Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Срібний Птах. Хрестоматія з української літератури для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів Частина І

Юрій Липа (1900—1944) і його творчість


Поет і прозаїк, драматург і літературний критик, публіцист і філософ, обґрунтував роль національної ідеї у відродженні України як держави. Юрій Іванович Липа народився 5 травня 1900 року в Одесі в родині письменника і лікаря. Закінчив Познанський університет 1929 року, за фахом лікар, опублікував твори на лікарську тематику «Фітотерапія» (1933), «Ліки під ногами» (1943). З 1920 року мешкав у Польщі і на Західній Україні. Належав до варшавського літературного угруповання «Танк» (1929). Оприлюднив збірки поезій «Світлість» (1925), «Суворість» (1931), «Вірую» (1938), роман «Козаки в Московії» (1934), тритомну збірку оповідань «Нотатник» (1936— 1937), книгу літературно-критичних праць «Бій за українську літературу» (1935). Як і поети «Празької школи», звертався до теми втраченої України, історіософських мотивів. За стилем — неоромантик. Його поезіям притаманні вольові, закличні інтонації, їх пафос спрямований проти рабського животіння людини. Як лікар УПА загинув на Львівщині від рук НКВС 1944 року.

Світлість (Цикл)

9

Серпанки крапелин,

Розквітлії сади,

І легіт-сон один:

—Далекая, прийди!

—Я ввечері прийду,

Як білі пелюстки

Здригаються в саду

Від дотику руки.

Я ввечері прийду,

Щоб до світанку нам

У тихому саду

Гукати далинам.

На легкий хід,

На бистрі кроки

Як не сказати, що — глибокий

Широкий світ?

Як не любити радісно усіх,

І як не плинути з розмахами,

з борнею

На ясний сміх

Вибранниці моєї?

12

Ти у владичній високості —

Задумлива і осяйна,

А тут у голубиній млості

Проходить ранняя весна;

Розвішує бліді фестони

Вологих тепліїх бруньок,

І соняшні, тяжкі корони

Натоптує мій рівний крок,

Коли я йду в перлисту далеч,

В устах замкнувши передзвон

Для тої, що і сон, і малеч,

І велич лучить у закон.

13

Чи ти так само чуєш солов´їв

У бронзовому присмерку,

що тліє,

Чи в тебе квітнуть лагідні надії,

Як білий сад у пісні солов´їв?

Чи віриться тобі, що вітер цей, що лине

У сутіні вечірній, млости повній,

Не пелюстки розсипав на долини,

А вісті радощів, що близькі й невимовні?

14

Світанок свіж і синь,

Біль черешневих ґрон,

В´юнкого човна тінь

Над тьмою баговинь,

І став, і сон,

І шепіт твій, що час

Це — наче білий птах,—

Здригання рук твоїх

В моїх руках.

15

Твій голос, наче голос пісні,

Окрилено заполонив

Проміння сонця благовісні,

Осінність орную ланів.

І в саді наглою луною

Ряд яблук теплозолотих

На поклик, що раптовно стих,

Заколихався надо мною.

И

В´ється стежка між кущами,

Що чар-зіллям заросла,

Мліють трави під ногами

Від незримого весла.

Стій! Хатинка на узліссі

Невесела і смутна,

Троє воронів на стрісі,

Віє пусткою з вікна.

Хто замкнувся тут?

Зіб´ю я Засув чорний од дверей,

В темну горницю гукну я:

—Де ти, відьмо? Де ти, гей?

Стрепенулись чорні птиці,

Вовком скаче відьма в ліс.

—Хто ще тут у цій світлиці,

Що примарами ізріс?

Хто? Я жду.

— І за дверима

Чутна тихая хода.

—Хто?

— 3 блакитними очима

— Королівна молода.

Суд сірка

Гудуть літаври, тнуть пищалки, сурми грають

В степу широкому, розлігся голос війська —

То сам Сірко-кошовий з славним товариством

Веде звитяжну Січ із Кримського походу.

Вертається не сам — з ним тисячі втікають

З полону злого визволених бранців —

Лицарського меча найбільша нагорода.

Та на Савур-могилі вождь спинив коня:

— Земля козацька дужа мусить бути,

І не інакше — слово наше й предків,

Кого ж провадимо тепер на Україну?

Душа козача в них чи, може, бусурменська?

Брат ворога — не брат є козакові.

Спитайтесь: хто не наш, таких пустіть до Криму.

І видно у степу, як стали завертати

Одна по одній гарби в бік Гнилого моря,

Верталась спішно міць до ворогів велика,—

І застогнав Сірко, недовірків злічивши,

У груди вдаривсь, помолився ревне,

І рік: — Скарать на горло їх. Лишень дітей щадіть,

Бо неповинні очі дитячі за гріх.—

Наказ упав. Дві сотні скачуть степом.

Ось їх не видно. Пил. І в пилі — блиск шабель.

Ось сталась смерть. До стіп вождя вернулись.

А він мовчав, камінний, в землю кінь уріс...

— Хто ж дітьми сироти забитих назове?

— Спитав вождя отець духовний смутно.

— Сірко вказав на прапор Михаїла

— І степ лункий у гомоні комоннім.

Суворість І. Св. Юрій

Націє, народжена з огня,

Націє, великая, молись,—

Яснозбройний Юрій, як колись,

Осідлав могутнього коня;

Це — лавина біла поплила,

Гуркіт скель ляка малі серця,

Розбігається отрутна мла

Від проміння дивного лиця;

Націє, народжена з огня,

Ось прийшов твій Юрій, мов воскрес,

Стримує могутнього коня,

Простягає руку до небес.

II. Вік активності

О віку активності,

будь єси привітан

Тисячами розбуджених людських воль!..

Все повстало: гріх, пімста, відвага і святість,

Жадоби розкоші і той крик,

де — ненависть і любов...

День і ніч я чую над собою

навісні мотори самольотів,

День і ніч проходить кавалерія дзвінкими бруками...

День і ніч кроки і стрілянина.

— О, щаслива,— о, ясна година!

Зриваються, зриваються ошукані народи,

їхні розмови завзяті,

то — гармати, гармати:

Хто смів нас присилити,

загнати, зв´язати?

О, прекрасні атаки наглої відваги!

О, буре прагнень, проклять,

забобонів, офіри,—

О, буре віри!

III

Розстріляного закопати,

Над ним ридатиме ще мати

І приговорить панотець!

Три сальви в мутне небо з криці:

Засни, дитино! Спи, аж ниці

Уславлять твій кінець!

Вона живе, та Україна,

Вона — над ним,

Вона єдина

І в Ній корона душ!

А ви, що стали тут довкола,

Шапки здійняти, нижче чола,—

Спи, брате... Кроком — руш!

IV

—Вперед, Україно!

В Тебе — тяжкі стопи,

Пожари хат димляться з-під них:

Ні Росії, ні Європі

Не зрозуміти синів Твоїх!

Це не ті — балакучі орди,

І не ті — жадібні й пісні,—

Мовчазливі, горді,

У поломінному сні!

їхніх рядів не зочити,

їх крок — один. Україна:

—Хто ж знав, що ви такі сміливі, діти? Українці:

—Хто знав Тебе, найпрекрасніша з країн?

Голос забитого

Вознесіте знамено

Святого, великого краю!

Говорить серце натхненно,

Говорить серце: «Я знаю!

Се твоя корогва, Україно,

Над о мною клекоче,—

Хто ж мене вбив безневинно

За мої вірні очі? »

Щоденний бій

1

Неправдою — кожні стіни,

Перегороди і стелі,

Коли чую голос змінний

Долі своєї;

Як ловлю той голос у сіті

Розуміння свого,

Голос глухий і неситий

Про здобич.

2

Ім´я сучасного — ми,

Ім´я будучини — чин,

Хто спинився,— той служить тьмі,

Хто в поході — звитяжить він,

Він підлетить, як орел,

Він зіллє все,

Що з глибоких джерел

День нам несе.

3

Мертвота, стерво живуче

Є все, що творить тіло,

Коли в щоденності тучі

Архангелів меч і крила

Серце людське не узріло,

Коли серце не повстало

Над буднями своїми,

Як вічности знак — Хорала,

Що незглибимий.

Щоденний бій, мов корона

На чолі Того,

Хто є істота Закона І зерно всього.

Щоденний бій — молитовні

Сурми для Того,

Хто держить дві чаші повні

Всесвіту всього.

Простовіч

Просто дивитись в лице усьому, що довкола;

Все, що є рідне, то — рідне, вороже — ворожим зостане,

Йди без вагань і без схибу, і вдар там, де треба,

А ще частіш — пожалій, відвернись і не думай,

Часто людина змаліє і варта поправи,

Шкода на неї часу, ти будь тим, чим належить.

То — найважніше: ти будь і дивись простовіч.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Срібний Птах. Хрестоматія з української літератури для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів Частина І
Література в контексті культури (збірка наукових праць)
Проблеми поетики (збірка наукових праць)