Наукова бібліотека України

Останні надходження

Loading
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ЕЛІТА УКРАЇНИ КІНЦЯ XVIII - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТ. (за матеріалами діяльності Новгород-Сіверського гуртка «автономістів»)
статті - Наукові публікації

Горенко Лариса Іванівна кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник доцент Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв

У статті висвітлено діяльність Новгород-Сіверського патріотичного гуртка «автономістів» кінця XVIII - першої половини XIX ст. в контексті національного культуротворення та піднесення національної свідомості українського народу. Також представлено культурно-освітнє життя на теренах Новгород-Сіверського намісництва зазначеного періоду і, передусім, ролі Новгород-Сіверського осередку у збереженні та розвитку української національної культури.

Ключові слова: націєтворення, культуротворення, українська національна культура, Новгород- Сіверський культурний осередок.

Into the investigation reflection to the activities of the Novgorod-Siversky patriotic society «autonomous» of the end XVIII - the first halfXIX-th century into the context of the national culturality and elevated to the national consciousness of the Ukrainian people. Also represent music-cultural life on the territorial at the Novgorod-Siversky region this is period’ and, first of all, the role Novgorod-Siversky patriotic society into the preservation and development to the Ukrainian national culture.

Key words: Nation create, cultural create, Ukraine national culture, Novgorod-Siversky cultural society.

Серед представників новгород-сіверського середовища були видатні державно-політичні та культурно-громадські діячі України кінця XVIII - першої половини XIX ст. Але, як об’єкт наукових досліджень, вони здебільшого фігурували в історичному й філософському аспекті й недостатньо в культурологічному. Тому метою статті є висвітлення діяльності представників інтелектуальної еліти України в контексті національного культуротворення та відтворення малодослідженого пласту культурно-освітнього життя в Україні цього періоду як складової національної української культури.

Крім того, актуальність в культурологічному аспекті полягає у відновленні історичної справедливості і наукової об’єктивності стосовно ролі української шляхти, аристократії в процесі збереження і розвитку національної культури. Вирішення зазначених проблем українського культурного відродження викликає потребу на основі історико-документальних джерел вперше реконструювати типологію національної еліти України як культурно-мистецького феномена та висвітлити її роль в історії та культурі впродовж XVIII - першої половини XIX ст.

Окремі аспекти цього питання висвітлено в історико-генеалогічних дослідженнях М.Грушевського, Г.Милорадович та В.Модзалевського, а також О.Дзюби, Є.Колесник, Ф.Китченко, О.Лазаревського, М.Логвінова, І.Любименка, Г.Максимовича, Д.Марковича, О.Оглоблина, М.Петрова, О.Рігельмана, І.Сбитнєва, Ф.Уманець, П.Федоренка, М.Ханенко, М.Шугурова та інших [11; 12; 13; 15; 16]. В 1780- 1790-тих роках м.Новгород-Сіверський як центр Новгород-Сіверського намісництва, був найбільшим осередком українського громадсько-політичного та культурно-освітнього життя України. В українській історіографії цей період пов’ язаний, перш за все, з діяльністю новгород-сіверського патріотичного середовища (гуртка), з якого постала славнозвісна «Історія Русів». Як підкреслював історик О.Оглоблін у праці «Люди Старої України», «Новгородсіверський патріотичний гурток дивився не тільки назад, домагаючись реституції української державної автономії, але також і вперед, висуваючи питання про відродження української національної культури» [11, 20]. Крім того, О.Оглоблін довів, що українське національне і політичне життя продовжувалося після ліквідації Гетьманщини у формі гуртків українських діячів, зокрема, новгород-сіверського, які «змагалися за відродження незалежної України і боролися проти її поневолення росіянами і поляками» [5,30]. Своєю діяльністю ці патріотичні гуртки «допровадили» до національного відродження української нації XIX ст., а згодом до відродження української незалежної держави у формі Української Народної Республіки в 1918 р. [5, 30, 31].

У посвяті до праці «Люди Старої України» О.Оглоблін написав: «Батьківщині моїй - Сівер- щині присвячую». Вчений у 23 історико-біографічних нарисах реконструював призабуті або невідомі імена нащадків гетьмансько-старшинського середовища колишньої Української держави XVII-XVIII ст. Водночас праця О.Оглобліна стала відповіддю і доповненням до майже однойменної праці видатного історика Гетьманщини О.Лазаревського «Люди Старой Малоросии». Основна різниця полягає в тому, що О.Оглоблін наголошував про позитивну роль української козацької старшини та їх нащадків, про політичну діяльність і спільну політичну ідеологію, спрямовану на визволення України з-під панування Росії. Він писав: «Історія Русів» відкрила мені у правдивому світлі той період історії України - другу половину XVIII і першу чверть XIX століття, що з ним зв’язані початки українського національного відродження» [11, 24-25].

Діяльність представників новгород-сіверського осередку висвітлена у збірнику наукових праць Олександра Петровича Мезька-Оглобліна (1899, м.Київ - 1992, м. Лудлов, США; справжнє прізвище його батька Мезько Михайло Миколайович, 1870-1938) - одного з найвидатніших українських істориків 2-ої половини XX ст., і водночас є продовженням першого видання його творів «Студії з України» (Нью-Йорк, Київ, 1995). Ця праця присвячена 100-річчю від дня народження О.Оглобліна та 35-річчю Українського Історичного Товариства.

На особливу увагу щодо дослідження Сіверського краю звертав академік М.Грушевський, який писав: «Я зазначаю се як проблему українських дослідів: дослідження старої Чернігівщини як великого культурного резервуару українського життя на протязі всього тисячоліття, та джерела української культури, що посилали звідти свої проміння в різних напрямках: в українських і неукраїнських землях. Щоб пізнати розвій українського життя, побуту, матеріальної і інтелектуальної культури, соціального укладу, моралі і права в їх зв’язку і суцільності, неодмінно треба йти за сим сюди, до сих північних сховків, комор українського життя. Тут поховані секрет Старої України - і зародки Нової» [3, 116-117]. Учень М.Грушевського - Лев Вікторович Миловидов (помер 1930 р.) здійснив цінні дослідження про стан освіти українського шляхетства у XVIII ст. та проекти вищих навчальних закладів на Чернігівщині. Розглядаючи проекти заснування Батуринського, Чернігівського, Новгород- Сіверського університетів, Л.В.Миловидов підкреслив, що ці нереалізовані проекти вищої школи в Україні прискорили русифікацію українського шляхетства [14, 71]. Вивчав історик також функціонування недільних шкіл на теренах Чернігівщини, що у 1860-1862 роках існували у Глухові, Ніжині, Чернігові та Новгород-Сіверському.

Цікавою є стаття українського дослідника А.Федірка «Діяльність Новгород-Сіверського патріотичного гуртка автономістів по піднесенні національної свідомості українського народу» у збірнику «Сіверщина в долі істориків та історичних дослідженнях» (К., 1996) [14]. У працях доктора мистецтвознавства, професора К.Шамаєвої висвітлено діяльність Новгород-Сіверської гімназії цього періоду [17]. На жаль, відсутні дослідження щодо культурно-музичного життя на теренах Новгород- Сіверського намісництва зазначеного періоду і, передусім, ролі новгород-сіверського осередку у збереженні та розвитку української національної культури. Крім того, авторка статті ставить за мету висвітлити місце і роль нащадків колишнього гетьмансько-старшинського середовища як представників нової провідної верстви кінця XVIII - початку XIX ст. у цьому розвитку, оскільки саме вони, як підкреслював О.Оглоблін, забезпечили «безперервність українського історичного і культурного процесу» [5, 31].

Отже, на початку 1780-х років сотенне місто Новгород-Сіверський, одне із стародавніх міст Києво-Руської держави, стає осередком великої території Північної Гетьманщини, губерніальним центром нового Новгород-Сіверського намісництва (1781-1796 рр.), до складу якого ввійшли 11 повітів: Новгород-Сіверський, Стародубівський, Погарський, Мглинський, Глухівський, Кролевецький, Коропівський, Сосницький, Конотопський (з 1791 р. цей повіт відійшов до Чернігівської губернії, а також відійшла частина Коропівського повіту), Новомістський і Суразький. Вищеназвані повіти були розташовані на терені трьох північних найбагатших і, як підкреслює О. Мезько-Оглоблін, «найкуль- турніших полків Гетьманщини» - Стародубського повністю і частина Ніжинського та Чернігівського. Так у межах Новгород-Сіверського намісництва опинилися обидві колишні столиці Гетьманської України - Батурин і Глухів з їхніми історичними традиціями українського державотворення та куль- туротворення.

Урочисте відкриття Новгород-Сіверського намісництва з його новими адміністративними органами, губерніальними установами, осередком дворянського «общества», центром нової єпархії, з Головним народним училищем (згодом - гімназія) і Духовною семінарією відбулося 27 січня 1782 р. Новостворені адміністративні структури намісництва були наповнені представниками освіченої української знаті. Все це дуже пожвавило громадське й культурне життя старовинного княжого міста, перетворило його на культурно-політичний центр усієї північної Гетьманщини [12, 51-52, 203-205, 224-225, 237, 239-240, 459]. Цікаву характеристику громадського та культурного життя Новгород- Сіверського подав І.Сбитнєв - місцевий уродженець, учитель математики Новгород-Сіверської гімназії [13, 132, 147]. Деякі цікаві деталі про новгород-сіверську адміністрацію наприкінці XVIII ст. знаходимо у спогадах В.Геттуна [4, 5].

У 1780-1790-х роках Новгород-Сіверський як центр Новгород-Сіверського намісництва був найбільшим осередком українського громадсько-політичного та культурного життя України. Як підкреслює О.Мезько-Оглоблін, «тут гуртуються українські політичні і культурні сили того часу». Всі вони «своїми службовими, маєтковими, родинними справами творили місцеву громадську думку, яскраво забарвлювали місцеве культурне оточення» [5, 147]. На терені Новгород-сіверщини перебували найвидатніші українські державно-політичні та культурно-громадські діячі кінця XVIII - 1-ої половини XIX ст. Так, першим губернатором Новгород-Сіверського намісництва був колишній малоросійський генеральний суддя І.Журман, посаду віце-губернатора обіймав В.Туманський, посаду голови Новгород-Сіверського земського суду займав Г.Долинський, лідер ніжинського і батуринсь- кого шляхетства (1767); на посаді голови губерніального магістрата був П.Коропчевський. Серед представників новгород-сіверської адміністрації були: губерніальний прокурор М.Марков, відомий дослідник чернігівської старовини; голова Другого департаменту Верхньої «Розправи» А.Рачинський - останній новгород-сіверський сотник, відомий композитор, диригент і виконавець. Вищими представниками духовенства були відомі на той час: останній архімандрит Запорозької Січі, архімандрит Батуринського Крупицького монастиря Володимир Сокальський; єпископ новгород-сіверський і глухівський Іларіон Кондратковський; архімандрит новгород-сіверського Спасо-Преображенського монастиря Євстафій Пальмовський, архімандрит глухівського Петропавлівського монастиря Мелхі- седек Значко-Яворський, колишній ігумен Мотронинського монастиря, палкий оборонець національних прав українського народу на Правобережній Україні; ігумен Варлаам Шишацький, відомий вчений- богослов, прихильник автокефалії Української Православної Церкви; священик Андрій Пригара, автор «Особаго или Топографического описания города губернскаго Новгорода-Северского» (1786);

А.Худорба, автор «Історії України», яка була «очень вольно и против правительства [российского] писана», а сучасники її прирівнювали до «Истории Русов»; славнозвісний український державно- політичний і культурний діяч Г.Полетика (Политика) та інші громадсько-політичні і культурні діячі України того часу. Крім того, тут жили представники гетьмансько-старшинської адміністрації: гетьман К.Розумовський, генеральні судді І.Журман і О.Дублянський, генеральний писар В.Туманський, генеральні осавули І. Скоропадський та І.Жоравка, генеральний бунчужний (у відставці) І.Борозна. Знаними у місті були: І.Халанський - директор новгород-сіверського Головного народного училища, згодом директор новгород-сіверської гімназії, автор проекту 1802-1803 років про заснування університету в Новгороді-Сіверському; Т.Калинський, О.Лобисевич, М.Миклашевський, а також відомі знавці чернігівської місцевої історії та культури, як наприклад М.Марков, аматори літератури та мистецтва І.Лашкевич, І.Селецький, С.Карнович (маляр і гравер) [5, 145, 146-147].

Як писав Л.Вінар, всіх їх поєднувала, «в’язала спільна ідеологія», а також характеризувала висока освіта - вони студіювали в різних університетах і академіях, що свідчить «про високий інтелектуальний рівень української провідної верстви того часу» [5, 32]. Складався гурток переважно з колишніх вихованців Києво-Могилянської академії, серед яких: С.Дівович, М.Значко-Яворський, П.Коропчевський, О.Лобисевич, Г.Полетика, А.Рачинський, В.Шишацький та інші. Серед визначних урядовців і громадських діячів, були люди з високою західноєвропейською освітою: Я.Долинський (Кенігсберг), М.Дунін-Борковський (Кіль і Страсбург), І.Кулябка (Кенігсберг, Геттінген), Д.Понирка (Страсбург); брати Петро, Іван та Яків Скоропадські (Бреслав), І.Скорупа (Кенігсберг), Г.Соболевський (Лейден), Федір і Михайло Туманські (Кенігсберг), В.Ханенко (Кіль), Д.Понирка, Я.Хорошкевич та багато інших. У числі вихованців Києво-Могилянської академії та російських навчальних закладів були Осип та Іван Туманські та інші. Освіченість була характерною рисою навіть серед рядових мешканців Новгород-Сіверщини. Зокрема, чернець гамаліївського Харлампіївського монастиря Феодорит (з полтавських купців) вчився у Київській академії, а потім «был в разных нациях немецких, для изучения наук, пять лет»; або «Высочайшего двора италианской музыки виртуоз Христофор Арнаболды Камаскин (Cristofaro Arnaboldi ditto il Comaschino)», який у 1784 р. придбав садибу поблизу Троїцького монастирського саду в Новгород-Сіверському [5, 198].

Поява у місті значного кола впливових урядовців, видатних українських діячів сприяло пожвавленню громадсько-політичного та культурного життя Новгород-Сіверського та перетворила його в 1780-1790-х роках на значний центр Північної України-Гетьманщини. Ці представники українства «були єдиною соціальною верствою краю, яка творила місцеву суспільно-політичну думку і була її духовним лідером» [14, 60]. Саме ідея незалежності України об’єднала освічених українців шляхетного стану Новгород-Сіверського намісництва в таємний патріотичний гурток автономістів, до складу якого входили А.Гудович, Г.Долинський, М.Значко-Яворський, Т.Калиновський, П.Коропчевський, О.Лобисевич, М.Миклашевський, Г.Политика (Полетика), А.Пригара, А.Рачинський, Ф.Туманський, А.Худорба, В.Шишацький. На думку О.Оглобліна, до цього гуртка належало «кілька десятків членів різного походження та професій» [5, 185; 8, 63; 9, 110; 14, 60].

Головним завданням новгород-сіверське культурне середовище вбачало реалізацію політичної програми Г.Полетики, яка була викладена в тексті «Нового уложення» (1767). Висловлюючи думку представників козацької старшини, автор відстоював автономний устрій Лівобережної України і права українського шляхетства. Але головним напрямком своєї діяльності гуртківці вважали створення і впровадження проектів національної освіти і культури, широке поширення праць з історії та етнографії України. Працюючи в тогочасних державних установах, вони збирали і вивчали різні історико- документальні джерела з історії рідного краю, генеалогію відомих козацьких родин і на їх основі укладали праці, дослідження, розвідки тощо. Патріотичні погляди членів новгород-сіверського гуртка знайшли своє відображення на сторінках історичного трактату «Історія Русів», який користувався великою популярністю і мав вагомий вплив на формування суспільно-політичного світогляду тогочасної української та російської інтелігенції. Вперше рукопис «Історії Русів» було знайдено в 1828 р. в маєтку князя Лобанова-Ростовського в с.Гриневі Старобудського повіту на Чернігівщині. Дослідниками здійснено багато спроб встановити прізвище справжнього автора чи авторів цього твору, час і місце його написання. Здебільшого за автора вважали Г.Полетику (Политику), його сина В.Полетику, а також Г.Кониського, О.Безбородька, А.Худорбу, О.Лобисевича, І.Ханенка та інших [5, 187; 14, 67].

Важливе значення у поширенні патріотичних ідей гуртківців мала Новгород-сіверська гімназія, яка була одна з кращих навчальних закладів України першої половини XIX ст. [6, 12; 7, 5; 15, 593; 16, 270; 18, 40; 19, 125]. Її було відкрито у 1805 р. на базі Головного народного училища, яке функціонувало тут з 1789 р. В історію української національної культури, освіти і науки ввійшли видатні вихованці цієї гімназії - український вчений-природознавець, філософ, історик, фольклорист, письменник М.Максимович (1804-1873; з 1834 р. - перший ректор Київського університету); видатний вчений- педагог, новатор, основоположник педагогічної науки і народної школи К.Ушинський (1824-1871); мислитель, письменник, історик, фольклорист, один із засновників Кирило-Мефодіївського братства, редактор журналу «Основа» П.Куліш (1819-1897), Д.Самоквасов, М.Кибальчич, рідний батько О.Оглоблина - М.Мезько (1870-1938) та багато інших. Педагогічний склад гімназії представляла плеяда яскравих особистостей. Понад десять років (1825-1838) цей навчальний заклад очолював доктор правознавства, у недалекому минулому професор Харківського університету І.Тимківський. Він здобув освіту, навчаючись в Переяславській семінарії, Києво-Могилянській академії та Московському університеті. І.Тимківський всіляко сприяв проведенню в гімназії літературних вечорів, а також підтримував розвиток хорового співу та музичне виховання молоді. Культурно-музичне життя пожвавилося в гімназії у 1836 р. з появою викладача латинської мови Й.Самчевського, який працював у Чернігівській семінарії. Згадуючи цей період, Й.Самчевський писав: «Коли я став учителем гімназії, то почав складати з учнів хор, для якого привіз з Чернігова ноти; цей труд був для мене легкий, що багато учнів грали на музичних інструментах. Учні взялися за справу з особливою ретельністю, самі складали нотні книги і з моїх партитур виписували голоси. Ми почали науку нотного співу з самої азбуки; коли півчі стали розбирати ноти, ми перейшли до нотного богослужіння». Невдовзі хор під керівництвом Й.Самчевського виконував твори А.Веделя. Він згадувів: «Урочисті акти, які щорічно відбувалися в гімназії, завжди починалися і закінчувалися концертами» [1, 214-215; 17, 60-61].

У 40-і роки XIX ст. за ініціативою директора І.Кульжинського в новгород-сіверській гімназії було створено театр. Його розквіт пов’язаний з учителем історії Ф.Метлинським (з 1858 р.). Як і його брат Амвросій Лук’янович, відомий збирач пам’яток народної творчості, Федір Лук’янович любив народне мистецтво. В репертуарі новгород-сіверського гімназійного театру була й опера «Наталка- Полтавка» у постановці Опанаса (Афанасія) Васильовича Марковича. Як свідчить дослідник М.Шугуров, повна партитура цієї опери «в том виде, как ставил её А.В.Маркович в Новгородсеверске, сохранилась у бывшего учителя Новгородсеверской гимназии А.И.А-га, который после сам ставил по ней «Наталку-Полтавку» и бережёт эту партитуру как драгоценность, очень желал-бы сделать её общественным достоянием, и потому был-бы рад если бъ нашёлся издатель для нея» [16, 263].

Серед новгород-сіверського громадянства були яскраві представники літературно-мистецького середовища. О.Оглоблін виділяє І.Селецького, голову Палати цивільного суду, автора кількох віршів (опубл. 1775 р.); поета і перекладача, підполковника І.Лашкевича; Т.Калиновського, Ф.Туманського та ін. [9, 107-109].

Ф.Туманський (1757-1810) - письменник, перекладач, редактор-видавець кількох журналів (зокрема «Российского Магазина»), а також матеріалів з історії України та Росії. Навчався у Кенігсберзькому університеті (з 1773 р.). Був директором «Государственного Заёмного Банка» і «членом в Главном Народном Училище» (1787), тобто членом Головного Правління Народних Училищ. Член- кореспондент Петербурзької Академії наук, член Російської Академії, член Королівського та Пруського Німецького Зібрання, Королівського Геттінгенського наукового товариства, Імператорського «Вольно-Экономического Общества» та ін. Він був одним із визначних культурних діячів України 2-ої половини XVIII ст. У 1779-1780 роках відкрив у Глухові академічну книгарню й намагався організувати там «Академическое Собрание», що мало б бути зародком Української Академії Наук. «По выбору всея Малороссии и по приказанию гр. П.А.Румянцева-Задунайского сочинял топографическое описание о всей Малороссии». Останні роки (1801-1810) жив у своєму маєтку на Глухівщині [9, 112-114].

Одним з представників новгород-сіверського товариства був А.Гудович (1731-1808), в особі якого «зійшлися державницькі традиції старої Гетьманщини з новітніми європейськими культурними й політичними планами та аспіраціями» [5, 38]. Він вчився в університеті в Кенігсберзі (1751), де студіював математику і філософію у професора Фрідріха Йоганна Бука (F.J.Buck). Там вчився і молодший його брат - Іван, який продовжив навчання в Галлі. Німецька освіта і подорож по Європі назавжди наклали відбиток на світогляд А.Гудовича. Звідси виніс він глибоке переконання, що подальший розвиток України має бути пов’ язаний із західноєвропейським культурним і політичним світом, передусім з Німеччиною [5, 39]. А.Гудович був пов’язаний з новгород-сіверським патріотичним гуртком 1780-1790-тих роках і був утаємничений у справу закордонної місії В.Капніста 1791 р. Він також був у дружніх стосунках з членами цього товариства П.Коропчевським і В.Капністом.

Великий внесок у розбудову української культури залишила родина Дівовичів (Дзівовичів) козацького походження. У 1873 р. О.Дівович оселився у своєму маєтку в с.Дубовичі Кролевецького повіту Новгород-Сіверського намісництва. Був близький до кола українських інтелектуалів, що сповідували ідею автономізму, дуже цікавився історією України. У 1754 р. він зробив рукописну копію з деякими власними доповненнями «Описанія о Малой Россіи» військового канцеляриста Г.Покаса, свого товариша з Генеральної військової канцелярії. Рідний брат О.Дівовича - Семен Дівович (1730-ті роки - після 1763) - відомий письменник і перекладач, автор славнозвісного віршованого твору «Разговор Великороссіи с Малороссіей» (1762). Вірогідно, цей твір був написаний за дорученням гетьмана К.Розумовського. Дослідники відзначали, що тоном і тенденцією віршований діалог Дівовича має певні аналогії з «Історією Русів».

Освіта і родинні зв’язки Т.Калинського (Каленского) забезпечили йому в новгород-сіверському середовищі поважне місце (його дружина Ганна була донькою значкового товариша І.Тамиловського) [14, 64]. В 1790 р. колезький регістратор Т.Калинський згадується серед дворянства Новгород-Сіверського повіту. Основна думка Калиновського - це ідея споконвічності української шляхетської верстви і тісно пов’ язана з нею ідея вищості українського шляхетства над російським дворянством. Як відомо, ще перебуваючи на службі у Новоросійській губернській канцелярії (1779-1783), він був особисто знайомий з І.Котляревським.

В.Капніст (1757/58 - 1823) не вчився у Київській академії, але входив до українських політичних кіл, був пов’язаний із новгород-сіверським гуртком, що складався переважно з її вихованців. У 1787 р. разом із групою автономістів України підготував проект відновлення козацьких формувань - «Положение, на каком может быть набрано и содержано войско охочих козаков», який, незважаючи на підтримку П.Рум’янцева-Задунайського, було відхилено царським урядом. У 1791 р., за дорученням антиросійської опозиції в Україні, разом з братом П. Капністом їздив з політичною місією до Берліна, де звернувся до канцлера Пруссії Е.-Ф.Герцберга з проханням допомогти Україні. Капніст мав широкі особисті, родинні та культурно-громадські зв’язки в Лівобережній Україні, серед яких: І.Леванда,

Лобисевич,    літописець П.Симоновський, І.Туманський, родини Дуніних-Борковських, Лизогубів, Гудовичів та ін. У 1812-1813 роках брав активну участь у формуванні українського козацького ополчення. Як відомо, В.Капніст був членом відомого літературного гуртка Г.Державіна у Петербурзі. Серед членів гуртка були відомі діячі російської та української культури кінця XVIII - XIX ст.: Ф. Львов, А.Оленін (був одружений на доньці М.Полторацького), П.Вельямінов, байкар І.Хемніцер, поет-українець І.Богданович, О.Храповицький; українці К.Дараган, І.Богаєвський, І.Долинський,

Ковацько,      В.Рубан та ін. [5, 77]. Петербурзькі зв’язки В.Капніста виходили далеко за межі держа- вінського гуртка. Він був знайомий з італійським композитором Дж.Сарті, з Яном Прачем - одним з перших збирачів та гармонізаторів українських мелодій, з українським композитором Д.Бортнянським і музикантом В.Трутовським. Був знайомий В.Капніст і з О.Мусіним-Пушкіним, згодом графом, обер- прокурором Св. Синоду і президентом Академії мистецтв Росії (м.Петербург) [5, 79]. Крім того, на думку М.Грушевського, у Новгород-Сіверську існував «гурток Капніста», до якого належали українські патріоти. Це було коло осіб, що входили до Новгородсіверського патріотичного гуртка 1780- 1790-тих років [5, 97].

Відкриття намісництв створило нові умови для службової діяльності П.Коропчевського (1741-1808) та його братів Омеляна та Іллі, які також служили в 1790-х роках у Новгород- Сіверському намісництві. О.Коропчевський, бунчуковий товариш і колезький асесор, згодом бургомістр Конотопського магістрату (1790), брав участь як депутат свого повіту у зборах Новгород- сіверського шляхетства 19.06.1790 р. Коли 1797 р. було створено єдину Малоросійську губернію з центром у Чернігові, П.Коропчевський був призначений віце-губернатором (1797-1799).

В діяльності новгород-сіверського гуртка брав участь і А.Леванідов. Перш за все, його ім’я нерозривно пов’язане з українською історіографією та історією української музики, оскільки він став протектором і охоронцем А.Худорби і композитора А.Веделя. Окрім А.Худорби, він був добре знайомий з Є.Пальмовським, архімандритом новгород-сіверського Спасо-Преображенського монастиря (1770-1780-ті роки). У 1794 р., під час однієї із зустрічей у Києві з Є.Пальмовським, А.Леванідов познайомився з А.Веделем. На думку О.Мезька-Оглобліна, А.Ведель міг бути зв’язаний з новгород- сіверцями також через А.Рачинського, син якого Гаврило, на той час навчався у Київській академії, де музичні класи викладав А.Ведель [5, 140]. За допомогою А.Леванідова Ведель організував у Києві чудовий хор, з яким пізніше переїхав до Харкова [5, 140].

Поважне місце в цьому колі видатних людей Новгород-сіверщини займав А.Рачинський (1729-1794). Він був відомий як впливовий місцевий урядовець, а ще більше як диригент, педагог і композитор. А.Рачинський користувався загальною пошаною в Новгород-Сіверському і далеко за його межами. Про велику його популярність свідчить тогочасна мемуарна література. Походив він з польської шляхетської родини, як зазначено у Г.Милорадовича, «під гербом Ястрембца». Навчався у Львівському колегіумі. З 1750 р. служив регентом капели львівського митрополита Л.Шептицького (архієпископа Л.Мелецького), звідки 1753 р. перейшов на службу до гетьмана К.Розумовського і очолював Глухівську придворну капелу гетьмана (у складі близько 40 співаків). Після десяти років служби капельмейстером у гетьмана (1753-1763), відходить від музичних справ і призначається у 1763 р. новгородської сотником Стародубського полку. Тоді ж він одружився з пасербицею генерального підскарбія Я.Марковича і племінницею митрополита Рязанського та Муромського Стефана Яворсь- кого - Мариною. У 60-х - на початку 70-х років «знаходився у нагляді вапених заводів». У 1780 р. стає бунчуковим товаришем, з 1782 р. призначений головою Департаменту Верхньої росправи Нов- город-Сіверського намісництва, у 1785 р. отримує чин колезького асесора, 1786 р. - надвірного радника і виходить у відставку в чині колезького радника. З 1760 по 1780 рік, відповідно до «именного императорскаго указа», їздив десять разів «по всей Малороссіи для набору к высочайшему двору певчих». Відомий і набір співаків 1790 р., де зазначено, що «прежде всего к подобному избранію и освидетельствованию голосов был г. Надворный Советник Рачинский как искусный в таковом наборе». Як правило, талановитих та музично обдарованих дітей А.Рачинський відбирав з Чернігівщини - Новгорода-Сіверського, Глухова, Стародуба, Кролевця та інших місць. Відомо, що у травні 1791 року

А.Рачинський привіз 11 хлопців до Петербурга у придворний хор [18, 38-40]. Крім того, в історії української культури А. Рачинський відомий як автор духовної музики та аранжувань народних пісень. Його син - Г.Рачинський (1777-1843) - відомий скрипаль, гітарист, композитор і педагог. Навчався у Київській академії (1780-1795, був учнем А.Веделя) та у гімназії Московського університету (1795-1797). До 1805 року був учителем вищого музичного класу цієї гімназії. У 1817-1823 роках жив у Новгород-Сіверському, 1823-1840 роках - у Москві. З 1808 року концертував по містах тогочасної України (був у Києві, Полтаві, Харкові та ін.).

Помітною постаттю в гуртку новгород-сіверців був О.Лобисевич (1732-1805). У 1783 р. його обрано новгород-сіверським повітовим предводителем дворянства, а згодом і губерніальним маршалом (1785-1788 рр.). У цьому званні він разом з губернатором І.Бібіковим займався організацією зустрічі імператриці Катерини II, яка на початку 1787 р. вирушила на південь України. Згідно з планом зустрічі, в першому українському місті Новгород-Сіверську, через який 22-24 січня 1787 року пролягав шлях імператриці з Петербурга до Криму, під наглядом О.Лобисевича збудовано «Браму» (тріумфальну арку). Ця кам’яна брама була збудована на кошти дворян, «дабы оные остались монументами на всегдашнее время» і є архітектурною пам’яткою в стилі класицизму й окрасою міста, нагадуючи нащадкам про добу історико-культурного розвитку Новгород-Сіверського намісництва. Крім того, О.Лобисевич мав дружні стосунки з видатними представниками української та російської інтелігенції 2-ої половини XVIII - початку XIX ст.: Я.Козельським, Г.Кониським, С.Ляскоронським, М.Мотонісом,

О.Мусіним-Пушкіним, Г.Полетикою, Г.Тепловим, К.Розумовським, О.Сумароковим, Г.Щербацьким та ін. Ще в 1783 р. О.Лобисевич оселився в родинному маєтку дружини К.Губчиць у с.Леньків Нов- город-Сіверського повіту (за 7 км від міста) й активно включився у громадсько-політичне й культурне життя краю. Він бере участь у роботі новгород-сіверської дворянської депутатської комісії з перевірки дворянських прав лівобережного українського шляхетства. Звідси у справах їздив до Москви, Петербурга, Чернігова [14, 59-62].

З ліквідацією намісництв (1796 р.) і об’єднання Лівобережної України (колишньої Гетьманщини) у Малоросійську губернію, О.Лобисевич повернувся на державну службу. Спочатку його призначено радником першого департаменту Малоросійського генерального суду (з 1797 р.), потім він отримав ранг надвірного радника, а в 1880 р. - дійсного статського радника. У Чернігові О.Лобисевич знайшов старих (по Новгород-Сіверському) та нових друзів-однодумців, серед яких: Г.Долинський, П.Коропчевський; чернігівці В.Садковський, архімандрит чернігівського Євецького Успенського монастиря; М. Миклашевський, генеральний суддя; В. Чарниш, чернігівський губернський маршалок; Т.Калинський, депутат чернігівського дворянства; А.Чепа, знавець української старовини; О.Шафонський, доктор права і філософії, автор «Черниговского наместничества топографическое описание» й ін. О.Лобисевич повертається до літературних справ, готує до друку трагікомедію Г.Кониського «Воскресеніе мертвих». У 1794 р. на основі сюжету «Енеїди» Вергілія (з «Буколік») О.Лобисевич написав літературний твір українською мовою, про що пише у листі до архієпископа Г.Кониського того ж року. Твір О.Лобисевича, на жаль, не знайдено. Отже, О.Лобисевич був українським письменником, попередником І.Котляревського, одним із зачинателів літературного відродження, творчість якого поєднувала старі літературні традиції з новими, характерними для «другого українського відродження кінця

- XIX ст.». Саме так писав М.Грушевський про О.Лобисевича як «представника вищих верств сучасної собі української інтелігенції і заразом представника українського патріотичного гуртка, що злив у собі старі традиції Гетьманщини з новими культурними течіями, - явище тим замітніше, що таке злиття характеризує взагалі початки другого українського відродження наприкінці XVIII і на початку XIX ст.» [3, 116-120].

Загалом діяльність новгород-сіверського культурного осередка кінця XVIII - першої половини

ст. не лише пожвавила тогочасне українське національно-культурне життя на Чернігівщині, але й консолідувало політичний, культурний та інтелектуальний потенціал українського шляхетства, серед якого багато було нащадків провідної верстви Української козацько-гетьманської держави. Все це мало неперевершене значення для формування світоглядних засад українського народу, а також організаційно сприяло оформленню національно-визвольного руху в Україні упродовж XIX - XX століть.

Література

Воспоминания Йосифа Самчевского (1800-1886 гг.) / Й. Самчевский // Киевская старина. - 1893. - Т.43. - № 10. - С.1-28 ; № 11. - С.185-213 ; № 12. - С.353-375 ; 1894. - Т.44. - № 1. - С.21-51 ; № 2. - С.267-281; Т.45. - № 4. - С.74-90 ; № 5. - С.214-235 ; № 6. - С.414-438 ; Т.46. - № 7. - С.61-78 ; № 8. - С.133-151 ; № 9. -

С.326-353.

Грушевский М. Об украинской историографии XVIII века. Несколько соображений / Михайло Грушевський // Известия Академии Наук СССР. - 1934. - VII серия. - Ч.3. - С. 221.

Грушевський М. С. Чернігів і Сіверщина в українській історії : Кілька спостережень, здогадів і побажань / М. С. Г рушевський // Чернігів і Північне Лівобережжя : Огляд, розвідки, матеріали. - К., 1928. - С.116-120.

Записки Геттуна В. Н. / В. Н. Геттун // Исторический Вестник. - 1880. - Т.1. - passim. - С. 5.

Мезько-Оглоблин Олександер. Люди старої України та інші праці / Олександер Мезько-Оглоблин ; ред. : Любомир Р.Винар ; упоряд. : А.Атаманенко. - Острог, Нью-Йорк : Редакційно-видавничий відділ Університету «Острозька Академія», 2000. - 454 с.

Новгородсеверская гимназия (историческая заметка) // Черниговские Губернские Ведомости. - 1886. - Ч.38. - С. 12.

Новгородъ-Северск и Новгородсеверская гимназия (по поводу 100-летнего юбилея) // Черниговские Губернские Ведомости. - 1889. - Ч.77, 78. - С. 5.

Оглоблин О. Григорій Покас та його «Описаніе о Малой Россіи» (1751 р.) / О. Оглоблин ; гол. редактор М.Ветухів ; ред. колегія : Д.Горняткевич, О.Оглоблин, Л.Чикаленко // Науковий збірник Української вільної академії наук у США. - Нью-Йорк, 1952. - Вип.1. - C.61-73.

Оглоблин О. Федір Туманський і його проєкт Академічної книгарні в Глухові кінця 1770-х рр. /О.Оглоблин ; гол. редактор М.Ветухів ; ред. колегія : Д.Чижевський, С.Демидчук, В.Порський та ін. // Науковий збірник Української вільної академії наук у США. - Нью-Йорк, 1953. - Вип. 2. - С.106-114.

Оглоблин О. Люди Старої України / О. Оглоблин. - Мюнхен: Вид-во «Дніпрова хвиля», 1959. - 327 с.

Олександер Оглоблин. «Мій творчий шлях українського історика» / Олександер Оглоблин // Студії з історії України. - Нью-Йорк, Київ, 1995. - С. 24-28.

Опис Новгородсіверського намісництва 1779-1781 рр. // Передмова П.Федоренка. - К., 1931. - 490 с.
Сбитнев И. М. Новгородъ-Северский / И. М. Сбитнев // Отечественные Записки. - 1828. - Ч.34. - № 96. - С.132-133; № 97. - С. 144-147.

Федірко А. М. Діяльність Новгород-Сіверського патріотичного гуртка автономістів по піднесенню національної самосвідомості українського народу / А. М. Федірко // Сіверщина в долі істориків та в історичних дослідженнях. - Київ, Новгород-Сіверський, 1996. - С.57-68.

[Шугуров М. В.] Неосуществившийся университет в Новгород-Северске (Два письма о нём 18021803 гг.) [1. Лист малоросійського генерал-губернатора кн. О. Куракіна до директора Новгород-сіверського училища І. Халанського; 2. Лист І. Халанського до О. Куракіна] / М. В. Шугуров // Киевская старина. - 1882. - Т.1. - № 3. - С.592-597.

Ш-въ Н. [Шугуров М.] К воспоминаниямъ об Аф. Вас. Марковичъ / Н. Шугуров // Киевская старина. - 1893. - Т.41. - № 4-6. - С.263-271.

Шамаєва К. І. Музична освіта в Україні у першій половині XIX ст. : Навч. посібник / Кіра Іванівна Шамаєва. - К. : ІЗМН, 1996. - 110 с.

Щербаківський Д. Набір півчих в 1790 році в Малоросії для придворної капели / Данило Щербаківський // Музика. - 1924. - № 1-3. - С.38-40.

Юбилейные торжества въ Новгородсеверской гимназии // Черниговские Губернские Ведомости. - 1889. - Ч. 81. - С.120-125.




Пошук по ключовим словам схожих робіт: