Наукова бібліотека України

Останні надходження

Loading
ФОЛЬКЛОР ЯК ЗАСІБ РОЗКРИТТЯ ІДЕЙНО-ХУДОЖНЬОГО ЗМІСТУ СЦЕНІЧНОГО ХОРЕОГРАФІЧНОГО МИСТЕЦТВА
статті - Наукові публікації

Герц Ірина Іванівна, Заслужений працівник культури України, доцент кафедри хореографічного мистецтва Київського національного університету культури і мистецтв

У контексті розвитку української хореографічної культури у сучасному державотворчому процесі у статті розглядаються особливості танцювального мистецтва Закарпаття, основні складові та типологічні ознаки фольклору як засобу розкриття ідейно-художнього змісту сценічного народного танцювання регіону; обґрунтовані пріоритетні напрямки діяльності практикуючих хореографів, яких повинен дотримуватися фахівець; розглянуті концептуальні критерії танцювального фольклору різних районів даної місцевості.

Ключові слова: народний танець, фольклор, Закарпаття, Клара Балог.

In the context of choreographic development of Ukrainian culture in the modern state building process this work contains the dance peculiarities of Transcarpathia, the basic components and typological characteristics offolklore as the mean of disclosure of the ideological and artistic content of national area dancing, reasonable priorities of choreographers’ practice, which must adhere to the expert, reviewed the conceptual criteria for different areas of local folk dance.

Keywords: folk dance, folklore, Transcarpathia, Clara Balog.

Дослідження традиційної етнічної культури Закарпаття завжди відзначалися актуальністю. Ця найзахідніша частина українського народу, перебуваючи упродовж століть у складі чужих політичних утворень, привертала увагу вчених, насамперед, у двох аспектах:

етнічної належності корінного населення;

своєрідності народної культури.

Чарівна краса природи, історія краю дають можливість усім національностям, які проживають в Закарпатті розвивати власне хореографічне мистецтво. Русини, українці, угорці, німці, словаки, які століттями живуть, трудяться разом, відзначають свята, виконують обряди і таким чином запозичують, переймають один в одного мелодійну музику, танцювальні рухи, трактуючи їх на свій лад. Як зазначав К. Ю. Василенко: "...нині дуже широко побутує термін "взаємодія" як внутрішня основа розвитку національних культур. Саме ця категорія набирає методологічного принципу, який включає до себе такі поняття, як взаємовплив, взаємозбагачення, взаємозв’язки, збагачення, що є родовими до цієї категорії, однак вужчі за неї, доповнюють, уточнюють, фіксують відносини поміж культурами, конкретизують останні. Це положення слід розглядати всебічно, без зміщення акцентів на користь тієї чи іншої національної культури взагалі і хореографії зокрема" [3, 288].

Розвиток хореографічної культури на Закарпатті проходив дещо повільніше, ніж в сусідніх землях України - Угорщині, Чехословаччині, і був зумовлений рядом об’ єктивних причин суспільного і політичного характеру. Протягом багатьох століть Закарпаття входило до складу різних держав - Угорщини, Трансільванії, Австро-Угорщини, Чехословаччини, що наклало відбиток на всі аспекти життя краю, в тому числі і на культуру.

Елементи матеріальної і духовної народної культури свідчать про самобутність і специфіку Закарпатського краю. Без пісні, казки, запального танцю ніколи не жив закарпатський горянин чи до- линянин.

Закарпаття є справжньою скарбницею народних танців. Незважаючи на органічну спорідненість танцювального фольклору Закарпаття, українські танці тут мають своєрідне забарвлення, певну самобутність, зумовлену історією краю, його географічним розташуванням, умовами життя.

На Закарпатті побутують танці різних жанрів: календарні, весільні, побутові, родинно- побутові, жартівливі, гумористичні та інші, які відзначаються чудовою композицією, довершеним малюнком, яскравими художніми образами, іскрометним гумором.

Професійне мистецтво танцю в Закарпатті з’явилося ще в довоєнні 20-30-ті роки ХХ століття, в період культурного піднесення, викликаного появою професійних театрів, зокрема "Руського теат
ру" товариства "Просвіта" і театру "Нова сцена". У багатьох виставах цих мистецьких колективів органічною частиною сюжету були і закарпатські народні танці. В 1937 році театром "Нова сцена" поставлено народну оперету з гуцульського життя під назвою "Як сади зацвітуть" (муз. Є. Шерегія, сл. В. Гренджі-Донського), складовою частиною сюжету якої виступали танець "Аркан" та інші гуцульські танці. Але це були тільки окремі епізоди відтворення невмирущого хореографічного мистецтва на професійній сцені.

У 1938 році в Ужгороді словацький балетмейстер В. Лібовицький зробив спробу поставити балетну виставу "Страхоницький дудар". Однак прем’єра її не мала успіху через відсутність відповідних місцевих фахівців, оркестру, бідності декорацій, тощо. Балетне мистецтво все ж знайшло в краї своїх шанувальників, тому того ж року В. Лібовицький відкрив в Ужгороді балетну студію.

З успіхом діяв у Підкарпатській Русі також і "Угорський театр", репертуар якого складався переважно з народних драм і оперет, де широко використовувались угорські танці. "Угорський театр" систематично виступав у місцевостях краю, де компактно проживало угорське населення.

У січні 1939 року хор "Метеор", створений у місті Мукачеві, разом з Мукачівським балалаєчним оркестром балетної трупи з Берегова успішно виступив у Будапешті, де показав закарпатські танці .

Отже, були передумови для становлення професійного колективу, який міг пропагувати закарпатські пісні і танці.

Після возз’єднання України із Закарпаттям у 1945 році, з кращих представників аматорських колективів був створений професійний Закарпатський ансамбль пісні і танцю.

Перші концертні програми готувалися під керівництвом художнього керівника і диригента М. І. Добродєєва, хормейстера-диригента П. Милославського, балетмейстера В. Ангарова. Репертуар складався з закарпатських пісень і танців. Перший концерт, який відбувся 17 червня 1946 року, засвідчив, що народився новий творчий колектив. Танцювальна група виконала танці у постановці В. Ангарова - "Дубкани-скакуни", "Верховина", "Аркан", "Увиванець". З 1950 року колектив отримав назву Закарпатський народний хор.

Свій творчий шлях народна артистка України К. Ф. Балог почала солісткою танцювальної групи Закарпатського хору. Згодом стала балетмейстером-постановником, працювала з фольклорно- етнографічними експедиціями.

У вивченні народної закарпатської хореографії вона не обмежується лише збиранням і зберіганням зразків. Балетмейстер намагається зрозуміти першоджерела. Для неї найважливіше втілити на сцені власну сценічну редакцію цих танців, зберігаючи характер, фольклорний колорит, музичну основу та елементи народного одягу.

Для будь-якого художнього колективу змістом всієї творчої роботи є власний репертуар з його ідейно-образною спрямованістю, естетичною програмою та її оригінальним вирішенням. Кожен танцювальний номер має чітку ідею, мету, образне звучання, неповторну стилістику та своєрідну лексику. Водночас, будь-який номер - це часточка єдиного цілого, того спільного, що характеризує глибоко оригінальне обличчя колективу.

У репертуарі Закарпатського народного хору знайшли відображення особливості танцювального фольклору тринадцяти районів Закарпаття: Міжгірського - "Дробойка", Хустського - "Сіпаний", Березного - "Березнянка", Іршавського - "Бубнарський", "Чотирянка", "Бойківські забави", Ра- хівського - "Вівчарі на полонині".

Серед танців національних меншин - румунська "Інвертіта", словацька "Круцена", "Сюїта угорських народних танців Закарпаття".

"Народи із спорідненою матеріальною та духовною культурами мають багато спільного у фольклорі взагалі та хореографії зокрема. Так, скажімо, тон усьому танцеві задають: у гуцульських, лемківських, бойківських танцях — ведучий, у болгар — хороводець, главач, водач, танцевод, у румун

голова (сирба, бриул, рустеме) тощо.

Танець "коломийка" у найрізноманітніших його формах зустрічається у лемків, гуцулів, бойків, словаків, угорців. Те саме можна мовити й про так звані розбійницькі, войовничі танці ("Гайдук", "Пляс", "Опришки", "Козак" — у гуцулів, "Гайдук" — у болгар і молдаван, "Янчек", "Гайдух", "Од- земок" — у словаків). Танці у трійках: "Трояк" — у поляків та словаків і "Трійка" — у гуцулів, "Трій- ка-ручениця" — у болгар, "Кривий танець" — в українців, "Криве хоро" — у болгар та сербів тощо. Вигуки, триндички, примовки, похитування плечима зустрічаємо в угорському "Чардаші", гуцульських "Рахівчанці", "Тропотянці", болгарському "Шопському хоро".

Отже, джерела збагачення танцювальної лексики, композиції, музики практично невичерпні. Треба тільки вдумливо, зі знанням справи ставитись до цієї важливої проблеми — і палітра українського народного танцю заграє ще яскравішою веселкою барв" [3, 295].

Особливо актуальними є вислови К. Ф. Балог про відродження і збереження самобутнього фольклору Закарпаття: ". Через те, що кожен район має свої особливості, на них слід звернути увагу. Спеціалістам з хореографії обов’язково слід дотримуватись записаного, знайденого в даному районі, а не запозичувати то музичний, то хореографічний матеріал або одяг з інших районів. На жаль, часто трапляється, коли у виступах деяких самодіяльних, а також і професійних колективів зустрічається танець з Рахівського району, музичний супровід із Свалявського чи Іршавського районів, а одяг із Березнянського.

.Крім цього, танцювальні рухи часто запозичуються з різних районів: то в одному танку зустрічається такий набір рухів з різних районів і танців, що навіть розібратися важко .

. Балетмейстери, постановники танців народних звичаїв, повинні шукати, створювати танці, які давно забуті. Ця робота нелегка і клопітка, треба мати терпіння роз’їжджати по селах, знаходити шлях до зближення з народом, особливо з людьми старшого покоління, які завжди із задоволенням розкажуть про свої молоді роки і ті народні гуляння, танці, звичаї, які надовго залишаються у пам’яті" [1, 51].

"Дубкани-скакуни", "Аркан" (пост. В. Ангарова) сьогодні є класичними зразками підходу до фольклорної традиції. У рухах цих танців специфічно відбито побут, мораль, етику взаємостосунків хлопців і дівчат. У танці "Увиванець" (В. Ангаров) привертає увагу чіткість рухів цілісної композиції. Вони відображають сувору гірську природу, вічну боротьбу людей зі стихією, запальність, гарячий темперамент верховинців.

Гуцульський народний танець "Вівчарі на полонині" (пост. К. Балог) зображує сцену життя вівчарів, які перебувають на полонині все літо. В цьому танці використано фольклор Рахівського району Закарпаття. В цій місцевості проводи вівчарів на полонину стали своєрідним звичаєм - радісним вшануванням людей праці.

Поряд з цим у Закарпатті відзначається значний вплив сусідніх хореографічних культур. У деяких районах Закарпатської області живе чимало угорців, тому тут побутують угорські танці (чардаш, панта, вербункош та ін.) У танці "Вербункош" (пост. І. Попович) відтворено національний колорит угорського народу і особливу ритмічну структуру танцювальних рухів. Словацький танець "Круцена" (пост. І. Попович) показує іскристий запал і гарячий темперамент словацького народу.

Вплив угорського, румунського, словацького фольклору відчувається у рухах Закарпатських танців. В коломийках можна побачити подібність парних положень з угорськими танцями, а різновиди коломийкових рухів прослідковуються в деяких угорських танцях.

В закарпатських, особливо долинянських танцях, помітні характерні для угорської хореографії синкопоутворення.

Вплив словацької хореографії, особливо рухів словацької польки, бачимо в бойківських та лемківських танцях.

Пріоритетними напрямками діяльності практикуючих хореографів мають стати:

накопичення, вивчення, переосмислення та адаптація до нинішніх соціально-економічних умов перлин народної хореографії, що збереглись у народній пам’яті;

створення на фольклорній основі сучасних зразків народного сценічного мистецтва, що, в першу чергу, адаптовані для молоді;

виховання та зацікавлення молоді новими лексичними формами хореографічного мистецтва, створення таким чином яскравого, видовищного народного дійства;

оволодіння та гідне продовження молодими майстрами хореографічного мистецтва традицій провідних майстрів танцю.

Професія балетмейстера особлива. Насправді, хореограф - це не автор танців, а особистість, яка залучена до магічного виду діяльності. Це глибоке і складне питання. На цю тему можна міркувати нескінченно, але головне, що майстру хореографії сьогодні дано складним, нестандартним способом створювати емоційний пластичний світ, наповнений ідеями і думками, що йдуть з глибини сприйняття життя.

Сучасна хореографічна культура розвивається завдяки співіснуванню, взаємовпливу, взаємопроникненню різноманітних знань про мистецтво руху, які сприяють створенню цілісної світової системи побудови хореографічного твору. Хореографічне мистецтво виступає як механізм вироблення, закріплення і трансляції людських цінностей, як баланс поєднання постійної модернізації з високим ступенем наслідування.

Отже, взаємовплив національних культур - цілком природна річ і одна з найцікавіших, але, на жаль, ще малодосліджених проблем. Хореографам необхідно вдумливо, із знанням справи, ставитися до цієї проблеми, бо джерела збагачення танцювальної лексики практично невичерпні. Але кожен з елементів фольклорного першоджерела повинен бути адаптований до нових умов існування і функціонально виправданий. Фольклор покликаний стати органічним засобом розкриття ідейно-художнього змісту сценічного хореографічного мистецтва.

Література:

Балог К. Ф. Мої роси і зорі / К. Ф. Балог [літ. запис В. А.Качкана]. — Ужгород : Карпати, 1988. — 59 с.

Балог К. Ф. Танці Закарпаття : репертуарний збірник / К. Ф. Балог. — Ужгород : Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ комітету інформації, 1998. — 160 с., іл.

Василенко К. Ю. Лексика українського народно-сценічного танцю / К. Ю. Василенко. — 3-е вид. — К. : Мистецтво, 1996. — 496 с., іл.

Верховинець В. М. Теорія українського народного танцю / В. М. Верховинець. — 5-те вид., доп. — К. : Муз. Україна, 1990. — 151 с.

Воронина И. А. Историко-бытовой танец : учеб. пособие / И. А. Воронина. — М. : Искусство, 1980. — 128 с.

Лемко Й. І. На сивих крилах горлиці: Вірші. Пісні. Публіцистика. Фольклорні записи / Й. І. Лемко. — Ужгород : Мистецька лінія, 2001. — 136 с., іл.

Методика роботи з хореографічним колективом : навч. посібн. / С. Л. Зубатов. — 2-е вид.— К. : КНУКіМ, 2004. — 112 с.

Народна артистка СРСР Лідія Чернишова : збірник досліджень і спогадів. — К. : Мистецтво, 1978. — 176 с.

Вірський П. П. У вихорі танцю : репертуар. збірник / П. П. Вірський. — К. : Мистецтво. — (Б-чка худож. самодіяльності "Райдуга" ; №7). — Вип.4. — 1980. — 122 с.

Ткаченко Т.С. Народный танец : учеб. пособие для хореограф. отд-ний театр. ин-тов и хореограф. училищ / Т.С. Ткаченко. — М. : Искусство, 1954. — 683 с.

Хланта І.В. Пісня над Карпатами : державний заслужений Закарпатський народний хор / І. В. Хла- нта. — Ужгород : Карпати, 1994. — 87с.




Пошук по ключовим словам схожих робіт: