Наукова бібліотека України

Останні надходження

Loading
ЕКОЛОГІЧНА СВІДОМІСТЬ У ФОРМУВАННІ СИСТЕМИ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ: ДІАЛЕКТИКА ГЛОБАЛЬНИХ ТА ЛОКАЛЬНИХ ЗАСАД
статті - Наукові публікації

Лакуша Наталія Михайлівна, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії Київського національного університету будівництва та архітектури Червона Леся Миколаївна, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту вищої освіти АПН України

У статті аналізується глибока діалектичність процесу формування екологічної свідомості, основу якого складає єдність та боротьба суперечностей глобального та локального. Обґрунтовується необхідність вивчення та врахування особливостей цієї діалектичної взаємодії задля піднесення екологічної свідомості до рівня екологічної культури, що є запорукою становлення системи екологічної безпеки.

Ключові слова: екологічна свідомість, екологічна культура, екологічна безпека, глобалізація, діалектика.

The deep dialectics of forming of ecological mentality, basis of which is made by unity and fight of contradictions global and local, is analyzed. The necessity of study of features of this dialectical cooperation is grounded for increasing of ecological mentality to the level of ecological culture which is the condition of the ecological safety system becoming.

Keywords: ecological mentality, ecological culture, ecological safety, globalization, dialectics.

Думки про глобальну екологічну кризу та загрози з боку навколишнього середовища стали постійними супутниками повсякдення сучасної людини. Через засоби масової інформації постійно лунають попередження про неминучі екологічні лиха, техногенні катастрофи та кліматичні аномалії, руйнацію та зубожіння природних екосистем тощо. Це формує в людській свідомості стійкий образ хиткості, фатальної, неминучої хибності взаємовідносин між людиною і природою, які спричиняють тиск та породжують страх, що середовище існування врешті-решт стане непридатним для існування. Подібні невтішні враження про стан системи "людина-природа-суспільство" сьогодні стали постійним лейтмотивом життя сучасної особистості.

Тільки в другій половині ХХ ст. індустріальний світ почав усвідомлювати фундаментальність посталих екологічних проблем і виникло питання: скільки часу залишилось? Скільки років мине, допоки настануть трагічні наслідки недбалого ставлення до довкілля? Орієнтовним терміном на тому етапі було визначено останню третину поточного віку, кінець ХХ - початок ХХІ століття. Сьогодні ж, коли споживацькі тенденції природокористування залишились, в загальному, майже незмінними, а межу зазначеного тридцятирічного терміну перейдено, фатальний прогноз, нажаль, отримує свої підтвердження, що актуалізує проблему безпеки світових та національних спільнот як проблему безпеки в першу чергу екологічної. Екологічна безпека постає умовою як подальшого прогресу людства взагалі, так і розвитку кожної індивідуальної особистості зокрема.

В західному світі розв’язання проблем, пошук оптимальної стратегії розвитку системи "лю- дина-суспільство-природа", досягнення гармонізації відносин між її основними елементами активно привертають увагу не тільки науковців, але і численних міжнародних і національних організацій, знаходять своє вираження в конкретній практичній діяльності державних інститутів та інститутів громадянського суспільства. На фоні ж політичної і економічної ситуації, яка склалася в Україні, проблема стосунків з природним оточенням відкладається в побутовій свідомості на задній план, без огляду на їх нагальність та важливість. Увага держави та громадянського суспільства до проблем екологічної безпеки носить швидше декларативний, аніж діяльнісний характер.

Але небезпека руйнування підвалин життя людини в умовах екологічної кризи зростає і в Україні. Здійснюючи масштабні перетворення біосфери, людина перетворює умови власного існування в сучасному світі у життєво небезпечні, ризиковані, нестабільні та проблематичні як на світовому, так і на локальному рівні. За таких обставин виникає потреба в напрацюванні нових теоретичних, методологічних та соціально-філософських засобів аналізу сучасної екологічної кризи.

Сучасний етап розвитку цивілізації характеризується як потужними ризиками від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, в тому числі глобального масштабу, так і відсутністю адекватної рефлексії суспільства взагалі і професіоналів різних галузей господарства зокрема на екологічну ситуацію, що склалася наразі у світі. Глобальна екологічна криза є відображенням глибинної кризи культури, вихід із якої вбачається у впровадженні екологічного імперативу взаємодії суспільства та природи.

Тож, для українського суспільства проблема формування екологічної свідомості є нагальною, і у найближчих десятиліттях вона повинна стати найважливішим фактором його розвитку, що й обумовлює актуальність філософських розвідок подібного спрямування.

Говорячи про наукову розробку проблематики екологічної свідомості та екологічної безпеки, в першу чергу варто згадати праці видатних філософів і природознавців. Зокрема, це праці представників Римського клубу - Е. Ласло, Д. Медоуза, М. Месарович, Е. Пестеля, А. Печчеї, Дж. Форрестера, що були присвячені осмисленню екологічної проблеми як глобальної, прогнозуванню поведінки екологічних систем, глобальної моделі розвитку людства і природи в їх єдності; праці Б. Коммонера, в яких розглядались екологічні закони взаємодії суспільства і природних систем; роботи Ю. Одума, що характеризували суттєві ознаки сучасної екологічної ситуації та її кризового стану; дослідження А.Гора, Г. Коля, Ф. Міттерана, які звертали увагу на політичні аспекти розв’язання екологічних проблем; розробки Р. Фоулі, який опікувався екологічними аспектами еволюції людини, а також Е. Тейлора, Г. Спенсера, О. Шпенглера, А. Тойнбі, що розробляли антропологічну концепцію дослідження різноманітних культур, традицій, цінностей людських спільнот [1].

Проблема взаємодії суспільства та природи знайшла детальне висвітлення в роботах таких вітчизняних науковців як Ф. Вольвач, С. Дерябо, М. Дробноход, М. Кисельов, В. Крисаченко, Л. Лук’янова, М. Мойсеєв, О. Плахотник, Г. Пустовіт, Г. Філіпчук, М. Хилько та інші. Докладно проблема екологічної культури висвітлена у працях В. Андрущенка, Г. Бачинського, В. Вернадського, П. Водоп’янова, Ф. Гіре- нка, Е. Гірусова, М. Голубця, А. Горєлової, В. Горшкова, А. Гродзинського, Л. Губерського, Л. Гумільова, І. Добронравової, В. Зубакова, Р. Карпінської, В. Кутирьової; В. Лук’янця, А. Назаретян, І. Огородника, І.Пригожина, М. Реймерса, С. Родіна, З. Самчука, П. Сорокіна, І. Стенгерса, Е. Янча та інших [1, 3]. Також дотичними для проблематики екологічної безпеки та екологічної свідомості є роботи Г. Виноградова, Е. Семенюка, Т. Туниці, Ю. Туниці та ін., присвячені питанням глобалізації [6; 8].

При постановці проблеми варто конкретизувати: екологічна безпека як базова складова безпеки взагалі є проблемою глобальною, як і екологічна криза, але в той же час вона не може розглядатись виключно в глобалізаційному контексті, адже локальний вимір даних феноменів та проблем є не менш важливим. Глобальні і локальні аспекти в екологічній безпеці мають свою специфіку та знаходяться у діалектичній взаємодії.

Умовою становлення системи екологічної безпеки в суспільстві є належний розвиток екологічної свідомості. Вищою ж стадією екологізації свідомості, як відомо, є екологічна культура [2], а бути людиною екологічної культури означає поважати та жити за законами Природи, сприймати їх як належне, не намагаючись іти всупереч, руйнуючи все на своєму шляху. Але людина екологічної культури - це майбутнє, а реальність сьогодення - боротьба за екологічну безпеку [2].

Уможливити формування дієвої системи екобезпеки може лише належний рівень екологічної свідомості громадян, а громадяни - це в першу чергу особистості національні. Тож, маємо усвідомити, що якими б глобальними не поставали екологічні проблеми та їх причини, вирішення їх на теренах кожної окремої держави має ґрунтуватись на особливостях культури та свідомості національної.

Мета статті - окреслити перспективи формування екологічної свідомості громадян як підґрунтя створення національної системи екобезпеки в умовах глобалізаційних впливів.

Звертаючись до розгляду проблематики взаємодії людини і природи, подолання її сучасного деструктивного характеру, варто згадати таке суспільне явище, як глобалізація. Глобалізація у загальному розумінні означає рух певних явищ (сторін дійсності) до загальнопланетарного рівня, надання їм гранично широкого, всесвітнього характеру, без обмеження того, яких саме явищ або сторін. Це робить можливим використання глобалізації як важеля і економічного, і соціального, і політичного тиску на всі народи світу з боку певних могутніх сил, проти чого так активно і цілком виправдано протестують антиглобалісти. Становлення людства як цілісного, відносно єдиного суб’єкта глобального щабля діяльності було детерміноване низкою складних соціально-економічних, політичних, ідеологічних та культурних процесів ХХ ст.

Цьому сприяли, з одного боку, досягнення науково-технічної революції (широке впровадження прогресивних технологій, новітніх засобів транспорту та зв’язку, комп’ютеризація та інформатизація суспільства, освоєння космосу). Але чимало дослідників вбачають саме в експансії технологій, спрямованих на задоволення всіх бажань людини, а не лише її нагальних потреб, витоки сучасної екологічної кризи [5, 120].

Перетворення людини з Homo sapiens - людини розумної на Homo consumens - людину споживаючу поставило сучасну людину в повну залежність від гедоністичного принципу задоволення своїх споживацьких інтересів. Споживацька істерика, яка з головою захлеснула людину, згубно позначилась на її системі цінностей і пророкує драматичний кінець як для зовнішньої природи, так і для внутрішнього світу людини [5, 120].

З іншого боку, поступово загострюються ресурсно-економічні, екологічні, демографічні та інші проблеми світової спільноти, що почали сприйматися як глобальні проблеми сучасності. Сутність процесу глобалізації полягає у тому, що людство (попри всю його роз’єднаність) дедалі більше усвідомлює себе інтегральним, єдиним у своїй внутрішній різноманітності суб’єктом всесвітньо- історичної творчості. До рівня глобалізації світова спільнота мала піднятися, дозріти у своєму загальному розвитку, і це був довгий шлях [6].

Тож, разом зі своїм негативним забарвленням, глобалізація може бути і чинником явно позитивного характеру, конструктивно-творчої спрямованості стосовно всього людства як системної цілісності.

Але для вироблення світоглядного підґрунтя все ж потрібно простежити логічний ланцюжок. Науково-технічний прогрес і індустріалізація суспільства, що постали як результат невпинного прагнення людини задовольнити максимум власних бажань, навіть найбільш примхливих, призвели до формування процесу обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що вийшов за межі державних кордонів і з 60-х рр. ХХ ст. набув форм постійного й неухильно зростаючого міжнародного переплетіння національних економік. Даний процес розгорнувся як посилення потоків чотирьох "і": інвестицій, індустрій, інформації та індивідів [7], які, стрімко рухаючись у напрямку примноження капіталу та реалізації бажань, почали змивати на своєму шляху природу, що відігравала роль безправної, німої їх виконавиці. Це було становлення західної індустріальної цивілізації, що ствердило "експлуатацію природи як звичайну діяльність та надало людині необмежене задоволення потреб з огляду на пануючу форми свободи" [5].

На думку Є. Маруняк, еволюція глобалізації в кожному стані єдиної хроноструктури набувала нової якості, залишаючись незмінною за своєю об’єктивною суттю. Поступово розгортаючись, глобалізація постала як низка певних часових періодів, що в результаті призвели до торжества науки, техніки й капіталу та апофеозу розкріпачення свідомості людини як обоюдного ствердження можливості і права людини задовольняти будь-які примхи, використовуючи природу. В контексті цього можна виділити наступні часові періоди (етапи) глобалізації як процесу:

Зародження процесів глобалізації у епоху Великих географічних відкриттів, на що вказують, насамперед, масштаби просторових зрушень у сфері торгівлі, формування зв’язків між віддаленими територіями різної матеріальної культури.

Глобальні зрушення пов’язані з промисловим переворотом в країнах Західної Європи (кінець XVIII ст.), закладенням основ розвитку індустріального суспільства [4]. Цей індустріальний етап уможливлюється, насамперед, в результаті диференціації праці, що привів до появи міст, де починає розвиватись промислове виробництво. Для нього характерним стають створення штучної абіотичної реальності і її включення в кругообіг природних речовин; селективний антропогенний тиск на природу; наявність тотальних екокриз, які призвели до зникнення цілих біогеоценозів і порушення цілісності со- ціоприродної системи, спричинили подальше глобальне зрушення в системі "суспільство-природа" [1, 8] .

Сучасний стан процесів глобалізації, що розпочався у другій половині ХХ ст., що постає як послідовність екстенсивного (друга половина 40-х - 70-ті рр.) та інтенсивного ставлення до оточення (з 80-х рр.) [4, 5]. Цей етап (постіндустріальний) характеризується поступовим зростанням впливу на біосистему "другої природи", акумуляційним ефектом негативних наслідків людської діяльності, надмірним тиском сучасних флуктуацій, що спричинили втрату стійкості біоти. Зовнішня природа перетворилася у сировинний блок системи, а внутрішня природа, тобто біологічна основа людського організму, зазнає виснаження і вичерпання своїх захисних функцій. В результаті невідповідності складових системи спостерігається постійне збільшення обсягу штучного середовища у довкілля, знижуються біологічні механізми адаптації людини; культура тяжіє до технокультури, завдаючи тим самим збитки духовності людини. Супроводжує цей дисбаланс факт залежності багатьох життєвих функцій сучасної людини від технічних засобів [1, 8].

Тож поступово екологічна криза, що виникла як наслідок, була усвідомлена згуртованою, інтегрованою у своєму невпинному споживацькому прагненні світовою спільнотою як глобальна проблема, яка вимагає глобальних (і в сенсі масштабу, і в сенсі суб’єктів) планів та дій, оскільки скоро унеможливить саме існування людства.

Бачимо, що хвиля споживацької істерії індустріального суспільства, яка породжує екологічну кризу, та хвиля глобалізації як феномен, основний корелят розгортання цього суспільства є паралельні, взаємодоповнюючі і, входячи у резонанс, органічно посилюють одна одну. Глобалізація та екологічна криза взаємообумовлені, корелюючі явища, тому сумнівно розв’язати останню засобами першої, тобто шляхом формування глобальної екологічної свідомості.

Вбачається, що тільки апеляція до аглобальних, первинних, корінних, окремих, національних, етнічних, історично усталених форм узагальнення належних типів взаємодії людини, суспільства і природи дасть підґрунтя для формування екологічної свідомості та побудови дієвої системи екологічної безпеки для кожної національної спільноти. Глобалізоване суспільство має їх тільки взаємоузгодити.

Звісно, глобалізація як тенденція вимагає побудови загальної світової концепції екобезпеки і пропонує для вирішення спільної проблеми зусилля та ресурси всього глобалізованого суспільства, але з діалектичної точки зору це не дасть результату, оскільки, як було зауважено, глобалізація та екологічна криза - процеси односпрямовані.

Як зазначає О. Крамна, аналіз екологічної культури та екологічної безпеки обов’язково має враховувати просторово-часові аспекти. Для населення конкретної країни з певним рівнем соціально- економічного розвитку, зовнішніми зв’язками з іншими державами, рівнем освіченості населення, історико-культурними традиціями, релігійними віруваннями характерні екологічні цінності та пріоритети в конкретний історичний період [2].

Тож, про яку глобальну екологічну свідомість йдеться? Звісно, глобальна світова спільнота, інтегруючи в своєму складі наукові, технічні, економічні ресурси та здобутки, може виокремити та конкретизувати параметри, критерії ефективності екологічної безпеки, розробити практичні заходи подолання кризи, надати фінансування, створити єдину екологічну політику, програму, кодекс тощо. Це те, що стосується сприйняття та врятування природи як матеріального феномену. Наприклад, перехід до сталого розвитку відбувається за допомогою цілеспрямованої екологічної політики. Засобами реалізації такого переходу стають державні інструменти екологічної політики. У першу чергу - це активне впровадження і послідовне зміцнення природоохоронного законодавства, перехід до енерго- і ресурсозберігаючих моделей виробництва, поширення екологічної освіти і виховання. Велику роль у розробці питань міжнародної екологічної політики відіграють міжурядові організації - ООН, ЮНЕП, ЮНЕСКО, Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів, Всесвітня організація охорони природи, Римський клуб і т. д. [3, 6]

Але в основі цього процесу як база, як світоглядне підґрунтя, без якого не можлива жодна практична діяльність, має лежати екологічна свідомість - розуміння природи як самоцінного духовного феномену, емоційно-дбайливе ставлення до всього живого. Подібний ідеальний, духовний конструкт не може бути глобальним, він може бути збудований тільки на міцному фундаменті самобутної національної духовної спадщини кожного окремого народу.

Окрім того, системний аналіз сучасної екологічної ситуації приводить до розуміння значення побутових уявлень про щоденні, профанні форми взаємодії з природним оточенням, оскільки врешті- решт саме ці уявлення мають визначальне значення у розвитку антропогенних криз як на мікро-, так і на макрорівні, що також актуалізує відвертання від глобального, та звернення до національного, етнічного в процесі формування екологічної свідомості як підґрунтя системи екобезпеки.

При розгляді перспектив та шляхів гармонізації взаємин людини і природи на перший план виходить екологізація виробництва. Володіючи потужними засобами технічного прогресу в інформаційному суспільстві, людство своєю діяльністю не повинно порушувати основні природні процеси, їхню рівновагу, що, безумовно, має глобальний контекст. Але філософське розуміння "гармонізації" з природою базується на моральній основі ставлення людини до світу, і це ставлення може бути лише глибоко національним, локальним. Дії мають бути організовані в напрямку перетворення основ взаємодії людини з природою в дусі моральної відповідальності, гуманізму, етики помірності, потрібні зміни в сфері цінностей людини. Зміна світогляду має привести до гармонізації взаємовідносин людини і природи, до сталого розвитку. Тільки з розвитком екологічної свідомості, екологічної культури, виховання і освіти можливо рішення екологічних проблем, а дані процеси мають формуватись і розгортатись, в першу чергу, в національній площині.

Тож, взагалі, можна накреслити такі шляхи і умови свідомої побудови взаємовідносин між людиною і природою в глобалізованому світі:

становлення політичних систем, що сприятимуть участі широких мас населення в прийнятті рішень, що стосуються природоперетворюючої діяльності;

створення систем спеціальних законодавчих актів щодо навколишнього середовища і екологізація інших законодавчих актів, пов’язаних зі споживанням природних ресурсів;

орієнтація технологічної системи на високі і сумісні з біосферою технології;

створення систем збору даних про екологічні порушення і забруднення середовища;

формування освітніх систем, що формує індивідуальну і суспільну екологічну свідомість;

міжнародне співробітництво, що забезпечує сталий розвиток взаємовідносин людини і природи;

створення і впровадження екологічно безпечних технологій в усіх галузях народного господарства, здатних забезпечити економічний прогрес без супутньої деградації природного середовища; перспективні розробки з відновлення екосистеми планети, пов’ язані, насамперед, з пошуком альтернативних енергетичних джерел, залучення яких в енергетичний кругообіг соціуму дозволить позбутися порушення екологічного балансу природи [3].

Але подібні глобальні практичні заходи та розробки мають базуватись на міцному світоглядному підґрунті, яким може стати тільки локальна національна екологічна свідомість, специфічна для кожної окремої держави.

Розв’язання глобальних екологічних проблем передбачає екологічну моральність, екологічну культуру, екологічну політику, екологічні знання, розумні потреби щодо природи, мудрість і гуманність усіх рішень і вчинків стосовно навколишнього середовища, що втілиться у діяльності кожної окремої людини. XXI сторіччя передбачає розвиток нової ментальності людини, осердям якої є цінності гуманізму, а саме: нове екологічне мислення, екологічна культура, екологічна етика, відповідальність за свої вчинки перед майбутніми поколіннями, що є важливим аспектом ідеї сталого розвитку суспільства [3, 9-11].

Всі ці ідеальні конструкти як елементи свідомості людини можуть бути сформовані лише в рамках національної належності кожної конкретної свідомості, спираючись на усталені духовні традиції побудови гармонійних стосунків з природою попередніх поколінь.

Очевидним зі змісту статті є те, що концепція екобезпеки у кожній державі має бути побудована відповідно до глобальних вимог, згідно з міжнародними стандартами, відповідати загальним критеріям, а її зміст визначить екологічна свідомість, яка не в кількісному (рівень), а якісному (риси) вимірі буде глибоко національною. Тож, постає питання для подальших досліджень: якою ж має і може бути українська екологічна культура? На чому вона ґрунтуватиметься? Які характерні риси традиційної духовності української нації визначать її?

Література:

Гончаренко М. М. Екологічна криза як чинник трансформації соціоприродної системи : автореферат дис. на здобуття наук. ступ. канд. філос. наук: спец. 09.00.03 "Соціальна філософія і філософія історії" / М. М. Гончаренко. - К., 2005. - 20 с.

Крамная О .В. Соотношение понятий "экологическая культура" и "экологическая безопасность" /О.В. Крамная // Культура народов Причерноморья / Крымский научный центр Национальной академии наук Украины (Симферополь), Таврический национальный университет им. В. И. Вернадского (Симферополь), Межвузовский центр "Крым" (Симферополь). - Симферополь : Межвузовский центр "Крым", 2005. - № 73. - 158-161.

Лакуша Н. М. Ідея сталого розвитку в контексті екологічних проблем (соціально-культурний та пра- ксеологічний аспекти) : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. філос. наук: спец. 09.00.03 "Соціальна філософія та філософія історії" / Н. М. Лакуша. - К., 2005. - 18 с.

Маруняк Є. О. Вплив процесів глобалізації на розвиток регіонів України : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. геогр. наук: спец. 11.00.02 "Економічна та соціальна географія"/ Є. О. Маруняк. - К., 2005. - 20 с.

Романова О. М. Класифікація детермінант формування екологічної свідомості [Електронний ресурс] /О. М. Романова. - Режим доступу : http://librar.org.ua/sections_load.php?s=philosophy_psychology&id=320&start=3

Семенюк Е. П. Глобалізація: світло та тіні реального розвитку людства [Електронний ресурс] / Е. П. Семенюк, Г. І. Виноградов. - Режим доступу : http://eprints.zu.edu.Ua/90/1/03seprrl.pdf

Слющинський Б. Глобалізація та субкультури. Теоретичні засади соціологічного аналізу [Електронний ресурс] / Б. Слющинський. - Режим доступу: http://www.viche.info/joumal/1261/

Туниця Ю. Діалектика глобалізації в контексті екологічного імперативу / Ю. Туниця, Е. Семенюк, Т. Туниця // Вісник НАН України. - 2008. - №2. - С. 8-23.




Пошук по ключовим словам схожих робіт: