Наукова бібліотека України

Останні надходження

Loading
ПРОБЛЕМА ВИКОРИСТАННЯ СИНТЕЗУ МИСТЕЦТВ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ АРТИСТІВ ЦИРКУ
статті - Наукові публікації

Малихіна Марина Анатоліївна викладач Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтва

В статті розглядаються теоретичні аспекти педагогічних можливостей синтезу мистецтв в професійній підготовці майбутніх артистів цирку та проаналізовано можливості методичного забезпечення процесу формування духовної культури студента використанням різних видів мистецтв в курсі предмету «Майстерність актора».

Стаття орієнтована на педагогів та студентів театральних закладів, керівників самодіяльних театральних та циркових студій, та всіх, хто цікавиться проблемами театральної освіти, тому її можливо рекомендувати до публікації.

Ключові слова: види мистецтв, синтез мистецтв, професійна підготовка артистів цирку.

This article reviews several theoretical aspects ofpedagogical opportunities of synthesis of arts used in professional development of circus performers, as well analyses potential of methods involved in the process of students' spiritual culture development using various forms of arts in «Acting» classes.

The article is written for professors and students of theater schools and theater production schools, directors of amateur theatrical and circus studios, as well as for everyone who is interested in problems of theatrical education and theatrical studies, therefore it can be recommended for publication.

Key words: forms of art, synthesis of arts, professional development of circus performers.

В умовах сьогодення особливого значення набувають перетворення в духовній сфері життя суспільства. Актуальним є пошук шляхів підвищення ефективності та результативності навчального процесу, пов’ заного з викладанням мистецьких дисциплін в навчальних закладах різного рівня акре© Малихіна М. А., 2009

дитації. У сучасній системі освіти та виховання зростає необхідність підвищення ролі мистецтва, бо «...найвища мета мистецтва - всебічний розвиток соціально значимої і самоцінної особистості» [8, 37]. Мистецтво звернене до особистості у всій цілісності і активізує духовно-творчий потенціал людини та багатство її внутрішнього світу.

У науковій та методичній літературі проблема використання різних видів мистецтв у навчальному та виховному процесі набула досить широкого розповсюдження. Сучасні дослідники в сфері художньо-естетичної освіти такі, як В.Ванслов, А.Зісь, М.Каган, М.Лещенко,Л.Масол, Т.Сердюк,

О.Щолокова, О.Шевнюк та ін. в своїх роботах обґрунтовують можливість та доцільність комплексного використання різних видів мистецтв в професійній підготовці студентів.

Зокрема в роботах О. Щолокової йдеться про необхідність використання різних видів мистецтв в навчальному процесі. Авторка наголошує, що художньо-естетична діяльність засобами синтезу мистецтв розглядається як процес цілеспрямованого впливу на емоційно-почуттєву сферу особистості, а завдання естетичного зв’язку комплексу мистецтв бачить в посиленні емоційного сприймання художніх творів мистецтва, бо кожне з мистецтв має специфічні засоби художнього відтворення світу. Науковець вважає, що взаємозв’язок між цими художніми засобами проявляється у запозиченні художніх прийомів та образних асоціацій одного виду мистецтва іншим [22].

Невід’ємною складовою культурологічного процесу вважає синтез мистецтв О.Шевнюк. На думку авторки, саме синтез мистецтв значно підвищує ефективність засвоєння знань студентами, а також посилює мотиваційний компонент їх навчальної діяльності [21].

На особливу увагу з огляду на проблему нашої статті заслуговують дослідження Л. Масол, Г.Шевченко, Б.Юсова, в яких взаємодія мистецтв у педагогічному процесі трактується як особлива форма залучення студентів до художнього пізнання творчості, що дістала назву поліхудожнього виховання. Це принципово новий інтегрований науковий підхід до проблеми культурного розвитку особистості, опанування основ мистецтва, який вимагає розвитку внутрішніх, образних, духовних зв’язків різних видів мистецтва на основі асоціативної діяльності, стимулювання внутрішніх механізмів активізації особистісного естетичного ставлення реципієнтів до творів мистецтва.

Значну роль синтезу мистецтв у естетичному вихованні студентів надає М. Лещенко, яка вказує, що завдяки використанню комплексної взаємодії різних видів мистецтв студенти набувають здатності розуміти і відчувати себе та інших, висловлювати свої думки та почуття. Художня діяльність на основі синтезу мистецтв допомагає вдосконалити вміння студентів виражати за допомогою зовнішніх пластичних видів мистецтв свій внутрішній стан, що, на нашу думку, має особливе значення у підготовці майбутніх артистів цирку [13].

Аналіз наукової літератури з проблем комплексної взаємодії мистецтв (Н.Аніщенко, Н.Миропольська, Б.Неменський, Г.Шевченко та ін.) свідчить про необхідність організації поліхудожнього виховання студентів на основі самовизначення особистості в безмежності світу художньої культури, що передбачає занурення майбутнього артиста в коло різних художніх ідей, поглядів, теорій, особистого їх розуміння й прийняття, теоретичного та творчо-практичного осмислення.

Проблема синтезу мистецтв - це велика теоретична та естетична проблема, що має значне практичне та творче значення. Однак, всебічний розгляд цього питання виходить за межі нашої статті. Поза увагою дослідників залишається проблема синтезу мистецтв у професійній підготовці майбутніх артистів цирку. Адже сучасність вимагає від циркового артиста не тільки віртуозного виконання найскладніших трюків, але й пред’являє особливі вимоги до інтелектуальної підготовки, художнього смаку та вимагає розуміння законів різних видів мистецтв.

Мета статті: розглянути деякі теоретичні аспекти педагогічних можливостей синтезу мистецтв в професійній підготовці майбутніх артистів цирку та проаналізувати можливості методичного забезпечення процесу формування духовної культури студента з використанням різних видів мистецтв в курсі предмету «Майстерність актора».

Синтезом мистецтв можна назвати органічний союз рівноправних остаточно сформованих видів мистецтва; це результат взаємодії протилежностей, які, вступаючи в конфлікт між собою, долають його і поєдуються в нову художньо-синтетичну реальність.

Сучасна система мистецтв складається на основі двох тенденцій розвитку «...перша полягає в тяжінні до синтезу; друга - у збереженні суверенності кожного окремого виду мистецтва. Обидві ці тенденції плодотворні.» [9, 5] - зазначає А.Зісь в своїй статті «Теоретичні передумови синтезу мистецтв». Далі автор вказує на те, що діалектичний взаємозв’язок цих тенденцій не призводить до поглинання одного виду мистецтва іншим, а стимулює їх взаємозбагачення та затверджує правомірність та необхідність існування різноманітних видів мистецтв, які повністю зберігають свою самостійність.

Незаперечним фактом є те, що як творчий синтез, так і суверенність мистецтв супроводжували майже всю історію художньої культури. Разом з тим, на думку деяких дослідників (Ванслов В.В., Зісь А.Я., Тасалов В.І. та ін.) синтетичні прояви творчого обдарування людини історично передувало відсобленню окремих мистецтв, які з’ явилися згодом, на наступних стадіях художнього розвитку суспільства. Виходячи з цього, для осягнення природи художнього синтезу та взаємодії мистецтв важливо враховувати те, що в первинному синкретизмі було представлено в органічній єдності не тільки трудову діяльність та початкові форми художньої творчості. В ньому органічно поєднувалися різні типи художнього опанування дійсності ( музичне мистецтво, ранні форми хореографії, пантоміми тощо), бо це відповідало соціально-естетичним потребам того часу.

Згодом способи художнього самовираження людини історично диференціювалися на різні види мистецтв. Проблема синтезу мистецтв завжди привертала увагу філософів, теоретиків мистецтва, художників. Виникнення в естетиці спеціальної теорії видів мистецтва належить до епохи Відродження, саме тоді мистецтво почали розділяти на окремі складові частини - живопис, поезію, архітектуру, театр тощо. У XVIII ст. було створено найбільшу кількість трактатів про види мистецтва. Наприклад, Лессінг в своєму «Лаокооні», аналізуючи різницю між живописом та поезією, виходив з того, що ці види мистецтва відрізняються засобами зображення дійсності.

Гегель розглядав різні види мистецтва як етапи розкриття абсолютної ідеї. Вчений детально опрацював проблему видового розподілу мистецтва залежно від предмета.

Леонардо да Вінчі, користуючись принципом протилежним у методологічному відношенні, пояснював існування різних видів мистецтв не об’єктивним, а суб’єктивним фактором. Вчений вважав, що різні види мистецтва обумовлені наявністю в людини різних органів відчуття.

Кант, який подібно до Леонардо да Вінчі, виводив різні види мистецтва з суб’єктивного фактору, вважав, що різні мистецтва - це «гра тих чи інших духовних здібностей людини» [9, 13]. Визнаючи наявність в кожної людини духовних здібностей, Кант вважав, що саме за їх допомогою виникли види мистецтва: мислення він пов’ язував з поезією, споглядання - з пластичними мистецтвами, відчуття - з музикою.

Мистецтво як ціле теоретично відроджується на початку 19 ст. Загальний зміст естетичної діяльності співвідноситься в цей час з мистецтвом, що представляється як ідеальний синтез всіх його видів. Наприклад, у відомій концепції «синтетичного художнього твору» Р. Вагнера ми знаходимо цікаві розробки прообразу «художнього твору майбутнього», в якому повна синтезійність вказувала на «всездатність» людини та повинна була заключати в собі також дух «вільного артистичного людства» [5, 25].

ХІХ ст. в цілому було часом диференціації різних галузей духовної культури, а ХХ ст., навпаки, спонукало до інтеграційних процесів. В мистецтві велике значення отримали галузі, між якими існують органічні взаємозв’язки (наприклад, музика та театр, театр та цирк).

Доречно згадати про пошуки вчених з метою визначення типів художнього синтезу. Наприклад, А.Зісь в своїй статті «Теоретичні передумови синтезу мистецтв» виділяє такі типи:

Синтез мистецтв, як можливість поєднання різних мистецтв в інтересах підсилення образної виразності (поєднання художньої цілісності архітектури та живопису чи скульптури). Зрозуміло, що синтез в цьому варіанті не є механічним поєднанням цих мистецтв. Синтетичний характер сполучення цих мистецтв має тільки у випадку існування єдиного художнього задуму і створюється за законами архітектурної композиції.

Синтез мистецтв розглядається як особливий тип художньої творчості, що існує у виді групи синтетичних мистецтв (театр, кіно, телебачення, естрада, цирк). Суттєвою особливістю синтетичних мистецтв є те, що синтез лежить в самій основі. Наприклад, театральне мистецтво поєднує драматургію та її сценічну інтерпретацію, режисуру та акторську майстерність, музику, живопис тощо. Синтетичні мистецтва, вбираючи в себе інші види мистецтв, виявляють в новій якості деякі суттєві видові особливості цих мистецтв, відбувається процес взаємозбагачення. Таким чином, творча практика синтетичних мистецтв виділяє синтез як загальну закономірність в розвитку художньої культури в ще більшій мірі.

Художній синтез виявляється в переводі творів мистецтва з одного художнього ряду в інший і пов’ язаного з цим взаємозбагаченням різних видів мистецтва. В цьому процесі знаходить своє відображення не тільки синтез, але й збереження за кожним видом мистецтва своїх «суверенних прав» [9, 5]. Різні види мистецтва звертаються до одного життєвого явища, бо кожне з них окремо не спроможне відтворити це явище повністю, у всіх його проявах. При цьому кожне з мистецтв «цікавиться» переважно тими гранями явища, які не можна з належною достовірністю виразити засобами інших мистецтв.

Ще в ХІХ ст. видатний художник І. Крамськой писав: «Кожна розумна людина, намагаючись використовувати людську мову, дуже добре знає, що є такі речі, які слово виразити рішуче не здатне. Вона знає, що вираз обличчя саме приходить на допомогу в такий час - інакше живопис не мав би місця» [12, 129].

Характеризуючи синтез мистецтва, Ю.Борєв виділяє кілька типів, або форм такого синтезу. На ранній стадії розвитку мистецтва формою його існування був синкретизм. Для цієї форми синтезу характерною була органічна єдність всіх мистецтв.

Друга форма синтезу - така взаємодія, при якій один вид мистецтва домінує над іншим. Такі взаємини склалися ще в древній архітектурі, яка вступала у взаємодію зі скульптурою, живописом, мозаїкою. У Середньовіччі виникла інша форма синтезу - коллажна взаємодія, потім з’явився ще один вид синтезу мистецтв - їх симбіоз: мистецтва рівноправно взаємодіють, зливаються і створюють нову єдність. У результаті такої взаємодії в ХѴІІІ-ХІХ ст. досягає свого розквіту опера, в якій рівноправно співіснують драма та музика. У кінці XIX - на початку ХХ ст. в результаті такого симбіозу народжується естрада - рівноправна взаємодія літератури, музики, хореографії, театру, цирку тощо. До цього ж типу можна віднести взаємодію циркового та театрального мистецтва.

Наступну форму художнього синтезу Ю.Борєв назвав «зняття»: один вид мистецтва стає основою іншого, бере участь у взаємодії між видами мистецтва не основними своїми елементами, а присутній лише у так званому «знятому вигляді» [3, 312-313]. Такі взаємини характерні, наприклад, для для літератури і хореографії в балеті, де лібретто, сюжетна канва - літературна основа балету - не представлена основним своїм елементом - словом.

Ще один тип синтезу - концентрація: одне з мистецтв вбирає в себе інші види мистецтв, але при цьому залишається собою, зберігає свою природу. Наприклад, кіно вбирає досвід та художні засоби живопису, літератури, театру, музики та ін.

Одним з найсучасніших типів синтезу вчений називає трансляційне сполучення: один із видів мистецтва стає засобом демонстрації іншого. Наприклад, телебачення та кіно транслюють художні результати різних видів мистецтва: театру, балету та ін.

З того часу, як мистецтво почало розвиватися у вигляді окремих галузей художньої творчості, проблема синтезу звертала на себе увагу дослідників і на різних етапах розвитку культури вона набувала нового змісту. На наш погляд, в сучасних умовах велике значення має саме інтеграційний початок і роль інтеграційних зв’язків різних видів мистецтв буде зростати, бо в психічній структурі людської чуттєвості сукупність різних предметних проявів існує завжди цілісно, відтворюючи суцільність їх життєвих проявів. Природа цього явища полягає в асоціюючій діяльності цілісної людської психіки, якій притаманно шукати численні аналогії між подібними характеристиками різних предметних явищ.

Взаємодія мистецтв, необхідність затвердження специфіки кожного з них відповідно до ідейно-художніх вимог і завдань нового періоду в розвитку культури глибоко плодотворні, бо тут прихований один з важливіших стимулів виявлення неповторних можливостей, а отже і зростання, збагачення кожного мистецтва. «Не випадково саме в періоди найбільш гострої «суперечки» між мистецтвами активізується і в теорії, і в естетиці інтерес до специфіки кожного виду мистецтва» [4, 61].

Взаємодія сучасного театру та цирку є частиною загальноестетичного процесу обопільного злиття і синтезу різних видів мистецтв. Слід зауважити, що взаємовідносини цих двох мистецтв мають велику історію.

Як відомо, театр пройшов великий історичний шлях, виникнувши в обрядових іграх, присвячених збиранню врожаю. В цих ритуалах активні учасники дій і глядачі були разом і тільки згодом відбулося їх відокремлення, яке вплинуло на свідомість людства. Театр завжди був звернений до людини, до її поведінки, до людських відносин та якостей. «Театр - це гра, яка покликана показати, що справедливо і що несправедливо, що підтримує життя і що його руйнує. Тобто театр можна розглядати як науку про людську поведінку» [1, 13].

Виникнення циркового мистецтва також пов’язане з обрядами, іграми, а також з особливостями побуту та виникненням нових ремесел та професій. Цирк, як і театр, з’явився на площі, де артисти найчастіше виступали в колі глядачів. Таким чином, коло і виявилося найбільш придатним майданчиком для виступів циркових артистів. «Метою цирка є - показати прекрасну людину, сильну духом і тілом, яка красиво долає перешкоди, що здаються нездоланними» [6, 7].

Елементи театру і цирку використовувалися в стародавніх обрядах, ритуалах та церемоніях. Достатньо згадати Колізей стародавнього Риму, арена якого поєднувала масові театралізовані вистави з формами видовищ циркових - змаганням гладіаторів та диких тварин. Або корида, що виникла пізніше, і досі є яскравим прикладом видовища одночасно циркового та театрально-постановочного.

Слід також згадати про артистів епохи середньовіччя, яких в разних країнах називали по-різному, - гістріони, шпільмани, міми, жонглери і, які поєднували в своїй творчості жоглювання та спів, гру на музичних інструментах та акробатику, виконання сценок та дресерування тварин. До речі, в деяких країнах Азії остаточного відокремлення цирку та театру не відбулося й досі (наприклад, у Китаї).

Можна прослідкувати процес постійного пошуку нових засобів взаємозбагачення та взаємовпливу двох мистецтв, знаходження та вдосконалення нових художніх принципів та засобів виразності.

Навіть, коли здавалося б, цирк та театр існували вже зовсім автономно, і тоді циркова арена притягувала до себе увагу театральних режисерів, якщо вони зверталися до давньогрецької драматургії. Наприклад, постановка «Царя Едіпа» М.Рейнхардом у Берліні на арені цирку Шульмана у 1910 р., або постановка цієї ж трагедії Софокла в 1918 році в петроградському цирку Чинизеллі режисером А.Грановським.

Тоді ж на початку ХХ ст. представники театрального авангарду цирк пов'язували з революцією в більшій мірі, аніж традиційний театр. Саме тому перші революційні масові дійства також нагадували паради-але. В театральну практику входить поняття «атракціон», яке виникло у цирку (для номерів, що базуються на механічних та технічних ефектах та трюках).

В 1923 році режисер С.Ейзенштейн, бажаючи зруйнувати театральні канони, опублікував свій творчий маніфест «Монтаж атракціонів», принципи якого втілив у тому ж році у виставі «Мудрець». Ця робота за п'єсою М.Островського «На всякого мудреца довольно простоты» включала в себе клоунаду, акробатику, куплети та навіть короткий фільм «Щоденник Глумова».

Циркова зовнішня техніка, як збуджувач внутрішнього самопочуття актора, стає основою для біомеханіки В.Мейєрхольда, який писав: «Творчість актора є творчістю пластичних форм в просторі. Тобто мистецтво актора - це вміння вірно використовувати виразні засоби власного тіла. Шлях до образу і до почуття потрібно починати ... з руху. Мається на увазі рух прекрасно натренованого актора, який володіє музичною ритмічністю і легкою рефлекторною збуджуваністю, актора, природні дані якого розвинені тренуванням» [14, 270]. Виникає теорія психологічного жесту М.Чехова, який надавав великого значення саме пластиці актора, адже він вважав тіло головним інструментом актора, навіть якщо той грає в драматичному театрі. Циркова техніка, зокрема жонглювання, використовувалася як елемент виховання акторської пластики в Камерному театрі А. Таїрова. Один з головних теоретиків і практиків синтетичного театру А.Таїров намагався реалізувати свою ідею «театралізації театру» у формі «синтетичної сценічної побудови, яка б об’єднувала в єдине ціле розрізнені тепер елементи арлекінади, трагедії, оперетки, пантоміми та цирку, враховуючи сучасну душу актора та близький йому творчий ритм» [19, 148].

Також циркова акторська техніка використовувалася в Театрі народної комедії С.Радлова як додаткова виразна можливість техніки театральної.

Циркова, надмірно загострена, клоунська зовнішня характерність , як виявлення внутрішньої індивідуальності синтетичного образу, була основою для творчості ФЕКСів.

Опанування специфічних особливостей цирку і використання цих особливостей у театрі призвело до цікавого результату. Всі розмови про руйнування театру обернулися знаходженням нових можливостей театральної виразності, збагаченням акторської техніки новими прийомами, небаченим раніше розквітом театрів і,тільки в деяких випадках, виходом експериментаторів в суміжні мистецтва (Ейзенштейн, ФЕКСи).

Одночасно відбувався і зворотній процес - цирк прагнув до образної змістовності номеру як закінченої маленької вистави, і до акторського образу, як аналога образу сценічного. До цього часу більшість циркових артистів України та Росії основним в своїй роботі вважали рекордні трюки, в перервах між якими вони відпочивали. Тоді як іноземні артисти ретельно розробляли саме цю «гру пауз», основною цінністю їх номерів був не стільки сам трюк, скільки його подача, художнє оформлення. В індивідуальній творчості окремих артистів прийом сюжетного оформлення і створення специфічного манежного образу відомі здавна, але саме в цей період більшість вітчизняних артистів цирку, повторюючи за іноземцями, почали приділяти велику увагу сюжетній побудові номерів, вдосконаленню взаємовідносин між партнерами.

Важливе досягнення театру - цілісна вистава, в якій всі компоненти працювали на загальну ідею, не відразу було прийнято цирковим мистецтвом. Тільки на початку 20-х. років ХХ ст. цирк прийшов до моделі циркової вистави. Пізніше ідею переходу від концертної системи до вистави перейняли і закордонні діячи цирку.

Театральне та циркове мистецтво синтетичні за своєю природою, вони не можуть існувати поза контактом з іншими мистецтвами (музикою, хореографією, пантомімою, образотворчим мистецтвом тощо). «На наших очах руйнуються перешкоди між мистецтвами, зникають кордони видів, форм, жанрів. Просто нерозумно лякатися цього процесу чи намагатися його зупинити» [18, 298].

Слід враховувати, що до цирку і до театру глядач приходить за різними відчуттями. Через театр проживаються ті почуття і події, які можуть трапитися в реальному житті, або вже відбулися і тепер, повертаючись до них знов, людина намагається по-новому зрозуміти свої відчуття, переосмислити власний досвід. «Театр - це мікрокосм, де ілюзія та реальність існують так близько, як в житті»[4, 61].

Інша річ - цирк. Це реальність, що здається нереальною і при цьому жодної ілюзії. І, хоча в цирку не завжди є драматична ситуація, але є шанс отримати емоції від дивних, іноді надзвичайних можливостей людини. Популярність циркового мистецтва пов’язана з тяжінням людини до досконалості, до мрії, яка дозволяє розширити межі реального життя і відкриває нові можливості. Артисти цирку дарують глядачеві віру в людські здібності і демонструють такий рівень вправності, сміливісті та сили, які не притаманні звичайній людині. Не слід також забувати про бажання глядача «полоскотати нерви», відчувши небезпеку, яка загрожує цирковому артисту під час виконання складних трюків. Це відгук наївно-жорстоких поглядів часу первинного строю та язичницьких звичаїв античності. Відомий французький режисер цирку П’єро Бідон сформулював своє бачення циркового мистецтва таким чином: « Цирк - це унікальна, жива форма творчості, яка не має правил. Сполучення цирку з іншими видами мистецтва ... надзвичайно важливе, щоб виділити цирковий трюк і довести емоції глядача до межі. Яким би не був обраний простір: кругла арена, сценічний майданчик або відкрите повітря, потрібно зуміти в кожній виставі показати технічну майстерність і красу тіла, оригінальність та винахідливість, поезію та гумор» [61].

В наш час синтез цирку та театру набуває все більшої популярності в усьму світі. Сучасні циркові програми - це своєрідні вистави, в яких номери не просто змінюють одне одного, а все дійство будується за сюжетом заради певної мети. Наприклад, московський проект режисерів М.Крилова та М. Лавровського «Маленький принц» за мотивами казки Антуана де Сент-Екзюпері - це сміливий експеримент, що поєднав художні засоби драматичного та оперного театру, цирку та балету. Шоу «Кракатук» за мотивами казки Гофмана «Лускунчик» - це синтез цирка, театра та сучасного мультимедійного мистецтва. Цей цирковий проект, створений російським режисером А.Могучим та худож- ником-постановником А.Шишкіним, був нагороджений Гран-прі Міжнародного фестивалю мистецтв у Франції у 2005 році і вже декілька років має великий успіх у глядачів різних країн.

На Гельсингському фестивалі у 2007 році з успіхом було представлено виставу «Ораторія Ау- релії» режисера В. Чаплін. Ця вистава за жанром належить до так званого «нового цирку» - синтезу драматичного театру, циркового ілюзіону та пантоміми.

Слід згадати шоу Ф.Жанті «Край світу», в якому дивним чином поєдналися художні засоби театру ляльок, цирку та балету.

З появою театру Вячеслава Полуніна «Ліцедеї» з’явився привід говорити про театральну клоунаду. Артисти цього театру пройшли великий шлях від невеличких розважальних сценок в жанрі пантоміми до складних, серйозних вистав, в яких органічно використовувалися особливості та достоїнства цирку та театру.

Особливе місце у світовій культурі займає відомий канадський цирк «Cirque du Suleil» («Цирк Сонця»), якому вдалося синтезувати власний творчий метод. Кожне шоу - це добірка віртуозних номерів, відпрацьованих до автоматизму і об’єднаних загальною темою та ідеєю. Наприклад, вистава «Драліон» - це синтез стародавніх традицій китайського цирку та власного авангардистького підходу. Або шоу «Любов», присвячене історії гурту «The Beatles», що являє собою уявну подорож в епоху «бітломанії». Двадцятирічна історія «Цирку Сонця» продемонструвала, що «цирк - це не тільки наявність найвищої майстерності, але й віртуозна, навіть ювелірна демонстрація цієї майстерності, гра з майстерністю, що означає абсолютну свободу того, хто створює. При цьому однаково важливими стають і форма, і зміст, і сам процес виникнення та відтворення образів» [11].

Не менш цікавою особливістю «Цирку Сонця» є відмова від традиційної арени (яка має деяку обмеженість на сьогоднішньому етапі розвитку сучасних засобів виразності: світла, звуку, спецефектів, сценографії). Манеж було перевернуто на 180 градусів і з’явилася ...сцена. «Маятник хитнувся туди, де цирк починався - в бік театра-цирку»[11]. І, головне, що цирковий артист в такому разі надає глядачеві можливість слідкувати не тільки за досконалістю людської краси, а й за найтоншими своїми емоційними переживаннями.

Слід відзначити, що в нашому суспільстві чомусь вважається, що цирк - це «низьке мистецтво». Тоді як у всьому світі цирк - дуже стильний напрямок, який стрімко розвивається і грає в індустрії розваг значну роль. До зірок вітчизняного цирку з великою повагою і цікавістю ставляться за кордоном, а наш глядач їх майже не знає. Можна також констатувати той факт, що найкращі представники престижних циркових жанрів, не знаходячи розуміння та гідної роботи в Україні, від'їжджають розвивати світове циркове мистецтво. Виключенням з цього сумного правила є «Різома» Анатолія Залевського.

Анатолій Залевський, випускник Київського коледжу естрадного та циркового мистецтва, заслужений артист України, володар найвищих нагород циркових фестивалів у Парижі (1996 р.) та Монте- Карло (1999 р.) є художнім керівнком і режисером-постановником вистав цирку «Різома». Жанр, у якому працює А.Залевський та його трупа, критики називають «вдосконаленою пластичною драмою» [15]. Кожне шоу цього колективу має глибоку філософську ідею. Наприклад, вистава «Різома» - своєрідний роздум про сучасну молодь, зміну епох та поколінь. Це не просто добірка номерів, а «доведене до абсолюту, розкішне та бездоганне театральне шоу» [15]. У виставі «Це був сон...» життя змальоване незатишним, з незрозумілими людськими відносинами: вони чи ув’язнені, чи психічно хворі. Контрастом цій похмурості і незрозумілості стає світ цирку, світ ілюзорний, але прекрасний, вигадане людьми свято. А.Залевський планує створення власної школи, яка готувала б кадри для відродження вітчизняного цирку. А поки він та його трупа гастролюють по Україні та всьому світі, по- пуляризуючи та розвиваючи вітчизняне циркове мистецтво.

Якщо першоосновою театру є дія, то першоосновою цирку є трюк, тобто фізична дія, яка ефектно демонструє подолання ніби нездоланного. Трюк, що існує поза контекстом номеру і всієї вистави, асоціальний, він знаходиться поза мистецтвом і має не більшу цінність, ніж окреме слово чи жест. Художню та соціальну сутність трюки набувають, коли вони певним чином відтворені, заради розкриття певної ідеї, та емоційно наповнені. Трюк повинен бути засобом змалювання характерів та відносин між людьми.

Доречно буде згадати про суперечки вчених щодо відношення деяких циркових жанрів до мистецтва. Наприклад, Френкін А.А., виходячи з того, що першою та необхідною ознакою мистецтва є створення художнього образу», не відносив до сфери мистецтва такі жанри цирку як жонглювання, дресирування тварин, гімнастику та акробатику, еквілібристику, майстерність канатохідців та ін. До мистецтва він відносив ті жанри циркового мистецтва, які органічно пов’язанні з літературою, музикою чи театром (клоунада, музичні номери тощо), «тому що найкращі майстри цирку створюють в цих жанрах гострі та яскраві художні образи» [20, 91-92].

На думку ж Кагана М.С.: «слід розрізняти ті випадки, коли на цирковій арені дресирування показує власні технічні можливості, демонструючи певний зоопсихічний експеримент, і ті випадки, коли можна говорити про створення художньо-сценічних постановок за участю тварин ... в сучасному цирку найяскравіші приклади такого переростання дресирування в особливий вид акторського мистецтва представляє собою творчість династії Дурових» [10, 332].

Ванслов В.В. в своїй роботі «Всестороннее развитие личности и виды искусств» привернув увагу до того, що деякі циркові жанри (акробатика, еквілібристика та ін.) знаходяться на межі мистецтва і спорту. «Від мистецтва такі жанри відрізняють і наближають до спорту відсутність яскравого образного начала і акцент на фізичному розвитку людського тіла... Наближає такі жанри до мистецтва, не лише тільки привнесення сюжетних елементів, а утвердження в них романтики ризику, поезії виняткового... що долає заурядність» [4, 61]. Але виконання найскладніших трюків замало для того, щоб говорити про мистецтво. Артисти цирку створюють художні образи за допомогою трюків і кожен образ розкривається через індивідуальність артиста. На наш погляд, доречною є думка Дмитрієва Ю.А.: «Як і будь-яке інше мистецтво, цирк вимагає духовної наповненості, натхнення, без цього не можна створити справжній художній твір на арені. Від циркового артиста, крім спортивної майстерності, вимагається художня обдарованість, без якої на арені нічого не можна добитися» [16, 8].

В останній час елементи цирка все частіше проявляються в сучасному театрі, не кажучи вже про акторську майстерність. До програм театральних навчальних закладів давно вже введено акробатику та жонглювання, які є спеціально сценічними, прикладними предметами. Ці дисципліни допомагають виховати низку якостей, що необхідні актору: орієнтування в просторі в різноманітних положеннях тіла, навички швидкої зміни напруження та розслаблення м’язів, відчуття партнеру та колективу, відпрацьовує наполегливість, терплячість, точність у виконанні рухів.

Коли режисери звинувачують драматичних акторів у в’ ялості та нетренованості, вони завжди згадують про артиста циркового. Доцільно згадати думку видатного театрального режисера М.А.Захарова: «Я мрію, щоб сцена була розміром в канат, як у канатохідців, щоб кожен актор знав: помилишся - впадеш. Може тоді актори почнуть працювати більш ретельно»[6, 1].

Навіть К.С.Станіславський цінував в циркових артистах саме їх синтетичність, тісний зв’язок зовнішньої та внутрішньої техніки, коли «праця артиста може бути доведена до висот справжнього мистецтва» [15, 326].

В сучасній театральній освіті можна спостерігати два основних напрямки, що діалектично співіснують в навчальному процесі. З одного боку, поглиблюється та вдосконалюється технологічна підготовка майбутніх артистів. Можна відзначити, що сьогодні спостерігається попит на «універса- льного» артиста, який повинен віртуозно володіти всім арсеналом своїх виразних засобів - тілом, голосом, демонструвати вміння танцювати в різних стилях та високу техніку в пластиці (акробатика, пантоміма, сценічний рух). Принципово виросли вимоги до внутрішньої психотехніки артиста.

Друга тенденція сучасної театральної освіти - розвиток індивідуальності, виховання високої духовної культури майбутнього митця. Йдеться про виховання творчої особистості, що здатна до глибокого розуміння складності духовних завдань, які ставить перед творчими людьми сучасність. І саме театральне мистецтво має дуже високий виховний потенціал, бо впливає на думки, почуття, уяву особистості, всебічно розвиває людину, формуючи його світогляд та духовну культуру і при цьому використовує можливості інших мистецтв. Важливо також враховувати, що для здійснення мистецької діяльності кожному студенту потрібні знання, які дозволять зрозуміти систему виразних засобів того чи іншого виду мистецтва. Таким чином, одним з основних завдань предмета «Майстерність актора» можна назвати виховання органічної потреби в мистецтві взагалі, залучення до театрального мистецтва та виховання справжнього артиста, орієнтованого, насамперед, на пріоритет духовного в житті, на загальнолюдські моральні цінності.

На жаль, можна відзначити, що у більшості студентів циркового відділення не досить розвинена цікавість до мистецтва, до естетичних та художніх цінностей. Адже форми роботи, що склалися в рамках сучасних соціальної та педагогічної систем, до сьогодні передбачають активне залучення людини чи до занять спортом, чи до будь-якої сфери духовної діяльності. Таким чином, у дітей та молоді, які активно займаються спортом, а саме вони найчастіше є студентами циркових спеціалізацій, недостатньо розвивинений інтерес до різних видів інтелектуальної та художньої діяльності.

Враховучи специфіку впливу різних видів мистецтв на раціональну та емоційну сфери свідомості особистості, можна зробити висновок про необхідність забезпечення комплексного впливу різновидів мистецтв на студентів. Так, головна функція літератури - передача інформації і, таким чином, є очевидним її вплив на процес мислення. Музика, відповідно, має великі можливості впливу на емоційну сферу особистості, а образотворче мистецтво, викликаючи предметні та предметно- емоційні асоціативні зв'язки, здійснює активізуючий вплив на інтелектуальну та емоційну сфери психіки, тому комплексна взаємодія мистецтв у навчальному процесі забезпечує повноцінне та всебічне відображення навколишньої дійсності, а разом з тим сприяє багатогранному розвитку свідомості особистості, активізуючи її індивідуальний художній розвиток.

Враховуючи важливість комплексної взаємодії різних видів мистецтва і синтетичний характер циркового та театрального мистецтв, вважаємо доцільним запропонувати деякі завдання з практики автора.

У ході численних експериментів вчені помітили сильний зв’язок між методом, за допомогою якого студенти опановують матеріал, і здатність згадати (відновити) цей матеріал в пам’яті. Наприклад, тільки чверть матеріалу, що сприймається аудіально, залишається в пам’яті. Якщо ж студент має можливість сприймати цей матеріал візуально, то частина матеріалу, який запам’ ятався, збільшується до однієї третини. При комбінованому впливі (візуально-аудіальному) студенти здатні засвоїти половину матеріалу, а якщо залучити їх в активні дії в процесі вивчення, то частина засвоєної інформації складає 75%[ 2,1- 2]. Тому, якщо в ході уроку студенти не просто ознайомилися, а й пластично відтворили, «прожили» образи чи асоціації, викликані музичним твором або зразком образотворчого мистецтва, вплив на студента буде максимальним.

Крім того, важливим моментом заняття є робота студентів мікрогрупами. Саме в цій ситуації взаємодоповнення і постійної зміни рольових функцій, ефективно працюють і постійно вдосконалюються всі прийоми і вміння колективної творчості, відпрацьовується зміна рольових функцій (лідер - ведений, режисер - актор, доповнюючий), бо групи постійно змінюються за своїм складом. Виникає об’єктивна необхідність включення в роботу кожного з учасників групи, адже відповідальність за результат роботи мікро-групи може випасти на кожного, залежно від завдання та ситуації.

Далі вважаємо доречним навести приклади конкретних завдань з практики автора. Основною формою роботи зі студентами в рамках курсу «Майстерність актора» на 1-2 курсі є етюдна робота. Студенти готують етюди з уявними предметами, етюди на виправдане мовчання та ін. На думку автора, можна також запропонувати студентам використання в етюдах елементів циркової спеціалізації, органічного поєднання трюкової частини зі створенням сценічного образу. Адже в подальшому професійному житті циркові артисти «розмовляють» саме мовою тіла, за допомогою трюків. Специфікою занять з майбутніми артистами цирку є те, що на уроках «Майстерності актора» разом займаються представники різних спеціалізацій. Тому доцільно запропонувати таке завдання: створити етюд і розкрити певну тему засобами своєї спеціалізації. Для цього студенти розподіляються на мікрогрупи, кожна з яких по-своєму розкриває тему етюду.

Музика є невід’ємною частиною сучасної циркової програми, будь-якого циркового номеру, тому артист повинен розумітися на різних жанрах та напрямках цього мистецтва, відчувати закономірності художньої виразності музичних творів. Тому можна запропонувати такі завдання на сприйняття музичного твору.

Студентам пропонується прослухати музичний твір або уривок. Після прослуховування студентам потрібно не тільки визначити характер музики, обсудити образи і асоціації, викликані музикою, але й пластично відтворити на майданчику художній образ, який виражає характер запропонованого твору.

Виконати попереднє завдання «на контрасті» - наприклад, використовуваний музичний уривок має швидкий темп і мажорне звучання, а зміст етюду напружено-драматичний.

Візуальний образний ряд найкращих зразків сучасного циркового мистецтва примушує і артиста, що стає частиною єдиного сценічного видовища, розуміти закони образотворчого мистецтва, розумітися на живописі та скульптурі. Можна навести приклади завдання на використання творів образотворчого мистецтва.

Студенти розподіляються на мікрогрупи, кожній з яких пропонуються репродукції картин, портрети - зразки різних емоційних станів людини. Студентам пропонується розкрити емоційне навантаження твору засобами пластики, жесту, міміки. Після показу результатів цієї роботи проводиться обговорення.

Кожна з мікрогруп отримує зразки різних видів образотворчого мистецтва (репродукція картини, фотографія, зображення скульптури). Потрібно створити етюд, в якому б розкривався сенс того, що відбувалося до моменту, зображеного на картині чи фото, відтворити пластично саме цей момент і запропонувати свій варіант подальшого розвитку подій. Студентам треба знайти найбільш виразні жести, положення, міміку. Потім кожна мікрогрупа пропонує свою роботу. Одночасно з цим відбувається обговорення особливостей кожного з жанрів, таким чином, формується інтерес до подальшого вивчення образотворчого мистецтва.

З третього курсу починається робота над уривками з п’єс. На наш погляд, потрібно з особливою увагою підбирати драматургічний матеріал саме для циркових студентів, адже навчальною програмою для них, на жаль, не передбачені уроки сценічної мови. Крім того, як вже було сказано раніше, основним виразним засобом для артистів цирку (крім клоунади) є не слово, а пластика. З іншого боку, зустріч з найкращими п’ єсами українських авторів та представників світової драматургії здатне збагатити внутрішній світ молодої людини, активізувати роботу фантазії, розуму і, як результат, серйозно вплинути на формування духовної культури майбутнього артиста.

Моральні та світоглядні елементи в художньому творі, що органічно вплетені в тканину чуттєвих, зримих художніх образів, як писав Достоєвський Ф.М.: «потроху накопичуються, пробивають з розвитком сердечну кору, проникають у саме серце, в саму сутність і формують людину» [17, 12].

Можна запропонувати для постановки дипломної вистави казку. Цей жанр передбачає створення яскравих художніх образів і надає можливість використання не тільки словесної дії, але й можливостей танцю, пантоміми, використання циркових трюків. (Прикладом такої казки може бути «Чортів млин» І.Штока.) Цікавим досвідом з практики автора можна вважати і звернення до п’єси «Слуга двох хазяїв» К.Гольдоні. Студенти циркової спеціалізації не тільки грали уривки з цього твору, але й «розбавляли» їх цирковими сценками, відтворючи атмосферу карнавалу, яка була притаманна комедії дель-арте.

Також можна активно використовувати можливості відеоуроків, коли завдяки перегляду запису професійних вистав, найкращих зразків киномистецтва (особливо уривків з екранізацій класичних творів, над якими потім йде робота в аудиторії), найсучасніших циркових програм та їх подальшого обговорення, студенти знайомляться зі зразками різних видів мистецтв і таким чином вдосконалюють власну акторську майстерність. В ході цих уроків також виховується смак і підвищується культура майбутніх артистів. Автором також практикується запис та обговорення уроків або показів зі студентами, цей прийом допомагає майбутнім артистам побачити себе, свої вади та успіхи, немов з позиції глядача, і одночасно стимулює студентів до вдосконалення себе, своїх знань, умінь та навичок.

Отже, вивчення та використання можливостей синтезу мистецтв в процесі професійної підготовки артистів цирку має велике значення. Адже слід враховувати сучасні об’єктивні вимоги до майбутніх митців, які повинні вільно відчувати себе в оточенні багатьох мистецтв.

Подальшого вивчення потребують обґрунтування теоретико-методологічних основ взаємодії мистецтва, розробка інтегративних курсів вивчення різновидів мистецтва, вивчення специфіки здійснення міжпредметних зв’язків і ВУЗі, потрібна розробка сучасної методик професійного навчання, нових навчальних планів та програм.

Барро Ж.-Л. Воспоминания для будущего / Жан-Луи Барро; [пер. с фр. Л.Завьяловой]. - М.: Искусство, 1979. - 391 с.

Бельмач О.Н. Методика преподавания старшеклассникам истории театра на занятиях актерского мастерства / О.Н. Бельмач // Педагогика искусства. - 2008. - №1.

Бореев Ю.Б. Эстетика / Юрий Борисович Бореев : 4-е изд. доп. - М.: Политиздат, 1988. - 512 с.

Ванслов В.В. Всестороннее развитие личности и виды искусства / Виктор Владимирович Ванслов. - М.: Совет. худ., 1963. - 111 с.

Взаимодействие и синтез искусств / Под ред. Б.Ф.Егорова, Б.С.Мейлоха и др. - Л.: Наука, 1978. - 270 с.

Дмитриев Ю.А. Цирк в России. От истоков до 1917 г. / Юрий Арсентьевич Дмитриев. - М.: Искусство, 1977. - 415 с.

Захаров М. А. Вступление / Марк Анатольевич Захаров // Театральная жизнь. - 2005. - № 1. - С.1-2.

Заярная О.Г. Общение и псевдообщение в театре / О.Г. Заярная // Ис-во театра : сб. науч. тр. - Свердловск: Из-во Урал. ун-та, 1987. - 185 с.

Зись А.Я. Теоретические предпосылки синтеза искусств / Авнер Яковлевич Зись // Взаимодействие и синтез искусств. - Л.: Наука, 1978. - 270 с.

Каган М.С. Морфология искусства / Моисей Самойлович Каган. - Л.: Искусство, 1972. - 440 с.

Канадский Цирк Солнца Cirque du Soleil_ В_ Сергунин // В мире цирка и эстрады [Электронный ресурс] . - Режим доступа: http: www.Ruscircus.ru

Крамской И.Н. Переписка / Иван Николаевич Крамской. - М.: Искусство, 1954. - Т. 2. - 667 с. - (Переписка с художниками).

Лещенко М. П. Технології підготовки вчителів до естетичного виховання за рубежем (на матеріалі Великобританії,Канади, США: Дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.04 / М.П. Лещенко; АПН України, інститут педагогіки і психології професійної освіти. - К., 1996. - 282 с.

Рудницкий К.А. Мейерхольд / Константин Лазаревич Рудницкий. - М.: Искусство, 1981. - 423 с. - (Жизнь в искусстве).

Сорвина М. Rizomma / Марианна Сорвина : Энциклопедия «В мире цирка и эстрады» [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http: www.Ruscircus.ru.

Станиславский К. С. Собр.соч. в 8 т. / Константин Сергеевич Станиславский. - М.: Искусство, 1961. - Т.8. - 614 с.

Столяров В.И. Спорт и искусство: сходство, различие, пути интеграции / Владислав Столяров // Спорт, духовные ценности, культура. - М.: Гуманитарный центр «СпАрт» РГАФК, 1997. - 209 с.

Таиров А.Я. Записки режиссера. Статьи. Беседы. Речи. Письма / Александр Яковлевич Таиров. - М.: изд. ВТО, 1970. - 603 с.

Товстоногов Г.А. Зеркало сцены / Георгий Александрович Товстоногов. - Л.: Искусство, 1984. - Т.1. - 304 с.

Френкин А.А. Эстетика физической культуры / Анатолий Анатольевич Френкин. - М.: ФиС, 1963. - 151 с.

Шевнюк О.Л. Теорія і практика культурологічної освіти майбутніх учителів у вищий школі: Дис... д-ра пед.наук: 13.00.04 / Олена Леонідівна Шевнюк ; Національний педагогічний університет ім. Драгоманова. - К., 2004. - 555 с.

Щолокова О.П. Система професійної підготовки студентів педагогічних вузів до художньо- естетичної освіти школярів: Дис....д-ра пед. наук: 13.00.01; 13.00.04 / Ольга Пилипівна Щолокова ; Київський ун-т ім. Т.Шевченка. - К.,1996. - 394 с.




Пошук по ключовим словам схожих робіт: