Сергій Троян

Утворення на початку 1871 року Німецької імперії дуже швидко внесло зміни в геополітичну розстановку сил на території Європи. Водночас в різних колах німецького суспільства і навіть політикуму почали лунати заклики до вступу на шлях заокеанської колоніальної експансії. Розвиток колоніального руху призвів до того, що з кінця 70-х років у Німеччині виник ряд організацій, союзів, товариств, які зайнялися колоніально- пропагандистською діяльністю. Володіючи великими капіталами, значним впливом на громадську думку та урядові структури, вони активізували колоніальну пропаганду і сприяли вступу Німецької імперії на шлях заокеанської колоніальної політики.

Діяльність різного роду колоніальних союзів, товариств, експедицій стала невід’ємною складовою частиною завершального етапу становлення колоніалістської ідеології. Безпосереднє керівництво ними прибирала до рук буржуазія, яка пропонувала і навіть іноді здійснювала колоніально-політичні проекти. Уже до середини 1880 р. в Німеччині налічувалося біля десяти колоніальних союзів тільки загальнонімецького значення . кількість їх членів досягла приблизно 6 тисяч¹. Крім того, в Африці тільки в 1881 р. працювало 45 німецьких експедицій². Утворення колоніальних об’єднань вело до матеріалізації і прискорення практичного втілення в життя ідей колоніалізму.

Однак головну роль в організаційно-пропагандистській діяльності у першій половині та середині 80-х pp. XIX ст. відігравав Німецький колоніальний союз (НКС). На той час він був найбільш чисельною і впливовою організацією, яка займалася колоніальною пропагандою. До його складу поступово вливалися інші подібного роду союзи і товариства. Виникнення НКС свідчило про те, що ідеї і дух колоніалізму охопили досить широкі верстви німецького суспільства, особливо різні групи буржуазії та інтелігенції. Мета пропонованої наукової розвідки якраз і полягає в тому, щоб проаналізувати основні ідейно-теоретичні засади й головні аспекти діяльності цього потужного колоніального об’єднання 80-х років XIX ст. в Німеччині.

Формально заснування НКС відбулося на зборах у Франкфурті-на- Майні 6 грудня 1882 р. Але заклик до утворення союзу був опублікований ще у листопаді 1882 р. групою впливових представників капіталу, юнкерства й інтелігенції. У ньому ставилася вимога негайно приступити “до практичного вирішення колоніального питання шляхом запровадження торгових станцій у вигляді початкових пунктів торгових підприємств”, не чекаючи, поки експансіоністську політику почне проводити уряд³. Незважаючи на опублікований “Заклик”, у виступах організаторів НКС відчувалися значні розходження. Це, у кінцевому підсумку, призвело прийняття більш стриманого формулювання завдань союзу, ніж те, що було в “Заклику”. Так, відомий мандрівник Рольфс вважав за необхідне обмежитися вивченням історичної і юридичної сторін справи, а колоніальні справи повністю преедати до рук купців. Банкір Г.Майер вказував на безсилля Німеччини за океаном і висловлювався проти заснування колоній для емігрантів. Він заявив також, що торгові колонії не потрібні, тому що німецькі торговельні фірми за кордоном процвітають і без них. Однак він все ж взяв участь у заснуванні союзу. Барон Мальтцан наполягав на практичній діяльності з метою підготовки до створення в майбутньому торгових колоній. Тим часом керівник Рейнського місіонерського товариства у Вупперталі Фабрі найбільшу увагу звертав на необхідність організації масової німецької еміграції. Його проект повною мірою зачіпав інтереси широких верств народу, які прагнули до розв’язання еміграційної пробелми. Виступаючи з заключним словом, лідер націонал-лібералів Мікель говорив про “захист національної праці”, для якого нібито потрібна колоніальна політика. Він пропонував об’єднатися навколо закликів до колоніальної експансії всіх німців незалежно від їх партійно-політчиних поглядів і підтримати орієнтацію Мальтцана на загарбання тропічних країн⁴. Цим німецька буржуазія уже готувалася зайнятися, бо тоді тільки така експансія вбчалася їй прийнятною.

НКС очолило правління з 24 чоловік. Його президентом став “вільний консерватор” князь Гогенлое-Лангенбург. Почалася посилена вербовка нових членів. Мінімальний членський внесок становив 6 марок на рік⁵. Якщо під час заснування союзу до нього вступило приблизно 200 чоловік, то через рік, у січні 1834 р., він нараховував уже 3260 членів. У їх числі були і колективні: міські общини, купецькі союзи, торговельні палати тощо. На той час союз охопив шляхом індивідуального і колективног очленства 492 населенних пункти в Німеччині та 43 - за її межами. Центром союзу був Франкфурт-на- Майні. Його місцеві відділення виникли у Мангеймі, Вісбадені, Дармштадті, Хемніці, Штутгарті, Білофельді, Стендалі та інших містах⁶. НКС діяв переважно в Західній і Південній Німеччині.

У результаті аналізу соціального складу членів НКС слід зазначити, що його заснували відомі представники юнкерства, капіталу та інтелігенції. Серед них - майбутній намісник Ельзас-Лотарінгії князь Гогенлое- Лангенбург; члени німецького рейхстату обер-президент пруських провінцій граф Штольберг-Вернігероде і граф Арнім-Бойтценбург; великі сілезькі магнати герцог фон Ратібор та граф Доннерсмарк; найбільш впливові лідери націонал-ліберальної партії Бенігсен, Мікель, Гамахер; банкір Майєр; таємні комерційні радники Хеймендаль з Крефельда, Фрідріхс з Ремшайда і Вейєрман з Лейхлінгена; професори Хассе з Лейпцига і Дюнкельберг з Бонна; представники крупної буржуазії Бааре, Брюнінг, Зігле і Штум; письменник Г.Фрейтаг та публіцист барон Брюгген; відомі географи і мандрівники Фішер, Рольфс, Кіргоф; знаменитий археолог Шліман та учені Рошер і Шмоллер⁷.

Необхідно підкреслити, що керівну роль у НКС відігравали лідери націонал-ліберальної партії. Буржуазія не залишилася в стороні від піднятого колоніального ажіотажу. Але більша її частина бачила завдання союзу в колоніальній пропаганді, у підготовці народних мас до розуміння необхідності майбутніх загарбань, а не в негайній практичній діяльності по заснуванню колоній. В установчій відозві союзу говорилося, що його головним завданням є формування громадської думки з тією метою, “щоб нація була готова до великих рішень у той день, коли обставини складуться для цього сприятливо”⁸. З урахуванням цих нових історичних обставин поява своєрідного ідеологічного, пропагандистського національного центру, який взяв на себе основні функції по організації цілеспрямованого впливу на суспільну свідомість, вживления в загальну структуру суспільних орієнтирів нових зовнішньополітичних потреб міцніючої німецької еконмоіки, була закономірною. Звичайно, на умови роботи НКС суттєво вплинули певні зміни у підходах німецького уряду до колоніального питання, що забезпечило урядову підтримку позицій членів союзу. Більш інтенсивне колоніальне забарвлення суспільної психології, на думку урядовців високого рангу, мало також якоюсь мірою пом’якшувати загострення соціальних протиріч і протидіяти поширенню соціалістичної ідеї. НКС зосередив у своїх руках могутні важелі пропагандистського впливу на широкі народні маси, всі верстви і соціальні групи німецького населення. Його створення означало, що колоніально-експансіоністський рух у Німеччині нарешті одержав справжній організаційний та ідеологічний центр.

Підводячи проміжні підсумки, можна констатувати, що формування колоніалістських ідей у Німеччині й підготовка до колоніальних загарбань супроводжувалися активізацією колоніальної пропаганди та розвитком колоніально-товариського руху. Там, де викладалися конкретні плани експлуатації колоній, вони передбачали створення великих колоніальних товариств, які володіли б значними капіталами. Сприяння експорту німецьких товарів і капіталів, а також німецькій колонізації мало допомогти у розв’язанні внутрішніх соціальних протиріч. У формуванні колоніальних поглядів і переконань про назрілу необхідність колоніальної політики за океаном для кайзерівської Німеччини брали участь різноманітні колоніальні товариства, місіонерські організації, торговельні об’єднання буржуазії і купецтва. Серед них роль справжнього організаційного центру колоніально- пропагандистського руху став відігравати з 1882 р. Німецький колоніальний союз, який спирався на підтримку найвпливовіших суспільних сил і німецького уряду. В результаті на середину 80-х pp. XIX ст. країна була охоплена справжньою “колоніальною лихоманкою” і стояла на порозі вступу на шлях офіційної колоніальної політики.

Діяльність спочатку місіонерських, торговельних і морських об’єднань, а потім Німецького колоніального союзу сприяла поширенню колоніальних ідей в німецькому суспільстві. їхня активна колоніальна-політична пропаганда була спрямована перш за все на середні прошарки населення з метою заразити їх середовище ідей колоніалізму. Вони відігравали головну роль в організаційному та ідейному згуртуванні колоніального руху Німеччині, безпосередньо впливати на оформлення принципів німецької колоінальної ідеології.

НКС на час вступу Німеччини на шлях заокеанських загарбань небезпедставно вважався наймасовішою і найвпливовішою з колоніальних організацій. Він докладав максимлаьні зусилля з метою колоніально- пропагандистського впливу на німецьке суспільство. Щоправда, з точки зору найбільш нетерплячих “колоніальних ентузіастів” діяльність НКС була невдалою, тому що він не зміг узяти безпосередньої участі у заснуванні німецьких колоній за океаном і отримати необхідні для цього капітали промисловців і фінансистів. Надходження до каси НКС за весь 1884 р. не перевищували 50 тис. марок і складалися в основному з членських внесків⁸. На ці кошти організувати будь-які значні колоніальні заходи було неможливо. Однак їх цілком вистачало для того, щоб, спираючись на активнихприбічниківколоніальної експансії, союз міг широко розгорнути свою пропагандистську діяльність і вербувати нових членів, на кінець 1884 р. їх кілкьість досягла 9 тис., з яких приблизно 300 чоловік проживали за кордоном, а решта в Німеччині. На територіїНімецької імперії члени союзу булт більш як у 1000 населених пунктах, причому в 39 містах налічувалося не менше як по 50 членів союзу в кожному⁹. 22 лютого 1885 р. відбулися другі збори НКС. На ей час він нараховував уже 10275 чол.¹⁰, а до середини цього ж року в його рядах перебувало понад 12 тис. членів¹¹.

НКС підтримував усі колоніальні підприємства німецького уряду, він проводив широку агітаційну роботу, розсилав відповідні телеграми і революції на ім’я рейхсканцлера, уряду й рейхястагу. Прикладом можуть служити “надзвичайні загальні збори” членів собзу 21 вересня 1884 р. в м. Ейзенаху. Збори ухвалили революцію, де вітали анексію Камеруну. Того й Ангра-Пекени, а також запевняли Бісмарка, що в своїй подальшій діяльності на колоніальному поприщі уряд “може розраховувати на повну підтримку нації”. Ті самі збори прийняли ще одну революцію про схвалення і підтримку зусиль уряду добитися державних субсидій поштово-паровланим лініям¹².

З газетних звітів та повідомлень видно, що протягом 1884-1885 років продовжували свою діяльність або були створені десятки місцевих організацій НКС, які діяли на правах його секцій. Серед нихможна назвати організовану в квітні 1884 р. берлінську секцію, сілезьку секцію в Бреславлі, південнонімецьку і західнонімецьку секції у Дрездені, Хемніці, Вюрцбурзі, Штутгарті, Пфорцгеймі, Карлсруе, Мангеймі, Дарштадті, Вісбадені, Марбурзі, Бонні, Дюрені, Кельні, Гельзенкірхені, Білефельді, Гетінгені, Ганновері й Бремені¹³. Даний неповний перелік не слід сприймати у тому розумінні, що у Північній і Північно-Східній Німеччині не було організацій НКС. Вони були й там, зокрема в Мекленбурзі. Але безсумнівним фактом є переважне зосередження діяльності НКС у містах Південної і особливо Західної Німеччини. Лідер націонал-лібералів у рейхстазі й один з заправил союзу Гамахер зазначав на загальних зборах 22 лютого 1885 п.., що, “на жаль, північ і схід Німеччини ще мало представлені в Колоніальному СОЮЗІ

До середини 1884 р. НКС все ще називався “Франкфуртським”, ніби підкреслюючи цим, що він не може претендувати на загальнонімецьке значення, бо паралельно з ним існують ряд інших однотипних організацій, та швидко після цього НКС вийшов на передові позиції у колоніальній пропаганді, відтіснивши своїх конкурентів. Це знайло зовнішнє відображення у перенесенні з 1 травня 1885 р. резиденції правління союзу з Франкфурта-на-Майні в Берлін.

На той час до НКС встпули і брали активну участь у його діяльності представники торгового капіталу ганзейських міст в особі Бермана, Тормелена, Янтцена, Людеріца та інших. Усі вони брали участь у підготовці та проведенні анексії африканських територій. Зростання авторитету союзу виразилося і в тому, що до нього ввійшов і надав допомогу в організації берлінської секції відомий географ Яннаш, який до того намагався об’єднати прибічників колоніальної експансії навколо очолюваного ним Центрального союзу торгової географії¹⁵.

До НКС вступило багато представників аристократії і військових, у тому числі фельдмаршал Мольтке, такі учені як єгиптолог Бругш і географ Швейнфурт, деякі представники крупної буржуазії, зокрема Крупп¹. Особливо слід відзначити роль майбутнього “вугільного короля” Німеччини Е.Кірдорфа. Він часто друкував статті в журналі “Дойче Рев’ю”. Кірдорф був організатором і головою секції союзу в Гельзенкірхені і членом правління Західнонімецького союзу колонізації та експорту, який на правах автономної організації входив у НКС. При активному сприянні Кірдорфа, Круппа та інших промисловців було підготовлено створення секції НКС у таких промислових центрах Руської області як Ессен, Гладбах, Ельберфельд і Крефельд. З ініціативи правління Союзу промисловців урядового округу Кельн виникла кельнська секція. Її члени були тісно пов’язані з правлінням Західнонімецького союзу колонізації та експорту.

Отже НКС зосередив у своїх руках могутні засоби пропагандистського впливу на народні маси, всі верстви і групи німецького населення. Крупні промисловці й банкіри, які входили до союзу, були зацікавлені у здійсненні широкомастабних колоніальних загарбань. Розробляючи експансіоністські плани і субсидуючи їх здійснення, вони водночас створили для себе “опорні пункти” в націонал-ліберальній та імперській партіях, у колах вищої аристократії. Колоніально-експансіоністський рух у Німеччині в особі НКС мав організаційний та ідеологічний центр, що свідчило про його відповідний розмах і силу. До складу НКС поступово вливалися члени інших колоніальних організацій і товариств і до 1885 р. він уже не мав серйозних суперників на ниві колоніальної пропаганди в Німеччині.

Результатом усіх цих процесів стала консолідація сил колоніально- політичного табору і в грудні 1887 р. був створений новий союз - Німецьке колоніальне товариство (НКТ), яке налічувало 15 тисяч чоловік. До Першої світової війни його чисельність зросла втричі і на 1914 р. становила 45 тис. членів¹⁶. Для ведення пропаганди Колоніальне товариство видавало газету “Дойче Колоніальцайтунг”, різноманітні брошури та інші матеріали, а також широко використовувало пресу провідних буржуазних партій, зокрема націонал-ліберальну “Кельніше-Цайтунг”. Як організація крупної буржуазії і юнкерства НКТ поряд з іншими подібними організаціями справляло суттєвий вплив на внутрішню і зовнішню політику кайзерівської Німеччини.

Ідеологію Німецького колоніального союзу, Товариства німецької колонізації, Німецької Східноафриканської компанії, Німецького колоніального товариства, їхнього керівництва і тих політичних, фінансово- промислових, юнкерських та “різночинних” сил, на які вони спиралися, підживлювали переконання у справедливості й правильності своїх дій щодо колонізованих народів, у своєму виключному праві впливати і навіть розпоряджатися долями інших людей. Тому вся їхня колоніальна пропаганда була спрямована на розпалювання проколоніальних шовіністичних настроїв у німецькому суспільстві. У результаті ідеологія шовінізму, одержавши організаційно-пропагандистський центр спочатку в особі Німецького колоніального союзу і Товариства німецької колонізації, а потім Німецької Східноафриканської компанії і Німецького колоніального товариства, з середини 80-х років XIX ст. остаточно перетворюється в складову частину ідеології німецького колоніалізму. Подальший ріст шовінізму в Німеччині був зв’язаний із спробою врегулювання англо-німецьких колоніальних суперечностей у Східній Африці та підписанням у 1890 р. Гельголанд- Занзібарського договору, створенням і діяльністю Пангерманського союзу.