Сахновський О.Є.

Ім’я британського політика і державного діяча Девіда Ллойд Джорджа було добре відоме впродовж першої половини XX століття не тільки в Британській імперії, а й далеко за її межами. Алан Тейлор, один з найбільш авторитетних англійських істориків, назвав його „найвидатнішим прем’єр-міністром століття”¹. Звичайно, таке твердження нині можна вважати занадто категоричним. Конкурентами Ллойд Джорджа у минулому столітті можна було б назвати Вінстона Черчілля чи, скажімо, Маргарет Тетчер. Та все ж, коли мова йде про епохальний період Першої світової війни, пріоритет „валлійського чаклуна” в усіх питаннях британської внутрішньої та зовнішньої політики залишається незаперечним.

Очевидно, у цьому контексті належить розглядати і об’ємисті (більше двох тисяч сторінок!) мемуари Ллойд Джорджа, до написання яких він приступив у 1931 році і закінчив у рекордно короткий строк. У них можна знайти величезну кількість фактів, оцінок, характеристик, які загалом складають панораму Світової війни, представлену, звичайно, крізь призму особистих інтересів автора.

Здійснюючи свій грандіозний літературний проект, Ллойд Джордж аж ніяк не міг обійти ірландське питання, яке впродовж декількох десятиліть залишалося одним із найгостріших. Як зазначав англійський історик Р. Вільсон, „на протязі 1880 - 1930-х років криза в Ірландії залишалася центральним, інтегральним фактором кризи Вестмінстерських урядів і британської держави. В ці роки конфігурація політичної боротьби у Великій Британії постійно визначалася через ірландське питання” . Цей факт визнавав і сам Ллойд Джордж. Один із розділів його мемуарів, присвячений повністю повстанню 1916 р. в Дубліні, розпочинається такими словами: „Довготривала і виснажлива трагедія відносин між Британією і Ірландією відігравала важливу роль у світовій війні”³. Не дивно, що саме цій темі британський політик присвятив чимало сторінок.

Мета даної розвідки - аналіз „Воєнних мемуарів” крізь призму ірландського питання. Завдання полягає у тому, щоб, по-перше, охарактеризувати їх з позицій сучасного джерелознавства, по- друге, виокремити ірландську тематику і визначити її фактичну цінність, і, насамкінець, - спробувати віднайти те, що автор не доказав або свідомо приховав.

У плані методології та можливого наукового доробку більш важливе є останнє, оскільки наведені Ллойд Джорджем факти та їх інтерпретації не залишилися поза увагою радянських істориків . Правда, вони оцінювали їх здебільшого під кутом зору „шляху Ірландії до революції”, та й користувалися переважно перекладом мемуарів російською мовою, не задаючи собі клопоту перевіряти його оригіналом. Лише дуже досвідчений дослідник із Санкт- Петербурга (колишнього Ленінграда) К.Б. Виноградов намагався не тільки оцінювати мемуари Ллойд Джорджа в контексті інших джерел⁵, а й звіряв переклад з оригіналом і в ряді випадків пропонував свій варіант ^б. Та попри все цей знаний історик не аналізував тексти крізь призму ірландського питання.

Як вище вже зазначалося, Ллойд Джордж як неординарний політик був добре відомий за межами Британії вже на початку XX ст. Не дивно, що поява в 30-х роках „Воєнних мемуарів” стала своєрідною сенсацією. Тим більше, що, незважаючи на свої шістдесят, автор знаходився у розквіті творчих сил і явно мав бажання створити ще за життя “пам’ятник самому собі”. Значною мірою честолюбивому політику це вдалося: окрім неабиякого успіху у читачів, мемуари принесли Ллойд Джорджу рекордні на той час гонорари (50 тис. ф. ст. в Англії і 12 тис ф. ст. в СІЛА)⁷ й славу неабиякого майстра слова, дотепного оповідача й гострого критика. Вони і тепер, на початку XXI ст., читаються з великим інтересом, хоча як історичне джерело потребують, звісна річ, строго критичного підходу.

Переклад „Воєнних мемуарів” російською мовою здійснювався майже синхронно з їх появою в оригіналі. Соціальна напруга в СРСР, утвердження сталінізму, зокрема атмосфера гострої „класової боротьби на фронті історичної науки”, - все це аж ніяк не сприяло творчій праці над перекладом величезного фоліанта⁸. Та попри все здійснений Ісааком Звавичем переклад (за винятком 4-го тому, який переклав Л. Боровий) загалом зберігає як фактичну точність, так і оригінальний стиль автора. Перекладач був не тільки фахівцем з історії Англії, а й довго перебував у цій країні як співробітник Л.Б. Красіна, першого радянського посла у Лондоні. Він добре знав майже усіх англійських політиків 20-30-х років, у тому числі, безумовно, і самого Ллойд Джорджа. Тому наголосимо ще раз: переклад мемуарів здійснений якщо й не бездоганно, то все ж дуже добре. Можливо, саме ця обставина спричинила особливу довіру істориків до перекладного російського варіанту і їх небажання, як вище вже згадувалося, перевіряти його оригіналом. Між тим, така прискіпливість у деяких випадках не завадила б.

Насамкінець, щоб завершити цю частину даної розвідки, визначимо місце „Воєнних мемуарів” у класифікаційній системі сучасного джерелознавства. Фахівці з цієї дисципліни розрізняють мемуари - автобіографії і мемуари - „сучасні історії” як два відмінні за своїми первісними соціальними функціями види історичних джерел ⁹ За всіма ознаками “Воєнні мемуари” незаперечно належать до другої категорії, яка найбільш типова для західноєвропейської традиції. Мемуари - „сучасні історії” (англ. - “contemporary history”) - „вид джерел особистого походження, метою яких є фіксація суспільно значимих подій для передачі їх в еволюційній цілісності”¹⁰. Такі „історії”, як правило, вже в момент написання розраховані на опублікування.

До джерелознавчої характеристики вище згаданих мемуарів варто додати ще таке: найчастіше їх написання виходить далеко за межі особистих інтересів автора. Натомість публікація таких „історій” розглядається як справа державної ваги і відповідно контролюється певними політичними інституціями. Ллойд Джордж у цьому зв’язку прямо вказує, що опрацював велику кількість офіційних документів за допомогою цілого штату секретарів та помічників¹¹. Особливу вдячність він висловлює не названому „товаришеві”, який надихав його на творчу працю. Очевидно, йдеться про лорда Бівербрука - газетного магната й політика, главу Міністерства інформації наприкінці війни. Саме йому пізніше дістався особистий архів Ллойд Джорджа.

І все ж головною фігурою, яка безпосередньо спрямовувала написання мемуарів від початку й до кінця, був Моріс Хенкі - „людина секретів”, як доволі точно охарактеризував його біограф¹². У передмові Ллойд Джордж згадує це ім’я, але багато чого недоговорює. Він пише про те, що сер Моріс Хенкі - один із „найбільш здібних і визначних слуг англійського уряду”, переглянув мемуари . Насправді ж Хенкі не просто „переглядав”, а дуже старанно виконував роль справжнього „чистильника”. Як з’ясував канадський історик Майкл Фрай, він „радив, пропонував, заохочував, попереджав...”¹⁴. Ще на стадії попередньої підготовки до написання мемуарів визначилися взаємовідносини автора і негласного „державного редактора”. Щоб уникнути критики і непорозумінь, справу вирішили так: Ллойд Джордж буде покладатися на розсудливість і неупердженість Хенкі, а той, у свою чергу, займеться „чисткою” томів на користь уряду¹⁵.

Але хто ж такий цей Хенкі? Непримітний, як на перший погляд, чиновник, що так і залишився „просто полковником”. Та насправді це був експерт найвищого класу, який з 1908 і до 1942 року залишався у центрі Апарату, де приймалися найвідповідальніші політичні рішення. Хенкі послідовно займав посади неодмінного секретаря: Комітету імперської оборони, Воєнної ради, Дарданельського комітету, Воєнного комітету при уряді Асквіта. Коли Ллойд Джордж у грудні 1916 р. прийшов до влади, він звернувся саме до Хенкі з пропозицією організувати „фактично нову систему правління”. Йшлося про Секретаріат створеного новим главою уряду вузького (всього 5 осіб) Воєнного кабінету. Завдання Секретаріату не обмежувалися виконанням суто технічних обов’язків. Більш важливою справою стало висування „ідей” по широкому спектру воєнної політики; тут їх детально обговорювали, а потім поставляли у верхні ешелони влади¹⁶. Секретаріат фактично став неформальним „мозковим трестом” з питань внутрішньої та зовнішньої політики періоду світової війни. Та й після її закінчення „секретарі” ще довго зберігали неабиякий авторитет. Додатковим підтвердженням цьому є сам факт призначення Хенкі на роль „чистильника” мемуарів Ллойд Джорджа.

Повертаючись до ірландської теми, зазначимо насамперед таку особливість: упродовж усієї довгої історії англо-ірландських відносин ірландське питання періодично ніби „виринало” у сферу британської політики, стаючи часто причиною гострих партійних, парламентських чи навіть державних криз. Так було, для прикладу, наприкінці XVIII ст., у 80-ті роки XIX ст., напередодні Першої світової війни. Ці періоди загострення змінювалися відносним заспокоєнням, своєрідним „занурюванням”, коли ірландська проблема на деякий час ніби зникала з політичної арени, або ж принаймні так здавалося.

У роки війни Ірландія „нагадала” про себе двічі: у 1916 році квітневим повстанням у Дубліні і в березні - квітні 1918 року у зв’язку зі спробою уряду розповсюдити на ірландців військову повинність. В обох випадках Ллойд Джордж подає своє бачення подій, хоча, цілком очевидно, дещо змінене часом та, значно більшою мірою, загостренням англо-ірландських відносин у 20-ті роки XX ст.

Показове те, що Ірландському повстанню автор присвятив окремий, хоча й невеликий за обсягом, розділ. Особливої цінності для висвітлення повстання він не має, оскільки про самі події, які відбулися у Великодній тиждень (24 - 29 квітня) 1916 р. у Дубліні, в мемуарах власне не йдеться. Натомість Ллойд Джордж зайнятий пошуками винуватців серед військових керівників, чиновників і адміністраторів, які „низкою абсолютно непотрібних безумств” спровокували повстання¹⁷. Його безпосередніми натхненниками і керівниками названі шинфейнери (лідери партії „Шин Фейн”), що зовсім не відповідає дійсності. Цю версію розповсюджувала свого часу британська преса, хоча в процесі розслідування виявилося, що серед керівників повстання був лише один член партії “Шин Фейн”. На початку 30-х років Ллойд Джордж не міг цього не знати. Так само не витримує критики трактовка ірландського питання як „домашньої трагедії”¹⁸. Вона ще раз нагадує нам про суто англійську традицію, за якою Ірландію ніколи не розглядали як колонію; натомість вона завжди залишалася „проблемою”, причому „надзвичайно складною для державних діячів”¹⁹. Більшу частину розділу Ллойд Джордж присвячує власним зусиллям, які він докладав для її розв’язання протягом травня-липня 1916 року.

Особливістю розглядуваного розділу, як, до речі, і мемуарів у цілому, є персоніфікація описуваних подій. Особливо влучні, часто дотепні, характеристики ірландських гомрулерів - лідерів Ірландської парламенської партії, таких, зокрема, як Джон Редмонд, Т.П. О’Коннор, Джон Діллон та інших. Не забуває автор і себе, раз по раз ставлячи у центр розповіді. А втім, тут важко висувати до нього якісь претензії.

Значно краще, як з погляду викладу фактів, так і їх інтерпретації, представлені події березня-квітня 1918 року, коли ірландське питання знову „виринуло” на політичну арену. Безпосереднім приводом до цього послужила на цей раз спроба уряду розповсюдити на ірландців військову повинність. Нагадаємо, що вона була уведена поступово, як вимушений під тиском обставин захід, протягом 1915 - 1916 pp. Але тоді уряд Асквіта не ризикнув призивати ірландців. І ось навесні 1918 року, коли почався великий наступ німецьких військ на Західному фронті, „проблема живої сили” (саме так названий відповідний розділ мемуарів) загострилася до крайніх меж. Ллойд Джордж так описує початок кризової ситуації: „На засіданні Воєнного кабінету 25 березня серу Окланду Геддесу доручили підготувати в найближчий час стислий проект закону, який дав би нам повноваження підняти призовний вік до 50 чи 55 років, брати на військову службу духовенство, посилати на роботи за кордон осіб, які не вступили у військо за переконанням совісті...”²⁰ . Далі в російському тексті мемуарів пропущені два надзвичайно важливі рядки. Ось як вони зафіксовані у додатку до 5-го тому на маленькій смужці паперу: “... і розповсюдити військову повинність на Ірландію. Останнє питання викликало серйозні розбіжності в кабінеті, а згодом...”.

Останні слова речення подані в тексті: „в парламенті і поза ним”

Далі Ллойд Джордж детально, часто з посиланням на документи, викладає аргументи прибічників рекрутації ірландців і противників цього вкрай небезпечного заходу. Причому виклад детальний, відвертий і, як на нашу думку, цілком об’єктивний. Безумовно, він знав набагато більше, ніж будь-хто з учасників дискусії. Ті, хто обстоював негайне прийняття закону, не знали, приміром, який шалений тиск вчинили ірландські депутати на засіданні Палати громад 9 і 10 квітня 1918 р. Коли Ллойд Джордж вніс пропозицію одночасного введення в Ірландії військової повинності і гомруля (самоврядування), його промова часто переривалася вигуками, свистом, репліками з місць. Здавалося, що Палата громад повернулася до незабутньої ще декотрими її членами обструкції часів Чарльза Парнелла. Дійшло до того, що главу уряду обізвали „політичним ошуканцем”, „парламентським кайзером” і навіть... „Распутіним” .

Дебати в парламенті - лише часка гострої боротьби з ірландського питання, яка охопила тоді всю країну. Ллойд Джордж добре це знав, бо ж сам став об’єктом гострих нападок з усіх боків. У своїх мемуарах він визнавав: „Майже неможливо описати, з якими ускладненнями було зв’язане питання про введення військової повинності в Ірландії”

У даному випадку авторові мемуарів можна не тільки вірити, а й співчувати. Принаймні на сьогодні немає доказів твердити щось протилежне. Тому далеко не праві ті історики, які оцінюють спробу ввести в Ірландії військову повинність як „найбільшу помилку” Ллойд Джорджа²⁴. Цілком очевидно, що в даному випадку потрібно говорити не про „помилку”, а про сформульовану воєнним теоретиком Карлом фон Клаузевіцем „залізну логіку війни”. Ця логіка передбачає дію “закону крайнощів”, перед яким будь-яке обмеження і поміркованість мусять відступити на задній план²⁵. Як один із найдосвідченіших політиків того часу, Ллойд Джордж у 1918 році, зокрема під час ірландської кризи, інтуїтивно відчув необхідність діяти у відповідності із „законом крайнощів”. Через декілька років він доволі об’єктивно описав як перебіг подій тієї кризи 1918 р., так і свої суб’єктивні враження та власні почуття.

Загалом „Воєнні мемуари” Д. Ллойд Джорджа залишаються історичним джерелом, яке відтворює англійський погляд на ірландське питання. Звичайно, цей погляд своєрідно відбився у свідомості автора. В цьому сенсі будь-які мемуари цілком природньо суб’єктивні. Як вдало висловилися з цього приводу російські фахівці з джерелознавства, „їх суб’єктивність є об’єктивно притаманна їм властивість”²⁶. Даремно було б вимагати від Ллойд Джорджа більшого, ніж інтепретація ним же відібраних фактів. Та це його право - право автора мати свій погляд на минуле. У такому разі професіональний обов’язок історика залишається незмінним - предметно зорієнтований аналіз з позицій сучасної наукової критики джерел.

Список посилань

1. Taylor A. J. P. English History 1914 - 1945. - Oxford, 1965. - 2. P.87.

3. Wilson R. Imperialism in crisis: the “Irish dimension” // Crises in the British State, 1880 - 1930 // Ed. by Mary Longan and Bill Schwarz. -L., 1985. - P. 151.

4. Ллойдж Джордж Д. Военные мемуари / Пер. С анг. ИЗвавича : В 6-ти тт. - М: Соцэкгиз, 1934 - 1938. - т. 1-2. - С. 464.

5. История Ирландии / Отв. ред. Л. И. Гольман. - М.: Мысль, 1980 ; Колпаков А.Д. Ирландия на пути к революции 1900 - 1918 гг. - М., 1976; Орлова М.Е. Рабочий класс и освободительная борьба ирландского народа. - М., 1983; Толстов С.В. Ірландське питання на початку XX ст. // УІЖ. - 1982. - №8. - С. 109 - 117.

6. Виноградов К.Б. Буржуазная историография Первой мировой войны. - М.: Соцэкгиз, 1962. - С. 87 - 134.

7. Виноградов К.Б. Дэвид Ллойд Джордж. - М.: Мысль, 1970. - 8. С.224, 241 та інші.

9. Там само. - С. 392.

10. Lloud George D. War memoirs, vol. I - 1068 p.; vol. II. 1069 - 2108 p. L., 1938.;

11. Источниковедение: Теория. История. Метод. Источники российской истории: Учеб. пособие / И. И. Данилевский, В. В. Кабанов, О. М. Медушевская, М. Ф. Румянцева. - М.: Российск. гос. Гу манит, ун-т, 2000. - С. 471;

12. Там само. - С. 472.

13. Ллойдж Джордж Д. Военные мемуари / Пер. С анг. И. Звавича : В 6-ти тт. - М: Соцэкгиз, 1934 - 1938. - т. 1 - 2. - С. 31.

14. Roskill S. Hankey, Man of secrets. - vol. I. 1877 - 1918. - New York, 1970.

15. Ллойдж Джордж Д. Военные мемуари / Пер. С анг. И.Звавича : В 6-ти тт. - М: Соцэкгиз, 1934 - 1938. - т. 1 - 2. - С. 31.

16. Fry М. Lloyd George and foreign policy, vol. I. The education of a statesman. 1890 - 1916. - Montreal, 1977. - P. 4 - 5. Ibid. - P.5.

18. Roskill S. Hankey, Man of secrets. - vol. I. 1877 - 1918. - New York, 1970. - P. 343.

19. Ллойдж Джордж Д. Военные мемуари / Пер. С анг.

20. И.Звавича : В 6-ти тт. - М: Соцэкгиз, 1934 - 1938. - т. 1-2. - С. 465.

22. Ллойдж Джордж Д. Вказ. праця. - т. 1 - 2. - С. 467.

23. Ллойдж Джордж Д. Вказ. праця. - т. 1 - 2. - С. 466.

25. Ллойдж Джордж Д. Вказ. праця. - т. 5. - С. 347.

26. Там само.

27. Parliamentary Debates. House of Commons. - 5^th series. - vol. 104. L. 1918. - cols. 1362 - 1365.

28. Ллойдж Джордж Д. Вказ. праця. - т. 5. - С. 349.

29. Ward J. A. Lloyd George and the Irish Conscription Crisis // Historical Journal. - 1974. vol. 17. - № 1. - P. 128.

30. Клаузевиц Карл фон. О войне: В 2-х т. т.1. - М.: ООО «Изд- во АСТ», 2002. - С. 24.

31. Источниковедение: Теория. История. Метод. Источники российской истории: Учеб. пособие / И. Н. Данилевский, В. В. Кабанов, О. М. Медушевская, М. Ф. Румянцева. - М.: Российск. гос. Гу манит, ун-т, 2000. - С. 63 5.