Наукова бібліотека України

Останні надходження

Loading
ВИНИКНЕННЯ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЕКСПЕРТНО-КРИМІНАЛІСТИЧНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
статті - Наукові публікації

І.П. Красюк, кандидат юридичних наук,
Заслужений юрист України, начальник Експертної служби МВС України

В.С. Пєчніков, заступник директора Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України

Розглянуто історію виникнення, становлення та розвитку експертно-криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ України.

Ключові слова: довідково-реєстраційні та експертно-криміналістичні підрозділи, дактилоскопія, криміналістичні дослідження.

Історія виникнення, становлення і розвитку експертно-криміналістичних установ органів внутрішніх справ на теренах України охоплює понад сторіччя.

Початок поліцейським криміналістичним установам поклали довідково- реєстраційні підрозділи. Перший такий підрозділ — антропометричний кабінет при Київській міській розшуковій поліції — засновано 14 квітня 1902 року. З 1 січня 1904 року почало функціонувати дактилоскопічне бюро — перший криміналістичний підрозділ нового типу.

Ці події пов'язані з діяльністю талановитого криміналіста-практика, завідувача розшукової частини Київської міської поліції Г.М. Рудого, якого вважають родоначальником Експертної служби МВС України.

Віддаючи перевагу дактилоскопії перед антропометрією, ще у жовтні 1903 року Г.М. Рудий запропонував проект організації дактилоскопічних бюро в Російській

імперії, майже на 3 роки випереджаючи офіційне визнання необхідності використання поліцейськими установами дактилоскопії як методу розшуку і реєстрації злочинців. У 1904 році він розробив Інструкцію чинам Київської розшукової поліції

універсальний практичний посібник криміналіста, а у 1905 році ініціював використання службово-розшукових собак у процесі розкриття злочинів.

У 1908 році довідково-реєстраційні бюро утворено в розшукових відділеннях поліції міст Одеса, Харків, Катеринослав, Єлисаветград, Житомир, Кам'янець- Подільський, Полтава, Кременчук, Бердичів, Херсон, Сімферополь, Керч, Чернігів.

Довідково-реєстраційні бюро застосовували методику опису прикмет злочинців за системою «словесного портрету», здійснювали реєстрацію правопорушників шляхом фотографування, антропометричних вимірювань та дактилоскопіювання, а також вели картковий розшуковий алфавіт, альбом злочинців і осіб «порочної поведінки», формували колекцію почерків, знарядь злочинів, злочинних інструментів і шахрайських пристроїв тощо.

Революційні події 1917 року і громадянська війна негативно вплинули на процеси розвитку криміналістики. За активної участі випущених на волю злочинців- рецидивістів установи криміналістичної реєстрації було майже повністю знищено разом з поліцейськими структурами, атрибутами і символами старої влади. Не оминули ці події й розшукову частину Київської поліції, яка знаходилася по вул. Велика Житомирська, 3. Після неодноразових пожеж збереглося лише близько % матеріалів щодо зареєстрованих злочинців. Більшість досвідчених спеціалістів карного розшуку було фізично знищено, деякі емігрували або були мобілізовані до Білої армії.

Історія відродження експертних криміналістичних установ у радянський період нерозривно пов'язана з історією органів внутрішніх справ.

Практика створення криміналістичних підрозділів української міліції багато в чому наслідувала досвід радянської Росії. 1 березня 1919 року при Центррозшуку НКВС Російської Федерації під керівництвом П.С. Семеновського почав функціонувати перший кабінет судової експертизи, який поклав початок створенню науково-технічної служби карного розшуку, основними завданнями якої були: упровадження наукової експертизи на місцях; навчання агентів карного розшуку науковим методам розслідування злочинів (дактилоскопії, фотографії), огляду місць подій; проведення криміналістичних експертиз.

У 1921 році кабінет судової експертизи увійшов до складу утвореного науково- технічного підвідділу Центррозшуку, який у подальшому було реорганізовано у науково-технічний відділ (НТВ) у складі трьох підвідділів: реєстраційно-дактилоскопічного, експертного та статистичного. Відділ очолив доктор фотографії та фототехніки професор В.Л. Русецький.

На посаду керівника експертного підвідділу НТВ у жовтні 1922 року призначено найбільш ерудованого криміналіста того часу С.М. Потапова, який у 1923 році змінив В.Л. Русецького на посаді начальника НТВ.

Під керівництвом С.М. Потапова відбулося становлення науково-технічної служби радянської міліції: покращилося науково-методичне забезпечення; зміцнилася матеріально-технічна база; готувалися експертні кадри; розроблялися наукові методи розкриття злочинів; надавалася допомога зі створення науково- технічних підрозділів на місцях, у тому числі на території України.

15 квітня 1919 року Рада народних комісарів України прийняла декрет про організацію судово-карного розшуку, який було підпорядковано Наркомату юстиції. Створено передумови впровадження у практику боротьби зі злочинністю криміналістичних прийомів і методів, зокрема відновлено діяльність реєстраційних бюро.

Однак через рік — 25 березня 1920 року — карний розшук виведено з підпорядкування Наркомюсту й утворено Центррозшук Головного управління радянської робітничо-селянської міліції НКВС УРСР.

вересня 1920 року затверджено Положення про міліцію, відповідно до якого на органи карного розшуку, крім попередження, припинення і розкриття злочинів, покладалися також реєстрація, дактилоскопіювання і фотографування злочинців. Саме тоді утворено Центральне реєстраційно-дактилоскопічне бюро Головного управління міліції та введено дактилоскопічну реєстрацію на місцях. У складі губернських карно-розшукових відділів утворено реєстраційні бюро.

Упродовж вересня-жовтня 1921 року Центррозшук видав низку наказів, що регламентували загальні питання реєстрації злочинців, проведення антропометричних вимірювань, дактилоскопіювання, складання словесних портретів, застосування судової фотографії. В Україні почала формуватися єдина дактилоскопічна десятипальцева картотека. Дактилоскопія поступово стала основою реєстрації. Також вживалися заходи щодо підготовки кадрів для криміналістичних підрозділів, працівники яких, залежно від виконуваних функцій, обіймали посади реєстратора, дактилоскопа і фотографа.

28 березня 1922 року утворено науково-технічний підвідділ відділу карного розшуку Головного управління міліції НКВС України у складі двох відділень: статистичного і реєстраційно-дактилоскопічного.

На цей підвідділ було покладено такі функції: розроблення новітніх науково обґрунтованих методів боротьби зі злочинністю та нормативно-правових актів з організаційних і технічних питань; придбання і розподіл технічних допоміжних засобів боротьби зі злочинцями-рецидивістами; підготовка досвідчених кадрів дактилоскопів-реєстраторів; ведення статистичної звітності й аналізу стану злочинності в республіці; перевірка дактилоскопічних формул на отриманих реєстраційних картках; організація криміналістичного музею.

У серпні 1923 року у зв'язку з реорганізацією НКВС, зумовленою суттєвим скороченням штатів, науково-технічний підвідділ реорганізовано у науково-технічний кабінет, штатна чисельність якого становила 8 осіб. У цей період науково-технічну службу карного розшуку України очолив О.Я. Єлисєєв. Дієву участь у створенні науково-технічного підрозділу Укрцентррозшуку, а також розробленні нормативно-методичної бази організації його діяльності брав консультант карного розшуку професор М.С. Бокаріус.

У 1924 році НКВС України видав «Руководство регистрационно-дактилоскопическим бюро милиции уголовного розыска УССР», яке стало першим фундаментальним документом, що всебічно унормовував діяльність криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ України. Високо оцінив документ за поширення криміналістичних знань серед практичних працівників патріарх радянської криміналістики професор Р.С. Бєлкін, назвавши його одним з перших радянських криміналістичних творів.

У вересні 1924 року після чергової реорганізації Наркомату внутрішніх справ України замість науково-технічного підвідділу утворено відділення обліку і реєстрації підвідділу розшуку відділу міліції НКВС, на яке покладалися такі функції: провадження центральної дактилоскопічної реєстрації; підготовка спеціалістів з реєстрації та комплектування ними підрозділів карного розшуку; створення музеїв «научно-показательного характера по борьбе с преступностью»; централізація матеріалів щодо боротьби з фальшивомонетниками та іншими «особливо важкими» злочинцями; наукове опрацювання матеріалів щодо боротьби з кримінальною злочинністю.

У цей час М.С. Бокаріус запросив О.Я. Єлисєєва на роботу до Харківського кабінету науково-судової експертизи Наркомюсту. 16 січня 1925 року О.Я. Єлисєєва призначено завідувачем секції ідентифікації цього кабінету.

Організація перших науково-технічних підрозділів міліції відбувалася в умовах гострої нестачі кваліфікованих кадрів, криміналістичної техніки, спеціальної літератури.

На початку 1927 року із 40 округів, утворених після чергової адміністративної реформи, лише в 16-ти дактилоскопічна реєстрація проводилася повністю, у 15-ти частково, а в 9-ти була відсутня.

Лише в 11 округах використовувалися спеціальні фотоапарати «Бертильон» для сигналітичного фотографування та виїздів на місця подій.

Ситуація дещо змінилася у 1930 році. Штатами міських відділів міліції передбачено посади дактилоскопів-фотографів у всіх містах, де були виправно-трудові установи, а також у Запоріжжі, Зінов'євську, Кременчуку, Луганську, Маріуполі, Миколаєві, Полтаві, Сталіному, Бердичеві, Вінниці, Дмитрівську, Житомирі, Сумах, Херсоні, Артемівську, Кам'янець-Подільському, Мелітополі, Чернігові, Черкасах.

У 30-х роках відбувалося становлення криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ: створено розгалужену мережу науково-технічних відділень (груп), активно розвивалася науково-дослідна діяльність, удосконалювалася експертна практика в галузі криміналістики, на системну основу переведено процес підготовки експертів-криміналістів.

У травні 1931 року було прийнято рішення про створення науково-технічних відділень в обласних центрах і оперативних секторах УРСР. У 1932 році на законодавчому рівні їм надано право проведення науково-технічних експертиз.

У березні 1932 року у складі оперативного відділу Головної інспекції міліції ОДПУ СРСР утворено загальносоюзне науково-технічне відділення (НТВ) під керівництвом Я.М. Яковлєва, яке стало не лише центром криміналістичної експертизи у Радянському Союзі, а й центром наукової роботи з криміналістики в органах внутрішніх справ.

У 1937 році у Центральній вищій школі НКВС СРСР створено відділення підготовки експертів чисельністю 25 осіб з дворічним строком навчання. Серед перших курсантів був прикордонник В.І. Григоренко, який після закінчення навчання спочатку працював експертом НТВ відділу карного розшуку Управління міліції НКВС УРСР, а із січня 1940 року по 1967 рік (з перервою на війну) очолював науково- технічну службу міліції Львівщини.

У 1940 році науково-технічну службу виведено з підпорядкування карного розшуку і передано до штатів спецвідділів Головного управління міліції та місцевих управлінь міліції. У системі НКВС СРСР функціонувало 30 науково-технічних відділень і груп, в яких працювало від 2-х до 5-ти експертів, не враховуючи фотографа й іншого технічного персоналу. Усі науково-технічні підрозділи міліції Радянського Союзу нараховували 88 науково-технічних експертів, з яких лише 7 мали вищу освіту. Майже третина експертів-криміналістів працювала в Україні.

У 1940 році в Україні було три науково-технічних відділення, які функціонували на центральному рівні та у Харківській і Львівській областях, а також шість науково- технічних груп (Ворошиловградська, Донецька, Житомирська, Запорізька, Одеська, Полтавська області). Загальна чисельність науково-технічної служби міліції України становила 28 осіб.

Під час Великої Вітчизняної війни експертні кадри української міліції зазнали найбільших втрат: частину працівників було мобілізовано, дехто — загинув; одні служили в частинах Червоної Армії, інші — у військах НКВС, підрозділах «Смерш». Лише окремі працівники (О.М. Боровський, С.І. Коротич, О.І. Нестеренко) продовжували займатися експертною діяльністю на вільних від ворога територіях Радянського Союзу.

Зі звільненням території України від німецько-фашистських загарбників відновлено діяльність науково-технічних підрозділів міліції.

У листопаді 1943 року експерти-криміналісти розпочали виконання своїх обов'язків у визволеному Києві.

У березні 1944 року було організовано науково-технічні апарати міліції у Харкові, Дніпропетровську, Полтаві та Житомирі, а наприкінці року — у Львові, Одесі, Миколаєві, Чернівцях і Сумах.

Серед уславлених експертів органів внутрішніх справ України, хто починав свою службову діяльність у роки Великої Вітчизняної війни, були В.П. Карасєк, В.Ємжина, Є.А. Савельєва та інші.

Після закінчення війни на експертну роботу прийшли фронтовики, серед яких:

О.В. Бахорін, Т.М. Ложкін, С.Є. Галінський, О.С. Шибирин, І.Я. Серебницький.

У січні 1946 року почалося відродження науково-технічних апаратів органів внутрішніх справ: у складі оперативного відділу Управління міліції МВС УРСР утворено науково-технічне відділення, яке очолив С.І. Коротич.

У перші повоєнні роки на службу в органи внутрішніх справ України прийшли випускники курсів криміналістів Вищої школи міліції МВС СРСР, більшість з яких пройшли фронти Великої Вітчизняної війни. Це був «золотий фонд» науково- технічної служби, у розбудову якої вони зробили вагомий внесок. Пізніше вони очолювали експертні підрозділи як на центральному рівні, так і в регіонах. Серед них особливе місце посідають випускники 1948 року: М.М. Шульга, З.І. Мурзін, Т. Чабанов, К.С. Пичко, О.І. Сукало.

У серпні 1948 року було утворено самостійний науково-технічний відділ Управління міліції МВС УРСР (НТВ). Заступником начальника відділу призначено

І. Коротича. Пізніше НТВ очолював І.К. Скрипченко. Створення НТВ, який складався з відділення криміналістичних досліджень, організаційно-методичного і хіміко-біологічного відділень, відіграло важливу роль у розгортанні науково- технічної роботи в міліції України, підготовці експертних кадрів.

У 1949 році криміналістичні підрозділи міліції функціонували вже у всіх областях України, підвищилася їх роль у розкритті злочинів. Якщо у 1944 році експертами міліції було виконано 324 криміналістичних дослідження, то у 1948 році — вже 2609.

У 50-х роках у Донецькій, Одеській, Львівській областях науково-технічні відділення реорганізовувалися у відділи. Вперше введено посади експертів у міськрайорганах Кривого Рога, Макіївки, Ялти, Севастополя та інших міст.

Упроваджувалися хімічні та біологічні дослідження, розвиток яких пов'язаний насамперед з діяльністю В.П. Карасєка, О.І. Гарбар, Н.Ф. Ходоровської.

З червня 1956 року по квітень 1961 року НТВ очолював А.А. Горидько, під керівництвом якого проведено значну роботу з розширення мережі криміналістичних лабораторій, підбору і навчання експертних кадрів, упровадження засобів криміналістики у практику розслідування злочинів.

60-ті роки виявилися складними для науково-технічної служби міліції. У січні 1960 року ліквідовано загальносоюзне Міністерство внутрішніх справ, що негативно вплинуло на діяльність науково-технічних підрозділів: погіршилося матеріально-технічне постачання, послабилося науково-методичне забезпечення.

Ситуація дещо покращилася у 1966 році. Створення загальносоюзного Міністерства охорони громадського порядку, яке через 2 роки було реорганізовано у Міністерство внутрішніх справ СРСР, сприяло централізації діяльності науково- технічних підрозділів, розширенню їх мережі переважно шляхом створення криміналістичних лабораторій.

З квітня 1961 року по червень 1969 року, незважаючи на негативні фактори, НТВ успішно очолював З.І. Мурзін.

У другій половині 60-х років у всіх обласних центрах замість науково-технічних груп було створено відділення і відділи, що сприяло підвищенню авторитету науково-технічної служби, зміцненню її кваліфікованими кадрами. Відкрито хімічні лабораторії в НТВ Одеської, Ворошиловградської, Кримської, Дніпропетровської, Харківської областей, упроваджено біологічні дослідження у містах Ворошилов- граді та Одесі.

У 1968 році було розроблено «хімічні пастки», які пізніше широко використовувалися оперативними підрозділами у боротьбі з розкраданням державної власності.

Експерти-криміналісти України своєчасно відгукувалися на потреби слідчо-оперативних підрозділів щодо проведення актуальних досліджень для створення доказової бази за новими складами злочинів або правопорушень, що набували поширення.

У 1964 році в Харкові за ініціативою Г.П. Филипчика почала функціонувати перша лабораторія з дослідження харчових продуктів. Спираючись на досвід саме українських експертів, через 5 років було розгорнуто роботу зі створення розгалуженої системи таких лабораторій в органах внутрішніх справ Радянського Союзу.

Серед піонерів нового напряму були експерти В.Т. Машкін та Л.М. Механошина.

За участі експертів-«харчовиків» розкрито гучні справи щодо розкрадань в особливо великих розмірах у ресторанах «Столичний» і «Метро» (м. Київ), «Інтурист» (м. Запоріжжя), «Театральний» та «Горка» (м. Харків), кондитерських цехах Києва та Одеси. У осіб, що проходили по справі ресторану «Столичний», було вилучено близько 900 тис. радянських карбованців.

Серед легендарних постатей того часу — фізик-математик І.В. Писаренко, який започаткував упровадження в експертну практику фізичних методів дослідження речових доказів.

У грудні 1969 року начальником НТВ МВС УРСР було призначено В.М. Мали- шева, під керівництвом якого проходив один зі складних етапів діяльності експертно-криміналістичної служби.

У травні 1970 року внаслідок реорганізації науково-технічний відділ, відділ оперативного зв'язку і відділ обчислювальної техніки перетворено в оперативно- технічне управління. Керівником НТВ у складі ОТУ МВС України у серпні 1970 року став О.І. Сукало, який з березня 1959 року працював на посаді заступника начальника НТВ.

На той час в Україні функціонувало 30 оперативно-технічних відділів (відділень) та 87 криміналістичних лабораторій із загальною штатною чисельністю експертного складу 264 особи разом з керівним складом.

Незважаючи на незначну чисельність, криміналістичні підрозділи надавали відчутну допомогу оперативно-слідчим підрозділам у розкритті злочинів. У 1970 році ними проведено 21 400 досліджень і понад 16 тис. оглядів місць подій, забезпечено експертне супроводження 15 800 карних справ. За допомогою картотеки відбитків пальців рук і колекції стріляних гільз розкрито 968 злочинів.

Українські експерти-криміналісти займали лідерські позиції з багатьох провідних напрямів експертної діяльності.

Серед 20-ти територіальних криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ Радянського Союзу, які проводили підготовку експертів, 8 функціонували в Україні: у Ворошиловградській, Донецькій, Дніпропетровській, Київській, Кримській, Львівській, Одеській та Харківській областях.

НТВ ОТУ МВС УРСР був базовим для підготовки фахівців з хімічних, фізичних і біологічних експертиз.

Експертні кадри для дослідження харчових продуктів у криміналістичних підрозділах готували лише дві лабораторії Радянського Союзу, одна з яких функціонувала в УВС Харківського облвиконкому.

У середині 70-х років активізувалася робота з розширення мережі спеціальних лабораторій. У 1977 році в усіх обласних центрах України завершився процес перетворення оперативно-технічних відділень у відділи, що певною мірою сприяло штатному зміцненню і криміналістичних лабораторій.

Наприкінці 70-х років до криміналістичних підрозділів приходять перші випускники заснованого у 1973 році факультету підготовки експертів-криміналістів Волгоградської вищої слідчої школи міліції МВС СРСР. Це позитивно вплинуло на зміцнення кадрового ядра, якість експертної роботи.

Випускники «Волгоградки» — особлива когорта експертної ланки української міліції, багато хто з них згодом очолював експертно-криміналістичні підрозділи районного, міського та обласного рівнів. Серед них: М.П. Гайдук, М.Є. Куратченко, М.П. Молибога, М.В. Дикун, В.В. Хряпін, В.І. Дуда, О.С. Зубарєв та інші.

Практика техніко-криміналістичного та експертного забезпечення розкриття і розслідування злочинів вимагала удосконалення організації діяльності криміналістичних підрозділів.

У 1981 році ОТУ МВС УРСР було розформовано й утворено самостійне Експертно-криміналістичне управління МВС УРСР та відповідні відділи (відділення) на місцях. Заступником начальника ЕКУ призначено Ю.М. Оропая, який з 1977 року очолював НТВ ОТУ МВС УРСР.

У 1983 році в ОВС відбулося скорочення штатів. Експертно-криміналістичне управління МВС УРСР реорганізовано у відділ, зменшено його чисельність. У цей період ЕКВ очолював В.С. Антонов.

У 1987 році пройшла наступна хвиля скорочень, чисельність експертно-криміналістичних підрозділів зменшено на 65 осіб, що суттєво позначилося на навантаженні експертів: зросла кількість оглядів місць подій, експертиз і досліджень.

Різким погіршенням криміногенної ситуації в Україні характеризується 1988 рік: майже на 23 % зросла кількість злочинів загальнокримінального напряму, збільшилася кількість убивств, розбійних нападів, пограбувань та крадіжок.

За цих умов керівництво МВС СРСР, розуміючи важливість широкого застосування науково-технічних засобів для успішної боротьби зі злочинністю, спробувало покращити ситуацію, вимагаючи активного застосування криміналістичної техніки безпосередньо працівниками оперативних підрозділів та слідства. Більшість криміналістичної техніки безпосередньо направлялася до цих підрозділів для самостійного використання.

На працівників експертно-криміналістичної служби покладалося завдання навчити особовий склад карного розшуку, підрозділів боротьби з розкраданням соціалістичної власності, слідства та інших служб застосуванню науково-технічних засобів та методів у практичній діяльності. З цією метою на місцях утворювалися криміналістичні класи і полігони, експерти систематично проводили заняття з оперативно-слідчими працівниками.

Але цього виявилося недостатньо. У кримінальному середовищі відбувалися зміни, які потребували перебудови органів внутрішніх справ, комплексного використання наукових методів, упровадження нових методик досліджень, технічного переозброєння, організаційно-штатного зміцнення експертно-криміналістичних підрозділів.

У 1989 році Експертно-криміналістичний відділ МВС УРСР знову реорганізовано в Управління — почався процес поступового зміцнення позицій експертно- криміналістичної служби у боротьбі зі злочинністю. Розширено мережу спеціальних лабораторій: наприкінці 80-х років в експертно-криміналістичних підрозділах України функціонувало 19 хімічних лабораторій і 15 лабораторій з дослідження харчових продуктів. Усвідомлено важливість ролі експертно-криміналістичної служби у підвищенні ефективності процесу розкриття та розслідування злочинів, оздоровленні криміногенної ситуації в державі. Керівництвом МВС УРСР поставлено завдання щодо технічного переозброєння і впровадження нових експертних методик для поліпшення якості й повноти дослідження речових доказів, підвищення професійного рівня експертів, а також покращення взаємодії з іншими службами.

Незважаючи на складні умови, в яких функціонували експертно-криміналістичні підрозділи ОВС України у 80-х роках, особовий склад працював сумлінно і відповідально, примножуючи свій внесок у справу зміцнення правопорядку і забезпечення громадської безпеки.

Найкращі професійні та людські якості продемонстрували експерти- криміналісти при виконанні службового обов'язку під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. У перших лавах через Чорнобиль пройшли понад 60 працівників експертно-криміналістичної служби, серед яких були експерти Київщини В.Я. Лукашенко та В.І. Євтушенко на чолі з начальником ЕКВ М.Г. Несеном. Саме вони за завданням урядової комісії вранці 27 квітня 1986 року здійснили відео- та фотозйомку місця аварії з повітря та землі, задокументували характер і розміри руйнування 4-го енергоблоку ЧАЕС. Це були перші достовірні матеріали про катастрофу, які було продемонстровано по центральному та республіканському телебаченню.

Експерти, крім суто специфічних обов'язків, здійснювали патрулювання, брали участь в евакуації населення, проводили вимірювання рівня радіації на місцевості й окремих об'єктах.

Майже всі вони були нагороджені керівництвом МВС СРСР та МВС УРСР за мужність, відвагу, витримку, самовідданість і професійну майстерність, а 11 працівників удостоєно державних нагород.

На початку 90-х років експертно-криміналістична служба зміцнилася організаційно. У травні 1991 року затверджено Положення про Експертно-криміналістичне управління, а також Типове положення про експертно-криміналістичний відділ, відділення обласних УВС, УВСТ. Суттєво збільшено їх штатну чисельність та удосконалено нормативно-правову регламентацію діяльності служби. Наказом МВС України від 9 березня 1992 року № 140 затверджено Положення про діяльність експертно-криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ.

Для поліпшення роботи зі створення науково-методичної бази експертних досліджень, виконання найбільш складних і повторних експертиз, розробки і впровадження новітніх їх видів та створення центральних криміналістичних обліків у лютому 1992 року утворено головний експертний підрозділ — Криміналістичний центр при МВС України, який очолив І.Г. Наливайко.

З липня 1993 року по червень 1997 року Експертно-криміналістичне управління очолював В.С. Безребрий, під керівництвом якого продовжилося удосконалення діяльності служби відповідно до нових вимог часу.

У зв'язку з погіршенням криміногенної ситуації, характерною ознакою якої стало зростання кількості злочинів, вчинених із застосуванням вибухових пристроїв і речовин, у червні 1995 року утворено Вибухотехнічну службу МВС України, яку очолив В.М. Фатєєв, та вибухотехнічні підрозділи у Автономній Республіці Крим, Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Львівській, Одеській, Харківській областях. Через 2 роки вибухотехнічні підрозділи загальною штатною чисельністю понад 200 працівників утворено в усіх областях, містах Києві та Севастополі, а також на транспорті.

У жовтні 1997 року Експертно-криміналістичне управління очолив І.П. Красюк.

Кінець 90-х років ХХ ст. ознаменувався початком кардинальних змін системи техніко-криміналістичного та судово-експертного забезпечення діяльності органів внутрішніх справ з виявлення, запобігання, розкриття та розслідування злочинів. Постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 1998 року № 617 на базі Експертно-криміналістичного управління, Центру криміналістичних досліджень і Ви- бухотехнічної служби утворено Державний науково-дослідний експертно- криміналістичний центр (ДНДЕКЦ) МВС України, а наказом МВС України від 12 травня 1998 року № 334 — Науково-дослідні експертно-криміналістичні центри (НДЕКЦ) при Головних управліннях МВС України в Криму, м. Києві та Київській області, Управліннях МВС України в областях, м. Севастополі та на транспорті (на базі Експертно-криміналістичних управлінь, відділів, відділень апаратів ГУМВС,

УМВС, УМВСТ, міських управлінь, підпорядкованих їм криміналістичних і вибухо- технічних підрозділів та експертно-криміналістичних відділів, відділень, груп міськ- райлінорганів внутрішніх справ).

Наказом МВС України від 18 січня 1999 року № 30 затверджено Положення про Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України та його штати, а також Типове положення про Науково-дослідний експертно- криміналістичний центр при ГУМВС України в Криму, м. Києві та Київській області, УМВС України в областях, м. Севастополі та на транспорті, їх Типову структуру.

Заключним етапом масштабних перетворень стало утворення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 року № 988 Експертної служби МВС України як системи експертних підрозділів, до якої увійшли ДНДЕКЦ та НДЕКЦ.

Положенням про Експертну службу Міністерства внутрішніх справ України, затвердженим зазначеною постановою, значно розширено завдання, функції й повноваження експертних підрозділів, створено передумови кардинального покращання діяльності експертних підрозділів, підвищення ефективності застосування експертно-криміналістичних засобів під час проведення дізнання, досудового слідства, оперативно-розшукових заходів. Окрім того, розпочато цілеспрямовану роботу зі зміцнення матеріально-технічної бази експертних підрозділів, поліпшення умов праці фахівців.

Після проведення ремонтно-відновлюваних робіт у виділених приміщеннях уведено в експлуатацію сучасні лабораторні комплекси в Автономній Республіці Крим, Вінницькій, Волинській, Донецькій, Житомирській, Запорізькій, Івано- Франківській, Львівській, Миколаївській, Полтавській, Сумській, Тернопільській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській, Чернівецькій областях, м. Севастополі, на Південній залізниці, покращено санітарно-технічний стан лабораторій в інших регіонах.

Результатом активної міжнародної професійної співпраці стало набуття ДНДЕКЦ у 2002 році членства в Європейській мережі судово-експертних установ (ENFSI). Під патронатом цієї авторитетної міжнародної організації та Міністерства юстиції США здійснюються заходи щодо акредитації лабораторій Експертної служби МВС України за міжнародним стандартом ISO/IES 17025.

З 2004 року ДНДЕКЦ є державним органом сертифікації продукції: спортивної та мисливської вогнепальної зброї, набоїв до неї, а також побутових піротехнічних виробів.

На сьогодні лабораторії оснащено сучасною приладовою базою, яка надає змогу застосовувати передові технології й новітні методики експертних досліджень. Зокрема починає формуватися мережа лабораторій з дослідження біологічних об'єктів методом ДНК-аналізу (Автономна Республіка Крим, Вінницька, Донецька, Запорізька, Львівська, Миколаївська, Полтавська області, м. Київ).

Завдяки введенню додаткових посад для зміцнення підрозділів, що здійснюють техніко-криміналістичне забезпечення міськрайлінорганів, створенню парку мобільних криміналістичних і автотехнічних лабораторій підвищується і якість експертного супроводження огляду місць подій, інших слідчих дій, оперативно-роз- шукових заходів.

Упровадження сучасних автоматизованих інформаційно-пошукових систем сприяє суттєвому підвищенню ефективності функціонування криміналістичного обліку, зокрема дактилоскопічного.

Покращується кадрове забезпечення. Разом з випускниками Навчально-наукового інституту підготовки слідчих і криміналістів Київського національного університету внутрішніх справ і спеціалізованого факультету Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ в Експертну службу МВС України приходять висококваліфіковані фахівці в галузі техніки, біології, хімії, фізики, економіки, інтелектуальної власності, мистецтва тощо.

Удосконалюється система підготовки експертних кадрів, посилюються вимоги до їх фахового рівня. Упроваджується практика атестації судових експертів у порядку підтвердження кваліфікації.

За десятиріччя штатна чисельність служби збільшилася майже на третину і на початок 2010 року становила понад 4,3 тис. посад атестованого складу. Майже 3,5 тис. працівників мають статус судового експерта.

Нарощується науковий потенціал: упродовж десятиріччя за активної участі працівників територіальних підрозділів розроблено і впроваджено в експертну практику понад 240 науково-методичних розробок, 26 працівників здобули вчений ступінь кандидата наук і доктора філософії у різних галузях знань, 56 працівників беруть участь у науковій роботі на рівні дисертаційних досліджень. Видається фаховий науково-практичний збірник «Криміналістичний вісник».

Відповідно до потреб практики спектр експертних проваджень розширено до понад 50 видів: за останні роки впроваджено комп'ютерно-технічні, економічні, товарознавчі, мистецтвознавчі, пожежно-технічні, молекулярно-генетичні дослідження, а також дослідження у сфері інтелектуальної власності, технічного стану транспортних засобів.

Штатно зміцнюються актуальні напрями судово-експертної діяльності, утворюються окремі структурні підрозділи з автотехнічних, комп'ютерно-технічних досліджень, досліджень наркотичних речовин та транспортних засобів, обсяги яких невпинно зростають.

Результатом динамічних перетворень стало створення потужної системи техніко-криміналістичного та судово-експертного забезпечення діяльності органів внутрішніх справ. На сьогодні Експертна служба МВС України забезпечує майже 80 % потреб досудового і судового слідства у проведенні експертиз з кримінальних справ. Щороку фахівцями проводяться понад 700 тис. експертиз і досліджень, за їх допомогою розкривається кожний другий злочин загальнокримінального напряму.

З року в рік підвищується ефективність функціонування криміналістичних обліків Експертної служби МВС України, з їх використанням лише у 2009 році експертами безпосередньо встановлено 10,6 тис. осіб, причетних до вчинення злочинів, понад 1,5 тис. осіб невпізнаних трупів.

Завдяки експертам-криміналістам щорічно виявляється у середньому 5 000 спроб легалізації автомобілів зі зміненими ідентифікаційними номерами або за підробленими документами, знешкоджуються сотні вибухонебезпечних об'єктів. Зміцнюється авторитет Експертної служби МВС України, зростає престиж професії експерта-криміналіста.

20 червня відзначається як День працівників Експертної служби МВС України. Ураховуючи значення судово-експертної діяльності при забезпеченні правосуддя, захисту прав і свобод людини і громадянина, у 2009 році установлено професійне свято — День судового експерта, яке відзначається щорічно 4 липня.

У 2006 році засновано відзнаку Експертної служби МВС України «За бездоганну службу», якою працівники нагороджуються за високий професіоналізм та вагомі особисті показники у службовій діяльності.

Список рекомендованої' літератури

Баев О.Я. Основы криминалистики : курс лекций / О.Я. Баев. — М. : Экзамен, 2001. 288 с.

Белкин Р.С. История советской криминалистики. Этап возникновения и становления науки (1917-е — 1930-е годы) : учеб. пособ. / Р.С. Белкин, А.И. Кинберг. — М. : НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1982. — 72 с.

Белкин Р.С. История советской криминалистики. Этап возникновения и становления науки (1940-е — 1950-е годы) : учеб. пособ. / Р.С. Белкин, А.И. Кинберг. — М. : НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1983. — 77 с.

Белкин Р.С. Криминалистическая энциклопедия / Р.С. Белкин. — М. : Мегатрон XXI, 2000. — 334 с.

85лет Экспертно-криминалистической службе органов внутренних дел России : сб. статей / [сост. А.М. Зинин, П.Т. Скорченко]. — М. : Щербинская типогр., 2004. — 288 с.

Гросс Ганс. Руководство к расследованию преступлений / Ганс Гросс. — М. : Изд-во Народ. комис. внутрен. дел РСФСР, 1930. — 144 с.

Из истории милиции советской Украины / [Александров Ю.В., Воронин Б.А., Гельфанд И.А. и др.] ; под ред. П.П. Михайленко. — К. : Киевс. фабрика набора, 1965. — 400 с.

История милиции Украинской ССР. 1917 - 1937 / [под ред. П.П. Михайленко]. — К. : Типогр. МВД УССР, 1969. — Т. 1. — 884 с.

Криминалистика и судебная экспертиза / [отв. ред. В.П. Колмакова] // Респ. меж- вед. сб. науч. и науч.-метод. работ. — 1967. — Вып. 4. — 332 с.

Криминалистика / [под ред. И.Ф. Крылова]. — Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1976. — 592 с.

Криминалистика и судебная экспертиза / [отв. ред. В.П. Колмаков] // Респ. меж- вед. сб. науч. и науч.-метод. работ. — 1969. — Вып. 6. — 416 с.

Криминалистика : учебник для вузов / [Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р.]. — М. : Норма, 2000. — 972 с.

Крылов И.Ф. Были и легенды криминалистики / И.Ф. Крылов. — Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1987. — 216 с.

Крылов И.Ф. Очерки истории криминалистики и криминалистической экспертизы / И.Ф. Крылов. — Ленинград : Изд-во Ленингр. ун-та, 1975. — 190 с.

Лебедев В.И. Искусство раскрытия преступлений. — Ч. 1 : Дактилоскопия (пальцепечатание) [Электронный ресурс] / В.И. Лебедев. — СПб., 1909. — 62 с. — Режим доступа : http://www.forensic.ru/dactbiblio.doc.

Михайленко П.П. Історія міліції України. 1917 - 1925 / П.П. Михайленко, Я.Ю. Кондратьев. — К. : Генеза, 1997. — Т. 1. — 500 с.

Михайленко П.П. Історія міліції України. 1917 - 1945 / П.П. Михайленко, Я.Ю. Кондратьев. — К. : Генеза, 1999. — Т. 2. — 406 с.

Михайленко П.П. Історія міліції України. 1946 - 1990 / П.П. Михайленко, Я.Ю. Кондратьев. — К. : Генеза, 2000. — Т. 3. — 616 с.

Пиджаренко А.М. Криминальный сыск Киева во II пол. XIX - нач. XX вв. / А.М. Пид- жаренко. — К. : КВІЦ, 2006. — 392 с.

Пиотровский В. Полиция Российской империи / Пиотровский В., Кудрявцев Д., Очкур Р. — М. : АСТ. — СПб. : Астрель-СПб, 2007. — 272 с.

Пиотровский В. Русская полиция / Пиотровский В., Кудрявцев Д., Очкур Р. — М. : АСТ. — СПб. : Астрель-СПб, 2007. — 352 с.

С.М. Потапов — основоположник теории криминалистической идентификации / [ред. коллегия Цимбал М.Л., Симакова-Ефремян Э.Б., Шепитько В.Ю. и др.]. — Харьков : Право, 2002. — 42 с.

100 лет дактилоскопическому учету в системе МВД России : материалы семинара / [под ред. Ю.М. Дильдина]. — М. : ЭКЦ МВД России, 2008. — 136 с.

Трегубов С.Н. Основы уголовной техники. Научно-технические приемы расследования преступлений / С.Н. Трегубов. — Петроград : Изд. юрид. книжн. склада «Право», 1915. — 334 с.

Торвальд Ю. Сто лет криминалистики / Ю. Торвальд. — М. : Прогресс, 1974. — 441 с.

Руководство регистрационно-дактилоскопическим бюро милиции и уголовного розыска УССР. — Харьков : Изд. управл. милиции и уголовн. розыска респуб., 1924. — 104 с.

Чисніков В.М. Перший керівник кримінальної поліції Російської імперії / В.М. Чисні- ков // Юридичний вісник України. — 2008. — № 10 (662).

Чисников В.Н. Досадные «жучки» в добротном исследовании по истории криминалистики и уголовного сыска / В.Н. Чисников // Криміналістичний вісник. — 2006. — № 2 (6). С.181 - 184.

Чисніков В.М. Перші дактилоскопічні дослідження (експертизи) в Російській імперії (1907 - 1910) / В.М. Чисніков // Криміналістичний вісник. — 2007. — № 2 (8). — С. 182 - 190.

Чисніков В.М. Перша особлива міжвідомча нарада з удосконалення розшукової справи в Російській імперії (1913 р.) : криміналістичний аспект / В.М. Чисніков // Криміналістичний вісник. — 2008. — № 2 (10). — С. 185 - 194.




Пошук по ключовим словам схожих робіт: