтриманий 11-ою німецькою армією, на флангах якої діяли румунські дивізії та бригади, був призупинений контрударами 18-ої та 9-ої радянських армій, які утримували позиції на Дністрі. Найбільш запеклі бої у межиріччі Пруту да Дністра розгорнулися навколо масиву Корнешть. У боях за цей район румунські втрати склали 4112 вбитих, 12120 поранених, 5506 зниклих безвісті. Протягом липня 1941 р. румунсько-німецькі війська повністю заволоділи територіями Бессарабії та Північної Буковини¹⁹. Румунські правлячі кола з ентузіазмом зустріли вихід німецько-румунських військ на береги Дністра. Королівським декретом від 21 серпня 1941 р. кондукетору присвоювалося звання маршала, а в указі про нагородження його орденом “Міхая Вітязу” зазначалося, що Антонеску відзначається за особливі заслуги у керівництві боями у межиріччі Пруту та Дністра, а також за продовження “священної війни, яка призведе до повного звільнення задністровського румунського населення”²⁰.

Починаючи з 3 серпня 3-я румунська армія форсувала Дністер. Просуваючись на південь у напрямку Вознесенська її війська захопили важливі підступи по всій довжині західного берега Південного Бугу. Вже 10 серпня передові частини цієї армії досягай лінії ріки. 19 серпня німецько- румунські війська увійшли до Кривого Рогу. В листі до Антонеску 14 серпня 1941 р. Гітлер писав, що після перемоги румунсько-німецькі війська продовжують переслідування ворога. Територія на схід від Бугу до Чорного моря незабаром буде повністю очищена від противника. Фюрер розкрив перед кондукетором деякі плани на майбутнє. Першочергове завдання Гітлер бачив в організації нового фронту з метою розгромити оборону противника на Дніпрі. Крім того важливе значення надавалося захопленню Криму як важливої воєнно-морської бази. Гітлер зауважив, що захоплення Кримського півострова є важливим і для румунів, оскільки саме з баз півострова радянська авіація здійснює бомбардування нафтових районів Румунії.

За розрахунками фюрера румунські сили спрямовувалися на захоплення Одеси, одного з найбільших портів на Чорному морі. Згідно з наказом головного командування військ німецької групи армій “Південь” румунським військам ставилося завдання захопити північне узбережжя Чорного моря на захід від Дніпра²¹.

18 серпня 1941 р. 4-а румунська армія при взаємодії з 72-ою німецькою піхотною дивізією приступили до штурму Одеси. Командування німецьких військових підрозділів зайняло вичікувальну позицію, адже німці знали, що румуни не мають достатніх можливостей для того, щоб здолати оборону міста. На фронт прибув сам І. Антонеску. На початку вересня навколо Одеси було побудовано три основних та декілька допоміжних рубежів оборони, довжина яких сягала понад 250 км. Ще 19 серпня 1941 р. Ставка створила Одеський оборонний район (OOP), куда увійшли Окрема Приморська армія, Одеська воєнно-морська база та частина кораблів Чорноморського флоту.

Неспроможність румунського командування здолати опір Одеси впливала на моральний стан військ. Одеса стала питанням престижу як для румунської армії, так і для її керівництва. Після тривалих важких боїв румуни були змушені звернутися по допомогу до німців. Вдалі і продумані дії радянських військ зірвали плани німецько-румунського командування щодо повномасштабного наступу.

У середині жовтня радянське командування, зважаючи на стратегічну ситуацію, розпочало евакуацію своїх військ з Одеси. За наказом Ставки Верховного Головнокомандуючого в ніч з 15 на 16 жовтня 1941 р. захисники міста погрузилися на кораблі і переправилися у Крим²².

Неспроможність румунської армії заволодіти Одесою в поставлені строки переплутало плани німців щодо захоплення Криму. Після вступу румунів до міста, Гітлер надіслав кондукетору привітання, в якому відзначив, що захоплення Одеси стало “вінцем” Великої Румунії. Гітлер наголосив, що допомога, яку надала румунська армія, сприяє остаточній перемозі румунів та німців, які об’єднані залізом і кров’ю. Цей “вінець” коштував Румунії 150 тис. загиблих та скалічених. За два місяці боїв під Одесою румуни втратили

12 дивізій, сотні літаків, гармат та іншої військової техніки. Починаючи з листопада 1941 р. румунська армія була задіяна у військових операціях у Криму²³.

Після окупації Одеси та встановлення у місті румунської окупаційної влади І. Антонеску з метою піднести дух нації наприкінці 1941 р. влаштував у Бухаресті парад перемоги. В ньому взяли участь військові частини, що повернулися зі Східного фронту. Румунська громадськість, політичні кола, преса одностайно заговорили, що війна переможно завершена. Проте в новорічному зверненні Антонеску відзначив, що обов´язок румунів полягає у веденні війни до переможного кінця.

На Східному фронті ще залишався румунський кавалерійський корпус, який складався з п’яти бригад, та перебував у підпорядкуванні 1-ої танкової німецької армії, яка вела наступ у напрямку Донця. Ці п’ять бригад були задіяні у бойових операціях на схід від Дніпра. їх склад станом на 1 жовтня 1941 р. становив 66597 військових.

Втрати у живій силі та техніці призвели до того, що подальше використання румунських дивізій на Сході у тому обсязі, який вимагало німецьке командування, стало неможливим. З 1 листопада 1941 р. 4-та румунська армія була переведена вглиб румунської території, де була розпочата її демобілізація. Декількома днями пізніше почали прибувати окремі підрозділи 3-ої армії. В той же час східніше Дністра продовжували залишатися дві піхотні дивізії, дві кавалерійських та одна фортифікаційна бригади.

Незважаючи на значне зменшення чисельності румунських військ на Східному фронті, вони продовжували переважати угорські та італійські частини. Війна проти СРСР трактувалася румунським політичним та військовим керівництвом як певний “хрестовий похід проти більшовизму”.

В січні 1942 р. до Бухареста прибув Кейтель для переговорів про більш активну участь румунів у бойових операціях. У переговорах з Антонеску Кейтель домігся від кондукетора відправки на Східний фронт нових військових контингентів. Згідно з протоколом, що був підписаний Гітлером в Берліні, Німеччина зобов’язувалася забезпечити румунську армію технікою та зброєю, а під час розгортання бойових операцій на теренах СРСР, забезпечувати усім необхідним²⁴.

1 лютого 1942 р. при зустрічі Гітлера та Антонеску у ставці „Вольфшанце” кондукетор підтвердив, що Румунія погоджується зробити значний внесок у війну. Кондукетор підкреслив, що країна зі всіма своїми військовими та економічними можливостями перебуває у повному розпорядженні Рейху. На підтвердження своїх слів вже весною 1942 р. Антонеску розпочав відправку нових румунських дивізій на Східний фронт. Проти такої політики кондукетора виступив ряд генералів й керівників штабу румунських військ на чолі з начальником оперативного штабу генералом И.Якобічем. Але за вимогою німецького посла в Румунії М. Кіллінгера И.Якобіча було усунуто з посади. Після цього спеціальним декретом від 22 липня 1942 р. з румунської армії було звільнено 14 генералів та 18 полковників, які виступили проти подальшого ведення війни.

До літа 1942 р. на німецько-радянському фронті було задіяно 26 румунських дивізій (на території Румунії залишалося 5-6 дивізій, які перебували в стані формування). На відміну від літа 1941 p., коли румунська армія мала самостійну оперативну смугу та завдання, літком 1942 р. румунські військові сили були розсіяні по всьому фронту від Харькова до Кавказа. Вони билися під Керчю та Севастополем, під Харьковом і на Донці²⁵. Румунські воєно-морські сили спільно з італійськими підводними човнами охороняли німецькі каравани на Чорному морі. 3-тя та 4-та румунські армії дійшли до Кавказу та Волги. До 15 грудня 1942 р. Румунія залучила в зонах бойових дій 295281 військових²⁶.

Восени 1942 р. збройні сили Румунії нараховували 731,5 тис. чоловік, які складали три польові армії - 50 дивізій (30 кадрових й 20 резервних) та 17 окремих бригад. При цьому 26 дивізій були сконцентровані на радянсько- німецькому фронті²⁷. Уже 29 серпня 1942 р. румуни досягай ріки Дон на південний схід від Сталінграда. Генерал К. Драгаліна, командуючий 6-м корпусом, за цю операцію був нагороджений Рицарським Хрестом. Незабаром під Сталінград були перекинуті додаткові сили, на основі яких була сформована 4-та румунська армія (6-ий та 7-ий армійські корпуси). Третя румунська армія брала активну участь в наступі на Кавказ. Армія складалася з піхотного та кавалерійського корпусів. Війська ІІІ-ої армії 5 серпня 1942 р. переправилися через Дон біля Ростова й захопили Єйськ, станиці Красноармійську та Слов’янську. В результаті наступу на Кубань на початку вересня була захоплена Анапа. 11 вересня 1942 р. німецько- румунські війська захопили Новоросійськ, останній великий порт на Чорному морі. На сталінградському напрямку були зосередженні значні сили. В жовтні 1942 р. під Сталінград були перекинуті дві румунські армії - 3-тя та 4-та²⁷.

Розгром двох румунських армій під Сталінградом, погіршення внутрішньополітичної та соціально-економічної ситуації в Румунії вплинуло на загострення її відносин з Німеччиною. Криза влади в Румунії розвивалася у прямій залежності від обстановки на радянсько-німецькому фронті. Після Сталінградської битви залишки ІІІ-ої та IV-ої армій повернулися у Румунію на переформування. Фактично на Східному фронті продовжували діяти вісім румунських дивізій: кавалерійський корпус (6-та, 9-та, 19-та кавалерійські дивізії), 10-та піхотна, 2-га й 3-тя гірські дивізії - на Кавказі; гірський корпус (1 -ша та 4-та гірська дивізії) - у Криму.

Під час зустрічі з фюрером на початку 1943 p. І. Антонеску дав згоду на категоричні вимоги Гітлера щодо продовження концентрації основних румунських сил на німецько-радянському фронті. Диктатори домовилися про переформування і переозброєння румунських військ на Східному фронті. Кондукетор зобов´язався наново укомплектувати 19 дивізій.

Починаючи з вересня 1943 р. румунський уряд почав стягувати з фронту свої військові частини. Тоді ж з армії було звільнено усіх буковинців та бессарабців. У самій Румунії зростала антинімецька пропаганда. Одночасно маршал І.Антонеску продовжував таємні пошуки шляхів входу Румунії з війни.

Війна проти Радянського Союзу була непопулярна серед румунських солдат. Німецький генерал Е. Манштейн згадував, що думка про продовження війни на території Росії у багатьох румунів не викликала особливого ентузіазму. Випадки дезертирства були буденним явище. На думку Манштейна, використанню румунських військ на Східному фронті перешкоджав один момент - велика повага румунів до росіян. Крім того, на той момент Румунія вже досягла своєї основної цілі у війні, повернувши Бессарабію, Буковину та окупувавши Трансністрію²⁸.

Військовий аташе Румунії у Берліні генерал І. Георге у своїх спогадах зазначав, що після падіння Одеси румунські війська мали повернутися додому. І. Георге вважав, що повернувши Бессарабію та Буковину, відновивши старий румунський кордон по Дністрі, слід було повернутися, не втручатися у подальшу боротьбу росіян та німців²⁹.

Наприкінці 1943 р. в Криму в складі 17 німецької армії перебувало сім румунських дивізій загальною чисельністю 75 тис. солдат та офіцерів. Тут румунські частини (1-ша, 2-га, 3-тя гірські, 6-та, 9-та кавалерійські, 10-та й 19-та піхотні дивізії) спільно з німецькими підрозділами охорони здійснювали оборону смуги узбережжя від можливих десантів противника.

Зима 1943 - 1944 pp. виявилася в Україні теплою. Земля розкисла, але Червона армія вела наступ на багатьох напрямках радянсько-німецького фронту. Найбільш ефективно діяли війська, які наступали на півдні. Здолавши “Східний вал”, який був збудований на берегах Дніпра та Південного Бугу, 1-ий, 2-ий та 3-ій Українські фронти весною 1944 р. вийшли на оперативний простір, беззупинно просуваючись до кордонів СРСР. Вже 27 березня війська 2-го Українського фронту, переслідуючи противника, форсували річку Прут і перенесли бойові дії на територію Румунії. Вже 26 березня війська 3-го Українського фронту приступили до звільнення Одеси. 9 квітня передові частини цього фронту увійшли до міста, а протягом 11-14 квітня вийшли на лінію Дністра³⁰.

Починаючи з кінця березня опір німецько-румунських військ на кішенівсько-яському напрямку зростав. З середини квітня наступ радянських військ було призупинено. Червона армія закріпилася на рубежі Редеуць - Пашкань - Дубосарь.

На початок літа 1944 р. радянські війська підійшли до кордонів Румунії. Наприкінці травня фронт було стабілізовано, він протягнувся від Північної Буковини по лінії річки Дністер до Чорного моря. Наступ радянських військ розпочався 20 серпня 1944 р. Сили 2-го та 3-го Українських фронтів румунських військ організувати контрудари зазнали невдачі. Історик К. Тіппельскірх зазначав, що внаслідок прориву радянських військ фронт змішався, усе перетворилося на хаос. Будь-яке централізоване керівництво бойовими діями припинилося, тили були відрізані. 22 серпня маршал І.Антонеску наказує військам відійти до укріпленої лінії “Траян” та укріпрайону навколо Фокшан, але вже на цей момент частини 3-ої та 4-ої румунської армії потрапили в оточення. Моральний дух румунських солдат та офіцерів впав. Румунські війська не могла надихнути навіть ідея оборони батьківщини. Як зазначав Тіппельскірх, навіть гасло боротьби з більшовизмом не могло вплинути на опір румунів. Тоталітарний режим І. Антонеску втратив усяку популярність³¹.

Внаслідок розгрому німецько-румунських військ в ході Ясько- Кишенівської операції та в результаті загострення внутрішньополітичної ситуації, зростання антигітлерівських настроїв та незадоволення політичним режимом Антонеску, в Румунії склалися сили, що виступили проти диктатури кондукетора³². 23 серпня король Міхай І, спираючись на опозиційні політичні сили, заарештував Антонеску та його уряд.

Таким чином, участь румунських збройних сил у агресії на українські землі була зумовлена рядом політичних обставин, які в цілому не відповідали національним інтересам румунського народу. В результаті розгортання бойових дій проти СРСР, Румунії вдалося окупувати протягом червня - липня 1941 р. території Бессарабії та Північної Буковини. Територія Транс ні стрії була захоплена протягом липня - жовтня 1941 р.

Чисельність збройних сил Румунії на червень 1941 р. становила 703 тис. Для участі у війні проти Радянського Союзу румунське командування виділило 358100 військових. На початковому етапі розгортання бойових дій Румунія нараховувала 20,5 дивізій. Рівень підготовки румунських військ був досить низьким, що позначилося на боєздатності румунської армії. В червні - жовтні 1941 р. румунські збройні сили мали самостійну оперативну смугу, починаючи з 1942 р. німецьке командування використовувало румунські війська в якості допоміжних частин, які були розсіяні по всьому радянсько- німецькому фронту.

Величезні втрати, наростаюча політична та економічна криза, непопулярність війни проти СРСР, сприяли поваленню режиму І.Антонеску, та виходу Румунії з гітлерівської коаліції.

Примітки:

1. Манштейн Э. Утерянные победы. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. - 640 с.
2. Мюллер-Гиллебраунд Б. Сухопутная армия Германии 1933 - 1945 гг. - М.: Изографус, Эксмо, 2003. - 800 с.
3. Kiristescu С. Romania in al doilea razboi mondial: in 2 vol. - Vol 1. - Bucurejti ; Universul Enciclopedic, 1995. - 360 p.; Kiristescu C. Romania in al doilea razboi mondial: in 2 vol. - Vol
4. Bucurejti; Universul Enciclopedic, 1995. - 360 p.
5. Dutu A., Retegan M. Romania in razboi - 1421 zile de inclestare : Eliberarea Basarabiei §i a Bucovinei de Nord (22 iunie -26 iulie 1941). - Bucurejti: Globus, 1992. - 248 p.
6. Русак A.B. Союзники гитлеровской Германии в войне против СССР 1941 - 1945. - К.: Ин-т истории НАН Украины, 1998. - 296 с.; Русак А.В. Румунія у Другій світовій війні - від сателіта гітлерівської Німеччини до союзника антифашистської коаліції (1941 - 1945 pp.) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. Випуск 50. - 2000. - С.67 - 70.
7. Нюрнбергский процес: Сборник материалов : в 8т. / Под. Ред В.В. Титов. - Т. 1. - М.: Юридическая литература, 1987. - С. 588 - 590.
8. Dutu A., Retegan М. Op.cit. - P. 21.
9. История второй мировой войны 1939 - 1945 : в 12-ти т. / Под ред. А.А. Гречко, Г.А. Арбатова, В.А. Виноградова. - Т. 4. - М.: Воениздат, 1975. - С. 23.
10. Русак А.В. Румунія у Другій світовій війні - від сателіта гітлерівської Німеччини до союзника антифашистської коаліції (1941 - 1945 pp.) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. Випуск 50. - 2000. - С.67.
11. Buzatu Gh. Romania §і Razboiul Mondial din 1939-1945. - Ia§i: Centra de istorie §i civilizatie Europeane, 1995. - P. 24.
12. Ibidem. - P. 25.
13. История второй мировой войны 1939 - 1945: в 12-ти т. / Под ред. А.А. Гречко, Г.А. Арбатова, В.А. Виноградова. - Т. 3. - М.: Воениздат, 1974. - С. 336.
14. Великая Отечественная война. 1941 - 1945. Воэнно-исторические очерки: в 4-х кн. / Гл. ред. кол. В.А.Золотарёв. - Книга первая. Суровые испытания. - М.: Наука, 1998. - С. 113.
15. История второй мировой войны 1939 - 1945 : в 12-ти т. / Под ред. А.А. Гречко, Г.А. Арбатова, В.А. Виноградова. - Т. 4. - М.: Воениздат, 1975. - С. 13.
16. Русак А.В. Союзники гитлеровской Германии в войне против СССР 1941 - 1945. - К.: Ин-т истории НАН Украины, 1998.-С. 46.
17. Манштейн Э. Назв. праця. - С. 217.
18. Мюллер-Гиллебраунд Б. Назв. праця. - С. 273.
19. Kiristescu С.Op.cit. - P. 55.
20. Dobrinescu V. FI. Basarabia in anii celui de al doilea razboi mondial (1939 -1947). Ia§i : Institutul European, 1995. - P. 228.
21. Русак А.В. Союзники гитлеровской Германии в войне против СССР 1941 - 1945. - К.: Ин-т истории НАН Украины, 1998. - С. 48.
22. Там само. - С. 49.
23. Rotaru J. Marjalul Ion Antonescu: Am facut “razboi sfint” imptriva boljevismului: Compania anului 1941. - Ordea: Cogito, 1994. - P. 177.
24. Bulei I. Scurta istoriea romanilor. - Bucurejti : Meronia, 1996. - P. 126.
25. Dragan J.C. Istoria romanilor. - Bucurejti : Europa Noua, 1994. - C.236
26. Rotaru J. Op.cit. - P. 94.
27. Великая Отечественная война. 1941 - 1945. Воэнно-исторические очерки: в 4-х кн. / Гл. ред. кол. В.А.Золотарёв. - Книга вторая. Перелом. - М.: Наука, 1998. - С. 17.
28. Русак А.В. Союзники гитлеровской Германии в войне против СССР 1941 - 1945. - К.: Ин-т истории НАН Украины, 1998. - С.52.
29. Манштейн Э. Назв. праця. - С. 218.
30. Gheorghe I. Un dictator neferecit- marejalul Antonescu : Calea Romaniei spre Statul satelit. - Bucurejti : Machiavelli, 1996. - P. 205.
31. Kiristescu C. Op.cit. - P. 165.
32. Типпельскирх К. История Второй мировой войны. - М.: ACT, 2003. - С. 625
33. Лиддел Гарт Б.В. Вторая мировая война. - М.: ACT; СПб: Terra Fantastica, 2003. - С.622.