Наукова бібліотека України

Останні надходження

Loading
ОСОБЛИВОСТІ ПРЕД'ЯВЛЕННЯ ДЛЯ ВПІЗНАННЯ ЗА УЧАСТЮ НЕПОВНОЛІТНЬОЇ ОСОБИ
статті - Наукові публікації

М.В. Авраменко, експерт Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України на Донецькій залізниці

Розглянуто особливості проведення пред'явлення для впізнання за участю неповнолітньої особи, досліджено психологічні аспекти суб'єктів впізнання, надано рекомендації з метою недопущення найпоширеніших проблемних ситуацій, які трапляються під час проведення вказаної слідчої дії.

Ключові слова: пред'явлення для впізнання, тактика слідчих дій, суб'єкти впізнання, особливості проведення впізнання за участю неповнолітніх.

Робота з неповнолітніми завжди характеризувалася особливою складністю. Через вікові особливості неповнолітні схильні до всього нового і доволі критично ставляться до всього застарілого. Через несформовану психіку вони не завжди розуміють усього, що з ними відбувається, тому слідчому важко розраховувати на їхні правдиві свідчення.

Проблему пред'явлення для впізнання за участю неповнолітніх висвітлювали Р.С. Бєлкін, О.Ф. Зеленський, В.Ю. Шепітько, М.Г. Щербаковський. Проте не всі особливості цієї проблеми повною мірою розкриті у науковій літературі.

Впізнання людиною будь-якого об'єкта є однією з форм ідентифікації, за якої відбувається порівняння уявного образу об'єкта із цим об'єктом у натурі. Ця форма ідентифікації регламентується ст. 174 - 176 Кримінально-процесуального кодексу (далі — КПК) України.

Пред'явлення для впізнання — слідча дія, що полягає у пред'явленні свідкові чи іншій особі об'єктів, які вони спостерігали раніше, з метою встановлення їх тотожності або групової належності [1, с. 79].

Таким чином, сутність впізнання об'єкта полягає у його ідентифікації за чуттєво-конкретним відображенням, що збереглося у пам'яті особи, яка впізнає. Тому на нього поширюються загальні положення теорії ідентифікації, що дозволяють правильно організувати, здійснити порівняння й оцінити доказовість одержуваного у результаті висновку.

Пред'явлення для впізнання є важливим процесуальним засобом отримання інформації під час розслідування різноманітних злочинів.

Суб'єктами впізнання можуть бути свідки, потерпілі, підозрювані та обвинувачені, у тому числі й неповнолітні особи.

Науковою основою зазначеної вище процесуальної дії є положення філософії про впізнаваність та індивідуальність об'єктів матеріального світу.
Криміналістика, базуючись на досягненнях психологічної науки, довела принципову можливість правильного сприйняття та запам'ятовування властивостей і ознак об'єктів, їх адекватного відтворення, отримання достовірного висновку на основі раніше сприйнятих і відтворених ознак об'єктів. Встановлено, що успіх впізнання залежить від умов сприйняття, особистих якостей особи, яка впізнає, кількості виявлених індивідуальних ознак об'єкта.

Інформаційною основою пред'явлення для впізнання є ознаки образу певного об'єкта, сприйняті особою, яка впізнає, ознаки об'єкта, що перевіряється, ідентифікаційна інформація, отримана фахівцем, модель ідеального сліду зображення, відтворена особою, яка впізнає, її висновки стосовно збігу образу, що раніше спостерігався, і схожих об'єктів, що пред'являються [2, с. 425].

Готуючись до проведення пред'явлення для впізнання за участю неповнолітніх та аналізуючи отриману інформацію, слідчий повинен враховувати особливості їх сприйняття і запам'ятовування, на підставі чого вирішувати питання щодо доцільності проведення цієї слідчої дії.

При цьому неповнолітній може виступати як у ролі особи, що впізнає, так і у ролі особи, яку впізнають.

Практика свідчить, що сприйняття зовнішності людини малолітнім свідком (потерпілим), як правило, неточне. Значну увагу він насамперед звертає на помітні прикмети, одяг, емоційно-експресивні поведінкові особливості (наприклад, діти віком від 3 до 6 років сприймають та запам'ятовують більш яскраві кольори).

Гірше неповнолітніми запам'ятовуються риси обличчя, а зріст людини в їхній уяві, як правило, збільшується. Змішуються поняття «молодий» та «літній»: діти 3 - 7 років людину віком старше 30 років частіше називають літньою, тоді як підліток вже зможе вказати її приблизний вік. Тому під час впізнання неповнолітніми часто трапляються помилки [2, с. 425].

Сприйняття школярів молодшого шкільного віку відрізняється більшою диференціацією кольору, розміру, форми об'єкта, деталізацією об'єктів у процесі спостереження. Вони краще вирішують завдання, пов'язані з можливістю дії з предметами, надають перевагу демонстрації замість словесного опису подій. Вільна розповідь таких свідків про подію відрізняється дискретністю, подія розчленовується на частини без встановлення взаємозв'язків між ними. Для них більш доступною є операція аналізу, аніж синтезу. Як свідчать дослідження, дитина більш здатна відділити елементи від цілого, аніж об'єднати те, що траплялося в її досвіді розділеним. Крім того, школярі молодшого шкільного віку легше знаходять відмінність, аніж схожість (нерідко вони не можуть порівняти, якщо їхню увагу не звернено на конкретні параметри для цього), легше абстрагують окремі властивості предметів, аніж їх зв'язки та відносини. До значущих моментів події вони вносять другорядні елементи [3, с. 79].

Ураховуючи зазначені вище особливості проведення впізнання за участю неповнолітніх, не рекомендується проводити вказану слідчу дію за наявності таких факторів:

якщо неповнолітній є потерпілим. За цих обставин зустріч з особою, яка вчинила злочин, може негативно вплинути на психіку дитини. І хоча у процесі проведення впізнання дитина знаходиться у невербальному спілкуванні із злочинцем, проте на психологічному рівні це може вплинути на остаточний результат впізнання. Тому якщо існує потреба у проведенні такого впізнання, то його слід проводити поза візуальним спостереженням;

якщо неповнолітній є малою дитиною, що слабко запам'ятовує, перекручує риси обличчя людини, інші ознаки її зовнішності, що може призвести до того, що при впізнанні вона або зовсім не вкаже на особу злочинця, або вкаже на статистів, оскільки слідчий підбирає їх так, щоб між ними не було істотних відмінностей;

якщо неповнолітній є школярем молодшого шкільного віку, який цю слідчу дію швидше за все сприйме як завдання, за яке він оцінюватиметься (це відбувається на підсвідомому рівні, через «шкільне сприйняття»), що може ввести його у стресовий стан та призвести до розгубленості [4, с. 270 - 271].

Крім того, на думку деяких учених, за відсутності крайньої необхідності для того, щоб уникнути травмування психіки дітей, небажано пред'являти їм для впізнання трупи або фотознімки трупів.

Як свідчать наукові дослідження, здатність відтворювати сприйняте з'являється у людей ще у ранньому дитячому віці — діти дошкільного віку запам'ятовують і відтворюють прості казки, вірші, пісеньки. Проте опис добре знайомих об'єктів та тих, які вони спроможні впізнати, викликає у них великі труднощі.

Особливо складно отримати від малолітніх відомості та прикмети встановлюваної особи і взагалі словесний портрет особи. Діти часто не можуть описати не тільки окремі ознаки зовнішності (розміри, контури, форму окремих частин тіла), а й загальні ознаки (зріст, статура, вік).

Крім того, не можна ігнорувати і ту важливу обставину, що діти набагато частіше за дорослих помиляються у впізнаванні.

Характеризуючи цю ситуацію, М.М. Коченов і Н.Р. Осипова дійшли висновку, що у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку недостатньо розвинуте відчуття впізнання, що відповідно призводить до серйозних помилок у цій дії.

Впізнання предметів малолітніми також має свої особливості. Якщо дитині від 3 до 7 років, то цю слідчу дію не варто проводити, тому що у цьому віці дитина ще не може вказати точні ознаки предмета, за якими вона його впізнає, оскільки ще не знає семантики слів, визначення понять і термінів. А кримінально-процесуальне законодавство вимагає вказування тих ознак, за якими впізнано предмет [5, с. 448].

Починаючи з молодшої шкільної групи (від 7 років), неповнолітні вже можуть вказувати на характерні ознаки предмета, його особливості. Головне полягає у тому, що вони розуміють значення слів, якими вони користуються при описі.

Одним з важливих питань проведення впізнання є питання про доступний вік неповнолітніх, що залучаються як статисти — особи, які пред'являються для впізнання спільно з особою, яку впізнають. Відповідно до ч. 2 ст. 174 КПК України однією з вимог до таких осіб є їх зовнішня схожість. Відсутність у статті зазначення інших характеристик осіб (вік, психологічний стан) дає привід, з одного боку, стверджувати, що такими суб'єктами можуть бути і малолітні, а з другого боку — висловити певні сумніви з цього приводу.

Зрозуміло, що для дітей їхня зовнішня схожість (зріст, статура тощо) знаходиться у прямій залежності від віку. Наприклад, дитина 5 - 7 років має істотні зовнішні відмінності від дитини 11 - 13 років і навіть від 8 - 10-річного підлітка. Тому у разі потреби пред'явлення для впізнання, наприклад, 11-річного свідка або потерпілого, виконуючи вимогу ч. 2 ст. 174 КПК України, доведеться запросити статистом дитину віком 10 - 12 років [6, с. 156].

Слід також мати на увазі необхідність узгодження участі неповнолітнього з його законним представником.

На підставі зазначеного вище, враховуючи особливості участі неповнолітніх у проведенні впізнання, слід усвідомити, наскільки необхідне у кримінальному процесі пред'явлення для впізнання за участю неповнолітнього. Можливо, доцільно обмежитися лише пред'явленням фотографії неповнолітнього свідка, потерпілого або особи, яка вчинила заборонене кримінальним законом діяння, до досягнення нею віку, з якого настає кримінальна відповідальність. При цьому як основну причину, що унеможливлює пред'явлення дитини для впізнання наочно, слід розглядати її малолітній вік. Такий підхід дозволить захистити від залучення до провадження по кримінальній справі малолітніх, які не мають до неї жодного відношення, при цьому не погіршуючи, а навіть у деяких випадках підвищуючи достовірність результатів проведеної слідчої дії [6, с. 103 - 104].

Таким чином, проведення пред'явлення для впізнання за участю неповнолітнього як у ролі особи, яка впізнає, так і у ролі особи, яку впізнають, не є слідчою дією, результати якої стали б неспростовним доказом і сприяли б встановленню об'єктивної істини у справі. Таке пред'явлення необхідно проводити тільки у виняткових випадках:

у разі неможливості встановлення обставин, що мають важливе значення для справи, без залучення неповнолітнього або за допомогою інших доказів;

у разі наявності у неповнолітньої особи здатності правильно сприймати обставини, що мають значення для справи;

у разі наявності у неповнолітньої особи здатності запам'ятовувати і впізнавати предмети або зовнішність людини, уміти за допомогою термінів і понять вказувати, за якими саме ознаками вона впізнає.

Список використаної літератури

Белкин Р.С. Тактика следственных действий / Р.С. Белкин, Е.М. Ливщиц. — М., 1997. — 176 с.

Щербаковский М.Г. Криминалистика: пособие по подготовке к государственному (выпускному) комплексному экзамену / М.Г. Щербаковский. — Харьков : Прометей-Пресс, 2004. — 244 с.

Шепитько В.Ю. Криминалистика : курс лекций / В.Ю. Шепитько. — Харьков : Одиссей, 2003. — 254 с.

Ананьев Б.Г. Теория ощущений / Б.Г. Ананьев. — Л. : Изд-во Ленингр. гос. ун-та, 1961. — 238 с.

Зеленский А.Ф. Криминалистические и уголовно-правовые аспекты неосознаваемой психической деятельности / А.Ф. Зеленский // Советское государство и право. — 1984. — № 9. — С. 54 - 56.

Баев О.Я. Тактика следственных действий : учебн. пособ. / О.Я. Баев. — Воронеж : Изд-во Воронеж гос. ун-та, 1992. — 208 с.




Пошук по ключовим словам схожих робіт: