Наукова бібліотека України

Останні надходження

Loading
РОЛЬ МЕТАФОРИ У ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ
статті - Наукові публікації

Спічак Олена Ернестовна, аспірантка Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля

У статті розглянута роль метафори, як можливість розширювати концептуальне поле художнього тексту, де полем значень є символ. Метафора виступає активним "механізмом" екзистенції поетики.

Ключові слова: поетика, символ, метафора, наратив, естетичне.

The role of metaphors is considered, as possibility of expansion of the conceptual field of the artistic text, where the symbol is a field of meaning. A metaphor is the active mechanism of existence poetics.

Keywords: poetics, character, metaphor, narrativ, aesthetic.

Актуальність дослідження: полягає в тому, що метафора діє як художньо-естетичне явище, завдяки чому текст реалізує свою онтологічну сутність у художній практиці. Метафора є чинником розширення естетичного поля та не може бути усунута зі структури поетики художнього тексту, оскільки є активним механізмом у літературному процесі.

Мета статті - показати естетичну специфіку метафоричного простору поетики.

Для розуміння цілісності і активності художнього тексту особливу увагу слід звернути на дослідження і аналіз образної діяльності твору, яка досягається різними шляхами, що дає змогу говорити про метафоричну діяльність в поетиці.

Поетика з історичної точки зору є розвитком метафоричних відносин, образів від міфу до символу. Можна сказати, що поетика метафори є історією становлення метафори, яка починається в рамках міфу і закінчується сучасним постмодерністським розумінням метафори, яка відображає і розгортає властивості як суб’єкта, так і об’єкта метафоричного віддзеркалення в символічному просторі постмодерністської естетики.

Метафору можна позначити як передачу значення відчуттів, які не передаються шляхом раціонального зв’язку. Ми вбачаємо у метафоричному переносі необхідно притаманний напрям, що надається смисловому змісту художнього образу або образів. Тому метафора аналогічна логічному наголосу, що задає позицію суб’єкта і предиката художньої думки, оскільки визначає провідні і конотаційні теми. В результаті такого уподібнення ми виявляємо сутність та значення метафори для художнього процесу.

Розгляд метафори у художньому процесі наштовхує нас на думку, що найважливішою характеристикою метафори є її поетика. Поетика (у перекладі з грецької) - це мистецтво поезії, теорія словесності і літератури [1, 7], задачею яких є вивчення способів побудови літературних творів. Об’єктом вивчення в поетиці є художня література. Втім, ми досліджуємо поетику не саму по собі, а як поле для розуміння єства естетики метафоричного простору, оскільки в поезії найбільш яскраво виявляються всі специфічні риси останнього.

Загальною межею для всіх літературних жанрів є те, що аналіз поетики ставить дослідника на певну точку зору, коли художня література розглядається під кутом специфіки саме поетичного мистецтва. Наша задача полягає в тому, щоб показати естетичну специфіку метафоричного простору поетики.

Традиційний підхід до дослідження поетики як пошуку загальних рис різних жанрів полягає в тому, що ці підходи відображають окремі сторони теорії поетичного мистецтва. Проводячи мистецтвознавчий аналіз, ми знаходимо, що в ньому або встановлюються основи естетичних норм (Д. Антонович, В. Винниченко, Л. Костенко, М. Вінграновській, І. Драч, М. Коцюбинський), або виявляються догмати чи декларації творчих принципів (А. Потебня, І. Франко, Л. Українка, С. Єфремов, Б. Грін- ченко), або емпіричний аналіз поетичної структури розглядається в історичному плані літературних форм (О. Веселовський, М. Драгоманов, В. Антонович), що дозволяє виразити відтінки мистецтвознавчого аналізу. Важливість цього аналізу, по відношенню до теми дослідження, полягає в тому, щоб виявити релевантні властивості метафори, які відображають онтологію поетики.

Художність, яка притаманна поетиці, є найважливішою характеристикою і однією з найважливіших підстав існування твору мистецтва, а також однією з фундаментальних понять естетики.
Звичайно, дуже важливо проаналізувати онтологію художності. Дослідження онтології в поетиці ускладнюється тим, що кожній історичній епосі завжди був властивий свій, особливий спосіб художнього бачення світу, своя сукупність загальних передумов художньої творчості, що і складало онтологію художнього бачення світу. Дослідження категорії онтології як філософської категорії дотепер ще не закінчено у філософії. Ми відстоюємо ту точку зору, що онтологія досліджує граничні підстави буття людини в світі, причому, якщо говорити про художню онтологію, то це онтологія світу, що розуміється людиною як дім, в якому людина може відчувати себе або господарем, або гостем, або чужим. Співвідношення "людина-дім-світ" здійснюється через речі, причому, якщо ми говоримо, що художня онтологія є розумінням відношення людини до світу як присвоєння світу людиною у якості дому, то речі в світі розглядаються не просто як об’єктивна сума обставин, а як така сума обставин, яка створена людиною. Саме творча основа людини, створення того, що людина робить за мірками своїх цінностей, і складає основу художньої онтології. Вираз цієї художньої онтології відбувається через поетику.

Поетика, на наш погляд, є не просто описом світу як дому, в якому обставини і речі існують по відношенню до людини, роблячи її господарем, гостем або чужим, - поетика утілюється в художньому творі. Тому основним засобом такого втілення є художнє втілення, а головним засобом художнього виразу є мова. Не випадково М. Гайдеггер зараховує мову до основних змістовно-тематичних сфер, або блоків, на які розпалася первинна цілокупність буття.

У своєму осмисленні феномену мови як втілення поетики М. Гайдеггер продовжує досліджувати інтенції онтологізації художнього виявлення загального сакрального горизонту, який обґрунтовує і буття, і мову. Саме це складає основу метафоричного поля існування метафори. Намагаючись визначити метафору як найважливіший інструмент онтологізації поетики по відношенню до мови, ми посилаємося на ідею М. Гайдеггера про те, що поети уловлюють знаки, які подаються Богом і реалізують їх в своїй творчості, до якої важко застосувати характеристику авторства. Мова, виступаючи синонімічною паралеллю мовленню, залишається, проте, не тотожною йому. Вона розглядається як дім буття, облаштований самим буттям. Але це особливий дім буття, де присутнє не тільки сакральне, джерелом якого є трансцендентний світ, але і присутня людина як творець, який власне і надає остаточний колорит і остаточний образ цьому будинку через мову.

Слід мати на увазі, що художнє - це не тільки елемент, відображений в статиці картини світу, в якій зливаються об’єктивне і суб’єктивне, на основі тих або інших систем і цінностей, художнє - це подія. Подія трактується в тому значенні, що вона містить енергію пізнання і енергію оцінки, тобто художнє в своєму бутті є розгортанням якихось подій. Тому можна говорити про подію художнього. Подія виражає взаємодію тих речей, які складають дім як буття людини. Світ, згідно з метафорою М. Гайдеггера, розуміється як дім буття людини, насичений подіями, які визначаються взаємодією речей між собою і людиною-художником, зануреною в художнє буття. Дослідження речей як подій у художньому світі відбувається через метафору. Якщо розглядати речі як суб’єкти художнього, то ці речі знаходять своє буття в художньому через метафору. Як точно помітив В. Лехциєр: "Метафора є провокація по відношенню до речі" [9, 211]. В якому значенні провокація? В тому значенні, що вона через метафору актуалізується в інше в метафорі. Метафора - це завжди енергія з’єднання і роз’єднання.

Метафора, з одного боку, інтерпретує річ через інші речі, тобто сприяє роз’єднанню, віддзеркаленню одного значення через інше, з другого боку, актуалізується значення самої речі. Отже, в метафорі є розділення, і на фоні цього розділення відбувається художнє пізнання світу через значення речі, через значення естетичних відчуттів, що викликаються річчю і через значення іншої речі. Тим самим актуалізується сама річ. В цьому значенні метафора - це одночасно художній троп та спосіб пізнання і розуміння речей. Саме це і складає онтологію метафоричного простору.

Хосе Ортега-і-Гассет в своїй роботі "Естетика. Філософія культури" говорить, що річ - це частина Всесвіту, в якому немає нічого абсолютно відособленого, застиглого, не маючого подібностей. Кожна конкретна річ є сумою нескінченної безлічі відносин [6, 63]. Постає питання: як відобразити значення речі як суми існування нескінченної безлічі відносин? Відповідь на нього ми знаходимо у метафоричному просторі, що представляє онтологію метафори. Невипадково, що субстанціональність і субстанціональні метафори як основна форма метафори стають найважливішими в дослідженні метафор. При характеризуванні художньої онтології поетики метафори, ми повинні розуміти, що ось ця енергія художності, енергія поетики, що проявляється через метафору, криється в тому, що метафора одночасно є антиномією. Антиномія полягає в тому, що, з одного боку, відбувається пошук тотожності з іншими речами, а з другого боку, метафора є віддзеркаленням своєї ідентичності. Два аспекти метафори (це дві тенденції) у взаємодії разом складають енергію художності і енергію поетики, якщо говорити про метафору в аспекті художнього відношення до речей, яке дається людині як імператив пізнання, імператив естетичного сприйняття світу, наповненого речами, створеними людиною - творцем. Тому людина, відчуваючи себе в світі, як у домі, наповненому створеними речами, є завжди людиною, за висловом В. Лехциєра, метафоруючою.

Щоб говорити про онтологію метафори, потрібні два метафоруючих суб’єкта - художник та читач. Сама специфіка метафори, антиномічна за своєю природою, ставить людину метафоруючу в логіку художньої взаємодії художника та читача, або, як говорив С. Маршак, талановитого письменника і талановитого читача.

Через метафору виявляється активність речі, і не просто активність речі, а як сфера буття мови. Через метафору ми сприймаємо "іншість", тобто поле метафоричності і художності, коли генетичним фундаментом виявляється міф, який потенційно містить в собі символ. Звідси з’являється можливість художнього відношення до речей як відношення, що рефлексує в просторі мови, котра теж є домом людини. У зв’язку з цим, слід навести думку І. Хейзінги, що уявлення про "начебто" абсолютно не виключає, що це заради гри, що воно може виникати з найбільшою серйозністю, навіть самозабуттям, що переходить у захоплення. Тим самим "начебто" на якийсь час знімається, і гра стає реальністю самого буття, а в буденному житті або в художній свідомості гра тісно переплітається з міфом. Вже в реалістичному відношенні до світу були закладені всі форми модерна, постмодерна і всі форми метафори: від метафори реалістичного пізнання світу і до метафор постмодерна, на що вказував О. Кручених.

Дослідження художньої онтології метафори - історичне, навіть якщо розглядати його з філософської точки зору. Історичне, в тому значенні, що світ приймав форми того або іншого дому для людини, або людина приймала дім в тій або іншій якості. Так і для філософської, онтологічної характеристики художньої поетики.

Особливість дослідження естетики метафори полягає в тому, що поетика, що має підґрунтям метафору, розглядається як поезія художника в цілісності і гармонійності, і не просто окремо від художника, а як результат творчої діяльності художника взагалі. Тому для нас дуже важливим є дослідження і аналіз образної діяльності твору, як цілеспрямоване квантування значень, здійснюване метафорою. Художній образ виступає як ядро поетики з естетичної точки зору, що дає можливість сказати, що художній образ є підставою і інструментом поетичної думки.

Сам же образ як результат творчості потребує засобів вираження. Цими засобами є те, що в мистецтвознавстві і в естетиці називається стежками. В даному випадку ми говоримо, в першу чергу, про метафору як про основний засіб створення художніх образів. Справедливо наголошує на О. Потебня: "Немає такого стану мови, при якому слово тими або іншими засобами не могло б набути поетичного значення" [7, 210]. Тому метафора є головним з таких засобів, найпривабливішим для поетів і широко представленим в їх творчому арсеналі.

Метафора допомагає відтворити образ, даний не досвідом, а інтуїтивним відчуттям. Образ є важливим елементом у літературній практиці. Завдяки метафорі образ може реалізувати себе, розкрити своє єство та розширити смислове поле художнього тексту. У такому випадку художній текст є організатором символічної реальності. Відношення метафоричного простору до поетики, на думку М. Бахтіна, визначається таким чином, що поетика постає як естетика словесної творчості [3, 240]. Тому про поетику можна сказати, що вона є частиною теорії літератури, яка вивчає будову художніх творів за допомогою естетичних засобів.

У сучасному мистецтві художній текст поєднує у собі певні значення, цінності і норми, які присутні у художній реальності та мають свій вираз через відповідні художні конвенції. Художній текст свідчить про протікання духовно-практичного життя людини в "символічному всесвіті", де за кожним знаком, словом, звуком, жестом виявляються концентровані згустки значень, спресовані соціально-історичним часом і досвідом багатьох поколінь. Роль метафори полягає у розкритті сенсів художнього тексту, де сутність метафори відповідає порівнянню О. Лосєва: "В ній не можна побачити ані "ідеї" без "образу", ані "образу" без "ідеї" [5, 37].

Ефект народження нового значення вимагає збереження фундаменту, інакше ми втратимо послідовність, яка властива за своєю суттю художній реальності. Р. Рорті відзначає, що мова, що складається з одних метафор, була б просто дзюрчанням [8, 68]. Метафора не дозволяє наративу розпадатися в процесі того або іншого прочитання.

Метафора є органічним компонентом поетичного тексту, її вживання в інших видах дискурсу пов’ язано з тим, що і в них необхідно присутні елементи поетичного мислення і образного бачення світу. На думку польського дослідника С. Гайди, який вважає, що для загадок і прислів’їв, од і мадригалів, ліричних віршів і афористичних мініатюр, тобто для поетики в цілому, - метафора майже обов’язкова [10, 34]. Зв’язок поезії і метафори також підкреслює Н. Арутюнова, говорячи, що: "Саме визначення поезії іноді дається через апеляцію до метафори" [2, 17].

Ми думаємо, що знаємо що-небудь про самі речі, коли говоримо про дерева, фарби, сніг і кольори, насправді, ми володіємо лише метафорами речей, які абсолютно не відповідають своєму первинному єству. Метафору можна представити як впорядкований феномен символів, який має певну інтенцію.

Метафора є інструментарієм для поетичної творчості, який допомагає здійснити перехід, проникаючи з художньої у повсякденну реальність. На думку Д. Лакофа, її безпосереднє значення в поетиці полягає в тому, що вона переважно служить для розширення образного мислення [4, 395]. Поетична уява мандрує і перетворює речі, наповнює їх особливим, сугубим значенням і виявляє зв’язки, які навіть не підозрювалися, але завжди явно і неминуче оперували явищами дійсності. Тяжіння поезії до метафори пов’язано з екзистенцією самої поетики, оскільки поетика завдяки метафорі відштовхується від прямого значення повсякденності. Підтвердження цієї думки ми знаходимо у іспанського філософа Х. Ортеги-і-Гассета: "Там, де закінчується дійсна схожість, метафора починає випромінювати красу. І навпаки: будь-яка поетична метафора знаходить дійсну тотожність" [6, 72].

Дуже важлива діалектика метафори. Завдяки метафорі текст отримує можливість руху. Текст починає відкривати нові смислові цілі і починає так званий саморух. Вона ж накладає саморух на того, хто його сприймає. Тому текст - це не результат, а процес. Він є процесом саморозвитку, саморуху і сприйняття. Метафора - це двигун цього процесу, його мотор. В іншому випадку нічого зробити було б неможливо. Текст не підлягав би методу герменевтики, він би не інтерпретувався. Якщо текст рівний тільки самому собі, тоді цей текст не піддавався б інтерпретації. А якщо він не піддається інтерпретації, то він не може жити в інших культурах. Сприйняття "Гамлета" В. Шекспіра мало відрізняється від епохи Відродження і донині. Ось тому текст і інсценувався.

Творчість в поезії припускає особливу реальність, відмінну від реальності повсякденності. В естетичному значенні, творчість - це буттєвий процес, в якому буття знаходить свій осмислений і видимий прояв, а тому зображення має свою онтологічну структуру і має розумітися, виходячи з такого феномену, як репрезентація. Творчий пошук, не підкріплений теоретичним узагальненням художньої практики, часто стає нерезультативним. Слід зазначити, що естетика виступає цілісним критерієм істини і краси художньої онтології поетичного.

Художня практика - це практика піднесення світу. Способом розвитку поетики є збереження піднесеного, через що за поетикою зберігається статус художнього. Метафора в цьому значенні є виразом піднесеного. Можна відзначити, що в натуралізмі поетичне зникає. Виникає протокольна творчість, тобто фотографічна, яка, у свою чергу, позбавлена піднесеного.

Таким чином, метафора є тим "рятівним кругом", завдяки якому поетика має право на своє онтологічне буття, не занурюючись в пучину повсякденності. Слід також зазначити, що завдяки метафорі художній текст має концептуальну насиченість; ефект народження нового значення та сприяння послідовності; втілення естетичної логіки; дозволяє зберігати цілісність художнього твору навіть у процесі його прочитання.

Література:

Аристотель. О поэтическом искусстве / Аристотель ; под ред. Ф. А. Петровского. - М. : Гослитиздат, 1967. - 183 с.

Арутюнова Н. Д. Метафора и дискурс / Н. Арутюнова // Теория метафоры. - М. : Прогресс, 1990. - С. 5-32.

Бахтин М. М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике / М. М. Бахтин // М. М. Бахтин. Вопросы литературы и эстетики. - М. : Художественная литература, 1975. - С. 234-407.

Лакофф Дж.. Метафоры, которыми мы живем / Дж. Лакофф, М. Джонсон // Теория метафоры : сборник ; пер. с анг., фр., нем., исп., польск. яз. ; общ. ред. Н. Д. Арутюновой и М. А. Журинской. - М. : Прогресс, 1990. - С. 387-415.

Лосев А. Ф. Диалектика мифа / А. Лосев. - М. : Правда, 1990. - 215 с.

Ортега-и-Гассет X. Две великие метафоры / Х. Ортега-и-Гассет // Теория метафоры : сборник ; пер. с анг., фр., нем., исп., польск. яз. ; общ. ред. Н. Д. Арутюновой и М. А. Журинской. - М. : Прогресс, 1990. - С. 68-81.

Потебня А. А. Эстетика и поэтика / А. А. Потебня. - М. : Искусство, 1976. - 614 с.

Рорти Р. Случайность, ирония и солидарность ; Пер. с англ. И. В. Хестановой и Р. З. Хестанова / Р. Рорти. - М. : Русское феноменологическое общество, 1996. - С. 86.

Философия: в поисках онтологии : сборник трудов Самарской гуманитарной академии. - Самара : СаГА, 1998. - Вып. 5. - С. 211-228.

Харченко В. К. Функции метафоры : учеб. пособие / В. К. Харченко. - Воронеж : Воронеж. ун-т, 1992. - 87 с. - (Лингвистика).




Пошук по ключовим словам схожих робіт: