Наукова бібліотека України

Останні надходження

Loading
МЕДІАКУЛЬТУРА ТА ЇЇ ФУНКЦІЇ
статті - Наукові публікації

Лазарева Лілія Миколаївна, аспірантка Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

У статті визначається поняття медіакультури та розглядаються його функції. Звертається увага як на позитивні, так і на негативні сторони впливу медіакультури на сучасне суспільство.

Ключові слова: медіакультура, функції медіакультури, масова культура, засоби масової культури, масові комунікації, засоби масових комунікацій, технології комунікації, мистецькі технології, медіа, засоби масової інформації.

This article is devoted to defining the concept of Media culture and consideration of its functions. This article draws attention to the positive and the negative effects of the media culture in the modern society.

Keywords: Media culture, functions of media culture, mass culture, mass culture means, mass communication, mass communication technologies, art technologies, media, mass media.

Ми живемо у світі медіа - систем масових комунікацій, що швидко поширюються, у світі "інформаційного вибуху" (за визначенням канадського соціолога М. Маклюена) [19], основними характеристиками якого є хаотичність, безмежність і надмірність. У зв’язку з цим ускладнюються соціальні зв’язки і моделі постсучасної ідентичності, змушуючи ще раз звернутися до "розуміння медіа" (media understanding), його ролі в суспільстві, його передісторії.

Медіа (від латинського "media", "medium" - засіб, посередник) - це термін XX століття, спочатку введений для позначення феномена "масової культури", "масової комунікації" ("mass culture", "mass media", "mass communication"). Термін "медіа" (media) одним з перших почав використовувати М. Маклюен, застосовуючи його в контексті досліджень для позначення різних засобів комунікації. Термін "масова комунікація" вживається для позначення різних явищ, таких як процес передачі та поширення інформації на масову аудиторію, безпосередньо інформації, засобів масової комунікації. Проблема неоднозначності цих визначень усвідомлюється вже достатньо давно. Ще у 1967 році на зустрічі соціологів у м. Кяеріку, на якій обговорювались проблеми масової комунікації, була зроблена спроба прийняти спільне рішення - розуміти під масовою комунікацією соціальний процес поділу інформації у суспільстві засобами преси, радіо, телебачення тощо. Для позначення змісту комунікації було запропоновано користуватися терміном "соціальна інформація", а інститути розповсюдження комунікації позначити як "засоби масової інформації".

Що стосується поняття "медіакультура", то це дітище сучасної культурологічної науки, введене для позначення особливого типу культури інформаційного суспільства, що є посередником між суспільством і державою, соціумом і владою.

У традиційному розумінні медіакультура об’ єднує в собі всі види аудіовізуального мистецтва. Гіпертрофованість аудіовізуальної інформації в сучасній цивілізації констатували Ф. Джеймісон, Ж. Бод- рійяр, П. Віріліо. На їхню думку, медіакультура - це галузь культури, пов’язана з трансляцією динамічних образів, що одержали широке поширення завдяки сучасним технічним засобам запису і передачі зображення і звуку (кіно, телебачення, відео, системи мультимедіа). Цей термін набув широкого поширення в культурологічній науці лише кілька років тому і досі не набув статусу енциклопедичного.

Простір медіакультури існує не тільки на основі виробництва і розповсюдження образів - це лише одна частина, що робить його можливим, - але й за рахунок циклу "повідомлення - залучення до комунікації". Залучення до комунікації є умовою і результатом споживання повідомлення, а виробництво повідомлення є умовою і результатом такого залучення. У більш традиційних термінах - це взаємообмін "інформацією" та "інтересами": з одного боку, люди (аудиторія) сприймають як цікаві або корисні в першу чергу ті повідомлення, які вважають або відчувають такими, що мають відношення до них особисто, і на них вони "виявляють попит", з іншого боку, виробництво медіапродукції не тільки орієнтується на інтерес публіки, а й спонукається реальними інтересами, перш за все, політичними і економічними інтересами спільнот, груп, інстанцій та особистостей, - особливо, з середини XX століття, коли екранне мистецтво сформувало в людях потребу в ілюзії іншої реальності і заволоділо увагою величезних аудиторій.
Сьогоднішня медіакультура - це інтенсивність інформаційного потоку (насамперед, аудіовізуального: телебачення, кіно, відео, комп’ютерної графіки, Інтернету), це засоби комплексного освоєння людиною навколишнього світу в його соціальних, моральних, психологічних, художніх, інтелектуальних аспектах.

Російський дослідник Н. Кирилова дає даному феномену наступне визначення: "медіакульту- ра - це сукупність інформаційно- комунікативних засобів, вироблених людством у ході культурно- історичного розвитку, що сприяють формуванню суспільної свідомості та соціалізації особистості" [13].

Термін "медіакультура" може розумітися як: 1) сукупність матеріальних та інтелектуальних цінностей у сфері медіа, а також історично визначена система їх відтворення та функціонування в соціумі; 2) по відношенню до аудиторії медіакультура може виступати системою рівнів розвитку особистості людини, здатної сприймати, аналізувати, оцінювати медіатексти, займатися медіатворчіс- тю, засвоювати нові знання у галузі медіа.

Генезис даного феномену дозволяє розглянути медіакультуру в історичній репрезентації, в контексті соціального функціонування і як знакову систему, якийсь "код", за допомогою якого передається інформація про світ, що оточує людину. Медіакультуру можна визначити як сукупність інформаційно- комунікативних засобів, матеріальних та інтелектуальних цінностей, вироблених людством у процесі культурно-історичного розвитку, що сприяють формуванню суспільної свідомості та соціалізації особистості.

Аналізом специфіки медіакультури та її впливу на соціум у ХХ столітті займалися такі зарубіжні дослідники, як Р. Арнхейм, А. Базен, Р. Барт, Д. Белл, В. Беньямін, Ж. Дельоз, М. Маклюен, Г. Маркузе, Х. Ортега-і-Гассет, Ч. Пірс, Д. Соссюр, Е. Тоффлер, М. Кастельс, Ю. Кристева, К. Леві- Стросс, Д. Рашкофф та ін.

У Росії та Україні, де сам термін з’явився відносно недавно, впродовж багатьох років цю проблему досліджували представники семіотики, мовознавства, психології (М. Бахтін, Ю. Тинянов, Л. Виготський, Ю. Лотман, В. Біблер, В. Міхалковіч, М. Ямпольський, А. Якимович та ін.).

Основний аспект вітчизняних досліджень радянської епохи (мистецтвознавців, культурологів, соціологів) був пов’язаний з критикою "елітарної" та "масової" культур, специфікою їх функціонування в суспільстві (В. Баскаков, Є. Вейцман, Б. Єрасов, А. Єремєєв, М. Каган, Л. Коган, А. Кармін, Г. Капралов, Є. Карцев, А. Кукаркін, К. Разлогов, Р. Соболєв, С. Фрейліх, Ю. Фохт-Бабушкін, Н.Хренов та ін ).

В останнє десятиліття в умовах пострадянського простору з’явилося чимало ґрунтовних робіт, які досліджують непрості шляхи інформатизації суспільства, взаємини медіа та влади, вплив медіакуль- тури на особистість (А. Андрєєв, О. Астаф’єва, А. Грабельніков, Л. Закс, Я. Засурский, М. Жабський, С.Кара-Мурза , Н. Кирилова, М. Ковальова, С. Кропотов, Г. Мельник, О. Мухін, А. Панарін, С. Пен- зін, Г. Полічко, Г. Почепцов, К. Разлогов, В. Савчуа, А. Федоров, А. Шариков та ін.).

Огляд робіт наведених авторів не є метою даної публікації, тому ми не зупиняємося детально на розгляді їх наукових праць, однак не згадати їх не можна, зважаючи на їх вагомий внесок в дослідження феномену медіакультури.

Розглядаючи еволюцію медіакультури, ми акцентуємо увагу на ролі мас-медіа в міфотворчості XX століття, дискурсивних трансформаціях медіапростору та інформаційних викликах постіндустріальної доби, таких як "демасифікація", "телекратія" і "кліп-культура", "віртуальна реальність" і "глобалізація".

Роль медіакультури в суспільстві, будучи комплексним засобом освоєння людиною навколишнього світу в його соціальних, інтелектуальних, моральних, художніх, психологічних аспектах, зростає небаченими раніше темпами.

Рівень розвитку сучасних засобів масової комунікації та специфіка їх всебічного впливу на особистість доводять, що медіа - один з факторів практичної реалізації теорії "діалогу культур", розробка якої була почата М. Бахтіним і продовжена Ю. Лотманом, В. Біблером та іншими дослідниками. Як відомо, М. Бахтін прийшов до теорії "діалогу культур" через аналіз проблеми "іншого" [2]. Для Ю. Лотмана, одного з родоначальників семіотики, процес пізнання реальності, як і процес пізнання "іншого", - це зведення медіатексту до рівня "абстрактної мови" [17]. Що стосується В. Біблера, то саме йому належить нині широко відома теза про те, що на рубежі XX-XXI століть позначилося виразне "зміщення епіцентру всього людського буття - до полюса культури" [5]. В. Біблер резонно стверджує, що "розум культури актуалізується саме як розум спілкування (діалогу) логік, спілкування (діалогу) культур" [5].

Медіакультура - явище поліфункціональне, як і культура в цілому. Це означає, що вона відіграє унікальну роль у соціальній системі. Класифікація функцій культури, дана в працях багатьох дослідників - філософів, соціологів, культурологів. У монографії Н. Кирилової, присвяченій дослідженню медіакультури [13], виділяються найважливіші функції, які характеризують саме медіа- культуру, роблячи її важливим фактором соціальної модернізації суспільства.

Отже, в даній статті ми робимо акцент на таких розгляді таких функцій медіакультури, як інформаційна, комунікативна, нормативна, релаксаційна, пізнавальна, інтеграційна та посередницька.

На перший план, безумовно, виходить інформаційна функція, оскільки медіакультура представляє собою особливий тип інформаційного процесу, якого не знає природа. І оскільки медіакуль- тура - це сукупність інформаційно-комунікативних засобів, то ми маємо справу з соціальною інформацією, носієм якої є культура. Завдяки медіакультурі в сучасному суспільстві стає можливим накопичення і примноження інформації, а це, як вказував Ю. Лотман, "має на увазі збереження попереднього досвіду" [15], тобто збереження генетичної пам’яті суспільства, бо, на думку Ю. Лотмана, "культура - це пам’ять" [15].

Роль інформаційної функції медіакультури в останнє десятиліття посилилася завдяки комп’ютерній техніці, що включає пам’ять і програми з переробки інформації. Таким чином, сучасна медіакультура виступає гарантом інформаційного забезпечення сучасного суспільства.

Разом з тим, інформаційну складову медіакультури важко уявити поза зв’язком з семіотичною. Виходячи з цього, можна сформулювати і таке визначення: медіакультура - це соціальна інформація, що зберігається і накопичується у суспільстві за допомогою створюваних людьми знакових засобів [11].

Комунікативна функція тісно пов’язана з інформаційною, не випадково багато дослідників їх об’єднують. Суть комунікативної функції полягає в тому, що медіакультура - це акт спілкування між різними індивідами, соціальними групами, країнами, народами, владою і суспільством і т. д. Саме комунікативна функція медіакультури дає їй можливість виступати потужним каталізатором діалогу культур, завдяки чому відбувається обмін культурною інформацією в історико-філософському та іс- торико-літературному контексті і тим самим інтенсифікується соціальний прогрес у сучасному інформаційному суспільстві [2, 5, 14, 15-17].

Розвиток форм і способів комунікації - найважливіший аспект культурної діяльності людства. З її розвитком люди знайшли надзвичайно широкі можливості передачі та обміну різноманітної інформації

від первісних сигнальних барабанів до сучасного супутникового телебачення та комп’ ютерних мереж.

Поява і розвиток писемності породжує принципово нові можливості культурного прогресу. Стають можливими якісно нові способи обробки, сприйняття і передачі інформації. Незмірно зростає кількість циркулюючої в суспільстві інформації.

Писемність дозволяє суспільству транслювати інформацію, кількість якої набагато перевищує обсяг пам’яті окремої людини. Знімаються часові та просторові межі спілкування: стає можливою комунікація між людьми, що живуть на великих відстанях один від одного і в різних історичних епохах.

Завдяки писемності змінюються якості інформації, що зберігається в суспільстві. Писемність дає можливість зафіксувати і зберегти її. Це відкриває широкі можливості для розвитку творчості.

Писемність відкрила шлях до тиражування текстів - до книгодрукування, а воно у свою чергу стало умовою збереження мовних традицій і безперервності існування культури.

Друкована (письмова) культура дає широку можливість для спілкування людей у часі і просторі, долаючи століття і відстані.

Одним з визначень медіакультури сьогодні, досить поширеним і в науковому, і в повсякденному спілкуванні, є таке поняття, як "ЗМК" - засоби масових комунікацій, куди відноситься досить розгалужена система друкованих, візуальних та аудіовізуальних засобів. Найпотужнішим чинником прогресу у розвитку засобів масової комунікації (далі - ЗМК) сьогодні є комп’ютери та мережа Інтернет, яка охоплює весь світ і робить доступним миттєвий вступ в контакт з будь-яким джерелом інформації.

Разом з тим, парадоксом сучасної ситуації є величезна маса контактів через медіа та паралельно з цим дефіцит спілкування як соціокультурна і психологічна проблема.

Нормативна функція проявляється в тому, що медіакультура несе відповідальність за процес соціалізації особистості, засвоєння нею соціального досвіду, знань, норм, ідеалів, відповідних даному суспільству, даній соціальній групі. Сюди ж відноситься законодавство, звичаї і традиції, етикет - все те, що в сукупності утворює більш складні комплекси, такі як право, мораль, ідеологія.

Все це ті ціннісні орієнтації, без яких неможливий процес соціалізації особистості, який забезпечує збереження суспільства, його структури і сформованих (або тих, що ще складаються) у ньому форм життя. Безумовно, суспільство трансформується, змінюється, модернізується, і роль системи масових комунікацій посилюється саме в кризові, переломні періоди. Медіакультура є найважливішим чинником соціалізації особистості, що визначає її зміст, засоби і способи.

Релаксаційна (від латинського relaxation - розслаблення) функція пов’язана з потребою особистості у фізичному і психічному розслабленні, розрядці. Медіакультура (особливо електронні ЗМК, про які йде мова) у повній мірі постачає це сучасній людині.

І справа не тільки в тому, що споживання певних видів медіакультури (читання белетристики, прослуховування аудіозаписів, перегляд кіно, ТБ, комп’ютерні ігри і т. д.) відбувається в момент дозвілля, коли ми "налаштовані" на розвагу, відпочинок, розслаблення. Справа в тому, що і сама культура, на думку голландського культуролога Й. Хейзинги, містить у собі ігровий елемент [23]. За концепцією Й. Хейзинги, гра - це не тільки форма походження культури, а й обов’язковий елемент будь-якої культурної діяльності, рушійна сила розвитку культури [24].

Сучасна індустрія розваг, яка є складовою частиною медіакультури, пропонує широкий спектр спеціальних засобів релаксації - від фільмів певних жанрів (детектив, трилер, еротична мелодрама, фантастика і т. д.) до інтерактивних ігор по телебаченню або подорожей у віртуальних комп’ютерних світах. Перераховані засоби релаксації по-різному здатні впливати на психіку споживача, про що свідчать дані соціологічних досліджень. Виділяючи релаксаційну функцію медіакульту- ри, ми виходимо з вчення Артістотеля про катарсис - очищення духу за допомогою співчуття, страху або сміху, звільнення його від суєтного побуту.

Ще однією фундаментальною функцією медіакультури є освоєння та перетворення світу, оточуючого життя, середовища проживання - пізнавальна функція. За допомогою одержуваної зі ЗМІ інформації індивід розширює свої пізнання про світ, осмислюючи його з різних точок зору: філософської, моральної, економічної, естетичної, правової і т.д., при цьому виявляється його допитливість, бажання пізнати себе в навколишньому світі, проникнути в таємниці природи і людського буття. Медіакультура здатна розширити межі "безпосереднього досвіду" індивіда, тим самим впливаючи на світоглядні установки, на процес формування особистості.

Більшою мірою, ніж інші форми суспільної свідомості, мистецтво медіа здатне, як писав Л. Виготський, "залучати в коло соціального життя інтимні і найбільш особисті сторони нашої сутності" [7]. В основі цього ефекту лежить механізм "співпереживання".

Пізнавальна функція медіакультури дозволяє індивіду адаптуватися в сучасному житті, навколишньому середовищі, отримати відповіді на багато питань, готуючи його до всіляких суперечностей і катаклізмів. Цей процес схожий не тільки на навчання і виховання, але й на медитацію, бо сприяє формуванню самосвідомості особистості, її здатності жити і творити.

Інтеграційна функція виявляється у тому, що медіакультура об’єднує народи, соціальні групи, держави. Збереження культурної спадщини, національних традицій, історичної пам’яті створює зв’язок між поколіннями. Культурна спільність підтримується і світовими релігіями.

Кінець ХХ століття ознаменувався небувалим стрибком у розвитку глобальних інформаційних і комунікаційних технологій, істотним чином вплинув на функціонування медіакультури у світі.

Супутникове телебачення, мережеві технології, засновані на цифровому способі передачі інформації, призвели до формування нового середовища для розповсюдження потоків інформації. Ін- тернет, що об’єднує національні, регіональні та місцеві комп’ютерні мережі, став джерелом вільного обміну інформацією, чого не було раніше. Інтернет став одночасно і потужним чинником інтеграції різних культур в єдине ціле. Відмінності культур при цьому зберігаються, але справа не у знищенні цих відмінностей (чого побоюються противники глобалізації), а в поєднанні різних традицій.

Інтеграційна функція медіакультури, таким чином, спрямована не на знищення культурної самобутності, а на об’єднання культур і взаємопорозуміння між народами планети.

Велика роль медіакультури як соціального посередника, що встановлює зв’язки між структурами суспільства, проявляється у посередницькій функції. Вона дає можливість різним соціальним групам спілкуватися одна з одною, встановлювати контакти. Особливе значення в цьому зв’язку набуває медіакультура як інструмент управління суспільством. Ця можливість ЗМІ давно привертала до себе увагу багатьох відомих мислителів. Ще К. Маркс звернув увагу на значення преси як "третього елементу", який входить в структуру держави і знаходиться між керуючими і керованими.

У зв’язку з цим виникла концепція журналістики, що ЗМІ - це "четверта влада", яка, як і три попередніх - законодавча, виконавча і судова, - також володіє владними функціями. Про вплив інформації на людей у всіх куточках земної кулі розмірковує Е. Тоффлер у "Метаморфозах влади" [21].

Медіакультура на відміну від інших видів культури реально виконує функцію політичну, управлінську. її не даремно називають "четвертою владою" з огляду на потужну, багатосторонню і масштабну владу медіа над почуттями і свідомістю людей.

Проте можна погодитися з С. Гуревичем, який стверджує: "засоби масової інформації - не влада, але сила, іноді дуже значна, що виражає громадську думку та впливає на реальну владу, часом навіть обмежує її можливості" [8]. А звідси висновок: медіакультура - це посередник між суспільством і державою, між соціумом і владою.

Посередницька функція мас-медіа посилюється в період становлення громадянського суспільства, заснованого на принципах демократії і плюралізму, політичної свободи та гласності.

Однак, в умовах масового впровадження інформаційних та комп’ютерних технологій розширилися не тільки позитивні, але і негативні методи впливу засобів масової культури (ЗМК) як на окрему людину, так і на суспільство в цілому. Розмивання кордонів між "масовим" і "елітарним" стало відмінною рисою культурної парадигми інформаційного суспільства, орієнтованого на всеєдність ідей і компроміс естетичних позицій. Комп’ютерні та телекомунікаційні технології стають своєрідним інструментом інформаційної, політичної та духовної експансії, засобом для створення нових соціальних міфів.

Впроваджуючи в масову свідомість певні культурні стереотипи і цілеспрямовано формуючи певний тип особистості, медіа тим самим сприяють закріпленню і збереженню сформованої системи суспільних зв’язків. Раніше ці функції виконували міфологія, фольклор і релігія, в даний час вони, головним чином, покладені на телебачення та Інтернет, що вводять глядача у світ особливої умовної культури з її уявленнями про життєві цінності і порядки.

Психологічний аналіз ефектів впливу мас-медіа неодноразово виявляв феномени негативного впливу медіасередовища на молодь, особливо часті в умовах трансформації соціально-економічної структури суспільства та глобалізації його духовної сфери.

У психологічних дослідженнях соціальної поведінки виявлена суттєва роль Інтернету як чинника, що обумовлює, зокрема, вибір товару і формування зразків споживчої поведінки. При цьому продукується певна "Інтернет-культура", яка володіє власними нормами, символами, цінностями, мережевим етикетом, мережевим сленгом, мережевим мисленням. Всі ці феномени успішно використовуються в маркетингових комунікаціях з метою залучення нових аудиторій.

Масований і всеосяжний вплив засобів медіакультури створює масову аудиторію зі стандартним споживчим баченням світу і способом життя, якого не могло бути в доелектронну епоху. При цьому, вони орієнтують аудиторію не стільки на творчу, розвиваючу діяльність, скільки на споживчо- розважальні стандарти, що нівелюють особистість, роблять її мало схильною до всього оригінального, неординарного, того, що вимагає інтелектуальних зусиль.

Поширеною темою міждисциплінарних досліджень медіакультури стає вивчення причин ослаблення впливу на становлення та формування особистості таких інститутів культури, як музеї, театри, бібліотеки, художні твори мистецтва. Численні дані культурологічних, психологічних і соціологічних досліджень переконливо підтверджують той факт, що в даний час відбувається зміна інститутів соціалізації.

Таким чином, в цій роботі медіакультуру розглянуто як феномен культурного простору, який уже став невід’ ємною частиною культурно-комунікаційної системи і має свій функціональний апарат, котрий поширюється на всі сфери суспільного життя. Медіакультура має свої позитивні та негативні сторони впливу на процеси, що протікають у суспільстві, та представляє значний інтерес для вивчення і подальших досліджень фахівців у галузях культурології, соціології та політології.

Література:

Барт Р. Мифологии / пер., вступ. ст. и коммент. С. Н. Зенкина / Ролан Барт; [пер. с франц. С. Н. Зе- нкина]. - М. : Изд-во им. Сабашниковых, 1996. - 312 с.

Бахтин М. М.: pro et contra. Творчество и наследие М. М. Бахтина в контексте мировой культуры. / Сост., и коммент. К. Г. Исупова; библиография О. Ю. Осьмухиной, Т. Г. Юрченко, О. Е. Осовского, Н. Б. Панковой. - СПб. : РХГИ, 2002. - 712 с.

Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. (под ред. Иноземцева В. Л.) / Д. Белл. - М. : Академия, 2004. - 788 с.

Бжезинский З. Выбор. Мировое господство или глобальное лидерство / З. Бжезинский. - М. : Международные отношения, 2004. - 288 с.

Библер В. С. На гранях логики культуры : книга избранных очерков. / В. С. Библер. - М. : Русское феноменологическое общество, 1997. - 440 с.

Борев В. Ю., Коваленко А. В. Культура и массовая коммуникация / В. Ю. Борев, А. В. Коваленко. - М. : Наука, 1986. - 303 с.

Выготский Л. С. Психология искусства / Л. С. Выготский. - М. : Искусство, 1968. - 576 с.

Гуревич П. С. Культурология / П. С. Гуревич. - М. : ВЛАДОС, 1996. - 336 с.

Каган М. С. Философия культуры / М. С. Каган. - СПб., 1996. - 416 с.

Капралов Г. А. Человек и миф / Капралов Г. А. - М. : Искусство, 1984. - 397 с.

Кармин А. С. Культурология / А. С. Кармин. - СПб. : Лань, 2003. - 928 с.

Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество, культура / Мануэль Кастельс. - М. : ГУ-ВШЭ, 2000. - 608 с.

Кириллова Н. Б. Медиакультура: от модерна к постмодерну / Н. Б. Кириллова. - М. : Академический проект, 2005. - 448 с.

Коган Л. Н. Теория культуры / Л. Н. Коган. - Екатеринбург : УРГУ, 1994. - 362 с.

Лотман Ю. М. Беседы о русской культуре / Ю. М. Лотман. - СПб. : Искусство, 1994. - 399 с.

Лотман Ю. М. Культура и взрыв / Ю. М. Лотман. - М. : Прогресс Гнозис, 1992. - 270 с.

Лотман Ю. М. Об искусстве / Ю. М. Лотман. - СПб. : Искусство, 1994. - 288 с.

Луман Н. Реальность массмедиа / Никлас Луман. - М. : Праксис, 2005. - 256 с.

Маклюэн М. Понимание медиа: внешние расширения человека / Маршалл Маклюэн. - М. : Кучко- во поле, 2007. - 464 с.

Михалкович В. И. Изобразительный язык средств массовой коммуникации / В. И. Михалкович. - М. : Наука, 1986. - 222 с.

Тоффлер Э. Метаморфозы власти / Элвин Тоффлер. - М. : АСТ, 2003. - 669 с.

Ульяновский А. А. Мифодизайн: коммерческие и социальные мифы / А. А. Ульяновский. - СПб. : Питер, 2005. - 544 с.

Хейзинга Йохан. Homo Ludens. Человек играющий / Хейзинга Йохан. - М. : Айрис-Пресс, 2003. - 487 с.

Харрис Р. Психология массовых коммуникаций / Р. Харрис. - СПб. : Прайм-Еврознак, М. : Олма- Пресс, 2001. - 448 с.




Пошук по ключовим словам схожих робіт: