1- ша дитина: Колискові пісні. Скільки їх створив народний геній! Лагідний материнський наспів засіяв дитячу душу любов´ю до людей, до природи, до всього живого.

2-га дитина: Під неньчину пісню виростали поети і композитори, хлібороби та захисники рідної землі, філософи і мудреці, просто люди.

Якби не мамина пісня, сказав колись один давній історик, яким убогим було б наше життя.

3- тя дитина: Нога колисала колиску, руки вправно випрядали ниточку, а в співанку лилося те, чим повнилася душа. І роздуми над життям, і мрії про майбутнє, і туга, і надія, і сподівання. Дитина ще не розуміє маминих слів, але як весняна земля ловить весняний дощ, так і вона ловить лагідність з маминого голосу і стає лагідною, як квіточка, що тягнеться своїми пелюстками до сонця.

4- та дитина: Сон-дрімота ходить коло вікон, заглядає у шибки, а там, на воротах, стоїть кіт у червоних чоботях, легеньким помахом крил птахи поза поточком приносять кашку з молочком; тільки зозуля, примостившись на покутті, не поспішає - хоче сплести тугого барвистого віночка з рути-м´яти, хрещатого барвінку й запашних василечків.

Колискові

Котику сіренький,

Котику біленький,

Котку волохатий,

Не ходи по хаті,

Не буди дитяти!

Дитя буде спати,

Котик воркотати,

Ой, на кота воркота,

На дитину дрімота,

А-а, люлі!

Ой, ходить сон коло вікон,

А дрімота коло плота.

Питається сон дрімоти:

«Де ми будем ночувати?»

«Там ми будем ночувати,

Де хатина теплесенька,

Де дитина малесенька.

Там ми будем ночувати,

Мале дитя колисати».