Сахновський Є.В.

Зовнішньополітична пропаганда - відносно нове явище в історії міжнародних відносин. Хоча її окремі елементи можна виявити в XIX столітті, можливо, ще раніше, та назагал це - феномен Першої світової війни. Як експеримент організована зовнішня пропаганда була започаткована у Великій Британії ВІ914 році, а наприкінці війни визнана необхідною в усіх головних воюючих державах.

Дана стаття є спробою окреслити загальні контури теми, дати стислий огляд джерел і визначити методику їх аналізу, охарактеризувати історіографічну ситуацію. І насамкінець, щоб не зловживати терміном „методологія”, споробуємо просто відповісти на питання: „Як нам впоратися з цією темою ?”. Це і є головна мета нашої статті.

Отже, зовнішня пропаганда у Британії розпочалася із заснування у вересні 1914 р. невеличкого Секретного Бюро Воєнної Пропаганди (Secret War Propaganda Bureau), яке розміщалося в будинку Веллінгтона біля Букінгемських воріт, тобто поряд з королівською резиденцією. Діяльність „Веллінгтон-хаус”, як стали зазвичай називати цей заклад, здійснювалась під керівництвом ліберала Чарльза Мастермана цілком таємно. Невеликий штат „Бюро” (біля 50 осіб) спирався на інтелектуальну верхівку британського суспільства з числа гуманітрної інтелігенції (письменників, істориків, юристів). Пропагандистські матеріали (памфлети, брошури) були розраховані не на всю масу населення зарубіжних країн, а на т. зв. “впливових людей”, які повинні, як вважалося, формувати громадську думку у пробританському (ширше - проантанівському) дусі.

Доцільність і ефективність саме такої, таємної за задумом, пропаганди стала предметом широкого обговорення восени 1916 року. Тотальний характер війни, що став очевидним на рубежі 1916 - 1917 pp., вимагав переходу до більш масових форм пропаганди, розрахованих не тільки на лідерів громадської думки (opinion - makers), а й на широкі верстви населення. В результаті в лютому 1917 р. під керівництвом полковника (і водночас письменника) Джона Бюкена організовано Відділ пропаганди (Department of Propaganda), формально підлеглий Міністерству закордонних справ. Пошуки більш ефективних форм діяльності Відділу тривали аж до початку 1918 року, коли остаточно була усвідомлена необхідність масової пропаганди.

Остання реорганізація відбулася в січні-лютому 1918 р. Пропаганду повністю монополізували могутні газетні магнати. Лорд Бівербрук очолив Міністерство інформації, а лорд Норткліф - спеціальний Відділ пропаганди на противника, перш за все - Австро-Угорщину та Німеччину. Пропаганда була визнана надзвичайно важливим і абсолютно необхідним інструментом ведення війни.

Отже, в загальних рисах британська пропаганда у роки війни - кумулятивний процес. Накопичення характеризує цей процес у всіх параметрах: організації, методах, об’єктах. Розпочали з маленького „Бюро” - закінчили великим Міністерством; почали письменники - закінчували газетярі, журналісти та публіцисти; спочатку об’єктом пропаганди були „лідери громадської думки”, в кінці війни - населення в цілому. Така загальна тенденція розвитку британської пропаганди у роки Першої світової війни.

Наукове дослідження пропаганди пов’язане з великими труднощами, бо її організатори, як правило, не залишають слідів. У даному випадку, як стверджують англійські історики, офіційні документи цілеспрямовано знищені у 20-ті роки, або ж „загублені” в подальшому¹. Все, що залишилось, - свідчення з листів, щоденників, автобіографій самих учасників подій. Особливо варто назвати спадщину А. Беннета, Г. Честертона, А. Тойнбі, Д. Бюкена, лорда Бівербрука.

І все ж ситуація з джерелами хоча й складна, але не безнадійна. Бо основний, так би мовити, „продукт” пропагандистської діяльності не піддається, як правило, знищенню. В роки Першої світової війни, коли не було телебачення, а радіо і кіно лише входили у сферу масового використання, основними засобами пропаганди залишалися газети, журнали, а також брошури, памфлети, листівки та інший „матеріал”, розрахований на читаючу публіку. Це, безумовно, джерела, хоча й специфічні.

Цілком очевидно, що наукова критика таких джерел потребує спеціального обгрунтування. Найбільш ефективним, як на нашу думку, може бути семіотичний метод, який, на переконання Ю.М. Лотмана, „постає перед нами як метод (підкр. автором) гуманітарних наук, що проникає в різні дисципліни і визначається не природою об’єкта, а способом його аналізу”². Розвиваючи цю думку, ініціатор семіотики уточнив: „Текст завжди кимось і з якоюсь метою створений, подія постає в ньому у зашифрованому вигляді. Історику належить, перш за все, виступити в ролі дешифровщика”³.

Необхідно також врахувати, що тексти пропагандистської літератури створюються у розрахунку на прогнозовану аудиторію з наперед заданою ідеологічною метою. Все це передбачає особливий підхід до відбору фактів, а також - і це, очевидно, не менш важливо - до їх монтажу. Як зазначав той же Ю. Лотман, ідеологічне кодування являє вищий ступінь побудови наративного тексту, що передбачає жанрові, ідейно-політичні, соціальні, релігійні, філософські та інші коди⁴. Розгадати їх - ось справді достойне захвату завдання історика.

Торкаючись історіографії розглядуваної теми, зазначимо, що українські історики її практично не зачіпали, а в російськомовній літературі вона відображена фрагментарно, поверхово, а головне - нерівномірно. В плані наукового інтересу особливо „не пощастило” початковому періоду, пов’язаному з діяльністю „дому Веллінгтона”. У міжвоєнний час, для прикладу, появлялися окремі книги і статті про „буржуазну політроботу”, які переважно були реакцією на розрекламовану тоді в Німеччині версію про „удар кинджалом у спину”⁵. Видана ж у 1928 році російською мовою наполовину скорочена праця Кемпбелла Стюарта дезорієнтує читача вже самим заголовком⁶ , бо насправді в оригінальному виданні йдеться не про англійську пропаганду як таку, а лише про одну „славнозвісну кампанію” 1918 року .

У подальшому про діяльність „дому Веллінгтона” чи Відділу пропаганди Дж. Бюкена в кращому випадку лише згадувалося.

Отже, сталою залишалась хибна уява про те, що власне пропаганда розгорнулася лише десь наприкінці війни.

Між тим англійські історики ще з 80-х років почали рішуче переглядати співвідношення і роль різних організацій у британській пропаганді. У процесі такого перегляду відповідне місце знайшлося і „дому Веллінгтона”, і іншим закладам та відділам, діяльність яких раніше недооцінювалась, а то й прото ігнорувалась⁸. Але ці „ревізіоністські”, як назвав їх рецензент Робін Кейт⁹, дослідження випали, на жаль, з поля зору пострадянських істориків. Окремі розвідки автора цих рядків були надруковані у малотиражних виданнях і залишилися теж поза увагою¹⁰.

Отже, для майбутніх істориків у цій майже недослідженій царині історії Першої світової війни відкриваються широкі можливості.

Список посилань

1. Sanders М.І., Taylor Ph.M. British Propaganda during the First World War, 1914- 1918. -L., 1982. - P.VII.

2. Лотман Ю.М. Внутри мыслящих миров. Человек - текст - семиосфера - история. - М.: «Языки русской литературы», 1996. - С.6.

3. Лотман Ю.М. Вказ. праця. - С. 301 - 302.

4. Лотман Ю.М. Вказ. праця. - С. 310.

5. Блументаль Ф. Буржуазная политработа в мировую войну 1914 - 1918 гг. Обработка общественного мнения. - М.-Л., 1928; Звавич И. Нортклифф. Из истории буржуазной печати // Знамя. - 1940. - кн. 11-12. - С. 248 - 259; Ласвель Г. Техника пропаганды в мировую войну / Пер. с англ. М.-Л., 1929.

6. Стюарт К. Тайны дома Крю. Английская пропаганда в мировую войну 1914 - 1918 гг. / Пер. с англ. Ф. Блументаля. - М- Л., 1928.

7. Stuart С. Secrets of Crewe House. The story of a famous campaign. -L., 1920.

8. Sanders M.I., Taylor Ph.M. British Propaganda during the First World War, 1914 - 1918. - L., 1982; Stuart W.War and Image of Germany. British Academics 1914 - 1918. - Edinburg, 1988; Gullance N.E. Sexual violence and family honor: British propaganda and international law during the First World War // American Historical Review. - 1997. - vol. 102. - № 3. - P. 714 - 747.

9. The English Historical Review. - January 1986. - vol. Cl. - № 398. -P.297.

10. Сахновский E.B. Проблема германских колоний в английской буржуазной пропаганде 1914 - 1917 гг.: Поиски «теоретического» обоснования колониальной экспансии //

11. Проблемы идейно-политической борьбы в странах Западной Европы в новое и новейшее время: Межведомственный сборник научных трудов. - Омск: ОмГУ, 1986. - с. 23 - 32; Сахновський Є.В. Таємниці Веллінгтон-хауз: діяльність Британського бюро воєнної пропаганди 1914 - 1916 pp. // Питання нової та новітньої історії країн Європи і Північної Америки: 36. наук, статей: Вип. 2. - частина 1. - Чернівці, 1993. - С. 77 - 93.