Сич О. I.

Помічено, що час від часу людська спільнота залюбки опиняється в полоні магії круглих дат, які знаменують початок і кінець століть і тисячоліть. Так, магія 2000-го року виявилася такою притягальною, що велика частина людства відсвяткувала так званий Мілленіум раніше на рік. Але зазвичай круглі дати в реальному житті конкретних людей мало що значать. Як слушно написав один із сучасних авторів, історія не визнає часових кордонів, що визначаються тими або іншими датами¹. Справді значущі, доленосні події - війни, революції, економічні кризи, стихійні лиха тощо - трапляються поза розкладом, не за календарем, але саме вони стають тими історичними рубежами, що зумовлюють докорінні зміни в житті людей, народів, країн, політичних систем. І це зрозуміло, бо історія розвивається відповідно до власних законів.

Скажімо, чим особливим був позначений в історії 1900-й рік? Першим обранням Теодора Рузвельта на посаду американського президента, „боксерським” повстанням у Китаї, заснуванням у Великій Британії лейбористської партії. Чим ще? Але все це помітно не позначилося на розвитку тогочасного світу. А ось через 14 років вибухнули події, які багато хто з сучасних істориків - як зарубіжних, так і вітчизняних - вважають справжнім початком XX ст. - Перша світова війна². Всесвітньо відомий британський історик Ерік Хобсбаум в одній зі своїх останніх праць констатував, що „Перша світова війна позначила розпад (західної) цивілізації девятнадцатого століття”, а О. П. Іваницька, авторка одного з українських навчальних посібників, зазначала: „Насправді, за своєю роллю, значенням і наслідками період 1914 - 1918 років претендує на те, щоб вважати його реальним рубежем між XIX і XX століттями. Війна, зокрема її завершення, підвело риску під загальним розвитком XIX століття: від економіки до моралі і відкрило шлях для розвитку процесів, притаманних новому, XX СТОЛІТТЮ .

Грандіозна - і за кількістю країн-учасниць, і за величезною чисельністю мобілізованих до війська, і за напруженістю бойових дій і довжиною фронтів, і за воєнно-політичними та соціальними наслідками - світова війна 1914 - 1918 pp. Охопила територію Європи, Азії та Африки загальною площею 4 млн. кв. км., а населення країн, утягнутих у війну, складало понад 1,5 млрд. людей, тобто понад 75% населення земної кулі. Війна забрала стільки ж людських життів, скільки всі європейські війни за тисячоліття до неї.

Відомий німецький журналіст, який довгий час очолював впливову газету „Штутгартер Цайтунг”, Оскар Ференбах писав у своїй останній книзі: “Щоби зрозуміти XX століття, треба спершу усвідомити суть першої світової війни, що визначила наступний перебіг подій”⁴.

В історіографії походження Першої світової війни існують два напрямки. Представники одного з них розглядали її як природне явище, зумовлене конкретно-історичним розвитком західної цивілізації (або капіталізму європейського зразка). Складовою цього напряму була, за окремими винятками, і радянська історіографія, адже класики марксизму, зокрема Ф.Енгельс, не просто передбачили неминучість загальноєвропейської війни, але й вражаюче точно змалювали її перебіг і наслідки. За ЗО років до її початку Енгельс писав, що „для Пруссії - Німеччини неможлива вже тепер ніяка інша війна, крім всесвітньої війни. І це була б всесвітня війна небаченого раніше розміру, небаченої сили. Від восьми до десяти мільйонів солдатів будуть душити один одного і об’їдати при цьому всю Європу так дочиста, як ніколи ще не об’їдали хмари сарани. Спустошення, спричинене Тридцятилітньою війною, - стиснуте на протязі трьох-чотирьох років і поширене на весь континент, голод, епідемії, загальне здичавіння як військ, так і народних мас, викликане гострою нуждою, безнадійна плутанина нашого штучного механізму в торгівлі, промисловості і кредиті; все це кінчається загальним банкрутством; крах старих держав і їх рутинної державної мудрості, - крах такий, що корони дюжинами валяються на бруку і не знаходиться нікого, щоб підіймати ці корони; абсолютна неможливість передбачити, як це все кінчиться і хто вийде переможцем з боротьби; тільки один результат абсолютно безперечний: загальне виснаження умов для остаточної перемоги робітничого класу.

Така перспектива, якщо доведена до крайності система взаємної конкуренції у воєнних озброєннях дасть, нарешті, свої неминучі плоди. Ось куди, панове королі і державні мужі, привела наша мудрість стару Європу“⁵.

Представники другого напряму вважали війну 1914 - 1918 pp. Трагічною випадковістю. Прикладом може бути відома книжка американки Барбари Такман „Серпневі гармати”⁶.

Незважаючи на такі причини, як змагання імперських амбіцій; економічне суперництво; мілітаризм; націоналізм; протистояння військово-політичних союзів, які поділили народи Європи на ворожі табори; бажання правлячих еліт, скориставшись війною, розрядити соціальну напругу в своїх державах, яка зростала майже в усіх країнах, чимало сучасних істориків вважають, що Перша світова війна не була неминучою⁷. Той же Ференбах вважає війну „абсолютно безглуздою, якої можна було уповні уникнути”⁸. Але інші науковці продовжують наполягати, що виникнення війни було закономірним явищем, Європа тоді була „вагітна війною”.

Оригінальний погляд на походження світової війни та визначення її головних винуватців запропонував у своїй останній книзі⁹ сучасний російський дослідник (до речі, за походженням українець) С.Кремльов, заступник директора Інституту стратегічної стабільності Мінатома Російської Федерації.

Як відомо, 1 серпня 1914 р. зі вступом Німеччини та Росії у війну, вона вийшла за межі локального конфлікту між Австро- Угорщиною та Сербією. Застосовуючи методи логічного та системного аналізу, Кремльов доводить, що споконвічно - і історично, і геополітично - Росія та Німеччина ворогами не були¹⁰, їх інтереси ніде не перетиналися, а цілком природні ускладнення, що виникали час від часу в міждержавних стосунках (на економічному грунті, наприклад), ніколи не набували антагоністичного характеру. Ще Бісмарк свого часу писав: „Навряд чи коли-небудь може виникнути необхідність війни Німеччини з Росією, якщо тільки ліберальні дурниці чи династійні промахи не змінять ситуації”, а тому вважав, що навряд чи доводиться побоюватися війни з Росією, яка навіть при її переможному закінченні нічого не дасть Німеччині¹¹. Знаний діяч Міністерства внутрішніх справ і член Державної Ради Російської імперії П. М. Дурново у лютому 1914 р. писав Миколі II: „Життєві інтереси Росії та Німеччини ніде не стикаються і дають повну підставу для „12 мирного співжиття цих двох держав

Принагідно Кремльов зазначає, що наприкінці XIX ст. у Росії проживало майже півтора мільйонів німців, лише в одному Поволж’ї було 190 їхніх колоній, які не подавляли росіян, а вносили в загальний російський прогрес щось своє, Росії потрібне й корисне . Російський дослідник вважає, що Росію втягували в сумнівні союзи, спрямовані проти Німеччини, всупереч її національним інтересам: „...Росії союз з Францією не давав нічого, крім позичок, здатних стати сиром у мишоловці - та й ще небезплатним”¹⁴. Війна Росії взагалі тоді не була потрібна, з Німеччиною поготів, адже Росія не була готовою навіть до повноцінної оборонної війни. Характерно, що коли генерал Брусилов під час однієї зі своїх лекцій у 1920-х pp. назвав головних постійних стратегічних континентальних противників Росії, а саме: Англію, Туреччину, Польщу, здивована аудиторія запитала - а як же Німеччина, у війні проти якої він так відзначився, на що той відповів: „З нею нам нічого було ділити, нас просто нацькували... ”

На думку Кремльова, війну задумували у Вашингтоні, Нью- Йорку, Лондоні і Парижі під тиском могутніх міжнародних фінансових кіл, яких він називає Золотим Інтернаціоналом. У Німеччині, яка після об’єднання переживала вражаюче економічне піднесення, вони вбачали свого головного та найнебезпечнішого конкурента. Чому Німеччини боялися Велика Британія й Франція, добре відомо, а англо-німецькі суперечки на межі XIX - XX ст. вважалися головними й такими, що в першу чергу підривають міжнародну стабільність. Але і за океаном посилення Німеччини розглядали як небезпечний виклик. Кремльов наводить цікавий уривок з донесення німецького посла у Вашингтоні Хольлебена від січня 1898 p., де той повідомляє, що Німеччина належить до країн, які найбільше ненавидять у Сполучених Штатах як в урядових колах, так і серед громадськості. Хольлебен пояснював це так: „Та обставина, що незадоволення проти нас заходить так далеко й виявляється сильніше, ніж проти інших конкурентів, пояснюється тут страхом перед нашою зростаючою конкурентоспроможністю в господарській галузі та перед нашою енергією й зростаючою міццю в царині політичній”¹⁶. У наступні роки економічна потужність Німеччини стала набагато більшою, і США це відчували. У 1900 році майже 75% американського експорту йшло в Європу, а у 1913 році - тільки 59%, і основною причиною цього стало посилення Німеччини . На початку XX ст., здавалося, що світом правила Велика Британія, але в той же час у США робилися численні заяви, що XX століття буде „американським віком”. А якщо так, зауважує Кремльов, то „перспективним світовим протиріччям тоді виступало б не англо- німецьке, а американо-німецьке”¹⁸.

Берлін, на його погляд, бажав не війни як такої, а “місця під сонцем”¹⁹. Так, німецький канцлер Бетман-Гольвег прагнув досягти поставлених цілей винятково мирним шляхом, проводячи політику „без війни”, вважаючи, що завдяки швидкому розвитку своїх продуктивних сил Німеччина і так випередить інші держави, не боячись їхньої конкуренції²⁰. Ще 1913-го року крупний німецький економіст, статс-секретар фінансів, професор Гельферих на підставі своїх розрахунків констатував, що до тридцятих - сорокових років XX ст. Німеччина може залишити далеко позаду не тільки Британію, але й обійти Америку²¹.

Отже, країнам Антанти й США, за якими ховався Золотий Інтернаціонал, треба було будь-що „зупинити” Німеччину, втягнувши чи спровокувавши її на участь у виснажливій і невигідній їй - з геополітичної точки зору - війні, насамперед - проти Росії. Тільки війною могла Франція повернути собі Ельзас і Лотарингію, тільки через війну могла Велика Британія розгромити німецький флот і покласти край колоніальним зазіханням Німеччини. Ще в січні 1913 р. обраний президентом Французької республіки Пуанкаре (якого, до речі, невипадково називали „Пуанкаре-війна”) казав російському послу в Парижі Ізвольському: „Для французького уряду вельми важливо мати можливість заздалегідь підготувати французьку громадську думку до участі Франції у війні, яка може виникнути на грунті балканських справ

Традиційно вітчизняна історіографія, з погляду суб’єктивного бажання розв’язати війну, розташовувала її учасників так: Німеччина, Англія, Франція, Австро-Угорщина, Росія, при цьому Росію ставили на останнє місце не через „миролюбство” царської імперії, а внаслідок її неготовності до війни в 1914 р. Кремльов же доходить висновку, що справжніми призвідниками війни виявилися Франція й Англія, які слухняно проводили лінію Золотого

Інтернаціоналу” . Власне цю думку він заявив ще на початку своєї роботи, коли писав: „Світові війни задумало й забезпечило Світове Золото. Пануючі експлуататорські еліти світу - ось основна й єдина причина крупних війн XX століття”²⁴. Що ж до країн, об’єктивно зацікавлених у розв’язанні війни в Європі, то до них, як він вважає, належить віднести і Сполучені Штати Америки, бо „тільки війна, причому тривала, робила Штати господарем Європи й світу”²⁵, адже саме війна обіцяла американцям тільки й винятково численні вигоди: піднесення виробництва, зниження безробіття й соціальної напруги, фінансове поневолення Європи, посилення свого політичного впливу й створення масового війська. І все це - без щонайменшого ризику для своєї території, без ризику програти війну”²⁶. Генерал Мольтке ще в 1910 р. сказав бельгійському військовому аташе в Берліні, що тільки США будуть переможцями в європейській війні²⁶. Закінчує свої міркування Кремльов так: „В Європу Америка прийшла не заради Європи, але заради Америки ж. Заокеанський капітал готував цю війну, він її й виграв. Для себе”²⁷

Фактично солідаризується з поглядом Кремльова щодо позиції Сполучених Штатів інший російський автор О.В. Островський, який підкреслює, що незважаючи на гасла про нейтралітет, виступи з миротворчими ініціативами, „об’єктивно США були зацікавлені не тільки в зіткненні двох ... військово-політичних угруповань, але й у їх взаємному виснаженні” .

Цікаву спробу визначити причини Першої світової війни у рамках цивілізаційно-формаційного підходу зробив російський дослідник А.І.Степанов.

Традиційно вітчизняна історіографія серед причин війни називала міжімперські чи імперіалістичні протиріччя, боротьбу за ринки збуту й сфери прикладання капіталів, націоналізм, тобто військово-політичні та фінансово-економічні суперечки. Але в глобальному масштабі мова йшла, на його думку, не тільки про міждержавне суперництво між державами Антанти і Троїстого союзу. Суть конфлікту, за Степановим, зводилася до питання: який з двох реальних варіантів розвитку індустріального суспільства обере західна цивілізація в цілому - західноєвропейський, франко- англо-американський, громадянсько-правовий, ліберально- демократичний чи центральноєвропейський, германо-австро- італійський, воєнно-авторитарний, консервативно-монархічний.

Результат цього протиборства чимало залежав від позиції Росії. Розв’язати ці глобальні міжцивілізаційні, міжімперські протиріччя могла тільки світова війна²⁹. Хоча фатальної неминучості війни не було.

Перша світова війна докорінно відрізнялася від усіх попередніх війн, причому не тільки масштабами і запеклістю військових дій, мільйонними жертвами тощо, але й своїми наслідками, які не обмежилися, так би мовити, звичайними після закінчення війн територіальними переділами, зміною кордонів, виплатою контрибуцій. Її підсумки та наслідки спричинили глибинні зміни фактично в усіх компонентах тогочасного суспільства та визначили головні тенденції його розвитку, принаймні в першій половині XX ст. Так, автор популярного підручника з історії західної цивілізації Дж. Шпільфогель зазначав: „Перша світова війна була визначальною подією XX ст. Вона зруйнувала довоєнний економічний, соціальний та політичний лад Європи, тоді як її сумнівні результати підготували шлях для ще більш руйнівної війни. Вражені масштабами її битв, розмірами втрат і наслідками її впливу на всі аспекти європейського життя, сучасники називали її просто „Великою війною”³⁰. Ще в одному підручнику, присвяченому короткій історії західної цивілізації, читаємо: „Війна розбила на друзки світ 1914 року та майже зруйнувала цілу цивілізацію”³¹ Ференбах свідчить: „Було навіть відчуття, що спричинені нею рани ніколи не загояться до кінця. Чому? Та тому, що ця війна не тільки забрала життя мільйонів людей, але й дощенту зруйнувала державні, суспільні й політичні структури, а також серйозно підірвала моральні підвалини” . „Ми бачимо в кожній країні розпад, послаблення внутрішніх уз, виклик основним принципам, занепад віри, послаблення надій на ті структури, від яких, зрештою, залежить існування цивілізованого суспільства” , - писав один з найвидатніших політичних діячів XX століття Уїнстон Черчілль.

Розуміння того, що війна 1914 - 1918 pp. спричинила загальну кризу західної цивілізації, знайшло відображення вже й у вітчизняних підручниках. Так, в одному з них говориться: „Перша світова війна, її результати явили собою глибоку цивілізаційну кризу, вихід з якої привів до глобальних змін у світовій історії.

Змін, які фактично поклали початок новітньої історії людства і резонансність яких відчувалася до кінця XX століття”³⁴.

На наш погляд, наведені висловлювання й оцінки (а їх можна продовжити) свідчать, що війну 1914 - 1918 pp. належить розглядати не просто як ще небачену за розмахом війну, справді світову, а як феномен цивілізаційного значення. Вона була і породженням, і відображенням глобальної кризи західної цивілізації, яка стала реальністю на початку XX ст. Індустріалізм став незаперечним досягненням Заходу (що і дозволило йому очолити суспільний прогрес), але водночас і чинником, який почав руйнувати гуманістичні цінності західної цивілізації, що загрожувало її переродженням³⁵. Війна спалахнула саме в той переломний період, коли вільно-підприємницький капіталізм класичного зразка вичерпав себе, коли споглядалися ознаки всезростаючої системної кризи, що охопила всі найважливіші царини життя суспільства: економічну, соціальну, політичну духовну. Світова війна поступово привела до загострення не тільки тих проблем, які намагалися нею розв’язати, але й усіх інших протиріч західної або, як називають її деякі сучасні науковці, ліберально-капіталістичної цивілізації. Більше того, вона поглибила цю глобальну кризу до небезпечної межі, поставивши на порядок денний питання про долю західної цивілізації, яка, здавалося, наблизилася до своєї загибелі. Не випадково, що в цей час народжувалися сили, які пропонували альтернативи західному шляху розвитку, цінностям західного суспільства, насамперед фашизм і комунізм. Уже згадуваний Шпільфогель писав: „Велика війна” закінчилася не тільки величезними людськими та матеріальними втратами, але і знищенням однієї з основних інтелектуальних підвалин, на яких, як вважалося, була заснована західна цивілізація, - віри в прогрес. Після 1918 р. більше було неможливо підтримувати наївні ілюзії щодо прогресу західної цивілізації... Відчуття безвиході й відчаю незабаром замінили майже сліпу віру в прогрес

Відомий американський дипломат Джордж Кеннан у своїх мемуарах дійшов висновку, що першу світову війну належить розглядати як „зародкову катастрофу цього століття, подію, яка в підсумку привела західну цивілізацію до занепаду”³⁷. Запропонований ним термін - „зародкова катастрофа” - набуває останнім часом усе більш широкого визнання та застосування в історичних працях. Так, американський дослідник Ф. Керрол назвав цю війну „катастрофічною подією”. Надзвичайність цієї війни, її винятково руйнівний характер відчували її сучасники. Так, відомий російський філософ Михайло Йосипович Гершензон писав у 1917 p.: „Ця війна набула таких розмірів і такого характеру, що її сенс як світової катастрофи виявився з перших днів”³⁸. Уже неодноразово згадуваний Ференбах, визначаючи місце війни 1914 - 1918 pp. В історичному контексті XX століття, зазначає: „Викликані нею потрясіння відлунюються ще й сьогодні. Всі трагедії XX століття, що спіткали громадянське суспільство, беруть тут свій початок“³⁹. Знаний британський військовий історик Кіган писав у своїй книзі, присвяченій цій війні: „Все, що було найгіршого в столітті, яке відкрила Перша світова війна, - навмисне приречення на голодну смерть цілих областей, викорінення за расовою ознакою, ідеологічне переслідування того, що вважалося інтелектуально й культурно неприйнятним, бойні серед малих народів, придушення суверенітету невеликих націй, знищення парламентів і піднесення комісарів, гауляйтерів і воєначальників, що отримали владу над мовчазними мільйонами, - все це мало початок у хаосі, який вона залишила по собі”⁴⁰. Шпільфогель поділяє їхню думку: „Перша світова війна та породжені нею революції можна власне розглядати як перший етап кризи XX століття”⁴¹.

Підсумки та наслідки Першої світової війни виявилися надзвичайно важливими та далекосяжними, які позначилися практично на всіх сторонах життя тодішнього суспільства⁴². Ще під час війни в усіх воюючих країнах було сильно обмежено чи взагалі згорнуто функціонування демократичних інститутів і норм і водночас склалися умови для появи такого феномену, як тоталітаризм. Звузилася сфера дії ринкових відносин і небачених розмірів набуло втручання держави в царину виробництва та розподілу, проте як і поширення заходів позаекономічного примусу.

Після війни ці тенденції та процеси в основному збереглися, що свідчило про їх не тимчасовий, породжений неординарними умовами (війною), а глибинний, об´єктивно назрілий характер. Так, різке зростання ролі держави в житті суспільства привело до розбухання державного апарату, багаторазового збільшення числа чиновників, управлінців, службовців, що надзвичайно посилило їх вплив на розробку та реалізацію державної політики. Таку зміну ролі держави в особі уряду та бюрократичного апарату деякі історики не без підстав назвали „адміністративною революцією”. Криза парламентаризму та лібералізму відбувалася на тлі політичної соціалізації широких верств населення, а розширення електорату (в тому числі за рахунок надання виборчого права жінкам) почало суттєво впливати на зміст і перебіг політичного життя. Війна посилила процеси внутрішньої міграції та соціальної мобільності населення, зумовила появу значних маргінальних соціальних груп, які відігравали неабияку роль у формуванні політичної атмосфери й морального стану післявоєнного суспільства. Породжена війною фінансова нестабільність зробила інфляцію постійним чинником економічного життя. Серед численних геополітичних змін, мабуть, однією з найважливіших став занепад провідної ролі власне європейської цивілізації, що стало явищем епохального значення. Це різко - і, як виявилося згодом, назавжди - послабило позиції європоцентризму, що визначав напрямок цивілізаційної еволюції світу в попередні декілька століть. Д. Кіган сформулював цю тезу в декількох словах: „Європа перестала існувати як центр світової цивілізації”⁴³. Вже згадуваний Ференбах констатував, що у XX столітті Європа „назавжди втратила провідне становище, яке посідала протягом двох тисячоліть, як у плані творчого потенціалу, так і в плані світової політики , зазначаючи, що „головними підсумками цієї війни стали руйнування християнської Європи та розвінчування міфу про творчий потенціал і цивілізаторську місію старої Європи”⁴⁵.

Як відомо, під революціями ми розуміємо події, що зумовлюють глибокі, навіть докорінні зміни в суспільстві. Такими були свого часу промислова революція, науково-технічна революція тощо. Перша світова війна та її наслідки зініціювали процеси, які привели в середині XX століття до суттєвої, а в деяких аспектах сутнісної трансформації західного суспільства (і капіталізму як його соціально-економічної складової). Це дає, на наш погляд, підстави говорити про „революцію Першої світової війни”.

А взагалі війна 1914 - 1918 pp. належить до таких подій у світовій історії, які ще довго привертатимуть увагу дослідників різних поколінь, бо вона спричинила найкрупніший соціальний зсув, який багато в чому визначив подальший рух людства в XX ст. А тому інтерес до вивчення її ключових моментів не згасає. Як зазначив у своїй книзі вже неодноразово цитований Ференбах: „...поки ще нікому не вдалося розв’язати загадку Першої світової війни”⁴⁶. З ним погоджується і Кіган: “Перша світова війна загалом залишається загадкою. Її причини незбагненні⁴⁷. Отже, будемо чекати на нові версії, концепції, тлумачення цього феномену.

Список посилань

1   Ференбах О. Крах и возрождение Германии. Взгляд на европейскую историю XX века. - М., - С. 8.

2 Hobsbawm Е. Age of Extremes. The Short Twentieth Century. 1914 - 1991. - L., 1995. - p. IX, 4-6; Кэррол Ф. Первая мировая война и XX век // Первая мировая война и XX век. Материалы международной конференции, 24 - 26 мая 1994 года. - М., 1995. - С. 33 (на англ. мові); Лукач Дж. Конец XX века и конец века модерна. - СПб, 2001; Іваницька О. П. Новітня історія країн Європи та Америки (1918 - 1945). Навчальний посібник. - Київ, 2001.

3 Hobsbawm Е. Op. cit. - Р. 6; Іваницька О. П. Вказ. праця. - С. 11.

4 Ференбах О. Вказ праця. - С. 35.

5 Енгельс Ф. Вступ до брошури Боркгейма “на пам’ять ура - патріотам 1806-1807 pp.”// Маркс К. і Енгельс Ф. Твори. Т. 21. С. 344 _ 345.

6 Такман Б. Августовские пушки. Пер. с англ. - М.: Молодая гвардия, 1972; у 1999 р. ця робота була перевидана в серії “Военноисторическая библиотека” під назвою “Первый блицкриг. Август 1914”. - М., 1999.

7   Киган Д. Первая мировая война. - М., 2002. - С. 11; Spielvogel J. J. Western Civilization. - Vol. 2. Since 1600. 3^rd ed-n. - Minneapolis et al. 1997. - P. 887.

8   Ференбах О. Вказ. праця. - С. 36.

9    Кремлёв С. Россия и Германия: стравить! От Версаля Вильгельма к Версалю Вильсона. Новый взгляд на старую войну. - М., 2003.

10     Кремлёв С. Вказ. праця. - С. 90.

11  Бисмарк О. Воспоминания, мемуары. - Минск: Харвест, 2001. - Т. II. - С. 549.

12  Цит за: Кремлёв С. Вказ. праця. - С. 147.

13  Кремлёв С. Вказ. праця. - С. 48.

14 Кремлёв С. Вказ. праця. - С. 47.

15 Кремлёв С. Вказ. праця. - С. 147.

16  Цит. за: Кремлёв С. Вказ. праця. - С. 78.

17  Кремлёв С. Вказ. праця. - С. 70.

18  Кремлёв С. Вказ. праця. - С. 78.

19  Кремлёв С. Вказ. праця. - С. 121.

20Кремлёв С. Вказ. праця. - С. 134.

21Кремлёв С. Вказ. праця. - С. 252.

22Кремлёв  С. Вказ. праця. - С. 123.

23Кремлёв  С. Вказ. праця. - С. 157.

24Кремлёв  С. Вказ. праця. - С. 10.

25Кремлёв  С. Вказ. праця. - С. 121.

26Кремлёв  С. Вказ. праця. - С. 128.

26Кремлёв  С. Вказ. праця. - С. 172.

27Кремлёв  С. Вказ. праця. - С. 222.

28Острогорский А. В. История цивилизации. Учебник. - Санкт-Петербург, 2000. - С. 269.

29.Степанов А. И. Причины первой мировой войны в рамках цивилизационно-формационного подхода // Первая мировая война и XX век. Материалы международной конференции, 24 - 26 мая 1994 года. - М., 1995. - С. 38 - 40 (на англ. мові).

30 Spielvogel J. J. Op. cit. - P. 886.

31Harrison J. B., Sullivan R. E., Sherman D. A Short History of Western Civilization. - Vol. 2. Since 1600. -N. Y., 1990. - P. 673.

32Ференбах О. Вказ. праця. - С. 35.

33     Цит. за: Уткин Ан. Уинстон Черчилль. - М., 2002. - С. 178.

34 Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV - XX століть / За ред. Ю.А. Горбаня - 2-ге вид., доп., перероб. - Київ, 2003. -С. 217.

35 Див. докладніше: Семенникова Л. И. Цивилизации в истории человечества. Учебное пособие. - Брянск, 1998. - С. 132 — 138.

36Spielvogel J. J. Op. cit. - P. 887.

37     Цит. за: Ференбах О. Вказ. праця. - С. 40.

38     Цит. за: Островський А.В. Вказ. праця. - С. 271.

39     Ференбах О. Вказ. праця. - С. 13.

40     Киган Д. Вказ. праця. - С. 551 - 552.

41Spielvogel J. J. Op. cit. - P. 887.

42   Див докладніше: Сыч А. И. К вопросу о последствиях Первой мировой войны // Первая мировая война. Страницы истории. - Черновцы, 1994; Сич О. І. На зламі двох епох (до питання про зміни в суспільній свідомості після Першої світової війни) // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтва. - 2001. - № 4. - С. 62 - 70.

43Киган Д. Вказ праця. - С. 551.

44Ференбах О. Вказ. праця. - С. 13.

45Ференбах О. Вказ. праця. - С. 36.

46Ференбах О. Вказ. праця. - С. 37.

47Киган Д. Вказ. праця. - С. 558.

43Киган Д. Вказ праця. - С. 551.

44Ференбах О. Вказ. праця. - С. 13.

45Ференбах О. Вказ. праця. - С. 36.

46Ференбах О. Вказ. праця. - С. 37.

Киган Д. Вказ. праця. - С. 558.