Наукова бібліотека України

Останні надходження

Loading
СУЧАСНІ МЕТОДИ ВИКОРИСТАННЯ ЛАНДШАФТНОГО ДИЗАЙНУ В МІСЬКОМУ СЕРЕДОВИЩІ
статті - Наукові публікації

Бут Наталія Костянтинівна, старший викладач Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

У статті обґрунтовано виникнення нового напряму науки, галузі практичної діяльності, що утворилась в надрах областей знання, що вже склалися та мають теоретичний і емпіричний фундамент, а саме - на стику декількох наук. Ландшафтний дизайн - це самостійна сфера художньої творчості, що має свій предмет і конкретні об ’єкти.

Ключові слова: ландшафтний дизайн, особливості міського середовища, композиційна єдність архітектури і ландшафту.

In the article the new direction of science, industry practice, which was formed in the depths of knowledge areas that are already developed and the theoretical and empirical foundation - namely, at the junction of several sciences. Landscape design - an independent field of art that has a specific subject and object

Keywords: landscape design, features of city environment, composition unity of architecture and landscape.

Пропорційно інтенсивному зростанню сучасних міст зростає ступінь деградації їх природних ресурсів, що приводить до порушення екологічної стійкості міста як природно-антропогенної системи і скороченню територій, придатних для рекреаційного використання. Збереження і збільшення природних компонентів міського ландшафту, забезпечення високого рівня рекреаційного обслуговування визначають якість життя міського населення. Сучасне міське середовище має значний природно- рекреаційний потенціал, є носієм історичних типів міських ландшафтів і може розглядатися як основа для ідентифікації середовища майбутнього міста. Однак ці території піддаються інтенсивному техногенному впливу й характеризуються високим ступенем деградації. Крім того, в останні десятиліття спостерігається посилення експансії міста на природні ландшафти, що супроводжується нераціональним використанням вільних територій, деградацією зелених насаджень і різким скороченням територій, придатних для рекреаційного використання. У Києві ситуація ускладнюється через особливості функціонально-планувальної структури і характеризується майже повним виключенням зеленого діаметра із загальної системи озеленення, її дестабілізацією й критичним станом екології. При цьому вирішення проблем на основі існуючої теоретичної бази представляється вкрай складним через непристосованість інструментів містобудування до мінливих умов соціально-економічних відносин, до все більш прискорюваних темпів освоєння міських ландшафтів, до зростаючих рекреаційних потреб населення й мінливих вимог до якості середовища. Отже, пошуки нового наукового знання в цій області є актуальними.

Відсутній системний, комплексний підхід до організації ландшафтного дизайну у структурі міського середовища, що сприяє реалізації принципів екологічної стійкості, гуманізації й соціальної орієнтованості міського середовища, підтримці балансу природних і антропогенних компонентів міського ландшафту й реалізації рекреаційних потреб міського населення. Сьогодні очевидна необхідність синтезу базових принципів і методів ландшафтно-містобудівної реконструкції рекреаційних зон у структурі великих міст, що забезпечують стійкість рекреаційної функції і можуть стати основою для формування подібного підходу.

Ландшафтна архітектура в наші дні - один з провідних видів архітектурної діяльності, направленої на створення гармонійного і цілісного образного оточення людини. її завдання давно вийшли за рамки садово-паркового мистецтва і тим більше не обмежуються озелененням, під яким певний час розумілося свого роду "заповнення" зеленими насадженнями просторів, вільних від забудови. Спільно з багатьма іншими фахівцями ландшафтні архітектори вирішують проблеми, пов’язані з організацією середовища та проживання в найширшому сенсі цього слова. Йдеться про охорону існуючих ландшафтів, їх перетворення відповідно до змінних соціальних вимог, створення нових, штучних ландшафтів замість зруйнованих або несприятливих для життя.

Мета статті - визначити те наукове коріння, яке дозволить намітити вихідні теоретико- методологічні позиції у цьому напрямку та обґрунтувати термін "ландшафтний дизайн".
Предмети нашого оточення дуже різнорідні за своїм призначенням, естетичними якостями, принципами і практичними прийомами їх створення. Художньо продумане середовище життя людини формується в даний час зусиллями різних фахівців, визначається типом середовища і характером соціального замовлення. Навряд чи можна назвати науку або галузь практичної діяльності, яка була б кимось придумана або виникла сама по собі. Сучасна ландшафтна архітектура, таким чином, значно відрізняється від садово-паркового мистецтва колишніх історичних епох. Майстрами ландшафтного мистецтва минулого створені прекрасні паркові ансамблі, але їх соціальне замовлення було обмежене і визначене інтересами невеликої привілейованої частини суспільства. Садово-паркове мистецтво не включало в коло своїх завдань просторову організацію територіальних об’єктів складних суспільних функцій. Тоді як сучасна ландшафтна архітектура, поряд з традиційними, вирішує і ці завдання, маючи щонайширший діапазон творчих проблем. Інша однобічність архитектурно-ландшафтної практики відбивалася в понятті "озеленення". Під озелененням малися на увазі масові посадки рослин в цілях оздоровлення населених місць. Воно не могло служити прикладом комплексного формування архи- тектурно-просторового середовища, оскільки розцінювалося як явище вторинне, як доповнення до архітектурно-планувальних рішень. Тим часом життя сучасного суспільства диктує нові вимоги до комплексної просторової організації не лише будівель і споруд, але і середовища поза ними. Ландшафтна архітектура розглядає це середовище як складну багатопланову систему, в якій взаємодіють різні природні (біогенні) компоненти та такі, що привносяться людиною (антропогенні).

Поширенню прогресивних уявлень про значення ландшафтної архітектури в просторовій організації місця існування суспільства в якійсь мірі перешкоджає однобічне розуміння суті ландшафту. Навіть серед архітекторів воно інколи обмежується чисто пейзажним, зовнішнім характером ландшафту, а також обов’язковим переважанням у ньому природних компонентів. Інакше кажучи, простори, де багато зелені та води - це ландшафт, а якщо все забудовано, перетворено - не ландшафт. Насправді, все оточення складається з ландшафтів, які відрізняються лише різним співвідношенням природного і штучного, у тому числі архітектурного.

За нашим переконанням, гуманізація і індивідуалізація образу міського середовища досягаються при активному використанні природних засобів методами і прийомами ландшафтного дизайну.

Ландшафтний дизайн - це творча діяльність, направлена на формування предметно- просторового середовища прийомами і засобами ландшафтної архітектури, художнє конструювання деталей культурного ландшафту. Таке формулювання досить точно характеризує ландшафтний дизайн як новий напрям ландшафтної архітектури.

Сьогодні можна виділити ряд основних тенденцій розвитку садово-паркового мистецтва кінця ХХ - початку XXI ст.:

Доповнення природного ландшафту штучними елементами (наприклад, створення парків на рекультивованих територіях (кар’єрах, ярах і т.п.); штучне формування рельєфу - геопластика).

Створення транспортних і інженерних комунікацій у природі й у міському середовищі (численні розв’язки доріг, магістралей, мости, канали й т.п.).

Розробка озеленених територій спеціального призначення (створення виставочних, спортивних, меморіальних комплексів; аквапарків і т.п., тобто функціонально-тематичних садів і парків).

Уведення в практику садово-паркового мистецтва штучних просторів, розташованих на дахах різних споруд або в інтер’єрах, натуроцентризм.

Екологізація садово-паркового мистецтва, в основі якої лежить ідея збереження природності паркового ландшафту (з’являються куточки "природньої" природи у містах з урбанізованим середовищем проживання).

"Економія" ландшафту, або естетизм ландшафту, - прагнення максимально звільнити ландшафт від забудови, розміщуючи необхідні спорудження під землею. При цьому більша частина приміщень закрита зверху газоном, квітами, відкрита лише та частина будинку, де необхідне сонячне світло, яке проникає через спеціальні заглибини й озеленені внутрішні світлові дворики.

Створення міні-парків, а точніше - садів (застосовується у великих архітектурних комплексах, розглядається як вираження нерозривності людської культури й природи).

Розширення стильових напрямків (супрематизму, авангардизму, інноваційності та ін.), що виражається в інтенсивних пошуках архітектурно-художньої виразності знову створюваних паркових ландшафтів. Частина архітекторів намагається знайти "натхнення" у минулому мистецтві створення садів і парків, частина йде шляхом експериментів, іноді несподіваних.

Використання можливостей традиційних і нових матеріалів: бетону, кольорового скла, текстилю й т.п. шляхом введення у сад або парк цікавих композиційних й художніх рішень із традиційних і нових матеріалів.

Взаємопроникнення східних, європейських, американських принципів і методів. В Європі стали популярними території, створенні на кшталт японських садів, призначені для медитації або споглядання. У моді Фен-шуй, і сади улаштовуються за його принципами, а на Сході все ширше застосовуються європейські та американські принципи композиції садів і парків.

Створення нових типів об’єктів садово-паркового мистецтва (бізнес-парків і садів виробничих підприємств - зелених ділянок для відпочинку службовців і робітників). Ідея бізнес-парку полягає у прагненні перетворити всю ділянку, що належить тій або іншій фірмі або відомству, в "суцільний" ландшафт із парковим або "природним" виглядом. Озеленюється все - не тільки ділянки між будинками, але й дахи, більша частина стін, яка закривається високими деревами або вертикальним озелененням, автодороги й автостоянки, інженерні комунікації.

Повернення до традицій минулих епох - створення упорядкованих внутрішніх дворів (па- тіо), "зелених" дахів, застосування топіарного мистецтва й ефемерид у садово-парковім мистецтві.

Розвиток теорії "атракціону" ("комбінації, що не поєднуються"; "все навпаки"; "ефект рамки"; "ефект відображення"; "розрахунок на подив"). Ця теорія підсилює свій вплив на видовищні мистецтва, святкові, фестивальні, екскурсійні програми, шоу-бізнес, рекламу та ін.

У садово-парковому мистецтві розглядають різкі, контрастні зіставлення різних матеріалів, яскраве фарбування поверхонь і об’єктів, які можуть спровокувати підвищений інтерес до оточення, символіку, "анімацію" у ландшафті, відбиття від дзеркальних стін будинків та ін.

Визначивши ландшафтний дизайн як сферу специфічної творчої діяльності, направленої на формування наочно-просторового середовища суспільства засобами ландшафтної архітектури і дизайну, можна уточнити кордони цієї діяльності шляхом типології об’єктів, встановлення актуальних завдань і провідних методів. Незважаючи на те, що в області ландшафтного дизайну превалюють естетичний і композиційний аспекти, його слід вивчати з сучасних наукових позицій, розглядати його об’ єкти цілісно, системно.

Об’ єкти ландшафтного дизайну - це ті елементи наочно-просторового середовища, створення яких обумовлене переважно ландшафтними даними і які якісно впливають на формування архітектурно-ландшафтного середовища.

По співвідношенню елементів і характеру зв’язків в системі "природне - штучне" нами виділені наступні групи об’єктів: природні елементи наочно-просторового середовища, до яких творчо лише доторкнулася рука людини (стрижені або формовані зелені огорожі і скульптури, фрагменти обробленого природного рельєфу, декоративно оформлений природний струмок); об’ єкти, в яких природні і штучні, дизайнерські елементи рівнозначні (дерево з лавою-обмежувачем і ґратами, що охороняють кореневу систему від витоптування; квіти у вазах, кашпо або контейнерах; в’ юнкі рослини і їх опори - перголи, трельяжі, альтанки, покриття з живих і неживих матеріалів; пристрої для водних ефектів - фонтани, басейни; деталі рельєфу - паркові сходи, підпірні стінки і ін.); об’єкти, вирішення яких підказано ландшафтною ситуацією і включення їх в ландшафт істотно впливає на його якісні характеристики, у тому числі композиційну побудову фрагментів архітектурно- ландшафтного середовища (паркові меблі, скульптура, елементи інформації).

Кожна з названих типологічних груп має свою внутрішню градацію, обумовлену рядом чинників, - природних, соціальних, економічних, технічних, культурних і ін. Це буде розглянуто при аналізі прикладів з практики, оскільки в поняття типології як методу наукового пізнання входить не лише класифікація об’ єктів за тими або іншими ознаками, але і вивчення передумов і закономірностей їх створення і функціонування.

Чим же повинна визначатися методика детального ландшафтного проектування архітектури поверхні землі? Перш за все вона обумовлюється системними уявленнями, цілісним підходом, необхідністю проектувати не окремі об’єкти, а фрагменти архітектурно-ландшафтного середовища, а також особливостями живих природних матеріалів, з яких створюються об’єкти ландшафтного дизайну або формується середовище їх розміщення, що постійно змінюються. Системний підхід вимагає виявлення, аналізу і обліку безлічі елементів і їх зв’язків. Для деталей культурного ландшафту (будь-то паркова ваза з квітами декоративне водоймище або скульптура в пленері) важливі прямі і зворотні зв’язки "об’єкт - середовище", їх значущість, спрямованість, якість.

Аналізуючи просторовий аспект середовища, питання, пов’язані з просторовою організацією середовища наочного світу в ландшафтах, у якості загального підходу до виявлення ієрархії понять "середовище" пропонується виділити дві категорії - зовнішнє середовище (середовище як оточення) і внутрішнє (середовище конкретної просторової системи - міста, парка, житла).

Ландшафтному дизайну і ландшафтній архітектурі властиві загальні категорії композиції, характерні для інших образотворчих мистецтв і для архітектури як мистецтва організації простору. Це - форма, фактура, колір, тектоніка, масштаб, масштабність, пропорційність, симетрія, асиметрія, ритм, контраст, нюанс і так далі. Будучи фундаментальними, ці категорії при роботі з природним матеріалом і створенні об’єктів дизайну для ландшафту часто виступають в новій якості, оскільки повинні розглядатися з врахуванням постійної зміни природного матеріалу в часі, природній сезонності, залежно від інших ландшафтних чинників.

Динамічність середовища багато в чому обумовлена рухом, що вноситься рослинами, водою. Дуже активним засобом формування середовища є колір. Проте те, що, наприклад, в живописі часто вважається дисгармонійним (поєднання червоного, помаранчевого, жовтого), в картині осіннього лісу набуває гармонії. Колір в міському середовищі несе перш за все не декоративну, а інформаційну функцію. У композиції простору при розміщенні малих архітектурних форм або об’ єктів ландшафтного дизайну важливу роль грає освітлення. Найбільш характерний чинник ландшафтного середовища - тимчасовість. Природно-архітектурному середовищу властиві постійні зміни - ритмічні (сезонні), еволюційні, пов’язані з природними процесами і такі, що відбуваються під впливом соціальних явищ.

Специфіка сприйняття об’єктів ландшафтного дизайну полягає у тому, що архітектура поверхні землі ("архітектурний партер") з’являється в різній якості залежно від динаміки і рівня сприйняття - пішохідного, з рухомого транспорту, вікон будівель, пласких крівель. З верхніх рівнів сприймається загальне рішення. На рівні очей людини на перший план виступають деталі.

У детальному ландшафтному проектуванні наочного середовища просто неба можливий і необхідний пошук нових композиційних закономірностей. Творча інтерпретація природних форм, наукові основи якої розробляє архітектурна біоніка, може дати поштовх до нового формоутворення в ландшафтному дизайні. Головне, що об’єднує обидва ці напрями, - відновлення і закріплення на новому сучасному рівні властивих безпосередньо архітектурі зв’язків її з живою природою, що мають глибоке історичне коріння.

Що цікавить архітекторів-біоніків в природних формах? Це, перш за все, яскраво виражена фізична легкість при великому навантаженні; пластичність - пружні і легкі вигини суцільних і широких поверхонь, подібні виконаним із залізобетону або пластмас оболонкам-шкаралупам; динамічність [1].

Досвід показує, що універсальність прийомів геопластики і декоративних покриттів дозволяє вирішувати функціональні і декоративні завдання. Наприклад, нове поняття "наземна суперграфіка" з’явилося з використанням в архітектурі поверхні землі різних матеріалів, активним введенням кольору, виявленням нових можливостей фактури матеріалу і масштабу елементів мощення, а також у зв’язку з прямим перенесенням прийомів суперграфіки на площину покриття.

Отже, на підставі вивчення вітчизняного й закордонного досвіду XX ст. до основних сучасних методів в області садово-паркового мистецтва можна віднести наступні:

Екологізація садово-паркових об’єктів. Збереження або відтворення там, де це можливо, природної основи ландшафту. Розрахунки на його життєздатність і самооновлення. Активний захист об’єктів "зеленої" спадщини від міського середовища й "внутрішнього" рекреаційного впливу. Виділення в парках і садах спеціальних зон і центрів екологічного виховання. Поява парків нового типу, головним завданням яких буде вивчення екологічних закономірностей, охорона природного ландшафту, поширення екологічних знань.

Використання можливостей сучасного науково-технічного прогресу: ландшафтна рекультивація порушених територій; створення садів на й під дахом; вплив технічних засобів на методи будівництва садово-паркових об’ єктів, на процес догляду за насадженнями, формування штучних водойм і рельєфу; поява нових видів озеленення на виробничих майданчиках, заводах, при наукових установах, складних транспортних вузлах та ін. за особливою технологією, що пред’являє підвищені вимоги до навколишнього середовища.

Розвиток і ускладнення систем озеленення, пов’язане з ростом міст і їх агломерацій. Включення садів і парків у містобудівні структури всіх рангів, починаючи від житлових районів і закінчуючи великими регіональними утворами. При цьому перспектива кожного саду й парку визначається з обліком функціонально-планувальних, оздоровчих, естетичних і інших факторів, які є взаємозалежними. " Зрощування" садів і парків з культурними, торгово-виставковими, спортивними комплексами. Розвиток лінійних парків, пов’язаних з пішохідними комунікаціями й великими зонами відпочинку й туризму.

Вплив часу на процес розвитку й функціонування парків. Облік добових, тижневих, сезонних ритмів їх функціонування в "буденному" і "святковому" режимах. Облік довгочасної перспективи формування парку, гнучке реагування садово-паркового об’єкта на можливі зміни ситуації в майбутньому. Виявлення у вигляді парку, у його функціонально-планувальній структурі тимчасових "шарів" шляхом збереження історичної частини, протиставлення нових і старих елементів, їх розвитку, закріплення сформованих традицій. Поява нових парків, пов’язаних зі збереженням "епох" - етнографічних, археологічних, геологічних, військово-меморіальних ландшафтів, історичних палацово- паркових ансамблів, садибних комплексів і т.д.

Пошук нових засобів архітектурно-художньої виразності при створенні об’єктів садовопаркового мистецтва. Прагнення до оригінальних рішень, символіки, образності садово-паркового середовища, використання ефекту несподіванки й теорії "атракціону", а також повернення до традицій минулих епох, облік особливостей психології сприйняття "зеленого" простору людьми з різною ціннісною орієнтацією й рівнем культури. Формування місць відпочинку із врахуванням демографічних відмінностей відвідувачів. Усвідомлення соціально-інтеграційної ролі парку як місця спілкування всіх соціальних груп населення.

Таким чином, виникнувши на стику декількох мистецтв, ландшафтний дизайн закономірно об’єднує багато принципів, характерних для кожного з них. Водночас, природні матеріали, якими оперує ландшафтний дизайн, виділяють його як самостійну область, що має особливі прийоми, свою методику проектування і коло об’єктів. Саме тому співдружність на ландшафтній основі архітектури і дизайну таїть не лише великі нереалізовані і в якісь мірі неусвідомлені можливості. Багатим джерелом розвитку методів детального ландшафтного проектування безумовно стане і те нове, що вноситься до теорії і практики середовища сучасним дизайном.

Література:

Лебедев Ю. С. Архитектура и бионика / Ю. С. Лебедев. - М., 1977. - C. 11, 54-56.

Лежава И. Г. Архитектура и городской дизайн / И. Г Лежава // Проблемы дизайна городской среды : труды ВНИИТЭ. Серия Техническая єстетика. - М., 1981. - Вып. 26. - C. 125-129.

Яковлевас-Матецкис К. М. Объекты малой архитектуры на промышленных территориях / Яковлевас- Матецкис К. М. // Техническая эстетика. - 1975. - № 4. С. 22-25.




Пошук по ключовим словам схожих робіт: