пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Робоча книга вихователя групи продовженого дня

Свято українського костюма


Ведучий: Дорогі діти! Шановні гості!

Сьогодні ми зібралися сюди, щоб провести Свято українського костюма.

Ведучий: ...Поезія рук людських, доброта і лагідність народу, його відвага, велич... Ніжну душу і горді мрії - все ми побачимо в українському костюмі.

Пригляньмося до нього! Вивчім його! І ми знайдемо щось своє, що йде з глибини нашої, з нашого роду. Не цураймось одягнути вишиту домоткану сорочку, бо в ній відлуння віків, у ній наше коріння...

Ведучий: Свято українського костюма - це гімн костюму як оберегу роду; зачудування народним генієм-митцем, який створив унікальні і неперевершені мистецькі зразки.

Ведучий: Погляньте на наших дітей. Всі вони дуже гарні, а особливо сьогодні, у вкраїнському вбранні. А це вже не просто діти, а маленькі українці. Надаю їм слово.

1- й учень: Гостей дорогих ми вітаємо щиро.

Стрічаємо з хлібом, любов´ю і миром.

(Хлопчик і дівчинка кладуть хліб на вишитому рушнику).

2- й учень: Ми всі діти українські,

Український славний рід. Дбаймо, щоб про нас, маленьких, Добра слава йшла у світ.

3- й учень: Миє діти українські,

Хлопці та дівчата, Рідний край наш Україна, Красна та багата.

1- й учень: Ми малі, та всі ми друзі,

Ми - одна родина... Та найбільша наша мати - Ненька-Україна.

2- й учень: Українка я маленька,

З України - батько й ненька, На Вкраїні - вся родина, Всім нам мати - Україна.

3- й учень: Українка я маленька,

Українці батько й ненька, І сестричка, й братик милий На Вкраїні народились. Українкою зовуся, Тою назвою горджуся.

1-й учень: Знайте, що найкраще діло - Своє боронити сміло.

Ведучий: Одяг народу тісно пов´язаний з його історією. Саме одяг свідчив про становище людини в суспільстві: у різні часи існували чітко визначені вимоги до вбрання на свято, будень, обряд.

Слово «костюм» французького походження. На означення цього ж поняття в українській мові існують відповідні терміни «стрій», «убрання», «шати». Здавна одяг виконував різні функції: практичну, захисну, обрядову, оберегову, знакову, соціальну, національну.

За народними віруваннями, певні символи, нанесені на одяг способом вишиття, ткання, вибійки, оберігали людину від «поганого» ока, злих духів.

Ведучий: У різних обрядах одяг застосовували по-різному, однак суттєвими були ті чи інші атрибути-символи: квітка, вінок, колір квітів, стрічок, вишиті узори сорочок та добір їх кольорів.

Калина - це символ рідної землі, отчого краю, батьківської хати, це символ жіночості, долі жінки. Калина й порадницею у дівчат буває, остороги, перестороги їм доброзичливі дає.

«Стережися, калинонько, йтимуть тут танки!

Поламають квіт рясний твій собі на вінки».

«Хай ламають квітчаються, буде повесні

Де-то кращий та розкішний знов наряд мені.

Ти ж, дівчино, як загубиш віночка в танку,

Не носитимеш другого більш вже на віку».

Ведучий: Є ще такий виразний символ жіночої краси: Наша пані гожа, Як в городі рожа, Нашої пані діти, Як рожеві цвіти.

Рожа (троянда) - символ краси, молодості, процвітання, оновлення в природі й у людських почуттях, задоволення, забав.

Рожу, як і васильки та чорнобривці, вплітали у вінки, що ними українські дівчата заквітчували свої голови.

Ведучий: Як і калина, барвінок - символ дівочості. А її своєрідна емблема - це барвінковий вінок. А одно зіленько барвінок То дівчатонькам на вінок.

Його й називають лагідно, милозвучно - вінок барвінковий, вінець-барвінець. Вінок з барвінку для дівчини - символ цноти, незайманості, чесного дівування. Про це співається і в коломийках:

Ой віночку-барвіночку, шовкова косиця,

Вчора була я дівчина, нині - молодиця.

Ой віночку з барвіночку, золотий віночку,

Уже тебе проміняла я на хустиночку.

Ой я тебе, мій віночку, любила носити,

Через хлопця молодого мушу тя лишити.

Ой віночку зелененький, з дрібного барвінку,

Чесно тебе доносила-м, золотенький вінку!

Чесно вінчик доносила-м, на стіл положила,

Та ні собі, ані мамці ганьби не зробила.

Ой чесно я дівочила на білім світочку,

Бо я тебе не втратила, дівочий віночку!

Ведуча: Конвалія здавна має багато символів. Насамперед, вона символізує вірність, ніжність, чистоту кохання.

Ведучий: Вважають, що мак виникає із крові убитої людини. Квітка червоного маку повстала, як символ поєдинку й ненависті. Червоні пелюстки - це любов, чорна серцевина - це ненависть. «Маківкою» називають і рід узору на вишиванках.

Ведуча: Синій колір волошки став насамперед своєрідним символом незрівнянної краси, чистої радості.

2-й учень: Веселий, ясний був деньочок,

Пішов я в поле погулять,

Щоб любим дітям на віночок

Волошок в житі назбирать.

Ведуча: Синя квітка - це символ краси і вроди, і мрії про щастя, про вірну і взаємну любов.

Ведучий: Як не можна собі уявити Україну без пісні, танцю, так не можна її уявити без вишиванок, якими з великою любов´ю наші мами та бабусі прикрашають українські костюми. Вишита сорочка... Це справжній витвір рук людських. Спідничка, шаровари, віночок, чоботи... Від цього одягу не можна відірвати очей. Він прикрашає людину і до лиця і дорослим, і малим, і посивілим.

Ведуча: Ми вам розкажемо, що приносили до дитини, коли її перший раз купали.

Ведучий: Вінок шлюбний - щоб доля гарною була.

Ведуча: Гребінець - щоб кучеряве було.

Ведучий: Квіти - щоб росла дитина гарною.

Ведуча: Голку й нитку - щоб дівчинка стала швачкою.

- Нитки - щоб ріс ткач.

Ведучий: А коли проходило 7 тижнів, вбирали дитину у першу, щойно пошиту сорочку, а в подолок клали хліб, цукор гроші. Тому тепер кажуть: «Щоб тебе бачили у першій сорочці». А пізніше одяг ставав ось таким: Ведуча: Ой, вдягнуся у неділю У вишивану сорочку, У червону спідничку І в коралі на шнурочку. Заплету я свої коси І візьму віночок з рути, Ще васильком заквітчаюсь - Чи від мене кращій бути? А на ногах чоботята Червоненькі, сап´янові! Я - маленька українка - Будьте всі мені здорові! Пісня «Чоботи».

- А зараз станемо в кружок,

- Затанцюєм наш танок.

Пісня-танець «Ой весела дівчинка Оленка».

Ой весела дівчинка Оленка,

А спідничка в дівчинки зелена.

Ти притупни, мій чобіточок,

Ми підем у веселий таночок.

Принесла Ганнуся сестричці

На вінок рожевую квітку (стрічку).

Ти притупни, мій чобіточок,

Ми підем у веселий таночок.

Ведуча: Як не можна собі уявити Україну без танцю, пісні, так не можна її уявити без вишиванок, якими з великою любов´ю наші мами та бабусі прикрашають українські костюми.

Вірш «Ой я знаю, чого Галя красна».

Ой я знаю, ой я знаю,

Чого Галя красна,

Бо в голові горить ружа,

Наче зірка ясна.

Ведучий: На українських вишиванках і віночках розцвітали не тільки рожі, але й інші квіти з нашої рідної української землі.

Ведуча: А ось легенда про символіку чорних і червоних ниток.

Під час чергового нападу турків на українські землі ними було вирізано все чоловіче населення. Приречені на довічне дівування, дівчата, оплакуючи своїх женихів, постановили протягом семи поколінь носити за ними жаліб. Тому навіть шлюб брали в чорних сорочках. За цією легендою наші прабабусі були останнім поколінням, яке носило ці сорочки. І ось тепер чорна сорочка сприймається, як траурна. Наче закодовані в її узорах слова трагічної народної пісні:

Чорна рілля ізорана,

І кулями посіяна,

Білим тілом зволочена

І кровію сполощена.

А ось що співається про чорне і червоне в пісні «Два кольори».

Звучить пісня «Два кольори». (Виконують батьки).

Ведучий: Звичай дарувати синові вишиту сорочку, коли він вирушає в далеку дорогу, також дуже давній і оспіваний у піснях.

Ведуча: Але є ще у нас звичай, коли наречена дарує своєму судженому вишиванку. Виготовлений і вишитий одяг вважався високою формою уваги і утвердження почуттів.

Пісня «Вишиванка».

Звечора тривожного, аж до ранку

Вишивала дівчина вишиванку.

Вишивала дівчинка, вишивала,

Чорну і червоную нитку клала.

А та чорна ниточка - розставання,

А червона ниточка - то кохання.

То та чорна ниточка часто рвалась,

А червона ниточка легко клалась.

Ой піду я в неділю на гулянку,

Подарую милому вишиванку.

Сердься, мій соколику, чи не сердься,

Будеш ти носить її біля серця

Ведучий: Вишиванка... Вона пройшла крізь віки, вона і нині символізує глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не червоніє душею. Вона - як ознака великої любові й незрадливості, ніжної материнської пісні, яка кличе нас до рідного порога. Пам´ятаєте слова:

«Мене водило безвістю життя, Та я вертався на свої пороги...» В українських костюмах діти розцвітали, ніби рожі в саду. Пісня «Ой, у саду».

Ой у саду, у садочку

Квіти процвітають -

То не квіти, ой то діти

По садку гуляють.

Ой в садочку на горбочку

Розцвітають рожі -

То не рожі, то дівчатка

Українські гожі.

Ой у саду-винограду

Черешні та вишні -

То не вишні, то хлоп´ята

Українські пишні.

Ой листочки зелененькі,

А синенькі квіти -

Хай на славу молоденькі

Виростають діти!

- Хто ти, хлопчику маленький?

- Син я України-неньки,

Українцем я зовуся

Й тою назвою горджуся!

- Хто ти, дівчинко маленька?

- Доня України-неньки,

Українкою зовуся

Й тою назвою горджуся!

А я теж українець!

Вишита сорочка.

Та це ж мама вишивала

Для свого синочка!

Ведуча: Ось і закінчується наше свято. Ми присвятили його одному з оберегів нашого народу - українському костюмові, і нехай ми одягаємо його тепер тільки на сцену, та не повинні ніколи забували, що

В них страждання і кохання битва,

Чорні і червоні кольори.

І барви ті не просто для прикраси,

І візерунки квітнуть не для скринь.

Невже ми носим лиш для ретромоди

Крисані і жупани, й кожушки?

У них - жива історія народу,

Його талант прекрасний і важкий.

І це не просто вишиті одежі,

В яких цвітуть і ружі, і ромен.

В них - дух свободи, вольності пожежі,

Що повставали з-над крутих рамен.

І їх ні час, ні простір не порушать,

Нехай на порох зітруться роки!

У них живуть людські, безсмертні душі

І добрі чари з легкої руки.

Ведучий: І нехай наші діти дізнаються ще більше про український костюм як оберіг нашого народу з вуст старшого покоління, книжок, у школі і вдома. А допомагає їм у цьому пісня «Гей, школярики-соколи!»

Гей, школярики-соколи, 1-2-3,

Поспішаймо всі до школи, 1-2-3,

Та й учімось там науки,

Щоб не знали колись муки, 1-2, 1-2, 1-2-3.

Бо наука нам поможе, 1-2-3,

Усіх гірших переможе, 1-2-3,

щоб не були ми малими,

Щоб не були ми сліпими, 1-2, 1-2, 1-2-3.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія педагогіки: курс лекцій
Робоча книга вихователя групи продовженого дня
Педагогіка вищої школи
Дидактика