Наукова бібліотека України

Останні надходження

Loading
РЕГІОНАЛЬНА КУЛЬТУРА ЯК СТРУКТУРОУТВОРЮЮЧИЙ ЕЛЕМЕНТ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ
статті - Наукові публікації

Островська Марія Григорівна, здобувач Київського національного університету культури і мистецтв

Вивчення феномена регіональної культури стає основою для розкриття складно організованої системи культури всієї країни. Регіональна культура Приазов ’я як важливий компонент культурного процесу є складним багаторівневим і багатоаспектним утворенням, що сформувалося під впливом комплексу специфічних регіонотворчих чинників.

Ключові слова: культура, регіон, регіональна культура, етнокультура.

The article discusses the phenomenon of regional culture as a structure element of the cultural system of the country, traces the relationship between the determinants of the region.

Keywords: culture, region, regional culture, ethnic culture.

Регіон є предметом досліджень різних наук, в тому числі економіки, соціології, міжнародних відносин, географії, політології, історії, культурології. Незважаючи на відмінності у дефініціях регіону від авторів різних наукових дисциплін, існує одноголосність, що він характеризується як конкретний простір, який можна чітко виділити за певною системою соціальних, економічних, природних і культурних ознак. Отже, регіон прив’язаний до місця; у традиційному вузькому значенні він становить частину державної території, яка відрізняється певними специфічними ознаками.

Науковий інтерес до питань історії, теорії розвитку культури як соціального феномену, регіональних особливостей становлення культури України, відродження забутих сторінок культурного життя регіонів, вивчення їх еволюції значно зростає в дослідженнях останніх років. Актуальність цих питань посилюється у зв’язку з тенденціями і перспективами державного розвитку багатонаціональної культури і мистецтва.

Аналіз опублікованих джерел дає уявлення про дослідження з даної проблеми у вітчизняній та зарубіжній науці, що дозволило досить детально відновити глибокі корені такої специфічної сфери життя суспільства, як регіональна культура. Методологічною базою для створення такого роду історії культури Росії могли б стати роботи Л. Гумільова, який розглядав специфічні "цілісності" - етноси - як ментальні спільноти і особливі форми внутрішньої диференціації людського виду в залежності від географічних умов життя та господарської діяльності [5]. Культуру як форму регіональної самосвідомості аналізувала І. Мурзіна [10]. Серед вітчизняних науковців, що вивчають регіональну типологію культури, слід назвати Н. Миропольську, Е. Бєлкіну, Т. Ярошенко, Я. Верменич [12, 3]. Етнорегіональне буття етносів розглядають в своїх роботах О. Ануфрієв, О. Болдецька, О. Нельга, А. Пономарьов, Т. Рудницька [1, 11] та ін. Етнографічний підхід до вивчення культури та побуту Південного регіону України, зокрема Приазов’я, представлений у роботі М. Крилова та О. Арабаджі [9].

Незважаючи на велику кількість наукової літератури з даного питання, в цьому переліку відсутнє узагальнююче дослідження з генезису культури Приазов’я в зв’язку з її етнічною різноманітністю.

Тому метою статті буде вивчення регіональної культури як структуроутворюючого елемента національної культури на прикладі Південно-Східного регіону України, а саме - Приазов’я. Цей регіон представлений широкою палітрою етнонаціональних та конфесійних груп, які тривалий час спільно проживають поруч.

Культура є органічною складовою частиною розвитку суспільства, сукупністю матеріальних та духовних цінностей, що створені людством. Тому детермінацію руху культури слід шукати і поза нею самою, перш за все в розвитку основи суспільства, матеріального виробництва, а також всіх інших підсистем і сфер суспільного життя - соціальної та соціально-політичної.

Розвиток культури має свою внутрішню логіку і характеризується відносною самостійністю і своєрідною внутрішньою детермінацією, яка реалізується не тільки в активному використанні новими поколіннями накопиченого запасу цінностей культури, але й у впливі цього запасу на подальший розвиток культури, його основні напрями, його зміст і темп. Так, для формування культури будь-якої держави першорядне значення мають національні традиції. Вони зберігають людський досвід взаємовідносин, що сприяє соціальній стабільності суспільства та вільному розвитку особистих здібностей і прагнень.
Розвиток культури пов’язаний і з зовнішніми детермінантами: країни і народи практично з перших кроків цивілізації втрачають ізольований, замкнутий на себе характер. Історія з плином часу все більше виступає в якості всесвітньої історії, а разом з тим стає реальністю світова культура, яка акумулює найкращі досягнення всіх країн і народів. У цих умовах все більшого значення для розвитку культури кожної країни, кожного народу набуває розширення культурних зв’язків і духовних контактів з іншими країнами і народами.

Велика українська культура є головним носієм традицій, моральних і духовних цінностей, які сформували український народ як єдину спільність і складають основу української державності.

Національна культура має велике значення для осмислення місця нації в загальному процесі розвитку людства. Це специфічна культурна система, що володіє відносною автономністю. Національні культури відрізняються одна від одної за формою, що визначається особливостями історії конкретних народів, різними умовами, в яких відбувалося формування цих культур. Необхідно враховувати і ту обставину, що переважна більшість народів не існує в ізоляції, а активно взаємодіє з іншими народами. Тому багатонаціональні культури являють собою результат взаємодії кількох народів, що мешкають поруч один з одним.

Регіональна культура є невід’ємною складовою частиною національної культури. Регіональні особливості культури виявляються не тільки в специфічних рисах культури окремих народів. Існують певні суттєві відмінності між міською культурою та культурою села, культурою великого міста і культурою дрібних і середніх міст. Є підстави говорити про особливості культури у великих регіонах світу.

Регіональна культура як частина культурної системи держави формується, розвивається і функціонує як явище, що має конкретні географічні координати, свій географічний простір, тому що регіону як таксономічній конкретній територіальній одиниці притаманна своєрідність культурно- історичних процесів і відносно стійкі риси соціально-економічного розвитку. Дослідники визнають, що будь-яка регіональна культура - це частина різноманітної за національними формами та інтернаціоналістичної за характером культури, що успадковує духовні багатства всього людства [3, 6]. Культура кожного регіону має велике значення для розуміння її дослідниками як реальності, що охоплює безліч еволюційних та трансформаційних процесів людської історії.

Культура будь-якого регіону унікальна. Своєрідність регіональних культурних традицій складається з географічних, економічних і соціальних особливостей території. У регіональній культурі відбивається соціально-історичний досвіду людей, що живуть на даній території, представників різних соціальних груп, національностей, віросповідань. Впродовж багатьох століть йде процес взаємовпливу, взаємозбагачення, але не злиття культур.

Неможливо зрозуміти особливості різних регіональних культурних процесів без аналізу культурних явищ певної території в динаміці з урахуванням конкретних історичних ситуацій.

Регіональну культуру можна визначити як самобутній соціокультурний феномен, що має свій географічний та часовий простір і реалізує потребу члена регіонального співтовариства в його само- ідентифікації. Даний підхід дозволяє розглянути регіональну культуру в культурологічному вимірі як специфічну цілісність, інтегруючу субстанціональні характеристики: антропологічне, матеріальне, соціальне, культурне буття; час; простір; етнічну своєрідність; регіональну культурну ідентичність. Як форма акумуляції і трансляції культурно-ціннісного змісту соціокультурного досвіду, регіональна культура, незважаючи на очевидні уніфікуючі та нівелюючі тенденції, відкриває нові можливості та перспективи розвитку регіону.

Регіональна культура має свою специфіку завдяки впливу географічного фактору, особливостей історичного шляху народу, взаємодії з іншими етнокультурами.

Введення поняття "регіональна культура" дозволяє розширити межі дослідження та охарактеризувати специфіку окремих регіональних спільнот. Культурологічний зріз дає можливість змінити бачення регіону, зрозуміти його унікальність і одночасну "включеність" у культурний простір країни і світу, відкрити особливості сформованого тут типу особистості, способів комунікації, форм духовного освоєння світу [3]. Таким чином, інтегруючим початком соціального життя конкретного регіону, яке дозволяє розглянути його як цілісну систему зв’язків, що формує певний тип світовідношення та світорозуміння, і є культура. Вона дозволяє збагатити зміст всієї системи регіонотворчих факторів.

Географічна складова регіоналістики включає в себе опис природних умов і ресурсів, характерних для даної території, а також символів і кодів, що проектуються культурою даного регіону на освоєний нею простір.

Історико-культурна складова - це історія заселення та освоєння регіону, формування у даному регіоні типу культури і домінуючого типу особистості, що закріпився у суспільній свідомості. Вивчення процесів освоєння територій в ході історичного розвиткуУкраїни, її положення у світовому співтоваристві цивілізацій, усвідомлення ролі конкретних "місць", їх значення в українській історії дозволяють зрозуміти обумовленість конкретного "образу" культури історичними реаліями. У логіці історико-культурного аналізу можливо і звернення до типу особистості, сформованому на певній території у визначений час. Саме уявлення про тип особистості дозволяє зв’язати воєдино зовнішні умови існування людини (географічний вимір та історичну обумовленість) з внутрішнім світом ("привласнення" світу і активна діяльність у відповідності з ціннісними орієнтаціями), виявити затре- буваність певного людського типу в певних умовах функціонування культури.

Демографічна складова регіональних досліджень поряд з традиційними проблемами розселення людей та розміщення трудових ресурсів включає аналіз переміщення народів (наприклад, в ході індустріалізації), що зумовило ті чи інші форми організації соціального життя і способи освоєння природного світу.

Етнокультурна складова пов’язує воєдино розгляд культур окремих етнічних груп (система цінностей, мова, релігійні вірування, обряди, традиції), які проживають на даній території, і процеси міжкультурної взаємодії етносів.

Соціально-психологічні чинники формування регіону обумовлюють ідентичність (національну та наднаціональну) і формують тип регіональної ідентичності.

Ціннісно-орієнтована складова передбачає аналіз регіональної системи цінностей, що зв’язують особистість з місцем її проживання, а також значущих для конкретних періодів особливостей культури регіону.

Політико-економічні системи можуть бути розглянуті у зв’язку з тим типом культурної взаємодії, який склався в даному регіоні.

Характеризуючи взаємозв’язок між регіонотворчих факторами, відзначимо, що вони становлять певну єдність, основу якої і утворює регіональна культура. її можна розглядати як своєрідний варіант національної культури. Відносини національної культури та регіональної - це зв’язок загального і особливого. Регіональна успадковує ціннісно-нормативне ядро національної культури, форми і способи життя людей і адаптує їх для умов конкретної території.

На початку XX століття відбувався активний процес формування культурного середовища в Приазов’ї.

Приазов’ є - це територія, на якій з глибокої давнини відбувалися масштабні історичні події, пов’язані з проживанням і переселенням багатьох народів. Колонізаційна політика царського уряду створила умови для заселення та господарського освоєння регіону представниками як народів Російської імперії (українцями, росіянами, євреями тощо), так і інших держав (німцями, болгарами, чехами тощо).

Протягом багатовікової історії господарського освоєння території Приазов’я тут проживали численні народи, які залишили слід своєї життєдіяльності, що складає на сьогодні значну частину культурної спадщини України. Разом з представниками певних етносів до Приазов’я переселилися і прихильники окремих конфесій, які визначаються як етноконфесійні групи.

Одночасно з формуванням етнічного складу відбувалися інтеграційні міжетнічні процеси, основним наслідком яких було зближення народів Приазов’я.

На розвиток культури регіону вплинули, перш за все, соціально-політичні умови. Дослідження процесів культурних взаємозв’язків і взаємного впливу всіх етносів, що проживають в рамках єдиної території, дозволяє виділити кілька етапів розвитку даного регіону [2].

Перший - це "відкриття" даного географічного простору і включення його в поле освоєння національної культури. Археологічні дослідження останніх років доводять, що Приазов’ є належить до тих регіонів України, які були заселені в далекій давнині, починаючи з епохи палеоліту. У більш пізній період тут жили в основному кочівники - скіфи, сармати, печеніги, половці та ін. У ХІ сторіччі в степовій зоні поселяється українська людність, однак цей процес виявився короткочасним. Після походів кримського хана Менглі-Гірея на Київ та інші райони України в ХІ ст., населенню степів довелося відступати в більш захищені місця. Тому за Степовою Україною закріпилася назва "Дике поле", а в російській документації - "Поле" [13].

Другий етап - це освоєння нової батьківщини переселенцями. ХѴІІІ-ХІХ століття - час найактивнішої колонізації, пов’язаний з культурним освоєнням території греками, жителями Криму. У цей же час, у період освоєння "Дикого поля" (приазовських степів), тут знаходять батьківщину, можливість розвиватися козаки. Крім греків, були переселені або запрошені на поселення також українці, росіяни, албанці, татари, болгари, німці, італійці, євреї, що утворили свої моноетнічні поселення. Таким чином, Приазов’я виявилося поліетнічним регіоном, при цьому жоден з народів, що поселився тут, не міг вважатися автохтонним.

На наступному етапі починає усвідомлюватися "зв’язок з місцем", що виражається в певних способах господарювання, в організації соціального життя. Поліетнічність краю як закономірний результат заселення та освоєння вільних територій призводить до бажання відновити модель своєї батьківщини в нових історичних умовах. З’являються назви сіл, селищ, міст, річок, збережені при національній самоідентифікації мови. На карті Приазов’ я існують назви Урзуф, Крим, Ялта, Кальчик, що викликає аналогію з Кримом, а фольклор греків зберігає генетичний зв’язок з архаїчними пластами древньої культури.

Необхідність співіснування в рамках єдиної території формувала механізми соціокультурної комунікації. Як наслідок цього процесу відбувається поступове врегулювання взаємовідносин між національними громадами на побутовому рівні (їжа, одяг, речі). Об’єднуючими стають господарська діяльність і християнство як основний ідеологічний чинник. Вступаючи в міжкультурну комунікацію з корінними народами і переселенцями з інших регіонів, люди починають усвідомлювати власну ідентичність саме як мешканці цього простору.

Нарешті, на четвертому етапі люди, що живуть на конкретній території, починають сприймати її як свою батьківщину. Характер виробництва і соціального життя, усвідомлення своєї ролі в долі країни, естетичні цінності, що знайшли своє втілення - усе це дає право називати культуру жителів Приазов’я регіональною. Разом з тим, збереження етнокультурної самобутності Приазов’я як мета регіональної культурної політики безпосередньо пов’язане з проблемою ставлення до культурно- історичної спадщини його народів. Регіональна культура, що визначається умовами існування людей і визначає форми їх існування, є інтегруючим початком життя конкретної території.

Таким чином, своєрідність культури Приазов’ я полягає в базуванні культурних процесів на потужному пласті різних культур - російської, української та грецької, що сприяло взаємному проникненню культур. Звичаї і традиції мешканців поліетнічного регіону Приазов’я - результат практичного і духовного збагнення реальності.

У цілому, регіональну культуру Приазов’я можна розглядати як особливу спільність: в її полі співіснують як рівнозначні і рівноцінні елементи, що властиві різним національним культурам і освоєні в ході міжетнічної комунікації на певній території. Регіональна культура стає, таким чином, інтегратором етнічно різнорідних елементів, реалізуючи на практиці модель полікультурної єдності. Як невід’ємна частина загальнонаціональної культури, вона стає тим "адаптивним механізмом" [10, 96], який об’єднує національні та наднаціональні цінності, забезпечуючи ідентифікацію українця.

Виявлення загального та специфічного в розвитку духовної культури народів, що проживають у Приазов’ї, допоможе зрозуміти діалог цих культур. Адже кожен народ - це своєрідний образ, що створений тільки йому притаманними палітрами [6]. І лише зберігаючи національну неповторність, можна зробити гідний внесок у загальну скарбницю народів.

Слід відзначити, що пошуки етнічної ідентичності і намагання зберегти самобутність - об’єктивний процес, який буде посилюватись в майбутньому, проте паралельно із етнодиференцію- чим процесом відбувається і відбуватиметься надалі процес консолідації етносів, що потребує взаємоповаги, розуміння і підтримки суб’єктів цього процесу.

Тому детальний аналіз особливого, фрагментарного та загальнолюдського у розвитку культури України сприятиме гармонізації міжнаціональних відносин та шляхів задоволення соціально- культурних запитів людей.

Також важливим постає визначення чинників, які сприяють інтеграції унікальних, хоча й роздрібнених, культур та міжетнічному й міжконфесійному діалогу, гармонізації суспільних відносин у геопросторі сучасної України.

Література:

Ануфрієв О. М. Етнорегіональне буття етносів як умова співіснування народів в поліетнічному середовищі / О. М. Ануфрієв // Наукові записки: Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. - К. : Знання, 1999. - Вип. 2. - 75 с.

Бровченко І. Ю. Заселення та господарське освоєння південно-східних степів України в другій половині ХѴІІ - ХѴІІІ ст. : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. іст. наук / І. Ю. Бровченко. - Х., 2004.

Верменич Я. В. Еволюція адміністративно-територіального устрою в Україні: проблеми концепту- алізації / Я. В. Верменич // Укр. іст. журн. - 2005. - № 4. - С. 114-145.

Горський В. С. Історія української філософії / Горський В. С, Кислюк К. В. - К. : Либідь, 2004. -

488 с.

Гумилев Л. Н. Этносфера: История людей и история природы / Л. Н. Гумилев. - М., 1993.

Данильченко О. П. Етнічні групи півдня України: Економічне і соціально-політичне становище на початку XX ст. / О. П. Данильченко. - К., 1993.

Кірєєва Т. І. Музична історіографія Східної України / Т. І. Кірєєва. - М.; Д., 2002. - 301 с.

Кремень В.Г. Філософія національної ідеї. Людина. Освіта. Соціум / В. Г. Кремень. - К. : Грамота, 2007. - 576 с.

Крилов М.В. Основні тенденції та особливості етноісторичного розвитку Запорізького Приазов’я / М. В. Крилов // Етносоціальне буття народів Запорізького Приазов’я в геокультурному контексті : монографія / Крилов М.В., Арабаджі О.С. ; за загал. ред. І. П. Аносова, Л. В. Афанасьєвої, М. В. Крилова, М. В. Пригаро. - Запоріжжя : Обласна державна адміністрація; Мелітополь : МДПУ; Сімферополь : Таврія, 2005. - С.45-57.

Мурзина И. Я. Региональная культура как предмет философско-культурологического исследования / И. Я. Мурзина // Известия Уральского государственного университета. - 2004. - № 29. - С. 86-97.

Рудницька Т. М. Соціальна динаміка етнічних спільнот України: загальнонаціональні тенденції і регіональні особливості: дис. на здобуття наук. ступ. д-ра соціолог. наук / Т. М. Рудницька. - К., 1996.

Ярошенко Т. М. Регіональна типологія культури : навч. посібник / Т. М. Ярошенко. - Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2007.

Яруцкий Л. Мариупольская старина / Л. Яруцкий. - М., 1991. - С. 24.




Пошук по ключовим словам схожих робіт: