Нечаєва-Юрійчук Н.В.

Перша світова війна ознаменувала собою перехід людства від однієї історичної епохи до іншої і належить до тих подій, вплив яких відчутний і до сьогодні. Світова війна значною мірою зумовила зміну моралі та суспільних ідеалів, привела до світоглядних змін, що знайшло свій прояв як у культурному (мистецтві, літературі, науці), так і в політичному (поява фашизму, тощо) житті суспільства. Ця війна тривала понад чотири роки і стала, за словами сучасного західного дослідника Ф.Белла, „завершенням XIX століття і віку прогресу та початком нашої власної катастрофічної ери”¹.

Для кращого розуміння соціально-психологічних змін, які спричинила Перша світова війна, коротко зупинимося на огляді тієї духовної атмосфери, що панувала напередодні війни у Великобританії.

Перед початком війни країна, як і вся Західна Європа, перебувала в атмосфері спокою та віри в прогрес як головну ідею розвитку людського суспільства. Ця віра в прогрес була зумовлена цілою низкою відкриттів у природничих науках, зроблених наприкінці XIX - початку XX століття такими відомими вченими, як К. Рентген, М. Кюрі, А. Ейнштейн та ін. Саме в цей період з’явилися нові теорії та імена у психології та соціології (серед них - 3. Фрейд, М. Вебер та ін.), а також в інших галузях людської діяльності. Все це сприяло загальному науковому, культурному та матеріальному поступові. Високий рівень матеріального добробуту, якого досягла значна частина населення західноєвропейських країн, дозволив „багатьом звичайним сім’ям середнього класу жити повнокровним і комфортабельним життям...”².

Щодо духовного життя, то напередодні війни воно відзначалося стабільною системою цінностей, що здавалися незаперечними і незмінними. Перша світова війна, як писав один із західних дослідників, „мала місце у статичному, порівняно з нашим, світі зі стабільними цінностями, в якому значення абстрактних понять здавалися постійними і надійними. Кожен знав, що таке Слава, і що означає Честь”³.

Певно, саме тому для британської молоді того часу були притаманні патріотизм і прагматизм у політиці, що породжувало оптимізм та віру в поступ. А це формувало у молоді почуття співвідповідальності у справі поліпшення духовного, політичного та економічного становища своєї країни, зокрема, ціною виконання свого патріотичного обов’язку - віддати життя за Батьківщину.

Початок війни 1914-1918 pp. посилив відчуття національної єдності серед англійців, про що писав відомий британський політик Г.Асквіт у книзі „Генеза війни”. Воєнна ейфорія, охоплення значної частини населення відчуттям національної єдності, патріотизму й оптимізму щодо майбутнього породжували в перші тижні війни неадекватне розуміння понять дружби, честі, патріотизму. В умовах такого неадекватного розуміння й сприйняття морально-етичних норм значна частина чоловіків (переважно студентів) записувалася добровольцями лише тому, що не уявляли для себе можливості залишатися в тилу в той час, як їхні друзі йшли на фронт.

Дане явище отримало в психології назву конформістської агресії (або псевдоагресії), оскільки руйнівні дії, здійснювані молодими вояками на фронті в даному стані, стали виразом почуття виконаного обов’язку та небажання виглядати в очах свого оточення боягузом⁴. Таке розуміння свого громадянського обов’язку ми знаходимо у безпосередніх учасників подій того часу: „Це було те, що робили твої друзі, і було лише природнім, що ти повинен зробити те саме...”⁵.

Природно, що у війні 1914-1918 років взяли участь люди різного соціального походження, з різним вихованням, світоглядом, системою цінностей. Кожен з них уявляв собі війну по-своєму. Проте всі вони, незалежно від походження, потрапили в однакові умови, а саме - в окопи, під артилерійські обстріли, в газові атаки тощо. Більше того, події, які розгорнулись на фронтах Першої світової війни, незабаром перекреслили оптимістичні сподівання багатьох фронтовиків щодо швидкого вирішення конфлікту.

Позиційний характер війни, який став очевидним уже на листопад 1914 року, позначився і на настроях, світосприйнятті воїнів, які зіштовхнулися з таким явищем вперше. Це вражало свідомість як представників привілейованих станів, так селян і робітників. Особливість цієї війни полягала не лише в її статичному характері, але й у застосуванні нових методів її ведення. Нова військова техніка змінила хід ведення боїв, а також роль і місце бійця в них, а її недосконалість призвела до смерті не одного бійця.

У своїх листах, щоденниках солдати часто описували ті події, бої, безпосередніми учасниками яких їм довелося стати. Власне, саме ці свідчення і розкривають те, як воїни сприймали війну, яким був вплив останньої на їхню свідомість. Наприклад, „криваве пекло” є одним із найкоротших характеристик бою, які зустрічаються в листах і щоденниках англійських вояків.

Можна навести десятки свідчень з лінії фронту, які дадуть підстави стверджувати, що одним з перших негативних впливів війни на свідомість фронтовиків стало поширення почуття страху. Крім того, війна, певною мірою, спричинила атрофію людських почуттів: чимало воїнів під впливом подій 1914-1918 років почали отримувати задоволення від вбивства, радість від смерті ворога. Це пояснюється тим, що чим більше людина здійснює жорстоких вчинків, тим легше їй це робити: жорстокість роз’їдає свідомість (у психології подібні явища називаються спіральним розвитком вчинків та установок). Для виправдання своєї поведінки „агресор” використовує саркастичні або шокуючі висловлювання як вираження зневажливого ставлення до об’єкта своїх дій. Прикладом такої поведінки може слугувати чимало цитат зі щоденників і листів британських вояків.

Війна також сприяла психологічному відокремленню одного соціального прошарку (фронтовиків) від іншого (цивільного населення) та формуванню нової самоідентифікації фронтовиків. Під впливом кривавих буднів у фронтовиків процес переоцінки традиційної системи цінностей відбувався набагато швидше, ніж у цивільних. Для них війна перестала бути героїчною битвою практично після перших боїв, у той час як у свідомості більшості мирного населення продовжували панувати стереотипи, нав’язані воєнною пропагандою.

Серед багатьох британських вояків швидко поширилось бажання, щоб цивільні на власні очі побачили, через що доводиться проходити оборонцям їхніх інтересів, щоб вони відчули різницю між мирним і воєнним життям: „Це більше не одна країна... Є дві ... іноземні країни. Фронт..., де так багато нещасних, і Тил..., де так багато щасливих”⁷. Ці слова француза Г. Барбюса є дуже точним і стислим відображенням багатьох листів і щоденників британських вояків.

Закінчення війни та повернення військових до мирного життя не змінило ситуацію на краще: більшість з них так і не знайшла розуміння та підтримки з боку тих, хто не воював на фронтах Першої світової. Більше того, військові зіткнулися з неминучою проблемою пристосування до мирного життя після кривавих стресів, пережитих під час війни. Серед значної частини ветеранів було поширене конструктивне прагнення змінити реальність, а саме: після повернення з фронту знайти роботу і зробити кар´єру.

Однак повоєнне становище Британії значно відрізнялося від довоєнних уявлень про поступ і прогрес, а фізичні втрати країни у війні (понад 500 тис. чоловіків, молодших 30 років) дають підстави стверджувати не лише про втрачене для Великобританії покоління, але й про настрої депресії, які ще більше поширились після війни.

Економічна ж криза, яка почалась у 1920 році в країні, спричинила зростання кількості безробітних до 3 млн. осіб⁸. Складна економічна ситуація і неможливість знайти роботу привели до того, що значна частина колишніх вояків розчарувалася у мирному житті. І саме війна, на думку багатьох з них, і привела до утворення такого суспільно-політичного ладу, в якому їм не знайшлося місця. Розчарування ветеранів Першої світової війни мирним життям проявилося в першу чергу в ідеалізації фронтової дружби та у створенні різноманітних громадських організацій, що складалися з колишніх фронтовиків. У 1920 році була навіть створена Міжнародна федерація колишніх воїнів, до якої увійшли найбільші організації ветеранів не лише Великобританії, але й Франції та Італії. Як бачимо, під впливом Першої світової війни частина військовослужбовців кардинально змінила свій підхід в оцінці ролі війни в житті окремої людини та цілих народів, а також у вирішенні міжнародних проблем. Бажання перебудувати суспільство згідно з духом фронтової дружби, популярне серед ветеранів, лише сприяло зростанню їхньої політичної активності.

Проте не всі ветерани знайшли себе у політичній та громадській діяльності. Чимало з них продовжували відчувати себе самотніми і нікому не потрібними людьми, що зумовило до поширення серед певної частини ветеранів захоплення алкоголем і наркотиками. Причому втеча від складних реалій повоєнного життя за допомогою алкоголю та наркотиків стала популярною не лише серед колишніх учасників війни, але й серед певної частини цивільного населення країни. Так, британська преса неодноразово писала про посилення потягу до вживання наркотиків, що видається невипадковим, якщо взяти до уваги негативний вплив війни на психіку людей (поширення серед останніх почуття страху, депресії, душевної спустошеності тощо), а також складність психологічного переходу від умов війни і, відповідно, постійного стресу, викликаного її реаліями, до мирного життя: „Страхи, викликані війною, змусили багатьох людей шукати примарного задоволення в наркотиках... - Війна викликала у багатьох неврастенічне прагнення досягти звільнення від реальності. Чоловіки, і жінки так само, жадають перетворити буденність на щось фантастичне та рідкісне” (газета „Експрес” за грудень 1918 року)⁹.

Руйнівні наслідки війни для психіки воєнних поглиблювалися складнощами, пов’язаними з проблемами соціальної та психологічної адаптації до нових умов - відсутність роботи, розуміння, підтримки, - що призвело також і до збільшення кількості самогубств серед ветеранів війни. Однією з причин цього можна вважати явище, яке в соціології отримало назву аномії (буквально - розрегульованість). Як відомо, соціальні правила відіграють важливу роль у регулюванні життя людей. Однак під час криз чи радикальних соціальних змін, до яких можна віднести і Першу світову війну, життєвий досвід людей перестає відповідати ідеалам, втіленим у соціальних нормах. Як наслідок, люди перебувають у стані дезорієнтації, під час якого культурні цінності, норми та соціальні взаємозв’язки відсутні або протирічать один одному, що приводить до зростання кількості самогубств серед населення¹¹.

Упродовж двадцятих років британська преса неодноразово писала про випадки самогубства серед військових, цитуючи їхні передсмертні записки, в яких часто повторювалися слова: ..Я розбитий і знищений. Бог простить мені і подарує мені краще життя на небесах”¹¹.

Проте ми не можемо заперечувати того факту, що негативний воєнний досвід та постійний стрес, зумовлений війною, призвели також і до поширення серед певної частини західноєвропейського суспільства настроїв цинізму та гедонізму, причому виникнення цинічного ставлення до навколишньої дійсності було тісно пов’язане з використанням урядом Великобританії воєнної пропаганди.

Ще одним негативним наслідком війни може вважатися нівелювання ролі особистості в житті суспільства. Про вплив фронту на цей процес уже згадувалось. У тилу ж, у зв’язку з перебудовою економічного життя на воєнний стан, роль держави значно зросла, що також сприяло зменшенню ролі окремої людини в житті суспільства. А величезні фізичні втрати ще більше поглибили цей процес.

Яскравим прикладом трансформації суспільної свідомості цивільного населення стали зміни у світогляді та поведінці жінок. У ході світової війни останнім вдалося закріпити відчуття свободи і звільнення від умовностей через завоювання економічної самостійності та здобуття певних політичних прав. Зросла й сексуальна свобода жінок, а небажання багатьох з них мати дітей стало серйозною проблемою, що обговорювалася не лише громадськістю, але й, наприклад, Палатою лордів Великобританії¹². Проте звільнення жінок від умовностей проявлялося і в тому, що серед них зросла кількість тих, що палили та вживали алкоголь.

Проявом неадекватного сприйняття повоєнної реальності та втрати членів сім’ї стало поширення серед незначної частини суспільства, особливо серед матерів і дружин, захоплення спіритуалізмом, що відбивало їхнє прагнення повернути минуле, хоча б на мить.

Отже, можна зробити висновок, що Перша світова війна спричинила кардинальну зміну настроїв у британському суспільстві: від оптимізму, впевненості у завтрашньому дні до депресії, страху, відчуття безвиході, втоми, розчарування. Змінилися не лише настрої людей, але й система цінностей, в якій особистість, індивід посіли далеко не перше місце. Як наслідок, збільшилась кількість маргіналів, алкоголіків, наркоманів, самогубць. Настрої, що панували в британському суспільстві до Першої світової війни, були далекими від тих, що поширилися в її результаті, зникли „довіра до миру” та „чарівна безтурботність”, про які писав С.Цвейг у своїх „Спогадах європейця” .

Список посилань

1. Bell Ph. Origins Of the War of 1914 // Themes in Modem European History: 1890-1945. - London and New York: Routledge, 1992. - P. 107.

2. Biddis M. Intellectual and Cultural Revolution, 1890-1914 // Themes in Modem European History. - P. 84.

3. Fussel P. The Great War and Modem Memory. - London- Oxford-New York: Oxford University Press, 1977. - P.21.

4. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. - М.: Республика, 1994. - С. 180.

5. Griffith L. The Pattern of One Man’s Remembering // Promise of Greatness: The War of 1914-1918. - New York: The John Day Company, 1968. - P. 287.

6. Майерс Д. Социальная психология. - Спб: Питер, 1999. - 7. С.172.

8. Ellis J. Eye-Deep in Hell: French Warfare in World War I. - New York: Pantheon Books, 1976. - P.192.

9. Англия в 1918-1939 годах. Стенограммы лекций проф.

10. ЛИ.Зубок, прочитанных на Ленинских курсах при ЦК ВКП(б). - М.: Красное знамя, 1945. - С. 14.

11. ⁹McMillan J. The Way It Was: 1914-1934. - London: Wiliam Kimber, 1979. - P. 105.

12. ¹⁰Смелзер H. Социология. - М.: Феникс, 1994. - С.207.

13. McMillan J. Op.cit. - P. 107.

14. Branson N. Britain in Nineteen Twenties. - London: Weidenfeld and Nicolson, 1975. - P.215 - 219.

15. Цвейг С. Статьи. Эссе. Вчерашний мир. Воспоминания европейца. - М.: Радуга, 1987. - С. 283.