пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Робоча книга вихователя групи продовженого дня

Екологічне виховання школярів


Проблема виживання людини як біологічного виду на сьогоднішній день висувається на перший план у зв´язку зі швидкою деградацією навколишнього середовища. У такій ситуації гостро стоїть питання екологічної освіченості і формування екологічної культури кожної людини.

Складові поняття екологічної культури такі:

1) виховання громадської відповідальності за стан природи, почуття любові до природи та прагнення до постійного спілкування з нею;

2) виховання професійної екологічної потреби правильно, грамотно з екологічної точки зору застосовувати відповідні знання, вміння та навички; прагнення до передбачення наслідків впливу людини та суспільства на природу;

3) виховання культурного природокористування та праці в природі;

4) виховання культурної поведінки в природі та розумного споживання її «дарунків»;

5) формування екологічного мислення і свідомості, вміння критично обдумувати динамічну ситуацію відносин з природою.

Формування екологічної культури - життєва потреба сучасного, а тим паче, майбутнього людства.

Основи екологічної культури, екологічна свідомість повинні бути закладені ще в дитинстві. Екологічна освіта школярів, урочні та позаурочні заходи повинні:

1) допомогти дітям зрозуміти, для чого людина повинна знати природні зв´язки (порушення людьми природних зв´язків тягне за собою негативні наслідки як для природи, так і для самої людини; вивчаючи ці зв´язки, можна використовувати природу розумно і бережливо);

2) поглиблювати практичні знання з екології, розвивати вміння, вивчати та охороняти навколишнє середовище;

3) сприяти участі школярів у природоохоронних заходах міста.

Природниче виховання включає в себе основні завдання:

- розширити елементарні знання про предмети і явища природи;

- розкрити у доступній формі зв´язки між неживою і живою природою, а також природою і трудовою діяльністю людей;

- через любов до природи виховувати любов до рідного краю.

У завдання екологічного виховання входить:

- засвоєння наукових знань про взаємозв´язок природи і суспільства;

- розуміння багатогранної цінності природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема;

- оволодіння нормами правильної поведінки в природному середовищі;

- розвиток потреби у спілкуванні з природою;

- активізація діяльності по охороні, поліпшенню навколишнього середовища.

Природничо-екологічна освіта повинна бути безперервною і здійснюватися в дошкільний, шкільний та післяшкільний періоди.

Діти повинні засвоїти, що під час прогулянок, екскурсій, походів не можна голосно сміятися, рвати квіти, ламати гілки дерев і кущів, руйнувати пташині гнізда, мурашники, забруднювати навколишнє середовище, підбирати малят звірів і пташенят.

Ходити слід обережно, стежками, щоб не витоптувати рослини і не нищити дрібних тварин. Але якщо вихователь буде знайомити дітей з цими правилами у формі заборони (не ламати, не топтати), він не досягне успіху. Слід поставити завдання так, щоб діти самі зробили правильний вибір: ти сильніший за будь-яку тварину, жучка - так будь же її другом; не заявляй про себе криком - умій слухати тишу; мало дивитися - умій бачити; лише терплячому природа відкриє свої таємниці.

Спілкуючись із природою, важливо показати дітям красу рідної природи у різні пори року: безмежне багатство барв у тихі, сонячні дні «бабиного літа», урочисту красу білосніжної зими, весняне пробудження природи, квітування садів, буйноцвіття влітку. Красиве в оточуючій природі є всюди - треба тільки вміти відкрити дітям цю красу.

Під час подорожей у природу, які відбуваються взимку, восени, навесні, діти відкривають (з допомогою вихователя) десятки відтінків кольорів, вони слухають музику природи, бачать гру барв, дивляться на світ через краплину роси, слухають бджолину «арфу» в розквітлому саду або «оркестр» коників-стрибунців у надвечір´ї. В лісі, на березі річки, у полі вихователь привчає дітей вслухатися у щебіт птахів і шепіт колосків, дзюрчання струмочка і стук дятла, шурхіт листя. Необхідно, щоб діти відчули і ніжний запах конвалії, і медовий - липи, і солодкуватий - білої акації, і ледь гіркуватий - берези, вдихнули тонкий аромат тополиних бруньок, ялинкової хвої, прілого листя, полиновий запах степу.

Сприйняти красу рідної природи допоможуть дітям художні твори: вірші та проза, а також пейзажні полотна художників. Неперевершені зразки опису природи знаходимо у творах Л.Українки, Т.Шевченка, Б.Чалого, М.Познанської, М.Пришвіна, В.Сосюри, М.Підгір´янки. Ознайомлення з пейзажними картинами великих майстрів (І. Левітан «Золота осінь», «Весна», «Велика вода»; О.Пластов «Перший сніг»; І.Шишкін «Зима», «Осінь»; Т.Яблонська «Весна», «Хліб»; Айвазовський «Захід сонця») сприяє розвитку естетичного смаку, пробуджує бажання і розвиває вміння дітей розповісти про цю красу, побачити аналогічні картини в житті, серед оточуючої природи, зберегти красу природи. Кращому осмисленню пізнання природи сприяє слухання музичних творів «Політ джмеля» М.Римського-Корсакова, «Весняні води» С.Рахманінова, «Жайворонок» М.Глінки, «Веснянка» Л.Ревуцького, твори П.Чайковського з циклу «Пори року», а також виготовлення виробів з природних матеріалів.

Вихователю слід постійно підкреслювати, що все живе - прекрасне, і людина повинна берегти цю красу. Дітей слід ставити у роль маленьких дослідників природи: дати їм завдання дослідити, як живляться тварини, як пересуваються.

Казка є однією з доступних і приваблюваних форм розкриття взаємозв´язків та взаємозалежностей у природному світі. Через казково захоплюючий сюжет дитина легше сприймає і засвоює складний механізм взаємодії живих організмів між собою та неживою природою. Казка завжди викликає особливе зацікавлення притаманне молодшим школярам. їм хочеться, щоб рослини і тварини розуміли одне одного, спілкувалися між собою та з дітьми. У казкових сюжетах розкриваються анатомічні, фізіологічні та екологічні особливості рослин і тварин, їх залежність одне від одного, пояснюються непрості причинно-наслідкові зв´язки, в результаті, навіть складні для дитячого розуміння процеси стають доступними і простими в засвоєнні. Казка навчає дітей жити за законами природи, допомагає формувати відповідальне ставлення до всього живого, спонукає до добрих справ, сприяє розвитку природної допитливості. Як приклад, візьмемо чудову казку Б.Заходери «Сіра зірочка». Увага дітей звертається на красу очей тварини-жаби, грацію її рухів: «...ви лише пригляньтеся, які у неї променисті очі! А оскільки вона сіра, ви можете називати її Сірою Зірочкою. У Сірої Зірочки променисті очі тому, що у неї чиста совість - адже вона робить корисну справу».

Казка - допоміжний засіб вихователя молодших школярів. Вона має сприяти закріпленню здобутих у природному оточенні знань. Тому перш ніж читати чи розповідати дітям казку, бажано створити необхідний психологічний клімат. Ні в якому разі не можна застосовувати її зненацька.

У казці діти бачать щось незвичайне, що виходить за межі їхнього розуміння. Отже, цей жанр потребує роздумів і певної підготовки учнів. У казковій формі діти дізнаються про корисні справи вітру як садівника і як вихователя і захисника та лікаря рослин: так, він приносить насіння, розпушує фунт, розсіває його і загортає ґрунтом, надмухує хмаринку, щоб полити теплим дощиком. Лікарські рослини розповідають у доступній формі про свої цілющі властивості лікувати різні хвороби та просять берегти їх і не зривати безпідставно. Тварини і птахи просять не руйнувати їхніх жител, допомагати їм узимку; рибки просять не забруднювати водойми, розчищувати джерела. Дерева і кущі просять не ламати їх, бо вони є легенями планети, допомагають людям дихати, очищають повітря.

Практика переконує, що застосування казкових форм бесіди та казок дає позитивний результат у формуванні відповідального ставлення до природи.

Великого значення в природничо-екологічному вихованні набувають свята та дитячі ранки. Діти, співаючи пісні та читаючи вірші природничо-екологічного характеру, навчаються самі та навчають інших дітей берегти, любити і шанувати рідну природу, побачити і відчути її красу і велич.

Турботливе стазлення до природи формується лише тоді, коли дитина покращує навколишнє середовище своєю посильною працею. Прикладом такої корисної праці є робота «зелених» та «голубих» патрулів, які охороняють дерева, кущі, квіти, водойми; праця на пришкільній ділянці, у кутку живої природи; весняна й осіння посадка дерев і кущів.

Потрібно, щоб діти бачили і відкривали у праці красу і романтику, радість творчості, на основі яких розвивається краса людських стосунків.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія педагогіки: курс лекцій
Робоча книга вихователя групи продовженого дня
Педагогіка вищої школи
Дидактика