Ігор Піддубний

Історія комуністичного руху привертає до себе увагу своєю специфікою. Разом з тим особливу увагу викликає історія діяльності комуністичних організацій і своєрідного “штабу революції” - III Інтернаціоналу. У свій час історія III Інтернаціоналу висвітлювалася у різних працях¹. Досить традиційно для радянської історіографії його створення висвітлено у праці Я.Тьомкіна та Б.Туполева, де автори розкрили діяльність II Інтернаціоналу напередодні та в умовах І Світової війни та описали процес утворення Комуністичного Інтернаціоналу. Окремими главами висвітлено питання розвитку міжнародного комуністичного руху та діяльності В. Леніна у Комуністичному Інтернаціоналі². Певним чином проблеми міжнародного комуністичного руху розкривалися у тематичних збірниках. Таким є і збірник, присвячений проблемам, які розглядали на IV конгресі Комінтерну. Зокрема, у статті Боєва П. та Груздевої В.П. розкрито особливості діяльності компартій у країнах Південно-східної Європи у 1921-1923 pp.³. Намагання розглядати діяльність міжнародних комуністичних організацій лише з позитивної точки зору відобразилася і на складі документів збірника, присвяченого проблемам діяльності III Інтернаціоналу та Комуністичного Інтернаціоналу молоді⁴.

В сучасних умовах змінилася традиція у висвітленні цілого ряду питань, пов’язаних з висвітленням комуністичного руху. Окремі дослідники вважають комуністичні організації міжвоєнної доби дещо слабкими та такими, що викликали роздратування у правлячої верхівки країни. Разом з тим будь-які прояви опозиційності уряду, особливо у національних меншин Румунії у багатьох випадках асоціювалися з комуністичною діяльністю⁵. Традиційною для румунських істориків стає думка про виключно підривну діяльність комуністичних організацій, що відображається у ряді статей. Зокрема, Ф.Мюллер розкриває окремі положення зовнішньої політики Комуністичної партії Румунії (КГТР) як такі, що були спрямовані на відрив від Румунії її “історичних провінцій”⁶. Також румунські історики оцінюють діяльність Комуністичного Інтернаціоналу у 20-х роках як підривну супроти Румунії⁷. Позитивною стороною цієї роботи є підготовлені автором та подані до друку документи, що підтверджують його позицію. До того ж і російські історики по-новому без прикрас розглядають постать В.Леніна та діяльність Комуністичного Інтернаціоналу⁸. Об’єктивно розцінюють діяльність Комінтерну сучасні російські історики, що розробляють дану проблему. Так, вони вважають III Інтернаціонал “найважливішим суб’єктом революційної політики СРСР на Балканах”. Його тісні зв’язки з керівництвом партії та підвідомчими йому установами дозволила швидко встановити розгалужену мережу організацій⁹. Документи у збірнику згруповані за роками і відображають розробку головної лінії Комінтерну у питанні поширення комуністичної ідеї на Балканах. Своєрідною є позиція К.Хітчінса, який у своїй праці “Міф та реальність в румунській історіографії” досліджує питання діяльності комуністичних організацій в Румунії у 1917-1944 pp. Ним розглянуто історіографію питання, створення КПР, діяльність комуністів у міжвоєнній Румунії, роль Комінтерну, легальні організації КПР та труднощі діяльності¹⁰.

Свою роль у міжнародному комуністичному русі відіграв і журнал “Коммунистический Интернационал”, який видавався у 1919 - 1943 pp. російською, англійською, французькою, німецькою, іспанською та китайською мовами та був друкованим органом Виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу¹¹. Попри всю тенденційність йому притаманну цей журнал є одним з джерел, що дозволяє судити про становище у комуністичному та робітничому русі у 20-30-х роках. Прикладом тому є робота Феофілатьєвої Є.О. присвячена відображенню робочого руху Англії на сторінках журналу¹². У якості джерела використано ряд публікацій журналу у роботі М.Ляховича, присвяченій робітничому руху Румунії кінця 20-х - початку 30-х років та праці В.Курила з історії комуністичного руху на Буковині¹³.

Таким чином, в сучасній українській історіографії відсутні роботи, присвячені вивченню публікацій журналу “Коммунистический Интернационал” як джерела з історії комуністичного руху в Румунії міжвоєнного періоду. Саме тому метою даної статті є ознайомлення з характером публікацій журналу “Коммунистический Интернационал” про завдання та діяльність комуністичної організації в Румунії 20-30-х років XX ст.

Становлення журналу відбувалося разом із становленням самої організації, тому організаційні питання були провідними у його перших публікаціях і впродовж його діяльності організаційні питання періодичнео розглядалися на його сторінках. Зокрема, перші номери журналу “Коммунистический Интернационал” містили публікації статуту цієї організації, де містилися завдання створеної 1919 р. організації лівого напрямку. Разом з тим таке поєднання у випуску за 1921 р. пояснюється підготовкою до проведення III конгресу Комінтерну¹⁴. Цікавим є той факт, що у даному випуску вказували на розрив між комуністами та прихильниками 2 1/2 Інтернаціоналу, що став завершеним фактом не лише у Німеччині, Франції, Англії, але й у Румунії. Робилося це тому, що керівництво Комінтерну вважало період між II та III конгресами періодом “посиленої диференціації у створенні справжніх комуністичних партій”. Власне від III конгресу очікували появи завершеної організації Комінтерну, його відшліфованої тактики та встановлення структури кожної окремої компартії¹⁵. Організаційна робота Комуністичного Інтернаціоналу проводилася у відповідних секціях. Так, Румунія разом із Болгарією, Югославією, Грецією входили до складу Балканської комуністичної федерації. У числі 17 журналу за 1921 р. містилося повідомлення про проведення наради Балканської комуністичної федерації (БКФ) у Відні 24-28 лютого 1921 р. Нарада визначила завдання БКФ, як координацію дій пролетарських комуністичних партій на Балканах для усунення можливостей створення на національному Грунті ворожнечі. У черговий раз наголошувалося на можливості розгортання Антантою війни на Балканах. Крім того, на одному із засідань зазначено, що національні питання на Балканах мають бути вирішені у межах БКФ. У цьому ж номері далі подано “Проект статуту Балканської комуністичної федерації”¹⁶. Проблема діяльності Комуністичної партії Румунії обговорювалося і у статті “Комуністична партія і політичне становище Болгарії”, поданій В.Коларовим 5 січня 1921 р. В ній зазначалося, що революційний рух у Румунії знаходиться у важкій кризі. Цей висновок зроблено з того, що Соціалістична партія після завершення війни так і не скликала з’їзду, зокрема, через саботування його з боку керівництва. Через Компартію Болгарії давалися доручення комуністам Румунії зі складу Комуністично-соціалістичної партії Румунії об’єднатися для видання комуністичного щотижневого друкованого видання, комуністичних брошур, листівок, а також розпочати підготовку з’їзду. Автор статті В.Коларов писав про відсутність зародків партії та про потребу надання допомоги комуністами сусідніх з Румунією країн¹⁷. Цей же номер містив повідомлення про проведення 9 травня 1921 р. з’їзду Румунської соціалістичної партії, учасники якого більшістю голосів проголосували за приєднання до Комуністичного Інтернаціоналу¹⁸. У іншому місці цього повідомлення вказано, що делегати профспілок Старого королівства на конференції 11 грудня 1920 р. у Бухаресті відмовилися від приєднання до Амстердамського профспілкового Інтернаціоналу¹⁹. Проте висловлювалися деякі побоювання стосовно долі комуністичних організацій. Зокрема, 1921 р. вважали у публікаціях періодом небезпеки. Нею вважали розчинення комуністів у середовищі соціал-демократів та відмову від ідей комунізму (це слід розуміти як ідеї російського більшовизму) та поразку до початку розгортання реальної роботи комуністичних організацій. К.Радек вважав, що III конгрес Комінтерну розмежував остаточно всі сили у світовому лівому русі, чому посприяла і 21 умова вступу до Комінтерну²⁰.

Оптимістично звучало повідомлення Г.Зинов’єва на Всеросійській конференції РКП у серпні 1922 р. стосовно ситуації в Румунії. Промовець зауважив, що у Румунії комуністів підтримує більшість організованих робітників, незважаючи на розгорнутий у країні “білий терор”. Він же зауважив на потребі вироблення для балканських компартій особливих програм діяльності²¹.

Умови діяльності комуністів в Румунії обговорювалися у статті Х.Кабанчієва “Балканская политика Антанты”, де наголошено на схожості таких у Югославії та Румунії. Так, автор говорив про збільшення армій та поліцейського апарату цих країн та відкриття кредитів для них. Зазначалося що у боротьбі проти революційного руху було оголошено поза законом комуністичну організацію. У плані критики згадував автор статті і перебування на території Румунії залишків армії УНР, підрозділів Н.Махно та ін., які використовувалися, за його словами, для “розбійницьких набігів на Радянську Росію”. На завершення автор констатував, “якщо Югославія і Румунія, розширивши свої території, ще утримаються, то виключно завдяки військовому режиму, який вони встановили в приєднаних областях, тій військовій напрузі, яка остаточно виснажує їх підірвані господарські сили”. Як підтвердження цієї фразі приведено приклади падіння курсу румунської валюти та падіння уряду А. Авереску²².

Діяльність БКФ аналізувалася у статті С.Н.Сакунова, де вказувалося на активне розгортання її діяльності після IV конгресу та V конференції БКФ. Стосовно Комуністичної партії Румунії автор відзначив схожі умови діяльності з Югославією. Відзначалося, що у країні ведеться боротьба за зміну конституції, яка, на думку автора, є насправді боротьбою буржуазії національних меншин за здобуття права на участь у спільному управлінні країною в умовах правління Націонал-ліберальної партії. Вимоги, які висунула КПР належали в першу чергу до категорії економічних: 8-годинний робочий день, завершення роботи у суботу о 1 -ій годині, свобода профспілок. Поруч з такими вимогами були і політичні, а саме звільнення політичних в’язнів, свобода друку, ліквідація таємних договорів, укладення мирного договору з Радянською Росією і т. ін. Автор статті зауважував, що румунські комуністи надзвичайно активно брали участь у діяльності та заходах БКФ²³.

У цьому ж номері було опубліковано і окремі питання V конгресу Комінтерну, з яких виділимо статтю В.Коларова “Національне питання на Балканах”. В ній відзначено, що системою мирних договорів, підписаних у Парижі, створено дві багатонаціональні держави та затверджено нові кордони Туреччини, Болгарії і Греції. Зазначалося, що “Румунія, яка до війни нараховувала близько 8 мільйонів, після війни подвоїла своє населення, але, разом з тим, вона поглинула не менше 3 мільйонів угорців, німців, росіян (імовірно мав на увазі українців. - авт.), болгар та інших, що проживають компактними групами у Трансільванії, Буковині, Бессарабії, Добруджі та інде. Таким чином, з’явилося національне питання і в Румунії”²⁴. Далі автор проаналізував ситуацію національних меншин у Трансільванії та Бессарабії, які на думку автора витримували тиск з боку румунської буржуазії та зазначив, що питанню національної боротьби слід приділяти більшу увагу, адже тоді у комуністів з’явиться додатковий союзник²⁵. Питання ж Бессарабії В.Коларов порівнював з питанням Македонським і зазначав, що воно містить загрозу нової війни. У цілому далі зазначалося, що на Балканах “при віковій національній ворожнечі й нетерпимості, питання про захист прав народних меншин тут має первинне значення...Балканські комуністичні партії мають тут сприятливу нагоду проявити себе в якості захисника пригнічених і безправних та сприяти примиренню балканських народів”²⁶. Оскільки національне питання обговорювалося в рамках VI конференції БКФ, то відповідна резолюція була прийнята і з національного питання. В ній було відзначено відсутність у національних меншин Румунії партій, що могли вести дійсну боротьбу за досягнення їхніх прав. Наголошено на тому, що населення Бессарабії прагне до об’єднання з СРСР, тому слід активніше комуністам проводити агітаційну діяльність і виборювати всі права національних меншин в сфері державного та місцевого управління, у боротьбі за використання рідної мови²⁷. В іншій публікації відзначалася потреба створювати комуністичні фракції у профспілкових організаціях, бо реальна прихильність працюючих, на думку автора повідомлення, була на боці комуністів²⁸.

Важливим вважалося питання війни та боротьби проти неї, що пояснює появу у журналі статті “Європейська війна і спустошення на Балканах”. В ній відображено інформацію про збитки Румунії в ході війни та відзначено не досить активну боротьбу соціалістів Румунії проти війни²⁹.

Становище селянства залишалося відкритою темою для обговорення на сторінках журналу. Так, з однієї з його публікацій дізнаємося про скликання восени 1923 р. у Москві І міжнародної селянської конференції за участю 158 делегатів, на якій було створено Міжнародну селянську раду, гаслом якої став заклик “Селяни і робітники всіх країн, єднайтеся!”³⁰. Обговорювалося селянське питання і на V конгресі Комінтерну, тож відгуком на таке обговорення стала стаття про вплив комуністичної партії на селянський Рух. Його організація та підпорядкування комуністам вважалися пріоритетним завданням. До того ж ставилося завдання організації національних секцій Міжнародної селянської ради, яке було вирішене стосовно ряду країн, серед яких опинилася і Румунія³¹. Власне з даного матеріалу випливала думка, навіть швидше рекомендація, стосовно розгортання діяльності робітничо- селянського блоку під егідою комуністичних організацій. Власне мова не йшла про організацію як таку, а швидше про уявний союз між представниками робітництва і селянства. Дещо пізніше з’явиться Робітничо- селянський блок у Румунії і його представники братимуть участь у парламентських виборах.

Існувало власне бачення ситуації у Європі (його розгляд був необхідним особливо тоді, коли мова йшла про умови діяльності комуністів), що відобразилося у статті І.Зорге “Вісім місяців “стабілізації” світового капіталу”. В ній зокрема зазначалося, що криза у балканських країнах потягне за собою втрату економічної самостійності Греції, Румунії та Болгарії. Зокрема, також тут зазначено: “Криза румунського капіталу яскраво проявляється у скороченні продукції нафтової та лісової промисловості. Площа оранки під пшеницю так сильно скоротилася, що доводиться рахуватися з потребою ввезення пшениці. Це надзвичайно важливий факт для країни, що в звичайний час експортувала пшеницю”³². Зовнішня політика Румунії представлена як така, що залежить від зовнішньополітичних обставин. Це непогано проілюстровано на прикладі впливу подій у Болгарії у 1923, 1924 pp., коли Болгарія змушена була шукати підтримки в Румунії шляхом відмови від своїх претензій до неї. Також з точки зору тиску на партії згадували про Цараністську партію³³.

Організаційні моменти діяльності комуністичних партій у балканських країнах обговорювалися у статті В.Сакуна. Вихідною позицією тут була теза про фашистські уряди балканських країн та їхню діяльність з відриву від комуністів робітників та селян. Відзначалося у статті ряд провалів у організаціях, посилення терору у країнах, що вело до зменшення членства у комуністичних партіях балканських країн. Помилкою рахували відсутність систематичного обліку кількісного складу партій, а також відзначав автор, що румунська та болгарська партії були в меншій мірі партіями робітників, представляючи здебільшого інтелігенцію та службовців. Причину цього шукали у відсутності т.зв. “виробничого принципу побудови партії”. Створення осередків та перехід на виробничий принцип діяльності вважали можливістю легшого налагодження діяльності, а також перетворення її у менш помітну для поліції. Цього ж у румунській комуністичній організації і не було зроблено³⁴. Цікавим є повідомлення згаданого автора про те, що на одному з найбільших підприємств у Румунії існував лише один осередок з 4 осіб, двоє з яких не були працівниками підприємства. Висвітлювалися далі і проблеми вербовки до партії, організації діяльності осередків та керівництва роботою низових організацій. Зі змісту статті випливає, що для комуністичних організацій балканських країн, у тому числі й Румунії, було характерним прийняття рішень не колегіально, а фактично одноосібно. Також іноді не існувало взаємоузгодженості між діями обласних та окружних комітетів і центральними комітетами партій³⁵. Також радили перейти від циркулярної форми керівництва до “живої форми керівництва”³⁶.

Після IV з’їзду КПР обговорювалося у журналі питання фракційної боротьби всередині цієї партії. Відзначалося, що після усунення “правоопортуністичного керівництва” зросла чисельність членів партії та посилено дисципліну всередині партії. Наголошувалося на тому, що слабкими місцями партії є організації у промислових районах Старого королівства та Трансільванії. Стосовно ж сільських партійних організацій зазначалося, що лише у Бессарабії є сільські партійні осередки. Критика діяльності керівництва КГТР полягала і у констатації факту про “бюрократично-сектантські методи керівництва”, що полягало у широкому використанні циркулярів для керівництва партійними осередками. Таким чином, вина за недолуге керівництво партією покладалося виключно на керівництво. Результатом подібних дій вважали ізоляцію секретаріату партії від політбюро та відрив останнього від основної маси членів партії. Фактично ізольована партія була і від робітничого руху³⁷. Фракційна боротьба всередині партії була викликана діяльністю групи Рудольфа- Луксіміна проти групи Барбу, яка була зведена до взаємних обвинувачень та саботування постанов Виконкому Комінтерну з даного питання й привела до бездіяльності у тій формі, як того бажало керівництво Комінтерну. Як вказувалося далі у матеріалі, Комінтерн та Політсекретаріат партії вживали заходів для покращення ситуації та усунення можливостей для фракційної боротьби. Останнє рішення дало можливість усунути від відповідальної роботи у партії Барбу та Луксіміна на два роки³⁸. Виходячи із ситуації, що склалася, автор статті відзначав першочергові завдання партії. Одним із них ставала консолідація партії, яку вважали мати сильною в умовах правління Кароля II. Комуністів звинувачували і у тому, що їхня пасивність на тлі загострення ситуації у Румунії не привела до революції у країні, а загостренням ситуації скористалися антисеміти, які невдоволення селян спрямували на проведення погромів. Таким чином, ставилося завдання мобілізації мас для відповідної боротьби проти “соціального й національного гніту”. В цьому плані зобов’язували з Москви КПР більше уваги приділяти унітарним профспілкам і використовувати у їх діяльності боротьбу за економічні права³⁹. Наголос на інтересі до села, що нібито мимохідь проявився у статті Белла Кун все ж таки не був випадковим, адже ситуацію в аграрній сфері вважали досить критичною через існування аграрної кризи у Південно-східній Європі і очікування селянських виступів у Румунії та інших країнах. Створення ж аграрного блоку, до якого мала увійти Румунія розглядалося у журналі як нова форма боротьби проти СРСР як експортера хліба. Як приклад приводилося створення у Румунії військово-морської бази. Зміцнення сухопутних сил та переведення армії на воєнне становище⁴⁰. Згодом з’явиться ще одна стаття стосовно аграрного блоку, в якій буде проаналізована ситуація з організацією аграрного блоку та зроблено висновок про неможливість його створення. Разом з тим проаналізовано заходи, які вживали уряди ряду країн для подолання аграрної кризи. Стосовно ж Румунії відзначалося, що уряд Ю.Маніу розпочавши “капіталістичну раціоналізацію виробництва та збуту сільсько-господарської продукції”, веде її у напрямку зосередження землі в руках “кулацтва”. Зазначалося також, що реорганізація кооперативів також віддала їх до рук заможних селян, особливо в умовах проведення адміністративної реформи. В статті відзначалося, що уряд сприяє закупівлі сільськогосподарських машин крупними господарствами, запроваджує створення картелів експортерів сільськогосподарської продукції. Критично сприймається у статті заходи уряду щодо подолання аграрної кризи у вигляді хлібної монополії, встановленні системи премій за вивезення зерна⁴¹. Економічні питання у згаданій статті перепліталися з політичними, адже автор відзначив, що відбувалася радикалізація настроїв у селян, що в свою чергу вело до можливої загрози селянських повстань. Автор статті наголошує на прикладах, що мають ствердити його правоту стосовно бажання селян бути керованими комуністами (мова йде про перемогу представників Робітничо- селянського блоку на повітових та часткових парламентських виборах (правда сам автор пише про неувагу керівництва КПР до селянського питання і перевагу РСБ на виборах у повіті Тімішоара). Критикуючи бездіяльність керівників комуністичних осередків, Т.Марін пише про увагу “соціал-фашистів” до села⁴². Намічалися у статті і заходи комуністів, спрямовані на зміну ситуації.

Особливе ставлення до внутрішньополітичних подій змусило одного з дописувачів журналу охарактеризувати взаємовідносини між Румунією та Італією в контексті її конфлікту з Францією. Власне мова йшла про невдалу спробу Італії підпорядкувати своєму впливу Румунію і програш її перед Францією, яка організувала “фашистський переворот” у Румунії. Як завжди на сторінках журналу прозвучало надзвичайно категоричне судження стосовно події відомої більше як “реставрація 10 червня”. Можливо і мав місце вплив Франції на остаточне повернення до Румунії принца Кароля, раніше позбавленого права успадкування престолу, але ніяк не можна погоджуватися з оцінкою цього дійства як “фашистського”⁴³. Дещо пізніше з’явиться повідомлення про те, що в Румунії та Фінляндії констатуватиметься “наступ фашизму і перехід до відкритої диктатури”, хоча ми вважаємо подібне твердження стосовно Румунії абсолютно безпідставним⁴⁴. У ряді подій, що відрізняли у 1930 р. діяльність комуністичних організацій від попередніх років було відзначення антивоєнного дня. Як випливає з публікації у 1930 р. рекомендували організовувати проведення “революційних масових демонстрацій”, скликання зборів та поширення антивоєнної літератури. Ідея безумовно цікава, якщо зважити на вихідні позиції цієї рекомендації. У публікації відзначалося, що від VI конгресу Комінтерну “небезпека нових імперіалістичних воєн і особливо війни імперіалістичних держав проти СРСР надзвичайно загострилася”⁴⁵. Якщо ж зважити на загальну ситуацію, то небезпека війни у світі існувала, але небезпека війни проти СРСР, почасти, могла бути викликана надзвичайно неспокійною поведінкою комуністичного керівництва цієї країни, що виливалося у постійне підбурювання революційних елементів у різних країнах світу. Загалом же для антивоєнної кампанії основним ставало залучення (вербовка) нових членів партії, а не власне антивоєнна боротьба⁴⁶. Нагнітання ж думки про військову небезпеку для СРСР з боку його сусідів було подано у наступній статті, у якій наголошували на регулярності взаємних візитів військового керівництва армій Польщі, Румунії та Фінляндії та відвідин цих країн англійськими та французькими військовими. На думку автора статті, зважаючи на це та на “фашистський курс у Фінляндії й Румунії” слід бути готовими до провокацій проти СРСР. Єдиним засобом, на його думку, є спостереження за перевезеннями залізницями, за діями цивільної та військової влади, керівництва фашистських організацій та повідомлення про це у “революційні органи боротьби”⁴⁷, хоча до деякої міри окремі дії межують зі шпигунством.

Стосовно ж діяльності профспілок у Румунії відзначалося у 1930 p., що ряд профспілкових організацій втратили свою масову базу через вимушене перебування у підпіллі⁴⁸. Пізніше критично буде оцінена діяльність керівництва КПР із молоддю та критично розцінюватиметься розпуск комсомолу в Румунії і створення загальної молодіжної організації. Діяльність у плані перебудови комсомолу іноді критично оцінювали як перекручення рішень VI конгресу Комуністичного Інтернаціоналу молоді⁴⁹.

Питання діяльності політичних партій в Румунії висвітлювалося у цілому ряді статей, хоча значна частина з них писалася з розрахунку визначення завдань КПР в певних політичних умовах. Розкривалася у статтях діяльність різних політичних партій від демократичних до право радикальних. Ґрунтовною була стаття підписана Григореску (псевдонім Л.Патрашкану) присвячена завданням КПР. У своїй статті автор проаналізував економічне становище Румунії у кінці 20-х - першій половині 30-х років, використовуючи при цьому окремі публікації газет “Adevarul”, “Curentul”, “Bursa”. Автор приходить до висновку, що економічна ситуація в Румунії після економічної кризи є станом “депресії особливого роду”, при якому триває аграрна криза та настала криза фінансової системи⁵⁰. Григореску пише про пошуки шляхів виходу з кризи за рахунок експлуатації працюючих та наголошує на відповіді працюючих у вигляді організації та проведення страйків. Особливе місце відведено найбільш резонансній події - страйку залізничників та розправі уряду над страйкуючими у Грівіці. Як характерну рису автор виділяє те, що економічні страйки здебільшого переростали у політичні, страйки носили організований характер та проводилися робітниками не лише легкої, але й важкої промисловості. Заслугу у цьому Григореску покладає на КПР та ліві профспілки, які застосували тактику єдиного фронту та нові методи боротьби. Звернув автор статті увагу і на виступи на селі, долучивши невеликий матеріал зі становища працюючої інтелігенції⁵¹. Описавши таким чином становище в Румунії автор перейшов до висвітлення питання про розвиток фашизму у Румунії. Власне ідея полягає у представленні ситуації в країні як такої, що привела до розхитування політичної системи та пошуку правлячої верхівки шляхів до облаштування авторитарної форми правління. Слід визнати, що автор є справедливим у думці про поширення впливу націонал-соціалізму у Румунії серед німецького населення після приходу до влади у Німеччині А.Гітлера. Вірною є і його оцінка стосовно впливу на настрої населення Ліги націонал- християнського захисту. Разом з тим Григореску наголошує на тому, що Кароль II не бажає псувати стосунки із Залізною гвардією, але саме короля звинувачують у статті у підтримці убивства гардистами прем’єр-міністра І.Г.Дуки у грудні 1933 р. У прихильності до урядових кіл автор звинуватив і соціал-демократів, називаючи “сильно фашизованою” Націонал-цараністську партію⁵². Виходячи з описаного становища, автор визначає завдання КПР у боротьбі за владу, базуючись і на рішеннях V з’їзду КПР. Рекомендації даються стосовно організації збройного повстання для скинення королівської династії та встановлення “робітничо-селянської радянської влади”. Проголошувалися гасла передачі землі селянам, реалізації права націй на самовизначення, з виведенням з ново приєднаних провінцій військ та виселенням поселенців до Старого Королівства. Визначалися і інші завдання, які у сукупності нагадували керівництво до дій в умовах державного перевороту та перебудови країни. До речі зі сценарію, який свого часу був відіграний у Радянській Росії було взято і тезу про анулювання державних боргів закордонню і власникам підприємств та негайне опублікування всіх військових секретних договорів. Разом з тим боротьба за владу асоціювалася з боротьбою проти “фашизму та соціал-фашизму”. Висновок Григореску стосувався наявності у Румунії “об’єктивних передумов революції” і справа залишалася лише за “дозріванням суб’єктивного фактору”, який мав забезпечити провідні і керуючі позиції для КПР у всіх масових виступах⁵³.

В середині 30-х років ставилося і питання про організацію “пролетарського фронту дії”, що обговорювалося у статті М. Чабан. Зокрема, автор посилається на початку статті на події в Румунії лютого 1933 р. і пише про заходи робітників, спрямовані на захист їх прав від зниження життєвого рівня. М.Чабан стверджує, що єдність дій робітників у цьому питанні є доказом вірності шляху, обраного КПР. Далі автор аналізує дії керівництва соціал-демократів та зазначає, що воно на місцевому та обласному рівнях не побажало йти на зустріч пропозиціям КПР стосовно створення єдиного пролетарського фронту. Він же пише і про помилки низових організацій КПР, які лише передали пропозиції, а не організували маси на боротьбу за реалізацію об’єднання. Подано у статті опис питань, які обговорювалися на XV з’їзді соціал-демократів у 1933 р. та є повідомлення про те, що організація соціалістичної молоді висловилася за єдиний фронт. Дуже критично розцінено М. Чабан дії М.Бужора, зокрема його позицію над обома соціалістичними партіями, що перебували у суперечці стосовно угоди по єдиному фронту. Щоправда зі статті видно, що мова йшла про відмову комуністів від створення спільного списку на вибори комунальні та їхню ідею щодо створення натомість єдиного фронту із соціал-демократами. Разом із тим, автор пише і про певні успіхи, дещо шкодуючи про те, що тактика єдиного фронту не охопила широкої маси населення та значної кількості легальних організацій⁵⁴. Новий етап боротьбу за створення єдиного фронту розпочався з пропозиції КПР створити його до двадцятої річниці початку І Світової війни і робота мала вестися впродовж липня-листопада 1934 р. Вибір був не випадковий, адже посилалися на успіх Компартії Франції у створенні єдиного фронту та вважали, що така діяльність буде проводитися в умовах революційного піднесення, на хвилях успіхів ряду економічних страйків. Мали місце і певні результати - створення нових антифашистських організацій, розкол в середовищі соціал-демократів та розрив між керівництвом та низовими організаціями. М. Чабан критикує тактику дій соціал-демократів, пишучи, що вони не відмовлялися від ідеї єдиного фронту і ближче схилялися до пропозицій Національного антифашистського комітету та Ліги праці. В статті приводяться і положення з протоколів переговорів, що велися 17 листопада 1934 p., у яких фігурують боротьба проти загрози фашизму спільно із боротьбою за звільнення з ув’язнення страйкарів, боротьба за захист СРСР. Методами боротьби визначено масові протести, пропаганда через друковані органи, проведення зборів та організація страйків, вуличні демонстрації та ін. Обговорено було і форми керівництва діяльністю єдиного фронту.

Говорить автор і про зміну позиції керівництва соціал-демократичної партії, зокрема про вислови Л.Редечану стосовно єдиного фронту як ідеалу соціал-демократів та відзначає, що рядові члени реформістських профспілок виступають за єдиний антифашистський фронт. На доказ цього приводить заклики зборів робітників з Тиргу Мурена, згадує і про інші центри робітничого руху: Брашов, Ясси, Чернівці, Бухарест, тобто доводить, що ідея єдиного фронту реалізовувалася “знизу”⁵⁵. Обговорювалося у статті і питання зустрічі керівництва КПР та соціал-демократів та укладення резолюції на першому засіданні, де однією з умов було укладення пакту про ненапад між партіями. Зауважено тут, що лідери соціал-демократів зірвали після цього домовленості і по-суті такі дії відновили “бойові дії” між соціал-демократами та комуністами. Загалом автор приходить до висновку, що соціал-демократи та уряд діяли узгоджено і результатом такої діяльності стала заборона антифашистських організацій та їх розпуск урядом, наголошуючи на відмінності бажань керівництва та рядових соціал-демократів⁵⁶.

Нижче автор пише про завдання КПР, вважаючи, що партія повинна “відбити наступ капіталу та фашистської реакції”, “зірвати спробу встановити військово-фашистську диктатуру та підготовку до війни”. Також вказується на завдання в ході “антифашистських боїв” підняти маси на “боротьбу за скинення буржуазно-поміщицької диктатури”. Виходячи з цього автор малює картину завдань КПР, спрямованих на реалізацію вище зазначеного та пише про потребу створення широкого народного антифашистського фронту, ідею якого подає як об’єднання всіх сил та створення радянської робітничо-селянської Румунії”⁵⁷.

Загалом така публікація була написана у дусі свого часу, тим більше, що пізніше на сторінках журналу з’явилася публікація “О задачах Коммунистического Интернационала в связи с подготовкой империалистами новой мировой войны”. Тут містилася і резолюція по доповіді Ернолі, прийнята VII конгресом Комінтерну і в якій велася мова про підготовку нової війни, роль СРСР у боротьбі за мир та встановлювалися завдання Комінтерну у боротьбі за мир. Наголошували тут на потребі вести боротьбу за створення єдиного фронту із соціал-демократичними організаціями, піднімали питання про боротьбу проти мілітаризму та озброєння, боротьби проти шовінізму та за національне визволення⁵⁸.

Питання організації антифашистського фронту піднімалося у статті Б.Стефанова, поданій як відповідь на статті Л.Редечану. Б.Стефанов стверджує, що в Румунії, незважаючи на зростання фашистської загрози, можливо створити антифашистський фронт, задіявши і трудящих, і навіть “значні шари румунської буржуазії”. Автор переконаний, що “концентрація демократичних сил в Румунії або у вигляді антифашистського Народного фронту, або в іншій формі можлива і необхідна”⁵⁹. Б.Стефанов пише про необхідність діяти сконцентровано і не вести боротьби на два фронти. Він вважає, що концентрація сил для боротьби проти фашизму можлива за умови відсутності “ворогів з ліва”. У статті вказано на можливість об’єднання із Соціал-демократичною партією Націонал-цараністської, Радикал- цараністської та Комуністичної партій саме як демократичних та лівих партій. Якщо НЦП автор називає масовою демократичною партією, то він відносить її до важливих антифашистських сил. Стосовно комуністів Б.Стефанов розглядає та критикує характеристики, які дав комуністам Редечану. Його думка зводиться до того, що саме комуністи можуть закласти основу Народного фронту, як приклад діяльності Народного фронту приводить він Францію. Загалом основна думка статті зводиться до того, що партіям слід уникати власних партійних інтересів і об’єднуватися перед загрозою фашизму⁶⁰. Своєрідним продовженням згаданої статті стала інша, також присвячена проблемам об’єднання антифашистів. Стаття була відгуком на укладення італо-югославського пакту, яким як вважав Б.Стефанов було ослаблено Малу Антанту, і який покликав до життя потребу зміцнення польсько-румунського союзу. Автор, аналізуючи ситуацію у Європі, пише про те, що уряд Г.Тетереску і сам Кароль II не готові до розриву з Францією і укладення відкритого союзу з Німеччиною. Щоправда, стосовно політичного життя країни говориться про посилення “троцкістсько- фашистської агентури” в особі Соціалістичної унітарної партії під керівництвом Л.Гелертера тай сам польсько-румунський союз розглядається як загроза незалежності Румунії⁶¹. Значна частина статті присвячена опису заборон діяльності комуністичних організацій в Румунії, які розцінюються як боротьба проти антифашистських сил. Критикується і “факт зміцнення троцкістських елементів у соціал-демократичній партії”. Належним чином розцінено створення Націонал-цараністською, соціал-демократичною та консервативної партій демократичного фронту у Бухаресті для проведення комунальних виборів та заяви стосовно його збереження для участі у парламентських виборах. Діяльність демократичних сил на думку автора породила відповідні переконання і у рядах Націонал-ліберальної партії (Д.Бретіану). яка залишає за собою імідж захисника конституційно- парламентського ладу та збереження союзу з Францією. Фактично Б.Стефанов пише про демократичний табір як організатора народних мас на боротьбу проти втручання фашистських країн (Німеччини, Італії, Польщі) у внутрішні справи Румунії. Автор вважає, що демократичні сили повинні створити комітети демократичного фронту у всіх населених пунктах країни, в т.ч. за участю представників національних меншин та вести боротьбу “проти фашизму і війни”⁶². Одна із статей була присвячена К.З.Кодряну, причому підписана вона була Ф. Лангом, швидше за все псевдонім був взятий за іменем одного з діячів буковинських німців. Стаття стосувалася подій 1938 p., пов’язаних з іменем капітана Залізної гвардії Корнеліу 3. Кодряну. Автор статті критично оцінив походження самого Кодряну та охарактеризував його діяльність як терористичну. Прихід у Німеччині до влади А. Гітлера та природні багатства Румунії автор поєднує у думці про інтерес Німеччини до Румунії. Він зазначає, що Кодряну мав підготувати переворот у Румунії і далі “диктатура Кодреану повинна була перетворити Румунію на гітлерівське Манчжоу - Го”⁶³. Справедливо оцінена ситуація у Румунії та відносини між Каролем II та Кодряну. Автор зокрема зазначив, що король Румунії прагне до збереження відносин з Францією та Великою Британією, хоча він не проти добрих відносин з Німеччиною. Однак загострення стосунків між королем, його оточенням та К.З.Кодряну автор демонструє як розправу над залізно гвардійцями, згадуючи при цьому, що дана організація була на утриманні у Німеччини. Одночасно автор зазначає, що в країні на хвилі розправ із Залізною гвардією піднялася “хвиля терору” проти революційного руху. В черговий раз наприкінці статті висловлювалася думка про потребу об’єднання демократичних сил у Румунії⁶⁴.

Певну увагу привертало питання боротьби проти троцкізму, який для лінії Сталіна представляв певну загрозу. Саме тому у статті І.Станкі “Троцкистские резервы в Румынии” значна увага приділялася даному питанню. Подавалося це у формі констатації факту, що все, що є чужим робітничому руху нині (1937) веде боротьбу проти комуністичної партії. В першу чергу критикували партію унітарних соціалістів створену 1929 р. Як зазначав І.Станкі, партія виступала проти комуністів з правих позицій, “намагаючись привернути, перехопити робітників, що відходили від соціал- демократії”. Зазначав автор, що особиста зустріч у Норвегії керівника партії Гелертера з Л.Троцьким привела до того, що ““партія” остаточно засвоїла весь арсенал троцькістських методів і в тому числі дворушницький “лівий” образ”⁶⁵. Звинувачення у бік унітарних соціалістів зазвичай супроводжуються навішуванням ярликів та лайкою поруч із звинуваченням у спільних діях з “германо-японськими троцькістськими агентами”. Автор статті стверджує, що працівники румунської таємної поліції надавали підтримку унітарним соціалістам у проведенні зборів та забезпеченні новими членами⁶⁶. Писав І.Станкі і про те, що унітарні соціалісти зблизилися із “Залізною гвардією”, в тому числі і через своїх членів. Серед провідних діячів партії називали С.Войтека, Крістеску, І.Думітру,, Фелера, Пампу, Б.Єфтіміу, Вурмбрандта. Останній виступає у публікації як агент поліції засланий у партію для проведення троцкістської роботи, тоді як Барбу Єфтіміу представлений “уповноваженим агентом Троцького” та представником Румунії у IV Інтернаціоналі. Висновок, що зроблено по викладі стосувався т.зв. загрози троцькізму та діяльності троцькістів у комуністичній та соціал-демократичній організаціях Румунії. Зазначено, що комуністи не мобілізували всі зусилля на боротьбу проти “троцкістської агентури” всередині партії. Однією з причин цього названо слабку політико- виховну роботу та закликано до підвищення ідеологічного рівня членів партії та більшовицького виховання робітників⁶⁷. Деякі публікації були присвячені особистостям, зокрема особливу увагу звертали на Анну Паукер, яку представляли як послідовну діячку, що реагувала на потреби партійної роботи та відповідним чином вела її⁶⁸.

Встановлення королівської диктатури та збереження цього режиму, як і початок Другої світової війни зумовили відповідний добір публікацій журналу, які відображали і внутрішні проблеми самої Румунії, так і зміну у діяльності комуністичних організацій. Певний набір інформації містився у статтях журналу за 1939 р. Зокрема, у першому випуску опублікували статтю К.Вернера, в якій згадували і про Румунію. Мова йшла про зобов’язання Румунії щодо сплати 600 млн. лей за ліки продані компанією “I.G. Farben” та згоду на вирощування сої під керівництвом компанії “Soia S.A.R.”. Як видно з матеріалу практично 200 тис. селян, в т.ч. з Бессарабії та Буковини були задіяні у виробництві. Коментуючи ці дані, автор наголошував на погіршенні становища селян та їх подальшого зігнання з землі⁶⁹. У третьому номері “Коммунистического Интернационала” опубліковано повідомлення “От Компартии Румынии”, в якій містяться запевнення, що трудящі Румунії, під впливом рішень XVIII з’їзду ВКП(б) будуть організовуватися на боротьбу за встановлення соціалізму⁷⁰. Кілька статей у журналі були опубліковані за підписом Б. Стефанова, одна з який розпочиналася з обговорення економічного договору між Німеччиною та Румунією від 23 березня 1940 р. та причин підписання його Румунією. До останніх автор відносив “мюнхенську політику” Англії та Франції, “підривну діяльність” гітлерівців у Румунії та сусідніх країнах і, традиційно, “відсутність в Румунії єдиного фронту робітників та широкого народного фронту”. Останнє Б.Стефанов пояснював встановленням у країні королівської диктатури та надання свободи “фашистським і профашистським” організаціям. Загалом у статті міститься значний фактичний матеріал, на основі якого автор доводить чому Румунія змушена була розгортати ширшу економічну співпрацю з Німеччиною⁷¹. Критикуючи дії королівського уряду, Б. Стефанов пише про його намагання викликати національну ворожнечу в країні, створення кращих умов для діяльності у профспілках “фашистських і шовіністичних елементів”. Реорганізації уряду, проведені до часу написання статті чотири рази, автор розцінює як засіб влади підвищення свого авторитету за рахунок включення до уряду осіб, відомих своїми демократичними настроями. Критично розцінюється створення Фронту національного відродження та наголошується на факті, що саме комуністи мали не лише бойкотувати, але й розвінчувати ФНВ як форму “підготовки капітуляції перед Гітлером”. Дається і критика тих комуністів, що увійшли до складу ФНВ, мотивуючи це гаслом захисту батьківщини⁷². Нижче автор зазначав у статті, що керівництво КПР в подальшому стало виступати проти загрози німецької окупації

Румунії⁷³. Разом з тим у деяких випадках журнал позитивно відгукувався на дії уряду. Так, це стосувалося мобілізації у березні 1939 р. до армії, викликаної концентруванням угорських військ на румунському кордоні, яка, як писав журнал, “виявила рішучість робочого класу, народних мас Румунії захищати свою країну від зовнішнього фашистського ворога”. Однак занадто оптимістично звучало продовження процитованої фрази, у якій говорилося про рішимість боротися і проти капітулянтів всередині країни, і про намагання робітників об’єднати навколо себе селянство⁷⁴. Щоправда, наступний номер журналу містив інформацію про 20-тисячну демонстрацію у Бухаресті, проведену під антифашистськими гаслами⁷⁵. Інша стаття Б. Стефанова з’явилася у десятому випуску журналу і була присвячена ситуації у Південно-східній Європі. Він зазначав, що в умовах початку війни уряд Румунії взяв курс на нейтралітет і тим самим підтвердив збереження орієнтирів на співпрацю з Англією та Францією, що було зроблено вже після вбивства залізногвардійцями прем’єр-міністра А. Келінеску. Щоправда сам уряд прем’єр-міністра К.Арджетояну автор статті розцінював ще більш реакційним, ніж попередній. Автор наголошував на мирній політиці уряду СРСР та вказував на можливість і необхідність укладення пакту про взаємодопомогу між СРСР та Румунією⁷⁶. Провів автор і аналіз стану румунської промисловості, наголосивши на факті переважання англійського капіталу у нафтовій промисловості, впливі його на металургійну промисловість. Відповідно проаналізовано і сільське господарство, в якому проблема зростання цін на продукти харчування є надзвичайно актуальною. Відзначено автором і погіршення становища працюючих, як у плані зниження життєвого рівня, так і зростання безробіття. Наголошував він і на скрутному становищі працюючих у ново приєднаних провінціях Румунії, зазначивши, що “національні меншини в Румунії безправні і зазнають всіляких репресій”⁷⁷. Відзначено і головне питання для Румунії - уникнення втягнення її у війну. Тут автор пише про можливості “передових робітників” вести відповідну боротьбу, поєднану з боротьбою проти соціал-демократії, яку Б.Стефанов вважає також загрозою спільним діям⁷⁸. Цій статті передувала стаття В.Коларова. у якій відзначено потребу боротьби за Балкани. Автор відзначив наявність у Румунії національного питання, загрози поневолення Румунії, подібно до Чехо-Словаччини. Зокрема, відзначено організацію у Болгарії руху за повернення Добруджі, так само як організовується пропагандистська діяльність серед болгар Добруджі, угорців Трансільванії⁷⁹. Справедливо автор відзначив загострення національного пригнічення у Південній Добруджі, що до речі було справедливим і стосовно інших провінцій, де переважали національні меншини. Вказав В. Коларов і на неможливість дій Балканської Антанти у плані створення балканського блоку, бо не існує рівності всередині країн та можливостей та співпраці на рівних. Основна проблема полягала у зміні національної політики урядів балканських країн, яка заважала “утворенню нової, справді Балканської Антанти”. Проте автор сподівався на розгортання народного руху за створення “балканського блоку оборони проти фашистської агресії”, в т.ч. за допомогою СРСР⁸⁰.

У 1940 р. в журналі з’являлися різні статті стосовно Румунії. Так, в одному з перших випусків того року відзначалося, що постачання сировиною текстильної промисловості Румунії настільки скоротилося, що вийшла заборона на експорт текстильних товарів. Крім того, відзначався застій у чорноморських портах і Румунії, і Болгарії⁸¹. Румунія фігурувала і у виступі

В.Молотова 29 березня 1940 р. Тут, відповідаючи на закиди СРСР ззовні стосовно торгівлі з Німеччиною, В.Молотов привів порівняння з Румунією та зауважив, що половина товарообігу Румунії припадає на експорт до Німеччини (в першу чергу це зерно та нафтопродукти). Він зауважив, що це не змусило уряди Англії та Франції вживати заходів проти Румунії та вимагати припинення торгівлі з Німеччиною, як це було у випадках з СРСР⁸². Нижче В.Молотов зазначив, що з Румунією в СРСР немає підписаного пакту про ненапад через невирішеність питання про Бессарабію, але наголосив на відсутності можливості погіршення радянсько-румунських відносин. До речі тут згадано про факт відсутності в Румунії повноважного посла через інцидент 1938 р. з повпредом Бутейко⁸³. У цьому ж випуску журналу згадувалося про діяльність молодіжних організацій у Румунії та видання творів В. Леніна румунською мовою⁸⁴.

Досить інформативним був початок червневого випуску, де подавався матеріал стосовно питання Бессарабії та Буковини: заява радянського уряду від 26 червня 1940 p., ультиматум 27 червня 1940 р. та відповідь румунського уряду 28 червня 1940 р.⁸⁵. У цьому ж випуску містилася стаття Л.Тейлор стосовно становища робітничого класу, де згадувалася і Румунія. Так, автор зазначав, що після Першої світової війни в Румунії у законодавчому порядку було встановлено 8-годинний робочий день, якого щоправда не завжди дотримувалися. Він же згадував, що у 1940 р. було встановлено особливий режим робочого дня, за яким міністр праці мав право продовжувати тривалість робочого дня, скасовувати відпустки та вихідні дні. Прикметним був дозвіл на використання праці жінок у шахтах (створювалася можливість певного відтоку чоловіків до армії). Відзначалося також, що закон від 22 червня 1940 р. скасовував страйки. Відзначав автор статті незначне (10-20%) підвищення заробітної плати проти зростання цін (50-55%) на споживчі товари та зникнення з ринку продовольчих товарів першої необхідності⁸⁶. На такому тлі було подано і завдання для компартій в умовах війни та покритиковано діячів румунської соціал-демократії Германа і Григоровича за їх заяви на з’їзді профспілок стосовно другорядності вимог робітників⁸⁷. У липневому випуску опублікували інформацію стосовно становища у Бессарабії та на Буковині, де згадувалася колишня висока заборгованість селян та приводився факт переходу з Румунії до радянської Бессарабії з 28 червня до 26 липня 149 974 чол.⁸⁸. В цьому ж номері було вміщено статтю стосовно становища селянства у Румунії. Зокрема в ній зазначалося зростання податків у перший воєнний рік та використання праці дітей і підлітків у зв’язку зі скороченням робочих рук на селі. Приводився і закон про обов’язкову працю дітей з семирічного віку у господарствах батьків чи мобілізованих до армії. Школярі 11 років мали відробити у сільському господарстві не менше 10-15 днів. Розрахунок був зроблений на мобілізацію у сільське господарство 4 млн. дітей⁸⁹. В наступному номері журналу з’явилася стаття А.Лопеску присвячена становищу робітників у Румунії як відповідь на публікацію у журналі Фронту національного відродження “Excelsior”. В статті значне місце відведено питанню зростання податків та тиску на молодь і жінок, падінню життєвого рівня робітників загалом. Описувалися й створені свого часу корпорації. Автор констатував також зростання на тлі потреб робочих рук безробіття у Румунії, особливо за рахунок робітників шкіряної та металургійної промисловості, підприємства яких за ряду обставин змушені були обмежувати свою діяльність⁹⁰. Критично оцінювалося становище на селі в статті Е.Геркле, де зокрема згадувалося, що врожай 1940 р. не покриє витрат у виноградарстві, згадувалося про неврожай кукурудзи та нестачу пшениці⁹¹.

Таким чином публікації журналу “Коммунистический Интернационал” були присвячені організаційним питанням діяльності Комуністичної партії Румунії, висвітленню економічного та політичного становища в Румунії. Статті відображали ті процеси, які мали місце у середовищі III Інтернаціоналу та серед керівництва ВКП(б), причому деякі з положень, що були прийнятними в СРСР іноді автоматично переносилися на румунський Грунт, особливо це було помітне у розгляді питань про фракційну боротьбу в КПР. Ряд статей відрізнявся інформативністю та вмілим добором фактів, що дозволяло читачеві отримувати певну уяву про ситуацію в Румунії, хоча це була позиція, що підпорядковувалася виключно комуністичній ідеології. Тим не менше публікації журналу “Коммунистический Интернационал” і сьогодні залишаються одним з важливих джерел, необхідних для вивчення особливостей діяльності нелегальних та легальних комуністичних організацій Румунії підпорядкованих керівництву III Інтернаціоналу.

Примітки:

1. ´Див.: Коммунистический Интернационал: Краткий исторический очерк. - М., 1969; Лейбзон Б.М., Шириня К.К. Поворот в политике Коминтерна. - М., 1965.

2. Темкин Я.Г., Туполев Б.М. От Второго к Третьему Интернационалу. - М.: Мысль, 1978.

3. Боев П., Груздева В.П. Коммунистические партии стран Юго-Восточной Европы и политика единого фронта 1921-1923 гг. //Четвертый конгресс Коминтерна: Разработка конгрессом стратегии и тактики ком. движения в новых условиях. Политика единого фронта. - М.: Политиздат, 1980. - С.463-512.

4. Коминтерн, КИМ и молодёжное движение (1919-1943): Сборник документов: В 2-х т. - Т.1: 1919-1933. - М.: Политиздат, 1977; Т.2: 1934-1943. - М.: Политиздат, 1977.

5. Див.: Ротшильд Д. Східно-центральна Європа між двома світовими війнами /Пер. З англ.

6. В.П.Канаша. - К.: Мегатайп, 2001. - С.ЗО.

7. Muller F. Optiuni de politica externa ale Partidului Comunist Roman //Revista istorica. - 2002. -T.XIII.-Nr’.5-6.-P. 151-158.

8. Mata C. Actiuni subversive ale Kominternului in anii ’20 in Romania //Revista istorica. - 2002.

9. Т. XIII. -Nr.5-6.- P.159-184.

10. Напр, див.: Глава 17. Коммунистический штаб “мировой революции” //Арутюнов А. Досье Ленина без ретуши. - М.: Вече, 1999.

11. Национальный вопрос на Балканах через призму мировой революции: В документах центральных российских архивов начала-середины 1920-х годов /Под ред. Р.П.Гришиной.

12. 4.2. - М.:РОССПЭН, 2003. - С.З.

13. Hitchins К. Mit §i realitate in istoriografia romaneasca. - Bucurejti: Editura Enciclopedica, 1997.-P. 215-257.

14. 1´Александров В.В. “Коммунистический Интернационал” //Советская историческая энциклопедия. - М.: Советская энциклопедия, 1965. - Т.7. - С. 777-778.

15. Феофилатьева Е.А. Рабочее движение Англии в 20-30-е гг. На страницах журнала “Коммунистический Интернационал”. Рукопись депонированная в ИНИОН №25427.307.06.86.-19 с.

16. Ляхович Н.В. Против наступления капитала и реакции: Революционная борьба пролетариата Румынии в годы мирового экономического кризиса 1929-1933 гг. - Львов: Вища школа, 1987; Курило В.К. У боротьбі за визволення: Революційно визвольний Рух на Буковині у 1922-1940 роках. - Львів: Вища школа, 1977.

17. Див.: Коммунистический Интернационал (далі КИ). - 1921. -№ 17.

18. Зиновьев Г. К III Всемирному конгрессу Коммунистического Интернационала //КИ. - 1921.-№17.-С. 4031-4038.

19. Див.: Совещания Балканской Коммунистической Федерации //КИ. - 1921. - № 17. - С.4333-4335; 4335-4338.

20. Коларов В. Коммунистическая партия и политическое положение Болгарии //КИ. - 1921. -№ 17.-С.4345.

21. Перечень организаций высказавшихся за III Интернационал: Социалистические партии и группы//КИ, - 1921,-№ 17.-С.4395.

22. Перечень организаций высказавшихся за III Интернационал: Профессиональные организации //КИ. - 1921. -№ 17. - С.4397.

23. Радек К. Пять лет мировой революции - четыре года Коммунистического Интернационала //КН. - 1922. -№23. -С. 5691-5692.

24. Четвертый всемирный конгресс Коминтерна: Доклад т.Г.Зиновьева Всероссийской конференции Р.К.П., состоявшейся в Москве 5-7 августа 1922 г. //КИ. - 1923. - № 22. - С. 5684.

25. Кабанчиев Хр. Балканская политика Антанты //КИ. - 1923. - №21. - С.5650, 5654-5655. 23Сакунов С.Н. Балканская Коммунистическая Федерация (январь-апрель 1923 года) //КИ.

26. 1923. - № 25. - С. 7062-7063, 7066.

27. Коларов В. Национальный вопрос на Балканах //КИ. - 1923. - № 25. - С. 129.

28. Там само.

29. Там само. - С.130.

30. Постановления VI Конференции Балканской Коммунистической Федерации по национальному вопросу //КИ. - 1923. -№ 25. - С. 133-150.

31. Пятницкий О. Организационные задачи секций Коминтерна //КИ. - 1923. - № 25. - С. 151.

32. Димитров Г. Европейская война и рабочее движение на Балканах //КИ. - 1924. - № 5-6 .

33. С.229-235.

34. Юз. Красный Международный крестьянский совет //КИ. - 1924. - №3. - С.163-180.

35. Юз. Красный Компартия и крестьянское движение //КИ. - 1924,- №7. - С. 63-70.

36. Зорге И. Восемь месяцев “стабилизации” мирового хазяйства//КИ. - 1925. - № 5. - С.59.

37. Коларов В. Болгария в центре мировой контр-революции //КИ. - 1925. - № 5. - С. 129, 136.

38. 34Сакун В. Оргвопросы балканских компартий //КИ. - 1930. - № 16-17. - С. 135-136.

39. Там само.-С.140-141.

40. Там само. - С. 142.

41. Див.:Белла Кун Примерный урок дан //КИ. - 1930. - № 23. - С. 54-56.

42. Там само. С.56-57.

43. Там само, с. 57-59.

44. Див.: Аграрный вариант антисоветского блока //КИ. - 1930. - № 24. - С.3-6.

45. Тимофей Марин Аграрный кризис и антисоветский блок (К аграрным конференциям в Синае и Варшаве) //КИ. - 1930. - № 25. - С.15.

46. 42Там само. - С. 17.

47. Мюллер Г. Франко-итальянский конфликт //КИ. - 1930. - № 16-17. - С.19.

48. Кризис в Европе //КИ. - 1930. - №21. - С. 7.

49. Компартии готовятся к первому мая //КИ. - 1930. - №19-20. - С. 36-37.

50. Там само. - С. ЗУ.

51. Л.Альфред Против равнодушия в вопросе о военной опасности //КИ. - 1930. - № 19-20. -С. 44-45.

52. V конгресс Профинтерна//КИ. - 1930. -№25. - С. 3.

53. Вольф М. Три года борьбы КИМ за единство трудящейся молодежи //КИ. - 1938. - №8. С.75-76.

54. Григореску Задачи КПР при современном экономическом и политическом положении в Румынии //КИ. - 1934. - №6. - С.32-34.

55. Там само. - С. 34-36.

56. Там само. - С.36-38.

57. 52 Там само. - С.38-39.

58. Чабан М. Борьба за единый пролетарский фронт действий в Румынии //КИ. - 1935. - №4. С.32-34.

59. Там само. - С. 34-36.

60. Там само. - С.37-39.

61. Там само. - С.40-42.

62. Див.: Резолюция по докладу тов. Эрноли, принятая VII конгрессом Коминтерна 20 августа 1935 г. //КИ. - 1935. - №23-24. - С.148-153.

63. Стефанов Б. За концентрация демократических сил против фашизма в Румынии (Ответ гражданину Радачеану) // КИ. - 1937. - №2. - С.84.

64. “Там само.-С.85-87.

65. Стефанов Б. Еще раз о концентрации демократических сил в Румынии //КИ. - 1937. - №7. - С.37-38.

66. 62Там само.-С. 39-41.

67. Ланг Ф. Кодреану - истинно румынский телохранитель Гитлера //КИ. - 1938. - №5. - С. 97-98.

68. Там само. - С.98.

69. Станки И. Троцкисткие резервы в Румынии //Коммунистический Интернационал. - 1937.-№ 6.-С.103.

70. “Там само. С.103-104.

71. 67Там само, с. 104-105.

72. Див.: Бобровская Ц. Две героини-большевички - Анна Май и Анна Паукер //КИ. - 1937.

73. №2. - С. 104-106.

74. Вернер К. Ограбление народов германским империализмом //КИ. - 1939. - №1. - С.56- 57.

75. От Компартии Румынии //КИ. - 1939. - № 3. - С.149.

76. Стефанов Б. Положение в Румынии и задачи компартии //КИ. - 1939. - №4. - С. 90-91. 72Там само. - С. 92-93.

77. Там само. - С.94-95.

78. Обзор международного рабочего движения к 1 Мая 1939 года //КИ. - 1939. - №4. - С. 120-121.

79. Легран Л. 1 Мая в капиталистических странах: Легран Л. Обзор по странам //КИ. - 1939.

80. № 5. - С. 107.

81. Стефанов Б. Империалистическая война и Румыния //КИ. - 1939. № 10. - С.36-37.

82. Там само. - С.38-40

83. Там само. - С.41-42.

84. Коларов В. О балканском блоке обороны против фашистского агрессора //КИ. - 1939. - №7.-С. 17-19.

85. Там само. - С.24-25.

86. Штерн В. Заметки к вопросу о влиянии войны на капиталистическое хозяйство //КИ. - 1940.-№1.-С. 53, 55.

87. 82Доклад о внешней политике правительства председателя Совета Народных Комиссаров и Народного комиссара иностранных дел тов. В.М.Молотова на заседании Верховного Совета Союза ССР 29 марта 1940 года // КИ. - 1940. - № 3-4. - С.4.

88. Там само. - С. 12.

89. Вольф М. Война - против молодежи, молодежь - против войны //КИ. - 1940. - №3-4. - С. 115; Аппельт Р. Произведения Ленина за рубежом. //КИ. - 1940. - №3-4. - С.158.

90. Мирное разрешение советско-румынского конфликта по вопросу о Бессарабии и северной части Буковины (сообщение ТАСС) //КИ. - 1940. - №6. - С.3-6.

91. Тэйлор Л. Империалистическая война и положение рабочего класса в империалистических странах //КИ. - 1940. - №6. - С.35-36.

92. О некоторых вопросах работы компартий в условиях войны (К итогам 1 мая 1940 года) // КИ. - 1940. - №6. -С.111.

93. Оргеев Н. Советская Бессарабия и Советская Буковина //КИ. - 1940. - №7. - С.36, 40.

94. Роше П. Вторая империалистическая война и крестьянство в капиталистических странах //КИ. - 1940. - №7. - С.101.

95. Див. : Лопеску А. Положение промышленных рабочих в Румынии //КИ. - 1940. - №8. - С.113-117.

96. Геркле Э. Империалистическая война и сельское хозяйство капиталистических стран //КИ. - 1940. - №10-11. - С.76-77.