Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Срібний Птах. Хрестоматія з української літератури для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів Частина І

Дмитро Донцов


Написати життя людини — це не значить оповісти його факти і вчинки, лише віднайти її душу.

Жозеф Дельтей

Як би не розв´язувати «загадки Хвильового» і його наглої смерти, розв´язка буде проста. Загадка смерти в цім випадку була й загадкою життя. Хоч би він навіть сам натиснув курок револьвера, зброю вложила йому до рук та сама «велетенська, фатальна» сила — як він її звав — яка нищила його за життя, яка забила Чупринку і Міхновського, звела в ранню могилу Шевченка і Грабовського, зробила божевільним Гоголя, поминаючи масу інших «незнаних вояків» пера,— Москва.

Не більшовизм яко такий, а Москва. Ота «психологічна Москва», перед якою покійний шукав рятунку в «психологічній Європі». Колись в полеміці зі мною писав Хвильовий, що «коли треба буде», «ми знайдемо місце» таким добродіям «в штабі Духоніна». Я відповів, що «не сі перспективи, що отвираються в Совдепії для різнодумців, найстрашніші. Найстрашніша та моральна смерть, яка жде там кожного, кому переконання або почуття самоповаги не дозволяє присягати на кожну букву ленінського Корану». Не думав я тоді, що хутко матиму таку трагічну ілюстрацію того твердження; що між фізичною і моральною смертю — Хвильовий вибере першу, як менш страшну...

Так зрозуміла, смерть Хвильового переростає рамки трагедії одиниці, хоч би й як видатної, переростає рамки літературних суперечок чи українсько-більшовицьких позвів. Цю трагедію треба умістити в ширші рамки далеко грізніших конфліктів, які назрівають не тільки на Україні.

«Я, знаєте, належу до того художнього напрямку, який

сьогодні не в моді,— я... романтик! Саме звідси й іде розхристаність і зворушливе шукання самого себе...

В цій романтиці — зародок всіх пізніших конфліктів. Бо була вона в такім самім розбраті з існуючою нудною дійсністю на Україні, як з дійсністю 3-ї республіки романтика другого трагічного оптиміста — Гі де Мопассана, який теж скінчив тяжкою смертю і який лишив нам «кредо», подібне до «вірую» Хвильового.

Коли зірвалися, мов скажені з ланцюга, оті «брутальні сили світу», коли вибухла світова війна, а потім революція проти царату, Хвильовий мав 23 роки. Що дивного, що його душею заволоділа романтика комунізму? Правда, він міг — як многі — опинитися й з другого боку барикади, там, де нова козаччина укладала воєнним шиком вози, щоб мушкетами стрінути Месію зі сходу. Там було багато таких самих «мрійників», як Хвильовий.

Романтика Хвильового, як і взагалі українська, могла ширяти високо, але виходила таки не з неба, а з грішної землі, овіяна її чаром, любов´ю до неї, надихана глибоким патріотизмом.

«Масовізм», який душив його мільйоновоголовою зморою однакових Акакієвичів — в новім побуті,— а в політиці — десятками тисяч нових «собірателів» чужої землі; який густою пеленою трійливих газів лягав на його «голубу Савою»; який вкладав йому в руки револьвер, щоб убити свою матір, щоб засіяти пожовклим листям його «вишневих садків» — його «безмежні дороги у прекрасний невідомий край»,— цей самий «масовізм» поклав свою тяжку лапу на найцінніше в людині, на що є гордий кожний європеєць — на його творчу індивідуальність і творчий інтелект.

В наївній (такій малоросійській!) вірі в гасла інтернаціоналізму прагнув він внести до прийнятої віри — деякі свої, «місцеві» звичаї. Але Москва жартів не знала — питання сугубої чи трегубої алілуї — було грізним питанням життя і смерти. І — збентежений — питався він себе: «Невже я зайвий чоловік тому, що люблю безумно Україну?» Подібно, як А. Лісовий — «Хіба, щоб жилось краще, нам, селам треба вмерти? » Вони готові були до кривавих жертв на вівтарі революції, але чи ж думали, що — для задокументування льояльности — мусять насамперед запхати ніж у груди власної країни, або — як казав Антоненко-Давидович — «стріляти в позавчорашнього самого себе»?

Такі питання привели Хвильового — спершу до не дуже рішучого — розриву з червоним Ісламом. Він став в опозицію до червоного побуту (з Держимордами), до червоного Олімпу (з

«собірателями земель»), до червоної духовної творчости (з «масовізмом» і з «Скалозубами»). Але це булб лиш — «проти». В чім було його — «за»?

Було і «за» — баламутне, але пересякнуте непохитною волею виявитися назверх. Це був «азіятський ренесанс» — «епоха європейського відродження плюс незрівняне бадьоре й радісне греко-римське мистецтво».

Неясне месіянство — азіятсько-европейське, перськогрецьке, союз з «центром всесоюзного міщанства» — і боротьба з ним, пролетаріят — а водночас «відродження молодої нації*,— все це було поплутане й неясне. Але все ж була в тім нова відповідь на старі питання — хто (зукраїнізований пролетаріят) і що (власне месіянство). На питання — як теж знаходимо відповідь, радикальнішу, сміливішу і безмежно ширшу від тих відповідей, які намагалися дати «просвітяне», з якими боровся. Ця відповідь була в однім слові — Європа.

Хвильовий від часу, як зачав писати, зраджував потяг до тої вимріяної й далекої Європи, яка була його «весняною думкою».




Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Срібний Птах. Хрестоматія з української літератури для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів Частина І
Література в контексті культури (збірка наукових праць)
Проблеми поетики (збірка наукових праць)