Наукова бібліотека України

Останні надходження

Loading
АНАЛІЗ ПРИЧИН ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНІХ
статті - Наукові публікації

Максимлюк С.А., асистент кафедри соціальної роботи Вінницький соціально-економічний інститут Університету «Україна»

В этой статье рассмотрены и проанализированы основные причины отклоняющегося от нормы поведения.

In this article considered and analyze principial causes of deflexion from standart conduct.

Ключові слова: девіантна поведінка, особистість, делінквентна поведінка, акцентуації характеру.

Всьому світу, соціальному буттю й кожній людині властиво відхилятися від осі свого існування та розвитку. Причини цих відхилень лежать в особливостях взаємозв’язку й взаємодії людини з навколишнім світом, соціальним середовищем і самим собою. Виникаючи на основі такої властивості розмаїття у психофізичному, соціокультурному, духовно-моральному стані людей і їхній поведінці є умовою розквіту суспільства, його вдосконалення й здійснення соціального розвитку. Відхилення в поведінці - є природною умовою розвитку людини та життя всього суспільства. Інакше кажучи, девіантна поведінка була, є й буде. У цьому й полягає актуальність її вивчення. Девіантна поведінка, що розуміється як порушення соціальних норм, набрала в останні роки масовий характер, що поставило цю проблему в центр уваги соціологів, соціальних працівників, медиків, працівників правоохоронних органів тощо.

При розгляді поняття “девіантна поведінка” необхідно також зупинитися на причинах виникнення відхилень у поведінці.

Специфічні риси внутрішньої структури та механізми відхилень від нор-ми взагалі торкаються співвідношення трьох факторів: особистості, середовища та біологічного фактору. Переважання чи недостатність того чи іншого фактора обумовлює той чи інший вид девіації. ЇЇ виникненню сприяють й різні несприя-тливі сполучення даних факторів.

Біологічний компонент включає генетичну основу людини, особливості протікання обмінних процесів, специфіку її вищої нервової діяльності, від-хилення чи патологію у соматичному або нервово-психічному розвитку та ін.

Медичний (психобіологічний) аспект проблеми девіантної поведінки ді-тей та підлітків знайшов своє відображення у роботах А.Л. Гройсмана, В.А. Кащенко, А.Є. Личко, В.Ф. Матвеєва та ін., де у якості осно-ви для диференціації показників цього явища висуваються нервово-психічні па-тології, акцентуації характеру, різні фізичні та психічні недоліки дітей, спотво-рені психобіологічні потреби.

В.П.Кащенко, один з перших дослідників поведінки неповнолітніх, яка відхиляється від норми, відмічав, що деякі дефекти або недоліки фізичного, розумового розвитку можуть проявлятися у складній формі поведінки [98]. Причини такого роду відхилень можуть бути набутими чи природженими. Однак сучасна діа-гностика подібних ускладнених форм поведінки, виявлення її психофізіологіч-ної основи, може зупинити формування негативних рис особистості, виникнен-ня стійких відхилень у процесі розвитку та соціалізації.

Вивченням впливу вікових етапів особистості на характер труднощів у поведінці займалося багато дослідників А.С. Белкін, Л.С. Виготський, Л.М. Зюбін, О.І. Кочетов, В.М. Обухов, Х. Ремшмідт,  Д.І.

Фельдштейн, Є. А. Шумилина.

Є. А. Шумиліна, вивчаючи особливості прояву “труднощів” у поведінці учнів різних вікових категорій, відмічає їх сутнісну відмінність один від одно-го. Відхилення у поведінці окремих підлітків проявляються значно яскравіше та у більш загостреній формі, ніж у учнів початкових класів. У ранній юності “труднощі характеру” проявляються передусім у замаскованій формі.

Важливим моментом у розумінні відхилень поведінки підлітків та впливу індивідуально-психологічних елементів на їх формування є дослідження акцен-туації характеру. Відома класифікація акцентуацій К. Леонгарда, яка має багато спільного з класичним вченням П.Б. Г анушкіна та з сучасними роботами А.Є. Личко. Як відмічають фахівці, акцентуація характеру необов’ язково пов’ язана з девіантною поведінкою підлітка, але такі підлітки мають меншу стійкість до стресових ситуацій, негативного впливу навколишнього середовища. Таким чином акцентуації характеру як би провокують відхилення у поведі-нці підлітків.

Проведені дослідження А.Д. Гонєєва свідчать, що гіпертимний тип акцентуації та лабільний тип акцентуації характеру дає 36% випадків девіантної по-ведінки підлітка. Однією з форм девіації таких підлітків може бути схильність до втечі з дому як реакція на несправедливе відношення до них. Істероїдний тип акцентуації характеру відмічається у 52% неповнолітніх з девіантною пове-дінкою. Подібні девіантні прояви передусім мають високий рівень асоціальної небезпечності (зухвала поведінка у громадських місцях, образи, шахрайство та ін.), тобто є асоціальними, такі що межують з делінквентною поведінкою. Епілептоїдний тип акцентуації входить до групи особливого ризику делінквентної поведінки. За даними А. Личко він займає друге місце (61%) за частотою делінквентності серед усіх акцентуацій [2].

Як відмічає А.А. Реан, у 56% випадках учителі не приймають до уваги на-явність у особистості збудливої акцентуації (за класифікацією А. Личко - епілептоїдної), що представляє собою серйозну небезпеку для подальшого розвитку особистості підлітка та у навчально-виховній роботі у цілому. “Збудливий тип не тільки той, що найбільш часто зустрічається серед делінквентів. Справа у тому, що саме збудливі акценту анти найбільш часті учасники у насильниць-ких діях, котрі вкрай небезпечні з соціальної точки зору та мають, крім то-го, найсуворіші правові наслідки” [3].

Вплив зовнішнього середовища обумовлено економічними, політичними, соціальними та культурними, побутовими та іншими факторами.

Учені І. А. Невський, А.С. Колесов провели експертне дослідження з метою виявлення зовнішніх факторів ризику формування поведінки, що відхиляється [4].

Виявлено, що зовнішніми факторами, що негативно впливають на розвиток поведінки дітей, на які соціальний працівник повинен реагувати і які повинен враховувати у своїй роботі з важковиховуваними, є:

Процеси, що відбуваються у суспільстві:

•руйнування та криза традиційних інститутів соціалізації підростаючого покоління;

•відсутність чіткої позиції державної ідеології, яка повинна змінити іє-рархію суспільних цінностей; •недосконалість законів у роботі правоохоронних органів;

безробіття;

•пропаганда насильства та жорстокості у засобах масової інформації;

•відсутність своєчасної та кваліфікованої диспансеризації дітей, яка б дозволила виявляти фізичні та психічні порушення здоров’я дітей та підлітків, допомагати їм за підсумками диспансеризації;

•недоступність для дітей безкоштовної та якісної додаткової освіти;

•доступність тютюнової, алкогольної продукції, токсичних та наркотич-них речовин;

Стан сімейного виховання, та психологічна атмосфера у родині:

•збільшення кількості неповних сімей;

•матеріальне становище родини (як бідність, так і заможність);

•низький соціально-культурний рівень сімейних традицій;

•стиль виховання у сім’ї (відсутність єдиних вимог до дитини, жорсто-кість батьків, безправність дитини);

•задоволення потреб дітей (їх брак та надлишок);

•асоціальна поведінка членів родини;

Фактори ризику, що спричинені організацією шкільного життя:

•невдосконаленість організації управління процесами навчання та вихо-вання; недостатня матеріальна забезпеченість школи; відсутність налагоджено-го, систематичного зв’язку школи з родиною учня та можливостей впливу на батьків, які не займаються вихованням дитини; незадовільна організація позакласної роботи;

•професійна неспроможність частини учителів, яка виражається у неро-зумінні дитячої психології, вікової психології; авторитарний або стиль поту-рання у взаємодії у системі “учитель - учень”;

•впровадження нових навчальних програм, переоцінка ціннісних орієн-тирів, та як наслідок цього - нерозуміння “чому та як навчати?”;

•низький рівень розвитку навчальної мотивації дітей, які вперше йдуть до школи [4].

Перелічені фактори ризику носять зовнішній, об’єктивний характер. Але, природні передумови окремих

особливостей психіки, які діють через соціальні фактори можуть призвести до формування різних девіантних проявів у підліт-ків:

•прагнення до відходу від активного суспільного життя, відхилення від своїх громадських обов’язків, небажання вирішувати свої особистісні та суспі-льні проблеми - соціально-пасивна спрямованість девіантної поведінки;

•відхилення поведінки, які проявляються у вчинках та правопорушен-нях, що пов’язані з прагненням отримати матеріальну, грошову та майнову ко-ристь;

•відхилення поведінки, які проявляються у діях проти особистості іншої людини, тобто агресивна спрямованість [1; 220].

Різні форми девіантної поведінки тісно взаємопов’язані, тому наявність якого-небудь одного виду девіантних дій значно підвищує можливість залучен-ня підлітка у інші. Наприклад, поєднання девіантної поведінки, які найбільш часто зустрічаються - антидисциплінарні та делінквентні (пропуски занять —> втечі з дому та школи —> бродяжництво та крадіжки —> вживання токсичних ре-човин —> та ін.)

Таким чином, девіантна поведінка як за змістом, кінцевою метою спрямо-ваності, так й за ступенем суспільної загрози, може проявлятися у різноманіт-них соціальних відхиленнях - від порушення норм моралі, незначних правопо-рушень до тяжких злочинів.

Підлітковий вік - як перехідний період, проходить значний час, необхідний для засвоєння «дорослих ролей». Для досягнення статусу дорослості підліткам доводиться вирішувати ряд завдань розвитку, виникаючих на цьому етапі життєвого шляху. У процесі виконання цих завдань можуть виникати труднощі. У силу різних причин в отроцтві і юності часто має місце девіантна й деліквентна поведінка.

Література:

Валицкас Г.К., Гиппенрейтер Ю.Б. Самооценка у несовершеннолетних правонарушителей // Вопросы психологии, 1989.- №5.

Захаров В.П., Хрящев Н.Ю. Социально-психологический тренинг.- Новгород, 1993.

Реан А.А. Коломинский Я.Л. Социальная педагогическая психология.- СПб.: Питер, 1999.

Ремшмидт Х. Подростковый и юношеский возраст: проблемы становления личности.- М.: Мир, 1994.




Пошук по ключовим словам схожих робіт: