Наукова бібліотека України

Останні надходження

Loading
МАЄТКОВА КУЛЬТУРА І МУЗИЧНИЙ ПОБУТ МАЄТКІВ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТОЛІТТЯ ЯК ПІДҐРУНТЯ ФОРМУВАННЯ ОПЕРНОГО МИСТЕЦТВА В УКРАЇНІ
статті - Наукові публікації

Ізваріна Олена Миколаївна, кандидат мистецтвознавства, доцент, докторантка Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

У статті висвітлюється проблема існування маєткової культури як значної сторінки національної художньої культури. Узагальнюються відомості про маєтковий музичний побут першої половини XIXст. як підґрунтя українського оперного мистецтва.

Ключові слова: маєткова культура, музичний побут, українське оперне мистецтво.

There are considered the problems of homestead culture as an important page of the national artistic culture; to generalization informations about homestead musical mode in life of the first half of XIX century as forming Ukrainian opera’s art.

Keywords: homestead culture, musical mode in life, Ukrainian opera’s art.

Сьогодні Україна переживає період надзвичайного національного піднесення, коли, незважаючи на економічні негаразди, не припиняють свого поступу наука і мистецтво. Цьому розвитку сприяє прагнення не лише творити на майбутнє, а й шанобливо вивчати історію культури і мистецтва минулого. Адже тільки глибоке знання й розуміння культурних надбань минулого є запорукою процвітання мистецтва сьогодні та його стрімкого розвитку в майбутньому.

До однієї зі сторінок національної культури, яка викликає постійне зацікавлення дослідників, належить оперне мистецтво. Проте музикознавці розглядали оперу з мистецтвознавчих позицій, насамперед, як вид мистецтва: аналізували жанри, музичні форми номерів, драматургія тощо. Сьогодні набуло актуальності дослідження оперного мистецтва з культурологічних позицій.

Розглядати процес формування і розвитку оперного мистецтва в Україні необхідно від самих витоків, зокрема, своєрідної соціальної атмосфери XVIII - першої половини XIX ст. Цей період насичений глибокими контрастами, серед яких заборони проявів національної самобутності та своєрідності. Водночас, це доба високого розвою національної культури і мистецтва, яка заклала підґрунтя формування нових жанрів мистецтва, зокрема, української опери. Саме ці складні соціальні умови привели до появи маєткової культури, однією зі складових якої є музичний побут панських садиб.

Картину музичного життя панських маєтків сьогодні можна уявити, звернувшись, насамперед, до архівних джерел та рідкісних видань. Справжня зацікавленість музичним побутом поміщицьких садиб в Україні виникає на початку XX ст. (статті Д. Щербаківського [6], Ф. Ернста [2]). Подальші наукові розвідки означеного періоду української художньої культури пов’язані з 70-80 рр. XX ст. (зокрема, існування симфонічної музики в побуті панських садиб частково розглядав М. Гордійчук, історію та долю нотної бібліотеки родини Розумовських висвітлили Т. Шеффер та К. Черпухова).

В подальшому до проблем музики в поміщицьких маєтках і садибах, а також музичного побуту звертались відомі українські музикознавці Л. Архимович, Т. Шреєр-Ткаченко, М. Кузьмін, Т. Шеффер, А. Ольховський. Серед досліджень останнього десятиріччя відомі праці Л. Корній, О. Васюти, О. Лисюк, О. Путра, Л. Баранівської, Л. Івченко, В. Шульгіної, в яких частково розглядаються і проблеми маєткової культури та музичного побуту панських садиб в Україні.

Актуальність звернення до названої проблеми сьогодні обумовлена зацікавленістю історією і культурою цієї доби як своєрідного джерела високої духовності українського народу, прагненням дати правдиву оцінку музичного побуту поміщицьких маєтків як значної сторінки національної художньої культури, яка сприяла її подальшому розвою. Проте цілісного й узагальненого дослідження проблеми музичного побуту маєтків на сьогодні не існує. Як свідчить стислий аналіз попередніх досліджень, в них лише частково розглядалося це питання.

Мета даної статті полягає в узагальненні відомостей про музичний побут маєтків в Україні першої половини XIX ст. як підґрунтя формування оперного мистецтва в Україні.

Як відомо з культурознавчих джерел, панський маєток являв собою цілісний "ансамбль мистецтв", де окремі мистецькі "партії" зливались в єдиний "поліфонічний потік" прекрасного. Тому роз© Ізваріна О. М., 2010 глядати маєткову культуру необхідно цілісно, у сукупності всіх видів мистецтв, що їх укладали. Маєткова культура набула настільки значного розвою, що продовжувала існування аж до середини XIX ст. і почала згасати лише зі скасуванням кріпацтва у 1861 р.

Формування маєткового побуту та художнього середовища починається з розбудови архітектурних споруд - панських палаців та фону, на якому ці палаци мали виблискувати немов діаманти, яким слугували парки (регулярні або пейзажні) навколо них. Завдяки мистецтву архітекторів, серед яких були і кріпаки, та садово-парковому мистецтву екстер’єр палацу гармоніював з навколишнім середовищем.

Значні площі маєтків і садиб дозволяли розташовувати там споруди ансамблю: палац, церкву, сад, парк з альтанками та павільйонами, а також господарчі та адміністративні служби.

Захоплення сучасників викликали маєткові ансамблі родин Розумовських у Яготині, Козельці, Почепі, Глухові, Трощинських у Качанівці, поміщиків Масюкова у Бобриках, Половцова у Вишняках. Вишуканій "зовнішності" палацового ансамблю відповідає й інтер’єр. Тут в свої права вступають живопис, скульптура, декоративно-ужиткове мистецтво. Інтер’єр палаців вражає своєю витонченістю, майстерним формуванням "зон" відпочинку, розваг, наукових занять, усамітнення тощо. Внутрішній "світ" палацу підкреслює статус хазяїна, його багатство, родовитість, а разом з тим і смаки, уподобання, прагнення.

Інтер’єр заміських палаців справляв неабияке враження: стіни "меблювалися портретами", пейзажі увічнювали красу "дворянських гнізд". Наприклад, художник В. Штернберг, відвідавши Г. Тарновського в Качанівці, відтворив на полотні краєвиди маєтку та картини селянського побуту ("Садиба Г. Тарновського в Качанівці" (1837); "Вулиця у селі" (1838); "Водяний млин" (1836)).

Інший оспівувач маєткових пейзажів, О. Волосков (1822-1882), прагнув відобразити ідеальну затишну садибу, де все сповнене поміркованості та спокою. Відомий художник В. Тропінін (1776/801857) двадцять три роки був кріпаком графа Моркова і прославив його маєток у своїх пейзажах. В кукавській садибі він розписав церкву, створив портретну галерею родини своїх панів. Його привертала безпосередність людей з народу, барвистість їхнього одягу, яку він передає з етнографічною точністю ("Вид на садибу Моркових" (1810-ті рр.); "Дівчина з Поділля" (1810-1820); "Портрет українця" (1810-1821); "Пряля" (1810-1821).

Публічна людина в розумінні освіченого аристократа - це особа, що знається на мистецтвах і має здібності хоча б до одного з них. Найчастіше пани захоплювалися колекціонуванням літературних творів, витворів образотворчого мистецтва, книжкових раритетів і стародруків, рідкісних речей, а також музичним аматорством, у якому досягали певного артистизму. Вельможне панство кохалося у музиці. Будучи музикантами-аматорами, вельможі утримували у своїх резиденціях хори, оркестри, оперні й балетні трупи. Музика виходила на перший план в мистецькому житті маєтків, ставала не лише модним атрибутом, а й підкреслювала вельможний статус господаря. Через деякий час серед ясновельможного панства почалися справжні змагання за кращий хор, оркестр, театральну або оперну трупу. Подібні розкоші вимагали значних коштів, тож не кожен пан міг собі дозволити виконання своїх забаганок. Звідси музичний побут в садибах обмежувався можливостями панського гаманця. Якщо утримання театральних і оперних труп вимагало значних витрат, то оркестрові "капели" були явищем буденним. Оркестрова музика лунала не лише в домашніх концертах, вона супроводжувала прогулянки панства в парках і під час обіду.

Про високий професіоналізм оркестрантів свідчить нотний репертуар бібліотеки родини Ро- зумовських. Дослідник О. Путро відзначає, що "музична бібліотека, яку Кирило Григорович збирав багато років, стала найбагатшим нотозібранням у всій Східній Європі " [4, 198]. Тут представлені твори різних жанрів 225 композиторів.

Керівниками симфонічних оркестрів родини Розумовських були як вітчизняні (А. Рачинсь- кий), так і зарубіжні (Дж. Астаріта) диригенти і композитори. На замовлення для оркестрової капели писали також Дж. Сарті та Дж. Паїзієлло.

Репертуар був дуже різноманітний. Серед опер переважали твори зарубіжних композиторів, частіше італійських і французьких. Уявлення про репертуар великих маєткових музичних театрів дає нотне зібрання Розумовських. Дослідниця Л. Івченко приводить склад колекції, щодо якої попередніми мистецтвознавцями дані досить суперечливі свідоцтва про кількість оперних творів [3, 22]. Відповідно до цих публікацій в колекції Розумовських значаться 58 оперних назв (Шеффер, Черпухова), 54 примірники (Черпухова), понад 50 зразків (Шеффер), 58 томів (Витвицький). Отже не існує єдиного погляду на склад оперного репертуару, що, безумовно, потребує подальшого опрацювання цих рідкісних матеріалів. Серед них є опера італійського композитора Л. Дж.Астаріта "Збитенник" за лібрето Я. Княжніна (1786), відомості про яку подають О. Ольховський, Т. Шеффер, К. Черпухова, Л. Івченко.

Музичний колектив О. Будлянського постійно грав під час київських Контрактів. З цим оркестром виступали відомі європейські віртуози Ромберг, брати Гугелі та Рисс, учень і друг Л. ван Бетховена. І. Ямпольський вважав оркестр О. Будлянського одним з кращих кріпацьких оркестрів першої половини XIX ст. не лише на теренах України, а й Росії [1, 51]. Відомі також оркестри і оперні театри Д. Трощинського, Д. Ширая, оркестри В. Капніста, родини Маркевичів, П. Рум’янцева-Задунайського,

В.Кочубея, І. Безбородька, О. Лобанова-Ростовського. З кріпацьким оркестром А. Іллінського виступали оперні співаки з Росії, Італії, балетна трупа з Франції, оперна трупа з Німеччини. На талантах кріпаків сенатор неабияк заробляв: кріпацькі артисти виступали у київському театрі. Найбільшим успіхом у його резиденції "Новий Рим" користувалась опера В. А. Моцарта "Дон Жуан".

Оркестр Галаганів був одним з найкращих на той час в Україні. Не поступалася йому й оркестрова капела Г. Тарновського, відомого мецената, пристрасного шанувальника мистецтва. Вона існувала з середини 30-х рр. XIX ст. до 1898 р. В. Тарновський-молодший допомагав розповсюджувати шевченків "Кобзар" в Україні. Він також купив значну кількість пейзажів художника, а згодом уклав величезну колекцію малюнків, офортів, меморіальних речей та рукописів митця (усього 211 оригінальних пам’яток).

Найвідомішою особою в родині Тарновських був Григорій Степанович (1788-1853). Його маєток на Чернігівщині - Качанівка - це справжній осередок художньої культури в Україні першої половини XIX ст. Качанівку часто відвідували письменники М. Гоголь, О. Маркович, М. Вовчок, поет В.Забіла, композитор М. Глинка, художники І. Рєпін, В. Сєров, В. Штернберг, К. Маковський, В.Маковський. Гоголь тут читав свої нові твори, зокрема, комедію "Одруження". Глинка працював з кріпацьким оркестром, який вперше "озвучив" два номери з опери "Руслан і Людмила" (Персидський хор та Марш Чорномора). У супроводі кріпацького оркестру композитор часто співав написану у Ка- чанівці Баладу Фінна з цієї ж опери.

В Качанівці Глинка познайомився з поетом В. Забілою, на вірші якого написав романси "Гуде вітер вельми в полі" та "Не щебечи, соловейку". На честь гостинного господаря композитор створив "Гімн хазяїну" на слова М. Маркевича.

Художники змальовували краєвиди Качанівки. Садово-парковий ансамбль, спланований і закладений у 70-ті роки XVIII ст. архітектором М. Мосцепановим, вражав сучасників. Так, В. Штернберг написав картини "Садиба Г. С. Тарновського в Качанівці" (1837), "В Качанівці у Тарновського" (1838), а К. Маковський - кілька портретів господаря. І. Рєпін тут збирав матеріал для картини "Запорожці пишуть листа турецькому султанові" та розпочав роботу над полотном "Вечорниці".

Тарновські утримували також кріпацький театр, де ставилися п’єси як західноєвропейських, так і українських драматургів, зокрема, І. Котляревського ("Наталка Полтавка", "Москаль-чарівник") та Г. Квітки-Основ’яненка ("Сватання на Гончарівці").

Музичні колективи утримували також представники козацької старшини Булюбаші, Лизогу- би, Галагани, Томари, Селецькі, Лукашевичі та інші. Так, родич М. Лисенка Петро Булюбаш ще на початку XIX ст. утримував духовий оркестр, який грав під час панських сніданків та обідів, а також на балах, де поміж витонченими європейськими танцями лунали "метелиця" і "журавель".

Оркестрова музика в панських маєтках - це не тільки серйозні симфонічні твори, а й танцювальна музика, яка лунала на чисельних балах та танцювальних вечорах. Улюбленими танцями панської верхівки були й українські народні танці - "метелиця", "голубець", "козачок", "горлиця", "журавель". О. Васюта зазначає, що названі українські танці виконувались на петербурзьких балах у XIX ст. [1, 53]. Т. Шеффер свідчить, що "горлицю" танцювали в Кибинцях у Д. Трощинського, а у Булюбаша в Гриньках - "метелицю" і "журавля" [5, 339].

Маєткові оркестри з початку XIX ст. існували вже не лише задля задоволення чи пихи їх володаря. Вони стали джерелом прибутку. Кріпацькій оркестр Галаганів виступав з концертами на музичних ранках в Києві під час контрактових ярмарків, оркестр М. Куликівського - на відкритті театру в Одесі (1809), оркестр В. Попова - в концерті на відкритті Полтавської гімназії (1808). З появою міських театрів кріпацькі оркестри супроводжують вистави. Так, магнат А. Іллінський за винагороду здавав свій кріпацький оркестр в оренду театрам в Житомирі, Бердичеві, Кам’янець-Подільському, а оркестр прилуцького поміщика Раковича супроводжував постановки полтавського театру. Так само здобували кошти Д. Ширай, М. Будлянський, Г. Тарновський.

У Києві кріпацькі оркестри виступали з кінця XVIII ст. У 1798 р. у Міському саду грав оркестр генерал-губернатора І. Гудовича. Цю традицію продовжили і наступні генерал-губернатори О. Тормасов та М. Милорадович, при яких завжди лунала оркестрова музика в саду, на балах і концертах. Виконавцями були все ті ж таки кріпаки. В Контрактах 1812 р. виступав симфонічний оркестр О.Будлянського, з яким грали відомі виконавці Б. Ромберг та Рисс. А вже у 1817 р. у контрактових концертах виступали оркестри О. Будлянського і О. Лобанова-Ростовського.

У період 1811-1817 рр. на сцені Київського театру виступали кріпаки Д. Ширая: оркестр, оперна і балетна трупи. На початку 20-х рр. XIX ст. на Контрактах грав оркестр Ганського, який 1823 р. гастролював у Німеччині.

Київські поміщики теж мали власні оркестри, зокрема, О.Головинський та П. Лукашевич. 40-50-ті роки - період розквіту оркестрової музики в Києві. Виступав оркестр П. Галагана, в репертуарі якого були всі симфонії Бетховена, та оркестр Лопухіна, відомий по всій Російській імперії. Після 1861 р. оркестр залишився в Києві, а з 1863 р. брав участь у концертах Київської філії РМТ, у виставах італійської опери. Саме на ґрунті цього оркестру був утворений симфонічний оркестр Київської російської опери.

Особливого значення у розвитку української культури набувають кріпацькі оркестри першої половини XIX ст. Вони відіграли значну роль у музичному побуті маєтків: супроводжували урочистості, бали, прогулянки, обіди вельможного панства; розповсюджували західноєвропейські музичні взірці (симфонічні твори відомих композиторів); популяризували перші симфонічні твори національного характеру. Саме кріпацькі оркестри "озвучили" першу симфонію на теми українських народних пісень - "Українську симфонію" C-dur Ернста Ванжури (1750-1802), клавір якої вийшов друком 1790 р. Ця симфонія набула популярності свого часу і виконувалась придворним оркестром у Петербурзі, а також маєтковими кріпацькими оркестрами в Україні, зокрема музикантами К. Розумовського у Глу- хові. У нотозібранні родини Розумовських і було знайдено клавір цього твору. Сьогодні симфонія відома у редакції та оркестровці М.Вериківського.

Інший значний твір українського симфонізму - Симфонія g-moll невідомого автора (1809), яка деякий час приписувалася херсонському магнату М. Овсянико-Куликовському (1787-1846). Він був власником кріпацького оркестру, який і виконав цю симфонію на відкритті Одеського театру.

Маєткова культура досягла вершини свого розвитку у першій половині XIX ст. її типовими рисами були, по-перше, своєрідність палацового ансамблю, що синтезував у собі мистецтво архітектури, садово-паркового будівництва, декоративно-ужиткового, образотворчого, музичного мистецтв; по-друге, взаємозв’язок професійного мистецтва і народних музичних традицій; по-третє, несамостійність і підлеглість творчості кріпаків-музикантів смакам їх володарів. Основними осередками розвою музичного побуту в маєтках були Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Київщина. Найрозвиненішим музичним побутом уславилися родини Розумовських, Тарновських, Трощинських, Галаганів. Ці ж родини проявили себе як знавці культури і мистецтв, фахівці-колекціонери та меценати. Вельможне панство зналося на розвитку європейського мистецтва, розуміло величезну роль музики в художньому житті Європи того часу і прагнуло створити в своєму маєтку модель Європи в мініатюрі.

Ґрунтуючись на дослідженнях останніх років та вивченні архівних джерел з нотної колекції родини Розумовських, які зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, доходимо висновку про значення маєткової культури у закладенні підвалин національного музичного театру. Починаючи з інструментальної музики, формування симфонічних оркестрів, володарі-меломани переходили до створення оперних труп і виконання ними відомих творів західноєвропейських композиторів. Розвитку музичних смаків еліти слугувало мистецьке оточення, розуміння палацового ансамблю як єдиного цілісного художнього організму. Отже, маєтковий музичний побут набуває суттєвої ролі як підґрунтя формування оперного мистецтва в Україні першої половини XIX ст. Погіршення соціально-економічних умов та скасування кріпацтва 1861 р. призвели до занедбання маєткового музичного побуту і водночас сприяло демократизації мистецтва.

Література:

Васюта О. П. Музичне життя Чернігівщини XVIII - XIX ст. (Історико-культурологічне дослідження) /О.П. Васюта ; ред. О. В. Коваленко. - Чернігів : РВК "Деснянська правда", 1997. - 212 с.

Ернст Ф. Кріпацькі капели на Україні / Ф. Ернст // Музика. - 1924. - № 4-6. - С.48-49.

Івченко Л. В. Нотна колекція О. К. Розумовського як об’єкт музичного джерелознавства: дис. на здобуття наук. ступеня канд. мистецтвознавства : спеціальність 17.00.03 / Людмила Василівна Івченко. - К., 2000. - 202 с.

Путро О. І. Гетьман Кирило Розумовський та його доба (з історії українського державотворення XVIII ст.) : монографія у 2-х частинах. - К. : ДАКККіМ, 2008. - ЧІ. - С. 198.

Шеффер Т. В. Музика в побуті / Т. В. Шеффер // Історія української музики : в 6 т. Т. 1: Від найдавніших часів до середини XIX ст. / Редкол. тому: М. М. Гордійчук (відп. ред.) та ін. - К. : Наукова думка, 1989. - С.329-343.

Щербаківський Д. Оркестри, хори і капели в Україні за панщини / Д. Щербаківський // Музика. - 1924. - № 7-9. - С.141-155.




Пошук по ключовим словам схожих робіт: