Наукова бібліотека України

Останні надходження

Loading
ПРАВОВІ ТА НАУКОВІ ПІДСТАВИ ВИКОРИСТАННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ ЗАСОБІВ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ ЗЛОЧИНІВ
статті - Наукові публікації

М.В. Перебитюк, кандидат юридичних наук, доцент кафедри криміналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка К.Б. Лизун, студентка Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Викладено правові та наукові підстави використання наукових методів і технічних засобів під час розслідування та розкриття злочинів, надано пропозиції щодо уточнення норм Кримінально-процесуального кодексу України з цих питань.

Ключові слова: наукові методи, технічні засоби, правомірність і допустимість використання технічних засобів.

Стан криміногенної злочинності, що з роками зазнає суттєвих змін, потребує не тільки активізації профілактичних заходів, а й подолання нестабільності право- застосовної практики, відтоку кадрів зі слідчих та оперативно-розшукових підрозділів і недостатнього технічного забезпечення, потребує переосмислення стану й нових шляхів оптимізації діяльності правоохоронних органів, а також розробки дієвих заходів протидії злочинності.

Обов'язковою складовою успішного проведення попереднього і судового слідства є науково-технічні засоби, які використовуються для фіксації слідчих і судових дій. Аналіз отриманих за їх допомогою додаткових даних дозволяє не тільки уявити конкретну картину злочину, а й визначити подальший напрям розслідування, необхідні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи, а також криміналістичні методи та науково-технічні засоби для збирання нових даних тощо.

Вибір методів, що застосовуються під час розслідування, зумовлюється розмаїттям форм і закономірностей відображення злочинних дій у навколишньому середовищі — одні методи застосовуються для виявлення, закріплення чи дослідження предметів, речовин і матеріально фіксованих, різних за походженням слідів (ніг, рук, злому перешкод, транспортних засобів тощо), інші — для фіксації інформації у формі показань свідків, потерпілого, підозрюваного і звинуваченого. Перший різновид методів ґрунтується на даних природничих і технічних наук, які вивчають закономірності взаємодії різних матеріальних об'єктів і форм їх відображення. У систематизованому вигляді вони становлять основний зміст трасології, балістики, почеркознавства та інших розділів криміналістичної техніки. Другий їх різновид ґрунтується на даних фізіології, психології та логіки, і тому належить до
змісту переважно криміналістичної тактики. Методи і технічні засоби завжди взаємозалежні. Застосування їх у слідчих діях повинно відповідати як кримінально- процесуальним вимогам, так і методологічним положенням криміналістики, а також сприяти досягненню правової мети встановлення істини в кримінальному процесі. Тому методи і прийоми повинні забезпечувати повноту, всебічність та вірогідність дослідження відповідних обставин події, що підлягають доведенню у процесі досудового розслідування, а потім і при судовому розгляді кримінальної справи.

Будь-який технічний або тактичний прийом, метод чи технічний засіб, що не відповідає зазначеним кримінально-процесуальним та криміналістично-методологічним вимогам, при проведенні дізнання і досудового слідства застосовуватися не може. Певні вимоги до технічних і тактичних прийомів та методів криміналістики зумовлюються також особливостями об'єктів і завдань пізнавальної діяльності при розслідуванні злочинів, а саме:

суспільна небезпека події, ретроспективний характер пізнання обставин її здійснення, необхідність пошуку і вивчення різних за походженням та природою джерел інформації та їх зв'язків з учиненим злочином;

ситуаційний і різноаспектний характер процесу пізнання, а також вплив на нього багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів;

регламентація процесуальних дій, спрямованих на виявлення, фіксацію, дослідження обставин і відображень злочину, а також їх результатів і доказів встановлювання.

Усі прийоми, методи і технічні засоби повинні відповідати вимогам кримінально-процесуального законодавства [7, с. 200]. У Кримінально-процесуальному кодексі України (далі — КПК) визначено:

форми використання методів і науково-технічних засобів на досудовому слідстві й у судовому розгляді кримінальних справ (слідчі дії, залучення фахівців, проведення експертиз);

основні вимоги, яким вони повинні відповідати (правомірність і допустимість їх застосування, забезпечення дотримання передбачених законом прав та гарантій учасників кримінального процесу, вірогідність результатів застосування, безпека тощо);

коло учасників слідчих (судових) дій, їх права та обов'язки;

порядок перевірки та оцінки отриманих фактичних даних;

використання отриманих даних при доведенні істини у справі.

Самостійною процесуальною формою застосування методів і науково-

технічних засобів у практиці розслідування злочинів є криміналістичні та інші види експертиз. У практиці судово-експертних установ на сьогодні широко застосовуються фізичні, фізико-хімічні, хімічні та інші методи дослідження, різні за принципом дії та можливостями науково-технічні засоби, які дозволяють встановлювати структуру, якісний і кількісний склад різних за походженням і природою об'єктів, вирішувати інші пізнавальні завдання. До таких науково-технічних засобів належать, наприклад, хроматографи, світлофільтри, фотометри, спектрографи, стереоскопічні, інструментальні і порівняльні мікроскопи, апарати для дослідження в ультрафіолетових, інфрачервоних і рентгенівських променях тощо.

Різноцільовий характер криміналістичних методів і науково-технічних засобів, що застосовуються під час розкриття та розслідування злочинів, їх постійний розвиток та удосконалення на основі нових досягнень науки і техніки ускладнюють наведення повного переліку в кримінально-процесуальному законодавстві та докладне визначення в його нормах порядку і умов їх застосування слідчим, фахівцем, експертом та судом. На сьогодні правові основи застосування спеціальних знань, криміналістичних методів і науково-технічних засобів у КПК чітко не визначено. Зокрема, у ст. 114 КПК передбачено право слідчого при провадженні різних слідчих дій використовувати машинопис, звукозапис, стенографування, фотографування, кінозйомку і відеозапис. В інших нормах, наприклад, у ст. 85-1, зазначено основні правила застосування звукозапису при провадженні досудового і судового слідства, а у ст. 85-2 — кінозйомки та відеозапису при провадженні слідчих дій. Відповідно до ст. 191, 194 і 195 КПК слідчий у необхідних випадках робить вимірювання, складає план і креслення місця та окремих предметів, які оглядаються, а також по можливості фотографує їх.

Ст. 75, 77, 78, 196, 198, 201, 202, 310, 311, 312 КПК визначають порядок призначення і провадження судової експертизи та допиту експерта в процесі досудового і судового слідства, коли для вирішення певних питань у справі необхідні роз'яснення або доповнення до його висновку. Залучення (за необхідності) певних фахівців для участі у провадженні слідчих дій обумовлено, зокрема ст. 128-1, 144, 168, 169, 192 КПК.

Незважаючи на те, що окремі статті КПК передбачають право або можливість застосування слідчим (судом) деяких науково-технічних засобів для об'єктивної фіксації процесу і результатів слідчих дій та речових доказів, а також порядок і правила призначення та провадження судової експертизи чи участі фахівця в слідчих діях, норми КПК не обумовлюють застосування пошукових, аналітичних та інших наукових методів і пов'язаних з ними технічних засобів при провадженні певних слідчих дій та експертизи. Хоча відсутність у КПК прямого визначення правомірності та допустимості застосування пошукових та аналітичних методів і технічних засобів при провадженні слідчих (судових) дій та проведенні експертиз не означає, що вони не допускаються у практиці розслідування, судовому слідстві та при експертному дослідженні речових доказів. Загальною нормою у цьому відношенні є ст. 22 КПК, яка зобов'язує суд, прокурора, слідчого та особу, що проводить дізнання, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи з метою виявлення як тих з них, що викривають, так і тих, що виправдовують обвинувачуваного, а також обставин, що пом'якшують або обтяжують його відповідальність. Ця стаття випливає зі ст. 23 КПК, яка зобов'язує орган дізнання, слідчого, прокурора і суд виявляти причини та умови, що сприяли здійсненню злочину. Очевидно, що виконати вимоги цих статей КПК тільки процесуальними способами без застосування криміналістичних та інших методів і технічних засобів під час розслідування злочинів і у судовому розгляді конкретних кримінальних справ неможливо. Ці статті КПК, будучи поєднаними з переліченими вище статтями КПК, не дають конкретного, достатньо повного визначення загальних правових підстав для застосування всіх необхідних методів та науково-технічних засобів у процесі досудового і судового слідства, а також при провадженні судових експертиз.

У спеціальній літературі правові підстави застосування методів і науково- технічних засобів визначено неоднозначно. Наприклад, П.С. Елькінд правові підстави застосування науково-технічних засобів у кримінальному судочинстві пов'язує із законністю їх використання, під якою варто розуміти їх відповідність трьом умовам:

нормативний обов'язок чи дозвіл застосування у цій сфері суспільного життя;

порядок їх застосування має відповідати вимогам кримінально-процесуального законодавства;

закріплення порядку і результатів їх застосування кримінально-процесуальними актами [8, с. 125].

В.К. Лисиченко і В.В. Циркаль пропонують доповнити наведений перелік умов використання науково-технічних засобів у кримінальному судочинстві ще однією умовою, що випливає зі ст. 22 КПК, згідно з якою застосовувані методи і науково- технічні засоби повинні відповідати принципу об'єктивності судочинства та забезпечувати вірогідність виявлених, досліджуваних, фіксованих і встановлюваних у кримінально-процесуальних актах обставин та фактичних даних. «Цим чотирьом основним умовам законності, — пишуть вони, — повинні відповідати не тільки науково-технічні засоби, але і пов'язані з їх застосуванням прийоми і методи, а також інші види криміналістичних та спеціальних знань, використані у конкретних випадках у кримінальному і цивільному судочинстві» [6, с. 27]. Вказані автори підкреслюють, що для забезпечення дотримання цих чотирьох умов законності використання спеціальних знань, у тому числі методів і технічних засобів, необхідно, щоб вони набули значення обов'язкових процесуальних принципів і були закріплені у нормі КПК і Цивільно-процесуального кодексу (далі — ЦПК). Для цього В.К. Лисиченко і В.В. Циркаль запропонували у КПК і ЦПК, поряд з процесуальними нормами використання спеціальних знань, методів і технічних засобів, більш чітко визначити відповідний правовий режим, що забезпечує належне їх застосування при вивченні обставин справи, виявленні, фіксації та дослідженні різних об'єктів, які є речовими доказами, або при з'ясуванні інших спеціальних питань [6, с. 27].

Конкретизуючи свою пропозицію, ці автори водночас уточнюють, що не всі різновиди природничо-наукових, технічних і криміналістичних даних, у тому числі методів та технічних засобів, потребують регламентації у нормах КПК (наприклад, технічні характеристики апаратури, окремі прийоми і такі засоби, як лупи, вимірювальні та інші допоміжні інструменти, пошукові прилади тощо).

Тому В.К. Лисиченко і В.В. Циркаль вважають, що на цьому етапі питання щодо удосконалення правового режиму застосування методів, науково-технічних засобів та інших спеціальних знань у досудовому слідстві та у суді може бути вирішено шляхом уточнення окремих норм КПК, що визначають повноваження особи, яка робить дізнання, слідчого і суду, порядок провадження окремих видів слідчих дій, а також складання протоколів [6, с. 29].

Аналізу правових підстав застосування засобів та прийомів криміналістичної техніки і тактики у практиці боротьби зі злочинністю приділяв увагу і Р.С. Бєлкін. Виходячи з того, що закон і підзаконні акти не можуть надати вичерпного переліку всіх технічних засобів і тактичних прийомів, які використовуються або можуть бути використані для розкриття та розслідування злочинів, він висловлює думку, що застосування криміналістичних засобів і прийомів у кримінальному процесі тісно пов'язано з науковою обґрунтованістю та правомірністю, причому ці критерії розмежовуються. Зокрема, Р.С. Бєлкін під правовими підставами використання технічних засобів і тактичних прийомів розуміє «систему встановлених законом та підзаконними актами принципів і правил, які визначають умови допустимості, зміст, завдання та порядок застосування цих засобів і прийомів слідчим, оперативним працівником та судом» [1, с. 79; 2, с. 104; 3, с. 110]. Однак це визначення не стосується випадків застосування таких засобів та прийомів фахівцем і експертом. Відсутність такого визначення породжує неясності — можна допустити, що на цих суб'єктів (зрозуміло, у межах процесуальних повноважень) правові підстави застосування технічних засобів і тактичних прийомів у зазначеному сенсі не поширюються, що, звичайно, невірно.

До нормативних актів, які регулюють використання технічних засобів і тактичних прийомів розкриття та розслідування злочинів, Р.С. Бєлкін відносить КПК і підзаконні акти (відомчі накази, вказівки, розпорядження, інструкції тощо). При цьому норми КПК з точки зору регулювання зазначеного питання він поділяє на три групи:

норми, що визначають загальні принципи допустимості використання технічних прийомів і засобів під час розслідування та розкриття злочинів;

норми щодо використання технічних засобів, які містять щодо них визначення стосовно форми і мети їх застосування та регулюють порядок використання;

норми щодо застосування тактичних прийомів розслідування (визначають зміст, вказують на мету застосування, критерії оцінки результатів їх застосування, встановлюють порядок здійснення тактичних прийомів).

Правові підстави застосування технічних засобів, методів і тактичних прийомів Р.С. Бєлкін пов'язує із загальними принципами їх допустимості у кримінальному судочинстві. Це положення має важливе значення. «Допустимість як принцип застосування технічних засобів та тактичних прийомів полягає у тому, що за своїм характером, змістом і цілеспрямованістю ці засоби та прийоми повинні цілком відповідати духу і букві закону, а їх застосування — вимогам законності» [1, с. 76].

З визначення допустимості як принципу використання технічних засобів і тактичних прийомів, сформульованого Р.С. Бєлкіним, випливає та неодмінна умова, що їх застосування не повинно суперечити чинному кримінально-процесуальному законодавству. Однак визначення вченого містить певні неточності. Не можна, наприклад, погодитися з тим, що допустимість технічних засобів і тактичних прийомів полягає у повній відповідності їх характеру, змісту та цілеспрямованості духу і букві закону. Адже відомо, що характер, зміст і цілеспрямованість зазначених технічних засобів та прийомів — це властиві їм технічні характеристики, що відображають об'єктивні зв'язки і закономірності, які лежать в основі їх розробки (принцип дії, межі чутливості тощо), визначають призначення кожного з них в якомусь цілеспрямованому пізнавальному процесі чи виді практичної діяльності як допоміжних засобів, що сприяють досягненню певного результату при дотриманні експериментально встановлених та інших науково обґрунтованих правил і умов вирішення конкретних завдань. Допустимість, яка розуміється як відповідність нормам закону, варто зіставляти з порядком застосування технічних засобів і тактичних прийомів при провадженні слідчих дій, з правами та обов'язками суб'єктів, які їх застосовують, дотриманням щодо них технічних правил, що забезпечують вірогідність одержуваних за їх допомогою результатів. У такому сенсі допустимість, на нашу думку, є однією з основних умов правомірності та важливим елементом правових основ використання технічних засобів, методів і тактичних прийомів у кримінальному судочинстві, що виключає процесуальне значення отриманих результатів у випадках недотримання цієї умови будь-ким із суб'єктів їх застосування.

Деякі автори допустимість застосування тих чи інших технічних засобів і тактичних прийомів, поряд з відповідністю закону, зводять до їх наукової обґрунтованості, вважаючи її запорукою вірогідності (точності та істинності) одержуваних за їх допомогою результатів [4, с. 22; 5, с. 118; 7, с. 9].

Причинами, які ускладнюють удосконалення правового режиму застосування технічних засобів і методів, на нашу думку, є те, що у теорії кримінального процесу та криміналістики не розроблено власне самих понять правових основ (предмета, регулювання), які дають відповідь на запитання, що саме повинно бути відображено у нормах КПК. Це — перелік технічних засобів, методів і тактичних прийомів, які допускаються при провадженні слідчих дій; порядок їх застосування; права та обов'язки суб'єктів, які застосовують ці засоби і методи, або технічні правила їх використання, недотримання чи відсутність опису яких у протоколах слідчих дій є процесуальним порушенням, що спричинить визнання отриманого результату недостовірним та виключення слідчої дії з джерел доказів у справі.

При визначенні правомірності використання технічних засобів, методів і тактичних прийомів у кримінальному судочинстві насамперед важливо виділяти ті положення, які становлять структурні елементи змісту поняття правових основ, їх застосування у слідчій, судовій та експертній практиці.

У загал ьнонауковому і криміналістичному сенсі під технічними засобами слід розуміти прилади, інструменти, пристрої та матеріали, розроблені для вирішення окремих пізнавальних чи допоміжних завдань. Технічні засоби, розроблені на основі об'єктивних закономірностей, властивих певним явищам, предметам і процесам навколишнього світу, установлених конкретними галузями природознавства і техніки, якої-небудь правової (у тому числі кримінально-процесуальної) специфіки не мають. Тому немає необхідності наводити у КПК перелік самих технічних засобів або вказувати умови їх використання у кримінальному судочинстві. При розкритті та розслідуванні злочинів технічні засоби використовуються як допоміжні інструменти у безпосередньому пізнавальному процесі при провадженні окремих слідчих дій, мета, порядок і умови здійснення яких визначаються відповідними нормами КПК. Вирішення пізнавальних завдань за допомогою тих чи інших технічних засобів при провадженні слідчих дій здійснюється за допомогою прийомів і технічних процедур, правила проведення яких розробляються криміналістикою на основі врахування особливостей предметів і мети оволодіння ними, а також технічних характеристик, які визначають функціональне призначення і дозвільну здатність технічного засобу.

На підставі викладеного можна дійти висновку, що правовими підставами застосування криміналістичних та інших наукових методів і технічних засобів є поєднання двох основних критеріїв:

науково-технічного, під яким слід розуміти обґрунтованість і апробацію придатності методів для вирішення конкретних завдань під час розкриття і розслідування злочинів;

процесуального, що визначає ступінь урегульованості у нормах КПК функціонального призначення методів і правомірності їх застосування суб'єктами при провадженні процесуальних дій.

Оскільки технічні засоби використовуються, як правило, у структурі певного методу, немає необхідності визначати у КПК допустимість їх застосування окремо від методів. Тому у КПК повинна бути окрема стаття, яка б визначала загальні умови допустимості застосування наукових методів і технічних засобів. Необхідно уточнити чи конкретизувати статті КПК, які регламентують порядок і умови провадження окремих видів слідчих дій та складання протоколів.

З усього викладеного випливає, що у КПК правові підстави застосування наукових методів і технічних засобів при провадженні слідчих дій необхідно удосконалювати шляхом визначення умов їх допустимості та уточнення порядку і правомочності слідчого, фахівця та експерта скористатися ними з метою виявлення та дослідження обставин розслідуваної події, а також повного і точного закріплення фактичних даних у протоколі як джерелі доказів та додатках до нього. Усі інші питання забезпечення правильного і науково обґрунтованого застосування не тільки криміналістичних методів і технічних засобів, але й інших галузей спеціальних знань у практиці розкриття і розслідування злочинів належать до науково-методичних. Вони повинні висвітлюватися в курсах криміналістики чи методичних посібниках, спеціальних положеннях та інструкціях із застосування криміналістичних та інших наукових методів і засобів у слідчій, оперативно-розшуковій та експертній практиці.

Список використаної літератури

Белкин Р.С. Ленинская теория отражения и методологические проблемы советской криминалистики / Р.С. Белкин. — М., 1973.

Белкин Р.С. Общая теория криминалистики в условиях научно-технической революции / Р.С. Белкин // Советское государство и право. — 1977. — № 5.

Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы / Р.С. Белкин. — М., 1987.

ВинбергА.И. О сущности криминалистической техники и экспертизы / А.И. Винберг // Советское государство и право. — 1995. — № 8.

Колмаков В.П. О теоретических основах систематизации методов и средств советской криминалистики / В.П. Колмаков // Правоведение. — 1965. — № 4.

Лисиченко В.К. Использование специальных знаний в следственной и судебной практике / В.К. Лисиченко, В.В. Цыркаль. — К., 1979.

Селиванов Н.А. Основания и формы применения научно-технических средств и специальных знаний при расследовании преступлений / Н.А. Селиванов // Вопросы криминалистики. — М. — 1964. — № 12.

Элькинд П.С. Цели и средства их достижения в советском уголовном процессе / П.С. Элькинд. — Л., 1976.




Пошук по ключовим словам схожих робіт: