Безкоштовна бібліотека підручників

7.5. Гетьмани Петро Тетеря та Іван Брюховецький. Крах їхньої політики

Після невдалих спроб захопити Лівобережжя у 1662-1663 pp., оточений презирством більшості козаків та селян, неспроможний протистояти полякам, Юрій Хмельницький відмовляється від гетьманської булави і постригається в ченці (під іменем Гедеон). На посаду гетьмана Правобережжя обирається П. Тетеря, православний шляхтич з Волині, один із прибічників Богдана Хмельницького, який був одружений з його дочкою. За часів гетьманства Виговського він став генеральним писарем, мав хорошу освіту, але водночас відзначався ненаситним користолюбством, егоїзмом та жорстокістю. Орієнтувався на союз із Польщею.

У цей час на Лівобережжі загострюються соціальні суперечності між рядовим козацтвом, селянством, міщанством та багатими козаками і старшиною. На цих протиріччях грали демагоги, серед яких особливо виділявся Іван Брюховецький, який виставляв себе захисником голоти. Він відзначався хитрістю, честолюбством, егоїзмом та поверховим розумінням суспільного життя. На Чорній Раді під Ніжином у червні 1663 р. за підтримки царських військ він обирається гетьманом Лівобережної України. Брюховецький стратив своїх конкурентів на гетьманську булаву, дав дозвіл бідноті грабувати і знищувати багатих козаків у районі Ніжина і поставив своїх прибічників на командні посади, вигнавши попередніх старшин. Законним володарем України він вважав царя. Погляди Брюховецького і Тетері відображали занепад політичної думки на Україні, який принесла «Руїна». Вони відмовилися від широких державницьких планів, характерних для Богдана Хмельницького та його уряду, і вели народ — один під царя, другий — під короля і шляхту. Розкол України поглиблювався.

Між прихильниками польської та московської орієнтації дійшло до війни. У 1663 р. польські війська під командуванням короля, а також Тетеря зі своїми прибічниками починають похід на Лівобережжя, щоб приєднати його до Польщі. Але Київ, Переяслав та інші міста мужньо протистояли наступу. У 1664 р. під Глуховом московські війська і полки Брюховецького розбили поляків, і вони змушені були повернутися на Правобережжя, де проти них розгортається велике народне повстання. Повсталі винищували загони шляхтичів, що пробували повернутися до своїх маєтків, а поляки чинили жорстокі розправи над повсталими. Але виступи народних мас, обурених звірствами загарбників, поширювалися. Керівництво рухом здійснювали нові вожаки — Іван Сірко, Василь Дрозд, Семен Височан та інші. У квітні 1666 р. загони повсталих завдали поразки армії Тетері. Не маючи підтримки українського населення, він захопив булаву, клейноди, скарб свого війська і в 1665 р. втік до Польщі, Так ганебно закінчилася діяльність одного із дрібних кар´єристів, що став гетьманом випадково, дбаючи лише про задоволення своїх користолюбних інтересів.

На допомогу повсталим, які на Правобережжі вели важкі бої з поляками, вирушили війська Івана Брюховецького. Спочатку йому вдалося захопити Черкаси та ще декілька міст. Однак наступні дії виявилися невдалими, що призвело до великих втрат у його війську. Лівобережний гетьман не зумів (та й не міг через примітивний, обмежений підхід до багатьох питань) об´єднати повсталих у єдину армію. Війна з польсько-татарськими військами, більшою частиною яких командував Чарнецький, була програна Брюховецьким. Повстанці Київщини і Брацлавщини зазнали великих втрат і в кінці 1664 р. потерпіли поразку.

Однак обурення звірячими розправами польських військ над українським населенням було таке велике, що на початку 1665 р. на Правобережжі піднімається нова хвиля національно-визвольної боротьби. Повстанці захопили майже всі міста-фортеці Поділля, завдали цілу низку поразок польським військам.

Знову на Правобережжя вступили лівобережні полки Брюховецького, але діяли невдало, а дізнавшись про вторгнення Кримської Орди, відійшли назад. У цей час козацькі частини Правобережжя вже залишилися без гетьмана, але продовжували боротьбу. Повстання на Правобережжі (1664-1665 pp.) виявило героїзм повстанців, прагнення домогтися єдності Української держави. В той же час повсталі неспроможні були створити єдиний керівний центр, діяли розрізнено. Тривали міжусобиці між ватажками, які не бажали коритися владі. Зростала анархія та загальна дезорганізація. Багато козаків, особливо заможних та старшин, відмовляються від боротьби.

і все ж перспектива об´єднання всіх земель України в єдиній державі була ще жива. її носіями і захисниками була частина козацької старшини, вихованої на ідеалах Богдана Хмельницького, загартованої у війні 1648-1654 pp., на чолі якої стояв Петро Дорошенко, обраний у серпні 1665 р. гетьманом України.

Гетьманування Петра Дорошенка розпочалося за дуже несприятливих умов: держава була розчленована, спустошена, обезлюднена. За приблизними підрахунками на середину 60-х років XVII ст. Правобережна Україна втратила 65-70 відсотків населення, велику частину своїх виробничих сил.

Досить складним воно було і на Лівобережжі. Тут Іван Брюховецький вирішив підписати новий договір з Москвою і прибув туди з великою делегацією. Сам Брюховецький запопадливо підкреслював, що йде до Москви, щоб побачити «пресвітлі очі государя». Засліплений величавими почестями, з якими його тут приймали, він підписав новий договір, ще більш принизливий, ніж Переяславський (1659 р.) Юрія Хмельницького. Ним передбачалося перебування московських воєвод із залогами (гарнізонами) у майже всіх великих містах України, збір податків передавався до їхніх рук, вибори гетьмана могли відбуватися лише в присутності царського представника, а гетьманський уряд позбавлявся права на зовнішньополітичну діяльність. За ці поступки лівобережний гетьман одержав титул боярина, обширні маєтки, одружився з донькою князя Д.Долгорукого. Старшини та однодумці Брюховецького також дістали різні винагороди — здобули маєтки, московське дворянство та ін.

Московський договір Брюховецького був тяжким ударом по українській державності. Всіма правами, за які так завзято боролися попередні гетьмани, він легковажно поступився. Наслідки не забарилися. Московським залогам, які незабаром окупували всі великі міста, населення повинно було давати продукти харчування, і це викликало суперечки та непорозуміння. Чиновники, які приїхали з Москви, описували українське населення для оподаткування, почали жорстоко стягувати всі повинності. Духівництво було схвильоване чутками, що українська церква має перейти під керівництво Московського патріарха. Поряд з цим особливо сколихнув Україну московсько-польський Андрусівський договір 1667 p., який передбачав встановлення на тринадцять з половиною років перемир´я, закріплення за Московською державою Лівобережної України і на два роки Києва, а за Польщею — земель Білорусії та Правобережної України. Запорожжя потрапляло у спільне володіння двох держав. Це був договір двох монархій про поділ Української держави, який мав трагічні наслідки для неї. Цим ставилися нездоланні перешкоди на шляху її консолідації, розвитку її національної свідомості, культури та мови. Те, що царський уряд погодився на поділ України, було порушенням зобов´язань, даних ним у Переяславській угоді 1654 р. про захист України від агресії шляхетської Польщі.

Обурення цим договором в Україні було величезне. Особливо дратувало те, що Москва зреклася на користь Польщі Києва, який був символом державної єдності України. Це означало, що вона зовсім не рахується з українськими традиціями і настроями. Іван Брюховецький, який значною мірою спричинив цю політику, відчув, що народний рух може повернутися проти нього, і теж виступив проти царської політики. В лютому 1668 р, на Лівобережжі спалахнуло загальнонародне повстання, яке до кінця березня звільнило майже всю територію Лівобережжя від московських військ. Дорошенко вирішив цим скористатися, щоб встановити свою владу над Лівобережжям. В червні 1668 р, він разом з татарами переправився через Дніпро і пішов до табору Брюховецького (біля Диканьки), з яким вів переписку, і, зупинившись неподалік запропонував тому здати клейноди. Однак той відмовився. На другий день, коли військо Дорошенка ввійшло до табору, козаки, які ненавиділи Брюховецького, схопили його і привели до Дорошенка. Після короткої розмови розлючена юрба убила Брюховецького на очах Дорошенка.

�� | ��