Наукова бібліотека України

Останні надходження

Loading
ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ВИДАТНОГО УКРАЇНСЬКОГО МИТЦЯ МИРОСЛАВА ВАНТУХА
статті - Наукові публікації

Вадясова Наталія Вікторівна, магістрант Інституту мистецтв Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

У статті розглядається життєвий і творчий шлях видатного українського митця Мирослава Михайловича Вантуха, його становлення та творчі здобутки, вагомість внеску в розвиток та пропаганду української народної хореографії, діяльність зі збереження спадщини П. Вірського.

Ключові слова: Мирослав Михайлович Вантух, українська народна хореографія, ансамбль ім. П. Вірського, хореографічна школа.

This article examines the life and creative path of the prominent Ukrainian artist M.M. Vantukh, his growth and creative achievements, the value of his contribution to develop and promote Ukrainian folk choreography, and his efforts to preserve important works by P. Virskey.

Keywords: Miroslav Vantukh, ukrainian folk choreography, ensemble by the name of P. Virskey, shool of choreography.

Народний танок - це не просто рухи- веселощі під музику, в ньому закодований генотип людського співтовариства, якому притаманна дивовижна неповторність, своєрідність.

(М. Вантух)

В період сучасного державотворення виникають потреби у переосмисленні національних, моральних, гуманістичних цінностей українського народу. Під впливом масового наступу зарубіжних і вітчизняних жанрів і стилів сучасного танцю (джаз, модерн, фанк, хіп-хоп, брейк-данс) виникає потреба в подальшому збереженні й розвитку української народної хореографії як унікального феномена української ментальності, що слугуватиме основою у вихованні молоді засобами народної хореографії, формуванні національної свідомості й удосконаленні професійної хореографічної освіти.

Глобалізація суспільного розвитку та світові інтеграційні процеси актуалізують значення національної традиційної культури, збереження національної сутності українського народу, тому виникає інтерес до сучасних митців. Значну роль в збереженні, розвитку та пропаганді української культури як в Україні, так і за кордоном, відіграє творча постать Мирослава Михайловича Вантуха, видатного митця, хореографа-постановника, завідувача кафедри хореографії Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, Героя України, Народного артиста України і Росії, Лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка, генерального директора і художнього керівника Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України ім. П. Вірського, голови НХСУ, професора, академіка АМУ, Голови Всеукраїнської координаційної ради з питань дитячої народної хореографії.

Дбаючи про майбутнє славетного колективу, М. Вантух створив при ансамблі хореографічну школу, де навчається понад 250 обдарованих дітей, він є автором 25 методичних розробок з питань хореографії.

Творчі здобутки М. Вантуха піднесли його до рівня провідних майстрів національної української хореографії. Він поставив танці в операх "Катерина" М. Аркаса, "Назар Стодоля" К. Данькевича, "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського у Львівському АТОБ. До золотого фонду ансамблю належать створені ним оригінальні хореографічні композиції: "Український танець з бубнами", "В мирі та злагоді", "Україно, моя Україно", український ліричний "Літа молоді", "Циганський танець", "Карпати", "Волинська полька", "Гуцулка" та інші, що поновили репертуар ансамблю.

Доцільність звернення до мистецької особистості М. Вантуха зумовлено вагомістю його внеску в розвиток, пропаганду української народної хореографії та збереження спадщини П. Вірського, в піднесення громадянського й патріотичного виховання молоді засобами народної хореографії.

У ході наукового пошуку, огляду першоджерел було виявлено, що творчість М. Вантуха висвітлено і проаналізовано недостатньо. Головними джерелами дослідження творчості митця стали:
фонди Центрального державного архіва-музею літератури і мистецтв України, біобібліографічний довідник В. Туркевича "Хореографічне мистецтво України у персоналіях", Енциклопедія сучасної України, біографічний довідник О. Колоска "Майстри народно-сценічного танцю", українська преса та зарубіжна періодика, фільм до 70-річчя М. Вантуха "Ансамбль №1 в світі" (2008 р.) режисера Першого національного каналу Т. Міленіної, два фільми про М. Вантуха "Обраний" (2009 р.) режисера каналу "Культура" Ж. Бебешко, особисте спілкування автора статті з маестро.

Мирослав Вантух належить до покоління українців, мистецькі погляди та світогляд яких формувалися в складний для України період. Він народився 18 січня 1939 р. в селі Великосілки, Кам’янко-Бузького району Львівської області. Село було засноване польським магнатом і називалось Желихів, зараз - Великосілки. Ще в дитинстві судилося Мирославу стати свідком багатьох драматичних подій: бомбардування, гарматної канонади, рятування в лісі, початку так званої колективізації в селі, сліз односельчан.

У 1946 р. М. Вантух пішов в перший клас великосільської середньої школи Кам’янко-Бузького району. Навчаючись в школі, Мирослав відчув любов до мистецтва, до пісні; він добре навчався, гарно співав. Радянська влада активно підтримувала художню самодіяльність, тому в школі був хор хлопчиків, хор дівчаток, змішаний хор, хор вчителів, самодіяльний театр, танцювальний гурток. Вчителі залучали учнів до участі в театрі, де ставили "Катерину", "Назара Стодолю" Т. Шевченка, "Наталку Полтавку" І. Котляревського і т.п. Щороку проводились шкільні олімпіади, де школа займала перші місця в районі, навіть області. Директор школи Марія Іванівна Гросу та її чоловік Михайло Іванович, вчитель математики, любили мистецтво, тому підтримували творчі прояви. Саме школа навчала певної духовної культури.

В селі не було телебачення, палаців культури. Із засобів масової інформації був репродуктор, який висів на стовпі, через нього й отримували всю інформацію. "Нас вели в життя школа й церква. Парубками і дівчатами збиралися на околиці села, де я жив з батьками, поруч стояла в огорожі фігурка Ісуса Христа і росла величезна липа, яка захищала від дощу. Там ми співали до півночі в три-чотири голоси. Я до сьогодні пам’ятаю понад сто пісень", - згадує М. Вантух [8]. Зими були дуже холодними - мороз під тридцять градусів. В школі писали на грифельних дошках, бо чорнило на морозі замерзало.

Батько, Михайло Костянтинович, був поважною людиною на селі, вмів господарювати, торгувати, шив чоботи, виходив в поле, коли ще сонце не встало, а повертався, коли сонце вже зайшло, допомагав хворим - возив до Львову на лікування. Був учасником II Світової війни, прийшов інвалідом. Батько дуже хотів бачити сина офіцером української армії і, мабуть, й гадки не мав, що він у житті обере зовсім інший професійний шлях - мистецтво замість мундира.

Мати, Марія Михайлівна, гарно співала, мала хороше сопрано, була доброю, чуйною, м’ якою за характером, дуже уважною, сердечною, жінкою-трудівницею, працювала в колгоспі.

У 1946 р. помер батько. Мирослав залишився з матір’ю та старшою сестрою, щоб якось протриматися, пішов підробляти до колгоспу. За день роботи дітям платили півтрудодня - тобто двісті п’ятдесят грамів пшениці. Доводилося стояти біля молотарки, пізньої осені скорцюбленими від холоду руками збирати буряки і подавати важкі намоклі снопи на підводу чи машину. Щоб полегшити родинне існування, Мирослав вирішив поступати до фабрично-заводського училища, бо там і годували, і форму давали. Але вчитися його не взяли ані на токаря, ані на фрезерувальника, "мабуть, боялися, що я знепритомнію за тим верстатом", - згадував М. Вантух [4].

Щоб вчитися в старших класах, доводилося платити. Але цю, наче й невелику суму, в сімейному бюджеті було складно виділити навіть на одного, тому старша сестра Ганна пішла працювати в колгосп, щоб брат мав змогу закінчити школу. Коли Мирослав Вантух перейшов до десятого класу 1956 р., померла мати, і юний Мирослав з сестрою залишаються круглими сиротами.

Напевно, не раз Мирославу потрібна була мудра батьківська порада. Але з дитинства він мусив усього досягати власним розумом і працею. Свій перший танець, білоруську "лявониху", він виконав на маленькій сцені актової зали у сільській школі. Фігури не відразу вдавалися, і хлопчикові доводилось довго відпрацьовувати кожне па. Вже тоді народилася мрія зробити танець професією.

Після закінчення школи, в 1956 р., М. Вантух вирішив вступити до Львівського технікуму підготовки культосвітніх працівників. В технікумі діяли три факультети: режисерський, диригентсько- хоровий та музичний. На попередньому прослухованні хормейстер-викладач Степан Іванович Проко- пяк виявив високий рівень вокальних даних Мирослава і спочатку направив його в спецгрупу особливо талановитих дітей. Але ситуація змінилась: на вступних іспитах завідуючий навчальною частиною режисерського факультету почув, як Мирослав читав уривок з "Тараса Бульби" М. Гоголя (ще в школі хлопець декламував вірші, читав прозу і мав дипломи, грамоти), і вирішив забрати його до себе.

Два місяці він навчався на режисерському факультеті. Та одного разу на перерві знов зустрів у коридорі хормейстера Степана Івановича. Той, здивований, що М. Вантух, маючи такі вокальні дані, навчається на режисерському факультеті, взяв юнака за руку і привів в учительську, де запропонував заспівати. Виконання пісні "Реве та стогне Дніпр широкий" визначило поворот у подальшому навчанні Мирослава. Він був переведений на диригентсько-хоровий факультет, який і закінчив у 1958 р. "До нинішнього дня це мені дуже допомагає, я знаю і розумію музику, маю відмінний слух, сам навіть виступав як співак, мені радили поступати в консерваторію, але танець переміг, так сталося", - згадує М. Вантух [8]. На диригентсько-хоровому факультеті він опанував і гру на баяні.

По закінченню Львівського технікуму підготовки культосвітніх працівників, М. Вантух набув кваліфікацію організатора-методиста клубної роботи за спеціальністю "клубна справа".

У 1958 р. при Львівському технікумі відкрились шестимісячні постійно діючі курси підготовки керівників танцювальних колективів. М. Вантух закінчив ці курси і здобув спеціальність керівника самодіяльного танцювального колективу. Його залишили викладати український танець, історію костюму, звичаїв, традицій, обрядів. Так розпочалося професійне становлення видатного митця, хореог- рафа-постановника М. Вантуха.

З 1958 по 1961 р. була служба в Прикарпатському військовому окрузі, спочатку в учбовій роті, пізніше - в музичному взводі. В армії створили ансамбль пісні і танцю, де М. Вантух керував хором та танцювальною групою. Одночасно він працював керівником танцювального колективу в Раво- Руському дитячому будинку для сиріт. Обидва колективи були відзначені багатьма нагородами, як військовими, так і Міністерства освіти. Під кінець служби Мирослав Михайлович поставив танець "Солдатський перепляс".

Після служби в армії, у 1961 р., М. Вантух повернувся в училище, працював там півроку, далі танцював з партнеркою в філармонії, на естраді. Танцювали на машинах, в сільських клубах, будинках культури. Після одного з таких виступів, травмував коліно і півроку не міг танцювати. Працював репетитором танцювального колективу при Палаці культури ім. Ю. Гагаріна.

У 1964 р. у М. Вантуха виникла ідея створити свій колектив "Юність", який згодом стає заслуженим колективом України, відомим не лише в Радянському Союзі, а й далеко за його межами. Як художній керівник ансамблю, Мирослав Михайлович поєднував роботу баяніста-концертмейстера, педагога-балетмейстера, репетитора, створював ескізи костюмів, які потім майстри шили для колективу. Було зроблено три різні програми: українські танці, танці СРСР, танці народів світу. Це був цікавий період творчості. Колектив побував у 30 країнах світу. В Італії у 1967 році ансамбль "Юність" серед 36 країн світу отримав Гран-прі, в Радянському Союзі на шести конкурсах - шість золотих медалей. М. Вантуха часто запрошували головним балетмейстером на урядові концерти - це стимулювало до зростання творчої особистості.

У 1969 р. ансамбль "Юність" побував в Королівстві Данія. Ці гастролі пройшли дуже успішно, про що писала датська та радянська преса, зокрема газета "Правда". Після гастролей відбулася зустріч з першим секретарем Львівського обкому Віктором Федоровичем Добриком, який, враховуючи творчі та організаторські здібності М. Вантуха, рекомендував його на навчання у Вищій партійній школі. Тож з 1972 р. по 1977 р. Мирослав Михайлович вчиться та здобуває вищу освіту з правом викладати гуманітарні дисципліни в вищих навчальних закладах.

Як керівник колективу "Юність" Мирослав Михайлович читав лекції і проводив семінари з народно-сценічного танцю, історії костюму, народних звичаїв, та обрядів в Америці, Канаді, Франції; викладав в Перемишлі, Ярославлі, Жашкові, Кракові, Любліні, Лодзі. В хореографічних колективах різних країн М. Вантух створював постановки, які мали великий успіх на міжнародних конкурсах.

Перше знайомство Мирослава Вантуха з Павлом Вірським відбулося на концерті 1956 р. в Києві. Він тоді ще був студентом першого курсу Львівського технікуму підготовки культосвітніх працівників.

У 1964 р., коли колектив П. Вірського виступав у Львові в Палаці культури ім. Ю. Гагаріна, маестро побував на репетиції у Мирослава Вантуха, йому показали чотири номери. П. Вірський похвалив, але дав рекомендації працювати над культурою танцю. "Після тієї зустрічі я себе почував так, немов у мене за плечима виросли крила", - згадує М. Вантух [10].

Наступна зустріч відбулася в 1967 р. на конкурсі присвяченому 50-річчю СРСР, який проходив у Жовтневому палаці (нині Міжнародний центр культури та мистецтв), де П. Вірський був головою журі. В конкурсі брали участь двадцять п’ять областей України. Мирослав Михайлович разом зі своїм колективом "Юність" був учасником цього конкурсу. Після концерту, за кавою, П. Вірський порадив танцювати і розвивати український танець і запропонував: "При потребі приїжджай до мене, я тобі допоможу" [8].

За допомогою Мирослав Михайлович не звернувся, але скористався порадою і на наступний конкурс показав танець "Український привітальний". П. Вірський високо оцінив роботу. В перерві, в фойє, серед знаних балетмейстерів, він побачив М. Вантуха, підізвав його, поклав руку на плече і сказав присутнім: "Ось ви всі плясуни, ви - пляшете, а він танцює. Вчиться у нього культурі танцю" [8]. Це була похвала найвищої ваги і ґатунку. У журналі "Соціалістична культура" П. Вірській написав оглядову статтю на адресу колективу та його керівника. Це була схвальна рецензія, що називалась "Завжди в путі": "Львівським колективом "Юність" керує зовсім молодий, але дуже талановитий хореограф. На всіх його роботах лежить печатка високої хореографічної культури, він професіонально, грамотно виховує своїх вихованців" [8].

Остання їх зустріч відбулася у 1973 р. Вони багато спілкувалися, М. Вантух бував у П. Вірсько- го вдома і не думав, що доведеться продовжувати справу Павла Павловича. Знайомство з П. Вірським вплинуло на подальше формування і становлення світоглядних позицій, усвідомлення своєї національної приналежності, на майбутню творчу спрямованість.

Проводячи активну балетмейстерську роботу, М. Вантух не забував і про постійне підвищення власної кваліфікації. Весь цей час він удосконалював свій професіоналізм. По направленню Державних курсів підготовки керівників танцювальних колективів проходив стажування в Москві в ансамблі Мойсеєва, у Великому театрі відвідував уроки класичного танцю солістів театру Лієпи, Плі- сецької, Васильєва, Максимової, які проводив Народний артист Радянського Союзу А. Мессерер.

Аналіз творчого шляху М. Вантуха свідчить, що його педагогічний талант розвивався у нерозривній єдності з його громадянською позицією й утверджувався в діяльності керівника колективу художньої самодіяльності. В ансамблі "Юність" відбулося його становлення як педагога, хореографа- постановника, митця, умілого організатора, видатного дослідника народного мистецтва.

Після смерті П. Вірського у 1975 р. славнозвісному ансамблю був потрібен новий керівник. Такі питання тоді вирішувалися на рівні ЦК компартії, і там зупинилися на кандидатурі М. Вантуха. Тодішній міністр культури Романовський викликав Мирослава Михайловича до Києва і запропонував очолити державний колектив.

Мирослав Вантух відмовився від високої посади і повернувся до рідного Львова. Там чекали родина, друзі та улюблений колектив. "Я був у розпачі, бо "Юність" я створив своїм серцем. Зі своїми вихованцями я разом вчився, з колективом зростав, у ньому став наймолодшим Заслуженим діячем в Україні - у 28 років, в 1977 р., отримав звання Народного артиста. Був депутатом Львівської міськради і заступником голови комісії по культурі. Одне слово, я досить добре у Львові почувався, та й матеріально не бідував. Я не хотів їхати" [8].

Мирослав Вантух і далі працював у Львові в "Юності", а в Києві знову шукали кандидатуру на посаду керівника ансамблю ім.П. Вірського. Охочих було багато, та після Павла Павловича знайти гідного було не так просто. Колектив за короткий час змінив кількох керівників і пережив тоді не найкращі часи. У цей період академічний ансамбль, який вже встиг не один раз об’ їхати світ, майже нікуди не виїжджав. Колектив, який П. Вірський підняв на світовий рівень, деградував на очах. І у 1980 р. очолити ансамбль знову запропонували Мирославу Михайловичу.

Отже, з 1980 р. М. Вантух є генеральним директором і художнім керівником Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України ім. П. Вірського. Розпочався новий період в творчому житті видатного митця, талановитого хореографа, продовжувача традицій П. Вірського. В ансамблі Мирослав Михайлович дуже хотів зробити все, що було в його силах. Він приходив на роботу о восьмій, одягав репетиційну форму і працював сам біля станка. О десятій починалась репетиція з артистами. Власний життєвий досвід навчив: праця долає всі перешкоди.

Створена П. Вірським в 1962 р. хореографічна студія давала змогу виховувати артистів для колективу. До студії приймали підготовлених юнаків і дівчат з професійних та самодіяльних колективів. В Радянському Союзі це були блискучі колективи, та за роки незалежності все розвалилося, зникли навіть такі чудові заслужені колективи, як "Ятрань" під керівництвом А. Кривохижі у Києві, "Галичина" у Львові, "Суднобудівник" у Миколаєві. Прилив кадрів до студії вичерпувався, а за два роки молодь не навчити. Після падіння "залізної завіси" артистів ансамблю почав "розбирати" закордон, бо вони були найкращими у світі за технікою, культурою, вишкалом. Колектив втратив понад двісті танцюристів. Для керівника ансамблю М. Вантуха цей період був дуже тяжким, адже щоб підготувати професійного танцівника потрібно мінімум п’ятнадцять років. Було втрачено понад два склади першокласних артистів.

Мирослав Михайлович зрозумів, що потрібно самому готувати кадри для ансамблю. Так у 1992 р., разом з дружиною, Народною артисткою України Валентиною Вантух, він створив дитячу хореографічну школу при Національному заслуженому академічному ансамблі танцю України ім. П. Вірського.

Основною метою школи є пошук, навчання і виховання обдарованих дітей, які згодом зможуть стати справжніми майстрами сцени і поповнити не тільки свій уславлений колектив, а й інші професійні хореографічні колективи України. В хореографічній школі вихованців навчають не тільки професійно, а й духовно, культивують естетику, любов до свого народу й землі. Для реалізації цього задуму М. Вантух і директор школи В. Вантух розробили цікаву навчальну програму.

Було сформовано педагогічний колектив, до якого увійшли такі відомі педагоги, провідні ба- летмейстери-постановники України, як: Народна артистка України В. Вантух - директор; художній керівник, балетмейстер-постановник, Заслужений працівник культури України Л. Антонічева - класичний танець; Заслужений артист України І. Кирилюк - педагог українського танцю; Заслужений артист України Е. Гатицький - викладач класичного танцю; Заслужений артист України В. Коломеєць - техніка танцю; Заслужена артистка України М. Чеберко - викладач початкових класів.

У школі дітей професійно навчають класичному і народно-сценічному танцю, музичній грамоті, створюють умови для глибокого вивчення теорії і практики української народної хореографії. Валентина Вантух як глибокий знавець Української народної хореографії, в минулому прекрасна танцівниця, а сьогодні - високопрофесійний педагог, робить все для процвітання школи. Висока виконавська майстерність, художня завершеність кожного танцю, барвиста палітра костюмів - складова успіху юних артистів. За ці роки обдаровані вихованці школи разом з артистами ансамблю ім. П. Вірсь- кого побували з концертами у Франції, Італії, Бельгії, Люксембурзі, Іспанії, Данії та інших країнах світу, де їхні виступи були високо оцінені спеціалістами, критиками та глядачами.

Рене Сірвін у французькій газеті "Ля Фігаро" писав: ".Здається, що пік досконалості і віртуозності вже досягнуто, але ансамбль ім. П. Вірського, яким на теперішній час керує Мирослав Ван- тух, приготував для нас нові сюрпризи, і поява у двох заключних танцях 24 хлопчиків і дівчаток у віці 6 до 10 років - один із найчарівних з них. Ці учні хореографічної школи танцюють як дорослі і виконують ті ж самі віртуозні оберти на високому професійному рівні. Неможливо стримати емоції, споглядаючи чистоту, граціозність і талант!" [1]

Учні школи за виконання танців у постановці фундатора школи М. Вантуха та директора, художнього керівника В. Вантух стали переможцями та лауреатами багатьох вітчизняних і міжнародних фестивалів і конкурсів з народної дитячої хореографії. Юні виконавці стали Лауреатами телевізійного фестивалю "Браво-бравісимо, діти-вундеркінди" в місті Кремола (Італія, 1996 р.), дитячого фестивалю "Золота осінь Славутича" (Україна, 1997 р.), телевізійного фестивалю "Діти-зірки - дітям планети" (Амстердам, Голландія, 1997 р.); V Міжнародного дитячого фестивалю народної хореографії "Барвінкове кружало" (Вінниця 2010 р.). Учні завоювали Гран-прі "за високу виконавську майстерність" на фестивалі "Слов’янський базар" (Вітебськ, 1998 р.). На II Міжнародних Дельфійських іграх (ці змагання - ніби олімпіада, тільки в мистецтві ) в Саратові молоді артисти школи перемогли і отримали золоті медалі. Серед інших нагород: Гран-прі на I Всеукраїнському фестивалі-конкурсі народної хореографії ім. П. Вірського (2002-2003 р.); Гран-прі на XVII Міжнародному фестивалі "Intergracie" (Польща, 2007 р.); Гран-прі та золота медаль на II Всесвітніх Дельфійських іграх (Росія, 2008 р.); друге місце та срібний кубок в номінації "Народний танець" на V Молодіжних Дельфійських іграх держав учасниць СНД (Мінськ, 2008 р.). Лауреати. Виконання знаменитого "Гопака", "Гуцулки", "Волинської польки", "Коломийки", "Повзунця", та "Російської сюїти" юними артистами стало окрасою виступів національного колективу.

Творча біографія школи - це невпинний творчий пошук, вміле поєднання традицій українського народного танцю з характерними особливостями класичного виконання. Тепер можна з великою відповідальністю говорити про те, що хореографічна школа - це нова яскрава грань життя в діяльності Національного ансамблю ім. П. Вірського з підготовки професійних виконавців народної хореографії. Навчання і виховання цілої плеяди талановитої молоді для утвердження і пропаганди української танцювальної культури - це майбутнє української народної хореографії.

30 років М. Вантух очолює ансамбль ім. П. Вірського. Завдяки створеній в колективі атмосфері, художній керівник домігся від артистів високої виконавської майстерності, яскравої образності, творчого і вимогливого ставлення до своєї праці. "Глядач повинен любити артиста за високий рівень виконавства, артистизм, м’якість, техніку, пластику, зовнішній вигляд. Сам рух - це ще не танець, в кожен цей рух треба внести життя, кожен рух треба пропускати через себе, через внутрішній стан і відтворювати через той хореографічний текст відповідний образ, відповідний характер" [2].

Колектив - єдиний у світі, що має триступеневу освіту: з шести років приймають діточок, які два роки займаються в спецгрупі, далі йдуть до першого класу школи, де вчаться ще вісім років, потім на конкурсних засадах вступають до дворічної студії. Порядок навчання циклічний, новий набір студентів проводиться після попереднього випуску. Кращі студенти беруть участь у репетиціях кон- цертів ансамблю. Для вступу в ансамбль артист має володіти високою виконавською технікою, і лише після трьох-п’ яти років роботи в ансамблі можна говорити про майстра.

Нині ансамбль має 105 артистів балету, 29 оркестрантів та інших працівників. Загалом в колективі працює 173 особи. Наймолодшому артисту 18 років, двом найстаршим по 42 роки, а середній вік трупи - 25 років. Ансамбль має 50 номерів - це чотири повноцінні концертні програми.

Номери програм для виїздів замовляє після перегляду відеоплівок імпресаріо, котрий запрошує до певної країни. З почесною місією посланця миру ансамбль побував більш ніж у 60 країнах світу: у В’єтнамі, Кореї, Китаї, на Кубі, в Австрії, Англії, Канаді, США, Японії, Бельгії, Франції, Іспанії, Італії, Греції, Бразилії, Аргентині, Венесуелі, Португалії, Швейцарії, Данії, Андоррі та інших. Бельгійська газета "Руж" писала: "Якщо ви не знаєте Україну, то хутчіш йдіть і обов’язково подивіться концерт ансамблю танцю України ім. П. Вірського. О! Що то за країна, яка має такі таланти ?!" [10].

Гастрольний маршрут двадцять разів пролягав через паризький "Конгрес-Хол" (на 4800 місць), де ансамбль давав по 12-16 концертів підряд. На останньому виступі в "Гранд-Опера" - одному з найкращих балетних театрів у світі - завіса п’ятнадцять разів ходила угору-вниз, зал стоячи плескав. Високу оцінку ансамбль отримав, виступаючи у Франції.

Всесвітньо відомий критик, мистецтвознавець, колишній танцівник "Гранд-Опера" Рене Сірвін відрізняється тим, що ніколи не пише схвальних рецензій. Але ось що він написав про ансамбль ім. П. Вірського в статті "Осяйна мрія" в газеті "Ля Фігаро": "Якщо існує ансамбль, виступ якого треба подивитися обов’ язково, то це Національний ансамбль України, чудова трупа, в якій поєднана краса, віртуозність і радість життя. Сотня артистів, молодих і усміхнених, хвилями по двадцять, або двадцять чотири викочуються на сцену і від червоного, білого, синього і золотого, аж мерехтить в очах. Дівчата- красуні, спортивні хлопці утворюють цілісний ансамбль. Це найкраща, найдосконаліша балетна трупа, яку можна порівняти лише з балетом "Гранд-Опера" [10]. Уривки цієї статті друкували на квитках.

Ансамбль ім. П. Вірського виступав в Нью-Йорку на сцені "Метрополітен-Опера", в Вашингтоні в Культурному центрі ім. Кеннеді. В "Палладаконгресі" (5 тисяч місць) відбулось п’ять концертів. В Аргентині, в Луна-парку Буенос-Айреса (11 тисяч місць) - 32 концерти. В Бразилії, в Національному парку Ріо-де-Жанейро, на концерті було 103 тисячі глядачів. Мехіко, Національний аудіторіум (7 тисяч місць) - 10 концертів. У Вероні, в унікальному залі на 19 тисяч місць.

Після виступу ансамблю на відкритті чемпіонату світу з тенісу в Монте-Карло у Зірковому залі на 2000 місць до М. Вантуха звернувся принц Альберт: "В цьому залі аплодують стоячи вдруге. Уперше це було - коли ми відкривали зал, і співав Лучано Паваротті, а тепер удруге - під час виступу вашого колективу. Я знаю, що в України є певні економічні проблеми, але якщо у вашого народу є така висока культура, то він обов’язково впорається зі всіма негараздами" [8].

Прекрасно приймали колектив в Японії, Африці, Єгипті, де глядачі зовсім іншої культури, менталітету, традицій, віри. Всі провідні американські й канадські газети давали лише схвальні рецензії.

Після виступу у США відома журналістка Ганна Киссельгоф в газеті "Нью-Йорк Таймс" писала: "В ансамблі ім. П. Вірського працює сорок Нурієвих... Однозначно, це єдиний колектив серед собі подібних. Високий рівень артистизму, техніка - просто приголомшлива. Слово "професіонали" - це просто недооцінка цього колективу, це просто образа для артистів цього колективу. Вони давно переступили рубіж професіоналізму і пішли набагато далі. Якщо сказати "Браво!", "Неперевершено!" - це не сказати нічого про цей колектив. У вас просто затамовується подих, і ви не можете ні говорити, ні рухатися під час концерту. Якщо ви хочете подивитися на українську культуру, дізнатися про історію України і зрозуміти душу і серце цієї країни, то приходьте на концерт ансамблю ім. П.Вірського, і ви самі все зрозумієте" [6].

Також ансамбль брав участь в концерті, присвяченому закриттю Року України в республіці Казахстан.

Після виступів за кордоном, які здебільшого завершуються оваціями, М. Вантух каже своїм артистам: "Це аплодують не вам і не мені - це аплодують Україні!" [9].

За останні роки творчий склад ансамблю поповнився молодими здібними виконавцями. Талановитий балетмейстер і педагог М. Вантух докладає багато зусиль для згуртованості творчого колективу, активно працює з молоддю. "Щоб стати хорошим керівником, треба віддавати більше часу, ніж визначено за розкладом. Талант плюс колосальна робота" [2]. Артисти, які закінчили хореографічну школу при ансамблі ім. П. Вірського: Ганна Телиженко, Марина Дорошенко, Денис Турчак - мають звання Заслужених артистів України, успішно танцюють в ансамблі.

Зараз в педагогічному колективі ансамблю працюють: Народна артистка України Т. Ахик’ян - класичний танець; балетмейстери-репетитори, колишні солісти ансамблю - Народна артистка Г. Вантух, Заслужений артист України В. Коломеєць, Заслужений артист України В. Тягун.

У становленні ансамблю танцю України, художньому оформленні його програм брали участь відомі художники: А. Петрицький, Ф. Нірод, Т. Яблонська, Г. Нестеровська, Л. Писаренко, М. Цири- кус, Л. Віг, А. Домашнєва та Л. Хіміч. На концертах колективу глядач насолоджується не тільки прекрасним виконанням, а і чудовими костюмами, які є невід’ємною складовою спектаклю. Французька газета "Провансаль" писала: "Найбільше захоплення викликають прекрасні костюми, які переливаються усіма кольорами веселки, вражає карколомна спритність танцюристів, надзвичайна постановка. Не знаєш, чому віддати перевагу" [1].

Обробку народної музики і нову музику до танців ансамблю створили і створюють багато композиторів України, серед яких Народний артист України Г. Завгородній, Ю. Левицький, А. Хе- лемський, Я. Лапінський, Б. Яровинський та інші. Усі танцювальні номери ідуть у супроводі симфонічного оркестру, яким довгі роки керував сподвижник П. Вірського, композитор, народний артист України Ігор Іващенко. Із 1994 р. оркестром керував Заслужений діяч мистецтв України Віталій Редько, а з 2001 р. оркестр очолив обдарований музикант, талановитий композитор, Народний артист України Олександр Чеберко.

Щоб сприяти розвитку хореографічного мистецтва на території України, М. Вантух у лютому

р. створив Хореографічну Спілку, якій в 2004 р. за видатні заслуги у ствердженні традицій і розвитку української національної культури та міжнародне визнання, було надано статус Національної (НХСУ).

Основна діяльність НХСУ та її голови М. Вантуха спрямована на відродження, збереження та подальший розвиток українського національного хореографічного мистецтва, виявлення талановитих, знаючих, професійних керівників творчих колективів, вчених, педагогів, сподвижників народної хореографії, що успішно працюють у всіх регіонах України.

За час існування НХСУ започаткувала багато міжнародних, всеукраїнських і регіональних фестивалів та фестивалів-конкурсів, серед яких: "Веселкова Терпсихора" - міжнародний фестиваль- конкурс, присвячений Міжнародному Дню Танцю; Міжнародний фестиваль "Фольклорний дивосвіт"; Всеукраїнський фестиваль-конкурс народної хореографії імені Героя України Мирослава Вантуха; найбільший культурно-мистецький проект - Всеукраїнський фестиваль-конкурс народної хореографії ім. П. Вірського, який проводиться раз на три роки. Вже було проведено два конкурси (2002-2003 рр., 2006-2007 рр.). У кожному з фестивалів взяли участь понад 20 тисяч виконавців. У 2009 р. відбувся тур III Всеукраїнського фестивалю-конкурсу народної хореографії імені П. Вірського.

Всеукраїнський фестиваль-конкурс ім. П. Вірського є своєрідним переглядом сучасного стану української хореографії. Він надає можливість самим виконавцям, балетмейстерам, дослідникам оцінити всі досягнення вітчизняного танцювального мистецтва, окреслити проблеми, винести їх на обговорення, намітити плани подальшої роботи.

Починаючи з 2005 року НХСУ провела вісім Всеукраїнських науково-методичних семінарів "Збереження та розвиток народно-сценічного танцю України", виставки народного одягу, майстер- класи та семінари-практикуми для керівників хореографічних колективів України та української діаспори. За матеріалами проведених семінарів та майстер-класів видані навчально-методичні DVD диски.

Потреби у висококваліфікованих фахівцях хореографічного мистецтва зумовила створення у 1998 р. в Академії керівних кадрів культури і мистецтв (НАКККіМ), кафедри хореографії, завідувачем якої було призначено М. Вантуха. Ректором Академії є відомий діяч й організатор підготовки кваліфікованих фахівців у різноманітних культурно-мистецьких галузях, професор, доктор філософії Василь Гнатович Чернець.

Кафедра хореографії здійснює освітню діяльність, пов’ язану з наданням вищої освіти за кваліфікаційними рівнями бакалавра, спеціаліста та магістра за напрямком "Мистецтво" по спеціальності "Хореографія" за спеціалізаціями: "Сучасна хореографія" та "Народна хореографія".

Для підвищення фахового рівня хореографів-практиків професорсько-викладацький склад постійно підвищує свою професійну майстерність - вдосконалює навчальні плани, видає нові підручники, програми, методичні рекомендації з дисциплін спеціалізації. Викладачі кафедри були одними з ініціаторів проведення Всеукраїнського фестивалю-конкурсу народної хореографії ім. П. Вірського, присвяченого 100-річчю від Дня народження майстра.

Професорсько-викладацький склад та студенти кафедри беруть Активну участь у III-му Всеукраїнському фестивалі-конкурсі народної хореографії ім. П. Вірського.

На кафедрі працюють висококваліфіковані спеціалісти: Народні і Заслужені артисти України:

О.Колосок, В. Володько, А. Рубіна, В. Коломеєць, Л. Петренко, Л. Черноус, В. Камін, Л. Обовська,

Н.Ткаченко, Н. Корисько; кандидат педагогічних наук С. Забредовський, кандидат мистецтвознавства

В.Шкоріненко; молоді талановиті педагоги, лауреати міжнародних конкурсів: Л. Клімчук, М. Богданова, С. Шалапа, В. Гуров, Л. Савченко, О. Воробйова, О. Яценко; високопрофесійні концертмейстери: Г. Козлов, В. Гурова, О. Янчук.

Викладачі та студенти кафедри беруть активну участь у наукових та науково-практичних конференціях - міжнародних, всеукраїнських. Проводять майстер-класи з українського народно- сценічного танцю.

При кафедрі створено чудові творчі колективи: у 2007 році ансамбль народного танцю "Колоски" (керівник В. Коломеєць) став лауреатом (II місце) II Всеукраїнського фестивалю-конкурсу ім. П. Вірського; ансамбль сучасного танцю "Леліо" (керівник Л. Климчук) став Лауреатом у 2003 р. (II місце) та у 2004 р. (III місце) Міжнародного фестивалю танцю народів світу "Веселкова Терпсихора"; ансамбль бального танцю (керівник М. Богданова) став Лауреатом міжвузівських творчих колективів у м. Києві.

Випускники кафедри хореографії НАКККіМ працюють у провідних професійних та аматорських хореографічних колективах, спеціалізованих середніх та вищих навчальних закладах, що готують фахівців хореографів. Це Народна артистка України, директор, художній керівник Дитячої хореографічної школи при Національному ансамблі ім. П. Вірського В. Вантух; Заслужена артистка України, доцент В. Володько; Народна артистка України Г. Вантух; Заслужений артист України

В.Коломеєць; Заслужена артистка України Л. Петренко; Заслужений артист України, головний балетмейстер Волинського народного хору В. Смирнов; викладачі хореографії Канівського училища культури і мистецтв В. Нечитайло, О. Радченко.

Серед молодих викладачів, які закінчили НАКККіМ і успішно працюють на кафедрі, можемо назвати Лауреата міжнародних конкурсів з сучасної хореографії Л. Климчук; майстра спорту з художньої гімнастики С. Шалапу; викладача українського танцю В. Гурова; концертмейстера О. Янчук.

За особисті заслуги перед українською державою, вагомий особистий внесок у розвиток українського національного хореографічного мистецтва, М. Вантух неодноразово був відзначений Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Президією Верховної Ради України, Міністерством культури і мистецтв України, Верховною Радою України. Нагороди М. Вантуха: Медаль "Ветеран праці" (1985 р.); Орден Дружби народів (1986 р.); Орден "За заслуги" (повний кавалер) (1995 р., 1999 р.,); Медаль А. Макаренка (1989 р.); Орден держави (2004 р.); нагрудний "Знак пошани"; Орден Ярослава Мудрого V ступеня (2009 р.); нагорода Грузії - Орден Честі.

Література:

Відгуки преси по результатам гастролей у Франції, Бельгії і Швейцарії з 05.03.91 по 28.03.91 // Центральний державний архів-музей літератури і мистецтв України. - Ф. 643. - оп. 1. - Спр. 883. - 6 арк.

Енциклопедія сучасної України ; Т. 4 (В-Вог) ; ред. І. М. Дзюба ; НАНУ ; Наукове товариство ім. Т. Шевченка. - К., 2005. - 699 с.

Жиліна Л. Душею сповнений політ [електронний ресурс] / Л. Жиліна // Демократична Україна. - 2009. - Режим доступу: www.dua.com.ua/2009/037/18.shtml

Жиліна Л. Танець довжиною в 70 років [електронний ресурс] /Л.Жиліна // День. - 2008. - №182 (10 жовтня). - Режим доступу : http://www.day.kiev.ua/254911/

Жиров О. А. Розвиток української народної хореографії у мистецько-педагогічній спадщині та діяльності К. Василенко (50 - 90 роки ХХ ст.) : дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. Наук ; спец. 13.00.01 / Олександр Анатолійович Жиров. - Полтава, 2007. - 267 с.

Киссельгоф А. // The New York Times. - 09.11.2004.

Колосок О. П. Майстри народно-сценічного танцю : біографічний довідник / О. П. Колосок. - К., 2009. - 116 с.

Коскін В. М. Мирослав Вантух: Національні колективи треба повернути народові [електронний ресурс] / В.Коскін. - Режим доступу : http://www. vox.com.ua/data/publ/2008/05/14/myroslav-vantux-natsionalni- kolektyvy

Марченко О. Імена. Авторська програма [електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.imena.tv/heroes/vantuh.htm

Поліщук Т. Ансамбль № 1 / Т. Поліщук // День: газета. - 2005. - № 34 ( 25 січн.) [електронний ресурс] [http://www.day.kiev.ua/133014/]

Туркевич В. Хореографічне мистецтво України у персоналіях : біобібліографічний довідник / В. Туркевич. - К., 1999. - 224 с.




Пошук по ключовим словам схожих робіт: